Тема 3. Основи нормування

 

1. Суть та задачі нормування праці. Класифікація витрат робочого часу.

2. Норма часу і її структура. Розрахунок норм часу і норм виробітку.

3. Методи нормування праці. Порядок перегляду норм часу і норм виробітку.

4. Аналітично – дослідницький метод нормування.

5. Аналітично розрахунковий метод нормування.

 

 

1. Суть та задачі нормування праці.

На продуктивність праці впливає цілий ряд факторів: організаційні, технічні, матеріальні та соціальні. Серед організаційних факторів важливе значення має нормування праці.

Нормування праці – це кількісне визначення міри праці, тобто необхідної витрати робочого часу на виконання якого – не будь обсягу робіт за даним організаційно – технічним рівнем виробництва. Конкретним виміром міри праці являється норма праці. Норма праці повинна бути технічно обґрунтована.

Технічно обґрунтованою нормою праціназивається норма встановлена з урахуванням раціонального технічного процесу виконання робіт і науково – обґрунтованою організацією праці на даному робочому місці і яка передбачає найбільш ефективне використання засобів виробництва і робочого часу.

Початково норму називали технічно обґрунтованою. Потім були введені психофізіологічні і економічні параметри обґрунтування норм праці. Була здійснена спроба назвати такі норми комплексно – обґрунтованими, але ця назва не прижилася. В наш час появляється необхідність комплексного обґрунтування трудових витрат.

Трудові норми – це критерій для визначення найефективніших засобів організації праці, скорочення витрат часу за нормами, один з показників ефективності нової техніки, форм організації виробничих процесів.

Трудові норми широко застосовують у плануванні господарської діяльності підприємств. Вони становлять значну частину нормативної бази виробничих завдань і використовуються для обґрунтування виробничої програми та потужності підприємства, чисельності працівників, фондів їх заробітної плати, необхідної кількості обладнання, визначення впливу на показники роботи підприємства заходів, спрямованих на підвищення організаційно – технічного рівня виробництва.

Якісна робота з технічного нормування праці є одним з факторів зниження витрат на виробництво продукції.

 

Задачі нормування:

1.     Повне впровадження обґрунтованих норм за всіма видами продукції, заміна дослідно–статистичних і застарілих норм найбільш прогресивними.

2.     Розширення сфери нормування праці.

3.     Постійна підтримка прогресивності норм, тобто забезпечення нерозривної єдності норм праці з організаційним рівнем виробництва.

4.     Підсилення матеріальної зацікавленості в переході на роботу за обґрунтованими нормами.

 

Класифікація витрат робочого часу.

 

Всі роботи чи операції протягом робочого дня пов’язані з трудовими діями, які відрізняються за призначенням, тривалістю, роллю, що відіграють ті чи інші дії в трудовому та виробничому процесі. Тому науковий підхід до аналізу операцій, дослідження резервів зростання продуктивності праці та зменшення втрат робочого часу можливий тільки при наявності чіткої класифікації витрат робочого часу.

 

Робочий час- повна тривалість робочого дня, за виключенням обідньої перерви. З точки зору його використання воно ділиться на дві групи:

а) нормоване ( яке включене в норму часу);

б ) ненормоване ( яке не включене в норму часу), тобто час роботи і час перерви.

Нормований час включає в себе:

1.     Оперативний час.

2.     Час на обслуговування робочого місця.

3.     Підготовчо – заключний час.

4.     Час на відпочинок.

Топ = Тосн. + Т доп.

Основний час(Т осн.) – це час, який витрачається робітником на якісну та кількісну заміну предметів праці.

Допоміжний час(Т доп.) – час, який витрачається робітником на виконання дій, які створюють можливість виконання основної роботи.

Час обслуговування робочого місця (Тобс.)включає:

-            час технічного обслуговування (заміна шпулі, заміна ниток, заміна обладнання, регулювання частоти строчки, змазка і огляд машини);

-            час організаційного обслуговування (доставка ниток, прибирання робочого місця, обрізка ниток, прийняття і здача зміни).

Підготовчо – заключний час (Тп-з)– витрачається виконавцем на підготовку себе і засобів виробництва до виконання нового завдання:

-            отримання матеріалу, інструменту, пристроїв, технологічної документації;

-            ознайомлення з технічною документацією, отримання інструменту;

-            налагодження, наладка обладнання;

-            здача готової продукції.

 

Час на відпочинок(Твід.) залежить від конкретних умов виробництва, прийнятого режиму праці і відпочинку; використовується у вигляді виробничих пауз.