екнення, розвиткуі зміни типів і форм держави і права, боротьби укр. народу за утвердження в Україні державності і правової системи.

Як істор. наука ІДПУ є частиною істор. людства і загальної історії України – зберігає відносну самостійність і чітко виражений об’єкт.

З одної сторони є юр наука, з другої гуманітарна, суспільно-політична наука.

Існує схожість між ТДП і ІДПУ, з другої – відміність.

ТДП вивчає загальні закономірності виникнення і розвитку держави і права, не вивчає специфіку ІДПУ.

ІДПУ займається конкретними державно-правовоми системами.

ІДПУ використовує теоритичний матеріал ТДП, розвивається на основі ТДП.

Методологія відповідає на питання «як вивчається ІДПУ?»

Метод науки – це способи вичення дослідження дійсності, це застосування сукупних певних теоритичних принципів, логічних і спеціальних способів чи засобів дослідження чи пізнання, це наука про методи пізнання, що забезпечує дослідження.

Найважливішими принципами (чи підходами) дослідження є:

• Принцип історизму – це основополжний принцип пізнання – вимагає, щоб кожне державне правове явищерозглядати тільки історично (в розвитку), тільки у зв’язку з ін явищами, з конкретним досвідом історії.

• Принцип об’єктивності означаєістинне, правдиве відображення державно-правової дійсності, означає вимогу завжди спиратисьна факти, вивчення їх в істиному змісті, не підганяти наперед сплановані дії.

• Принцип соціального підходу.

• Принцип конкретності.

• Принцип плюралізму (багатоаспектность, варіантність, багатоплановість, різні погляди).

• Принцип порівняльний.

ІДПУ як наукавиконує певні функції, що характеризують її практичне і теоретичне значення:

• Пізнавальна або інтелектуальна – виражена в пізнанні і поясненні явищ і процесів державного і правового життя укр суспільства.

• Практично-політична. ІДПУ на основі аналізу, осмисленняузагальнюючих історичних фактів і подій, виявляє закономірності тенденцій, напрямки розвитку суспільства, допомагаєдепутатам виробляти науково-обгрунтований курс, спрогнузувати політику, не допускаючи волонтаристських і суб’єктивних рішень.

• Світоглядна. Вивчення ІДПУ забезпечує формування наукового світогляду, місце людини у сучасному світію Одним із важливих компонентів ІДПУ є формування історично –правового рішення.

• Виховна. Значення ІДПУ формує громадянські якості (патріотизм, свідомість, честь, обов’язок перед Батьківщиною).

2. Укр. Народ є автохтон (з грец. Походження – місцевий)

Історія державотворення правового розвиткуна території сучасної Укр.бере свій початок від середини 1 тис. до н.е., коли у племен Пн. Причорномор»я з»являються перші держави (рабовласницькі держави, які виникли в процесі розпаду первиного ладу_

На кінці 2 на початку 2 тисячоліття до н.е.в степх Пн. Причорномор»я виникли кимерйці (одна з груп іраномовного населення, прибули на Пд. Україну з району Поволжжя).

В кимерійському суспільстві відбувається такий процес: перехід від військової демократії до станового суспільства, військово-політичне об»єднання було силене до 7ст.

3.Держ.скіфівНа поч.7ст.до н.е.Скіфи булина пн..землях У.Утв.перша Ск.держава.Ск.займались скотарством,мали кочовий сп.життя,був значний розвит.держави,істотний вплив на держ.устрій нас.У.У 5-4ст.до н.е.частина ск.поч.переходити на житлові племена,на пд..У.сер.5ст. до н.е.-1 ск.держава(цар Атей ств.могутню ск.держ.)За хар-ом—паразитична держ,мала експлуатацію сусід.держ.Однак війна 339р.з Македонським царем зак.поразкою.через 100р.Ск.завоювали сармати(Б.частину)Утв.Ск.держ.у Криму стол.-Неаполь-Скіфський.Ск.царство можна віднести до держ.рабовласницького характеру.РАБОВЛАСНИЦЬКА МОНАРХІЯ. Пр.сист.грунтув.на звичаях(звич.право)на народних зборах;Пр.прив.вл.зоб.права,договори скріплювались клятвою,присягою;Сім.пр.панування патріанату,пануючій ролі чол.,багатоженство(ст..жінка займала провідне місце)Після смерті чол..переход.за спадкоємством(самому мол.сину)Тяжкі злочини:ложна присяга(клятва),замах на царя.Покар.застосовувалось за поруш.звичаєвого пр..Тяжким злоч.також було вбивство.Смертна кара:за вбивство царя,крадіжка,обмова невинного,вбивство.

4.Античні міста-держави Велику роль відіграли Ант.міста.Ант.м.на тер.У.тісно взаємод.з нас.пд.За відсутн.необх.умов на Грец.територ.вони розсел.від Чорн.моря,Серед.,Ейського.Ольвія (пр..берег Лиману)суч.Очаків Мик.обл.)Тіра(берег Дністр.Лиману)суч.ЗатокаОдеса) Херсонес(суч.Севастополь) Пантикапей (суч.Керч.)З сер.3ст.н.е. перед ант.містами виникли проблеми,вн.труднощіякими зайн.другі країни і виникли зовн.проблеми.Ф.політ устрою та адм..терит.структурою були тотожними з грецькими держ.Рабовл.держ,демократ.режими.Нар.збори вибирали главу держ.Н.зб.—тільки чол..1)-прийн.законів;2)вибори пос.осіб.3)уклад.догов.4)провед зовн.політ. В 5-2ст.до н.е.—влада належ.демосу.В 1ст.до н.е.-фактичне упр.опинилося в руках декількох людей.Влада зосереджується в аристократичної влади. Пр.сист.:Афінська рабовласницька демократія,з урахуванням традицій місц.племен.;Осн.дж.права:закони Н.зборів,місц.звичаї,дик лети Рад.міст.Розвинуте зобов.пр.—поява дог.1-дог.позики,2-дог.дарув.(відбув.за уч.свідків.)для вільних людей такі покар.:см.кара,конфіск.майна,великі штрафи.

5.Босп.царство Босп.царство-рабовл. монархія(обєднання в колонії)протистояло зовн.ворогам(обєдн.Пантікапей), союз племен.1ст.до н.е.(480р.)обєдн.грец.племена(карликові)від Аз.морягирла Дону.Сильна і когут.держ.4-3ст.до н.е.розквіт,2ст.до н.е.Б.царство схопила гостра економ криза,що посилилась з боку Ск.держ.Римляни оволодівають чорноморським узбережжям.На поч..нової ери існ.Босп.ц.залиш.не довго,у 280 р.зазнало удар готів,а через 100р.зникло.Рабовласницька знать:цар,великі купці,вл.великих Майстерен. Осн.роб.сила:раби(1)-приватні;(2)-державні.Б.ц.-рабовласницька монархія. 1-3 ст.н.е.-на чолі стояв спадковий цар,Охоронець царських скарбів,був апарат з його управлінням.Пр.сист.:держ.вл.міг розпорядж.монарх,землі мали храми.Злочини:(1)змова проти царя(2)повстання проти цар.влади(3)відносини з іноземцями.См.кара. Висн.:держ.бере свій поч..від сер.1 тис.до н.е.,коли у народі і племен зявляються перші держ.утворення.Розпад первісного ладу.

6.Зародж.класового ладу і формув.державності у сх..слов.Утвор.давньорус.держ.-КР(6-7ст.) Словяни –одна з найб.угрупувань,що сформув.у сер.1тис.до н.е.Слов.виникли з ах тонною(місц.)індо-європ.нас європи,пн..Карпат,тер.Польщі,басейн Припяті,на поч. 7ст.вони стали розсел.на пн.сх.до рос.річок Оки і Волги,на зах.до р.Ельви,і на пд..на ВОлкани.Безпосер.предками були венеди,анти(вваж.вчені)Протягом 7-8ст.сх.слов.продовж.розселятисяі їх наліч.14 вел.племенних союзів(Укр.,Білор.,Рос.)Політ.організ.:вони не мали верх.правителів,соц..-екон.розш.було незначним.Протягом 8ст.сх.слов.змін.,класові суперечки.5-8ст.-союз полян.Розташув.:подніпровї з центрому Києві. Рус.земля(505-559р)це засвідчує назву Русь Першооснова:вигідне полож.Києва як центра,роль К.Отже,союз полян став основою формув.КР.Політ.розв.КР:розв.У.держ.був державним.В.:формув.У.державності(Укр.1187р)і формув.феод.відносин.Отже,виникн.давньорус.держ.з У.у К.було не якимись випадковим,а було закономірним.Прийн.християнства:сприяла обєдн.багатьох племен,сприяла консолі.сусп.,зміцненню кн..владиЯрослав М.поділив землі між 5 синами.

7.Сусп.лад КР 9-12ст. В умовах розв.відбувпевна полірелізація майнов.і соц..різних груп нас.В 9ст.утв.клас панівних феодалів:---відносились самим найб.був кн.КР,місц.кн.,переяславські,Чернігівські,бояри, зб.феод. землеволод.за рахунок общин.людей.Вел.кн.розпод.землі,він наділяв.Отже:найв.місце в сусп.. ієрархії посідали численні члени династії Рурикічів.Феод.вл.на земл.охор.законами КР.Окрему значну за розмірами землю займ.священники,церква стала феод.-землевласником.В.:розвиток феодалізму привів до того,що тільки феодали,кн.,бояри,представники церкви володіли правом вл.на землю,вони не платали данини,мали ін.привілеї. Численну групу КР становили селяни-смерди(80%),склад.різні групи залеж.людей. до сер.11ст.значна част.смердів була відносно незал.людьми.Спадкове пр.:дочка смерда не мала пр..на спад.,феод.-мали.за вбивство::Смерда-5гр.(200гр.срібла)Купця-40гр.старшого слуги чи дружинника(80гр).закуп-це людина що попала в боргову кабалу і зобов.своєю працею повернути купу.В::КР як держбула феод.сусп.і її були притаманні риси. Відмінності від кр.зах.Європи—відсутність рабства,що раб.сходило із іст.арени,несприятливі клімат.умови на укр..землях,християнська віра засуджувала рабство.Влада кн..над боярами.Отже,КР була в деякій мірі уніт.,мала свою специфіку.

