Тема 2. Культура мови і культура мовлення. Мовленнєвий етикет.

1. Поняття культури мовиі культури мовлення.

2.Комунікативні ознаки культури мовлення.

3. Суржик.

4. Шляхи підвищення особистої культури мовлення.

5 Український мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації.

6. Антиетикет у спілкуванні.

Література:1, 77-100; 2, 46-72; 5, 81-95, 95-120; 19, 235-256.

1. Поняття культури мови і культури мовлення.

Термін „культура мови” або „мовна культура” вживається у кількох значеннях:

• Розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення.

• Володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики тощо), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність(точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Мовленнєва культураособистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватисятакими найважливішими ознаками:

• правильністю,тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

• точністю,яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Точність характеризується відповідністю мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації: знання предмета мовлення, знання мови, її системи, володіння стилістичними ресурсами мови, уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретній ситуації. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

• змістовністю,яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

• логічністю, яка означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності. Логічність - поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяльності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому - це несупе-речливість, логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення. Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають внаслідок: - поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, страшно гарний; - вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, моя особиста справа, особисто я, звільнити із займаної посади, о 20 годині вечора, захисний імунітет;- порушення порядку слів у реченні, напр.: Успіх породжує старання; - порушення хронологічної точності, напр.: У XVII ст. у Львівській області;- підміна понять, напр.: У всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму; Ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;- розширення чи звуження поняття, напр.: письменники і поети; - нечітке розмежування конкретного й абстрактного поняття, напр.: Нам розповіли про видатного письменника і прочитали уривки з його творчості;

• багатством,що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень. Для ясного й чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогодні доросла досвідчена людина застосовує 6-9 тисяч слів, словниковий запас майстрів слова, як правило, значно більший. Відомо, наприклад, що Шекспір використовував близько 15 тис. слів, Сервантес – близько 17 000 слів, М. Гоголь – близько 10 000 слів, Т. Шевченко, О.Пушкін, І.Франко –понад 20 тисяч слів. 11-томний словник української мови (1971-1980) містить понад 130 000 слів, а „Великий тлумачний словник сучасної української мови” 2001 року видання нараховує понад 170 000 слів;

• доречністю та доцільністю,яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі. доречність характеризується добором мовних засобів відповідно до мети висловлювання. Так, наприклад, канцеляризми з офіційно-ділового стилю будуть недоречними в приватній розмові чи в публічному виступі, а вживання епітетів чи метафор недопустиме в науковому або діловому мовленні;

• виразністю,для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення, підтримувати інтерес слухачів або читачів шляхом підбору відповідних лексичних засобів (епітети, метафори, емоційно забарвлені слова та вирази і под.).

• чистотою.Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи. у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням. Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття. Чистота мовлення- це відсутність суржику