10.4. Інформаційні конфлікти між різними засобами символізації

Конфліктна ситуація виникає також від того, що різні машини символізацій породжують різні види символічних світів. Якщо владні структури в своїх промовах чи в державних ЗМІ породжують варіант світу, де існують лише деякі труднощі, але шлях, обраний нами, вірний і незворотній, то інші ЗМІ породжують більш безпорадний варіант моделі світу. Оптимізм одних конфліктує з песимізмом інших, їх моделі інтерпретації ситуації настільки неузгоджені, що повністю не відповідають одна одній.

Що б ми не казали, але література також є одним з варіантів інтерпретації дійсності. Нехай і опосередкованим. Ми потребуємо власних інтерпретацій того, що діється навкруги. Тому хочеться дивитися наші "Вікна", а не "Вікно в Америку" чи CNN. Звідси зафіксоване соціологами повернення інтересу до старих кінострічок. Це не ностальгія за минулим, це ностальгія за раціональними інтерпретаціями світу, де було зрозуміле вчора і прогнозоване завтра. Ми ж кинули в масову свідомість нове минуле, якому людина просто фізично не може дати ладу. Вона вже згодна визнати незначущість старої міфології (Ленін, партія, комсомол), але все рівно не може прийняти нової міфології (Бандера, Петлюра, УПА). Не стають рідними бандерівці чи УПА, бо одночасно проти них йде негативний

246

набір інформації. Теж стосується постатей Шептицького чи Огієнка. Література діє в світі тих чи інших міфологій. Якщо старі міфології робили секретаря обкому великим і розумним, то нові - навпаки, але то все рівно міфологічне уявлення про світ. У низці випадків ми відкидаємо стару міфологію, ще не маючи нової. Новий рік черговий раз продемонстрував, що немає українських символів у вигляді кремлівських курантів чи дитячої пісеньки "В лесу родилась елочка".

Ми не маємо сьогодні інтерпретацій щоденних подій. Як наслідок, світ стає ірраціональним. Але ніхто не хоче жити в ірраціональному світі. Тому ми звертаємося до астрологів, якщо нам не дають розумних інтерпретацій наші професіонали як літератури, так і журналістики. В період постперебудови нам доводили, що наш інформаційний світ був викривлений у бік Росії, і це дійсно було так. Але тепер ми спокійно викривлюємо його у західний світ, породжуючи лише їхні варіанти інтерпретацій. Ми будуємо наш світ за західною моделлю. Так не зможе жити жодна держава. Бо її у відповідь поглине її інтерпретатор. Радянський Союз програв інформаційну війну Заходу. Ми вже покоління тих, що програли. Звідси буксування інформаційних структур, що вже не здатні підняти голову.

УТН - це теж література. Це теж художня дійсність. Ми потребуємо різних рівнів інтерпретацій: короткотривалих, що дає нам УТН, та довготривалих, які надає нам література. Можна зрозуміти і запам'ятати лише те, що піддається інтерпретації. Літературу не можна творити у відриві від інших символічних машин суспільства. Вона є часткою загальної системи культури. Рівень УТН задає рівень нашої літератури, але й література задає рівень УТН. Якщо половину УТН займають офіційні сидіння за столами, то для людей, що це дивляться, потрібна така ж ненормальна література.

Текст має бути не менш складним, аніж середовище, яке він описує. Це закон кібернетики, тільки таке співвідношення дозволяє виконувати функції управління. Сьогоднішня дійсність стала настільки складною, Що наша література не здатна породити тексти, що вищі за неї за її складністю. Я кажу про середній рівень літератури. Кожен окремий її працівник може породити текст найвищого гатунку, як, наприклад, у

247

нас робить Євген Пашковський, але він ілюструє лише виняток із загального правила. Сьогоднішня дійсність вимагає або занадто складних текстів, або занадто спрощених. Останнім активно користується масова культура, яка просто розквітла за постперебудовчий період. Це єдина культурна ланка, яка в цих умовах росте, що до речі, опосередковано ілюструє її псевдокультурний характер. Поп-культура добиває ті залишки культури, що ще лишалися.

