24

Олейнікова Христина

Реалізація сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УРОКІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1. Урок як основна форма навчання школярів

1.2. Характеристика сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі

1.3. Педагогічні шляхи реалізації сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі

РОЗДІЛ 2 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПЕДАГОГІЧНИХ ШЛЯХІВ РЕАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УРОКІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1. Організація і проведення констатувального етапу педагогічного експерименту

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність та ступінь наукової дослідженості проблеми.

У зв’язку з процесами глобалізації сучасного суспільства, розвитком інформаційних технологій, розширенням особистісних та ділових контактів виникає потреба у вивченні іноземної мови (ІМ) як засобу спілкування. Тому надзвичайно актуальним в сучасній початковій освіті є пошук таких шляхів до навчання іноземної мови, які б сприяли її ефективному опануванню.

Етап розвитку теорії та практики викладання іноземної мови в наш час характеризується інтенсивним пошуком шляхів формування та розвитку мотивів учіння як умови досягнення суттєвого підвищення результативності процесу опанування учнями іноземної мови, зокрема в початковій школі.

Дослідженню та запровадженню сучасних технологій навчання іноземної мови на практиці присвячено багато робіт таких видатних психологів, лінгвістів і дидактів як В.К. Дьяченко, З.М. Нікітенко, С.Ю. Ніколаєва, І.О. Зимня та ін.

Проте, питання застосування сучасних технологій навчання іноземної мови в початковій школі ще не стало предметом широкого обговорення в науковій літературі. І цей методичний фактор уповільнює процеси інновації мовної освіти і відповідно дається взнаки на результативності оволодіння молодшими школярами новою для них мовою.

Актуальність, теоретичне і практичне значення зазначеної проблеми, необхідність розв’язання існуючих суперечностей зумовили вибір теми курсової роботи: “Реалізація сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі”.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні шляхи реалізації сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми реалізації сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі у психолого–педагогічній і науково-методичній літературі. З’ясувати суть понять «урок», «підхід», «форма організації» та зв’язки між ними

2. Науково обґрунтувати педагогічні шляхи впровадження сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі.

3. Визначити стан шкільної практики щодо реалізації педагогічних шляхів впровадження сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі та виявити їх вплив на методику викладання іноземної мови

Методи дослідження:

Упроцесі реалізації завдань дослідження було використано комплекс методів:

• теоретичних: аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з проблеми впровадження сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі;

• емпіричних: діагностичні (вивчення й узагальнення досвіду роботи вчителів, анкетування, бесіди, педагогічне спостереження) з метою визначення особливостей реалізації досліджуваної проблеми в практиці початкового навчання; педагогічний експеримент для перевірки ефективності запропонованих педагогічних шляхів ........................................;

• методи математичної обробки було використано для аналізу отриманих експериментальних даних.

Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідна робота проводилася на базі ............................... До експерименту було залучено …

Розділ 1. Теоретичні питання реалізації сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі

1.1. Урок як основна форма навчання школярів

Оновлення змісту навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах пов’язується насамперед із деякими змінами в стратегічних напрямках розвитку сучасної шкільної освіти – спрямуванням навчальної діяльності на вироблення в учнів необхідних життєвих компетентностей.

Першочергово це забезпечується активною переорієнтацією шкільної іншомовної освіти на комунікативно-діяльнісне, особистісно орієнтоване та культурологічне спрямування навчального процесу — уроку, який і є основною організаційною формою навчання.

У дидактичній теорії уроком вважають більш чи менш завершену частину педагогічного процесу в класно-урочній системі навчання, або систематично застосовувану для розв'язання завдань навчання, виховання і розвитку форму організації діяльності постійного складу вчителів та учнів у визначений проміжок часу.

