Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія Лекція за темою 7.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
129.02 Кб
Скачать

Тема 7. Некласична філософія Західної Європи

Питання теми

1. Виникнення та розвиток некласичної філософії. Протилежність класичного стилю філософії некласичному. Ірраціоналізм А. Шопенгауера. Воля як підвалина буття.

2. Виникнення релігійного екзистенціалізму. Вчення про три стадії життєвого шляху людини (С. К’єркегор).

3. Виникнення позитивізму. Його сутність і характерні риси. О. Конт, Г. Спенсер.

4. Філософія життя (А. Бергсон, В. Дільтей, Ф. Ніцше). Філософські погляди Ф. Ніцше.

5. Марбурзька і Баденська школи неокантіанства.

Основні терміни теми

Ірраціоналізм, воля, існування, екзистенція, екзистенціалізм, позитивізм, емпіріокритицизм, „філософія життя”, воля до влади, воля до життя, надлюдина, неокантіанство.

Інформаційні матеріали теми

Проблемна ситуація: В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в історії філософії настає етап переосмислення її основних принципів, нового некласичного типу філософствування; філософська свідомість набуває кризового стану, повстає проти раціоналістичних філософських систем, заперечує їхню основу – розум. Філософію опановує розчарування в ідеї прогресу як прогресу розуму, заперечуються як непотрібні для людини, як не значущі для смислу її життя існуючі засоби та методи пізнання і будь-яка теорія пізнання взагалі, відбувається своєрідний „бунт проти розуму”. Як критерій філософування висувається принцип тісного зв’язку з індивідом, його відчуттями, настроями, переживаннями, з безутішною і безвихідною трагічністю його існування. Місце проблем пізнання, які були провідними на етапі становлення класичного розвитку буржуазної філософії, заступає проблема людського існування. Увага концентрується на сферах історії та культури, навколо проблем смислу та долі людського буття.

Тема №7. Лекція.

1. Виникнення і розвиток некласичної філософії. Протилежність класичного стилю філософії некласичному. Ірраціоналізм а. Шопенгауера.

Історичне значення класичної західної філософії полягає в тому, що воно поклало початок нової (буржуазної) духовної культури, котрий випливає із заперечення феодальної ідеології. Характерною ознакою цієї філософії була безмежна віра в розум, у його здатність підняти світ і встановити “царство розуму” в ньому. Її вихідною тезою було те, що людина сама по собі, по своїх внутрішніх задатках і можливостях, є розумною істотою, яка може усвідомити свої можливості і організувати суспільний лад на раціональних засадах.

Класична філософія була орієнтована на визначену теоретичну мету. Цією метою було досягнення істини, або абсолютно вірного знання про світ, людину і їх взаємовідносини. Вона виходила із впевненості, що таке знання можливе. Ця впевненість була спільною, як для матеріалізму, так і для ідеалізму. Скептики і агностики завжди були в меншості. Оскільки філософія завжди була лише однією з форм пізнавальної діяльності, вона відчувала свою спорідненість з другою властивою їй формою – наукою. Лозунг “знання - це сила” і бажання таке знання отримати об’єднували тоді філософів різних напрямів. Такий внутрішній пафос поглядів Бекона і Декарта, Канта і Гегеля, Спінози і Локка.

Найважливішими частинами філософії вважалися метафізика (як знання про початки буття), теорія пізнання (як вчення про шляхи досягнення істини) і етика (як вчення про моральну природу людини і нормах її поведінки).

Якраз оці, перераховані вище риси, входять в те, що може бути названо народженням класичної західної філософії. Такі настрої панували в західній філософії, як уже було сказано вище, до середини XIX ст.. Такий історичний рубіж далеко не випадковий. До цього часу закінчується вихідний розвиток капіталізму, а також чітко виявляється катастрофічний, руйнівний характер суспільного розвитку, все краще проявляються незнищенні соціальні протиріччя, які приймають форму класових битв та революцій.

Якраз в цей час в середині західної буржуазної філософії відбувається серія “філософських революцій”, бунтів проти раціоналістичних концепцій, спроби створення філософії, яка б виходила із інтересів індивіду. С. К’єркегор, наприклад ставить під сумнів правомірність, будь якої раціоналістичної системи і висуває в якості критерію філософування тісний зв’язок з людським індивідом, його фактичним почуттям, настроями, з “безвихідною трагічністю людського існування”. Вчення Гегеля заперечується ним, за ігнорування життєвих проблем і переживань реальних індивідів, за виключення із сфери філософствування неповторних людських ситуацій, за принесення бентежної людини в жертву анонімному і безпристрасному абсолютному духу. Погляди К’єркегора відобразили глибинні зрушення в самому характері філософствування західного суспільства того часу.

Таких різних філософів, як Ф.Ніцше, У.Джеймс, Ф.К.С. Шиллер та інші, об’єднує негативне ставлення до розуму, до раціоналістичних систем, які на їх думку, не здатні орієнтувати індивіда в складному світі, оскільки виключені із свого розуму суттєві виміри його життя.

Якщо раніше гуманістичні уявлення були пов’язані з культом знання, звеличенням розуму на противагу “темним”, “не проясненим забобонам” і підсвідомості, то тепер виникають форми своєрідного “ірраціоналістичного гуманізму”, які спрямовані якраз до підсвідомості.

Намагання досягти істинного значення в розвитку суспільства були залишені. Більш того, само поняття істини як відповідність теорії об’єктивної реальності, було поставлено під сумнів. Поняття необхідності було піддано критиці, а існування її було визнано недоведеним. Було відкрите поняття “соціальний процес”.

Це, та ще цілий ряд моментів зумовили основні напрямки розвитку філософії в кінці XIX – початку XX ст.. В її нових нетрадиційних формах.

Для того, щоб більш детально розібратися в цих інноваціях ми рекомендуємо розглянути погляди окремих філософів цього періоду, в творчості яких в найбільшій мірі проявились нові підходи до розуміння завдань філософії, новий спосіб філософствування взагалі, ірраціоналізм нової філософії.

Одним із перших представників буржуазного ірраціоналізму був німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860). Основою його філософської праці стала книга “Світ, як воля і уявлення”. Теоретичними джерелами його філософії були вчення Платона, Канта, Шеллінга і індійських монахів.

Гегелівському історизму і важливій ролі держави в розвитку суспільства, Шопенгауер протиставив позаісторичне розуміння особи, етичний індивідуалізм і обмеження ролі держави. З точки зору Шопенгауера, сутність особи створює незалежна від розуму воля, сміле бажання, невід’ємне від тілесного існування людини прояв якоїсь космічної, світової волі, яка складає основу і істинний зміст всього сутнього.

Вслід за Кантом, Шопенгауер розрізняє “річ в особі” і “явища”. “Річ в особі” на його думку, пізнається і є нічим іншим як “волею”. Це зовсім не моральна воля Канта. Шопенгауер відніс її до сфери людського розсудку – роздуму і перетворив в щось на зразок “біомагічної активності” за аномалією з соціал - дарвінівськими уявленнями. “Воля” створює абсолютний початок всякого буття, вона якимось незрозумілим чином породжує явища, або, як їх називає Шопенгауер “уявлення”. Метафізична воля єдина, тоді як проявів її багато. До найбільш відомих із них філософ відніс гравітацію, магнетизм, сили хімічного характеру, прагнення тварин до самозбереження, статевий інстинкт тварин, різні ефекти в людей. Воля з великої букви лежить десь “в глибині” не перетині усіх цих різноманітних процесів і проявів і являє собою безособову волю.

Разом з появою “уявлень” з’являються співвідношення, такі, що передбачають одне одного “об’єкт і суб’єкт”. З цього часу немає об’єкта без суб’єкта і навпаки.

З появою людини і її свідомості виникає “світ як уявлення” з усіма його формами: з суб’єктом і об’єктом, з простором і часом, із багатоманітністю окремих предметів і їх зв’язком. До сих пір світ був лише “волею”. Тепер він стає об’єктом для суб’єкта, який його пізнає, або “уявленням”.

Шопенгауер пропонує виходити не з об’єкта, як це робиться в матеріалізмі, і не з суб’єкту, як це робиться суб’єктивному ідеалізмі, а з уявлення, яке породжується несвідомою волею. Як “річ в собі”, воля безпосередньо відкривається суб’єкту пізнання. Однак умовою цього пізнання є, за Шопенгауером, наше тіло. З усіх об’єктів даних людині в її уявленні, лише тіло служить для неї явищем волі, дякуючи чому людина є індивідуальністю. Таким чином, для філософії, за Шопенгауером, незаперечною тезою є твердження: існую тільки як сам один, а весь світ – моє уявлення. Цим самим Шопенгауер стає на позиції суб’єктивного ідеалізму, хоч і заявляє, соліцизм – “філософія божевільних”.

Являючись тотожним з дією тіла, вольовий акт може відкриватись свідомості або безпосередньо, або в пізнанні – через здоровий глузд. Звідси виникає, за Шопенгауером, подвійна форма знання про наше тіло: 1) безпосереднє знання про сутність тіла, або про волю, і 2) знання про тіло, як про об’єкт серед інших об’єктів. Пізнання взагалі розвивається в двох формах: або як інтуїтивне пізнання (пізнання розсудку), або як абстраговане (рефлективне) пізнання (пізнання розуму). Основним видом пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому підсумку весь світ рефлексії, як він твердить, лежить на інтуїції. Аналіз рефлективного пізнання перетворюється у Шопенгауера в реакційну критику науки і наукового мислення. Критика ця розвивається як критика логічної форми понять і як боротьби проти діалектики, особливо проти її вчення про єдність і боротьбу протилежностей.

