Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Методика викладання у ВШ (ЛЕКЦІЇ)

.pdf
Скачиваний:
19
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.36 Mб
Скачать

Тема 1. Стан та перспективи розвитку вищої освіти України

План:

1.Історія розвитку вищої освіти в Україні та світі

2.Характеристика стану сучасної вищої освіти та її проблеми

3.Шляхи модернізації вітчизняної та зарубіжної вищої освіти

4.Особливості підготовки фахівців ОКР магістр

4.1.Нормативна база

4.2.Вимоги до магістерських програм

4.3.Етапи створення європейського освітнього простору

1. Історія вищої освіти в Україні тісно повязана зі всією історією українського народу. Багатовікове існування в стані роздробленості, під гнітом монголо-татарських орд, польських, литовських і угорських феодалів оказало сильний вплив на розвиток освіти.

Надзвичайно багатий на розквіт науки був період Київської Русі, освіти, культури, мистецтва, літератури. Монгольська навала ХІІІ ст. перервала культурний розквіт держави, а Західна Європа, тим часом, продовжувала розвиток мережі навчальних закладів, обігнавши Україну десь майже років на

400.

У XII – XIV ст. у Західній Європі поступово виникають так звані універсальні школи, що збирали молодих людей, які прагнули здобути знання з багатьох дисциплін, а не лише з вузького ремесла.

Прототипами європейських університетів були навчальні заклади, близькі до вищих, такі як «Атенеум» у Стародавньому Римі, де вивчалася філософія, риторика, архітектура, медицина. Одним з таких освітніх закладів була також відкрита в 425 р. н. е. в Константинополі вища школа під назвою «Аудиторій». Дати заснування окремих європейських університетів подано у табличній формі (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 – Дати заснування окремих європейських університетів

Назва країни

Місто

Дата заснування

 

 

університетів (роки)

1

2

3

Італія

Болонья

1119

 

Віченца

1205

 

Ареццо

1215

 

Неаполь

1224

 

Рим

1303

Франція

Монпельє

1180-1289

 

рр. Париж

1215

 

Сорбонна

1259

Німеччина

Гейдельберг

1386

 

Лейпциг

1409

 

Віттенберг

1502

 

Кенігсбер

1544

 

1

 

До кінця XVI ст. в Європі нараховувалося 63 університети. Більшість із них мали інтернаціональний характер.

Після Брестської унії 1596 р. активізується діяльність братств, що виникли при православних церквах. Особливо активну роботу проводили братства: Віленське, Берестейське, Мінське, Більське, Могилівське, Луцьке, Київське.

Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у м. Остріг заснував вищу школу Острозьку греко-словяно-латинську колегію. В Острозькій академії навчали усіх предметів: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія. Тут вивчали дисципліни, повязані з медициною, філософією, богословям тощо.

Значну частину свого життя розвитку вищої освіти в Україні присвятив Петро Могила (1597-1647)політичний та освітній діяч, нащадок князівського роду, широкоосвічена людина. У 1631 року на території Києво- Печерської лаври він відкрив першу школу. Відомий він як засновник Києво- Могилянської колегії, філіали якої відкрив у Вінниці (1634) і Кременці (1636). З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними [1].

Ще одна особистість, що внесла значний вклад у становлення освіти та науки України талановитий український вчений, просвітитель, культурний діяч Феофан Прокопович (1681-1736)автор багатьох літературно- публіцистичних, філософських, природознавчих та теологічних творів. Професор і ректор Києво-Могилянської академії, єпископ псковський та архієпископ новгородський, поет, неперевершений оратор, чудовий викладач філософії, риторики, логіки, етики, теології. Ф.Прокопович був радником Петра І з питань освіти, науки та культури; запровадив новий науково-історичний метод викладання богословської науки вивчення історії, релігії[1].

Григорій Савич Сковорода (1722-1794)український просвітитель- гуманіст, філософ, поет, педагог. Він мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство. Провідне місце у всебічному розвитку людини відводив розумовій освіті, обстоював права людської особистості. Г. Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського православ'я, спираючись у своїй філософії на Біблію

[1].

