Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
39
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
913.41 Кб
Скачать

Розділ 10

cпецифіка

педагогічної діяльності

в економічному навчанні

10.1. Методика чи технологія викладання?

Розглянемо такі питання: можливості педагогічної технології; методика викладання та її відмінність від технології викладання; роль логіки в методиці викладання; самовдосконалення викладача — шлях до професійної і методичної майстерності.

Насамперед визначимо, який термін краще розкриває суть проблеми: методика чи технологія викладання. Під педагогічною технологією, або методикою викладання в педагогічній літературі розуміють сукупність засобів, які забезпечують постановку і вирі­шення найрізноманітніших практичних завдань. Її складовими є мова, невербальні засоби спілкування, вміння керувати емоціями, настроями, увага, спостережливість, уява тощо. На думку Полякова [89, с. 74]: «Кожна педагогічна методика має два масштаби: технологія як сума прийомів і конкретних методів організації навчальної діяльності; ідеологія як система взаємозв’язаних методичних ідей, конкретизованих у «технології».

Цікаве обгрунтування неприйняття терміна «технологія навчання» дає Б.Г. Матюнін у книжці «Нетрадиційна педагогіка» [69, с. 37]: «Я часто відчуваю внутрішній протест у зв’язку з активним і надміру спритним... подекуди й примусово широким упровадженням терміна «технологія» в педагогічну теорію і практику ... всі приземлені ідеї можна ... звести до технології, а високодуховні ідеї є нетехнологічними».

! ! !

Отже, чим більш духовною є педагогічна ідея, тим вона менш технологічна. Наприклад, гру не можна звести тільки до технології. Це як кінофільм. Сюжет розповісти можна, але все передати словами не можна. Коли читаєш педагогічну літературу, розумієш, що вона дуже догматична і не може розкрити методики викладання. Треба неодмінно бути учасником процесу, щоб його зрозуміти й оцінити його ефективність. А результати навчання можуть бути оцінені тільки згодом.

На наш погляд, у слові «технологія» є щось неживе, механічне. Існує хімічна технологія, технологія машинобудування і т.п., тобто технологія має діло з керуванням, маніпулюванням речами. А методика — жива, вона являє собою сплав знань і душі вчителя зі знаннями та душами його учнів. У методиці викладання завжди є якийсь «духовний прошарок», що живиться думкою, любов’ю, натхненням викладача.

Педагогічна теорія і практика багато уваги приділяють логіці викладання навчального матеріалу, логіці доказів і переконування. Але життєвий досвід підказує, що ті, хто викладання намагається побудувати тільки за законами логіки, часто заходять у глухий кут.

Логіка — одне з породжень пізнавального процесу — на жаль, занадто часто майстерно і підступно використовує ілюзорний стереотип — що логічно, те і правильно. А життя не вкладається в рамки формальної логіки. Саме тому воно і цікаве, і неповторне. Раціоналізм, корисний у точних науках, мистецтву протипоказаний. Пам’ятаєте слова Сальєрі?

... Звуки умертвив,

Музыку я разъял, как труп.

Поверил я алгеброй гармонию...

І що ж? Сальєрі професіонал, не більше, а Моцарт — геній!

!

У педагогіці також логічний доказ, логічне переконання — це лише форма «голого» контакту розуму з розумом, якоюсь мірою нав’язування знання.

Інша справа педагогічні установки, про які писав ще Р. Штайнер. Установка значно глибше зв’язана з почуттями, підсвідомістю людини, її духовним світом, ціннісними утвореннями у внутрішній структурі особистості [140, с. 80].

Коли викладач намагається передати тільки суть професійних знань без їх емоційного забарвлення, то навчання може і буде інформативним, але точно буде нецікавим. Приземлені (техноло­гічні) ідеї діють через свій логічний зміст. Високодуховні — через почуття, красу, натхнення. Їх важко пояснити, вони здатні зберігатися у підсвідомості і звідти керувати діями і вчинками людини. Суперечки про істинність тих чи інших педагогічних ідей, які виходять тільки з їх змістового аналізу, безглузді без врахування того, де вони знаходяться — в свідомості чи в підсвідомості.

Наприклад, високі ідеї комуністичного виховання в більшості повинні бути спущені в підсвідомість. «Дорогу до пекла забруковано добрими намірами» (тобто Добро «переміщене у свідомість» обертається злом). Парадокс.

Багато ідей, зокрема філософські та педагогічні, можуть бути давно відкриті та відомі, а почуттєво — невідомі.