Вихідним Шопенгауер визнавав твердження, що в науці не є стільки діяльності пізнання, скільки діяльність направлена на служіння волі. Мета науки – забезпечення практичних інтересів, які, за Шопенгауером, в своїй сутності завжди є інтересами волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якому-небудь відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у всякій відносності, але їй не підлеглий.

Споглядальне пізнання, на думку Шопенгауера, недосяжне для науки, оскільки вона завжди звернена до інтелекту, глибоко зануреному в інтереси волі. Але таке пізнання цілком доступне різним видам мистецтва. Останнє спирається не на інтелект, підлеглий волі, а на інтуїцію. Тільки художнє пізнання схоплює дійсний образ світу в його сутності. У інтуїтивному пізнанні художника і філософа сутність світу відкривається як “воля”, як постійне прагнення, повне боротьби і роздвоєння. Художньою інтуїцією пізнається не окрема річ, а її “ідея”, або вічна форма. Основна думка цього вчення в тому, що мистецтво, художня інтуїція – істинне пізнання – привілей тільки генія. Особистість художника протиставляється масі пересічних людей, нікчемному “натовпу”.

На основі цих тверджень Шопенгауер будує своє вчення про свободу і необхідність. Як “річ в собі”, воля завжди абсолютно вільна. Напроти, вся сутність явищ природи підлягає закону достатньої підстави і існує, отже, необхідно. Людина теж явище, тому всі його дії в емпіричному світі необхідні. Це значить, що всі акти волі зумовлюються мотивами незалежними від суб’єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви, спонукання, виключаючи яку би то не було довільну дію. Людина – раб свого характеру. Визнаючи причину обумовленості, детермінованість усіх людських дій, Шопенгауер в той же час намагається запобігти можливості фаталістичних висновків, які витікали з метафізичного розуміння причинності. Усе зумовлене, за його вченням, але подія не сама по собі, а як результат передуючих її причин.

Погляд Шопенгауера на життя – песимістичний. Людське життя незмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою є страждання. Задоволення бажання швидко насилує людину, мета виявляється прикрою, оволодіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреби задовольняються, в життя приходить пересічність і нудьга, які накладають відбиток навіть на забезпечених і щасливих. І так без кінця. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить не усунення страждання, а тільки позбавлення від його конкретної форми.

Людина, не задовольняючись турботами, заняттями і хвилюваннями, в які занурює її дійсний світ, створює собі видуманий світ: демонів, богів і святих. Але в дійсності людина завжди залишена сама собі. За Шопенгауером, оптимізм є безглузде переконання. Однак, відкриваючи людську неминучість і невикорінність світового дня, свідомість вказує за Шопенгауером, і шлях позбавлення від нього. Філософ і художник приходить до відкриття, яке заключається в тому, що вони в усіх своїх проявах є одним і тим же. Індивід, який досяг такого пізнання, відвертається від життя, доходить до стану повної безтурботності, відсутності бажань, переходить до аскетизму. Аскетизм має своїм результатом те, що разом із життям даного тіла знищується і світова воля. Із знищенням волі само собою перетворюється в ніщо і інша частина світ, бо, за Шопенгауером, без суб’єкту немає об’єкту.

Соціальний зміст песимізму Шопенгауера, так само, як і аскетизму, який він проповідує, очевидний. Філософ намагається довести, що основа усіх людських страждань носить космічний характер і тому ніякі соціально-політичні перетворення нічого не можуть зробити в житті людей.

Волюнтаристському вченню Шопенгауера відповідають і його політичні погляди. Посилаючись на Гоббса, Шопенгауер стверджує, що держава направлена не проти егоїзму, а тільки проти шкідливих наслідків, які витікають для кожного у багаточисельності егоїстично діючих осіб.

В 20-х роках вчення Шопенгауера не було помічене. Однак незадовго до революції 1848 р. і особливо після неї в настрої німецької буржуазії відбувся переворот. Діалектика Гегеля була вже не потрібна наляканій революційними подіями буржуазії. Виникають пристрої песимізму і скептицизму. Філософською модою стають ірраціоналізм, песимізм, волюнтаризм. Шопенгауер, майже нікому до цього не відомий, перетворюється у “володаря дум”.

Цим можна обмежитись при розгляданні першого питання семінарського заняття.

Калькулятор

Сервис бесплатной оценки стоимости работы

  1. Заполните заявку. Специалисты рассчитают стоимость вашей работы
  2. Расчет стоимости придет на почту и по СМС

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и на обработку персональных данных.

Номер вашей заявки

Прямо сейчас на почту придет автоматическое письмо-подтверждение с информацией о заявке.

Оформить еще одну заявку