У вересні 1820р. у Чернігівській губернії було відкрито Ніжинську гімназію вищих наук. Ініціатором виникнення цього закладу були Олександр Безбородько і його родичі. Гімназія вищих наук функціонувала 13 років. Протягом цього часу майже 100 випускників здобули вищу освіту.

Важливим етапом у розвитку освіти і культури в Україні було становлення університетів. Найстарішим в Україні є Львівський університет (заснований у 1661р.). Львівський університет відіграв і продовжує відігравати величезну роль у становленні незалежності України, утвердженні національної ідентичності українського народу. Це визнаний науковий центр у західному регіоні нашої держави.

2

У 1805р. розпочалася історія Харківського університету. Це перший університет, який створено на території України, що входила до складу Росії.

Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський факультет з істрико- філологічним і фізико-математичним відділеннями. Діяльність Київського університету в центрі України стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і культури країни. Першим ректором університету був вчений- природознавець, письменник, фольклорист, історик Михайло Максимович

(1804-1873).

Утравні 1865р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Одеський університет, який називався Новоросійським університетом. Ініціатором відкриття були російський педагог і лікар М.І. Пирогов та генерал-губернатор А.С. Строганов.

У1875р. засновано Чернігівський університет, який був і залишається центром розвитку освіти і науки на Буковині.

Стислий екскурс в історію розвитку освіти в Україні свідчить, що кінець XVIII і все XIX ст. позначилися активним становленням і розвитком наукових освітніх закладів вищого рівня, які стали центрами культури і науки в різних регіонах держави [1].

За даними Державного комітету статистики, у 2010 році в Україні, 46 млн. 16 тис. 186 чоловік населення, мережа вищих навчальних закладів налічує 861 заклад усіх рівнів акредитації та форм власності, у тому числі 198 університетів, 58 академій, 110 інститутів, 1 консерваторію, 231 коледж, 136 технікумів та 127 училищ. І це не враховуючи понад тисячу філій, НКЦ, НКП та інших відокремлених структурних підрозділів. Також на сьогоднішній день загальна кількість студентів, включаючи іноземних, у вищих навчальних закладах по регіонах України становить 1,175,916 студентів.

В той же час у країнах Європи: в Іспанії (46 млн. населення) 1.5 млн. студентів навчаються у 60 університетах, у Великобританії (62 млн. населення) 3 млн. студентів навчаються у 166 університетах і коледжах, у Франції (64 млн. населення) 2.3 млн. студентів навчаються майже 100 вищих навчальних закладах [2].

Слово "магістр" походить від латинського "magister", що у перекладі означає "вчитель", "наставник", "начальник", "викладач гуманітарних наук". Становлення магістратури повязано з появою університетів (ХІІ ХІІІ ст.). У ХІІ ст. організовуються позацерковні спілки вчених і вищі спеціальні школи, які поступово почали обєднуватися в єдине ціле і називатися університетами.

Перша модель вітчизняної педагогічної підготовки магістрів належить Львівському університету (1661 р.), де діяло два відділення філософське і теологічне. Навчання проводилося за програмами єзуїтських шкіл і завершувалося отриманням наукових ступенів ліценціата, бакалавра, магістра, доктора наук. Проте, модель університетської педагогічної освіти, що сформувалася у Львівському університеті (середина ХVІІ початок ХІХ ст.ст.), включала лише деякі аспекти навчання магістрантів педагогічній професії.

3

Магістрат із педагогіки був створений у Ніжинському історико- філологічному університеті князя Безбородька, який був відкритий у 1875 році. Тут була створена перша Академія. У 1917 році було розроблено проект і статут Академії князя Безбородька, де зазначалося, що здобувши звання вчителя, студенти мають право складати іспит, що проводила Рада Академії, на ступінь магістра.

Становлення магістратури в Україні повязано з розвитком вищої освіти в Росії, де підготовка магістрів почала проводитися в університетах у ХVІІІ ХІХ ст. відповідно до "напрямів наук", тобто відповідно до наукової спрямованості університетських кафедр, що випускали магістрів. Магістрів готували до наукової діяльності, число яких зростало відповідно розвитку науки і, відповідно, росту кількості кафедр (1819 рік – 14; 1844 рік – 22; 1964

рік – 39).

Через опір представників класичних наук присудження ступеня магістра було вкрай утруднене для осіб без університетської освіти. Це стало однією з причин, через яку після 1917 р. підготовка магістрів була скасована. Відповідно до Типового статуту вищої школи Союзу РСР (1934 р.) ВНЗ одержали статус вищих навчальних і наукових установ.

Значний внесок в удосконалення підготовки науково-педагогічних кадрів для ВНЗ вніс М.І. Пирогов, який уперше сформулював принцип поєднання викладацької діяльності викладачів вищої школи з науковими дослідженнями.

Ступінь магістра фіксує освітній рівень, спрямованість отриманої освіти на науково-дослідну і науково-педагогічну діяльність, наявність умінь і навичок, необхідних науковцю-викладачу. Випускник магістратури, який освоїв освітню магістерську програму, – широко ерудований фахівець з фундаментальною науковою підготовкою, що володіє методологією наукової і педагогічної творчості, сучасними інформаційними технологіями, підготовлений до наукової і педагогічної роботи [3].

Магістратура в університетах України була поновлена у 1993 – 1997 роках (Львів, Донецьк). "Львівська політехніка" один з перших навчальних закладів, що розпочав перехід до підготовки фахівців за ступеневою освітою (рисунок 1.1 – Ступенева система освіти в Україні).

4

Освітні рівні

Повна загальна середня освіта, професійно- технічна освіта

Неповні вища освіта

Базова вища освіта

Повна вища освіта

Наукова

діяльність

Заклади освіти і рівні

 

Освітньо-

акредитації

 

кваліфікаційний

 

 

 

 

 

 

ПТНЗ

 

Кваліфікований

 

робітник

 

 

 

 

 

 

 

 

Технікум,

 

Молодший

ВПУ, ліцей

 

спеціаліст

 

 

 

Коледж

Бакалавр

Інститут

 

ВНЗ -ІІІ

Спеціаліст

Університет,

 

академія

Магістр

Кандидат Аспірантура наук

Наукові ступені

Доктор Докторантура наук

Рис.1.1 – Ступенева система освіти в Україні [4]

У1993/94 навчальному році, як експеримент, з дозволу Міністерства освіти і науки України у Державному університеті "Львівська політехніка" відкрита підготовка магістрів з терміном навчання 1 рік (два семестри).

У1997 – 1998 навчальному році продовжується підготовка магістрів у "Львівській політехніці" за послідовною і паралельною схемами на підставі "Положення про освітні кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)" (рисунок 1.2).

5

 

Бакалавр

 

 

 

Спеціаліст

 

 

Магістр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бакалавр

 

 

 

 

 

Магістр

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2 –

Схеми ступеневої освіти в Україні

 

Після закінчення магістратури студент отримує ступінь магістра і право викладати у ВНЗ І-ІV рівня акредитації, а також у закладах інноваційного характеру.

Магістрат в Україні знаходиться на етапі становлення. Є багато проблем в його організації та функціонуванні, у формуванні загальноосвітніх програм, методичного забезпечення. Проте популярність магістратури в Україні постійно зростає.

Отже, магістратура зайняла своє місце в системі вищої освіти як спеціалізована частина підготовки за напрямами, які мають основною метою, в умовах університету, підготовку кадрів до науково-дослідної і науково- педагогічної діяльності. Однак, на сьогодні існує багато невирішених питань щодо правового та організаційного забезпечення підготовки фахівців цього рівня [3].

ІСЕ 2 На освіту сьогодні суттєво впливають зміни в сучасному суспільстві.

Зокрема, протягом останніх десятиліть у багатьох країнах світу та в Україні змінювалась суспільна парадигма від технократичної до індустріальної. Від індустріальної до інформаційної. На розвиток освіти вплинули суспільні інтеграційні процеси, такі напрями розвитку суспільства. Як глобалізація, демократизація, розпад союзу країн ядерного блоку, створення єдиного інформаційного простору тощо [7].