Мабуть, автори — педагоги майбутнього «впишуть» їх нові науково-художні тексти, які дихають радістю пізнання, красою та щирим почуттям, а тому несуть ще й додаткову педагогічно важливу «нелогічну» інформацію [68, c. 39].

!

У плані оцінки ролі логіки в системі освіти і виховання цікаво розглянути педагогічні теорії гарвардського професора психології Скіннера. Він розробив ефективні методи швидкого навчання людини, передаючи машинно запрограмовані логічні порції професійних знань. Скіннер, ясна річ, правий щодо ефективності таких методів. Можна не сумніватися, що з часом стане можливим створення людиноподібних істот відповідно до запрограмованих, які задовольнятимуть усі потреби суспільства. А чи існуватиме само суспільство, якщо позбавити людей здатності до самоосвіти, до самовдосконалення?! Між іншим, мрії Скіннера не така вже утопія. Маніпуляція людською свідомістю почалася. Виявилось, що для цього потрібно не так багато: досить стандартизувати мислення і смаки, що з успіхом роблять галаслива реклама і жахливі телевізійні серіали. Ми, на своє нещастя, вже можемо особисто пересвідчитися у цьому.

За час своєї професійної діяльності шкільний вчитель дає не менше 25 тисяч уроків, а викладач вузу не менше 12 тисяч аудиторних занять. І кожний педагог хотів би, щоб його робота була змістовною і цікавою. Це передбачає наявність творчого педагогічного мислення та майстерності.

Як відомо, педагогічні методики змінюються, розвиваються, виконуючи соціальне замовлення свого часу. При цьому кожна така методика спирається на відповідні педагогічні, психологічні й філософські концепції.

!

Але всі вони парадоксальним способом трансформуються й об’єднуються в особі викладача, проходячи через таємничість процесу «незнання — знання», таємничість підсвідомості й душі педагога, відкриваючи шлях до його самовдосконалення. Парадокс полягає в тому, що коли педагог самовдосконалюється, оскільки інакше він не може (як птах не може не літати), то при спілкуванні з дітьми від нього будуть виходити «виховні флюїди духовності». Коли ж він візьме собі за мету «самовдоскона­люватися, щоб виховувати, вчити, впливати і т.п.» — потік духовних флюїдів негайно вичерпається, вчитель повернеться до вихідного виховного рівня. У російській мові слова «учитель» та «ученик» дуже просто перетворюються в слова «мучитель» та «мученик», що підкреслює можливість перетворення процесу навчання в спільне навчально-виховне «катування».

Викладачів можна класифікувати за типом класифікації художників Б.Г. Матюніна [69, с. 14]:

«Ремісники» — створюють видимість, імітацію знання, його форму без справжнього змісту;

«Професіонали» — фахово розкривають зміст знання;

«Творці» — опредмечують відоме у гармонії з невідомим.

Найкраще, найсвітліше середовище виховання створюється через неорганізовані, нецілеспрямовані, часто навіть неусвідомлені педагогічні впливи:

— суб’єктивний образ викладача;

— спілкування;

— самозаглиблювальне усамітнення учня через внутрішній діалог з викладачем;

— унікальний культурний клімат навчального закладу.

Саме тому директору школи треба шукати не концепцій, а вчителів!

Рис. 46. «Хто я?»

Отже, методика викладання — це не тільки і не стільки набір технічних, логічних, організаційних прийомів і засобів передачі знань. Це сплав навчального матеріалу, особистості й культури викладача з особистостями і культурою його учнів. Мабуть, тому методика є справжнім мистецтвом!

Специфіка педагогічної діяльності. із загального курсу педагогіки та психології Ви вже мали скласти для себе уявлення про те, в чому полягають професійність педагогічної діяльності, професійність особистості викладача, педагогічна взаємодія, педагогічна діяльність та інші основні поняття теорії вдосконалення професійно-педагогічної діяльності.

нас же будуть цікавити відповіді на такі запитання:

  • Від чого залежить результат навчаючої діяльності викладача?

  • Як мобілізувати духовно-моральні си­ли особистості та зробити їх підпо­рою і спонукою самоосвіти?

  • У чому полягає психолого-педагогічна неповторність викладача?

Від чого залежить результат навчаючої діяльності викладача? Усім відомо, що викладач повинен добре знати психологію особистості та те, чому цю особистість навчати. Він має володіти способами навчання та виховання. Сам викладач виявляється в діяльності, правильніше, в діяльності своїх учнів, у формулюванні знань і навичок певного рівня та обсягу.

