Тема №6

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ПИТАННЯ ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

• історія становлення офіційно-ділового стилю

• сутність терміна документ. Реквізити як основні елементи документа

• написання тексту документа: основні вимоги та правила

• класифікація документів

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов’язаний зі становленням і розвитком української ділової мови.

У процесі розвитку суспільства неминуче виникає потреба оформлення державно-правових суспільних відносин, регулювання діяльності різних сфер суспільного життя, а звідси потреба мати книжну мову для ведення ділової документації, офіційного і приватного листування. Дослідники стверджують, що після прийняття християнства в Київській Русі функціонували два книжні стилі української мови – конфесійний та офіційно-діловий. Церковно-релігійну сферу обслуговування старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, якою писали релігійні тексти. створювали літературу високого стилю. Тогочасний офіційно-діловий стиль представляла староукраїнська літературна мова в таких жанрах, як княжі грамоти („Грамота великого князя Мстислава Володимировича і його сина Всеволода 1130 року”, грамоти Галицько-Волинського князівства XІV ст.), листи князів і воєвод, правові кодекси („Руська правда” – основний закон Київської держави ХІ ст.), княжі та церковні устави, акти („Устав Володимира Мономаха”, ХІ ст.). Основними джерелами цих документів, що дійшли дол. нас, є літописи – Галицько-Волинський (поч. ХІІІ ст.), Лаврентіївський (1377), Іпатіївський (1425).

Після монголо-татарської навали західні й більша частина південно-західних земель Давньої Русі потрапили під панування Литви та Польщі. Ускладнюється державний апарат, а отже, збільшується кількість документів, зростає їх жанрова диференціація, зокрема розбудовується юридична галузь, зразком чого є Литовський статут (1588).

У часи Хмельниччини (XVІІ – XVІІІ ст.) активно розвивалися жанр дипломатичного та законодавчого підстилю офіційно-ділового мовлення, що зумовлено державним устроєм гетьманської України. У листах міжнародного характеру, універсалах, наказах та інших документах гетьманських і полковницьких канцелярій поступово вироблялася стала структура, формувалися мовні стандарти, вдосконалювався діловий стиль. Визначним законодавчим документом цієї пори є „Конституція” Пилипа Орлика (1710).

Наступні століття позначені безправ’ям української мови на державному рівні у Російській імперії та цісарській Австро-Угорщині, а отже, офіційно-діловий стиль розвиватися не міг. Після кількавікової перерви українська ділова мова зазнала вже лексико-синтаксичного впливу і російської, і австро-угорської, і польської канцелярій.

Відродження офіційно-ділового стилю пов’язано з діяльністю державних органів УНР. Важливими законодавчими документами стали Універсали Центральної ради (1917 – 1918), Акт Злуки УНР і ЗУНР (1918). У цей час з’являються перші словники, що пропагують українську ділову мову (Російсько-український діловодний словник / уклад. Л. Падалка. – Полтава, 1918; Українська мова. Російсько-український словник та зразки паперів української мовою / уклад. Д. Лебідь. – Чернігів, 1918).

Подальший розвиток української ділової мови проходить у радянську та пострадянську добу. Виділяють три періоди в історії формування сучасної української ділової мови: 20–30-і рр.; 40–80-і рр.; 90-і роки. Кожний із них пов’язаний з певною мовною політикою держави. Зокрема, перший – з українізацією, наслідком якої стала поява низки спеціальних російсько-українських словників з діловодства. Це була спроба протистояти російському впливові на українську ділову мову.

Уже у 50-і роки активна політика русифікації призвела до змін у діловій мові, штучно наблизивши її до російської. Активно наступав на ділову сферу і суржик (міроприємства, приймати участь, співпадати тощо).

У 90-і роки спостерігаємо бурхливий розвиток офіційно-ділового стилю, спричинений новими політичними умовами – здобуттям Україною незалежності. З’являється велика кількість словників, довідників, посібників з українського ділового мовлення, які намагаються унормувати цю сферу діяльності суспільства, вилучити кальки та непотрібні запозичення.