Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Теоретичні основи розвитку мовлення дітей з порушеннями слуху

.doc
Скачиваний:
71
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
74.24 Кб
Скачать

Теоретичні основи розвитку мовлення дітей з порушеннями слуху

У навчанні мовленню дітей з порушеннями слуху в даний час використовується комунікативно-діяльнісна система, сутність якої полягає у формуванні мовлення як засобу спілкування. Теоретичні та методичні засади комунікативної системи були розроблені і експериментально підтверджені в 50- 60-і рр. С. А. Зиковим і його співробітниками і призвели до створення цілісної дидактичної системи навчання мовленню глухих дітей.

Здійснені в рамках цієї системи пошуки і розробка нових підходів до розвитку мовлення глухих дошкільнят були здійснені Б. Д. Корсунською. Подальший розвиток комунікативно-діяльнісної системи навчання мовленню глухих дошкільнят міститься в роботах Л. П. Носкової.

Теоретичні основи розвитку мовлення дошкільнят з порушеннями слуху пов'язані з розглядом природи мовлення, його ролі в соціальному і пізнавальному розвитку людини; з особливостями психічного та мовного розвитку дітей з порушеннями слуху; психологічними та лінгвістичними закономірностями оволодіння мовленням дитиною з нормально розвиненим слухом та урахуванням їх в процесі мовного розвитку нечуючих і слабочуючих дітей раннього та дошкільного віку.

Психологічна сутність оволодіння дитиною мовленням, взаємозв'язок процесів мислення, діяльності і мовлення, роль спілкування у становленні особистості представлена ​​в працях Л. С. Виготського, А. Р. Лурії, А. Н. Леонтьєва. Психологічна теорія Л. С. Виготського про знакове опосредкування свідомості, розвитку особистості в процесі оволодіння історично сформованою системою знаків відображає роль мови в психічному розвитку нечуючої дитини. Присвоєння мовленнєвих знаків пов'язано з практичною діяльністю і обумовлено потребами спілкування, насамперед особистісного діалогічного спілкування. Положення Л. С. Виготського про системну і структурну будову значення слова показує роль слова як одиниці мови в розвитку мислення, взаємодія зовнішнього і внутрішнього планів мови, семантичних і граматичних структур. Ці важливі для побудови теорії мовного розвитку положення дозволяють обґрунтувати і розвинути найважливіші принципи комунікативної системи навчання мовленню: виділення функції спілкування як найважливішої в процесі навчання мови; організацію практичної діяльності як необхідної умови виникнення потреби в мовному спілкуванні; створення навмисних і використання ненавмисних ситуацій для систематичного навчання застосуванню мовних висловлювань; організацію мовної середовища, створення якої передбачає постійне мотивоване спілкування з дитиною.

Розвиток психолінгвістики зробило актуальним розгляд основних сучасних психолінгвістичних теорій обліку найбільш важливих положень в методиці розвитку мовлення нечуючих та слабочуючих дошкільників (Л. П. Носкова, 1991). В якості одного з важливих чинників для побудови системи роботи над промовою необхідно виділити положення про системну будову мови. Тісний зв'язок між різними рівнями мови дозволяє накопичити шляху оволодіння мовою в широкому мовному потоці, що узгоджується з існуючим підходом до засвоєння мовних засобів активізації їх у вимові нечуючої дитини.

Розгляд мови як діяльності (А. А. Леонтьєв, А. Р. Лурія, Т. В. Ахутина, І. А. Зимня) дозволяє розглянути структуру мовленнєвої діяльності, виділити рівні, урахування яких важливий для процесу цілісного оволодіння мовою, формування різних видів мовленнєвої діяльності. Сучасні теорії породження мовного висловлювання, що базуються на структурі мовного процесу, запропонованого Л.С. Виготським (А. А. Леонтьєв, Т. В. Ахутина), дозволили вибудувати модель, в якій виділяються основні операції породження мовного висловлювання: мотив-думка (мовна інтенція) - внутрішнє програмування - лексичне розгортання і граматичне конструювання - моторна реалізація - зовнішня мова. Їх урахування, відображення взаємозв'язку між основними операціями можуть бути реалізовані у відборі мовних засобів, моделюванні окремих рівнів і операцій, простеження цілісного процесу породження мовлення у дітей дошкільного віку з порушеннями слуху.

Умови розвитку мовлення

Мовленнєвий розвиток дошкільників з порушеннями слуху є багатоплановим процесом. І в дошкільному закладі, і в сім'ї повинні бути передбачені умови, що забезпечують різні сторони цього процесу. Одним з важливих факторів, що впливають на оволодіння вимовою, реальне її використання в умовах спілкування є організація слухо-мовленнєвого середовища в групі дитячого садку і в сім'ї.

Створення слухо-мовленнєвого середовища передбачає постійне мотивоване спілкування з дитиною з порушеним слухом, незалежно від його можливостей сприйняття мовлення і рівня мовного розвитку. У створенні цього середовища беруть участь, насамперед педагоги групи, співробітники дошкільного закладу, батьки, інші дорослі, котрі вступають у постійне спілкування з дитиною.

Основними умовами створення слухо-мовленнєвого середовища є:

- Мотивоване мовленнєве спілкування з дітьми в процесі практичної діяльності;

- Формування у дітей потреби в мовному спілкуванні;

- Підтримання всіх проявів мовлення дитини, яким би не був їх рівень; спонукання дітей до активного застосування мови;

- Використання залишкового слуху як необхідної умови формування усного мовлення і спілкування;

- Контроль за вимовою дітей з боку дорослих;

- Дотримання єдиних вимог до мовлення дорослих.

Кожне з цих положень потребує щоденної уваги до їх реалізації, координації діяльності фахівців і батьків. Мовленнєве середовище є не тільки компонентом процесу формування мовлення, але і є умовою, завдяки якій усвідомлюється результативність мовленнєвого розвитку дітей.

Розвиток мовлення як багатоплановий процес пронизує все життя дитини в дитячому саду. Програма з розвитку мовлення передбачає різні умови для мовного розвитку дітей. Життя дитини в дитячому саду пов'язана з проведенням різних режимних моментів (ранкова гімнастика, сніданок, збори на прогулянку і т. д.). Щоденна побутова діяльність створює умови спілкування дітей з дорослими і між собою. Діти спостерігають за діями дорослих і їх спілкуванням між собою. Дорослі підтримують і заохочують спроби спілкування дітей, використання мовного матеріалу. Повторюваність одних і тих же побутових дій, використання предметів гігієни, посуду, одягу створюють про накопичення слів, необхідних для позначення постійно використовуваних предметів і дій. На початкових етапах навчання побутова діяльність створює умови для формування предметної віднесеності значень слів, забезпечення міцної наочної основи. Слова використовуються в різних комунікативних висловлюваннях: простих за структурою питаннях, спонукань. Користуючись природною вимовою з приводу виконання дій, організації дітей під час проведення режимних моментів, вихователь виділяє слова, потрібні для позначення найбільш необхідних предметів і дій. Важливо пред’явлення слова в єдності з демонстрацією функцій і властивостей предмета (демонструючи ложку, вихователь показує її форму, правильне утримання в руці, акуратне зачерпування їжі та ін.). Умови спілкування роблять необхідним включення слова в різні типи висловлювань («Це ложка», «Їж ложкою», «Візьми ложку», «Ложка впала», «Де твоя ложка?»). Мовний матеріал пред'являється усно і, залежно від етапу навчання, письмово (на табличках) або усно-дактильно (у дитячому садку для глухих дітей). Він вживається у зв'язку з логікою виконуваних дій. Багаторазове повторення одних і тих же слів і виразів в зв'язку з побутовою діяльністю дозволяє запам'ятати мовленнєвий матеріал, використовувати в звичних ситуаціях.

Мовленнєвий розвиток дітей відбувається в процесі оволодіння різними видами діяльності (у грі, образотворчої діяльності, праці, конструюванні) на заняттях і у вільній діяльності, також у ході ознайомлення з навколишнім світом. На заняттях за видами дитячої діяльності діти опановують різним мовленнєвим матеріалом: по-перше, специфічними для даної діяльності словами і фразами. Наприклад, у грі це слова «грати», «іграшка», «роль», «костюм» та ін .; в образотворчій діяльності - «папір», «пензлик», «малювати», «ліпити», «заштрихувати», а також слова; позначають назву кольору, просторові відносини та ін.

