Тема 3.Предмет мистецтва. Стиль і художній метод. Функції мистецтва
План.
Предмет мистецтва.
Художній образ.
Зміст і форма.
Поняття стилю і художнього методу.
Функції мистецтва
1. Предмет мистецтва
На питання, що таке зміст мистецтва, дають іноді швидку, але не точну відповідь – життя.
В об’єктивному світі далеко не все в однаковій мірі викликає увагу художника і входить в орбіту головних зацікавлень естетичного освоєння дійсності. Чисто статистичні дані свідчать, що переважна більшість творів мистецтва присвячена прямому зображенню людини, його суспільному і приватному життю.
Але крім цього художник може наділяти суспільним значенням всі предмети, які він зображує: хліб, квіти, склянку – в натюрморті; воду, сонце, небо – у пейзажі; слона, ведмедя і вівцю -- в анімалістичному живописі і скульптурі. Що би не зображував митець, він у кінцевому рахунку характеризує людину, незалежно від того, зображена вона у творі, чи ні. Важливим є одне: весь об’єктивний світ засвоюється мистецтвом у співвідношенні з людиною.
Отже, предметом мистецтва є людина і дійсність, які інтерпретуються через систему художніх образів.
Художній твір створюється і функціонує в умовах певного способу життя суспільства.
Як відомо, усі форми суспільної свідомості мають спільні риси, адже вони розвиваються під впливом конкретних історичних умов, залежать від економічного розвитку, пов’язані з певною політичною ситуацією. Водночас кожна з форм суспільної свідомості має свій предмет, що осмислюється з урахуванням її специфічних особливостей.
Ще одне визначення мистецтва у цьому зв’язку: мистецтво – це одна з форм суспільної свідомості, специфіка якої полягає у пізнанні і відображенні дійсності в конкретно-чуттєвих образах.
Характерною особливістю мистецтва, що відрізняє його від інших форм свідомості, є емоційно-чуттєве начало, яке стимулює митця до створення, аудиторію до сприймання художнього твору.
Великою перевагою мистецтва є його здатність художньо осмислювати дійсність, розкривати і досліджувати внутрішній світ людини.
Література, театр, кінематограф здібні до розгорнутого і повного відображення людського життя в часі, в розвитку. А образотворчі мистецтва, їх ще називають просторовими, передають це життя переважно статично, в його окремих моментах. Це передбачає пошук характерних фактів, їхнє осмислення, естетичну трансформацію.
Таким чином ми підійшли до поняття художнього образу.
2.Художній образ
Мистецтво – особливий вид людської діяльності. Формуючи ціннісну свідомість людей, мистецтво навчає їх бачити світ крізь призму образності. Іншими словами, художній образ є формою засвоювання, пізнання та відображення людиною оточуючої дійсності. Відомий художник-графік Євген Кибрик, майстер ілюстрації, визначаючи значення образного мислення для мистецтва, писав: “Здібність образно мислити рідкісна – це ознака великого таланту і справжнього натхнення. Природа художнього образу в тому, що типове проявляється в характерному, загальне в поодинокому… Художній образ – це ніби краплина, в якій відображується світ.”
Образ це інакомовна, метафорична думка, що розкриває одне явище через інше.
В художньому образі один предмет розкривається через інший, зіставляються два різних самостійних явища. Структура художнього образу не завжди є очевидною, але сутність її в різних проявах єдина: образ поєднує на перший погляд непоєднуване і завдяки цьому розкриває втаємничені сторони реальних явищ.
Художній образ як специфічний засіб відображення, осмислення і переробки об’єктивної дійсності є загальною формою мислення в мистецтві. Продукт діяльності художника перестає бути художнім твором, якщо він не має образного змісту. В живописі, графіці й скульптурі саме зображення виконує роль посередника між автором і глядачем, тобто слугує транслятором образа між автором і споживачем. При цьому зв’язок між зображенням і образом далеко не однозначний, предметом комунікації є не саме зображення, в тій чи іншій мірі наближене до реальності, а зміст твору, котрий автор закликає глядача пережити разом з ним.
