3. Трактування людини в філософії Просвітництва

Характерна еволюція просвітницького світорозуміння виразилася у відношенні до людини. У полеміці з християнським догматом про початкові гріховності людської природи, згідно з яким саме людина є джерело зла в світі, французькі матеріалісти стверджували, що людина по соїй природі добра. Оскільки немає нічого поганого в прагненні людини до самозбереження, вони вважали, що не можна засуджувати і всі ті почуттєві схильності, які суть вираження цього прагнення: любити задоволення і уникати страждання – така природна суть людини, а все природне, по визначенню, добре. Така світоглядна підоснова сенсуалізму просвітників. Не випадково Гельвецій і Кондільяк, в суті, ототожнювали почуття і розум; а Дідро, не погоджуючись з повним їх ототожненням, проте вважав розум “загальним почуттям”. В захист людської природи виступив також Руссо: тільки спотворення і ущемлення цивілізацією природного початку в людині приводить до зла і несправедливості, – таке переконання французького філософа. Руссо захищає тезу, що люди, на відміну від інших тварин, в “природному стані” живуть поодинці.

У XVIII віці, таким чином, знову відроджується та тенденція в розв’язанні проблеми індивідуального і загального, природного і соціального, яка була характерна ще для античних філософів. Вони виходили з того, що людина є істота природна, а тому саме чуттєві схильності розглядаються як основне визначення людської істоти. Звідси сенсуалізм в теорії пізнання і гедонізм в етиці матеріалістів-просвітників XVIII віку.

Особливістю французького матеріалізму була орієнтація на природознавство XVIII віку, передусім на механіку. Саме механічна картина світу лягла в основу уявлень Гольбаха, Гельвеция, Ламетрі про світ, людину і пізнання. Звідси обмежені уявлення про детермінізм в природі, про поняття закономірності, а також про суть людського пізнання, яке зводилося представниками французького матеріалізму до пасивного відображення зовнішнього світу.

У міру того як ідеї просвітників почали здійснюватися насправді, все частіше виникала потреба в їх коректуванні. Сам Дідро в “Племінникові Рамо” розкрив діалектику просвітницької свідомості, поставивши під сумнів улюблену тезу XVIII віку про доброту людської природи самої по собі. Самокритику просвітницької свідомості ми знаходимо також у Руссо, у Канта, який в такій же мірі є носієм ідей Просвітництва, як і їх критиком.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
1. МЕХАНІЦИЗМ D. Mechanizismus Е. Mechanicism F. Mecanicisme Es. Mecanicismo	Односторонній метод пізнання, заснований на визнанні механічної форми руху матерії, єдино об’єктивної. Механіцизм переносить поняття механіки в галузь фізики, хімії, біології. Виступає основою механістичного, метафізичного матеріалізму.
2. СЕНСУАЛІЗМ D. Sensualismus Е. Sensualism F. Sensualisme(m) Es. Sensualismo	Напрям в теорії пізнання, згідно з яким чуттєвість є головною формою достовірного пізнання. Прагне вивести весь зміст пізнання з діяльності органів почуттів. Близький до емпіризму.
3. РАЦІОНАЛІЗМ D. Rationalismus Е. Rationalism F. Rationalisme(m) Es. Racionalosmo	Філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Наукове знання досяжне засобами розуму – джерела і критерію істини. Раціоналізм заперечує сенсуалізм.
4. ДЕТЕРМІНІЗМ D. Determinismus Е. Determinism F. Determenisme(m) Es. Determinismo	Вчення про загальну причинну, матеріальну обумовленість природних, суспільних і психічних явищ.