По-друге, це слова і вирази, пов'язані з тематикою малювання, ліплення, які знайомі дітям, але в умовах даної діяльності отримують подальші уточнення і конкретизацію.

По-третє, це речовий матеріал, пов'язаний з організацією дітей, оцінкою їхньої діяльності («Ліпи акуратно», «Не заважай» «Допоможи Тані», «Альоша - молодець» та ін.).

У вільній діяльності педагог обговорює з дітьми задум малюнків, тематику ігор та підбір іграшок та атрибутів, організовує їх спілкування між собою, використовуючи розмовну мову. Мовний матеріал вживається в основному в логіці даних видів діяльності.

Особливе значення в плані розвитку мовлення має ознайомлення з навколишнім світом, тому що в процесі пізнання призначення і властивостей навколишніх предметів і явищ живої і неживої природи формування уявлень про умови життя людини діти засвоюють і необхідний мовленнєвий матеріал, який надалі (в силу ідентичності тематики) буде предметом розгляду на заняттях з розвитку мовлення. У процесі ознайомлення з навколишнім світом формується предметна віднесеність слів, створюються об'єктивні умови для розвитку узагальнюючої функції слова.

Заняття з розвитку мовлення є основною формою розвитку мовлення в глухих і слабочуючих дошкільників, так як в завдання цих занять входять координація всієї роботи з розвитку мовлення, приведення в систему мовного матеріалу, засвоюваного в різних умовах. На цих заняттях вирішуються спеціальні завдання: засвоєння значень слів і фраз; формування різних форм мовлення (усній, письмовій, дактильній) і у зв'язку з цим розвиток різних видів мовленнєвої діяльності (слухо-зорового і слухового сприйняття усного мовлення, говоріння, читання, письма, дактилірованні); розвиток зв'язного мовлення.

На заняттях з розвитку мовлення відбуваються засвоєння, уточнення і розширення значень слів і зв'язних висловлювань.

Заняття з розвитку мовлення носять комплексний характер, робота над різними формами і видами мови проводиться паралельно. В основу занять покладено тематичний принцип: у програмі названо основні теми занять, зміст яких включає різні напрями цієї роботи.

В якості методів формування мовлення дошкільників з порушеннями слуху використовуються: наслідування мови педагога в раз особистих видах предметної та ігрової діяльності; дидактичні ігри, продуктивна діяльність дітей (малювання, ліплення, ручна праця); робота з картинками, спеціальні мовленнєві вправи і т. д.

Мовний матеріал на заняттях з розвитку мовлення тісно пов'язаний з різними розділами програми (ознайомленням з навколишнім середовищем, грою, працею), тут він відпрацьовується в різних видах мовленнєвої діяльності, уточнюються його значення і структура, план розуміння і активного використання.

У програмі з розвитку мовлення сконцентровані всі вимоги до мовного розвитку дітей, які є орієнтирами при проведенні роботи з розвитку мовлення в інших розділах програми.

Заняття з розвитку слухового сприймання та навчанню вимові сприяють формуванню навичок слухо-зорового сприйняття мовного матеріалу, розширенню його сенсорної основи, що має важливе значення для уточнення вимови. Відпрацювання різних компонентів усного мовлення сприяє підвищенню чіткості, розбірливості, що дозволяє використовувати її як повноцінний засіб спілкування. На даних заняттях робота ведеться на знайомому мовному матеріалі, в процесі роботи над його звуковою стороною також уточнюється значення слів і речень в різних контекстах, відпрацьовується їх структура в різних видах мовленнєвої діяльності, що особливо важливо - в тих, які в першу чергу пов'язані з усною комунікацією: слуханням, слухо-зоровим сприйняттям, говорінням.