Проблема специфіки художнього образу привертала увагу дослідників упродовж усієї історії розвитку цивілізації. Споконвічне (свідоме чи позасвідоме) бажання проникнути у внутрішній світ людини, опанувати механізмами впливу на неї привело до виникнення теоретичної проблеми образу.
На думку багатьох філософів, естетиків справжній художній образ виникає лише тоді, коли складається синтез антиномічних (антиномія – від грец. суперечність у законі, тобто суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведене в цій системі), тобто таких, що включають одночасно поняття суб’єктивного та об’єктивного, раціонального та емоційного, типового та індивідуального.
Суб’єктивно-об’єктивний зв’язок є основою художнього твору у будь-якому виді мистецтва, адже дійсність – об’єкт в інтерпретації суб’єкта – художника перетворюється на нову, особливу реальність, народжену його фантазією.
Мистецтво – самовираження художника. Мистецтво поза особистістю немислимо уявити. Художник індивідуальний у своєму сприйнятті світу, у пізнанні його і підходах до його явищ. Він є індивідуальним і у пошуку зображальних засобів.
Художник більш гостро відчуває, бачить і реагує на найменші рухи в оточуючому світі. Недаремно про нього говорять, що він робить мистецтво з своїх почуттів. Сприймаючи явища навколишнього життя, він намагається усвідомити їхнє внутрішнє значення. Як людина, що відчуває пластичну красу світу, художник сприймає всі видимі явища у формі споглядальній, просторовій, пластичній. В ній існує і самий предмет. Природа, виступаючи як основа і першоджерело уявлень художника про пластику, в свою чергу, сприймається ним вже у світлі певної культури просторово-пластичного бачення. Культура бачення, талант поєднуються з конкретною формою мистецтва даного часу. Тобто, створюючи певний художній образ, художник завжди буде робити це так, як сприймає і бачить це людина саме його часу. В різні часи і різні епохи художники звертались до відтворення однакових або тих і самих явищ. Проте, робили вони це по-різному.
Візьмемо один об’єкт і спробуємо подивитись, як відтворювали його художники різних епох і стилів.
Історія світової мистецтва володіє багатьма яскравими прикладами інтерпретації біблійних образів Адама і Єви, в яких зазначені об’єкти стали квінтесенцією, тобто сутністю творів і зумовили їх спільну назву.
Спробуємо знайти спільне й відмінності цих образів у різних художників різних епох і стилів.
Невідомий майстер. Адам і Єва. Б. 1220. Альбрехт Дюрер. Адам і Єва. 1507.Лукас Кранах Старший. Адам і Єва.
Розписна дерев’яна дошка. 1527.
Ханс Бальдунг. Адам і Єва. Б. 1538.Пітер Пауел Рубенс. Адам і Єва. І пол. 17 ст.Густав Клімат. Адам і Єва. 1917/18.
2. Важливе місце при створенні художнього образу посідає співвідношення раціонального та емоційного. Ці два поняття взаємопов’язані між собою і доповнюють одне одного.
Без емоційного начала не може існувати художній образ в жодному виді мистецтва. Однак емоційність починає працювати лише тоді, коли митець чітко знає і раціонально обмірковує, як має бути вибудована структура образів його твору.
Чим більше людина прагнула пізнати світ і саму себе, тим більше вона намагалась внести і в мистецтво контроль розуму, раціональне начало. Раціоналізм у мистецтві пов’язаний з бажанням художника якимось чином керувати стихією емоцій, направляти їхню дію у необхідне русло.
Багато майстрів ренесансної Італії будували свої картини надзвичайно раціонально. Вони суворо визначали перспективне скорочення предметів на першому плані і в глибині картини, строго вивіряли анатомічні пропорції, фігури в них виступали ніби свого роду об’ємним рельєфом, подібно до того, як виступала на тлі будівлі колона. Художник здебільшого дуже ясно врівноважував різні моменти композиції.
Здавалась би, твір такого роду повинен залишати холодними наші почуття. Але тут в дію вступала геніальна лірична інтуїція художника. Вона надає впевненості формальній схемі. Завдяки їй, здавалось би, абсолютно ясний твір наповнювався глибоким і складним змістом.
Перуджино. Христос вручає ключі апостолу Петру. Б. 1482.Рафаель. Обручення Марії. 1504.
Паоло Учелло. Святий Георгій і дракон. Б. 1445.
Леонардо да Вінчі. Таємна вечеря. 1495/97.
Але є художники, які сприймають дійсність як свого роду згусток емоцій, заряд величезної стихійної сили. В своїй творчості вони прагнуть виразити момент емоційного співпереживання, зіткнення з життям, захоплення і розчарування. То художник ніби виплескує на нас всю повноту своїх почуттів, досягаючи граничної експресії, виразності художнього почерку, то він занурює нас в глибини людського свідомості, виявляючись тонким і проникливим філософом.
Рембрандт в своїх пізніх портретах у боротьбі світла й тіні, коли колір і світло майже зливаються воєдино, в емоційній напруженості колориту відкриває для нас драматичність сприйняття світу своїх героїв. Кожний жест, кожний вихоплений світлом із таємничого глибокого мороку погляд сповнені сенсу і неповторної виразності.
Рембрандт. Автопортрет. Б. 1668.Воскреслий Христос в Емаусі. ІІ третина 17 ст.
Едвард Мунк. Крик. 1893.
В картині “Крик”, яку вважають яскравим взірцем експресіоністичного живопису, норвезький художник Е.Мунк досягає вершин емоційного напруження, “експресіоністичної збудженості” завдяки своїй блискучій майстерності і професіоналізму, а також раціональній чіткості композиційної побудови свого полотна, колористичного рішення тощо. Автор застосовує майже фізичні методи впливу. Здається людина, що вигнута і звивається, наче полум’я багаття, насправді терпить всі пекельні муки, і ніби дійсно кричить. Ми бачимо відкрите провалля рота. Фарби пронизливо різкі і тривожні. Художник б’є по нервах глядача, ніби сподіваючись пробудити совість і співчуття своїх сучасників.
Третій зв’язок – типове – індивідуальне – являє собою важливу частину художнього образу і безпосередньо пов’язаний з гносеологічним аспектом мистецтва.
Існують випадки, коли художник відтворює певний тип, який насправді існує в реальній дійсності. Він детально вивчає його, намагається зрозуміти, щоб потім інтерпретувати і осмислити в своєму творі. Таким шляхом досить часто йдуть представники живописного мистецтва, використовуючи практику етюдів. Прикладом може бути 20-літня робота видатного російського художника О.А.Іванова «З’явлення Христа народу».
Іванов О.А. З’явлення Христа народу. 1837-1857.
Іванов О.А. Голова Іоанна Хрестителя. Іванов О.А. Голова раба в двох варіантах
Отже, важливе місце для повноцінного функціонування художнього образу у будь-якому виді мистецтва, має зв’язок:
Проблема впливу художнього твору на аудиторію надзвичайно складна і водночас цікава. Цей процес безпосередньо пов’язаний з двома грецькими поняттями: сугестією – навіюванням і емпатією – співпереживанням. І якщо два поняття по-справжньому співпрацюють між собою (митець створює, а глядач сприймає), виникає діалог між художником та аудиторією, що приводить до духовного очищення, яке переживають і глядач, і митець. Такий зв’язок має взаємний характер: аудиторія сприймає, але водночас і стимулює творчу активність художника. Саме в існуванні цього діалогу і полягає надзадача справжнього мистецтва.
Дивовижна, прямо таки чарівна особливість художнього образу полягає в тому, що багатогранність і динаміка реального життя висловлюються в ньому (і це не є якістю виключно живопису) в одному моменті, ситуації, події.
Геній художника ніби зупиняє рух буття і пропонує глядачеві зосередитись на чомусь дуже важливому, значному, що містить в собі і минуле, і теперішнє, і майбутнє зображуваної події, явища, дії. Естетична невичерпність полотен великих майстрів обумовлюється не лише значимістю і складністю самого предмета зображення, а й духовним багатством, глибиною творчої думки, силою емоцій самого автора. Тим самим ми підійшли до поняття змісту мистецтва.