Практичне заняття 14-15

Тема: Соціальна політика

1. Сутність і цілі соціальної політики. Методи державного регулювання соціальної сфери.

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль­ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор­маційній економіці.

→ Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен­ням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

— діяльність держави щодо створення та регулювання соці­ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед­ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

— система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе­ру із цілями економічного зростання.

→ Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен­тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив­ної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час­тині населення;

— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту­ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть­ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;

— консолідації суспільства.

Моделі соціальної політики держави

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон­троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо­ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от­риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за­охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату­ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці­альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс­фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем­лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи­сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най­більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль­ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упе-реджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці­ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер­жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав­ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо­мічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав­ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці­ального захисту на основі залучення коштів держави та під­приємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведен­ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан­ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі­шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен­ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана­да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при­ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Модель соціальної політики Української держави має пред­ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер­ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез­печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор­мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин­ковим вимогам засадах.

→ Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

— системної, соціально-економічної трансформації;

— структурної перебудови;

— виходу на новий щабель економічного розвитку;

— переходу до нового рівня цивілізації.

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

— наповнення реформ соціальним змістом;

— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван­ня громадянського суспільства;

— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха­нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро­стання добробуту громадян;

— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком­петентності, таланту;

— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

— формування ефективної системи соціального захисту насе­лення;

— реформування пенсійної системи;

— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

— зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

— забезпечення прожиткового мінімуму;

— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек­сації доходів;

— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

— створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

— запобігання соціальній деградації тощо.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

— правове забезпечення соціального захисту населення, прий­няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан­сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу­говування, охорона навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподатку­вання індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан­дартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

— підготовка та перепідготовка кадрів;

— організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.

→Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма­тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

→ Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла­ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу­ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

→ Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

→Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

→ Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер­стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про­фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Соціальна політика: суть, основні принципи

Соціальна політика — чи не найважливіший напрям державного регулювання економіки, органічна частина внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту й усебіч­ного розвитку його громадян і суспільства загалом. Значення  соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, освітнього і кваліфікаційного рівня трудових ресурсів, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил, на культурне і духовне життя суспільства. Соціальна політика, спрямована на поліпшення умов праці й побуту, розвиток фізкультури і спорту, дає зниження захворюваності й тим самим відчутно впливає на скорочення економічних втрат у виробництві. У результаті розвитку таких систем соціальної сфери, як громадське харчування, дошкільна освіта, звільняється частина населення зі сфери домаш­нього господарства, підвищується зайнятість у суспільному виробництві. Наука й наукове забезпечення, визначальні перспективи економічного розвитку країни в епоху НТП, також є частиною соціальної сфери, а їхній розвиток і ефективність регулю­ються в межах соціальної політики.

Соціальна сфера не тільки регулює процеси зайнятості населення, а й забезпечує роботою мільйони людей у країні. Такі галузі соціального комплексу, як охорона здоров’я, освіта, торгів­ля, житлово-комунальне господарство й інші забезпечують робочими місцями до 20 % економічно активного населення, а в економічно розвинутих країнах у сфері послуг зайнято до 70 % всіх працівників. Якість соціальної сфери важлива не тільки завдяки її величезному впливу на економіку, головне її призначення — задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб, формування всебічно й гармонійно розвинених членів суспільства. Це і є стратегічна, вища мета розвитку будь-якої цивілізованої держави.

Основними завданнями соціальної політика держави є:

Гармонізація суспільних взаємин, узгодження інтересів і потреб окремих груп населення з довготривалими інтересами суспільства, стабілізація суспільно-політичної системи.

Створення умов для підвищення матеріального добробуту громадян, формування економічних стимулів для участі в суспіль­ному виробництві, забезпечення рівності соціальних можливостей для досягнення нормального рівня життя.

Забезпечення соціального захисту всіх громадян та їхніх основних гарантованих державою соціально-економічних прав, у тому числі підтримка малозабезпечених і слабкозахищених груп на­селення.

Забезпечення раціональної зайнятості громадян.

Зниження рівня криміналізації в суспільстві.

Розвиток галузей соціального комплексу — освіта, охорона здоров’я, наука, культура, житлово-комунальне господарство і т. ін.

Забезпечення екологічної стабільності країни.

Соціальна політика — найважливіша сфера діяльності будь-якої держави, і в цій сфері нагромаджено значний досвід. Сучасні моделі соціальної політики відрізняються ступенем втручання держави в соціально-економічну сферу суспільства та ступенем соціальної захищеності громадян, забезпеченості свободи соціального вибору в різних верств населення та впливу соціальних процесів на економічний розвиток країни.

Найбільше нам знайома патерналістська соціалістична модель, основні характеристики якої — усебічна відповідальність держави за соціально-економічне становище своїх громадян, державна монополія в галузі виробництва, розподіли суспільних товарів і послуг, необхідних населенню, виховання почуття соціаль­ної захищеності, соціальної стабільності, лояльності громадян до своєї держави. При всіх позитивних якостях ця система, володіючи низькою економічною ефективністю, не в змозі забезпечити високий рівень добробуту всіх громадян, тому для неї також характерна система соціальних пільг і привілеїв для бюрократичної еліти і низький рівень забезпеченості й ліміти соціальних благ для основної маси населення. За цієї моделі також дуже висока залежність індивіда від держави: формується ідеологія утриманст­ва, утрачається ініціатива, і в підсумку — обмежується соціальна свобода. Повільний розвиток ринкових взаємин у соціальній сфері зумовлює слабку зацікавленість у результатах праці її працівників, низьку орієнтацію на споживача та практичну відсутність захисту його прав. Методи соціальної політики досить різноманітні — від адміністративних, економічних і до прямого насильства.

Шведська модель соціальної політики характеризується дуже великою відповідальністю й високим рівнем регулювання державою соціальної сфери. Іноді її називають «шведський соціалізм». Вона забезпечує високий ступінь соціальної захищеності громадян, але через властиву для всіх надзвичайно централізованих систем уніфікацію в соціальній сфері, надмір обмеженості свободи вибору для споживачів не користується популярністю, оскільки це розцінюється як істотні вади в системі західної демократії. Для шведської моделі характерний високий податковий тиск на підприємництво й населення, що також не особливо привабливо для інших країн.

Модель «держави добробуту» — типово ринкова модель з високим рівнем регулювання соціальної сфери. Держава, маючи за пріоритет ринкове господарство, бере на себе функцію забезпечення соціальної стабільності, забезпечує широкий спектр соціаль­них послуг, які ринок забезпечити не може. У «державі добробуту» високий рівень витрат на соціальні потреби, високі соціальні мінімальні стандарти, часто наближені до середніх показників у країні.

Модель соціально орієнтованого ринкового господарства ґрунтується на принципах вільної конкуренції, вільного вибору предметів споживання, свободи розкриття і процвітання особистості. За безумовного пріоритету економічної свободи ринку ця модель характеризується також високим ступенем захищеності громадян, що забезпечується за допомогою державного втручання через перерозподіл благ, податкову політику, правове забезпечення і т. ін. У цій моделі діє ціла система соціальних амортизаторів, що забезпечує рівень життя не нижче за межу бідності. При цьому держава завдання, що їх можуть вирішити самі громадяни, на себе не бере.

Ринкова модель відрізняється найбільшою соціальною жорсткістю. Як основний принцип тут діє пріоритет ринкових методів регулювання соціальної сфери перед методами прямого державного втручання. Вона характеризується роздержавленням соціаль­ної сфери, зведенням до мінімуму державних субсидій і дотацій та розширенням ринкових інструментаріїв у функціонуванні.