8.Держ.лад КР 9-12ст. К.держава не була чітко централізованою.За ф.пр.була раньо феод.манорхії,яка ґрунтувалась на принципах сузеринітету-механізм через який здійсн.влада.Дерд.очолював князь.Кн.залежав від дружини,очолюв.походів,збир.данини.К.князі старались підтримувати хороші стосунки із ін..держ.К.кн.викон.законод.ф-ції—судив своїх асаїв.У11-12ст.особл.вагомою стає законод.дія-ть вел.князів,особл.після запровадж.християнства.Без фінансів не може існув.жодна держ.Князі залеж.від данини.»дим»або»соха»-обклад.даниною,податками.Вн.і зовн.політ.:огол.війни і прогол.миру.Висн.:демократ.сторону політ.устрою КР репрезентувало народне віче.Віче-збори,до яких людей не допускали,це перші зародки укр..парламентаризму.Отжинський суд-це суд землевласників над залеж.селянами-смердами.Церк.суд-єпископи розгул.пит.пов.із релігією,знахарства,сім.спори.Нар.збори-орган прямої демонстрації.З розвитком феод.роль віче падає. 11.Судові орг..і судочинство в КР. Судочинство. У КР панував обвинув-змаг.процес, що хар-вся активною участю у ньому осіб, заінтересованих у виріш. тих чи інших конфліктів. Суд виконував фц-ії посередника в судовому процесі, що пояснювалося недостатньою розвинутістю держ. механізму. Однак у справах про злочини, які безпосередньо зачіпали інтереси пануючого класу, використав. форми розшукового (слідчого) процесу. Князі та їхні прибічники сам ост.здійсн.розслідування і самі ж судили таких злочинців. Елементи розшук.процесу використ.і церковники під час розгляду справ про злочини проти релігії і церкви. Р П передбач. і такий вид доказів, як свідчення послухів, котрі, на думку більшості дослідників, були свідками доброї слави сторони, яка брала участь у суд.процесі. Так, звинувачуваний у вбивстві міг відвести від себе підозру шляхом виставлення семи послухів.

9.Право Давньорус.держ.у 2 пол.9-12стПрив.вл.-є екон.фундаментом,не буде вл.не буде феод.Прив.вл.-ст.71 простої редакції за знищ.знака вл.на бортових деревах накл..12 грн.,це означ.перш за все принцип прив.вл.Р.П.особл.увагу приділ.феод.вл.на землю.Було спец.законод.на землю. ДОГОВОРИ:міна,куп-продаж(Договори («ряди») укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує. Перші письмові договори купівлі-продажу землі, що дійшли до нас, були укладені в Новгороді.),позичка(дуже пошир.)і особистий найм. СПАД.ПР.:дочка не мала право спадщини.Особл.розвинутим було СІМ.-ШЛЮБ.ПР.:зберігались сім-шл.відносини,регулюв.на основі звич.пр.Викрадали наречених(обряд). Моногамія(одношлюбність), утрудненість розлуч.,безправність поза шлюб.дітей.Вчені доказують,що сім-шл.пр.прийшло від Візантії:12-13-наречена,14-15-наречений.Вимагалась згода батьків і наречених.Не допускався 3й шлюб.КРИМ.ПР.:за Р.П.поняття злочину трактується як «ОБИДА»(образа)-це нанесення матер.шкоди,кража,нанес.фіз.шк., нанес.мор.шк.СУБЄКТИ:тільки вільна люд.,або буль-яка крім холопа(відповідно його власник) СИСТ.ПОКАР.:най серйозніші покар.за розграбув.,позбавл.права жити на терит.своєї громади.Найпошир.були грош.покар.(віра-80грн)-стягув.на користь князя,а інша тому хто постраждав.Таким чином існув.різні покар.за різні злочини. Найпошир.були грош.покар.(віра-80грн)-стягув.на користь князя,а інша тому хто постраждав.Таким чином існув.різні покар.за різні злочини. Метою покарання було насамперед відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни. Не можна заперечувати і такої, ще слабо вираженої мети, як відплата. Посягання на життя, честь і майно феодалів каралося суворіше, ніж посягання на життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства. Смертна кара, тілесні й калічницькі покарання не були притаманні найдавнішим системам руського права. Вони виникли насам­перед у практиці церковних судів. Видом «суду божого» були так звані ордалії. Розрізнялися два види орда лій: випробування залізом і випробування водою.

10.«Рус.Пр.»-пам.старод.феод.пр.

«Руська Правда» - збірка стародавнього українського права, складена в Київській державі у XI-XII ст. на основі звичаєвого права.Р.П.має 43 ст. Широка Руська Правда (121 стаття) була найбільш поширена. Віднайдені біля 100 списків поділяються на три групи: Синодально-Тіроїцьку, Пушкінську і Карамзінську.Звичай в К.державі став основним,з розвитком феод.помир.звич.пр.,воно мало силу в феод.епоху.Воно являло собою систему норм.Держ.споч.збезпечувала дотрим.звичаїв,захист-звич.пр.У 9-10ст.існув.усне зв.пр.Але вже поч..з 10ст.зявл.князівське законодавство.Дог.між греками і рус.912р-норми писаного права.Ось чому в договорі(911 або 912)з греками,де напис.,що рус закон(право К.Русі)Особливе знач.мають статути князів.Вол.Вел.і Яр.Мудрого,присв.регулюв. шлюбно-сім.відносин.Але особл.знач.для того періоду 1 пол.10ст.і для майб.КР має Р.правда-перший русифікований документ КР(першиа збірка КР,кодекс законів періоду феодалізму)На розв.права КР і особл.Рус.правда Я.Мудрого(перших 18 статей)мало вел.вплив.Особл.в галузі зобов.пр.і сум.-шлюб.права.Не вплив.на форм.Сканд.пр.,а віз ант.пр.Зв.пр.стало поєднанням власного права.Отже:звич.пр.КР було єдиним джерелом правових норм у переддерж.епоху,а також протягом 1періоду Укр.держ.Розвиток КР вимагав формув.і розв.феод.Ярослав зробив цю спробу у Рус.Пр.Декілька редакцій перших 17 ст.належ.Я.М.-Оригінал док.не знайдено.Ненайдена бібл..Я.Мудрого.Розпов.літописи,що Я.М.сам писав 17 статей.Автор іст.конституції.Списки – це хто що знайшли і де знайшли.Троїтський спис.-в троїцькій церкві.За їх змістом історики вирізняють 3 осн. Редакції:1-Коротка ред..-43 артикули,є найдавн.,найстар.,под..на 2 част.:1—на Я.М.містить 18 артикулів,що ств.в 1 пол.11ст.;2—решту арт.скл.за Ярослава дітей.2—Скл.за Яр.синів,»Правда Ярославичів»або»Статуту Ярославичів»Кожна редакція від обр.певні етапи розв.феодалізму КР.Р.П.не була офіц..кодексом,її склад.прив.люди,Яр.М.Норми закріплювали класи феод.Пан.класи:феодали,дружина забезп.правовою охороною ніж смерди.

12.Держ.і пр..Русі в період.феод.роздробл.

Феод.роздробл.була виклик.причинами насамперед соц..-екон.характеру: зростанням продукт.сил у с\г та ремісництві, подальшим розширенням, усклад. та зміц.феод.власності на землю, поступальним розвитком феод.способу вир-ва. Бурхливо зростали міста, зароджувалися вн. торговельні зв'язки між містом та селом, відбув.повсюдний розквіт культури.Феод.роздробл.вела до замкнутого госп-ва.Місц.екон.інтереси породж.пр.до відособлення.Кожен,той хто виробляв-поїдав.Відбувалась боротьба між феодалами та смердами.Сусп.лад і земл.КР(12-13ст)в період феод.роздробл.зберіг.сусп.структуру-тотожною.Рус.держ.скл.з 2 антиністичних класів:феод.землевл.і залежні смерди.Як і раніше феод.землеволод.охорон.законодавчо і Р.Правдою.Свідченням того є коротка редакція.Холопів примушували працювати в госп-ві феодалів-число холопів зростало.Держ.лад в період феод.роздробл.КР за формою устрою являла собою комплекс напівсамостійних держ.утворень.Це була своєрідна федерація якій відпов.нова форма правління.Київський престол в 12-13ст.став колективним сузеренітетом-найсильніші князі-повнота влади.Правління було колегіальним.Також була присутня боротьба за престол.Народне віче.Військові сили були автономними,а в пер.війникнязь-головокомандуючий.Політ.церкви була неоднозн.-верхівка духовенства.Висн.:кожна земля чи князівство мали свої особл.держ.і політ.устрою.В цілому в 12-13ст.були характерні панув.феодалів.Князі і бояри використовували держ.апарат для охорони всоєї власності і своїх привілей.

13.Утворення Гал.-Вол.кн.Розвиток у ньому феод.землеволод.

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва. Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об'єктів феодального господарства, які захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права-привілею. Для правової системи цього періоду характерне посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в інших державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Європи. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях (наприклад Галицько-Волинській), не усували їхньої схожості з давньоруським правом та їх наступності. Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на всіх землях Русі.

14.Сусп.ідерж.лад Г.-В.Русі Галицько-Волинське князівство значною мірою зберігало риси суспільного й державного устрою, притаманні Давньоруській державі. Водночас суспільна та державна організація князівства, внаслідок впливу сусідніх держав середньовічної Європи, мала свої особливості.Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.Могутню економічну й політичну основу феодального класу на Галичині становила численна група боярської аристократії («мужі галицькі»), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри дуже впливали на внутрішню й зовнішню політику держави. «Мужі галицькі» підтримували князівську владу настільки, наскільки вона відповідала інтересам феодальної верхівки. Вони активно протидіяли спробам обмежити їхні повноваження на користь великого князя чи зростаючих міст. До панівного класу належали також служилі феодали, які перебували в економічній і політичній залежності від великого князя чи впливових бояр. Землеволодіння вони отримували як князівські пожалування за військову службу, хоча не гребували й можливістю самочинно захопити общинні землі. Галицьке боярство також роздавало їм власні землі, аби завоювати прихильність дрібних феодалів і використати їх як опору у протистоянні князеві.

15.Памятки державності і пр.Г.-В.держ Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, по-ручництво тощо). Ці документи містять переважно відомості про окремі особливо важливі інститути права власності та зобов'язаль­ного права. «Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям. Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію управління се­лами й містами Південно-Західної Русі.

32.Джерела і осн.риси пр..гетьмансько-коз держави(16-17ст) Важливе місце серед дж.права посідають гетьманські статті,які гетьмани підписували з царями.Ці документи визначали осн.положення вн.життя гетьманщини.На Правобереж.У.,яка до 1793р. входила до складу Речі Посполитої.Найважливішими джерелами права були акти вищ.органів польської влади,Лит.статути,магд.право та залишки звич.права.1768-75рр.були затверджені так звані кардинальні права,що закріплювали панування магнатів та шляхти в усіх сферах сусп..життя.На Пд.У. діяло заг.-рос.законодавство,яке в 30-40х рр.18 ст. поширилось на всю У. Після закін.нац-визвольної війни 1648-1657рр.цив.право у країни було спрямовано на закріплення станових привілеїв старшини і шляхти. Шлюбно-сім.відносини регул. Переважно нормами православного,церковного та звич.права. Було встановлено шлюбний вік 16-Д,18-Хл.Згода батьків на шлюб дітей вваж.обовязковою.Позашлюбні діти не мали права на успадкув.майна.Кримін.пр.: рослідування злочину в гетьманщині мало приватно-правовий характер за винятком держ.злочинів.Поступово відбувався процес деталізації деяких моментів злочину і розвиток правових ідей.

16.Сусп.лад У.у литовсько-польський період(14-17ст) Захопл.Укр.зем.Лит.,пол.,і ін.феодалами не підірв.основу пануючої на У.форми устрою.Існув.форма власності на землю,зберігся класовий поділ на експлуататорів і експлуатованих(феодалів і залежних і напів залежних)Соц.і правове стан.різних верств і особливо феодалів визначалось їх зем.правовл.15ст-безперервне зб.великого феод.землеволодіння,польських,литовських і укр..феодалів,за рахунок загарб.общинних земель(куп-продаж тощо).Сусп.устр.:поряд феодали отримували зем.пожалування за службу(служили свому сузерену і отримували землі)Жалувані землі в 2 видах:(1)-тимчасові(поки вокон.ф-ції служби,то корист.землею),(2)-постійно (право передати спадщину).Найважл.станом,що сформув.в15-16ст,це були магнати-незначний прошарок,прибл.20-30-княжих чи магнатських сімей.Шляхта:була аристократія ВКЛ і за службу свому сузерену.Шляхтич мав маєтки і 10-15сіл.За корист.маєтками вони несли службу.Князь чи король звільн.від податків,надавали великі привілеї але міг цар забрати землю якщо не виконував службу князю.Шляхта не була однаковою.Духовенство:Становило окрему сусп..верству нас.-предст.католицького напрямку,не міг христ.бути феод.Церква володіла багатьма землями і селами,містечками.З розвитком феод.вол.Кн.лит.роль правосл.церкви зводилась на нівець,а посил.дія католицької церкви-1596р,тобто роль правосл.церкви занепадає.З розвитком вн.і зовн.торгівлі і поч..з15ст.вел.магнати і шляхта розшир.орні землі,щоб зб.вирощ.хліба щоб продавати на зовн.рівні(Європ.рівні)хліб-предмет вивезення за кордон,фільваркова система виробн..-при цьому сел..обробляли землю руками.Після Любл.унії 1569р,коли об’єднано Литву і Польщу посил.роль і економ.:пол..,магнатів,і експлуатація укр..селян.Висн.:після Люб.унії 1569р.укр.сусп.розділ.на 2 антоністичні класи:--шляхта(шляхетський),який мав всі права тощо.—клас селянин(80%)-невільники.

17. Держ. лад на укр. землях в литовсько-польську добу (друга половина 14 — перша половина 17 ст.) Приєднання укр. та білорус. Земель до Литви суттєво вплинуло на структуру її держ. влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему держ. органів Київ. Русі. На чолі Литовсько-Рус. держ. стояв Великий князь. Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з його синів. В його руках була вища законодавча, виконавча і судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв держ. урядовців, підтримував дипломатичні зносини з ін. Держ. Значне місце в структурі держ. влади мали удільні князі. Нащадки князів Київ. Русі, а пізніше Гедиміновичі були верховними правителями своїх земель. З прийняттям привілеїв 1434р. Князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої держ. права. Важливим органом були рада при князі, яка називалась “пани-рада”. Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії в склад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки... спочатку пани — рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється, і в 1492р. Видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани — ради призначати послів у іноземні держави, вищих урядовців на укр. землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутр. І зовн. політики він також повинен був вирішувати з пани — радою. Вступ до пани — ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В 16 ст. в пани — раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнучким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8-10 ближніх осіб. Прототипом феодальних з”їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави. Вперше він зібрався в 1507р. У зв”язку з наміром Великого князя одержати кошти у панів та шляхти на війну з Московським князівством. З часом Великі вальні сейми стали збиратися для розгляду ін. Важливих держ. справ. Сейми породили привілеї шляхти, що звільняли цей стан від обов”язків платити податки. І Статут 1529р. Вже визнав вальний сейм як держ. установу. Центральна адміністрація складалась з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський. Місцева адміністрація з”явилася після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости. У великих містах були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці. Воєводства ділились на староства, або повіти. Територія повітів не була однаковою: менші повіти були в Литві, більші — в Україні. Староста був не лише урядовцем, який виконував держ. функції, але й управителем великокнязівських господарств, які знаходились на території староств. Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які виконували судові рішення, здійснювали привід в суд. У кожному повіті були хорунжі та городничі, які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами...

33.Конституція Пилипа Орлика. Пысля смерті І.Мазепи у 1710р.гетьманом було обрано генер.писаря Пилипа Орлика.В день виборів Пилипа Орлика 5 квітня 1710р.було підписано договір під назвою «Конституція прав і свобод запорозького війська».історичне значення договору перш за все в тому,що він був першим конституційним актом У.Конст.обмеж.права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювання якими прибутками міг користуватись гетьман.Конст.приділяла увагу також соц.стан.міщан,селян,та козаків.В цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом.Конст.була маніфестом держ.волі укр.народу,памятником держ.політ.думки.

18. Джерела, основні риси і зміст права на Україні в литовсько-польський період (друга половина 14 — перша половина 17 ст.) Головні джерела права: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство, Судебник Казимира ІV 1468р., статути, магдебурзьке право. Спочатку найбільш важливе місце займала Руська правда. ЇЇ норми були покладені в основу інших джерел права. Певна частина громадських відносин регулювалась нормами звичаєвого права, які складались історично в процесі суспільного життя. Норми звичаєвого права були настільки авторитетні, що не могло бути і мови про їх ліквідацію. Відповідно до статутів і магдебурзького права вони були обов”язковими для застосування судами. Особливе значення мало формування звичаєвого права в житті тих укр-ців, які тікали від гнабителів і називали себе козаками. До джерел слід віднести також канонічне право (православне і католицьке). Правовими джерелами православної церкви були кормчі книги . З часом важливими стають міжнародні договори, різноманітні княщівськ грамоти, привілеї великих князів, королів польських та постанови польсько-литовських сеймів. Насамперед це договори Лит.-Рус. держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. Привілеї та грамоти — найважливіші пам”ятки лит.-рус. права. Це були нормативні акти, що виходили з державної канцелярії за підписом або печатками великого князя, радних панів і писаря. Важливий етап у розвитку законодавства — привілей Казимира 1447р., де було детально викладено права магнатів і шляхти, деякі принципи крим., цив., конст. права. Поряд з земськими з 15 ст. видаються привілеї окремим воєводствам і повітам. Отримують назву обласні привілеї. Передбачали автономію укр. земель, що входили до складу Лит. князівства. Забезпечували “добровільні християнські права”, що базувались на староруському праві, тобто розвивали і конкретизували головні положення Руської правди. Велике значення мали збірники законодавства. Як, наприклад, Судебник Казимира IV 1468р. Автономний характер земель, які отримали обласні привілеї, чітко виявлявся в законодавчому закріпленні норм місцевого звичаєвого права. До міських привілеїв належали грамоти, видані в 14-16ст. Вони виводили міста з ведення органів місцевої територіальної адміністрації і засновували особливі міські органи за зразком німецьких міст, за магдебурзьким правом. Усі найважливіші законодавчі акти приймав Великий князь спільно з пани-радою і сеймом. Статут 1529р. - в основу покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Складався з 13 розділів, 282 статтей. В перших трьох розділах були зібрані, в основному, норми конституційного права та принципіальні положення інших галузей, в четвертому та п”ятому — шлюбно-сімейне та спадкове, в шостому — процесуальне, в сьомому — кримінальне, у восьмому — земельне, в дев”ятому — лісне та мисливське, в десятому — цивільне, в 11, 12, 13 — кримінальне і процесуальне. Юридично були закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів держ. управління. Статут 1566р. - правова система незалежної держави, зв”язаної з Польщею тільки спільним правителем. Закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565р. Складався з 14 розділів, 367 артикулів. Більш досконала систематизація правового матеріалу. Розділ 1,2,3 регулюють норми держ. права. Розділ 4 — судоустрій. Розділи 5-10 — приватне право. Розділ 11-14 — кримінальне і процесуальне право. Називають ще Волинським. Статут 1588р. - 28 січня 1588р. зазночалось, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян. Два з половиною століття являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику. 14 розділів, 488 статей. До першого розділу увійшли норми, які можна поділити н дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, які визначають покарання за держ. злочини. Другий розділ регулюють виконання військового обов”язку шляхтою. Третій — норми держ. права. В ін. розділах — норми цив., кримінал., процесуал. права. Основою правової системи даного періоду був поділ права на публічне і приватне. Конституційне право. Всі три статути містять норми конст. права. Найкраще в Статуті 1529р. Визначені права і обов”язки громадян, їхнє відношення до уряду, повноваження уряду. В І Статуті яскраво відображені ідеї правової держави, не визначені відносиниміж Церквою і державою, немає поняття образи релігії чи Церкви. ІІ Статут радикально реформував систему органів влади й управління. В ІІІ Статуті жителі міст позбавлялися громадянських та політичних прав. Значно звузились функції уряду. Цивільне право. Детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Родові переходили у спадщину тільки за законом. вислуги — землі, які з часом прирівнювались до д ін. видів земельної власності, і їх власники отримували право вільного розпорядження ними. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов”язальне право — регламентувались права і обов”язки за договором купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо. Спадкове право. Спадкування за законом, за заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких спадкове право переходило до бокових родичів (братів, сестер...). Міщани міст не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходило до дітей, а при відсутності їх дітей — у власність власника міста.Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, яеі складалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік: жінки — 15р., чол. - 18.згодом ІІІ Статут знову зменшив шлюбний вік до 13р. Кримінальне право. Змінилось поняття злочину — шкода чи злочинність, заподіяна власнику чи громаді. Суб”єкт злочину — вільна чи напіввільна людина, яка за ІІ Статутом досягла 14р., за ІІІ Статутом — 16р.Необхідна оборона чи крайня необхідність звільняли від покарання. З суб”єктивної сторони: навмисні і ненавмисні. Існували закінчені і незакінчені, вчинені особисто і при співучасті. Норми крим.-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на 6 головних видів: 1)злочини проти релігії — богохульство, підбурювання до переходу в нехристиянську віру... 2)політичні злочини — втеча до ворога, бунт... 3)державні — поділялись на злочини по службі і проти порядку управління(хабарництво, підробка документів), 4)проти особи — вбивство, образа... 5)майнові — крадіжка, підпал.... 6)проти моралі і сім”ї — двожонство, згвалтування... Мета покарання — залякування. Найтяжче покарання — смертна кара.

19. Литовські статути і ї характеристика. Статут 1529р. - в основу покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Складався з 13 розділів, 282 статтей. В перших трьох розділах були зібрані, в основному, норми конституційного права та принципіальні положення інших галузей, в четвертому та п”ятому — шлюбно-сімейне та спадкове, в шостому — процесуальне, в сьомому — кримінальне, у восьмому — земельне, в дев”ятому — лісне та мисливське, в десятому — цивільне, в 11, 12, 13 — кримінальне і процесуальне. Юридично були закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів держ. управління. Статут 1566р. - правова система незалежної держави, зв”язаної з Польщею тільки спільним правителем. Закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565р. Складався з 14 розділів, 367 артикулів. Більш досконала систематизація правового матеріалу. Розділ 1,2,3 регулюють норми держ. права. Розділ 4 — судоустрій. Розділи 5-10 — приватне право. Розділ 11-14 — кримінальне і процесуальне право. Називають ще Волинським. Статут 1588р. - 28 січня 1588р. зазночалось, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян. Два з половиною століття являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику. 14 розділів, 488 статей. До першого розділу увійшли норми, які можна поділити н дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, які визначають покарання за держ. злочини. Другий розділ регулюють виконання військового обов”язку шляхтою. Третій — норми держ. права. В ін. розділах — норми цив., кримінал., процесуал. права. Основою правової системи даного періоду був поділ права на публічне і приватне. Кримінальні норми зливались як з публічним, так і з приватним правом. Майнові відносини розглядались як відносини людей з речами. Порушення приватного права породжувало обов”язки, виникнення, дія та припинення яких регулювали зобов”язувальним правом. Наприклад, головщина як штраф за вбитого була одним з видів зобов”язань. Тільки визначивши співвідношення публічного, приватного і зобов”язувального права та межу їх дії, право даного періоду можна умовно розділити за галузевим принципом. Конституційне право. Всі три статути містять норми конст. права. Найкраще в Статуті 1529р. Визначені права і обов”язки громадян, їхнє відношення до уряду, повноваження уряду. В І Статуті яскраво відображені ідеї правової держави, не визначені відносиниміж Церквою і державою, немає поняття образи релігії чи Церкви. ІІ Статут радикально реформував систему органів влади й управління. В ІІІ Статуті жителі міст позбавлялися громадянських та політичних прав. Значно звузились функції уряду. Цивільне право. Детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Родові переходили у спадщину тільки за законом. вислуги — землі, які з часом прирівнювались до д ін. видів земельної власності, і їх власники отримували право вільного розпорядження ними. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов”язальне право — регламентувались права і обов”язки за договором купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо. Спадкове право. Спадкування за законом, за заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких спадкове право переходило до бокових родичів (братів, сестер...). Міщани міст не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходило до дітей, а при відсутності їх дітей — у власність власника міста.Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, яеі складалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік: жінки — 15р., чол. - 18.згодом ІІІ Статут знову зменшив шлюбний вік до 13р. Кримінальне право. Змінилось поняття злочину — шкода чи злочинність, заподіяна власнику чи громаді. Суб”єкт злочину — вільна чи напіввільна людина, яка за ІІ Статутом досягла 14р., за ІІІ Статутом — 16р.Необхідна оборона чи крайня необхідність звільняли від покарання. З суб”єктивної сторони: навмисні і ненавмисні. Існували закінчені і незакінчені, вчинені особисто і при співучасті. Норми крим.-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на 6 головних видів: 1)злочини проти релігії — богохульство, підбурювання до переходу в нехристиянську віру... 2)політичні злочини — втеча до ворога, бунт... 3)державні — поділялись на злочини по службі і проти порядку управління(хабарництво, підробка документів), 4)проти особи — вбивство, образа... 5)майнові — крадіжка, підпал.... 6)проти моралі і сім”ї — двожонство, згвалтування... Мета покарання — залякування. Найтяжче покарання — смертна кара.

20.Виникн.укр.козацтва:різні концепції в іст. Літ-рі.(15-17ст) Занепад КР і Гал-Вол.держ.обумовило до формув. укр.народності і виникн.її державності.Укр.козацтво як сусп.-Іст.явище виникло в кінці 15ст. отже,виникн. козаків,Як небаченої сили в Іст.є ряд причин(1)є соц.-екон.причини(3лит.статут);(2)-політ.причини-безправове становице,безправових мас.3-нац.-політика асиміляції,правосл.віра після 1596р.стала другорядною.Козацтво-сила в боротьбі із зовн.ворогами.Козаки розорювали»пустопорожні»землы,займалися мисливством,рибальством,бджільництвом.Їх життя було небезпечним:доводилося обробл.землю,оборонятись від нападів татар.Згодом,козаки поч.здійснювати походи на Крим.татар.В кінці 15ст.козаки здійснили ряд походів на крим.татар завдавши їм поразки біля гирла Дніпра.Корені укр.коз.сягають ще до часів половецьких куренів. Період кінця 12-пер.пол.13ст.хар-ся як перший етап розвитку укр.козацтва . Це була велика сила, яка боролась за укр. державність і народність було укр. козацтво. Воно як сусп.-політ. явище виникло в кінці 15ст. у зв”язку з посиленням закріпачення селян польсько-лит. і турецькими феодалами. Причини: 1) соц.-економічні; 2) політичне безправ”я (шляхтич вбив собаку — штраф, людину — нічого); 3) національні (політика полонізації — польська мова, культура); 4) релігійні; 5) зовнішні вороги. Джерел козацтва — укр. село (покидали свої хати і шукали вільні території: Вінничина, Черкащина, Київщина, Полтавщина, Поділля).Слово “козак” тюркського походження — вільний воїн, вільна людина. Потрапивши до слов”ян стало означати окремий соціальний стан вільних від крапацтва людей, обороняючих від загарбників свої землі. Кожен, хто приходив на козацькі землі ставав вільним та зрівнювався у правах з іншими козаками. Козацька громада в значній мірі зберігала риси селянського демократизму. Але землевласники поступово витіснили їх вниз до Дніпра.