За означенням М.І. Махмутова, урок — це динамічна і варіативна форма організації процесу цілеспрямованої взаємодії (діяльності і спілкування) певного складу вчителів і учнів, яка містить у собі зміст, форми, методи і засоби навчання, і, яка систематично використовується (в однакові відрізки часу) для вирішення завдань освіти, розвитку і виховання в процесі навчання [Махмутов М.И. Сучасний урок. 2-е вид. М., 1985. С. 44]

Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу навчального предмета і відповідно займає своє місце в системі навчального предмета, теми програми і вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними завданнями курсу. “Але для цього урок сам повинен мати свою сувору, єдину внутрішню логіку, наповнену дидактичними цілями, засобами, методами і прийомами навчання. Урок – це педагогічний твір, і тому він повинен відрізнятися цілісністю, внутрішньою взаємопов’язанністю частин, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя та учнів. Це і забезпечує управління пізнавальною діяльністю учнів.” [Дидактика середньої школи. 2-е вид. М., 1982. С. 227].

В уроці відображені всі компоненти навчально-виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, діяльність з організування й управління, всі інші дидактичні елементи. Сутність уроку як цілісної динамічної системи полягає в колективно-індивідуальній взаємодії вчителя й учнів, у результаті якої відбувається засвоєння знань, умінь і навичок, досвіду діяльності, спілкування і взаємодій, розвиток здібностей школярів, а також удосконалення педагогічної майстерності вчителя. Така характеристика уроку дає підстави визначати його як форму руху навчання загалом і як форму організації навчання, зумовлену його закономірностями і принципами, основними дидактичними вимогами. Урок – найбільш економічно вигідна форма порівняно з індивідуальним навчанням, що дає змогу ефективно використовувати стимулювальний вплив учнівського колективу на навчальну діяльність кожного учня, передбачає зв'язок навчальної і позанавчальної роботи. [http://pidruchniki.com/17910211/pedagogika/urok_osnovna_forma_organizatsiyi_navchannya]

Існує кілька класифікацій уроків за різними критеріями.

Російський педагог Сергій Іванов (1890-1969) розробив класифікацію уроків на основі етапів навчання: 1) підготовка до вивчення теми; 2) первинне сприйняття навчального матеріалу; 3) осмислення навчального матеріалу; 4) закріплення знань шляхом повторення; 5) закріплення через застосування знань на практиці; 6) формування навичок у процесі вправ і тренування; 7) контроль і перевірка; 8) підбиття підсумків, узагальнення результатів навчання.

Відповідно до цих етапів С. Іванов виокремив такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані. [Іванов, С.В. Типи і структура уроку / С.В. Іванов - Воронеж: Комуна, 1952. - 152 с.]

За змістом, дидактичними цілями, основним способом проведення уроків І. Казанцев класифікує їх на такі типи: урок із різними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-екскурсія; кіноурок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне і практичне заняття. [Казанцев И. Н. Урок в советской школе. – М.: Учпедгиз, 1956. – 351 с.]

Найвдалішою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків.

За класифікацією В. Онищука, розрізняють такі типи: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок. [Онищук В.А. Типы, структура и методика урока в школе. – К.: Рад. школа, 1976. – 184 с.]

Основы дидактики / Под ред. д-ра пед. наук проф. Б.П. Есипова. – М.: Просвещение, 1967. – 472 с.

Махмутов М.І. Сучасний урок. 2-е вид. М., 1985.

Під час проведення уроку все підпорядковується досягненню його мети. Мета уроку обумовлює його тип. Тип уроку – його вид. Вид – його структуру та зміст. Типологія уроків – це їх групування за певними загальними ознаками: метою, змістом, структурою, методами та технологіями навчання, місцем уроку у навчальному процесі тощо. Тип уроку – поняття, пов’язане з варіюванням його структури та змістових елементів. [Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах : Підручник. / Кол. авторів під кер. С. Ю. Ніколаєвої. – К. : Ленвіт, 1999. – 320 с.]

Пропонуючи варіанти класифікацій уроків, методисти намагаються максимально врахувати особливості свого навчального предмета. Так, не всі з них визначають уроки закріплення знань і формування мовленнєвих умінь і навичок, оскільки ці процеси на уроках мови практично збігаються. Так само як один тип розуміють і урок повторення, узагальнення і систематизації матеріалу. Тісний зв’язок між різними частинами уроків мови і повторюваність тих самих елементів у змісті уроків різних типів роблять

їх групування багато в чому умовним.

Народження будь-якого уроку починається з усвідомлення і правильного, чіткого визначення його кінцевої мети – чого вчитель хоче домогтися; потім встановлення кошти – що допоможе вчителеві в досягненні мети, а вже потім визначення способу – як учитель буде діяти, щоб мета була досягнута.

