Практичне заняття 14-15
Тема: Соціальна політика
1. Сутність і цілі соціальної політики. Методи державного регулювання соціальної сфери.
2. Диференціація доходів і споживання населення як загроза соціальній стабільності і сталому економічному розвитку. Необхідність соціального “вирівнювання”.
3. Форми соціального страхування: допомоги сім’ям з дітьми, страхування життя та здоров’я, допомога у зв’язку із безробіттям, допомога малозабезпеченим громадянам, допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, допомога громадянам, постраждалим у зв’язку з аварією на ЧАЄС.
4. Пенсійне забезпечення як складова соціальної політики.
5. Державне регулювання соціальної сфери: соціальної інфраструктури, освіти, охорони здоров’я, культури, комунального господарства, побутового обслуговування.
6. Розрахунок основних показників рівня життя. Рівень і якість життя населення як результативний показник ефективності державної соціальної політики.
7. Регулювання доходів і споживання населення. Мінімальний споживчий бюджет. Прожитковий мінімум. Межа малозабезпеченості. Індекси вартості життя.
СУТНІСТЬ І ЦІЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ. МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ.
Соціальна політика — комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.
Мета соціальної політики - створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.
Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.
Головним завданням соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів - суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів.
До конкретних завдань соціальної політики відносяться:
створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;
сприяння розвитку соціальних відносин;
розвиток соціально - трудових відносин;
реформування системи соціального захисту;
удосконалення системи соціального страхування;
реформування ринку праці та зайнятості;
реформування системи охорони здоров'я;
здійснення активної демографічної політики.
Умови реалізації соціальної політики
Важливою умовою ефективної реалізації соціальної політики є створення в суспільстві сукупності об'єктивних і суб'єктивних умов
До об'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:
трансформація суспільних відносин і насамперед формування соціально-ринкової економіки, повноцінного інституту власності (зокрема, приватної);
утвердження процесів соціально-трудової мобільності, політичної структурованості суспільства, нової системи духовних, ціннісних орієнтацій.
Соціальна політика є важливою умовою формування в суспільстві соціальних відносин, нової якості соціального буття.
До суб'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:
використання в соціальній політиці адекватних принципів, способів і форм цілеспрямованої управлінської, регулятивної діяльності з освоєння й творення соціального буття, які відповідали б вимогам об'єктивних законів суспільного соціального розвитку;
сприяння засобами регулятивної політики своєчасному розв'язанню суперечностей у соціальній сфері;
утвердження динамізму в механізмі власне управлінської регулятивної діяльності, спрямованої на розвиток соціального буття, соціальної сфери;
викорінювання форм і методів командно-адміністративного, директивного управління;
децентралізація соціальної політики;
розв'язання суперечностей між новими (значною мірою соціально-ринковими) відносинами й проявами директивного управління, пасивного характеру соціальної політики.
Неодмінною умовою ефективної реалізації соціальної політики є соціальний моніторинг, що передбачає систематичний аналіз процесів соціальної сфери, соціального буття, що постійно змінюється і зумовлює зміст соціального регулювання.
Отже, у реалізації соціальної політики необхідно максимально повно враховувати об'єктивні та суб'єктивні умови, які визначають стан розвитку соціальних відносин, а також активно впливати на ці відносини з метою ефективного й оптимального їх функціонування.
Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:
правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);
державний вплив на ціни та цінотворення;
обов'язкове соціальне страхування в різних формах;
пенсійне забезпечення; /
розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
підготовка та перепідготовка кадрів;
організація оплачуваних громадських робіт;
соціальне партнерство.
Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні гаранти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.
Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.
Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.
Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.
Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.
Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.
Модель соціально орієнтованого ринкового господарства ґрунтується на принципах вільної конкуренції, вільного вибору предметів споживання, свободи розкриття і процвітання особистості. За безумовного пріоритету економічної свободи ринку ця модель характеризується також високим ступенем захищеності громадян, що забезпечується за допомогою державного втручання через перерозподіл благ, податкову політику, правове забезпечення і т. ін. У цій моделі діє ціла система соціальних амортизаторів, що забезпечує рівень життя не нижче за межу бідності. При цьому держава завдання, що їх можуть вирішити самі громадяни, на себе не бере.
