1.4. Модель Нью кома

Існують й інші моделі, з яких ми додатково розглянемо ще одну -модель Т.Ньюкома 1953 р. У загальному вигляді її можна зобразити як гри взаємопов'язані точкові об'єкти: комунікатор, адресат та об’єкт, про який йдеться. Але якщо вони взаємопов'язані, то виникає залежність. Якщо врахувати лише їхні симпатії чи антипатії, ми матимемо вже шість варіантів. Коли комунікатор та адресат ставляться один до одного позитивно, то так само позитивно вони ставляться й до об'єкта. Це буде збалансований трикутник, так само, як і у випадку, коли згадане ставлення буде негативним.

Всі незбалансовані варіанти прагнутимуть вирівнювання, й на цьому будуватиметься комунікація. Т.Ньюком заклав у свою модель лише один аспект - позитив/негатив - і відразу модель комунікації стала набагато складнішою. Реально ми використовуємо набагато більше можливих розбіжностей у повсякденному спілкуванні. Отже, варіантів має бути набагато більше.

С.13

1.5. Модель Лотмана

Ю.М.Лотман - активний послідовник формальної школи 30-х pp.. з якої він запозичив ідею "деавтоматизації" як характерну для літературної мови, на відміну від побутового спілкування, яке є автоматичним. Ю.М.Лотман був незадоволений моделлю Р.Якобсона, оскільки вона не дозволяє під час передачі повідомлення виникати будь-чому новому. Тому він висунув шерег нових тез:

- культура породжує нові повідомлення за допомоги нових мов;

- культура зорієнтована щонайменше на дві мови, наприклад, зо­бражальну та словесну;

- комунікація - це переклад з мови мого "Я" на мову твого "Ти", тобто коди учасників не є тотожними, а лише перехрещуються;

- жодна "монологічна" структура не може виробити принципово нового повідомлення, бо не є мислячою, якою може бути лише діалогічна (двомовна) структура як мінімум;

- пам'ять культури є механізмом активного моделювання нового, що повернуте у минуле.

Ми можемо умовно зобразити деякі з наведених характеристик таким чином:

Мова₁ Мова₃

Адресант Текст Адресат

Мова₂ Мова₃

Рис. 4

Модель комунікації ю.М.Лотмана

В одній із своїх останніх праць Лотман підкреслював ще один з аспектів подібного підходу. Йдеться про категорію авторитетності, яку він вважав за досить важливу для російської культури. Він писав: "Центр уваги переноситься з того, "що" сказане, на те, "ким" це сказане, а також від кого цей останній отримав повноваження на подібне висловлювання".

C.14

Ю.М.Лотман критикує схему Р.Якобсона за заміну поняття "Мова" поняттям "Код". Код не мас історії, саме тому можна уявити адресанта та адресата як таких, що мають повністю ідентичні коди й зовсім не мають пам'яті. Сам Ю.М.Лотман вважає, що мова - це "код плюс його історія". І діалог саме тому цікавий, що він дає можливість передати те, що не перехрещується в кодах, що не перекладається при перекладі. Переклад створює нові повідомлення, як це маємо у випадку перекладу з мови прози, наприклад, на мову кіно.

Відповідно Ю.М.Лотман надає особливої ваги саме художньому тексту практично в усіх своїх працях. Він доходить висновку, що художній текст цікавий своєю непередбачуваністю. Саме тому ми використовуємо ці типи текстів багато разів. Тексти звичайні не здатні на повторне функціонування. Тому Ю.М.Лотман вважає, що мистецтво розширює простір непередбачуваного, це простір свободи.