Тема 6. Валютний ринок і валютні системи

1. СУТНІСТЬ ВАЛЮТИ І ВАЛЮТНОГО КУРСУ.

2. СВІТОВА ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВА СИСТЕМА.

3. СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.

4. МЕХАНІЗМИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

1. Сутність валюти і валютного курсу.

Невід’ємною складовою міжнародних економічних відносин є валютні відносини. Міжнародний обмін вимагає еквівалентного визначення вартості товару та розрахунків за обмінними операціями. Коли кожна держава має власну валюту, досить складно визначити співвідношення окремих валют і забезпечити еквівалентність обміну на ринку. В період існування золотовалютного стандарту формування валютних відносин базувалося на вартості дорогоцінного металу в кожній грошовій одиниці, тобто вартість товару на світовому ринку визначалася в золоті. Зі скасуванням золотого стандарту у визначенні валютного курсу і організації міжнародного обміну виникли істотні складнощі. Їх розв’язання призвело до становлення світового валютного ринку та регіональних і міжнародних валютних систем.

При розгляді питання стосовно валютного ринку основоположним поняттям є саме валюта. Валюта – це будь-які грошові кошти, формування і використання яких прямо чи опосередковано пов’язано з зовнішньоекономічними відносинами. Валюта поділяється на такі види:

1.За режимом використання:

1. Неконвертовані валюти, які неможливо обміняти на валюти інших країн за звичайним ринковим курсом. Такими звичайно є валюти слабкорозвинених країн або країн з глибокою економічною і фінансовою кризою. До 1997 р. неконвертованою була і гривня;

2. Конвертовані валюти, які вільно обмінюються за ринковим курсом і перевозяться через кордон. Конвертовані валюти також мають свою класифікацію, а саме:

   1. Повністю конвертовані валюти, вільно обмінюються на іноземні валюти для всіх категорій власників і за всіма видами операцій. До повністю конвертованих валют належать долари США, фунти стерлінгів, австралійські долари, норвезькі крони, датські крони, ісландські крони, японські ієни, канадські долари, шведські крони, швейцарські франки, євро, СПЗ. Проте на всі з них користуються однаковою довірою на міжнародному ринку. Найбільш поширеними в світових розрахунках є долар, фунт стерлінгів, євро, ієна та швейцарський франк. Валюти, що не тільки вільно використовуються для проведення міжнародних розрахунків, але й слугують для нагромадження міжнародних платіжних резервів, мають назву резервних.

   2. Частково конвертовані валюти. Такі валюти обмінюються на іноземні з певними обмеженнями (можуть обмінювати тільки певні особи або тільки для здійснення певних операцій). Через часткову конвертація відбувається перехід від неконвертованої до конвертованої валюти;

   3. Внутрішні валюти, по яких конвертація дозволена тільки резидентам цієї країни;

   4. Зовнішні валюти, які можуть конвертуватися тільки нерезидентами країни. Зовнішня конвертованість валюти сприяє припливу іноземної валюти до країни.

2. За емітентською належністю:

• Національна валюта, тобто гроші, що емітуються національною банківською системою;

• Іноземна валюта, тобто гроші, що емітуються банківськими системами інших країн;

• Колективна валюта, тобто особливі міжнародні чи регіональні гроші, що емітуються міждержавними фінансово-кредитними установами і функціонують на основі міжнародних угод (СДР (спеціальні права запозичення - СПЗ), євро).

Колективна валюта під назвою „спеціальні права запозичення” (англ. абревіатура СДР) була запроваджена в обіг МВФ в 1970 р. Її запровадження було спричинене відміною золотого стандарту, тобто СДР повинна була стати альтернативою золоту. СДР є валютою, призначеною для безготівкових платежів шляхом запису на спеціальних рахунках МВФ. Також вона виконує функцію інтернаціональної міри вартості, резервного активу міжнародної валютної системи, міжнародного засобу платежу. На СДР можна купити вільно конвертовану валюту. Спочатку СДР мала золотий вміст, прив’язаний до вмісту долара. Проте надалі вартість цієї валюти почала визначатися стандартного „кошика” з 16 валют, що мають найбільшу питому вагу в світовому експорті товарів і послуг. Водночас СДР не стала популярною валютою навіть серед країн-членів МВФ. Обсяг операцій у СДР становить не більше 3% всіх зовнішніх розрахунків цих країн.

В 1979 році була запроваджена колективна валюта Європейського валютного союзу – ЕКЮ (European currency unit). Монета з такою ж назвою перебувала в обігу в Європі (у Франції) в 1266-1793 рр. ЕКЮ забезпечувалося власними активами країн членів ЄЕС, які відраховували для цього частину своїх золотих і валютних резервів. Вартісний паритет ЕКЮ визначався на основі стандартного „кошика валют” ЄЕС. ЕКЮ використовувалося ширше, ніж СДР. Ця грошова одиниця застосовувалася як засіб кредитування країн – не членів ЄЕС, використовувалася у приватному обігу (в ЕКЮ видавалися кредити приватним особам), випускалися електронні платіжні картки. Проте в 1999 році в межах країн ЄЕС була введена нова розрахункова одиниця – євро.