Ринкова модель відрізняється найбільшою соціальною жорсткістю. Як основний принцип тут діє пріоритет ринкових методів регулювання соціальної сфери перед методами прямого державного втручання. Вона характеризується роздержавленням соціальної сфери, зведенням до мінімуму державних субсидій і дотацій та розширенням ринкових інструментаріїв у функціонуванні.
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДОХОДІВ І СПОЖИВАННЯ НАСЕЛЕННЯ ЯК ЗАГРОЗА СОЦІАЛЬНІЙ СТАБІЛЬНОСТІ І СТАЛОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ. НЕОБХІДНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО “ВИРІВНЮВАННЯ”.
Величина реальних доходів і рівень та структура споживання населення залежать від таких основних факторів:
1) розмірів грошових та натуральних доходів;
2) рівня цін на предмети споживання та послуги;
3) розмірів квартирної плати та ціни комунальних послуг;
4) обсягу безплатних і пільгових послуг;
5) розмірів податків.
Певний вплив роблять також наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист тієї частини населення, яка має низькі доходи.
Найповніше відображають рівень добробуту населення сімейні доходи. Сім'я являє собою групу осіб, які пов'язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство. Основними джерелами доходів сім'ї є:
1) заробітна плата;
2) доходи від особистого підсобного господарства;
3) від фермерського господарства;
4) від індивідуальної трудової діяльності;
5) від власності;
6) від трансфертних виплат.
Основним видом доходів є заробітна плата. Сімейні доходи використовуються для трьох основних цілей:
1) для сплати податків;
2) для задоволення потреб у продуктах харчування та інших благах;
3) для заощадження.
Досвід багатьох країн показує, що в розподіл доходів повинна втручатися держава і певною мірою регулювати його. Вона повинна встановлювати прожитковий мінімум, тобто розмір доходів, необхідний для придбання мінімального набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров'я, задоволення основних соціальних і культурних потреб людини. Основою формування прожиткового мінімуму є так званий "споживчий кошик". Він становить набір товарів і послуг, розрахований за нормами та нормативами споживання, необхідний для забезпеченості людини життєвими засобами. Він застосовується для загальної оцінки рівня життя, встановлення мінімального розміру заробітної плати, пенсій, неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а також як розрахункова величина при формуванні державного бюджету.
Необхідність соціального “вирівнювання”.
Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать:
1) необхідність утримання непрацездатних членів суспільства (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та інших);
2) необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення;
3) необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем;
4) забезпечення розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров'я;
5) забезпечення обороноздатності країни;
6) утримання державного апарату.
Втручання держави в перерозподіл доходів здійснюється трьома основними способами (рис. 3.32).
1. Через трансфертні платежі. Через них частина доходів держави, яка формується головним чином за рахунок оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомог, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним і багатодітним сім'ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадянам, які не мають засобів для існування або мають їх дуже мало.
2. Через цінову політику. Ринкові ціни можуть виявитись дуже високими для деяких категорій громадян. Тому держава втручається в ціноутворення. Вона встановлює ціни на товари державних підприємств, мінімальний розмір заробітної плати, впливає на тарифи житлово-комунальних послуг, зв'язку, транспорту, на електроенергію. Значну роль майже в усіх країнах держава відводить ціноутворенню на сільськогосподарську продукцію. В урожайні роки вона закуповує значну частину продукції, щоб запобігти зниженню цін на неї. І навпаки, в неврожайні роки продає свої запаси, щоб стримувати зростання цін. Така політика відповідає інтересам виробників і споживачів.
3. Через прогресивний характер оподаткування. Диференціація ставок подоходного податку і податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину доходів багатих на користь бідних. Прогресивний податок використовується у податковій політиці багатьох країн. Держава встановлює неоподатковуваний мінімум доходів. Його рівень залежить від загального рівня доходів населення.
Впливаючи на перерозподіл доходів, держава сприяє підвищенню доходів малозабезпечених верств населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє послабленню соціальної напруги в суспільстві. Можливості держави в перерозподілі доходів обмежуються бюджетними надходженнями. Перевищення державних видатків над доходами державного бюджету призводить до бюджетного дефіциту та інфляції. Збільшення державних виплат із державного бюджету вимагає збільшення податків, а це може підірвати стимули розвитку економіки.
ФОРМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ: ДОПОМОГИ СІМ’ЯМ З ДІТЬМИ, СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я, ДОПОМОГА У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ БЕЗРОБІТТЯМ, ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ ГРОМАДЯНАМ, ДОПОМОГА У ЗВ’ЯЗКУ З ТИМЧАСОВОЮ ВТРАТОЮ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ, ДОПОМОГА ГРОМАДЯНАМ, ПОСТРАЖДАЛИМ У ЗВ’ЯЗКУ З АВАРІЄЮ НА ЧАЄС.
Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
На випадок безробіття - здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням - здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності - здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
Пенсійне страхування- здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди
Добровільне соціальне страхування — страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників. Вони мають право на всі види забезпечення з державного соціального страхування, встановлені для робітників, службовців і членів кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування України.
Допомоги сім’ям з дітьми
Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу.
Види державної допомоги сім'ям з дітьми:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) допомога при народженні дитини;
2-1) допомога при усиновленні дитини;
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;
5) допомога на дітей одиноким матерям;
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Стаття 5. Органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім'ям з дітьми
Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).
Розмір прожиткового мінімуму в 2013 році, на одну особу в розрахунку на місяць:
для дітей віком до 6 років: з 1 січня – 972 гривні, з 1 грудня – 1032 гривні;
для дітей від 6 до 18 років: з 1 січня – 1210 гривень, з 1 грудня – 1286 гривень;
для працездатних осіб: з 1 січня – 1147 гривень, з 1 грудня – 1218 гривень;
для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня – 894 гривні, з 1 грудня – 949 гривень.
Допомога по вагітності та пологах
Допомога по вагітності та пологах виплачується в розмірі 25% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з розрахунку на місяць:
з 1 січня – 286 грн. 75 коп.;
з 1 грудня – 304 грн. 50 коп.
Допомога виплачується за період 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей – 70) після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога виплачується за 180 календарних днів (90 днів – до пологів і 90 – після пологів).
Допомога при народженні дитини
Допомога при народженні дитини призначається у розмірі 30 прожиткових мінімумів для дитини до 6 років – на першу дитину, 60 прожиткових мінімумів – на другу, і 120 прожиткових мінімумів – на третю і наступних дітей. Виплата здійснюється одноразово у 10-кратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину – 48 місяців, на третю і кожну наступну – 72 місяців рівними частинами.
Допомога надається у розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6 років, встановленого на день народження дитини.
Допомога при усиновленні дитини
Право на допомогу при усиновленні дитини має особа, яка є громадянином України, постійно проживає на її території та усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо усиновлювачами є подружжя - один з них на їх розсуд).
У разі усиновлення двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.
Допомога при усиновленні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.
Допомога при усиновленні дитини призначається незалежно від одержання на дитину інших видів допомоги.
Допомога при усиновленні дитини надається у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні першої дитини.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 130 грн.
Таким чином, мінімальний розмір допомоги залишиться незмінним – 130 грн., А максимальний буде дорівнювати:
з 1 січня 2013 року – 1147 грн.;
з 1 грудня 2013 року – 1218 грн.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку або піклування
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, надається у розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку.
Для дітей до 6 років:
з 1 січня 2013 р. – 1944 грн.;
з 1 грудня 2013 р. – 2064 грн.
Для дітей від 6 до 18 років:
з 1 січня 2013 р. – 2420 грн.;
з 1 грудня 2013 р. – 2572 грн.
У разі якщо на дитину виплачуються призначені в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, розмір допомоги на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги.
Допомога одиноким матерям
Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації, – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Розмір допомоги у 2013 році:
для дітей до 6 років:
з 1 січня 2013г. : мінімальний – 291, 6 грн.; максимальний – 486 грн.;
з 1 грудня 2013р.: мінімальний – 309, 6 грн.; максимальний – 516 грн.;
для дітей від 6 до 18 років:
з 1 січня 2013 року: мінімальний – 363 грн.; максимальний – 605 грн.;
з 1 грудня 2013 року: мінімальний – 385, 8 грн.; максимальний – 643 грн.;
для дітей від 18 до 23 років:
з 1 січня 2013 року: мінімальний – 344,1 грн.; максимальний – 573, 5 грн.;
з 1 грудня 2013 року: мінімальний – 365, 4 грн.; максимальний – 609 грн.