Розвиток мови дітей з порушеннями слуху в сім'ї - найважливіша умова ефективної роботи по мовленнєвому розвитку, оскільки тут створюються підстави для розширення і збагачення мовлення в природних умовах життя дитини. Комунікативні навички можуть бути розвинені на новому, більш високому рівні. Робота батьків з розвитку мовлення дітей проводиться в єдності з рекомендаціями сурдопедагога і керується ним. Розвиток мови в сім'ї важливо з'єднати з практичною діяльністю дітей і дорослих у процесі різних побутових моментів, відвідуванням громадських місць, розвагами дітей. Ця діяльність може стати основою для формування уявлень про різні сфери життя людини і в зв'язку з цим - створенням природних або спеціально організованих ситуацій спілкування з дитиною, в яких забезпечується засвоєння нових слів і найбільш типових для мовлення висловлювань.

Основні напрями з розвитку мовлення

Зміст занять з розвитку мовлення включає такі основні напрямки роботи:

1. Розвиток мовленнєвої здібності дітей раннього та дошкільного віку з порушеннями слуху. Розуміння шляху оволодіння мовленням як процесу розвитку у дитини мовленнєвої здібності пов'язано насамперед з формуванням особливого типу активності, готовності та вміння сприймати мовлення, наслідувати чуже мовлення, засвоювати нові слова та вирази, застосовувати їх, незважаючи на недосконалість їх звукового і смислового наповнення, в реальних ситуаціях спілкування, доповнюючи їх вказівками на предмети, природніми жестами та іншими засобами. На різних етапах навчання дошкільника розвиток мовленнєвої здатності припускає формування різноманітних мовленнєвих умінь, проте воно завжди пов'язане з мовною активністю дитини, прагненням до використання мовлення.

Для розвитку мовленнєвої здібності має важливе значення формування різних видів сприйняття: слухового, зорового, тактильно-вібраційного. Особливе значення для дітей з недостатмі слуху має створення умов для розвитку слухового і слухо-зорового сприйняття мовлення, поліпшення сприйняття звукової та ритміко-інтонаційної сторони мовлення, що пов'язано з постійним використанням звукопідсилюючої апаратури та систематичною роботою з розвитку мовленнєвого слуху та навчанню вимові.

Важливого значення набувають ігри, спрямовані на розвиток тривалої уваги і сприйняття, - як пов’язані з розвитком сенсорних здібностей, так і безпосередньо пов'язані з сприйняттям мови. Спочатку це проявляється у формуванні уваги до лиця людини що говорить, міміці, співвіднесенню предметних і мовних дій.

Розвиток мовленнєвої здібності дитини раннього й дошкільного віку пов’язано з наслідуванням предметним, ігровим, мовним діям. Дітей спеціально вчать наслідувати артикуляції педагога, вимовляти по наслідуванню повні слова, організовуючи відповідні ігри. Важливе значення в навчанні надається розвитку навичок віддзеркаленого і сполучено- віддзеркаленого говоріння як основи для розвитку в подальшому самостійного говоріння.

На всіх етапах навчання заохочується застосування дітьми засвоєних мовних засобів, незважаючи на їх недосконалість в звуковому відношенні. Мовленнєва активність дитини підтримується і стимулюється. Педагог допомагає дитині висловити свої бажання, прохання, пропонуючи зразки висловлювань, в якості яких можуть виступати таблички з надрукованими словами і фразами, усне говоріння педагога, усно-дактильно відтворення. Для розвитку мовленнєвої здібності важлива організація цікавою для дитини діяльності. У зв'язку з цим в заняття включаються ігри, малювання, конструювання, дії з реальними предметами, з приводу яких може відбуватися спілкування і які стимулюють мовну активність дитини.

У процесі навчання використовуються різні типи символів, що підкріплюють і розширюють значення слів: це різні картинки, піктограми, схеми, стрілки, плани, малюнки, фігурки. Дуже важливе значення слід надавати таким засобам символізації, як використання уявних ситуацій, дії з уявними предметами, уявне перетворення, застосування предметів-замінників. Ці засоби дозволяють абстрагуватися від предметної віднесеності слова, зробити його значення більш узагальненим, що має значення в процесі засвоєння мовленнєвих засобів.

