Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Lekts_35 Країни Центральної та Східної Європи (друга половина ХХ ст.).doc
Скачиваний:
42
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
278.02 Кб
Скачать

2.4. Чеська Республіка.

Після утворення Чеської Республіки було продовжено політичний курс, започаткований після 1989 р. Свідченням цього стало обран­ня президентом країни В. Гавела, а головою уряду — В. Клауса, лідера Громадянського демократичного форуму (ГДФ), провідника економічних реформ.

Нова держава була визнана світовим співтовариством. Чехія стала членом ООН, членом Ради Європи і Організації економічного співробітництва і розвитку.

У 1994—1996 рр. завдяки здійсненим реформам Чехія мала стабільні результати економічного зростання — понад 4 % на рік. Також в основному було подолано інфляцію. Проте в 1997 р. країна зіткнулася із серйозними економічними труднощами. Прорахунки під час проведення реформ — фактичне припинення у 1995 р. приватизації, збитковість третини підприємств, втрата країною інвестиційної привабливості, незавершеність структуризації еконо­міки, невідповідність банківської системи вимогам часу, слабкий розвиток фондового ринку та інші — призвели до падіння темпів розвитку країни, зростання безробіття, зниження життєвого рівня населення і, як результат, до зростання соціальної напруги.

Економічні негаразди спричинили урядову кризу. Новим прем'єр-міністром Чехії став Й. Тосовський. Його уряд зосередив основну увагу на економічній стабілізації.

У 1998 р. відбулись президентські вибори (президентом знову став В. Гавел) і дострокові парламентські, на яких перемогу здобула Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП). Перемога соціал-демо­кратів не була переконливою (32,3 %) і це не дало змоги їм сфор­мувати однопартійний уряд. Усі спроби домовитись про коаліцію натикались на опір головних політичних конкурентів ГДФ. Зрештою лідери ЧСДП і ГДФ уклали безпрецедентну Стабілізаційну угоду, згідно з якою передбачався розподіл основних посад у державі. Лі­дер соціал-демократів М. Земан став прем'єр-міністром, лідер ГДФ В. Клаус — спікером парламенту.

Уряд М. Земана продовжив курс на приватизацію, поглиблення ринкових реформ, у той же час передбачався розвиток соціальної сфери. Уряд також розпочав перегляд усіх сумнівних справ з при­ватизації, розгорнув боротьбу з корупцією. Такі заходи дали пози­тивний результат. Чехія відновила динамічний розвиток.

У зовнішній політиці М. Земан продовжив зусилля своїх попе­редників, спрямовані на якнайшвидше «повернення в Європу». У 1999 р. Чехія стала членом НАТО.

Важливим напрямком роботи уряду стало приведення економіч­ної, політичної і соціальної моделі розвитку Чехії до стандартів ЄС. На цьому шляху країна досягла вагомих успіхів і 1 травня 2004 р. стала повноправним членом ЄС.

Наприкінці лютого 2003 р. після тривалого процесу виборів пре­зидентом Чехії було обрано В. Клауса.

2.5. Словацька Республіка.

1 січня 1993 р. на карті світу з'явилась нова держава — Словаць­ка Республіка. Завершилась тривала боротьба словаків за власну державність. У лютому 1993 р. було обрано першого президента країни — Міхала Ковача, колишнього голову Федеральних зборів ЧСФР. Прем'єр-міністром нової держави став В. Меч'яр.

Становлення нової держави відбувалося в умовах економічних пе­ретворень, які були розпочаті ще за часів існування Чехословаччини. Крім загальних труднощів перехідного періоду, перед Словаччиною постали і специфічні проблеми, зумовлені попереднім однобічним розвитком промисловості країни (переважна кількість підприємств спеціалізувалася на первинній переробці сировини, надмірна кон­центрація підприємств військової галузі). Така специфіка розвитку країни зумовлювала більш глибоку економічну кризу і, відповідно, більш негативні її наслідки, ніж у Чехії. У країні процвітало без­робіття, більша половина населення знаходилась за межею бідності, високою була інфляція.

Уряд В. Меч'яра не зумів забезпечити відповідний рівень про­ведення реформ. Країна стала значно відставати від своїх сусідів, економічні проблеми вирішувалися дуже повільно. Словацька про­дукція була неконкурентоспроможною на європейському ринку. У вищих ешелонах влади процвітала корупція. Зовнішньополітич­ний курс країни був зорієнтований на Москву (головний торговель­ний партнер).

Усе це зумовило падіння авторитету В. Меч'яра і його партії «Рух за демократичну Словаччину». Зрештою у 1998 р. відбулись зміни уряду, новим прем'єром став М. Дзурінда. Він здійснив крутий поворот, як у зовнішній, так і внутрішній політиці: «Ми повинні будемо змінити майже все, не говорячи про те, що повинні поверну­ти Словаччину на шлях до Заходу». Гарантом такого курсу країни став обраний у 1999 р. новий президент Рудольф Шустер. Новий політичний курс дав позитивні результати. Країна активно долала економічні труднощі, пристосовуючи свою економічну, політичну, соціальну структуру до європейських стандартів. У 2004 р. Словач­чина стала членом НАТО і ЄС.

Отже, у лютому 1948 р. в результаті перевороту до влади в Чехо-словаччині прийшли комуністи. Проте побудова соціалізму не забезпечила процвітання країни. Колись найбільш збалансована економіка Європи стала розпадатися. Усвідомлюючи необхідність змін, керівництво Чехословаччини взялось до реформування соціа­лізму, надаючи йому «людського обличчя». У такому реформуванні радянське керівництво побачило загрозу соціалізму. Празька весна була придушена танками країн ОВД. Ця акція ще на двадцять років продовжила існування соціалізму в країні. Падіння соціа­лізму в Чехословаччині відбулось у результаті «оксамитової рево­люції». 1 січня 1993 р. на теренах Чехословаччини в результаті «цивілізованого розлучення» в Європі утворилися дві держави: Чехія і Словаччина. Обидві держави взяли курс на «повернення» до Європи. У 1999 р. Чехія вступила до НАТО, у 2004 р. Чехія і Словаччина стали членами ЄС.

Угорщина