Мінітерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький університет управління та права

НАУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

«Винекнення серйозних взаємостосунків у молодому віці»

Виконав : студент 2-ї групи І курсу

Факультету управління та економіки

Качеровський Д. Л.

Перевірив : доцент кафедри

філософії та політології, кандидат

філософських наук

Вальчук А. М.

Хмельницький

2013

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Товариськість і дружба

2. Стосунки між юнаком та дівчиною

3. Уміння подобатися

4. Закоханість і любов

5. Дошлюбні Зв’язки

6. Підготовка до шлюбу

7. Сім’я та її роль у людському житті

8. Розвиток сім’ї та шлюбу в історії суспільства

9. Суспільні функції сім’ї

10. Духовний мікроклімат сім’ї

11. Правові засади шлюбу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У процесі спілкування між людьми складається ціла гама різноманітних стосунків. Вони можуть бути корот­котривалими й випадковими або регулярними й стали­ми, практичними або духовними, формальними або не­формальними, міжгруповими або міжособистісними. Останні відіграють надзвичайно важливу роль у людсько­му житті.

Міжособистісними називаються такі стосунки, що складаються між окремими людьми у процесі їхньої діяль­ності та спілкування й виявляють себе в їх взаємосприй-нятті та взаємооцінюванні. Важливими характеристика­ми міжособистісних стосунків є їх чуттєво-емоційна забарвленість і відповідність певним моральним нормам. У залежності від вираженості цих характеристик та їх співвідношення міжособистісні стосунки поділяють на ділові, або функціональні, та експресивні.

Ділові стосунки—це, як правило, взаємовідносини між малознайомими людьми, які займаються спільною діяльністю або розв'язують якусь спільну проблему, мають спільну справу. Характер ділових стосунків визна­чається насамперед змістом і метою спільної діяльності, а також певними рольовими позиціями (вчитель — учень, покупець — продавець, начальник — підлеглий тощо) партнерів. Тому ділові стосунки бувають переваж­но стриманими й навіть офіційними. Люди, які ввіходять у такі стосунки, не вибирають своїх партнерів (принай­мні можливість такого вибору досить обмежена), тому вони можуть вимагати або очікувати від них лише вико­нання своїх функціональних обов'язків, які визначаються певними правилами, інструкціями, розпорядками, стату­тами тощо.

Оскільки ділові стосунки мають формалізований ха­рактер, то інколи вважають, що вони зовсім не повинні залежати від індивідуальних властивостей партнерів і що прояви будь-яких почуттів у них, наприклад, симпатії чи антипатії, зайві й навіть шкідливі. Але чи це справді так?

Звичайно, коли покупець у крамниці, незважаючи на велику чергу, що витягнулась за ним, починає «розсипа­тися» перед продавцем у компліментах або ж, навпаки, багатослівно висловлювати своє незадоволення, то такі прояви почуттів у цьому випадку, безперечно, зайві. Але коли, наприклад, якийсь службовець відмовляється хоч на кілька хвилин прийняти стареньку бабусю, що зранку чекала своєї черги або приїхала з віддаленого села, тільки тому, що вже почався обід, то таку людину, хоча вона формально й має рацію, ми назвемо не інакше, як бюрократ.

Як засвідчують фахівці, ділові стосунки, хоч би де вони існували — чи на виробництві, чи у сфері обслуго­вування, чи у навчальному закладі, чи в армії — тільки виграють від того, якщо вони не є лише механічним здійсненням безликої інструкції, а хоч трішечки олюд­нюються. Йу цьому разі йдеться не просто про те, що кожна людина, яка вступає у ділові стосунки зі своїми партнерами (незалежно від того, яку посаду вона займає або яку вона грає «роль»), повинна бути скромною, доброзичливою, ввічливою, порядною, уважною до інших. Бо все це — загальнолюдські моральні вимоги (свого роду моральний мінімум), яким повинна відпові­дати кожна людина, хоч би то чим вона займалася або хоч би то де вона перебувала. Під олюдненням ділових стосунків мається на увазі здатність партнерів сприймати один одного не тільки як безликих виконавців певних функцій («ролей»), але й як неповторних особистостей, цінувати не тільки ділові, але й суто людські їх якості, ставитися один до одного з повагою, бути чуйним й уміти співпереживати один одному тощо. Зараз у бага­тьох країнах світу, зокрема у СІЛА та Японії, налагод­женням таких «людських стосунків» на великих під­приємствах та у фірмах займаються висококваліфіковані фахівці (соціологи, соціальні працівники, практичні пси­хологи).

На відміну від ділових, експресивні стосунки характеризуються насамперед яскраво вираженою емо­ційністю, почуттями симпатії та антипатії, дружби та ворожнечі, любові та ненависті. Ці стосунки визначають­ся насамперед індивідуальними властивостями людей (їх зовнішністю, характером, моральними якостями, інте­лектом тощо). Разом з тим до цих стосунків можна віднести також і міжгрупові, зокрема міжетнічні стосунки, які складаються між людьми як представника­ми певних груп або спільнот (професійних, статевих, соціальних, національних, етнічних тощо). Характер між-групових стосунків (дружній, нейтральний або конфлік­тний) залежить від співвідношення різних груп і спільнот (або від уявлення про таке співвідношення) в минулому і в сучасності, від розуміння їхніх потреб, інтересів, культури тощо, а також від певного розуміння реальних або уявних властивостей індивідуальних представників цих груп. Наприклад, в армії під час другої світової війни складалися різні міжособистісні стосунки між представ­никами різних родів військ, у залежності від розуміння та оцінки ролі кожного з них (авіація — це «еліта», яка під час польотів ризикує життям, натомість на землі може дозволити собі все що завгодно; морська піхота, моряки — безстрашні, відчайдушні хлопці, яким і сам чорт не страшний ні в морі, ні на землі; артилерія — «бог війни»; гахота-«матінка», яка перебирає на себе найбільший тягар і дбає про всіх інших).

Переважно чуттєво-емоційний характер мають ті сто­сунки, в які люди входять випадково — залежно від обставин, або час від часу зустрічаючися зі своїми сусіда­ми, приятелями, знайомими.

Є безліч життєвих ситуацій, коли відбуваються корот­кочасні контакти, в них люди вступають випадково: у транспорті, кінотеатрі, кафе, крамницях, лікарні. Й хоча ці контакти є короткочасними, вони займають значну частину нашого життя, впливають на настрій. «Усмішка, яка триває одну мить,— відзначав Д. Карнегі,— нічого не варта, але збагачує тих, хто її отримує, не збіднюючи тих, хто її дає».

Іноді між людьми встановлюються контакти у формі короткочасних об'єднань.

2. Товариськість і дружба

Мабуть, немає такої людини, котра б не замислювала­ся про сутність товариськості, дружби. У ранній юності ці питання хвилюють особливо, від них залежить роз­в'язання життєвих проблем.

Потреба в дружбі існувала в усі часи і в усіх народів, існує ця потреба і у сучасних людей. І не дивно, що сьогодні багато дітей вважають справжню дружбу рідкіс­тю й відносять її до минулого. Позаяк у поняття «друж­ба» кожен вкладає свій сенс. Спробуємо разом з ученими розібратися, чим відрізняється товариськість і дружба, яке значення вкладають у ці поняття сьогодні й яке вкладали раніше.

Товариськість і дружба — це сталі експресивні між-особистісні стосунки. Товариськість — це стосунки на ґрунті приналежності до того самого колективу. Друж­ба — це стосунки на ґрунті індивідуального вибору та особистої симпатії. Дуже часто товариські стосунки пере­ростають у дружні. Спільна діяльність у колективі згурто­вує, допомагає зробити вибір. Прислів'я говорять: «Ро­зумний товариш — половина дороги», «Не пізнавай то­вариша за три дні, а пізнавай за три роки», «Справжні друзі пізнаються в біді».