21. Військово-політичний та адміністративно-територіальний устрій Запорізької Січі (кінець XV- перша половина XVII ст.) Запорізька Січ була суто військовим табором. Там селилися лише чоловіки, жінок туди не пускали ні під яким приводом. Козаки виробляли своєрідні звичаї і правила, пристосовані до суворих умов постійної бойової готовності, їх неписані закони діяли краще, ніж писане законодавство в деяких країнах. Воно не визнавали влади королівської адміністрації. Козаки жили в куренях із хмизу і вкритих від дощу кінськими шкурами. Найбільшим багатством вважалася воля. Запоріжжя було центром усього козацтва і тому все козацьке військо, де б воно не знаходилось, називало себе Запорізьким. Територія Січі була поділена на 38 січових куренів за територіальною ознакою(Канівський, Корсунський, Переяславський тощо). Їх очолювали курені отамани. Територія на правому і лівому берегах Дніпра біля Запорізької Січі ділилася на 5-10 адміністративних одиниць, які називалися паланками. Там козаки займалися господарством, там само знаходилися хутори, на яких жили з сім'ями одружені козаки. Коли надходив сигнал про початок військового походу, вони з'являлися на Запорізьку Січ. Очолювали паланки полковники.

Оточена з усіх боків ворожими державами Запорізька Січ як суспільний організм могла існувати лише за умови постійного поповнення її людських резервів. Своєрідним магнітом, що притягував втікачів з інших українських земель, був демократичний устрій і формальна рівність усіх запорожців. Найвищим органом козацького самоврядування Запорізької Січі була загальна , або військова рада, на якій вирішували найважливіші військові й господарські питання, обирали і зміщали козацьку старшину. Рада збиралася щорічно 1 січня та 1 жовтня (на Покрову), а також у випадку нагальної потреби. Подібні збори("сходки") скликалися по куренях та планках. На радах усі козаки мали рівні права і право голосу. Виконавча влада зосереджувалася у руках військової старшини - військових начальників, до яких належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курені отамани. Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, толмач, шафар, канцеляристи. Кошовий отаман обирався демократичним шляхом та представляв усю вищу владу - військову, адміністративну, судову і духовну. Під час військового походу він діяв як необмежений диктатор і міг карати на смерть, тих, хто не виконував його наказів. До обов'язків отамана належали: затвердження обраних на військовій раді старшин; розподіл військових трофеїв; підтримка дипломатичних відносин з сусідні ними державами; прийом і розподіл в січову та паланочні церкви духовенства з Києва; головування на суді, де розглядалися найтяжчі злочини; загальне керівництво військовими справами; затвердження розподілу земельних угідь між куренями. Кошового отамана обирали на один рік. Він звітував перед військовою радою, яка приймала рішення про те чи бути отаманом ще один термін. Якщо він за рік зумів завоювати авторитет козаків його могли переобрати ще на один термін. Небагатьох, найбільш популярних і авторитетних ватажків (Івана Сірка, Костя Гордієнка, Петра Калнишевського (прожив 112 р., останній отаман Запорізької Січі) переобирали 10-15 разів. Другою після кошового отамана особою на Січі був військовий суддя, якого також щорічно обирали на військовій раді. Обов'язком суддів було здійснювати суд "скоро, право й нелицеприятно" . Ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, якою він затверджував рішення військової ради. Як і кошовий, жив разом з іншими козаками свого куреня. Інколи заміщав кошового отамана. Військового писаря також обирали на військовій раді. Він приймав листи, ордери, укази, розсилав по куренях розпорядження кошового отамана, вів дипломатичне листування. Це була дуже важлива і впливова посада, бо більшість простих козаків і навіть деякі гетьмани були неписьменними. Тому писарі по декілька років поспіль обиралися на свої посади. Зовнішньою ознакою військового писаря був каламар-чорнильниця у довгій срібній оправі й гусяче перо за правим вухом. Військовий осавул мав широке коло обов'язків. У мирний час він слідкував за порядком на Січі, за виконанням судових вироків, проводив слідство, заготовлював продукти для війська на випадок війни, охороняв послів, що приїздили на Запоріжжя. Під час походу він очолював розвідку, що йшла попереду війська, слідкував за ходом битви і міг вносити корективи, підтримував порядок у військовому таборі. Курінні отамани виступали посередниками між військовою старшиною і простим козацтвом. Їх козаки слухали більше ніж кошового чи суддю. Особливе місце в Запорізькій Січі займали "старики" - колишні військові старшини. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв і не боялися робити зауваження навіть кошовому. Вони мали величезний авторитет серед козаків і на радах займали місце біля військової старшини. За військовою старшиною йшла старшина похідна та планкова. Похідна старшина - полковник, осавул, писар - діяли під час війни. Паланкова старшина - полковник, осавул, писар, підосаул та підписарій - здійснювала керівництво в межах планки. Повноваження паланкового полковника були досить широкими: у своєму районі він представляв кошового отамана і міг навіть карати на смерть за тяжкі злочини. Існувало три категорії козаків: Реєстрові, які служили Польській державі; Козацька чернь - ті, які проживали в паланках; Запорізькі козаки.

28. Юридичне оформлення входження України до Росії (2пол. XVIIст.) В 2 пол. XVII-XVIIIст українська державність розвивалася під зверхністю іноземних держав: Моск. царства, Польщі, Австро-Угорщини. Назрівала нова війна і перед Б. Хмельницьким постало питання визнати союз або з Росією, або з Польщею. Він вважав, що робота з Москвою буде на певний період більш вигідною ніж з Польщею. Розпочалася Визвольна війна і він почав шукати своїх союзників. Першим був кримський хан, а через нього підтримка Німеччини. Кримський хан виявився ненадійним союзником. Потім було звернення до Москви. Але згодом Б. Хмельницький і козацька старшина переконалися, що без військового союзу з Росією, вони зможуть звільнитись від Польщі. В 1649-1654 рр в Україні панувало 13 московських посольств. Пропозицію про приєднання України до Росії 1 жовтня 1653р обговорив Земський собор і оголосив розрив міжнародного договору.

22. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську. На Запоріжжі склалася своєрідна судова система. Військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Так, кошовий отаман був верховним суддею, військовий суддя, який здійснював основні судові функції, передавав йому вирішення складних судових справ. Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини, а судом другої інстанції була військова рада. Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша. За це карали на смерть, наприклад саджали на кола, інколи навіть закопували живцем у землю, разом з покійником. До тяжких злочинів відносились: нанесення побоїв козакові; крадіжки; гомосексуалізм, дезертирство, насильство в християнських селах, пияцтво під час походу, приведення на Січ жінки, грубе поводження з начальством. Вироки на Запоріжжі були дуже суворими. Якщо в інших країнах за крадіжку могли оштрафувати чи посадити до в'язниці, то тут відрубували голову, в кращому випадку - руку. На смерть карали за пияцтво, дезертирство, не виконання наказу під час походу. Крім зазначених покарань практикували також биття кийком, ламання рук і ніг, приковування до гармати за неповернутий борг. Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним. При винесені вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця. ПРАВО. З формування козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у відповідності з старовинними звичаями, "словесним правом і здоровим глуздом". Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, роботу судових органів, порядок землекористування, порядок укладання окремих договорів, види злочинів і покарань. Можна з впевненістю стверджувати, що козацьке звичаєве право являло собою народну конституцію. Продовжувало діяти і канонічне право. Правовим збірником православних норм був грецький Номоканон, Католицьких - Звід канонічного права 1532р. В роки Визвольної війни на Запоріжжі і в Україні вдосконалюється вже існуюча правова система. Серед джерел права було звичаєве на першому місці. З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все , про гетьманські Універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які носили загальнообов'язковий характер для всього населення України. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки. Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманами, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо норми цивільного та адміністративного права. Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес. Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення.