2. Формування різних форм мовлення на кожному етапі навчання; спеціальне відпрацювання різних видів мовленнєвої діяльності. Взаємозв’язок форм мовлення в навчанні мові глухих та слабочуючих дітей раннього та дошкільного віку визначається рядом факторів: віком дитини, станом його слуху і початкового рівня мови, рівнем інтелектуального розвитку. У зв'язку з цим використання різних форм мовлення виглядає по-різному стосовно до глухим дітям з тривалим терміном навчання (чотирьох п'яти років) зі скороченими термінами дошкільного виховання (двох- трьох років); до слабочуючих дітям; до глухих і слабочуючих дітям зі складною структурою порушень розвитку. Однак завжди усна мова виступає як вихідна і основна на всіх етапах навчання, оскільки вона використовується в якості основного засобу спілкування і є основою для формування інших форм мовлення.

На початковому етапі навчання глухих та слабочуючих дітей (у віці двох-трьох років) вихідної і ведучою є усна мова. Дитина сприймає слова і фрази слухо-зорово, а у своїй промові наближено відтворює слова (у вигляді голосових реакцій, звукосполучень, контуру слова, усіченого слова). Розвиток сприйняття і відтворення усного мовлення на даному етапі передбачає посилення роботи з розвитку слухового в слухо-зорового сприйняття формуванню первинних вимовних навичок. Розвиток усного мовлення передбачає формування таких видів мовленнєвої діяльності, як слухо-зорове і слухове сприйняття, говоріння.

Однак усна мова не може виступати для глухих і слабочуючих дитини як єдина форма мови внаслідок численних труднощів у її сприйнятті і відтворенні. Тому вже на першому році навчання дітей навчають глобальному сприйняттю слів, що пред'являються в друкованому вигляді на табличках. Письмова форма мови, яка виступає в якості допоміжної в навчанні глухих та слабочуючих дітей, допомагає більш точно зафіксувати сказане, готує дитину до подальшого аналізу слова. Навчання глобальному читання слів, якому приділяється значна увага на першому-другому роках навчання, проходить на різному тематичному матеріалі з включенням дидактичних ігор і мовних вправ. У молодшій групі діти сприймають слова і пропозиції глобально і вчаться співвідносити їх з предметами і явищами. Оволодіння письмовою формою промови передбачає формування відповідних видів мовленнєвої діяльності: глобальне, т. Е. Цілісне, читання слів, списування окремих знайомих слів друкованими літерами.

У дошкільних закладах для глухих на третьому році навчання (у середній групі) в якості допоміжної використовується дактильна форма мови. Дактилологія необхідна для аналізу письмового слова, запам'ятовування його структури. Ця форма мови дозволяє сформувати техніку аналітичного читання в короткі терміни, приблизно протягом кварталу. Дактилологія, у міру оволодіння нею, починає виступати як самостійна форма мови, проте тісно пов'язана з двома іншими - усній і письмовій. Через читання і дактілірованіі у дітей розвивається вміння точно сприймати фразу або слово і більш точно відтворювати їх структуру. У тих випадках, коли у дітей будуть виникати труднощі в сприйнятті і відтворенні слів або фраз, в допомогу одній формі мови може бути залучена інша.

У старшій і підготовчій групах підвищується роль усного мовлення: діти сприймають слухо-зорово і відтворюють усно весь знайомий відпрацьований матеріал. Письмова мова використовується у вигляді аналітичного читання і самостійного листи дітей друкованими літерами. Дактилологія підключається у випадках труднощів у сприйнятті нового або недостатньо засвоєного мовного матеріалу, при запам'ятовуванні структури складних слів.

У навчанні слабочуючих дітей формується інша взаємозв'язок форм мовлення. На всіх етапах їх навчання усне мовлення залишається провідною, вона застосовується як основний засіб навчання та спілкування. Письмова мова в силу труднощів у сприйнятті усного мовлення використовується паралельно, підкріплюючи усну мову з боку точності сприйняття і відтворення. Письмова мова пов'язана з формуванням декількох видів мовленнєвої діяльності: глобального і аналітичного читання, власного письма друкованими літерами, роботою з розрізної азбукою.