Друзями можуть бути й сусіди, й ті, хто живе в інших місцях, якщо їх об'єднують духовні інтереси. У спілку­ванні друзів важливі спільні заняття й захоплення, дозвілля, обмін думками. Найчастіше в юнацькому віці друзів шукають серед ровесників, керуючися рівністю у стосунках та взаєморозумінням. У дорослих дружба інша, вона багато в чому відрізняється від юнацької. Й це зрозуміло: різні проблеми, турботи — дорослим не вис­тачає часу на такі бажані спілкування через сімейні обов'язки, службові справи, а юним куди той час подіти, немає де його провести, немає де докласти силу; у до­рослих — проблема, де дістати, де взяти; у юних — проблема, як знайти взаєморозуміння, споріднену душу, як утвердити себе. Хто може краще зрозуміти тебе?

Звичайно, такий, як і ти. Але чому не кожний, а тільки деякі з ровесників?

На всі ці питання намагаються відповісти вчені. Саме намагаються, позаяк сьогодні в людині занадто багато загадок. «Раніше мені здавалося: веселий любить весело­го, маленький—маленького, слабкий—слабкого, що, мовляв, сам порядний і шукає порядних друзів. Справді, й так буває, тільки не завжди. Раніше я навіть радив, кому з ким дружити; тепер я не люблю втручатися, не знаю»,— такою є думка письменника й лікаря Януша Корчака. Але є й інші думки. Фундатор психоаналітичної теорії 3. Фрейд дружбу, як і будь-який інший людський потяг і прихильність, вважав формою статевого потягу.

У книзі «Дружба» професор І. С. Кон висловлює свою думку стосовно причин, які впливають на вибір друзів. Це і спільність статі, віку, збіг чи подібність поглядів, інтересів, рис характеру. «Проте друг — не просто друг, а саме інше Я; друзі покликані не дублюва­ти, а взаємозбагачувати один одного».

Дружбу, на відміну від інших міжособистісних стосун­ків, характеризують близькі, довірливі стосунки, спільні інтереси, прихильності. В словнику з етики є таке визна­чення дружби: «Дружба — форма міжособистісних сто­сунків, яка базується на спільності інтересів і взаємному вподобанні».

Психологами було проведено опитування, в результаті якого визначили головні неписані правила дружби. Ось деякі з них: ділитися новинами про свої успіхи, добро­вільно допомагати у разі потреби й намагатися, щоб другу було приємно в твоєму товаристві; впевненість у другові й довіра до нього; захищати друга за його відсут­ності; бути толерантним до його друзів; не критикувати друга публічно, зберігати довірені таємниці.

Пошук друга в юнацькому віці пов'язаний з потребою в інтимному спілкуванні. Ти відкриваєш свій внутрішній світ, по-новому відчуваєш себе, тобі хочеться бути водночас і таким, як усі, і зовсім не подібним до інших. Змінюються мова спілкування, стиль одягу, манери поведінки, вони стають перепусткою в особливий світ, який інколи не зможуть зрозуміти навіть найкращі батьки. Зрозуміти зможуть такі, як ти сам, твої ровесни­ки. Почуття самотності, внутрішня порожнеча посилюють потребу знайти споріднену душу, здатну зрозуміти тебе. Пошук друга, який вміє бути відданим, береже таємниці, з яким можна обговорити всі проблеми, інко­ли буває дуже тривалим — це залежить від типу особис­тості, від її вимогливості, уподобань.

Справжня дружба вимагає терпіння, уваги, часу, вміння допомогти, зрозуміти, підтримати. Ви, мабуть, пам'ятаєте розмову на цю тему, яка відбувалася між ге­роями мудрої казки Антуана де Сент-Екзюпері «Малень­кий принц»:

«— Будь ласка... приручи мене! —сказав Лис.

Я б радий,— відповів Маленький принц.—Але у мене так мало часу. Мені ще треба знайти друзів і взнати різні речі.

Пізнати можна тільки ті речі, які приручиш,— сказав Лис.— У людей вже не вистачає часу щось пізнавати. Вони купують речі готовими у крамницях. Але ж немає таких крамниць, де б торгували друзями, й тому люди не мають друзів. Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!

А що для цього треба робити? — спитав Маленький принц.

Треба запастися терпінням,— відповів Лис».