У нашій країні за стратегічної орієнтації на соціальне ринкове господарство домінує ринкова модель. Різкий перехід від патерналістської соціалістичної моделі до ринкової, від масового со- ціального захисту й розгалуженої мережі безкоштовних установ соціальної сфери до ринкових методів хворобливо переноситься населенням. До того ж ці моделі — ідеологічно чужі одна одній, оскільки в основі однієї — колективізм, а іншої — індивідуалізм. Більш м’які моделі «держави добробуту» і «соціального ринкового господарства», безумовно, полегшили б перехід до ринкових взаємин, але умови глибокої економічної кризи різко обмежують такі можливості.

З цієї причини не завжди вдається реалізувати і проголошені принципи соціальної політики, наприклад, такі, як створення умов для підтримки прийнятного рівня добробуту, соціальна захищеність в екстремальних ситуаціях, гарантованість прожиткового мінімуму у вигляді мінімальної зарплати й мінімальної пенсії. До основних принципів української соціальної політики також належать підтримка за рахунок державних коштів тільки слабко захищених груп населення та їхня адресна підтримка; підвищення обґрунтованості пільг, що надаються, переваг і привілеїв, перенесення центру соціальної сфери на місцевий рівень влади; оприлюднення наслідків соціальних перетворень; державний і суспільний контроль у соціальній сфері тощо.

При здійсненні економічних реформ держава повинна оцінювати їх наслідки для всього населення. Щоб визначити ефективність соціальної політики, використовуються різні індикатори. Так, найважливіший міжнародний індикатор — якості життя — визначається через індекс розвитку людського потенціалу, який розраховується на основі трьох показників: очікуваної тривалості життя, рівня освіти і рівня життя, що вимірюється на базі реального ВВП на душу населення. За цим показником Україна посідає 86-те місце у світі.

На сучасному етапі перехідної економіки також використовуються:

показники рівня життя (децільний коефіцієнт диференціації прибутків, індекс концентрації прибутків населення (індекс Джинні), поріг бідності та багатства, коефіцієнт соціальної стратифікації населення, ступінь задоволення потреб, структура прибутків і витрат і т. ін.);

мінімальні державні стандарти (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата і т. д.);

соціально-демографічні показники (тривалість життя, динаміка захворюваності, народжуваності, смертності);

показники економічної активності населення (співвідношення зайнятих у різних секторах економіки, рівень зайнятості та безробіття, самозайнятість, міграція населення та її причини, міграція інтелектуалів);

показники соціальної напруженості (участь у політичних заходах, страйках, поріг безробіття, динаміка злочинності, корупція і т. д.);

показники розвитку соціальної сфери (рівень бюджетної забезпеченості регіону, частка державних і комерційних структур, позабюджетні соціальні фонди, співвідношення платних, пільгових і безкоштовних послуг і т. д.);

частка витрат на екологію у ВВП.

Оцінюючи соціально-економічну ситуацію в нашій країні за допомогою названих індикаторів, можна зробити висновок про те, що курс реформ не супроводжувався чітко цілеспрямованою соціальною політикою. Держава, по суті, припинила контролювати найважливіші соціальні процеси. Замість цього час від часу ухвалювалися кон’юнктурні популістські рішення, які лише посилювали недовіру до влади й до перетворень, що провадяться нею.

Соціально необґрунтований курс реформ і послаблення державного регулювання економіки обернулися найтяжчою кризою — усієї соціальної сфери. Соціальна ціна реформ виявилася дуже високою для більшості українців, які багато в чому зазнали непоправних втрат.

Різко знизився індекс людського розвитку (ІЛР): Якщо в 1991 р. Україна перебувала на 32-му місці серед 175 країн світу, то в 1995 р. за ІЛР перемістилася на 95-те місце. На оцінний показник цього індексу значною мірою впливає величина прибутків на душу населення. Оскільки близько 50 % загального обсягу виробництва припадає на тіньову економіку і значна частина цієї діяльності не включається в офіційні показники ВВП, то реальне падіння життєвого рівня може бути значно меншим порівняно з офіційними даними. Однак фізичні показники якості життя, зокрема ті, що пов’язані з охороною здоров’я й демографічною ситуацією, свідчать про значне збільшення кількості людей, які живуть у бідності.

Витрати на соціальний захист населення в бюджеті мають тен­денцію до зниження. Так, у 2000 р. порівняно з 1992 р. витрати на соціальний захист населення у Зведеному бюджеті України зменшилися в 1,5 раза.

Протягом 1998—2000 рр. унаслідок економічної кризи панувала тенденція зниження життєвого рівня населення, про що свід­чить зниження середньомісячної заробітної плати (у доларовому еквіваленті) працівників, зайнятих у галузях економіки (з 62,4 дол. до 42,3 дол.). Лише в 2001 р. середньомісячна заробітна плата в середньому за галузями економіки підвищилася порівняно з двома попередніми роками до 57,9 дол. Однак рівня 1998 р. так і не було досягнуто. При цьому майже цілком втрачена залежність заробітку від кількості і якості затраченої праці.

За роки реформ посилилася нерівність у розподілі прибутків. У доперебудовний час Україна (як і Білорусія) серед інших республік колишнього Союзу мали найрівномірніший розподіл прибутків за оцінним коефіцієнтом Джинні. Цей показник нерівномірності прибутків становив 22 (по СРСР — 26). Прибутки 10 % найбагатших людей нашої країни були в 3,9 раза вищі, ніж прибутки 10 % найбідніших людей (порівняно з 5,7 для Радянського Союзу загалом). За даними Світового банку, в 1999 р. ці показники для України близькі до показників країн із ринковою економікою. Так, коефіцієнт Джинні становив 38. (Для порівняння: коефіцієнт Джинні у Франції — 33, США — 40, Швеції — 25.)

Погіршилися також інші соціальні індикатори. Зокрема, це стосується такого важливого соціального показника, як масштаби бідності. Як критерій бідності використовується офіційний показ­ник межі малозабезпеченості, що розраховується Міністерством праці і соціальної політики. У 2000 р. гранична вартість мало- забезпеченості для непрацездатного населення становила 156,4 грн (у доларовому еквіваленті — 29 дол. на місяць, або трохи менше 1 дол. на день). Згідно з критерієм межі бідності, установленим Світовим банком для країн з перехідною економікою, вона має становити 4 дол. на день. Тож більшість населення України перебуває за межею малозабезпеченості.

Водночас небувало збагатився обмежений верхній соціальний прошарок за рахунок (на перших порах) спекулятивного перепродажу державних товарних ресурсів, експортно-імпортних акцій з отриманням валютної виручки не державою, а конкретними юридичними і фізичними особами, причетними до зовнішньоторговельних операцій, «приватизації» держмайна, а також валютно-фінансових і банківсько-кредитних махінацій.

Загострилася ситуація на ринку праці. У 2000 р. кількість не зайнятих трудовою діяльністю громадян, які перебувають на обліку в Державній службі зайнятості, становила 2,7 млн (4,2 % загальної кількості, зайнятої в народному господарстві). Однак фак­тично ця кількість вища, бо значна частина працездатного насе­лення перебувала у відпустках чи працює неповний робочий  тиждень.

Наслідком приватизації та інфляції стала деформація соціальної структури суспільства. Сталися розпад і декваліфікація робітничого класу і науково-технічної інтелігенції. Виник новий вузький прошарок громадян — клани (приблизно 7 % загальної кількості населення), які здійснили перерозподіл суспільного багатства на свою користь.

За роки незалежності в Україні різко погіршилася демографіч­на ситуація. Якщо в 1990 р. коефіцієнт природного приросту на 1000 наявного населення становив 0,6, у тому числі в містах — 2,5, а в сільській місцевості — 3,4, то в 2000 р. цей показник дорівнював — 7,5, у тому числі в міських поселеннях і сільській місцевості — відповідно (– 6,5) і (– 9,7). Важливими чинниками скорочення кількості населення є скорочення тривалості життя, зростання смертності та міграції населення.

У трансформаційний період ще більше загострились екологічні проблеми, що пов’язано не тільки з наслідками чорнобильської катастрофи, а й з результатами сімдесятирічного ігнорування охо­рони природи (навколишнього середовища). За оцінками зарубіж­них експертів, щорічні втрати України від неефективності й екологічно невиваженого природокористування, забруднення дов­кілля становлять від 15 до 20 % її національного прибутку.

Таким чином, можна зробити очевидний висновок, що соціаль­но-економічні наслідки реалізації утрируваної ліберально-моне­таристської моделі ринкової трансформації для України виявилися неефективними.

На межі повного руйнування перебувають майже всі галузі со- ціальної сфери: освіта, охорона здоров’я, культура, громадський транспорт та ін. Їхнє хронічне недофінансування, надто низький рі­вень заробітної плати, матеріально-технічна незабезпеченість приз­вели до розвалу багатьох підприємств і систем життєзабезпечення, відпливу кваліфікованих кадрів. Унаслідок різкого розширення платності значно скоротився доступ соціальних послуг.

Не меншу небезпеку для України становить загроза депопуляції у зв’язку з погіршенням усіх демографічних показників народжуваності, смертності, природного приросту, очікуваної тривалості життя. В основі цих негативних процесів, що супрово­джуються зниженням репродуктивного потенціалу, погіршенням генофонду, лежать не стільки суто демографічні закономірності, скільки соціально-економічні чинники.

2. Диференціація доходів і споживання населення як загроза соціальній стабільності і сталому економічному розвитку. Необхідність соціального “вирівнювання”.

Регулювання доходів та споживання населення

Складовою механізму державного регулювання економіки є політика доходів. В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та політикою стабілізації економіки.

У сфері розподільчих відносин потрібна реальна взаємодія економічних критеріїв, пов’язаних із вимогами економічної раціональності, і соціальних критеріїв, що передбачають забезпечення умов для всебічного розвитку всіх членів суспільства.

Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів – зменшення різкої диференціації за рівнем доходів і капіталу.

Складність проблеми розподілу та перерозподілу доходів обумовлена відсутністю однозначної відповіді на запитання: “Який розподіл доходів вважати правильним?”

Реалізація мети потребує:

- чіткого визначення усіх отримувачів доходів;

- переконання в необхідності перерозподілу доходів кожної соціальної групи

Складові механізму розподілу та перерозподілу доходів:

- надання суспільних благ;

- використання законодавчих актів;

- система оподаткування;

- трансфертні платежі.

За умов перехідної економіки в доходах настає стрімке падіння реальних доходів населення, змінюється структура доходів населення, зростає диференціація доходів населення.

Основною складовою грошових доходів населення є заробітна плата. Її величина впливає на загальні показники соціально-економічної ефективності ринкового ладу в цілому, є обґрунтуванням стимулів до праці.

Цілі регулювання оплати праці:

- забезпечення кожному працівникові життєвого необхідного рівня споживання;

- збереження реального рівня заробітної плати;

- встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати із продуктивністю праці;

- досягнення належної відповідності між різними рівнями заробітної плати.

Мінімальна зарплата (МЗП) – гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці.

Функція МЗП – мотивація власника робочої сили до участі у праці.

Вимоги до МЗП:

- незначний відрив від мінімального споживчого бюджету;

- визначення рівня заробітної плати за міжнародними стандартами;

- своєчасне коригування відповідно до економічних та соціальних змін у суспільстві.

Збереження нормального співвідношення між мінімальною і середньою ЗП досягається “підтягуванням” рівня МЗП до середньої ЗП і стримуванням зростання середньої і максимальної ЗП (через механізм податків).

Складові державної політики заробітної плати (ЗП):

- проведення глибокої структурної реформи ЗП;

- підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів;

- удосконалення податкового регулювання доходів населення;

- створення умов для зростання продуктивності праці;

- зростання рівня реальної ЗП;

- періодична індексація ЗП у зв'язку із підвищенням споживчих цін;

- ліквідація заборгованості з виплат ЗП.

У реалізації політики доходів першорядного значення набуває державне стимулювання випереджального (порівняно з темпами ВВП) зростання заробітної плати. Ціна праці в сучасних ринкових відносинах не може залежати тільки від попиту та пропозиції. Істотне значення має соціальний характер. Тому найважливішим пріоритетом є розробка ефективних механізмів, що включають елементи державного регулювання з врахуванням взаємодії соціальних партнерів та стану на ринку праці. Сфера державного впливу має охоплювати, крім забезпечення мінімальних соціальних гарантій в оплаті праці, і регулювання заробітної плати у бюджетній сфері, а також тарифне регулювання через механізм соціального партнерства, удосконалення системи соціальних податків і внесків.

У політиці доходів не повинно бути місця для реанімації зрівнялівки. Долати диспропорції, що склалися, треба не штучним обмеженням верхньої планки доходів заможних верств населення, а навпаки – їхньою легалізацією та виведенням з тіні, розширенням прошарку приватних власників (у т.ч. землі), які активно займаються підприємництвом. Стимулювання людей до володіння приватною власністю та її ефективний захист – один з принципових пріоритетів політики доходів. При цьому слід враховувати, що громадяни з високим та середнім рівнем доходів будуть здатні дедалі більшою мірою оплачувати значну частку послуг у сфері охорони здоров'я та освіти, соціального страхування.

Справа великої соціальної ваги – зміцнення позицій середнього класу, що передбачає перехід до нової моделі споживання, тобто до таких стандартів, які забезпечуватимуть гідний рівень життя і стимулюватимуть розвиток внутрішнього ринку, трудової та підприємницької активності населення. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, доступність якісних медичних, побутових, освітянських послуг тощо.

Становлення середнього класу має відбуватися за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності і зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.

-----------------------------------------

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Рис. 1. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. Заштрихована область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

Діаграма доходів населення України має широку основу та загострену вершину. Опитування, проведені Київським Міжнароднім інститутом соціології, засвідчують, що майже 90 % населення має скрутне матеріальне становище і лише 1 % населення має помісячний доход, який дозволяє цілковито задовольнити власні потреби і зробити заощадження. По мірі руху від найбідніших багато чисельних верств до найбагатших мало чисельних верств населення крива Лоренца стає все більш крутою, тобто нема перехідного стану між багатством та бідністю людей із середнім достатком. Хоча саме ця категорія населення формує споживчий потенціал країни, визначає кінцевий попит і є своєрідним гарантом стабільності суспільства.

Нині відомі чотири критерії, задоволення яких у сукупності визначає приналежність до середнього класу: володіння майном, еквівалентним у вартісному вираженні 20—100 середнім річним доходам працівника в економічно максимально активному віці (30—55 років); стабільний доход у розмірі 2—10 прожиткових мінімумів; приналежність до найбільш повноправного прошарку, що складає основу електорату; дотримання законів, високий рівень соціальної відповідальності, прагматичний склад мислення й активна діяльність.

