Практичне заняття 11 Тема: Державне регулювання цін та інфляції
1. Адміністративні та законодавчі обмеження зростання цін.
2. Економічні методи регулювання цін.
3. Внутрішні та зовнішні ціни. Моніторинг цін.
4. Знецінення грошової маси як дестабілізуючий фактор економічного розвитку.
5. Інфляція і фактори, що на неї впливають. Основні методи боротьби з інфляцією.
6. Валютне поточне і довгострокове (структурне) регулювання. Дисконтна і девізна валютна політика.
7. Методи регулювання валютного курсу. Валютний коридор.
Методичні вказівки
Ключові терміни та поняття: ціна, ціноутворення, контроль за цінами, демпінгові ціни, моніторинг цін, знецінення, інфляція, антиінфляційна політика, грошова маса, монетарна політика, валюта, валютний коридор, валютна політика, валютний курс, девізна політика, дисконтна політика, політика обов’язкових резервів, політика відкритого ринку.
Особливу увагу слід звернути на такі питання:
поняття та механізм цінового регулювання;
цілі та методи цінового регулювання;
контроль за додержанням дисципліни цін;
декларування зміни ціни;
напрямки здійснення антиінфляційної політики;
структурна валютна політика, її основні напрями.
1. Адміністративні та законодавчі обмеження зростання цін.
Державна цінова політика - це сукупність принципів та методів діяльності органів державної влади спрямованих на забезпечення:
o рівних економічних умов для функціонування суб'єктів господарювання;
o збалансованості ринку товарів і послуг;
o протидії виникненню монополізма;
o справедливого співвідношення цін на промислові та сільськогосподарські товари;
o підвищення якості товарів;
o соціальних гарантій.
Державне регулювання ціноутворення може здійснюватися методами прямого і непрямого регулювання.
Методи прямого регулювання цін - це адміністративне втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання.
Як показано в табл. 8.1, продавці використовують вільні, державні фіксовані, державні регульовані ціни. Видно, що до основних форм державного прямого регулювання відносять:
o тотальне заморожування цін;
o заморожування цін на окремі товари;
o встановлення фіксованих цін;
o встановлення меж росту цін;
o встановлення граничної норми рентабельності;
o встановлення граничних розмірів торговельних надбавок;
o декларування цін;
o встановлення рекомендованих цін;
o встановлення паритетних цін.
|
Види цін |
Роль держави |
Форми державного регулювання |
|
Вільні (договірні) ціни |
Встановлює методологію ціноутворення та контролює виконання нормативних вимог |
Заборона на цінову дискримінацію Заборона на демпінг Заборона на горизонтальне фіксування цін Заборона на вертикальне фіксування цін |
|
Державні фіксовані ціни |
Встановлює ціни |
Державні прейскуранти цін "Заморожування" ринкових вільних цін. Фіксування монопольних цін |
|
Державні регульовані ціни |
Встановлює обмежувачі для цін |
Обмеження рівня цін Обмеження надбавок чи коефіцієнтів до прейскуранту цін Встановлення граничних значень елементів ціни Встановлення граничного рівня підвищення цін Державний контроль за цінами монополістів |
Вільні ціни встановлюються на всі види товарів, крім тих, за якими здійснюється державне регулювання.
Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на:
o товари, які суттєво впливають на загальний рівень та динаміку цін;
o товари і послуги, що мають соціальне значення;
o товари, що виробляються монополістами.
Найбільш розповсюдженим методом державного цінового регулювання є метод встановлення граничної норми рентабельності. Він використовується при регулюванні цін на товари монополістів та державних підприємств. Регулювання природних монополій здійснюється в наступних сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів по магістральним трубопроводам; транспортування газу по трубопроводам; послуги з передачі електричної і теплової енергії; залізничні перевезення; послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів; послуги загальнодоступного електричного та поштового зв'язку тощо.
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються органами державної влади. Вони розробляють перелік товарів і послуг щодо яких здійснюється регулювання надбавок (знижок). Держава може обмежувати рівень торгових надбавок на соціально значимі види товарів, продовольчі товари першої необхідності. Граничні торгівельні надбавки встановлюються на основі рішень Кабінету Міністрів України на товари, які входять в продовольчу корзину. На інші види товарів діють вільні торгівельні надбавки, розмір яких визначають продавці. Крім регулювання максимальних цін, держава регулює і гранично мінімальні ціни (наприклад, на горілку, лікеро-горілчану та іншу алкогольну продукцію).
Державне регулювання цін в Україні здійснюють Центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і місцеві державні адміністрації. Координація і контроль за дотриманням дисципліни встановлення цін покладені на Державну комісію з контролю за цінами, Державну податкову адміністрацію, відділи контролю за цінами при обласних державних адміністраціях та ін. Ці органи контролюють процеси ціноутворення у взаємодії з профспілками, Антимонопольним комітетом, управліннями у справах захисту прав споживачів, об'єднаннями споживачів.
Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства встановлюють ціни і тарифи, обов'язкові на території України. Так, Кабінет Міністрів України:
o забезпечує здійснення державної політики цін;
o визначає перелік продукції, товарів і послуг, щодо яких діють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи;
o визначає повноваження органів державного управління в сфері встановлення і використання цін і тарифів, а також контроль за цінами і тарифами.