26.Джерела та розвиток феодального права в Гетьманській державі. Джерела:1.звичаєве право (ним користувалися як судові так і адмін. орг.);2.договір. статті (укладалися майже всіма гетьманами з царським урядом під час прийняття їх на посаду). Велике значення мало гетьманське закон..Це були універсали, декрети та грамоти.Воно регулювало адмін. та цив. відносини. З царювання Петра 1 все частіше видавалися акти, призначені спеціально для України, а також вводилися в дію акти загальноросійського значення. На Лівобережній Україні було відновлено дію Статуту 1588р та збірників магдебурзького права. Законність цих джерел була підтверджена Березневими статтями 1654р, а пізніше – універсалом гетьмана І.Скоропадського від 16 травня 1721р. У Правобережній Україні та Зх. Волині, до входження їх після поділів Польщі до складу Рос. імперії, джерелами права були норми звичаєвого права, Статут 1588р, магдебурзьке право та поточне законодавство Речі Посполитої. Цивільне право. Важливим джерелом права власності на землю стає пожалування земель за службу гетьманськими універсалами, а пізніше царськими указами. Землі надаються козацькій старшині, українській шляхті, православній церкві та монастирям. Джерелами права власності на землю були також купівля-продаж, спадщина, освоєння пустощів. Існувало 2 форми власності на землю: вотчина та рангові маєтки. Земля вважалася об’єктом власності Січі і була загальнонародною. Землекористувачі платили Січі податок на землю. Сімейне право. Шлюбний вік для дівчат становив 16р, для юнаків-18р. Заборонялося одружуватися родичам по прямій лінії. Обов’язкова згода батьків. У випадку розриву шлюбу сторони у присутності свідків та священика складали т. зв. «розлучні листи», в яких обумовлювались права та обов’язки сторін. Спадкове право. Існувало спадкування за законом і за заповітом. Право спадкування мали як сини так і дочки померлого. На укр. землях, де діяло польське законодавство, жінки були обмежені у спадкуванні. Майно матері сини і дочки отримували у рівних долях. Позашлюбні діти були позбавлені права успадковувати батьківське майно. Кримінальне право. Суб’єктами злочину призначалися особи, які досягли 16р. Психічне захворювання не звільняло від відповідальності, але пом’якшувало вину. Злочини поділялися на: державні, проти прав. віри, військові, службові, проти порядку управління та суду, проти особистості, майнові, проти моралі. Особливо важким була державна зрада. Серед службових злочинів особливо небезпечними вважалися казнокрадство та хабарництво. Важкими злочинами були: вбивство батьків, службової особи, дитини. Покарання поділялися на основні та додаткові. Смертна кара, тілесні, визнання з козацької громади, позбавлення волі, ганебні, майнові покарання. Смертна кара проста та кваліфікована. Проста: розстріл, повішання, відтинання голови, утоплення; до квал.: четвертування, посадження на палю, закопування живим. До майнових покарання відносили штрафи і конфіскація майна. Страта не застосовувалася до вагітних, дівчат-13р, хлопч.-16р., старих людей.

24. Зміни в суспільному ладі в ході національно-визвольної боротьбу українського народу за свою державність. Народне повстання, яке почалося 1648р., охопило більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, війна зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію. У роки національно-визвольної війни сталися великі зміни в структурі українського суспільства. Налякані розмахом повстання польські урядовці, феодали та католицькі священики втекли з території України. Стара польська державна машина була зламана і на зміну прийшла нова козацька держава, створення якої почалося вже у перші місяці повстання. Після втечі феодалів селянство, основна маса населення, відчуло себе вільним. Але привілейованим станом тогочасного суспільства було козацтво, яке одержало великі права і повноваження . Слід зазначити, що козацтво було не однорідною суспільною масою. Верхній прошарок становила старшина, яка використовувала своє службове становище для особистого збагачення. Вона зосереджувала у своїх руках земельні багатства та організовувала там багатогалузеві господарства , де використовувала згодом працю залежних селян. Привілейоване становище козацької старшини у поземельних відносинах визначало всі аспекти її прав і надавало перевагу над усіма іншими станами. Використовуючи військово-адміністративний апарат влади, вони закріпили за собою низку інших прав і привілеїв. Козацька старшина , використовуючи свою владу, домоглася значного зміцнення економічного становища, розширення соціальних і політичних прав. Цей стан все більше виявляв феодально-кріпосницькі тенденції, що закріплювались у гетьманських універсалах і підтримувалися військово-адміністративною владою. За соціально-економічним і правовим становищем найближче до козацької старшини були українські шляхтичі. Правове становище шляхтичів визначалося попередніми правами, а також актами гетьманської влади, з допомогою яких вони відновлювали, зміцнювали і розширювали свої права і привілеї. Шляхта зберігала за собою попередні землеволодіння, розширюючи їх через отримання нових земель від гетьманської влади за надання допомоги і заслуги перед Військом Запорізьким. У ході народно-визвольної війни були повністю відновлені права християнської православної церкви. Гетьманська влада підтвердила її панівне становище, затвердила і розширила станові права духовенства. За своїм становищем духовенство стояло поряд із козацькою старшиною і шляхтою. Аналіз суспільно-економічного і політичного становища козацької старшини, шляхти й духовенства свідчить про те, що у період народно-визвольної війни відбувався процес формування трьох згаданих панівних станів у єдиний клас українських феодалів. Вони змушені були зважати на вимоги народу, боялися антикріпосницьких виступів селян, козацької та міської бідноти. Феодали не змогли зберегти старі феодально-кріпосницькі порядки. Антикріпосницький за характером, феодальний гніт був послаблений. Велику групу залежного населення становило селянство, міська і козацька біднота. Воно стало головною рушійною силою народно-визвольної боротьби. Як наслідок - було ліквідоване магнатське і польсько-шляхетське землеволодіння. Селян, котрі проживали на цих землях, фактично визнали вільними. За правовим станом селяни поділялися на дві категорії. Першу з них становили селяни, котрі проживали на землях вигнаних магнатів, католицької церкви і полісько-литовської шляхти, за якими визнавалося право вільного переходу. Другу категорію становили селяни, котрі проживали на землях української шляхти і церкви, які продовжували залишатися кріпосними. Міське населення називалося міщанами. Його верхівку становили купці, цехові майстри ремісників і чиновники, а основну масу - ремісники, дрібні торговці та міська біднота. Міщанство поширювалась уся система різноманітних повинностей. Вони платили подимний податок, мостові гроші, ярморочні збори, забезпечували військові постої тощо, за свій рахунок утримували міську адміністрацію і забезпечували охорону міста. В українському суспільстві чільне місце посідало козацтво. Головним обов'язком козаків вважалася військова служба. Козацтво поділялося на старшину і рядових. Козацька старшина належала до панівної верстви. Козацтво визнавалося вільним. Отже, в Україні продовжував існувати суспільний лад, що відповідав феодальному способу виробництва.

27. Правове становище України під протекторатом російського царя. Березневі статті 1654р. Царська жалувана грамота від 27 березня 1654р. 18 січня 1654р Хмельницький скликав раду козацької старшини в м.Переяславі, де було ухвалено остаточне рішення про зверхність Московського царя. Договір потрібно було зміцнити присягою. В 1654р мала відбутися присяга. Московські посли категорично відмовилися брати у цьому участь. Побоюючись втрати підтримки московського царя, враховувалося запевнення, що цар буде гарантувати права і привілеї. До 117 міст було направлено московських чиновників. Українська старшина хотіла, щоб договір був закріплений письмово. З цією метою було проведено 2 нарадив Чигирині і Корсуні, результатами були проект договору і петиції (звернення гетьманської укр. держави до рос. царя). Було підготовлено 23 статті (затверджено 11). Було прийнято проект нового договору. Зміст: непорушність прав і вольностей укр народу, невтручання царських представників: гетьмана і суддів, а не того кого скаже Москва, вільними голосами, а потім про це сповістити царя. Україна мала право мати свої збройні сили, вести дипломатичні переговори з іншими країнами, не питаючи Москви. Майже всі резолюції були прийняті царем. Цар не мав права дипломатичних відносин з Туреччиною і Польщею. Окремо від цих статей було видано окрему грамоту про права і привілеї укр. старшини і шляхти. Таким чином, були підтверджені права і вольності Війська Запорізького, встановлено кількісний склад збройних сил України, підтверджено право Війська Запорізького обирати гетьмана, спадкувати козацькі маєтки і права козаків їх вдовами і дітьми. Було затверджено перші з 23 статті. 27 березня 1654р козацькі посли одержали цей документ. Ним було оформлено входження України до складу Росії. Цей договір – це значна подія в історії укр. і рос народу. Національно-державні інтереси були надто різними.

23. Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни З початку народно-визвольної війни проти Речі Посполитої навесні 1648 р. розпочався період відродження Української держави. Передували воєнним подіям 1648-1654 рр. виступи окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Першими піднялись козаки-"виписчики", яких у 1591-1593 рр. очолив К.Косинський, а у 1594-1596 рр. - С.Наливайко. Найвизначнішим було селянсько-козацьке повстання 1637-1638 рр. під проводом Я.Острянина (Остряниці), яке було жорстоко придушене, а багато його учасників страчені, та прийнято "Ординацію війська Запорізького реєстрового" 1638 р., за якою козацький реєстр було скорочено до 6 тис.чол., ліквідовано виборність гетьмана і вищої старшини, які надалі мали призначатись, і старшинами було призначено польських шляхтичів, діяльність реєстрового козацького війська повністю контролювалась польськими комісарами. Тож напередодні війни загострились соціально-економічні, політичні і національно-релігійні суперечності. Війна українського народу за рушійними силами і суттю була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю - національно-визвольною. Повстання у Середньому Подніпров`ї розпочалось під час збирання феодальних повинностей у населення, реєстрове козацтво підтримало повстанців і, невдоволене порядками, введеними у Запорізькій Січі "Ординацією війська Запорізького реєстрового", та домагаючись відновлення усіх своїх прав і вольностей, перейшло на бік керівника визвольного руху Зіновія-Богдана Хмельницького*, вихідця із сім`ї українського православного дрібного шляхтича, високоосвіченого та обдарованого полководницькими і дипломатичними здібностями. Невдовзі повстання охопило всю Україну - Лівобережжя, Подніпров`я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь, Прикарпаття. Селяни розгромлювали маєтки землевласників незалежно від їх національної приналежності і вірування, виганяли місцеву владу, знищуючи притому документи, які засвідчували кріпосницький стан чи економічну залежність селян, королівські грамоти, інвентарі маєтків, орендні листи тощо. Повстанці називали себе козаками і відмовлялись виконувати феодальні повинності. Селянство стало великим бойовим резервом поповнення загонів повстанців. Особливо антифеодальний характер війни проявився після укладення Зборівського договору 1649 р., який передбачав утворення у межах Речі Посполитої автономної території з Київського, Брацлавського (Полтавщина, частина Поділля і Волинь) і Чернігівського воєводств; ця територія перебувала під владою козацького гетьмана, мала власне військо, урядові повноваження на ній надавались лише православним шляхтичам, на ній не могло розміщуватись коронне військо та проживати жиди і єзуїти, а Київський митрополит отримував місце у польському Сенаті, а також проголошувалась загальна амністія і спеціальна амністія для шляхтичів-учасників козацького повстання. Попри селянство, у визвольній війні брали участь козацтво, міське населення і козацька старшина, щоправда, переслідуючи різну мету, - селянство намагалось послабити або й скасувати феодально-кріпосницький гніт, рядове козацтво і міська біднота виступали проти посилення соціально-економічного гніту та загрози їх закабалення і закріпачення, українські шляхтичі і православне духовенство, які приєднались до повстанців, домагались відновлення і зміцнення своїх станових прав і привілеїв, козацька старшина намагалась використати ситуацію для збереження феодально-кріпосницьких відносин і встановлення власного повного економічно-політичного панування над підлеглими. Тож у ході війни траплялись соціальні конфлікти, які іноді переростали у збройні виступи проти українських феодалів, нової адміністрації та вимушених поступок польській короні Б.Хмельницького. Поза тим, у ході війни соціальні верстви об`єднались проти єдиного ворога - іноземних поневолювачів - з метою створити власну православну національну державу, і визвольний рух переріс у загальнонародний. Селяни становили не лише основу військової сили, а й були єдиними годувальниками українського суспільства у роки війни. Запорізьке і реєстрове козацтво та українська шляхта були ядром і передовою бойовою частиною українського війська. Запорізька Січ упродовж війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців.