Регіональні колективні валюти існують і в інших регіонах світу. Перш за все це колективні валюти країн, що в свій час були колоніями. Такі валюти утворилися ще в колоніальний час і продовжують функціонувати і надалі (східноафриканський шилінг). Також спільні валюти мають країни Латинської Америки – члени Андського пакту, який є емітентом міждержавної розрахункової одиниці – андського песо; країни Арабського розрахункового фонду, що емітує арабський розрахунковий динар тощо.

Найважливішим елементом валютних операцій є валютний курс. Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, тобто це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс має такі функції:

1. знімає економічну обмеженість грошової одиниці, тобто перетворює її з локальної на інтернаціональну;

2. використовується для порівняння вартісних показників різних країн (продуктивності праці, обсягу виробництва, темпів економічного зростання);

3. використовується для порівняння регіональних та світових цін;

4. слугує для перерозподілу національного продукту між країнами - учасницями міжнародних економічних зв’язків.

За своєю сутністю валютний курс є ціновим інструментом зовнішньоекономічних відносин, макроекономічним показником, а також інструментом економічного регулювання. Встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів називається котируванням.

Валютний курс має декілька різновидів. Фіксований валютний курс – це валютний курс, який встановлюється на певний термін як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті і пропозиції валюти, і підтримується державними органами. Класичний фіксований курс базувався на золотому паритеті, тобто валюти „прив’язувалися” до вартості золота. Фіксований курс може базуватися і на договірній основі, коли існують заздалегідь встановлені межі коливання курсу, яких потрібно дотримуватися (курс в колишній Європейській валютній системі). Фіксований валютний курс також може бути прив’язаний до стійкої валюти, або ж змінюватися тільки на основі змін індексів інфляції. Перевагою фіксованого валютного курсу є те, що він створює чітку та стабільну основу для розвитку підприємництва в країні, недоліком – потреба в значних валютних резервах для підтримання такого курсу.

Плаваючий валютний курс – це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється залежно від попиту і пропозиції та формується на валютний ринках (біржах). Плаваючий валютний курс може бути вільним та керованим, коли зміна курсу валюти відбувається в межах встановленого „коридору”. Перевагами плаваючих курсів є більша відповідність суті ринку, ринкове балансування попиту і пропозиції валюти; недоліками – певне ускладнення підприємницької діяльності та проведення ефективної грошово-кредитної політики. Переважно у світі використовується саме плаваючий керований валютний курс, вільний плаваючий курс можуть собі дозволити тільки найрозвиненіші економічно держави.

Валютні курси також поділяються на номінальній та реальний. Номінальний валютний курс – це обмінний курс, що діє в певний момент часу на валютному ринку країни. Реальний валютний курс – це номінальний курс, скоригований на співвідношення рівнів цін в країнах, валюти яких порівнюються. Таке співвідношення має назву паритету купівельної спроможності. Номінальний курс є найпростішим, використовується у валютних операціях і контрактах. Реальний валютний курс використовується для валютного та курсового регулювання економіки. Так, якщо реальний курс вищий за номінальний, це робить вигідним експорт товарів і розвиток національного виробництва, якщо номінальний курс перевищує реальний – розвиток власного виробництва і експорту стає невигідним, вигідніше імпортувати товари.

Реальний валютний курс визначається таким чином:

,

де ВКн – номінальний валютний курс;

РЦн – рівень цін національних товарів в національній валюті;

РЦі – рівень цін в іноземній країні в її валюті.

Недоліком реального валютного курсу є те, що він може коливатися залежно від того, яки набір торів взято для розрахунку рівня цін. Для усунення цього недоліку, зокрема, застосовується метод Біг-Мака, розроблений журналом The economist. Він базується на тому, що паритет купівельної спроможності визначається на основі ціни на бутерброд Біг-Мак, який виготовляється в багатьох країнах за однаковою технологією, проте має різну ціну. Також паритет купівельної спроможності можна визначити через показники зарплати та продуктивності праці в країнах:

.

Курсові співвідношення різних валют можна визначити також на основі крос-курсу, тобто перехресного курсу. Для такого визначення потрібно мати дані про три види валют: валюту, в яку ми перераховуємо гроші; валюту, з якої ми перераховуємо гроші; валюту-посередника, яка співвідноситься за курсом з двома попередніми видами валют. В такому випадку крос-курс визначається:

,

де К₁ – курс валюти-посередника до валюти, в яку перераховуємо гроші;

К₂ – курс валюти-посередника до валюти, з якої перераховуємо гроші.

Іншими видами валютних курсів є: