Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

Спеціальність: 5.03051001 Товарознавство та комерційна діяльність,

5.03050702 Комерційна діяльність,

5.03050801 Фінанси і кредит,

5.03050802 Оціночна діяльність,

5.05170101 Виробництво харчової продукції

Дисципліна: „Всесвітня історія”

Лекція №36/15

Тема: Ліквідація колоніалізму, створення і розвиток незалежних держав.

План.

1. Національно-визвольний рух і крах колоніалізму.

1.1. Особливості розвитку країн Сходу в 40-90-ті роки.

1.2. Розпад колоніальної системи.

1.3. Етапи деколонізації.

1.4. Шляхи розвитку незалежних держав.

2. Становлення і розвиток нових індустріальних країн Сходу.

Основна література

Волк С.С. та інші. Новітня історія. 11 клас. К.1989. С.161-171.

Ладиченко Т. Всесвітня історія. К. 2003, С.236-243.

Опорний конспект лекції. Хм.2008.

Основні поняття і терміни: деколонізація, «рік Африки», «третій світ», імпортзамінна індустріалізація, експорторієнтована стратегія розвитку, ОПЕК, колоніалізм, національно-виз­вольний рух, диктатор­ський режим, колоніальна система, нові ін­дустріальні держави, ЛАД, ОАЄ, АБР

Основні дати: 1960 р. — «рік Африки», етапи деколонізації:

1) 1945 — середина 50-х рр.— звіль­нення більшості країн Азії;

2) середина 50-х рр.— середина 60-х рр.— поява незалежних держав в Африці;

3) 1975—1990 рр.—завершення деко­лонізації Африки.

1961 р.— створення Руху держав, які не приєдналися, у Белграді; жовтень 1995 р.— XI конференція країн, які не приєдналися, у Колумбії

Національно-визвольний рух і крах колоніалізму.

Колоніальна система після Другої світової війни

Унаслідок поразки у війні союзні Німеччина, Японія та Італія втратили свої колонії. А деякі учасники антигітлерів­ської коаліції, як і деякі нейтральні держави, залишилися володарями колоній. Колоніальні володіння інколи в декілька разів перевищували метрополії і за площею, і за чисельністю населення.

Наймогутнішою колоніальною державою була Велика Британія. Найціннішою перлиною в короні Британської імперії був півострів Індостан. Їй також належали величезні володіння в Африці (найбільші - Нігерія, Кенія, Північна та Південна Родезія, Гана, Бечваналенд), в Азії - Малайя та північна частина острова Калімантан, у Латинській Америці - частина Гвіани, у Середземному морі - острів Кіпр. Британськими домініонами залишалися Канада, Нова Зеландія та Австралія, яка до того ж мала мандат на управління частиною острова Нова Гвінея. Британія мала мандат Ліги Націй на управління Палестиною, крім того, вона володіла великою кількістю дрібних колоній. Територія самої метрополії на той час становила 244,2 тис. кв. км з населенням близько 50 млн. чоловік, а площа колоній обчислювалась у 15,7 млн. кв. км і в них проживало 431 млн. населення (без урахування домініонів).

Другою за розміром колоніальних володінь державою була Франція їй належали території в Африці, зокрема Алжир, Марокко, Туніс, Мавританія, частина Судану, Сенегал, Чад, Камерун, Центральна Африка та ін. Тривала французька окупація значної частини Індокитаю.

Невелика за розміром Португалія володіла Анголою та Мозамбіком в Африці. Ще менша за площею Бельгія мала африканські колонії Конго та Руанду-Бурунді. Нідерландам належав ряд колоній, зокрема Індонезія. Деякі території зали­шалися під владою США, Данії, Південно-Африканського Союзу.

У 1945 р. на різні колоніальні володіння припадало 28,6% території та 29,85 % населення земної кулі.

Історична закономірність деколонізації

З розгромом гітлерівського блоку розпочався активний рух поневолених народів за своє звільнення від колоніальних пут. Особливо гостро і напружено він відбувався в Південній, а також у Південно-Східній Азії, де після капітуляції японських військ ще не встигла повернутися адміністрація метрополій.

Крім того, за роки війни економічні позиції провідних колоніальних держав послабли, зокрема і в заморських територіях. Натомість місцева національна буржуазія за час війни збагатилася, нагромадила значні фінансові ресурси і була невдоволена своїм підлеглим становищем, яке обмежувало її ділову активність. Чимало вихідців з колоній воювали в арміях метрополій. Вони були переконані, що, борючись з нацизмом, одночасно борються і за свободу для своїх народів.

Національно-визвольна боротьба була підготовлена всім розвитком колоніальної системи. Експлуатуючи колонії, метрополії поступово розвивали там торгівлю, промисловість, транспорт. Щоб заощаджувати на адміністрації, вони залуча­ли до неї місцевих жителів. Для заможних верств корінного населення відчинилися двері європейських університетів. Так у середовищі поневолених народів формувалися соціальні групи, здатні до самостійного управління своїми країнами (національна еліта). У колоніях почали виникати політичні партії, які розробляли програми досягнення незалежності. Найбільш масовими і впливовими були партії, основу яких становили дрібна та середня буржуазія, ремісники, торговці.

Там, де метрополії не йшли назустріч вимогам національно-визвольного руху, розгорталася збройна боротьба. Найбільшого розмаху вона набула в Азії.

На різних континентах національно-визвольний рух був різної сили. В Азії, яка з найдавніших часів була одним з головних центрів людської цивілізації, населення виявилося більш готовим до національної незалежності. Економічна та культурна відсталість народів Тропічної та Південної Африки стала гальмом на шляху деколонізації.