Зі спогадів м. Джиласа, члена цк Союзу комуністів Югославії (скю)

Сталін переслідував дві мети. Перша — підкорити Югославію і через неї всю Східну Європу. Був й інший варіант. Якщо не вийде з Югосла­вією, то підкорити Східну Європу без неї. Другий у нього вийшов...

Про це ніде не писалося, але я пам'ятаю з довірливих бесід, що в країнах Східної Європи — Польщі, Румунії, Угорщині — існувала тенденція до самостійного розвитку...

У 1946 р. я був на з'їзді чехословацької партії у Празі. Там Готвальд говорив, що рівні культури Чехословаччини і Радянського Союзу різ­ні. Він підкреслював, що Чехословаччина — промислово розвинута країна і соціалізм у ній буде розвиватися інакше, у більш цивілізо­ваних формах, без тих потрясінь, що були в Радянському Союзі, де індустріалізація долала дуже важкі етапи. Готвальд виступав проти колективізації в Чехословаччині. По суті його погляди не дуже від­різнялися від інших.

Готвальду не вистачило характеру для боротьби зі Сталіним. А Тіто був сильною людиною... Не вдалося відстояти свою позицію і Гомульці. На одному із засідань Комінформбюро Гомулька говорив про польський шлях у соціалізм.

Дімітров також думав про самостійний розвиток.

4.3. Югославська модель соціалізму.

Опинившись тимчасово у міжнародній ізоляції, на тлі роз­початої в країні критики сталінізму Й. Броз Тіто різко змінює орієнтири внутрішньої політики. Кооперування було припинено, земля поверталася селянам. Припинилась форсована індустріалі­зація. У 1950 р. були започатковані реформи згідно з «теорією самоврядування».

У промисловості було введено систему самоврядування: під­приємства передавались в управління трудовим колективам, які приймають будь-які рішення стосовно діяльності підприємства, включаючи розподіл прибутків і обрання своїх представників до державних органів. Ринкові відносини почали відігравати значну роль в економіці країни, яка була зорієнтована на експорт. Також Югославія приєдналась до плану Маршалла і отримала значну фінансову допомогу. Зміни відбулись і в політичній системі. Була здійснена спроба уникнути зрощування партії з державним апара­том, який формувався з представників трудових колективів. Ідея введення в державі багатопартійності була відкинута.

Завдяки реформам, що тривали до кінця 1960-х рр., утворилась особлива югославська модель соціалізму, яку тривалий час розгля­дали як альтернативу сталінізму.

Риси югославської моделі соціалізму.

• Існування однопартійної системи. Абсолютний авторитет і вла­да Й. Броз Тіто.

• Самоврядування трудових колективів.

• Розподіл функцій партійного і державного апаратів.

• Існування дрібної приватної власності.

• Запровадження приватної власності на землю. Добровільність у ході проведення кооперації.

• Регульований ринок.

• Орієнтація виробництва на експорт.

• Ліберальний процес в'їзду і виїзду з країни.

Але по суті це була тоталітарна система з жорстким однопартій­ним політичним режимом, хоча і більш відкритим з лібералізованим в'їздом і виїздом. Завдяки цьому за межами Югославії працювало майже 1 млн. її громадян, а Адріатичне узбережжя країни перетво­рилось на європейський курорт.

Після смерті Й. Сталіна нове радянське керівництво нормалізува­ло відносини з Югославією. Але вони будувались дещо інакше, ніж з іншими соціалістичними державами. Югославія не стала членом ОВД і РЕВ. Навпаки, вона стала ініціатором створення Руху не­приєднання. Уряд Югославії засудив радянську інтервенцію в Чехословаччину (1968 р.) та Афганістан (1979—1988 рр.), але підтримав інтервенцію в Угорщину (1956 р.).

КПРС у свою чергу продовжувала звинувачувати югославських комуністів у ревізіонізмі, що навіть було закріплено в Програмі КПРС (1961 р.).

Недивлячись на особливості свого розвитку, Югославія у 1970— 1980-ті рр. зіткнулась з тими ж труднощами, що й інші соціалістичні країни. Економічні негаразди були викликані відсутністю загальнона­ціонального ринку, що в умовах історично усталених відмінностей між різними регіонами країни приводило до замикання республік у меж­ах своїх кордонів і до самозабезпечення. А це не могло не викликати розбіжності в поглядах на шляхи подальшого розвитку Югославії.

Із 1970-х рр. темпи економічного розвитку Югославії неухильно знижувалися. Рівень безробіття досяг 1 млн. осіб. Приблизно стільки ж громадян перебувало за межами держави на тимчасових роботах, голов­ним чином у ФРН. Заборгованість країни досягла 20 млрд. доларів.

Поглибленню кризи також сприяла і політична система Юго­славії, яка ґрунтувалась на конституції 1974 р. Децентралізація економіки, послаблення ролі партії і система розв'язання спільних питань шляхом взаємних домовленостей сприяли посиленню ролі республік і, відповідно, формуванню місцевих республіканських ет-1 нічних політичних еліт. Збереженню єдності держави не допомогло і домінування сербів у державних структурах.

Й. Броз Тіто, який з 1974 р. займав пост президента Соціалістич­ної Федеративної республіки Югославія (СФРЮ) і Голови ЦК СКЮ «без обмеження строку мандату», завдяки своєму авторитету і ве личезній владі зміцнював єдність Югославії.

Таким чином, провідна роль комуністів у визволенні країни від нацистської окупації зумовила їх перемогу в боротьбі за владу. Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з при­таманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустрі­алізація, масові репресії. Проте конфлікт Тіто — Сталін призвів до Зміни моделі розвитку. У 1950—1960-ті рр. в країні сформувалась модель «самоврядного соціалізму». При всіх своїх позитивних рисах вона мала й один суттєвий недолік: уся ця система трималась на абсолютній владі й авторитеті Й. Броз Тіто.