У чому полягає мета педагогічної діяльності? Мета праці викладача визначається суспільством, тобто він не є вільним у виборі кінцевих наслідків своєї праці. Його діяльність сприяє здійсненню соціальної спадкоємності поколінь. Діяльність викладача — це завжди діяльність з управління діяльністю інших. «Це своєрідна мета — діяльність, що ніби прилаштовується до діяльності учнів». Ш.А. Амонашвілі підкреслював, що за умов, коли діти живуть сьогоденною миттю, педагог має навчати їх для майбутнього. Він живе в сучасності, а будує майбутнє. Це завжди складно [11, с. 28].

Чимало підручників з педагогіки, що забарвлені непоборним оптимізмом, являють собою офіційний педагогічний епос, а більшість «виховних» монографій і дисертацій — педагогічні билини. «... У моєму сприйнятті слово «педагогіка» має якийсь силовий залізну­ватий відблиск непохитності. В існуючому вигляді вона не допустить у свої володіння життя з його світлом і тінями. Можливо в майбутньо­му краще все ж таки казати про педагогічне бачення людини?..» — такими словами Б.Г. Матюнін закінчує свою оригінальну книгу «Нетрадиційна педагогіка» [69, с. 121], вважаючи, що в роботі майбутнього вчителя значне місце посяде педагогічна інтуїція.

Проте термін «інтуїція» мені особисто не дуже до вподоби, оскільки інтуїція грунтується на практичному досвіді, натомість нат­хнення передбачає насамперед роботу душі... на вибір методики викладання впливають педагогічні настанови, особливості характеру, темпераменту, мотивації вчителя як особистості, рівень культури та ін. Усе це створює індивідуальний стиль діяльності і спіл­кування педагога.

Можна погодитися з полтавськими педагогами, що в праці викладача й актора чимало спільного. Навчати вчителів можна за системою Станіславського також, бо підготовка до уроку складається майже з тих самих фаз (етапів), що й підготовка до виконання ролі:

  1. ознайомлення з навчальним матеріалом;

  2. пробудження в собі бажання творити;

  3. пошуки в собі (що я про це знаю, що нове можу сказати?);

  4. пошук поза собою духовного матеріалу (книжки, журнали, фільми, вистави, виставки);

  5. бачення класу, кожного учня, осмислення власних дій і дій учня;

  6. розподіл уроку на «шматки», поєднані спільним завданням;

  7. забезпечення привабливості цього завдання;

  8. управління м’язами, тренування кіл уваги.

Зрозуміло, що жодному викладачеві (хоча б у глибині душі!) не байдуже, яким він є викладачем. «Уявлення людей про те, з чого складається добре навчання, часто не збігаються, і ця оцінка не дуже надійна. З іншого боку, така оцінка є надто грубим засобом зворотного зв’язку... Ви, напевно, побажаєте, — пише Стоун, звертаючись до педагогів, — дізнатись про своє навчання трохи більше, ніж те, що воно є добрим або поганим, або не тим і іншим. Але загальна оцінка практично мало що дає ...» [120, с. 41].

Критеріями оцінки педагогічної праці можуть бути відповіді на такі запитання:

Чи була корисною, чи давала радість людям наша діяль­ність?

Чи пробуджувала вона фантазію і нашу власну, і наших учнів?

Чи допомогли ми хоч кому-небудь виявити себе з кращого боку і в чому?

Іноді за реальні, так би мовити, «земні» критерії (що теж дуже важливо) майстерності вчителя беруть такі:1) учні цього вчителя добре знають предмет; 2) вміють розв’язувати складні економічні задачі; 3) поступають у вузи на економічні спеціальності (взагалі вибирають економічну діяльність); 4) успішно вчаться у вузах.

Важливим у роботі викладача є його самооцінювання — усвідомлення викладачем своїх цілей, можливостей, дій та їхніх наслідків. У цьому плані в сталих педагогічних колективах можна проводити психолого-педагогічні тренінги за типом так званих балинтівських (від імені англійських дослідників — подружжя Балинтів) груп аналізу міжособистісних проблем. Особливості роботи балинтівських груп (кількість 5–10 осіб, час засідань до 4 годин) полягають у тому, що учасники аналізують реальні випадки з педагогічної практики. При цьому головна увага фіксується на взаємовідносинах «учитель — учень», а не на їхніх індивідуальних якостях. Аналізуються конфліктні ситуації, формується здорове ставлення до власних помилок, розвивається вміння розв’язування складних ситуацій. У США ідея подібних тренінгів виникла ще 1946 року. Її творці (Л. Брандфорт, К. Бенне) створили Національну лабораторію тренінгу. В американській літературі існує навіть спеціальний термін «Т-група» для позначення тренінгових груп у галузі міжособистісних відносин [145, с. 131].

Соседние файлы в папке Методика викладання економіки