Загальноприйнято в науці, що мета – це передбачуваний, заздалегідь запланований (подумки або вербально) результат діяльності з перетворення якого-небудь об'єкту. У педагогічній діяльності об'єктом перетворення є діяльність учня, а результатом – в рівень навченості, розвиненості та вихованості учня.

Мета уроку в сучасній школі повинна відрізнятися конкретністю, з зазначенням засобів її досягнення і її переводом в конкретні дидактичні завдання.

Дидактичні завдання уроку реалізуються в реальній педагогічній дійсності через навчальні завдання (задачі для учнів). Це рішення учнями арифметичних завдань, виконання всіляких вправ, розбір речень, складання плану переказу і т.п. Ці завдання відображають навчальну діяльність учнів в конкретних навчальних ситуаціях.

Структура уроку і форми організації навчальної роботи на ньому мають принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскільки в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Єдиної думки щодо структурних частин та елементів уроку на сьогоднішній день в педагогічній науці немає. Взагалі в якості елементів уроку виділяються ті, які найбільш часто зустрічаються в практиці, а саме: 1) вивчення нового матеріалу, 2) закріплення вивченого, 3) контроль і оцінка знань учнів, 4) домашнє завдання, 5) узагальнення та систематизація знань. Також структурними елементами урок вважаються мета уроку, зміст навчального матеріалу, методи і прийоми навчання, способи організації навчальної діяльності.

Взаємодія структурних компонентів уроку об'єктивна. Однак процес навчання ефективний лише тоді, коли вчитель правильно розуміє єдність функцій кожного компонента окремо і його структурних взаємодій з іншими компонентами уроку, коли він усвідомлює, що кожен з компонентів дидактичної структури уроку пов'язаний з попередніми. Формування нових знань може бути успішним тільки з опорою на наявні знання, а відпрацювання навичок і вмінь успішно здійснюється після засвоєння нового. Дьяченко В.К. Організаційна структура навчального процесу. М., 1989.

У поглядах на вимоги до уроку варто дотримуватися двох підходів — загальнопедагогічного і методичного. Традиційно виокремлюють такі групи загальнопедагогічних вимог до уроку: санітарно-гігієнічні, дидактичні, психофізіологічні, виховні.

Санітарно-гігієнічні вимоги на уроці під керівництвом учителя мають бути забезпечені за відповідних санітарно-гігієнічних умов: оптимальний повітряний режим, достатнє освітлення, належний тепловий режим, чергування різних видів навчальної діяльності, відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів.

Дидактичні вимоги до уроку ґрунтуються на закономірностях процесу пізнання і передбачають організацію навчання на уроці з урахуванням таких чинників: наявності рушійної сили навчання і необхідність створення ситуацій для її дії; цілеспрямованої роботи з формування мотивів навчання; моделювання процесу навчання на уроці відповідно до вимог логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями та навичками; реалізації на уроці принципів навчання залежно від змісту навчального матеріалу, віку учнів; оптимального підходу до вибору методів і засобів навчання.

Психофізіологічні вимоги до організації навчально-виховного процесу на уроці випливають із загальнопедагогічного принципу природовідповідності. Слід враховувати особливості психічного й анатомо-фізіологічного розвитку учнів певного віку, дбаючи про забезпечення умов для розвитку в них позитивних емоцій як передумови активності пізнавальної діяльності.

Виховні вимоги зумовлені завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості відповідно до вимог розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання. На кожному уроці необхідно актуалізувати ті чинники, які мають впливати на формування всебічно розвиненої особистості. Цього досягають через зміст навчально-виховного процесу на уроці. Тому вже на етапі планування уроку варто виділяти не тільки дидактичну, а й виховну мету. [Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. — К.: Знання, 2006. — 312 с.]

Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що, урок – це організаційна форма навчання в межах класно-урочної системи, що характеризується відносною завершеністю обмеженого в часі педагогічного процесу, який проводить учитель за певним розкладом із групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки. Структура кожного уроку є варіативною, що передбачає використання його компонентів залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Це означає, що учитель повинен творчо планувати кожен урок.