Що стосується державного регулювання доходів, то держава може регулювати диференціацію доходів за допомогою фіскальної та соціальної політики. До першої відноситься система оподаткування, яка істотно впливає на доходи громадян. Друга ж визначає систему пільг і соціальних допомог.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Політика встановлення податків і спрямування податкового тиску на окремі групи населення дозволяє впливати на перерозподіл доходів населення. З іншого боку проблеми низьких доходів населення вирішує соціальна політика держави.

Державна соціальна політика, орієнтована на підвищення рівня життя всіх верств населення (незалежно від їх майнового положення), повинна бути пов'язана з такими задачами стабільного економічного розвитку як забезпечення реального зростання виробництва, поліпшення ситуації на національному ринку праці, заборона інфляційних процесів, ефективне використовування бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів. Саме ефективний економічний розвиток на макрорівні закладає фундамент соціального розвитку країни і зрештою визначає рівень добробуту її населення.

З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах:

скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики,

стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу,

упровадження системи раціональних соціальних трансфертів,

легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів

 

3. Форми соціального страхування: допомоги сім’ям з дітьми, страхування життя та здоров’я, допомога у зв’язку із безробіттям, допомога малозабезпеченим громадянам, допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, допомога громадянам, постраждалим у зв’язку з аварією на ЧАЄС.

Соціальний захист

Ринок за своїм змістом явище соціальне. Ринок не існує заради ринку. Його принцип не виробництво заради виробництва, а виробництво заради задоволення потреб людини, інакше кажучи, заради підвищення добробуту учасників процесу виробництва.

Тому має сенс говорити не просто про ринкову економіку, а про соціально орієнтовану ринкову економіку, яка в кінцевому підсумку підкоряє всю діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Однією з основних задач держави є соціальний захист своїх громадян і передусім най вразливіших прошарків суспільства: людей похилого віку, дітей, самотніх матерів, інвалідів тощо. Система соціального захисту в Україні містить у собі загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну соціальну допомогу малозабезпеченим, а також різні компенсаційні виплати (мал. 49).

Мал. 49. Система соціального захисту

Державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (працедавцем) та громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Державне соціальне страхування є загальнообов'язковим. Це означає, що йому підлягають усі робітники та службовці підприємств незалежно від форми власності. Підприємства, установи, організації, а також громадяни зобов'язані сплачувати внески на державне соціальне страхування. Відрахування внесків на державне соціальне страхування здійснюється платниками щомісяця за ставками, які встановлюються в законодавчому порядку.

Управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням здійснюють відповідні цільові страхові фонди (див. главу 16), які є некомерційними самокерованими організаціями.

Державне соціальне страхування становить фундамент соціального захисту населення і включає такі основні види:

♦ страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

♦ страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

♦ страхування на випадок безробіття;

♦ пенсійне страхування.

Відповідно до чинного законодавства з страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюються такі виплати:

♦ допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

♦ допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

♦ одноразова допомога при народженні дитини;

♦ допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

♦ допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

♦ допомога на забезпечення оздоровчих заходів.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є видані у встановленому порядку лікарняний листок (листок непрацездатності), свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть. Інші документи не можуть служити підставою для виплати допомоги.

По страхуванню у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням виплачується:

♦ допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

♦ одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

♦ грошова сума у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого (щомісяця);

♦ пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

♦ пенсія у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

♦ грошова сума за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Підставою для нарахування виплат потерпілому є висновок медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), що діє в системі охорони здоров'я України.

По страхуванню на випадок безробіття надається;

♦ допомога по безробіттю;

♦ відшкодування витрат, пов'язаних з професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

♦ матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

♦ дотація працедавцю для створення робочих місць;

♦ допомога на поховання безробітного.

У системі загальнообов'язкового державного соціального страхування величезну роль відіграє пенсійне страхування. По пенсійному страхуванню виплачуються пенсії, а саме:

♦ пенсії за віком;

♦ пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

♦ пенсії у зв'язку з втратою годувальника (крім випадків, пов'язаних із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання).

По пенсійному страхуванню передбачені також виплати допомоги на медичні профілактично-реабілітаційні заходи та допомоги на поховання пенсіонерів.

Пенсії за віком призначаються при досягненні громадянами пенсійного віку в відсотковому відношенні від їх заробітку, виробничого стажу та умов праці, але не можуть бути нижче мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі не нижче прожиткового мінімуму і збільшується при збільшенні вартості мінімального споживчого бюджету або межі малозабезпеченості.

Центральним органом державної влади, що здійснює управління фінансами пенсійного страхування, є Пенсійний фонд України.

У зв'язку з необхідністю диференціювання розмірів пенсій залежно від умов праці та трудового внеску, а також особистої заінтересованості працівників у своєчасному і повному перерахуванні працедавцями внесків до Пенсійного фонду в Україні введено персоніфікований облік відомостей у системі державного пенсійного страхування. Ці відомості використовуються при визначенні права працівника на державну пенсію з урахуванням його трудового внеску і нарахування пенсії (встановленні її розмірів). З цією метою Пенсійним фондом збираються, опрацьовуються і систематизуються для подальшого збереження відомості про трудову діяльність фізичних осіб. На кожну фізичну особу відкривається персональна облікова картка, у якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (див. главу 16).

Працедавці зобов'язані зареєструватися в органах персоніфікації і подавати їм необхідні відомості про своїх працівників. Фізична особа для одержання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду зобов'язана під час прийому на роботу надати роботодавцю необхідні дані (ідентифікаційний номер, інші документи). Робітник має право ознайомитися з відомостями, а також зажадати від працедавців повного і своєчасного надання відомостей органам з ведення персоніфікованого обліку.

Крім державного соціального страхування, громадяни мають можливість добровільно застрахувати себе на випадок хвороби, втрати працездатності, нещасного випадку, а також застрахувати додаткову пенсію в комерційних страхових компаніях і страхових фондах (див. главу 13).

Законодавство передбачає також випадки виплати державної соціальної допомоги.

Державна соціальна допомога - це система матеріальної допомоги особам, які не одержують ніяких виплат по соціальному страхуванню. Виплати державної допомоги є адресними, тобто вони виплачуються найнужденнішим Сім'ям з урахуванням їх матеріального стану та середньомісячного доходу.

До таких виплат належать:

♦ допомога сім'ям з дітьми;

♦ допомога малозабезпеченим сім'ям;

♦ допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

♦ допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, на догляд за ним;

♦ субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Виплати соціальної допомоги здійснюються щомісяця за заявочним принципом районними управліннями праці та соціального захисту населення.

З метою здійснення своєї соціальної політики державою встановлюються соціальні стандарти, тобто сукупність показників, що характеризують стан соціальної сфери і рівень життя окремих груп населення. У кожній країні соціальні стандарти різні і залежать від загального рівня її економічного розвитку. До них відносять прожитковий мінімум, мінімальний споживчий бюджет, межу малозабезпеченості.

Прожитковий мінімум - це рівень доходів, що забезпечує придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення. Життєво необхідний рівень споживання включає витрати тільки на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії та гігієни, комунальні послуги.

Прожитковий мінімум встановлюється Верховною Радою щороку при затвердженні держбюджету і періодично переглядається відповідно до зростання індексу цін на споживчі товари та послуги. Мінімальні розміри заробітної плати, пенсій, а також соціальні виплати мають забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму.

Мінімальний споживчий бюджет - це вартість набору мінімальних благ і послуг, що відповідає прожитковому мінімуму. Він визначається на основі споживчого бюджету, що виражає мінімальні фізіологічні потреби людини в продовольчих, непродовольчих товарах та послугах і розраховується на одного члена сім'ї по категоріях населення на певний період часу (рік, місяць). Склад мінімально необхідних товарів і послуг визначається мінімальним "споживчим кошиком", який також формується за категоріями споживачів.

Межа малозабезпеченості - це рівень середньодушового сукупного доходу, який забезпечує споживання товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Особи, що одержують доходи нижче цього рівня, вважаються малозабезпеченими.

Межа малозабезпеченості розраховується для сім'ї в цілому, виходячи з розміру прийнятого прожиткового мінімуму для кожного члена сім'ї, її розміру і складу по статі та віку. Постановами Верховної Ради залежно від рівня інфляції та інших економічних чинників встановлюється грошова величина межі малозабезпеченості.

Компенсаційні виплати - це грошова допомога, що виплачується окремим громадянам при настанні певних обставин, що призводять, як правило, до зниження їхніх доходів та добробуту. До таких обставин належать, зокрема, наслідки техногенних та природних катастроф.

Так, з метою здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту громадян, які постраждали в результаті цієї катастрофи, в Україні був створений Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, з якого провадяться компенсаційні виплати.

Законодавством України передбачена адміністративна відповідальність за порушення в соціальній сфері, зокрема за ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду, інших фондах соціального страхування як платників обов'язкових страхових внесків і порушення порядку нарахування та сплати внесків на державне соціальне страхування. Так, згідно зі статтею 165і КпАП ухилення громадян-підприємців від реєстрації в органах Пенсійного фонду і фондах соціального страхування як платників обов'язкових страхових внесків, приховування (заниження) службовими особами підприємства фонду оплати праці, з якого нараховуються внески на державне соціальне страхування, порушення встановленого порядку витрати коштів на це страхування і строків перерахування внесків у відповідні фонди, невчасне надання або ненадання за встановленою формою звітності, спричиняє накладення штрафу в розмірі від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Соціальний захист осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС

Пільги і компенсації

Усі громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до встановлених категорій мають право на пільги та компенсації.

Постраждалі I—IV категорій мають право на:

безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них);

позачергове щорічне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні (для постраждалих І та ІІ категорій путівки надаються безкоштовно, для ІІІ — пільгова путівка або компенсація 70 % її вартості, для VІ категорії — пільгова путівка або компенсація 50 % її вартості). Відповідно до ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» виплата компенсації за путівку передбачена тільки для І категорії постраждалих та дітей;

переважне право залишення на роботі у разі реорганізації виробництва;

вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів, професійних навчально-виховних закладів з обов’язковим наданням гур­тожитку на час навчання для тих, хто не має житла, гарантована виплата стипендії, підвищеної на 100 %. Особи, які закінчили середні навчальні заклади з відзнакою, приймаються до вузів без екзаменів (за результатами співбесіди). Вони навчаються за раху­нок держави;

позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення.

Більший рівень пільг визначений для постраждалих І і ІІ категорій:

знижка плати за житло в розмірі 50 %;

безкоштовне користування всіма видами міського та міжміського транспорту (крім таксі, в якому менше 9 посадочних місць) (ліквідатори І та ІІ категорій);

пільгове встановлення та користування телефоном (для І категорії, для сімей, які мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов’язана з Чорнобильською катастрофою);

звільнення від сплати податків і мита всіх видів.

Стаття 30 Закону України «Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає пільги для потерпілих дітей та їх батьків.

Діти, до вступу їх до школи (до 8 років), перебувають на повному державному забезпеченні: їх безплатно утримують у держав­них дошкільних закладах освіти. Вони забезпечуються санаторно-курортними путівками за місцем роботи одного з батьків. Потерпілі діти віком до 10 років забезпечуються путівками разом з одним із батьків за умови, що останні належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Допомога на догляд за потерпілою дитиною до досягнення нею трьох років виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України. Лікарняні листки по догляду за хворою дитиною віком до 14 років оплачуються у розмірі 100 % заробітку незалежно від страхового стажу.

Учні середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студенти коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також евакуйовані із зони відчуження, діти, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і ті, які проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, отримують безплатне харчування. Дітям, які не харчуються в зазначених навчальних закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація.

Одному з батьків час догляду за потерпілою дитиною до досяг­нення нею 12 років зараховується до стажу роботи.

Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються житлом, як правило, у спеціально збудованих для них селищах, будинках, квартирах.

Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до законодавства, включаються до спеціальних списків для позачергового житла (крім м. Києва та курортних місцевостей).

Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на пов­торне одержання житла не мають.

Особи, які евакуйовані в 1986 році за межі України і бажають повернутися в Україну, мають право переселитися на жилу площу близьких родичів з наступним першочерговим забезпеченням житлом як такі, що не мають житла. Громадяни, що не мають на території України близьких родичів або не бажають переселятися на їх жилу площу, включаються виконкомами місцевих Рад народних депутатів за обраним місцем проживання (крім м. Києва та курортних місцевостей) до окремих від інших категорій списків для першочергового одержання житла.

Ця пільга може бути використана один раз.

У разі евакуації надаються такі компенсації:

виплата одноразової допомоги у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на кожного члена сім’ї;

оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним, автомобільним транспортом;

збереження зарплати за час зборів та переїзду (не більше 14 днів);

першочергове влаштування на роботу.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактив­ного забруднення, виплачуються компенсації у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (30, 40, 50 % мінімальної зарплати відповідно до зони). Працюючим на територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата (3, 2, 1 мінімальна зарплата).

Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам лік­відації наслідків аварії на ЧАЕС та сім’ям за втрату годувальника здійснюються у вигляді одноразової виплати у таких розмірах [2, ст. 48]:

інвалідам І групи — 60 мінімальних заробітних плат;

інвалідам ІІ групи — 45 мінімальних заробітних плат;

інвалідам ІІІ групи — 30 мінімальних заробітних плат;

дітям-інвалідам — 10 мінімальних заробітних плат;

сім’ям, які втратили годувальника, — 60 мінімальних заробітних плат;

батькам померлого — 30 мінімальних заробітних плат.

Виплати здійснюються з мінімальної зарплати, яка склалась на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника протягом одного місяця з дня настання вказаного випадку.

На кожного непрацездатного члена сім’ї померлого годувальника, який був на його утриманні (крім дітей), призначається щомісячна компенсація в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від одержуваної пенсії.

Громадянам, які відмовляються переселятися із зон обов’яз­кового відселення у побудоване для них житло, у період їх подаль­шого проживання в радіоактивно забруднених зонах припиняється виплата пільг та компенсацій.

На даний час в Україні збереглися і діють всі пільги та компенсації, зазначені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи». Але фактично на практиці значна частина пільг не діє у зв’язку з тим, що фінансування зазначених програм не закладено у Державному бюджеті України.

Особливості пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС

Спеціальною юридичною підставою для пільгового пенсійного забезпечення є Чорнобильська катастрофа.

До основних нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, відносяться Закони України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи» та іншими документами.

На сьогодні законодавством установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Важливим питанням є встановлення пільгових умов пенсійного забезпечення громадян, потерпілих у цій катастрофі.

Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюються такі пенсії:

державна пенсія;

додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Додаткова пенсія призначається після виникнення права на державну пенсію. Її розмір залежить від категорії постраждалих:

для першої категорії: інвалідам І групи — 100 % мінімаль­ної пенсії за віком, інвалідам ІІ групи — 75 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам та хворим на променеву хворобу внаслідок катастрофи на ЧАЕС — 50 % мінімаль­ної пенсії за віком;

для другої, третьої та четвертої категорій: 30 %, 25 %, 15 % мінімальної пенсії за віком.

Державна пенсія

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку (ст. 55).

Пільги щодо обчислення стажу роботи:

час роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу: до 1.01.1988 року — в потрійному (один місяць служби у військовій частині зараховується за три місяці вислуги), а з 1.01.1988 до 1.01.1993 — у полуторному розмірі;

право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до I—IV категорій, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки 20 років, жінки 15 років із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж, але не вище 75 % заробітку;

громадянам I—IV категорій надається статус ветерана праці за умови наявності у них трудового стажу на 10 років більшого за названий (жінкам — 25, чоловікам — 30 років).

Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС надаються пільги у обчисленні середньомісячного заробітку. За бажанням заявника се­редньомісячний заробіток може обчислюватися за будь-які 12 місяців поспіль роботи на територіях радіоактивного забруднення. Якщо особа пропрацювала на забруднених територіях менше 12 місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців. Якщо особа пропрацювала на вказаних територіях менше одного місяця, пенсія може обчислюватись із заробітку за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній основі і стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія у зв’язку з інвалідністю за їх бажанням обчислюється з п’ятиразового розміру мінімальної заробітної плати. Розміри пенсій у зв’язку з інвалід­ністю (І категорія) і у зв’язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть бути нижчими:

  І група інвалідності — 10 мінімальних пенсій за віком;

 ІІ група інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком;

ІІІ група інвалідності — 6 мінімальних пенсій за віком;

Дітям інвалідам — 3 мінімальні пенсії за віком.

Порядок обчислення пенсії в разі втрати годувальника та по інвалідності визначається КМУ.

Громадяни, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, переогляд у МСЕК проходять залежно від рівнів розладу функцій організму через 3—5 років. При стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-яких видів реабілітаційних заходів, а також після досягнення пенсійного віку, в тому числі й на пільгових умовах, група інвалідності встановлюється безстроково. Громадянам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня і внаслідок цього стали інвалідами І або ІІ групи, інвалідність встановлюється безстроково незалежно від віку. За бажанням інвалідів їх переогляд проводиться в будь-який час.

Якщо під час чергового переогляду в МСЕК громадянам не підтверджено будь-яку групу інвалідності, то їм гарантується працевлаштування чи перекваліфікація.

На тих громадян, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах не поширюються пільги, що стосуються зменшення пенсійного віку.

----------------------------------------------------------------------------------------------------

Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби; повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; втрати годувальника; безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

допомоги сім’ям з дітьми

Закон про Держбюджет 2013 встановлює розмір прожиткового мінімуму в 2013 році на одну особу в розрахунку на місяць:

для дітей віком до 6 років: з 1 січня — 972 грн, з 1 грудня — 1032 грн;

для дітей від 6 до 18 років: з 1 січня — 1210 грн, з 1 грудня — 1286 грн;

для працездатних осіб: з 1 січня — 1147 грн, з 1 грудня — 1218 грн;

для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня — 894 грн, з 1 грудня — 949 грн.

Допомога за вагітності та пологів

Допомога за вагітності та пологів незастрахованим особам (жінкам, які не працюють, і приватним підприємцям, які не сплачували внески до Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності) виплачують у розмірі 25% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розрахунку на місяць:

з 1 січня — 286 грн 75 коп.;

з 1 грудня — 304 грн 50 коп.

Допомогу виплачують за 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народженні двох і більше дітей — 70) після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомогу виплачують за 180 календарних днів (90 днів — до пологів і 90 — після пологів).

Допомога при народженні дитини

Допомогу при народженні дитини призначають в розмірі 30 прожиткових мінімумів для дитини до 6 років — на першу дитину, 60 прожиткових мінімумів — на другу і 120 прожиткових мінімумів — на третю і наступних дітей. Виплату здійснюють одноразово у 10-кратному розмірі прожиткового мінімуму за народженні дитини, решту суми на першу дитину виплачують протягом 24 місяців, на другу дитину — 48 місяців, на третю і кожну наступну — 72 місяців рівними частинами.

Допомогу надають у розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6 років, встановлених на день народження дитини.

Розмір допомоги при народженні дитини:

Допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Допомогу з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надають у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 130 грн.

Таким чином, мінімальний розмір допомоги залишиться незмінним — 130 грн, а максимальний дорівнюватиме:

з 1 січня 2013 року — 1147 грн;

з 1 грудня 2013 року — 1218 грн.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку та піклування

Допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, надають у розмірі, що становить два прожиткові мінімуми для дитини відповідного віку.

Для дітей до 6 років:

з 1 січня 2013 р. — 1944 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 2064 грн.

Для дітей від 6 до 18 років:

з 1 січня 2013 р. — 2420 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 2572 грн.

Якщо на дитину виплачують призначені в установленому порядку пенсію, аліменти, стипендію, державну допомогу, розмір допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, визначають як різницю між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги.

Допомога одиноким матерям

Допомогу на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються на денній формі навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації — до закінчення ними навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення 23 років), надають у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір допомоги в 2013 році:

для дітей до 6 років:

з 1 січня 2013 р. : мінімальний — 291,6 грн; максимальний — 486 грн;

з 1 грудня 2013р.: мінімальний — 309,6 грн; максимальний — 516 грн;

для дітей від 6 до 18 років:

з 1 січня 2013 року: мінімальний — 363 грн; максимальний — 605 грн;

з 1 грудня 2013 року: мінімальний — 385,8 грн; максимальний — 643 грн;

для дітей від 18 до 23 років:

з 1 січня 2013 року: мінімальний — 344,1 грн; максимальний — 573 грн;

з 1 грудня 2013 року: мінімальний — 365, 4 грн.; максимальний — 609 грн.

Допомога малозабезпеченим сім'ям

Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям дорівнює різниці між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) та середньомісячним сукупним доходом сім'ї.

Законом про Держбюджет встановлений рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 21%, для дітей — 75%, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів — 100% відповідного прожиткового мінімуму.

Гарантований мінімум-2013 для розрахунку допомоги з малозабезпеченості:

для працездатних:

з 1 січня 2013 р. — 240, 87 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 255, 78 грн;

для дітей до 6 років:

з 1 січня 2013 р. — 729 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 774 грн;

для дітей від 6 до 18 років:

з 1 січня 2013 р. — 907 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 964, 5 грн;

для осіб, які втратили працездатність:

з 1 січня 2013 р. — 894 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 949 грн.

Для кожної дитини (крім дитини-інваліда) з малозабезпеченої сім'ї рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10%, а для кожної дитини-інваліда, який входить до складу малозабезпеченої сім'ї, для кожної дитини, яку утримує матір (батько, усиновитель), які не перебувають в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадять в установленому порядку за вказівкою матері (батька), для кожної дитини, у якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, — на 20%.

Максимальний розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям у 2013 році не може бути більше 75% від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї.

Державна соціальна допомога дітям-інвалідам

Державну соціальну допомогу для дітей-інвалідів до 18 років встановлюють у розмірі 70% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, одному з непрацюючих батьків, який фактично доглядає за дитиною, виплачують надбавку на догляд у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір допомоги:

з 1 січня 2013 р. — 625, 8 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 664, 3 грн.

Розмір надбавки на догляд:

для дітей до 6 років:

з 1 січня 2013 р. — 486 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 516 грн;

для дітей від 6 до 18 років:

з 1 січня 2013 р. — 605 грн;

з 1 грудня 2013 р. — 643 грн.

