1.Соціальна природа поняття “державне управління”, його мета та зміст, об’єкт та предмет. Державне управління як системне суспільне явище.

Державне управління –управління суспільством, вироблення та здійснення дій,щодо цілеспрямованого свідомого впливу на суспільну систему загалом та на її окремі ланки.

Державне управління – процес реалізації виконавчої влади держави, як і будь-який процес держ.управління складається з суб’єктів та об’єктів управління.

Суб’єкт управління – система наділена певною компетенцією і держ.владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд або рішень обов’язкових для виконання (уряд,міністерства,політичні діячі,держ.службовці).

Об’єкт управління- система,яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення (галузі промисловості, установи,організації).

Головні завдання:

1.визначення тенденцій та закономірностей розвитку суспільства

2. виявлення та розв’язання протиріч його існування та розвитку

3.забезпечення зберігання та зміцнення структурної та функціональної єдності суспільної системи і її здатності протистояти негативному впливу

4.розробка і проведення реалістичної політики,яка ґрунтується на врахуванні об’єктивних можливостей та співвідношення соціальних сил

5.досягнення соціоекономічної рівноваги суспільства

ДУ як системне суспільне явище являє собою багатограну діяльність органів 3-х гілок влади та органів місцевого самоврядування по здійсненню внутр. і зовн. функцій держави спрямованих на формування політики,вироблення,ухвалення та реалізацію форм і механізмів впливу на всі сфери та процеси життєдіяльності суспільства з метою досягнення та підтримання соціоекономічної рівноваги на підставі взаємоузгодженості загальнодержавних,регіональних,групових та індивідуальних інтересів.

2.Фундаментальні процеси управління: планування, організація, управління, зв’язок. Етапи формування моделі системи державного управління.

Планування передбачає визначення стану суспільства в певній політичній ситуації (де ми перебуваємо?), векторів і мети майбутнього розвитку (куди ми прямуємо?), правових, організаційних, ресурсних засобів, їх координацію та коригування щодо запланованої мети (з допомогою яких засобів ми досягнемо мети?). До державного планування слід віднести такі напрями державної діяльності: урядові програми, концепції різноманітних напрямів суспільного розвитку і реформування, формування державного бюджету, директивні та індикативні перспективні плани, президентські послання тощо.

Поняття "організація" охоплює структуру і функції державних органів, а також пряме виконання ними державних рішень. Основною організаційною структурою на державному рівні є бюрократія, сутність якої грунтується на професіоналізмі управління та ієрархічному розподілі службових повноважень.

Управління — це цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної діяльності людей.

Етапи формування моделі системи державного управління:

Традиційна модель :

- традиційний порядок управління і розподіл ф-й у апараті управління

- змішаний характер і неструктурованість ієрархії посад і установ

-відсутність професійної бюрократії

-релігійне освячення владних повноважень

Відсутність чіткої регламентації обов’язків і спеціалізації праці

Класична модель:

-раціоналізація усієї системи управління

-чітка система норм ,інструкцій,адміністративних правил

-формальна ієрархія рівнів управління,установ,чиновників

-високий ступінь функціональної диференціації адміністративного апарату

-наявність певних принципів,які регулюють статус,матеріальний стан по групі різних груп бюрократії

-чітка регламентація обов’язків чиновників

Маркетингова модель:

-орієнтація на клієнта

-визначення попиту з визаченням змісту,розміру і характеру держ-управлінських послуг

-прихильність до активного стилю дій при вирішенні конкретних проблем

-підприємність і новаторство персоналу

-простота структур управлінського апарату і професіоналізм кадрів

-чутливість до запитів населення

-самостійність і спроможність інститутів,які заміщають державу на ринку послуг

-успішна конкуренція з приватним сектором,яка гарантує якість пслуг,наданих нею