30. Політичний лад. Адміністративно – політичне становище України. Упродовж свого існування укр. гетьманська держава відтворила тільки їй притаманні органи центральної та місцевої влади. Гетьман. Обирався на довічний термін. Йому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Очолював збройні сили. Він організовував діяльність центральних органів управління, здійснював контроль і нагляд за органи місцевої влади. Мав право надавати зем ділянки з державного фонду. Генеральна рада – колективний військово-демократичний козацький орган Гетьманщини, який виконував адмін., законод., управлінські, судові функції. Лише їй належало право обирати гетьмана, ген старшину, інколи полковників. Скликання ген ради належало гетьману. Він відкривав засідання і головував на ньому. Рішення ухвалювалось голосуванням – підкиданням шапок або криком. Старшинська рада – постійний станово-представницький орган, який спочатку функціонував з Ген радою, а потім перебрав її повноваження. Вона складається з 2 палат. Верхня – колегія ген старшини була постійною установою, нижня – старшинські зїзди, що скликалися двічі на рік. Вирішувала питання внутрішньої політики: розпоряджалася фінансами, організовувала військове постачання, розглядала судові справи. Генеральна військова канцелярія. Очолював ген писар. Поділялася на 2 частини: колегіальну і розпорядчу. Складалися гетьманські універсали, вирішувались спори про належність до козацького стану, аналізувалися звіти полковників і сотників, розглядалися апеляції на вироки ген суду. Перша Малорос колегія – центральний орган рос колоніальної адміністрації в Гетьманщині. Гетьман виконував лише дорадчі функції. Без її згоди заборонялося видавати нормативно-правові акти, накази тощо. Контролювала фінансову систему. Правління гетьманського уряду – орган створений рос урядом для правління Гетьманщиною. Правління очолював князь Шаховський. Міг міняти укр. представників, виступав за повне усунення козацької старшини від влади. Заборонялося брати землю на правах займанщика. Друга Малорос колегія – орган царської влади, що мав на меті остаточну ліквідацію залишків політ автономії України. Було зроблено спробу розмежувати полкову військову та амін владу. Запроваджувався контроль за наданням посад і звань, президент зрівняв платню укр. чиновників із московськими.

№ 31.Характерним для колонізаторської політики 17-18ст, було-1) Андрусівське перемир*я-1667р, внаслідок якого Польща і Москва змовились що Україну-буде поділено на 3-частини-Лівобережну, Правобережну, і Запорізьку січ-кожна з яких мала свій правовий статус! Лівобережна належала Москві-іде збереглось управління часів-Н.Вз-війни, правобережна-Польщі, а Січ-переходила під контроль обох держав. Стосовно Київа-то управління ним було розподілено, тобто спочатку одна країна, потім інша керує визначений період часу! 1. При Гетьманах був резидент-який контролював їх діяльність. 2.1727-1-ша Малоросійська колегія яка змінює резидента-і офіційно мала навести порядок у судах і адміністрації. Хоча вона затв-як вища-суд-інстанція, і їй належала уся повнота влади! Гетьмани могли тільки давати поради(універсали не давали)! Також колегія займалась фін-справами, щоб усі кошти йшли до Цар-казни! Але пізніше Цар-боячись повстання залишає за колегією (інстанцією) лише адмін-статус-функції(управління)! 3. 1734-1750-Україна була без Гетьмана! Його функції-виконував Гетьманський уряд-під наглядом російських старшин! 4.1764-Ліквідація Катериною 2-ю Гетьманщини- і зняття з посади Кирила Розумовського! 5. 2-га Малоросійська колегія! До якої входило- 4-представника-від Царя( Москви, Росії) і 4-українця, очолював її Президент! Катерина 2га у інструкції до Румянцева сказала що все що є на Україні ( Життя, сусп і держ-лад культура) повинні зрівнятись з Російськими, щоб не було різниці! Крім того козацьку старшину було зрівняно з російською-оскільки їй було надано-титули дворян, і вони стали рівні у правах з рос-дворянством. І вони могли займати такі самі посади, мати привілеї і. т. п. ! тепер в них не було мотиву повставати, чи точніше підубурювати до повстнь нищі стани, оскільки більшість бунтів виникало через намагання панівної верхівки отримати більше прав руками нищих верств сусп-прикриваючись їх правами, а тепер вони були слухняні і самі старались утримувати селян в покрі щоб ті самі не бунтували-для того щоб мати ті права і чини-які мали! Для зміцнення місцевої адміністрації царський уряд у 1708 - 1710 рр. здійснив губернську реформу : країна була поділена на вісім губерній , вся повнота влади в яких належала губернатора. Харківський полк відійшов до Київської губернії, а решта Слобожанщини -до Азовської. Згодом , у 1719 р. , вся Слобожанщина ввійшла до складу Київської губернії, де перебувала до 1722 р.

34.Сусп.лад і держ.устрій на зах.укр.землях(17-18ст) Сусп.лад.Панівним класом були феодали,правлячу верхівку становили князі та панство утворюючи могутній прошарок магнатів-аристократію.На праві власності їм належали велечезні зем.володіння.Магнати в основному походили з панівних класів Польщі,Румунії та Угорщини. Основну группу феодалів становила шляхта.Верхівка шляхти володіла вотчинними,а основна її маса удільними землями.Шляхта звільнялася від податків і повинностей,за винятком,так званої,земської служби,тобто обовязку служити у війську і виконувати деякі повинності,повяз.з обороною країни.Шляхтичі могли обіймати державні посади,якщо вони сповідували католицизм. Для православних шляхтичів у 1676 під.загрозою см.кари був заборонений виїзд за межі Польщі або вїзд на її.територію.без дозволу властей. Серед шляхти було чимало дрібної та бідної.Певними особливостями відрізнялась пн.Буковина.Тут було дуже мало великих панських маєтків.Серед феодалів майже не було укр.,значним був прошарок вільних селян-резешей(до 30%).Духовенство-передусім-католицьке утвор.другий привілейований стан.Воно поділ.на біле(світське),і чторне(ченці). Селянство-становило осн.масу нас.зах-укр.земель.Міщани-число міщан зростало як і кількіть міст.У 1676р.на Львівській землі налічувалося понад 50 міст і містечок,на Гал.-38,на Вол.-68 тощо.Міська верхівка-купці,лихварі,власники будинків, землевласники-користувалися привілеями.Купецтво в містах обєднувалось в гільдії,більщість ремісників у цехів.Держ.устрій.Зах.-укр.землі поділялися на воєводства:руське,волзьке,волинське.Воєводства очолювались воєводами,яких король призначав з числа магнатів.При них існував.великий штат різних за рангом чиновників,яких підбирав собі воєвода.Головний з них був.-каштелян,котрий допомагав воєводі в управлінні і заміщав його в разі необхідності.Шляхта уважно пильнувала за тим,щоб король не створив вільного йому,розгалуженого чиновницького.апарату.Станово представницький орган-сейм(склад.із сенату)Сейм визначав осн.напрями дія-ті зовн.політ.держави,контролював фінанси.Король владарював але не правив.В Закарпатті станово-представницьким органом були державні збори,що склад.з 2 палат—табул.

№ 35.Судочинство і право в зах Укр-землях! Внаслідок Н-визвольної війни Польська судова система була скасована. Тобто шляхетські станові-!1)земські-в цив спр, 2)гродські-в крим спр, 3) та підкоморські-в земел-спр! Всі суди керувалися статутом 1588, і в містах діяло магдебурзьке право. Після створення Укр-держави-судова система складалася з 1)Генерального суду, 2) полкового, 3) сотенних та громадських ( сільських )! 1)Вищий відповідно-Ген-суд-до якого входили - ген судді ( в різні часи 3, 2, 1) і ген старшина! На початку війни діяв як суд 1-ї інстанції у справах особливої важливості..З часом став вищою апел-інстанцією! 2) Полкові суди-розглядали найбільше справ-їх очолювали полкові судді, проте головували полковники. 3) До сотенних входили-отаман, міський писар, осавул та хорунжий. Вони часто діяли з міськими (ратушними) судами але у 1730 їх було відокремлено, а ліквідували у 1763! 4)Громадські або сільські-були спільні для селян і козаків, але їхні справи розглядали окремо! До складу цих судів входили війт, та представники від селян і козаків. У 1760-проведено суд-реформу-яку підтримав з*їзд старшини у Глухові-Україну було поділено на 20-судових повітів!. До складу підкоморського суду входили комірник, і підкоморій! У півн Буковині з 1775р, у східній Галичині, та Закарпаття діяла система Австро-Угорської імперії. Судовими органами тут були жупи (комітети). Усі смертні вироки затверджував губернатор. Рішенням судів виносились іменем імператора! З 1774-в суд справах Галичини стали обов*язково використовувати австрійські правові акти. 1-ю Інстанцією для сільського населення стали домініальні суди, для міського магістрацькі, для шляхти земські! Таким чином на території-Лів, і Прав бережжя було ліквідовано частини козацької суд-системи і введено Рос І Авст-суд системи . Процес-було 2-змагальний і пошуковий (слідчий, інквізиційний). Більш-стала сфера розшукового процесу, йому підлягали всі справи з тяжких злочинів. Сторонами процесу були відпов і позивач. Позивачі мали право мати представників у суді, який називався прокуратор. З 18-ст-адвокат повірений. Судочинство було усним і обов*язково відбивалось в протоколах, які підписували усі члени сууду. До сер-18ст-судочинство велося укр-що свічило що укр мова-мала статус державної.Судові докази-не змінюються-і включало-влесне зізнання, показання свідків, письмові та речові докази! В 2-й половинні 18ст-додаються висновки експертів. Свідки поділялись на звичайних та офіційних. При розслідуванні тяжких злочинів застосовувалися катування, від нього звільнялась шляхта, духовенство, псих-хворі. Вагітні жінки, старі люди, і малолітні. По закінченні судової справи суд приймав дикрет! З сер-18ст-вирок судової справи почав називатися —мнение-- , а постановка з цив спр—ришением--.Сторона яка була невдоволена рішенням могла дати апеляцію в Ген військовий суд в 10-ний термін.Судові рішення виконували самі суди або місцеві уряди! З 18ст-в судах відновлюється посада судового виконавця-возного!

36.Територія і господарство України в першій половині 19ст. На початок XIX ст. українські землі у своїй біль­шості на Лівобережжі, Правобережжі і на Півдні знаходилися в складі Російської імперії. Західно­українські території — Галичина, Північна Буко­вина та Закарпаття — були окраїнами Австрійської імперії. Українські землі в Російській імперії офіційно називалися "Малоросія". За Південною Україною закріплюється назва "Новоросія". У першій половині XIX ст. Україна залишається сіль­ськогосподарською країною. Але той факт, що поміщикам належало біля 70 відсотків усієї землі, значно гальмував перехід сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки. На поміщицьких землях вирощувалось до 90 відсотків товарного хліба. Швидкими темпами розвивається промисловість. Головного значення у промисловості України набули дві галузі: харчова і обробка тваринної сировини на експорт і на потребу промисловості. Наслідком еволюції сільського господарства та промис­ловості став розвиток торгівлі Значне місце займала Україна і в зовнішній торгівлі Росії. Особливу роль відігравали чор­номорсько-азовські порти. Переломним етапом економіки України, як і Російської імперії в цілому, став кінець 50-х — початок 60-х років. Кримська війна, яку,розв'язав Микола І, закінчилася га­небною поразкою російської армії. Олександр II розпочав кардинальні реформи. В 1856 році він заявив, що кріпац­тво має бути скасовано, і що це треба зробити зверху, а не чекати, коли воно почне скасовуватися знизу. 19 лютого 1861 року проголошується Маніфест про скасування крі­пацтва. В 1860 році розпочалася фінансова реформа, в 1862 році — військова реформа. Було введено загальну військову повинність. Але найбільш демократичними були судова, земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи. Вони відкрили шлю­зи для демократичної думки, розвитку національного світо­гляду. Реформа 1861 року створила умови для подальшого розвитку промисловості. На якісно новій основі формують­ся металургійна, цукрова, паперова, вугільна галузі. Роз­виток промисловості, сільськогосподарського виробництва, транспорту сприяв залученню визволеного від кріпосної неволі селянства в промислове виробництво.

37.Суспільний і державний устрій після ліквідації Української державності (перша пол..19 ст.)

Після знищення залишків автономії України у складі Російської імперії суспільний лад приводиться у відпо­відність до суспільного ладу Росії. Офіційно все населен­ня Російської імперії складалося з чотирьох станів — дво­рянства, духовенства, селянства (сільських обивателів) та міських жителів (міських обивателів).

Дворянство. Процес зрівняння української шляхти в правах з російським дворянством, започаткований ще в другій половині XVII ст., продовжується і в XIX ст. Окрім загальноросійського законодавства, приймається ряд за­конів, які прямо адресувалися українському дворянству і були спрямовані на підтвердження його прав У першій половині XIX ст. дворянство Російської імперії продовжує зміцнювати своє становище. Дворяни володіли 70 відсотками українських земель, в Західній Україні — 44 відсотками.

Дворянам було надано право кредиту в Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлювались премії за реалізацію сіль­ськогосподарської продукції тощо. Пануюче становище займало дворянство і в державному механізмі. Дворяни очолювали училищні ради, визначали особовий склад мирових судів.

Розширюється мережа дворянських привілейованих навчальних закладів. Дворянство складало більшість у земських установах.

Дворянство створює свої політичні партії. Перш за все це конституційно-демократична партія (кадети) і "Союз 17 октября" (октябристи).

Отже, робимо висновок, правове становище дворянства України за винятком втрати ним влади над особою селя­нина не змінилось. Привілеї дворянства, встановлені ще законодавством Катерини II, не втратили сили і на почат­ку XX ст. Дворянство продовжує залишатись найбільш привілейованим станом в країні.

Буржуазія. В умовах становлення товарного виробниц­тва відбувалося народження соціальної групи населення — буржуазії. Буржуазні прошарки рекрутувалися з різних соціальних станів: дворян, селян, міщан, купців, що йшли шляхом підприємництва.

Весь клас буржуазії з цього часу умовно можна поділити на три прошарки: велика, середня та дрібна буржуазія.

Провідне становище в буржуазному стані належало ве­ликій буржуазії, яку складала перш за все промислова та банківська буржуазія.

До середньої буржуазії умовно можна віднести бур­жуазну інтелігенцію — адвокатів, лікарів, землемірів, ін­женерів.

Дрібна буржуазія (власники невеликих підприємств) відступала на задній план. Але на відміну від інших країн, в Україні був досить значний прошарок дрібної буржуазії.

Буржуазія, як і дворянство, займала привілейоване ста­новище. Та якщо дворянство було політичним, то буржуа­зія — економічним фундаментом суспільства.

На початку першої світової війни царизм змушений був допустити буржуазію до участі в органах управління, які було створено для обслуговування потреб армії. Цими ор­ганами були Особливі наради та воєнно-промислові ко­мітети.

Духовенство. Православне духовенство в Російській імперії було важливою політичною і економічною силою. Воно було звільнене від особистих податків, тілесних по­карань тощо. У першій половині XIX ст. було дозволено вихідцям з інших станів вступати в духовенство. Був дозволений та­кож вихід із духовного стану. Дітям священнослужителів надавали звання потомствених громадян.

Міське населення . Міщани складали найбільш численну групу жителів міст — 71,5 відсотка. Окрім них, тут проживали купці, духо­венство, поміщики і робітні люди.

Міщани сплачували більшу частину податків. У 1832 році їм було надано право переходити до купецтва.

Реформи другої половини XIX ст. привели до якісних змін у складі міського населення. Значну його частину тепер складали буржуазія та робітники.

Селянство (сільські обивателі). Найбільші зміни в розглядуваний період відбулися у правовому становищі селянства.

До реформи 1861 року правове становище селян Украї­ни характеризується посиленням кріпосного гніту. Селяни поділялися на дві великі групи: кріпосні та державні селяни. Незначну групу складали удільні селяни.

Державний устрій

У першій половині XIX ст. самодержавство продовжу­вало проводити в Україні перебудову системи управління за російським зразком. У царських указах підкреслюва­лась обов'язковість для губерній України загальнодержав­ного управління і загального з іншими губерніями імперії їхнього правового становища.

Центральне управління Україною здійснювали безпосе­редньо імператор і/створені в 1802—1811 роках міністер­ство внутрішніх справ і ті галузі міністерства, які мали свої органи в системі місцевого управління України. Адміні­стративний апарат на місцях очолювався в кожному генерал-губернаторстві відповідно генерал-губернатором, а в губерніях був репрезентований губернаторами і адмініст­ративно-поліцейськими губернськими установами. Гене­рал-губернаторами і губернаторами в Україні, як правило, були вищі військові чини.

Система губернського управління складалася з губер­натора, губернського правління та губернських установ галузевого управління — казенної палати, рекрутського присутствія, присутствія поліції, суду та інших органів, підпорядкованих губернатору.

Органами селянського управління були сільський схід та обраний ним сільський староста, а також збирач податків, доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Сільські і волосні органи самоуправління були підпо­рядковані не тільки системі державних органів управлін­ня селянами — мировим посередникам, повітовим миро­вим з'їздам і губернським по селянських справах присутствіям, але й поміщикам. Так, право скликання сільсько­го сходу належало і мировому посереднику, і місцевому поміщику.