5. Філософська думка в Україні XX віку

Розвиток соціально-політичної і філософської думки в Україні у другій половині XIX – початку XX віків пов’язано з діяльністю М. Драгоманова, Лесі Українки і І. Франко. Кожний з них зберіг свою оригінальність мислення, свій метод дослідження, своє власне бачення проблем українського народу і шляху їх вирішення.

У основі світогляду М. Драгоманова лежить ідея історичного і національного розвитку, прогресу. Ідеалом розвитку повинне бути громадянське суспільство, в якому панує гармонія особистостей. Він не розділяє поглядів на своєрідний шлях розвитку Росії за допомогою соціалістичної революції перестрибнути з стану рабства до стану свободи. Розглядаючи український національно-визвольний рух як складову частину загального національного прогресу людства, Драгоманів приходить до думки про необхідність глибокого синтезу національного і інтернаціонального на основі демократизму в справах національної політики. Світанок нації, її прогрес І. Франко бачить в єдності ідеалів економічної, соціально-політичної і духовної сфер. Ідеал національної самосвідомості повинен бути почутий серцем, усвідомленим розумом.

Світогляд Леси Українки формувався під впливом ідей західного, російського і українського революційного демократизму. Характерною рисою філософських поглядів був матеріалізм з його діалектичним підходом до обгрунтування природних і суспільних явищ. Леся Українка чітко усвідомлює необхідність рішучих дій за національне і соціальне звільнення людей, за дійсний суспільний прогрес.

Таким чином, ідея національного розвитку займає видне місце в діяльності і практичних справах М. Дрогоманова, Леси Українки і І. Франка. Кожний з них по-своєму бачив шляхи розвитку національно-державного розвитку українського народу, але всі вони були єдині в одному – за свободу і незалежність України необхідно боротися.

Ідеї І. Франка – це “позитивна філософія”, яка засновується на природних знаннях, логіці наукового аналізу. Велике значення він надає науці, оскільки вона дає можливість пізнати закони і сили природи. Природа включає в себе все, що попадає нашому пізнанню. Людина є лише частина природи. Науки в суспільстві Франко ділить на природні і антропологічні. Серед антропологічних наук Франко віддає перевагу логіці, психології, історії, педагогіці, етнології, суспільній економіці.

Центральною ідеєю світогляду І. Франко вважає науковий пошук істини. Він солідарний з Марксом відносно суспільного прогресу, заявляючи, що економічні відносини виступають складовою його частиною. Для філософського світогляду І. Франка характерне поєднання онтологічних, гносеологічних і морально-естетичних проблем, аналізуючи розвиток людського суспільства і людини.

Формування української національної ідеї зачіпали представники різних галузей культури: письменники (Т.Г. Шевченко, П. Куліш, Леся Українка, І. Франко), вчені і політичні діячі (М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Міхновський, Д. Донцов, Д. Чижевський).

Після короткого сплеску національно культурного прогресу в Україні наступає період нової Руїни. У кінці 1920 року Червона Армія остаточно встановлює контроль над українськими землями. Марксизм-ленінізм стає єдино допустимою в суспільно-гуманітарній (і в філософській) сфері, офіційною, партійно-державною точкою зору. Особливо яскравим серед філософів цього періоду є В. Юринець. Він відомий своїми працями з історії філософії і сучасної філософії; досліджував діяльність В. Вінниченка, П. Тичини, М. Бажана.

Однак в 30-х роках XX сторіччя багато які філософи зазнавали репресій, були вигнані з наукових установ: В. Юринець, Я. Білик, П. Демчук, Е. Гірчак, Т. Степовий, М. Логвин, Р. Левік, Я. Блудов, і інші.

У 60-90-і роки в Україні сформувався великий загін фахівців в галузі філософії. Розробку філософських проблем здійснюють Інститут філософії НАН, філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченко, кафедри філософії ведучих вузів України.

Сьогодні, в незалежній Україні, філософія має теоретично осмислити нові умови суспільного розвитку і ті процеси, які відбуваються в самій філософії: переусвідомити методи діалектики під точкою зору її альтернатив і різних моделей, місце філософії в авангарді суспільної практики. Свою задачу філософія може успішно виконати, коли буде своєчасно осмислювати головні події в країні, на світовій арені.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
1. ПРИНЦИП D. Prinzip Е. Principle F. Principle (m) Es. Principo	Центральне поняття, основа системи, що надає узагальнення і поширенню якого-небудь положення на всі явища тієї галузі, з якої даний принцип абстрагований.
2. СВОБОДА D. Freiheit Е. Liberty F. Librete (f) Es. Libertad	Здатність людини діяти у відповідності зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнання об’єктивної необхідності. Вона тим більше, ніж краще люди усвідомлюють свої реальні можливості, необхідні дії. Свобода – “пізнана необхідність” (К. Маркс)
3. ДУХОВНИЙ ПРОГРЕС D. Geistiger Fortschritt Е. Spiritual progress F. Progress (m) spirituel Es. Progreso espiritual	Цілеспрямоване, духовно-практичне, творче освоєння світу, поступальний рух людської культури, її якісні зміни і вдосконалення, направлене на духовний розвиток і збагачення маси, вільної, творчої самореалізації особистості, на створення постійного ціннісного фонду культури, поглиблене збагнення природи; суспільства, світу людини.
4. ПІЗНАННЯ D. Erkenntnis Е. Cognition F. Connaissance (f) Es. (Conociemento) Cognicion	Суспільно-історичний процес людської діяльності, направлений на відображення об’єктивної дійсності в свідомість людини.