В залежності від структури порушень, успіхів дитини в оволодінні аналізом слова формування навичок читання педагог може обмежитися використанням тільки усній або письмен ний мові чи як допоміжний засіб підключати дактилологія. Як правило, дактильна форма мови використовується в роботі з дітьми зі складними вадами розвитку або тими хлопцями, хто тривалий час не опановує аналітичним читанням, не запам'ятовує склад слова. Після формування техніки читання з використанням дактилологія дітей переводять на усне читання. У спілкуванні зі слабочуючими дітьми усно-дактильна мова не використовується.

3. Робота над значенням слів і накопичення мовного матеріалу в зв'язку з тематичною організацією занять з розвитку мовлення, використання його в різних ситуаціях спілкування та дитячої діяльності. Програма з розвитку мовлення пропонує 25 тем, які в сукупності охоплюють основні сфери діяльності дошкільника. Тематична організація мовного матеріалу на заняттях і включення його в мовне спілкування в різноманітній діяльності дозволяють засвоювати кожну мовленнєву одиницю я єдності змісту і форми шляхом включення їх у різні види мовленнєвої діяльності: говоріння, слухо-зорове сприйняття, читання глобальне і аналітичне, лист.

Слова, що пред'являються в різних темах, не використовуються ізольовано, а включаються в різні типи фраз, структура яких я залежно від віку дітей і етапу навчання може значно відрізнятися. Найбільш поширені варіанти фраз пов'язані з включенням слів у спонукання, запитання, повідомлення, заперечення, т. Е. Найбільш поширені типи комунікативних висловлювань. Використання слів у різних контекстах дозволяє розширити сферу вживання слова, а також уточнити, диференціювати його значення, сприяє засвоєнню дітьми між слівних, синтагматических зв'язків. Однак для засвоєння значення уточнення його предметної віднесеності і узагальнюючого компонента важливо проведення лексико-семантичної роботи, в процесі якої відпрацьовуються смислові, парадигматичні зв'язки. З цією метою на заняттях з розвитку мовлення використовуються гри і мовні вправи, в яких значення слова розглядається я зв'язку з різними смисловими зв'язками. Це може бути уточнення видо-родових відносин і включення в мову дітей узагальнюючих слів; уточнення слів, що мають протилежне значення (антонімів); уточнення близьких за значенням слів (синонімів) спонукання старших дошкільників, особливо слабочуючих, до варіювання висловлювань і застосуванню синонімів. Уточнення та систематизація словникового матеріалу пов'язані з використанням таких методичних прийомів, як опис предметів і картин, складання розповідей про події з життя дітей, розповідання, бесіди з різної тематики.

Темпи засвоєння та накопичення мовного матеріалу у всіх дітей виявляються різними. Це залежить від поєднання низки факторів: термінів навчання, слухових та інтелектуальних можливостей дитини, методів навчання, співпраці педагогів і батьків. Умови вживання мовного матеріалу пов'язані з ситуаціями спілкування. Тому частина слів дається для активного використання дітьми в самостійній мові, інші слова виявляються лише у сфері розуміння дитиною в певних ситуаціях.

4. Спеціальні мовні спостереження в цілях уточнення значень слів, оволодіння звуко-буквеної структурою, граматичної формою слів у складі цілих речень. Даний напрямок роботи пов'язане з засвоєнням системного будови мови і в дошкільному періоді навчання носить характер початкового, попереднього по відношенню до систематичного навчання мови в школі. Дітей вчать помічати аналогією в освіті питань, спонукань, повідомлень і заперечень; розуміти, в яких ситуаціях використовуються питання, як відповісти на них. Незважаючи на те, що формування граматичних узагальнень не виявляється в дошкільному віці в якості самостійного напрямку роботи, дітей навчають помічати подібність у різних граматичних формах, накопичувати запас стійких словосполучень, вживати їх у відповідних пропозиціях, уточнювати значення близьких за структурою однокореневих слів. Елементарні мовні спостереження входять у заняття з різної тематики.

Різні напрямки роботи з розвитку мовлення реалізуються паралельно, в руслі єдиної тематики, обумовленої віком дітей і рівнем їх загального та мовного розвитку.