Органи обласних і місцевих державних адміністрацій мають право регулювати тарифи і надбавки на продукцію, що реалізується підприємствами громадського харчування при загальноосвітніх школах, дитячих садах, торгівельні надбавки до цін на продукти дитячого харчування, перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом пільговими категоріями осіб, за умови погашення витрат за рахунок коштів державного бюджету.
Державне регулювання цін в Україні може включати також заходи судового характеру. В разі виникнення протиріч з питань встановлення цін, вони можуть вирішуватися в судовому (арбітражному) порядку.
Одним з найважливіших завдань прямого державного регулювання цін є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, яке не приводить до руйнівних наслідків в економіці.
У відповідності до Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції", монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Зловживання монопольним становищем на ринку розглядається як правопорушення.
Антимонопольне законодавство називає три види порушень:
o зловживання монопольним положенням на ринку;
o анти конкурентні погоджені дії;
o дискримінація суб'єктів господарювання.
До зловживань монопольним становищем на ринку відносять:
o обмеження або припинення виробництва, а також вилучення із обігу товарів, які привели або можуть привести до дефіциту на ринку або встановлення монопольної ціни.
o дії, які привели або можуть привести до створення перешкод доступу на ринок інших суб'єктів господарювання;
o встановлення дискримінаційних цін на свої товари, які обмежують права окремих споживачів;
o встановлення монопольно високих цін на свої товари, які можуть привести до порушення прав споживачів;
o встановлення монопольно низьких цін на свої товари, які привели або можуть привести до обмеження конкуренції;
Антиконкурентними погодженими діями визнаються дії, які привели або можуть привести до:
o встановленню монопольних цін, знижок, надбавок, націнок;
o розділу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, об'єму їх реалізації або закупівель по колу споживачів або по інших ознаках, що привело або може привести до їх монополізації;
o усуненню з ринку або обмеженню доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоуправління і адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням антимонопольного законодавства і включає наступне:
o заборона створення нових підприємств в якій-небудь сфері діяльності, які привели або можуть привести до обмеження конкуренції;
o примус суб'єктів господарювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інші об'єднання підприємств;
o ухвалення рішень про централізований розподіл товарів, що привело або може привести до монопольного положення на ринку;
o встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;
o надання окремим суб'єктам податкових і інших пільг, які ставлять їх в привілейоване положення відносно інших суб'єктів господарювання, що може привести до монополізації ринку певного товару;
o обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;
o встановлення або заборона обмежень відносно окремих суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання.
Законом регламентується використання економічних санкцій відносно суб'єктів господарської діяльності, які порушують антимонопольне законодавство. Крім того, закон передбачає антимонопольний контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання.
Мета державного регулювання цін у будь-якій державі залежить від багатьох чинників, до яких належать: національні особливості, кліматичні умови, наявність сировини, матеріалів, політична ситуація в країні, місце держави у світовому поділі праці.
У цілому регулювання цін може бути прямим (шляхом установлення визначених правил ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впливу на виробничу та комерційну діяльність підприємства) (рис. 6.1).
Прямі методи
Суть прямих методів така. В умовах ринкової економіки підприємство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, враховуючи при цьому чинні в державі законодавчі та нормативні акти. Відхилення від установлених норм і правил виявляється в процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою системою, банківською системою, податковою адміністрацією тощо.
У період інфляції виникає дефіцит товарів, ціни зростають, грошові кошти знецінюються. За таких умов держава втручається у справи підприємства через регулювання цін на найважливіші товари та послуги для населення, здійснює антимонопольні заходи, намагається зменшити соціальну напруженість у суспільстві. Пряме регулювання здійснюється в галузях суспільного користування (електроенергетика, громадський транспорт, зв'язок, водопостачання, комунальні і житлові послуги та ін.).
Рис. 6.1. Мета державного регулювання цін
Непрямі методи
Суть непрямих методів полягає у спрямованості змін кон'юнктури, встановленні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здійснюються в різних формах: від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через установлення норм та нормативів. Ці методи не мають прямої дії, але сприяють зменшенню зростання цін у масштабі всієї економіки.
Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічними умовами, які формуються в державі. Якщо кризові тенденції знижуються, то й регулювання цін з боку держави зменшується.
Адміністративно-командні методи
До адміністративно-командних методів регулювання процесів ціноутворення належать:
• встановлення фіксованих цін. Сьогодні фіксовані ціни діють на комунальні та житлові послуги, які отримує населення, тарифи на проїзд у транспорті, тарифи на зв'язок, водопостачання, забезпечення електроенергією, паливом та ін.;
• встановлення регульованих цін. Регулювання здійснюється за верхньою та нижньою межею з обмеженням окремих частин ціни;
• встановлення індикативних цін (умовно до цієї групи методів можна віднести й встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів). Зокрема передбачається покриття за рахунок державного бюджету витрат окремих виробників при виробництві певних видів продукції (в основному це виробники сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, деякі виробничі підприємства харчової промисловості — хлібопекарні, виробники дитячого харчування та ін.)? тобто соціально важливих для споживачів. Але, як показують досвід та практика, цей метод неефективний, оскільки враховується економічний принцип організації виробництва, зменшується державний бюджет, населення з невеликими доходами відчутного ефекту не отримує, тому що дотація розподіляється між усіма споживачами.
У цілому частка кожного з методів залежить від економічної ситуації в країні та вибраних напрямів регулювання економіки загалом.