У нас на очах відбувається перерозподіл інтелекту. Як виявилося еміграція мозку за кордон - ще не найстрашніша руйнація. Для сьогоднішнього студента, наприклад, найкращим місцем роботи стала не національна наука чи культура, а західна фірма чи спільне підприємство. Але що робить там український інтелект? У 90 % випадків він вигадує все більш ефективні системи розподілу та продажу західного продукту. Він несе до нас снікерси, марси, колгейти та альфафрсши. Його інтелект працює лише в сфері розподілу і ніколи у сфері виробництва. Він вже не створить продукт, яким буде пишатися Україна.

Усі наші виробники інформаційного продукту забули, що читач змінився за цей час. Він не хоче старої літератури чи старих новин. Ми можемо йому дати лише їх. Або "кіндершоколад", що повторюється безліч разів з усіх телепрограм. Або лісорубів, що живляться шоколадом. Така реклама (а відповідно така інтерпретація дійсності) нагадує серіал "Альф", що йде по ICTV, до речі, відволікаючи від програми "Час". Там діє симпатичний прибулець, що трохи не так розуміє навколишній світ. Але він прибулець! Ми ж не можемо бути всі прибульцями. Зрозуміло, що великий корабель, що зветься "Інформаційний світ України" не здатний робити швидких поворотів. Але зовсім не рухатися він не має права.

Масова література має давати мікрополітику, що захистить читача у світі макрополітики. Але у нас не є фіксованою велика політика, тому письменники не здатні породжувати тексти у відповідь у жанрі мікрополітики. Письменники не політики, що мають породжувати короткочасні тексти, але й вони не здатні без цих короткочасних текстів творити свої довгочасні.

248

Досить промовисто с й те, що Україна принципово немає сатири. ми маємо гумор, який суржиковою мовою (це найголовніша його складова) читають нам народні гумористи. Або це коментарі двох алкоголіків в "Шоу" Б. Бенюка, чи Шоу довгоносиків, чи Вірка-провідниця - всюди виключно суржик як гумористична окраса цих текстів.

Криза зовнішня стає кризою внутрішньою. Ірраціональність влади породжує ірраціональну дійсність. Врятувати її могли б активні моделі її інтерпретації, починаючи з літератури і закінчуючи УТН. Коли працюють досить потужні механізми ірраціональності, перемогти їх зможуть лише моделі раціональності. УТН у відповідь породжує новини з часів XXV з'їзду КПРС, вимагаючи від нас одностайного схвалення з того ж періоду. Різка зміна дійсності не продублювалася в нас різкими змінами інформаційної сфери, до якої література належить теж. Бо література на нашій території ніколи не була виключно мистецьким явищем. Вона була завжди дублем УТН зі зміною палітурок.

З минулого суспільства нас вивели представники вербальних професій: письменники, журналісти. Головний ідеолог минулих часів став головним ідеологом часів постперебудовчих. Історики КПРС почали читати у навчальних закладах історію УПА. Жоден фахівець не залишився без роботи. Але ці тексти, що вони їх породжують сьогодні, вже не здатні нікого зачепити. Вони пливуть у нашому інформаційному просторі мильними бульбашками, їх не цікавлять читачі. Як і читачів вже не заманити уперед новими текстами. Починається безтекстова епоха. Колись професор А. Білецький казав, що був час залізний, був бронзовий, а нашу епоху він називав паперовою, бо в ній папірець був важливіший за людину. Він не думав, що за цією епохою почнеться взагалі без екстова. Тексти перестають бути вирішальними чинниками нашого суспільства. їх лишають тільки для фахівців.

Основним інформаційним конфліктом стає неінформаційна роль засобів масової інформації. Вони не здатні залишитись осторонь політичних конфліктів, стаючи їх інструментарієм. Тексти починають виконувати невластиві їм функції.

249