1)))) Здійснення сімейних прав — це реалізація учасниками сімейних правовідносин тих можливостей, які закладено у належних їм суб’єктивних сімейних правах.

Сімейні права та сімейні обов’язки учасник сімейних правовідносин здійснює особисто. Це означає, що вони не можуть бути передані іншим особам. Учасники сімейних правовідносин не завжди можуть особисто здійснювати ці права та виконувати обов’язки. За певних обставин це покладається на інших осіб:

- якщо особу обмежено у дієздатності (внаслідок зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, в результаті чого особа ставить себе і свою сім’ю в скрутне матеріальне становище), то здійснення прав цієї особи може бути покладено на її батьків, опікуна, або особа здійснює їх за допомогою батьків чи піклувальника (ч. 2 ст. 14 СК України);

- у випадку, коли психічний розлад, тяжка хвороба та інші поважні причини зумовлюють неможливість виконувати сімейні обов’язки, то така особа не може бути притягнена до відповідальності за ухилення від виконання сімейних обов’язків.

Законом встановлено певні особливості здійснення батьківських прав та обов’язків неповнолітніми батьками. Вони можуть самостійно здійснювати свої права та обов’язки щодо дитини, при цьому їх вік не впливає на обсяг цих прав. Баба, дід того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків (ст. 16 СК України).

Сімейне законодавство передбачає також можливість надання допомоги у здійсненні особою сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків органом опіки і піклування (ст. 17 СК України).

Захист сімейних прав та інтересів здійснюється у судовому порядку. Правом на безпосереднє звернення до суду відповідно до ст. 18 СК України наділені всі учасники сімейних правовідносин, які досягли 14 років.

Способи захисту сімейних прав передбачені ст. 18 СК України:

1) встановлення правовідношення (сюди належать: позови про визнання батьківства (ст. 128 СК України), визнання материнства (ст. 132 СК України), заява про усиновлення);

2) примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку (таким буде стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання одним із батьків обов’язків за договором про сплату аліментів);

3) припинення правовідносин, а також їх анулювання (розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, неукладеним, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення);

4) припинення дій, які порушують сімейні права (усунення перешкод у спілкуванні з дитиною одним з батьків, обумовлених ухиленням другого із батьків, з яким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки і піклування, якщо батьки проживають окремо);

5) відновлення правовідносин, які існували до порушення права (відновлення батьківських прав);

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено СК України або договором (відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ухиленням особи від виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї (ч. 2 ст. 158, ч. 5 ст. 159 СК України); ухиленням одного із батьків, з яким проживає дитина, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків (ст. 157 СК України)).

Можливість учасникам сімейних правовідносин застосувати до тих, хто порушив сімейні права, відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди є додатковим способом захисту сімейних прав та новелою сімейного законодавства.

Сімейний кодекс України надає суду право застосовувати способи захисту, передбачені законом, а також ті, що передбачені договором між сторонами.

Позивачем у справах про розірвання шлюбу може бути лише один із подружжя. Якщо розірвання шлюбу вимагають інтереси того із подружжя, хто визнаний недієздатним, право пред’явити позов про розірвання шлюбу має опікун (ст. 110 СК України).

Орган опіки і піклування уповноважений сімейним законодавством здійснювати попередній захист сімейних прав. Учасники сімейних правовідносин не позбавлені права звернутися до суду, навіть якщо цей спір віднесений до компетенції органів опіки і піклування. Рішення органу опіки і піклування є обов’язковим для виконання учасниками спору, якщо протягом 10 днів з моменту його винесення заінтересована особа не подала позов до суду.