Тема 4. Методології та технології проектування програмних систем на засадах sadt

 

4.1. Загальні вимоги до методологій і технологій проектування

Методології, технології та інструментальні засоби проектування (CASE-засоби) становлять основу проекту ПС.Методологія реалізується через конкретні технології й підтримуючі їх стандарти, методики й інструментальні засоби, які забезпечують виконання процесів ЖЦ.

Технологія проектування визначається як сукупність трьох складових:

- покрокова процедура, яка визначає послідовність технологічних операцій проектування (рис. 4.1);

- критерії і правила, використовувані для оцінки результатів виконання технологічних операцій;

- нотації (графічні й текстові засоби), використовувані для опису проектованої системи.

Рис. 4.1 - Подання технологічної операції проектування

 

Технологічні інструкції, що становлять основний зміст технології, повинні складатися з опису послідовності технологічних операцій, умов, залежно від яких виконується та або інша операція, і описів самих операцій.

Технологія проектування, розробки й супроводу ПС має задовольняти загальним вимогам, а саме - вона повинна:

а) підтримувати повний ЖЦ ПЗ;

б) забезпечувати гарантоване досягнення цілей розробки ПС із заданою якістю й у встановлений час;

в) забезпечувати можливість виконання великих проектів у вигляді підсистем (тобто можливість декомпозиції проекту на складові частини, розроблювальні групами виконавців обмеженої чисельності з наступною інтеграцією складових частин). Досвід розробки великих ПС показує, що для підвищення ефективності робіт необхідно розбити проект на окремі слабозв'язані за даними й функціями підсистеми. Реалізація підсистем повинна виконуватися окремими групами фахівців. При цьому необхідно забезпечити координацію ведення загального проекту й виключити дублювання результатів робіт кожної проектної групи, що може виникнути в силу наявності загальних даних і функцій;

г) забезпечувати можливість ведення робіт із проектування окремих підсистем невеликими групами (3-7 чоловік). Це обумовлено принципами керованості колективу й підвищення продуктивності за рахунок мінімізації кількості зовнішніх зв'язків;

д) забезпечувати мінімальний час одержання працездатної ПС;

є) передбачати можливість керування конфігурацією проекту, ведення варіантів (версій) проекту і його складових, можливість автоматичного випуску проектної документації і її синхронізацію з версіями проекту;

ж) забезпечувати незалежність виконуваних проектних рішень від засобів реалізації ПС - систем керування базами даних (СКБД), операційних систем, мов і систем програмування;

з) бути підтримана комплексом погоджених CASE-засобів, що забезпечують автоматизацію процесів, виконуваних на всіх стадіях ЖЦ.

 

4.2. Методологія idef

Методологія SADT розроблена Д. Россом і одержала подальший розвиток у відомій методології IDEF0 (Icam DEFinition), що є основною частиною програми ІСАМ (Інтеграція комп'ютерних і промислових технологій).

Методологія SADT являє собою сукупність методів, правил і процедур, призначених для побудови функціональної моделіоб'єкта якої-небудь предметної області. Функціональна модель SADT відображає функціональну структуру об'єкта, тобто виконані ним дії й зв'язки між цими діями.

Основні елементи даної методології ґрунтуються на наступних концепціях:

1. Графічне подання блокового моделювання. Графіка блоків і дуг SADT-діаграми відображає функцію у вигляді блоку, а інтерфейси входу/виходу зображуються дугами, що відповідно входять у блок і виходять з нього. Взаємодія блоків один з одним описується за допомогою інтерфейсних дуг, котрі виражають "обмеження", які у свою чергу визначають, коли і яким чином функції виконуються й управляються.

2. Обмежене деталювання. Кількість рівнів декомпозиції повинна бути достатньою для досягнення мети розбудови проблеми чи завдання.

3. Суворість і точність. Виконання правил SADT вимагає достатньої суворості й точності, не накладаючи в той же час надмірних обмежень на дії аналітика.

Правила SADT включають:

- обмеження кількості блоків на кожному рівні декомпозиції (правило 3-6 блоків);

- зв'язаність діаграм за допомогою нумерації блоків;

- унікальність міток і найменувань (відсутність повторюваних імен);

- синтаксичні правила для графічних об’єктів (блоків і дуг);

- поділ входів і керувань (правило визначення ролі даних на елементах діаграми);

- відокремлення організації від функції, тобто виключення впливу організаційної структури на функціональну модель.

Методологія SADT може використовуватися для моделювання широкого кола систем і визначення вимог та функцій, а потім для розробки системи, що задовольняє цим вимогам і реалізує ці функції. Для вже існуючих систем SADT може бути використана для аналізу функцій, що виконуються системою, а також для вказівки механізмів, за допомогою яких вони здійснюються.