Отже, на думку авторів до найбільш важливих чинників, які зумовили зміни

всвітових освітніх системах можна віднести:

1.політична перебудова світу й перехід від двотабірноїструктури до формування стійкої й демократичної організації світового співтовариства;

2.зменшення сили дії інстинкту самозахисту від нападу і формування нової концепції національної безпеки, що принципово відрізнятиметься від тієї, на якій виховані й діють майже усі сучасні політики (насамперед, в екссоціалістичних і країнах третього світу);

3.посилення взаємозалежності й поглиблення взаємодії країн світу, повна відмова від економічної й культурної самоізоляції;

4.несподівано швидке наростання загрози діяльності та виживанню людства у вигляді низки глобальних проблем типу вичерпання невідновних ресурсів та неприпустимої деградації довкілля, вирішення яких неможливе ні в локальних, ні в регіональних рамках;

5.формування нової сукупності індивідуальних потреб і пріоритетів, поступове формування нової людини землянина ХХІ сторіччя.

6

Ці зовнішні глобальні у системах освіти чітко виявляють себе не тільки у вищій школі й наукових дослідженнях, але й на нижчих стадіях [7].

Під терміном традиційне навчаннярозуміють перш за все класно- урочну організацію навчання, яка сформувалась в ХVІІ столітті на принципах дидактики, сформульованих Я.А.Коменським, які ще й досі переважають у дидактичних системах світу. Проте традиційна форма навчання, має свої переваги та недоліки [6].

Таблиця 1.2 – Переваги і недоліки традиційної форми навчання

Позитивні сторони

 

Негативні сторони

Систематичний характер навчання

Шаблонна побудова, одноманітність

Впорядкована,

логічно

правильна

Нераціональний розподіл часу уроку

подача навчального матеріалу

 

 

 

 

На уроці забезпечується лише першочергове

 

 

 

орієнтування в матеріалі, а досягнення

 

 

 

високих рівнів перекладається на домашнє

 

 

 

завдання

Організаційна чіткість

 

Учні ізолюються від спілкування один з

 

 

 

одним

Постійний

емоційний

вплив

Пасивність або видимість активності учнів

особистості викладача

 

 

 

 

 

Слабка мовленнєва діяльність (середній час

 

 

 

говоріння учня 2 хвилини в день)

Оптимальні витрати ресурсів при

Слабкий зворотній зв'язок

масовому навчанні

 

Підхід, розрахований на пересічного студента

 

 

 

Відсутність індивідуального навчання

ІСЕ 3 Проблеми, що існують в освіті сьогодні [7]:

7

Проблеми

Якість освіти не відповідає сучасним вимогам

Прагматична

орієнтація освіти в занепад розвитку особистості

Недостатня

доступність якісної освіти для широких мас населення

Шляхи вирішення проблем

Нова філософія випереджаючої освіти:

фундаменталізація освіти;

інтеграція природо-наукової та гуманітарної освіти;

інноваційне навчання

Розвиваюче навчання:

гуманістична орієнтація;

гнучке проблемне навчання;

креативні інформаційні технології

Інформаційна підтримка освіти:

дистанційне навчання;

доступні бази даних;

телекомунікаційні технології

Рис 1.3 – Сучасні проблеми освіти та шляхи їх вирішення [7]

Отже, національні і світові системи освіти на початку ХХІ століття переживають глибоку кризу, яка притаманна у певній мірі всім країнам світу. Це явище характеризується [7]:

-суттєвим розривом між числом людей, які бажають отримати якісну освіту, і мають можливість отримати її;

-професійна освіта не встигає в змістовному плані відображати потік нової швидкоплинної інформації та адекватно його трансформувати старими методами навчання в рамках традиційної системи навчання;

-гострою нехваткою фінансових засобів, внаслідок чого вплив системи освіти не може у повній мірі відповідати новим вимогам;

-інертністністю, консерватизмом, притаманними системам освіти, призводить до того, що вони повільно змінюють свій внутрішній уклад у відповідь на виклики і запити, які приходять ззовні;

-інертність та менталітет самих громадян і суспільства в цілому з сталими традиціями стимулів, що заважає раціональному використанню освіти і освітніх кадрів в інтересах національного розвитку держави.