Страхування життя і здоров’я

Страхування життя є універсальним інструментом для вирішення багатьох соціальних завдань. Насамперед, це матеріальне забезпечення особи після досягнення пенсійного віку чи у випадку втрати дієздатності через нещасний випадок. На Заході виплати за довгостроковими договорами страхування складають основу доходу громадян пенсійного віку.

Види страхування життя:

страхування життя від нещасного випадку,

накопичувальне страхування

змішане страхування.

При довічному страхуванні сума страхової премії з часом примножується і накопичується. У цьому випадку власник поліса все ж може в будь-який момент розірвати договір страхування і отримати його вартість. А довірені особи за договором отримують відшкодування при настанні у страхувальника страхового випадку.

змішане страхування об’єднує в собі переваги і накопичувального та страхування від нещасного випадку. Воно дає можливість застрахувати своє життя на невизначений термін і, якщо в період вкладу страховий випадок не настає, всю суму, збільшену на певний заздалегідь відсоток, страхувальник отримує назад. Якщо за період вкладу зі страхувальником відбувається страхова подія, то страхову суму отримає його бенефіціар.

Переваги

Незважаючи на свою схожість, страхування життя вигідно відрізняється від інших видів вкладень. При страхуванні людина отримує вкладену суму в будь-якому випадку. А при настанні страхової події ця сума може бути в багато разів більше. Не кажучи вже про те, що такий вид інвестицій дає впевненість вам і вашим близьким, дозволяє бути впевненим у завтрашньому дні.

Величезна популярність страхування життя і здоров’я в усіх розвинених країнах світу і різке зростання цього виду послуг у нас в країні показує, що все більше людей бачать в цьому не тільки необхідність, а й вигоду.

Умови страхування, що надаються безліччю страхових компаній, можуть істотно відрізнятися — грамотна консультація страхового агента допоможе отримати відповіді на існуючі питання і зробити правильний вибір.

Оформлення поліса

Оформлення страхового поліса досить складна і відповідальна процедура, але тим не менше посильна кожному. Для того, щоб зробити процес страхування простіше багато звертаються до професійних незалежних консультантів. Спеціаліст, який не прив’язаний до конкретної страхової компанії завжди зможе запропонувати вам кілька варіантів страхового продукту і розповість про плюси і мінуси кожного варіанта.

Допомога у зв’язку з безробіттям: умови, розмір і тривалість виплати

Згідно з порядком надання допомоги у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, допомога у зв’язку з безробіттям призначається центрами зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції ФСС ВБ, за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується в установленому порядку через банківські установи.

Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям залежно від страхового стажу.

Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалася в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Поважними причинами є:

навчання в професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

строкова військова служба;

здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І групи або дитиною інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду, а також за літнім, який досяг 80-річного віку;

здійснення догляду непрацюючою працездатною особою (мати, батько, опікун) за трьома та більше дітьми віком до 16 років;

період проживання разом з чоловіком (дружиною) військовослужбовцем, крім військовослужбовців строкової служби, у місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років;

інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям без урахування страхового стажу.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується особам, які брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали або займалися підприємницькою діяльністю не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески до ФСС ВБ.

Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визначені у встановленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, допомога у зв’язку з безробіттям визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу:

до 2 років – 50%;

від 2 до 6 років – 55%;

від 6 до 10 років – 60%;

понад 10 років – 70%.

Залежно від тривалості безробіття допомога у зв’язку з безробіттям зменшується і виплачується у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів – 100%;

протягом наступних 90 календарних днів – 80%;

у подальшому – 70%.

Особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески, виплата допомоги у зв’язку з безробіттям у перші 90 календарних днів не здійснюється.

Виплата допомоги починається з 91-го календарного дня у розмірі 80% до визначеного розміру.

Особам, визнаним в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, допомога у зв’язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Одноразова виплата допомоги у зв’язку з безробіттям для організації безробітними підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв’язку з безробіттям у розрахунку на рік.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги у зв’язку з безробіттям враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески.

Допомога у зв’язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за встановлений прожитковий мінімум.

Порядок надання допомоги у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням із правлінням ФСС ВБ.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям не може перевищувати 720 календарних днів.

Допомога у зв’язку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітним, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Одноразова виплата допомоги у зв’язку з безробіттям здійснюється у розмірі річної суми допомоги у зв’язку з безробіттям, визначеної конкретному безробітному.

Рішення про одноразову виплату допомоги у зв’язку з безробіттям приймається директором центру зайнятості на підставі висновку комісії з питань одноразової виплати допомоги у зв’язку з безробіттям для організації підприємницької діяльності, створеної центром зайнятості, щодо здатності безробітного до підприємницької діяльності.

Допомога малозабезпеченим сім’ям — 2013

Процедура призначення

Кому надається допомога

Допомога малозабезпеченим сім’ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім’ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Прожитковий мінімум для сім’ї — визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.

Малозабезпечена сім’я — це сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї. Право сім’ї на цю допомогу залежить не лише від доходів, але і від її майнового стану, зайнятості працездатних членів сім’ї та інших факторів.

Ця допомога призначається відповідно до закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» та Постанови Кабінету міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям».

Хто включається до складу сім’ї при визначені права на допомогу ?

До складу сім’ї включаються:

- чоловік, дружина;

- рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей;

- неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками;

- непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів;

- особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним;

- жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей.

При цьому до складу сім’ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей.

Водночас до складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Куди звертатися за допомогою

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім’ї.

У сільській місцевості заяви з необхідними документами для призначення соціальної допомоги приймають виконавчі органи сільських і селищних рад та здійснюють їх передачу відповідним органам праці та соціального захисту населення. Зазначені виконавчі органи можуть визначати уповноважену особу для прийняття документів.

Чи може бути виплачена допомога не за місцем реєстрації ?

Допомога також може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім’ї за умови подання довідок про склад сім’ї і про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

У разі коли повнолітні члени сім’ї, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги, фактично проживають разом, але зареєстровані за різними адресами, уповноважений представник сім’ї додає до заяви довідки про склад сім’ї та про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Потрібно зазначити, що у цьому випадку рішення про призначення соціальної допомоги приймається органами праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яке проводиться соціальними інспекторами цих органів, із складенням акта за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Для отримання допомоги потрібно подати заяву, де дається згода сім’ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно. До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

- документ, що посвідчує особу;

- довідка про склад сім’ї;

- декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім’ї (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї);

- довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).

Потрібно зазначити, що в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти.

Строк протягом якого виплачується допомога

Допомога малозабезпеченим сім’ям призначається на півроку і через шість місяців сім’я знову повинна підтвердити своє право на виплати.

Для призначення соціальної допомоги на наступний строк уповноважений представник сім’ї подає заяву і декларацію про доходи та майно. Довідка про склад сім’ї поновлюється лише у разі змін у складі сім’ї або у разі, коли між поданням заяви на призначення соціальної допомоги на наступний строк та припиненням виплати раніше призначеної соціальної допомоги минуло більше календарного місяця.

Випадки коли допомога не призначається

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках коли:

- працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням соціальної допомоги;

- під час обстеження матеріально-побутових умов сім’ї з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, не зазначені у декларації про доходи та майно;

- особи, які входять до складу малозабезпеченої сім’ї, протягом 12 місяців перед зверненням за наданням соціальної допомоги здійснили покупку земельної ділянки, квартири (будинку), автомобіля, транспортного засобу (механізму), будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку тощо, на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

- у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї (крім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річного віку або є інвалідами І та II групи, та сімей, в яких є діти-інваліди ) є земельна ділянка площею понад 0,6 гектара, крім випадків, коли така земельна ділянка з незалежних від сім’ї причин не приносить дохід. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається органами соціального захисту населення на підставі обов’язкового обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги;

- у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).

Умови припинення виплати допомоги

Виплата раніше призначеної соціальної допомоги припиняється:

- якщо сім’єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинули на встановлення права на соціальну допомогу і визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, — з місяця, в якому виявлено порушення;

- у разі переїзду сім’ї в іншу місцевість та настання обставин, що унеможливлюють виплату соціальної допомоги (зокрема, смерть одинокої особи), - з місяця, що настає за місяцем, в якому відбулися зміни;

- за заявою уповноваженого представника сім’ї - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

Розмір допомоги малозабезпеченим сім’ям

Розмір допомоги — це різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї (встановлюється щорічно законом про державний бюджет) та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 % від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї.

Середньомісячний сукупний дохід сім’ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, що затверджується Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіном, Держкомстатом і Держкомсім’ямолоддю.

Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорій осіб, кожного разу визначаються законом про бюджет на відповідний рік.

Знайте! Для кожної дитини (крім дитини-інваліда), яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 %, а для кожної дитини-інваліда, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителем), що не перебуває у шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, — на 20 %.

Для громадян, які отримали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.

Пам’ятайте! Розмір допомоги малозабезпеченим сім’ям збільшується на кожну дитину віком від 3 до 13 років у 2011 році на 60 гривень, у 2012 році — на 120, у 2013 році — на 180, у 2014 році — на 250 гривень, а на кожну дитину віком від 13 до 18 років збільшується у 2011 році на 100 гривень, у 2012 році — на 230, у 2013 році — на 360, у 2014 році — на 500 гривень.

Приклад розрахунку допомоги малозабезпеченим сім’ям у 2013 році:

Сім’я складається з 4 осіб (двоє дітей – 4 та 5 років, батько та мати), середньомісячний дохід сім’ї – 1000 грн.

З 1 січня 2013 року рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги для сім’ї становить: 1939,74 грн. (240,87 грн. х 2 працездатних + 729,00 грн. х 2 дітей до 6 років).

(Цифри 240,87 грн. та 729,00 грн. – з ЗУ “Про державний бюджет на 2013 рік”)

Крім того на кожну дитину від 3-х до 13 років доплата у сумі 180,00 грн.

Розмір допомоги з січня 2013 році становить 1299,74 грн. (1939,74 – 1000,00 + 180,00 + 180,00).

Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо призначення і виплати допомоги малозабезпеченим сім’ям

Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»;

Постанова Кабінету міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям

Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності

Законодавство України, що регулює відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім'ї.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей,які проживають в Україні. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення).

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у таких розмірах:

60% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

80% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від трьох показників:

- середньої заробітної плати;

- страхового стажу;

- кількості днів непрацездатності:

П = З * Д * К,

де П— сума допомоги ;

З— середньоденна заробітна плата особи;

Д— кількість робочих днів непрацездатності, що припадають на період відпустки;

К – коефіцієнт страхового стажу ( 60 % , 80 % , 100 % ).

Соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС

З дня Чорнобильської катастрофи минуло 27 років. Щороку 26 квітня Україна згадує тих, хто ціною власного здоров'я, а часом і життя, протистояв страшному лиху. Серед усіх трагедій, яких зазнало людство, аварія на ЧАЕС не має аналогів за масштабами забруднення навколишнього середовища та негативного впливу на здоров'я людей.

Для громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законом № 796 передбачено такі пільги:

щомісячну виплату грошової компенсації вартості продуктів харчування для громадян, віднесених до категорій 1 та 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

50-відсоткову знижку плати за користування житлом, комунальними послугами та телефоном (категорій 1 та 2);

безоплатне забезпечення інвалідів автотранспортом;

забезпечення санаторно-курортним лікуванням усіх категорій постраждалих, включаючи дітей;

виплату допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати у разі звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, скороченням чисельності або штату (для громадян категорій 1 та 2 і для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3);

додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 16 календарних днів на рік (для категорій 1 та 2, батьків дітей-інвалідів);

вступ поза конкурсом до навчальних закладів і виплату підвищеної стипендії;

безоплатний або пільговий проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України та назад (відшкодування 100 та 50% вартості проїзду для громадян категорій 1 та 2 відповідно);

безоплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту для громадян, віднесених до категорій 1 та 2 учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

зниження пенсійного віку на п'ять — десять років і пільги при призначенні пенсій;

виплату щомісячної грошової допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення;

доплату за роботу громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення;

надання додаткової відпустки (збільшення тривалості основної щорічної відпустки) громадянам, які працюють (перебувають у відрядженнях) на території радіоактивного забруднення);

виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, при встановленні інвалідності, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи;

виплату одноразової компенсації сім'ям, які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть якого пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи, а також батькам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи;

виплату щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорій 2 та 3, евакуйованим із зони відчуження у 1986 р., дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Для постраждалих від катастрофи дітей до досягнення ними 18 років передбачено такі основні компенсації та пільги, що надаються згідно із Законом № 796:

щорічне безоплатне забезпечення потерпілих дітей за місцем роботи одного з батьків путівками на оздоровлення строком до двох місяців;

безкоштовне перебування дітей у дошкільних закладах;

щомісячна виплата на кожну дитину дошкільного та шкільного віку;

безоплатне харчування учнів середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студентів коледжів і технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення.

Для дітей, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою, крім вищезазначених додатково надаються такі пільги:

вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання;

безоплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту;

50-відсоткова знижка плати за користування житлом, телефоном і комунальними послугами тощо.

Трудові відносини з чорнобильцями

Якщо на підприємстві працюють чорнобильці, то роботодавцю слід враховувати низку пільг, передбачених для цієї категорії осіб.Такому працівнику необхідно мати відповідні документи, що підтверджують його статус і надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796. До таких документів належать посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», видані відповідно до Порядку № 51.

Працівник-чорнобилець має право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для нього час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 16 календарних днів на рік (для категорій 1 та 2 постраждалих, для одного з батьків дитини-інваліда, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Додаткова відпустка чорнобильцям надається на календарний рік, тобто прийнятий на роботу працівник, який належить до категорій 1 та 2 осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 16 календарних днів навіть у перший місяць роботи. Зазначену додаткову відпустку не віднесено Законом про відпустки до щорічних додаткових відпусток, а визначено як пільгу та компенсацію за шкоду, завдану здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ця відпустка не подовжується на період святкових днів та у разі тимчасової непрацездатності не ділиться на частини, не переноситься на наступний рік, а також за неї не виплачується грошова компенсація.

Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів обчислюється сумарно та надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від страхового стажу та місця роботи (для категорій 1 — 4 чорнобильців).

Чорнобильцям, віднесеним до категорій 1 — 3, надано переважне право залишення на роботі при звільненні працівників. Крім того, їм надано не тільки право переважного залишення на роботі у разі звільнення з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП, а й переважне право на працевлаштування, тобто роботу таким категоріям працівників слід пропонувати в першу чергу виходячи з їх досвіду трудової діяльності та у межах їх кваліфікації.

Працівники-чорнобильці категорій 1 — 3 з числа учасників мають право на допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у разі звільнення у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП.

Для категорій 1 — 4 чорнобильців передбачено отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу одному з батьків дитини віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.

Постраждалі категорій 1, 2 мають право на отримання податкової соціальної пільги у розмірі 150% загальної суми пільги.