Страхування життя та здоров’я
?? Добровільне і обов’язкове. Обов’язкове для народних депутатів, спеціалістів ветеринарної медицини, суддів.
Допомога у зв’язку із безробіттям
Страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.
1)Застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: (Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.)
до 2 років - 50 відсотків;
від 2 до 6 років - 55 відсотків;
від 6 до 10 років - 60 відсотків;
понад 10 років - 70 відсотків.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
перші 90 календарних днів - 100 відсотків;
протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;
у подальшому - 70 відсотків.
2)Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.
3)Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня.
4)У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.
Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.
5. Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги по безробіттю, нарахованої відповідно до цієї статті, у розрахунку на рік.
6. Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, за погодженням з правлінням Фонду.
Допомога малозабезпеченим громадянам
Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям дорівнює різниці між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) та середньомісячним сукупним доходом сім’ї.
Законом про Держбюджет встановлений рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму: для працездатних осіб – 21 відсоток, для дітей – 75 відсотків, для осіб, які втратили працездатність , та інвалідів – 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
Гарантований мінімум – 2013 для розрахунку допомоги по малозабезпеченості:
для працездатних:
з 1 січня 2013 р. – 240, 87 грн;
з 1 грудня 2013 р. – 255, 78 грн.;
для дітей до 6 років:
з 1 січня 2013 р. – 729 грн.;
з 1 грудня 2013 р. – 774 грн.;
для дітей від 6 до 18 років:
з 1 січня 2013 р. – 907, 5 грн.;
з 1 грудня 2013 р. – 964, 5 грн.;
для осіб, які втратили працездатність:
з 1 січня 2013 р.-894 грн.;
з 1 грудня 2013 -949 грн.
Для кожної дитини (крім дитини-інваліда), який входить до складу малозабезпеченої сім’ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 відсотків, а для кожної дитини-інваліда, який входить до складу малозабезпеченої сім’ї, для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителем), що не перебувають у шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, – на 20 відсотків.
Максимальний розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям в 2013 році не може бути більше 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї.
Допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:
1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;
2) необхідності догляду за хворою дитиною;
3) необхідності догляду за хворим членом сім'ї;
4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;
7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
8) санаторно-курортного лікування.
Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.
60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;
80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України "Про донорство крові та її компонентів".
Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною або хворим членом сім'ї) в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати (доходу), з якої сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
Допомога громадянам, постраждалим у зв’язку з аварією на ЧАЕС.
Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В загальному, в законі по кожній категорії багато.
Для громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законом № 796 передбачено такі пільги:
щомісячну виплату грошової компенсації вартості продуктів харчування для громадян, віднесених до категорій 1 та 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
50-відсоткову знижку плати за користування житлом, комунальними послугами та телефоном (категорій 1 та 2);
безоплатне забезпечення інвалідів автотранспортом;
забезпечення санаторно-курортним лікуванням усіх категорій постраждалих, включаючи дітей;
виплату допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати у разі звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, скороченням чисельності або штату (для громадян категорій 1 та 2 і для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3);
додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 16 календарних днів на рік (для категорій 1 та 2, батьків дітей-інвалідів);
вступ поза конкурсом до навчальних закладів і виплату підвищеної стипендії;
безоплатний або пільговий проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України та назад (відшкодування 100 та 50% вартості проїзду для громадян категорій 1 та 2 відповідно);
безоплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту для громадян, віднесених до категорій 1 та 2 учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
зниження пенсійного віку на п'ять — десять років і пільги при призначенні пенсій;
виплату щомісячної грошової допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення;
доплату за роботу громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення;
надання додаткової відпустки (збільшення тривалості основної щорічної відпустки) громадянам, які працюють (перебувають у відрядженнях) на території радіоактивного забруднення);
виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, при встановленні інвалідності, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи;
виплату одноразової компенсації сім'ям, які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть якого пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи, а також батькам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи;
виплату щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорій 2 та 3, евакуйованим із зони відчуження у 1986 р., дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.