8

Подолання кризи сучасної освіти можливе завдяки інтенсивному реформуванню її відповідно до вимог часу [7].

До найбільш важливих особливостей перспективної системи освіти автори відносять:

-фундаменталізацію освіти, яка повинна суттєво підвищити її якість;

-випереджальний характер всієї системи освіти, її націленість на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації, розвиток творчих здібностей людини;

-суттєве збільшення доступності системи освіти для населення нашої планети шляхом широкого використання можливостей дистанційного навчання і самоосвіти з використанням перспективних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Фундаментальні основи розвитку освіти

Нова філософія освіти

Науки про

людину

та

 

суспільство

(психологія

 

освіти, соціологія ті ін.)

 

«Теорія практики» (педагогіка, проектування та менеджмент освіти)

Схема 1.1 – Фундаментальні основи розвитку освіти [7].

Автори вважають, що сьогодні розвиток вищої освіти характеризується такими тенденціями:

-збільшенням контингенту вищих шкіл;

-продовженням термінів обовязкової освіти;

-урізноманітнення закладів вищої освіти;

-інноваціями в управлінні вищою освітою;

-розширенням навчання за кордоном;

-проблемою втрати молодих науковців;

-проблемою порівняння навчання і взаємовизнання дипломів;

-покращенням систем кваліфікаційного забезпечення вищої освіти;

-розширенням завдань закладів вищої освіти;

-розвитком приватних вищих закладів освіти;

-нової взаємодії вищої школи і промисловців; розвитком закладів і удосконаленням персоналу та його праці.

Отже, сучасний розвиток суспільства потребує нової системи освіти – “ інноваційного навчання”, яке сформувало б у тих, кого навчають, здатність до проективної детермінації майбутнього, відповідальність за нього, віру у себе і свої професійні здібності вплинути на це майбутнє [7].

ІСЕ 4

Між системою освіти і новим умовами життя виник розрив, який сучасний американський вчений Філіп Кумбс ще в 1968 році назвав кризою освіти [7]. Сутність світової кризи полягає, перш за все, у зверненні існуючої

9

системи освіти до минулого, орієнтації її на минулий досвід, відсутність орієнтації на майбутнє. Графічно тенденцій світового розвитку освіти представлені схематично (схема 1.1).

Тенденції світового розвитку

Сучасний стан освіти незадовільний

Система що склалася – «підтримуюче навчання»

Освіта повинна стати провідним чинником прогресу

Для цього необхідне «інноваційне навчання»

У цьому суть світової кризи навчання. Необхідна зміна парадигми

Схема 1.2 – Тенденції світового розвитку освіти

Криза охопила не лише американську освіту, а системи освіти всіх країн як розвинених, багатих, так і бідних, в тому числі і європейських [7].

ІСЕ 5

Сучасна освіта недостатньо розвиває здібності, необхідні людині, для того, щоб самостійно самовизначитись у світі, приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути активними і мобільними субєктами на ринку праці.

Існує три концепції змісту освіти з точки зору їхньої відповідності сучасним уявленням про людину і її становлення:

-перша розглядає зміст освіти як педагогічно адаптовані основи наук. Вона вважається технократичною (сцієнтистькою);

-друга розуміє зміст освіти як сукупність знань, умінь, навичок (так званих ЗУНів);

-третя почала формуватись як концепція педагогічно адаптованого соціального досвіду людства. Згідно з таким підходом зміст повинен включати не лише готові знання і досвід здійснення діяльності за звичними стандартами, але й досвід творчої діяльності і емоційно-ціннісних відношень.

Сучасна педагогічна концепція має гуманістичний характер і визначає головною метою освіти і виховання реалізацію і самореалізацію потенціалу особистості, який закладено в людині [7].

ІСЕ 6

Щодо ступенів бакалавра та магістра, то напрацьовано досвід з організації, формування змісту підготовки і професійного використання цих фахівців, хоча проблемою залишається невідповідність кваліфікацій, що присвоюються випускникам, запитам ринку праці. Серйозною є також

10