Розділ 7

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПРИ ВИВЧЕННІ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

7.1. Самостійна робота

ЯК МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА

Організація самостійної роботи, а тим більше контроль якості знань і навичок потребує чіткого узгодження з цілями навчання, виховання і самоосвіти. Історія педагогічної думки свідчить, що ця проблема хвилювала педагогів усіх часів. Вона по-різному вирі­шується в країнах з різним рівнем економічного розвитку та з різни­ми етнопсихологічними особливостями.

Не заглиблюючись у це кардинальне питання, вважаємо за необхідне підкреслити, що кожний викладач має виробити власний погляд на проблему. Ми нагадаємо тільки дві аксіоми.

1. Проблеми цілей життя, виховання й освіти людей залежать від соціальних і економічних проблем, що постають перед кожним поколінням. Освіта й виховання вдосконалюються у необхідному напрямку та обсязі з тим, аби нове покоління було в змозі не тільки замінити старе, а й просунутися далі.

2. Чим більше у вихованні самовиховання, а в освіті самоосвіти, тим досконалішою є особистість.

!

Майже без перебільшення можна стверджувати, що навчання — це самоосвіта, яка грунтується на самостійній роботі уч­нів. Уся педагогічна і методична майстерність полягає в створенні оптимальних умов для такої роботи. Це особливо актуально для економічних знань, оскільки вони (на відміну від деяких інших шкільних дисциплін) мають стати складовою життєвої практики людини.

Творча актуалізована особистість як мета освіти і виховання. Досліджуючи макроструктуру мозку, лікарі виявили наявність 10–14 млрд нервових клітин 150 типів. На думку філософів, системна побудова та функціональні зв’язки цих елементів є основою творчих здібностей людини. Проте реалізація цих здібностей лишається божественною таємницею. Недаремно Нобель встановив спеціальну премію не тільки для того, хто відкриє таємницю лікування раку, а й для того, хто відкриє таємницю раннього розпіз­навання здібностей та схильностей людини (на Сході, наприклад, вибір професії покладено на самого малюка: до якої характерної іграшки він потягнеться, тим йому й бути).

Зараз дуже модними стали методи визначення рівня інтеле­ктуального розвитку дитини з допомогою тестування. Однак вони не дуже надійні. Шкільні вчителі часто з розчаруванням дізнаються, що ті, хто вчився в них на «відмінно», у житті не змогли зробити кар’єру, а ті, хто ходив у «трієчниках», домоглися більшого.

Як би то не було, а вчитель повинен зробити все, щоб не знищити, а розвинути здібності дитини. Як це зробити — проблема змісту і методики викладання. Адже не таємниця, що домогтися дисципліни серед «посередностей» вчителю легше, ніж створити атмосферу для розвитку творчих здібностей.

Психологи звертають увагу на деякі особливості творчої особистості [67, с.146], які має знати викладач для правильного психологічного спілкування (рис. 36).

Чим вищий творчий потенціал, тим гірша службова характеристика, тим гірше людина «вписується» в колектив.

Рис. 36. Деякі особливості творчих особистостей

В економіці творчий підхід означає:

1. Відчуття проблеми як здатність її бачити і кваліфікувати.

2. Самобутність (своєрідність) мислення.

3. Здатність до ризику.

4. Здатність бачити загальну користь і відрізняти суттєве від несуттєвого.

5. Здатність здобувати відомості й підтримувати зв’язки з іншими.

6. Воля.

!

Особливості творчо обдарованих особистостей (ТОО) створюють труднощі в спілкуванні. Як правило, в них погані службові характеристики, від них «стогнуть» колеги, близькі, а викладачі тим більше. Вони часто бувають єгоїстичними, заздрісними, погано «вписуються» в колектив, не визнають традицій і загальновідомих істин. А втім саме вони — це сіль землі, рушії прогресу і цивілізації.

На думку А. Маршалла, економіст має володіти трьома важливими інтелектуальними якостями:

1. сприйняттям,

2. уявою,

3. здоровим глуздом.

Однак найбільше йому потрібна уява, щоб «він міг встановити ті причини побачених явищ, котрі віддалені або приховані від очей, і збагнути наслідки побачених причин, котрі віддалені аби не лежать на поверхні».

Вчитель веде школяра в економіку через знання основних категорій і концепцій, які формують економічний спосіб мислення. Однак вчитель несе відповідальність і за виховання морально-етичних принципів економічної поведінки.

Великий психоаналітик Карен Хорні писала з цього приводу: «Суперечність в тому, що, з одного боку, ми цінуємо та підносимо концепцію конкуренції як рушія прогресу, а з іншого — невтомно пропагуємо братерську любов і смирення». Еверетт Л. Шостром так відповів Карен Хорні: «Шукайте і знайдете актуалізуючий творчий синтез і спробуйте зробити так, аби ваші бажання і ваша етика могли б стати придатними як норма для кожної людини на землі. Головне: не зраджуйте себе! Будьте патріотами своєї власної особи! Станьте кращими — це можливо».

Звичайно, ця проблема існує дуже давно, і в українській системі економічного навчання вона є не менш важливою, ніж в американській, європейській, японській тощо. Якщо на неї заплющити очі, вона від того не зникне.

?

Отже, лишається відкритим питання, як в економічному на­вчанні пройти між Сціллою та Харібдою, між матеріальним багатством і бездуховністю? А кожне конкретне методичне рі­шення є прикладом діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей. Відступ людини від морально-етичних норм призводить до її внутрішнього спустошення й деградації, підтверджуючи іншу діалектичну закономірність — перехід кількості в якість. Відтак вся система навчання, завдання із самостійної праці особливо, мають бути побудовані так, щоб особистість учня актуалізувалась.