4. Структура свідомості

Категорії свідомості, узагальнюючи величезне різноманіття виявів духовної сфери людини, розрізняються по рівню спільності – індивідуальна і суспільна свідомість; по структурі – форми суспільної свідомості; по мірі развинутості – рівні соціалізації індивідуальної свідомості, історичні типи суспільної свідомості.

Досі термін “свідомість” вживався в широкому значенні для позначення інформаційного відображення на рівні соціальної форми руху матерії, взятої загалом. Його ж вживають і в більш вузькому значенні, коли мають на увазі усвідомленість відображення, тобто здатність дати звіт собі і іншим в своїх сприйняття, думках, почуттях. Вчений усвідомлює результат своєї роботи, але шлях, яким він прийшов до цього результату, далеко не завжди є усвідомленим. У вузькому значенні – його думка часто працювала на підсвідомому рівні, він не давав (і, видимо, не міг дати) собі звіту про всі асоціації, сціпленнях думок і образів, які привели до несподіваного осяяння, розв’язання проблеми і усвідомлення отриманого результату. Але в широкому значенні ця підсвідома робота велася також в рамках людської свідомості, в рамках інформаційного відображення, що володіє всіма перерахованими особливостями. Оскільки тепер ми повинні розглянути структуру свідомості, в яку входять і елементи, що неусвідомлюються, то, щоб уникнути плутанини, краще вживати термін “свідомість” в широкому значенні, як синонім людського інформаційного відображення (психічної діяльності) загалом, а для позначення того рівня або, точніше, центрального ядра цього відображення, де всі процеси відбуваються усвідомлено, користуватися терміном “свідомість”.

Структурне розчленування свідомості (в широкому значенні слова) може бути зроблене по двох основах. По-перше, по відношенню до міри усвідомленості і способу усвідомленості. По-друге, по ролі його основних компонентів в регуляції людської діяльності. У першому випадку свідомість членится на рівні, у другому – на сфери, система яких інваріантна (є загальною) для кожного з рівнів. По першій основі свідомість ділиться на наступні рівні: підсвідомість, усвідомлення, надсвідомість і самосвідомість.

До підсвідомості відноситься та інформація, яка в даний момент не усвідомлюється, але проте використовується або може бути використана у виробленні програм поведінки. “Підсвідомість оперує тим, що вже є в мозку, тобто ще не стало знанням, яке може бути передане іншим”¹. У свою чергу, в підсвідомості виділяється та інформація, яка ніколи не була усвідомлена (несвідоме), і та, яка була засвоєна свідомо, але потім, щоб уникнути перевантаження свідомості, була “витіснена”, перетворилася в автоматичні стереотипи поведінки (підсвідоме). Підсвідомість не треба ототожнювати, як це робив, наприклад, З. Фрейд, з біологічними інстинктами. Підсвідомість наскрізь пройнята соціокультурними впливами і біологічне міститься в ньому в знятому вигляді, як момент. Біологічна інформація, що відображає загальні просторово-часові параметри середовища (П.К. Анохин), синтезується на цьому рівні людського відображення з враженнями, що несвідомо сприймаються, що генеруються соціальним середовищем (зразки поведінки, естетичні образи, асоціації, що викликаються самими різними предметами і подіями, і т.д.). В результаті створюється резерв, з якого постійно черпається творча діяльність, цілі і загальні контури якої знаходяться на рівні свідомості. Ці цілі і проблеми, які хвилюють, скажемо, вченого, виступають як домінантні вогнища збудження в головному мозку, які, подібно магнітам, притягають до себе всю необхідну інформацію, значною мірою “що осідає” на рівні підсвідомого.

На рівні усвідомлення формуються цілі і плани діяльності, а також результати діяльності свідомості. Те, що проходить обробку на цьому рівні, стає загальним надбанням і задає раціональні норми, стандарти функціонування свідомості. Те, що усвідомлено, може бути доведене, перевірено, сплановано і передано іншим людям. Тим самим усвідомлення виконує регулюючу, контролюючу і транслюючу функції. Робота свідомості на цьому рівні в принципі може бути формалізована і передана кібернетичними пристроям,

Усвідомлення може безвідмовно управляти стандартною діяльністю. При розв’язанні творчих проблем, де процес не може бути повністю спланований зазделегідь (відкриття нового не може бути нормовано стандартними процедурами саме в тій частині, в якій має місце творча новизна), відбувається синтез усвідомленої діяльності, що неусвідомлюється, підсвідомості і усвідомлення. Цей синтезуючий рівень, на якому виходять нові творчі результати і формуються нові норми діяльності свідомості, де цілісна свідомість виступає в своїй творчій функції, може бути названий надсвідомістю (по термінології психолога М.Г. Ярошевського), або зверхсвідомістю за К.С. Станіславським

З деяким огрублення можна сказати, що підсвідомість являє собою резерв роботи свідомості, його “комору”; усвідомлення – це результати і робота по випробуваних і раціонально оформлених процедурах, надсвідомість – процес становлення нового.

Самосвідомість відрізняється від трьох попередніх рівнів своїм способом відношення до реальності, що відображається на інших рівнях свідомості: вона відображає не саму реальність, а відношення до неї різних рівнів свідомості. Робота самосвідомості покликана забезпечувати діяльність свідомості загалом, виявляючи проблеми і тенденції цього розвитку, оцінюючи співвідношення його рівнів і елементів.

Рівнева структура свідомості може бути представлена у вигляді схеми:

Самосвідомість

Надсвідомість

Усвідомлення Підсвідомість

Реальність, що перетворюється, що відображається

Логіка розчленування свідомості на основні сфери задасться тією його залежністю від об’єкта і суб’єкта, які визначають характер свідомості як програми, керуючої суб’єктно-об’єктними і суб’єктно-суб’єктними відносинами, людською діяльністю загалом.

Відносна самостійність окремих елементів свідомості без абсолютного зіставлення їх один з одним сприяє його диференціації і розвитку, абсолютизація – розриву і втраті цілісності. Потрібно сказати також про відносну самостійність людської свідомості загалом. Генетично свідомість виникає для обслуговування діяльності, як її програма. Але це не означає, що вона завжди залишається тільки засобом і ні в якому відношенні не перетворюється в самоціль. З’явившись, свідомість починає не тільки виконувати свої зовнішні функції, але і жити власним внутрішнім життям. У зовнішніх виявах свідомості, в духовному виробництві людина будує культуру. Через внутрішнє життя людина залучається до вічності культури і знаходить духовність.