Лекція
Тема. Методика проведення гри
Мета: - ознайомити з історією розвитку гри;
проаналізувати вплив гри на психічний розвиток дитини і на розвиток особистості;
дати основні поняття про особливості, структуру і педагогічні можливості ігрової діяльності;
розглянути класифікацію ігор;
визначити основні вимоги до ігор.
План
З історії використання гри
Гра – засіб всебічного розвитку дитини
Структура ігрової діяльності
Класифікація ігор
Вимоги до підготовки і проведення ігор
Література
Савченко О.Я. Дидактика Початкова школа.: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.: Генеза, 2002.-с.190-196.
Мухина В.С. Шестилетний ребенок в школе: Книга для учителя начальных классов. –М.: Просвещение, 1986.-с. 66-78.
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник.- К.: Вища шк., 1997. – с. 7-15, 36-45.
Юный педагог І ступень. Воспитатель октябрят. Методические рекомендации для руководителей факультатива. – М.: 1989.- с. 137-153.
Методические рекомендации к лабораторным и практическим занятиям по методике воспитательной работы. Часть 2. Харьков: ХГПИ: 1988.- с. 3-5.
З історії гри
Гра є особливим видом діяльності, який розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом усього життя. Недивно, що проблема гри залучає до себе увагу дослідників педагогіки, психології, філософії, соціології, етнографії та інших представників науки. Більшість сучасних науковців пояснюють гру як особливий вид діяльності, що склався на певному етапі розвитку суспільства.
На поч. ХХ ст. у науковців не було єдності у розв’язанні питання, що виникло раніше: праця чи гра. Вчені дійшли висновку, що гра має багатовікову історію і виникла у первісному суспільстві, разом з різними видами мистецтва.
До праці людину примушували життєві потреби, пов’язані з необхідністю здобувати їжу, охороняти своє помешкання. Праця, полювання, війна – все це супроводжувалося почуттями радості, задоволення, гіркоти. Бажання знов пережити почуття, що виникли в тому чи іншому виді діяльності, побуджувавали первісну людину до обрядових ігор, танців, пісень.
Таким чином, в історії людства праця старша за мистецтво і гру: спочатку це були землеробство, полювання, війна, а потім це знаходило відображення у танцях, піснях. Елементах драматичного зображувального мистецтва.
Психолог Д.Ельконін у монографії «Психологія гри» виникнення дитячої гри пояснював тим, що на зорі розвитку суспільства діти рано включалися у життя дорослих, брали безпосередню участь у їхній діяльності. Потреби у грі вони тоді ще не відчували. Ускладнення знарядь праці унеможливлювало участь дітей у допомозі дорослим, спричинило потребу в спеціальній підготовці до трудової діяльності. З цією метою почали виготовляти зменшені знаряддя: луки, списи, ножі тощо. Діти вправлялися з ними і такі заняття можна було вважати іграми-вправами.
З розвитком виробничих сил, ускладненням знарядь праці звужувалося коло доступних для дітей сфер виробництва, окремі види праці вони могли лише спостерігати. Змінювалися і функції предметів, яким діти оперували: якщо зменшений лук дотепер не втратив своєї основної функції (з нього можна пускати стріли і влучати в ціль), то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки копією справжньої. Так з’явилися іграшки і рольові ігри, завдяки яким діти задовольняли своє прагнення до спільного з дорослим життям. Отже, гра є історичним утворенням.
З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Вона починає вважатися “несерйозним заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів і служить для організації дозвілля”.
У школі на учнів дивилися як на слухняних виконавців і тому грі не було місця. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини (у дитячому садку діти граються, а в школі – учаться, щоб підготуватися до життя, а після школи працюють) ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра.
Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоції.
Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлено потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І.Сеченова, І.Павлова, П.Лесгафта, Т.Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів в організмі дитини пов’язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій.