Вступ.

1. Елементи системного підходу до управління та фінансування соціальної сфери.

2. Джерела фінансування соціальної сфери.

3. Фінансування соціальної сфери через банківську та казначейську системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Нині розробляються різні концепції розвитку галузей соціальної сфери. Для кожної формується певна стратегія розвитку. Проте водночас усі ці галузі - частини однієї сфери. За розширення фінансування охорони здоров'я, освіти, культури, соціальних потреб з неінфляційних джерел суттєво зростає сукупний попит у суспільстві, який за відповідного механізму реалізації може виступати важливим фактором економічного зростання. Це зумовлює необхідність пошуку єдиного підходу до розроблення стратегії соціальної політики й управління фінансовими потоками соціальної сфери.

Зважаючи на результати наукових досліджень у цій сфері, можна казати про наявність невирішених проблем використання системного підходу до організації управління та фінансування соціальної сфери.

Метою роботи є розробка з позицій системного підходу наукових та практичних рекомендацій щодо управління соціальними процесами та їх фінансування.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

1. Елементи системного підходу до управління та фінансування соціальної сфери

З урахуванням системного підходу має бути розроблено модель фінансування, яка дасть можливість інтегрувати соціальну сферу у фінансові потоки країни. Систему фінансування соціальної сфери варто побудувати на збалансованому поєднанні бюджетних та спеціальних ресурсів. Важливим моментом при цьому є те, що обсяг витрат на соціальні цілі має бути пов'язаний з показниками виробничої діяльності.

Соціальне страхування як сукупність правових, економічних і організаційних заходів з метою надання компенсації при втраті доходу у випадках непрацездатності чи безробіття має розглядатись як складовий елемент системи соціальної сфери.

Роль держави в системі соціальної сфери важко переоцінити. Вона бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати як державні, так і недержавні компанії соціального страхування, що доповнює й розширює спектр страхових послуг.

Соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян на випадок безробіття, хвороби, втрати доходу внаслідок нещасного випадку на виробництві. Виплати при цьому нині здійснюються за рахунок таких фондів: Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, Пенсійного Фонду України. Пріоритетами подальшого розвитку фондів є поступове наближення розмірів мінімальних страхових виплат за загальнообов'язковим соціальним страхуванням до рівня прожиткового мінімуму та зменшення навантаження на фонд оплати праці без зниження розмірів страхових виплат. Імовірно, доцільно розглянути консервативніший варіант побудови системи фінансування соціальної сфери, за якого всі кошти соціального страхування будуть надходити до одного Фонду (Державного загальнообов'язкового фонду соціального та пенсійного страхування.). Цей Фонд може формуватися за рахунок: страхових внесків страхувальників та застрахованих осіб, асигнувань з державного бюджету, благодійних внесків, фінансових санкцій за недотримання законодавства тощо[6, c. 25-26].

Управління розподілом коштів на соціальні цілі має базуватися на методах використання спеціальних коштів бюджетними установами; залученні експертів для визначення пріоритетів фінансування (Дельфі-метод); проведенні соціальних та маркетингових досліджень з приводу тієї чи іншої проблеми фінансування; екстраполяції досвіду попередніх періодів.

В основу побудови системи управління має бути покладено такі принципи:

1. Принцип цільового та ефективного використання коштів соціальної сфери.

2. Принцип законодавчого визначення умов і порядку формування та використання фондів фінансових ресурсів.

3. Принцип державного регулювання розміру та тарифів на послуги, що надаються за рахунок страхових фондів.

4. Принцип оптимального поєднання соціального страхування, соціальної допомоги, що надається державою, приватної страхової ініціативи та соціальних послуг, які надаються підприємствами.

5. Широке використання ринкових форм і методів управління з метою мінімізації непродуктивних витрат.

6. Контроль за ефективним витрачанням фінансових ресурсів соціального спрямування.

Усі принципи мають діяти одночасно, оскільки вони визначають ефективність фінансів соціальної сфери[1, c. 63].