55

ЗМІСТ

ВСТУП			3
РОЗДІЛ 1.	ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ У СІМ’Ї	5
1.1.	Здоров’я та здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна проблема	5
1.2.	Теоретичні засади підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї	9
1.3.	Обгрунтування програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоровя дітей у сімї	14
РОЗДІЛ 2.	РОЗРОБКА ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПРОГРАМИ	20
2.1.	Розробка програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї	20
2.2.	Впровадження програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї	27
2.3.	Аналіз результатів експерименту дослідження	36
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ			39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			40

ВСТУП

Актуальність дослідження. В Україні формування відповідального ставлення до здоров’я в дитячому та молодіжному оточенні стає важливим соціально-економічним та гуманітарним складником державної політики. Особливе занепокоєння викликає те, що за даними міністерства охорони здоров’я за останнє десятиліття у дитячому та молодіжному оточенні зростає популярність малорухомого способу життя; усе більше переважають пасивні форми дозвілля, ризикована поведінка та різні форми залежності –алкогольна, наркотична, тютюнова, тощо. Кожна шоста дитина в Україні народжується з відхиленнями у здоров’ї, а за час навчання в школах учні втрачають щонайменше третину свого здоров’я [10].

Подолання зазначених негативних тенденцій, які склалися в сучасному освітньому й соціально-виховному просторі щодо стану здоров’я учнівської молоді, стане можливим лише за умови якісної підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери,які будуть готові до збереження й зміцнення здоров’я, дітей та молоді.

В останні роки статус соціального педагога набуває в Україні все більшої вагомості. Питанням здоров’я творчої та здоров’язберігаючої діяльності фахівців соціально-педагогічної сфери присвячено праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Філософський та соціальний напрями дослідження проблем збереження здоров’я різних категорій населення відображено в працях А. Бойко, Н. Гундарева, В. Крюкова, Ю. Лисицина, О. Сахно. Проблема відповідального ставлення людини до свого здоров’я розкрита у працях В. Ананьєва, Т. Бойченко, М. Віленського, В. Каган, В. Смирнова. Пошуку нових соціально-педагогічних технологій формування здорового способу життя присвячені дослідження О. Вакуленко, Н. Заверико, Н. Зимівець, С. Омельченко, Л. Сущенко, О. Стойко, Л. Тихомирової. У низці досліджень розглянуто питання підготовки фахівця соціально-педагогічної сфери до виконаннясвоїх професійних функцій (С. Архипова, І. Звєрєва, А. Капська, Г. Лактіонова, Ю. Мацкевіч, Л. Міщик, В. Поліщук, І. Трубавіна, С. Харченко та ін.). Питання ж професійної підготовки фахівців до сприяння здоров’ю та формування установок на діяльність, спрямовану на збереження та зміцнення здоров’я і в учнівському оточенні, і в педагогічній спільноті є малодослідженими (В. Підобід, С. Омельченко, В. Пахальян) що, безумовно, актуалізує наше дослідження.

Об’єкт дослідження – процес підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї.

Предмет дослідження – програма підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї.

Мета дослідження – визначити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї.

У відповідності до об’єкта, предмета, мети й гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

1. Проаналізувати науково-методичну літературу щодо підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї.

2. Розробити та експериментально перевірити ефективність програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури; порівняння, узагальнення педагогічних, психологічних, основ досліджуваної теми; аналіз документів, які регламентують процес формування здорового способу життя; емпіричні – інтерв’ювання, анкетування, бесіди з метою виявлення рівнів професійної освіти майбутніх соціальних педагогів; аналіз педагогічного досвіду, педагогічний експеримент з метою перевірки особливостей ефективної організації процесу підготовки майбутніх соціальних педагогів в умовах професійної педагогічної освіти.

Розділ 1 теоретичні засади підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї

1.1. Здоров’я та здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна проблема

Проблематика здоров’я та здорового способу життя висвітлена в Л. Анісімова, В. Коваль, Г. Кулініч, І. Дубровіна, О. Єлізарова.

На думку О. Козлова, Ц. Короленка, О. Лісовець, А. Мудрика, М. Малькова здоров’я це - якість пристосування організму до умов зовнішнього середовища і представляє підсумок процесу взаємодії людини й довкілля; сам стан здоров'я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних і соціальних) і внутрішніх (спадковість, стать, вік) чинників. 

С. Омельченко, Л. Сущенко, О. Стойко розглядали компоненти (види) здоров'я, зокрема: 

1. Соматичне здоров'я - поточний стан органів та систем організму людини, - основу якого складає біологічнапрограма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, домінуючими на різних етапах онтогенетичного розвитку.

2. Фізичне здоров'я - рівень росту і розвитку органів і систем організму, - основу якого складають морфофізіологічні та функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції. 

3. Психічне здоров'я - стан психічної сфери, - основу якого складає стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такийстан зумовлено як біологічними, так і соціальними потребами, в також можливостями їх задоволення.

4. Моральнездоров'я - комплекс характеристикмотиваційноїі потребностно-інформативної сфери життєдіяльності, - основу якого визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві.

Моральним здоров'ям опосередкована духовність людини, тому що воно пов'язане з загальнолюдськими істинамидобра, любові та краси [19; 26; 35; 38].

В. Коваль окреслив питання здоров'я, зокрема до них можна віднести: специфічна (імунна) і неспецифічна стійкість до дії пошкоджуючих факторів; показники росту і розвитку; функціональний стан і резервні можливості організму; наявність і рівень якого-небудь захворювання або дефекту розвитку; рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок [14; 25]

Такі вчені як, М. Антропова, Є. Кудрявцева, М. Мамардашвили наголошують, що здоровий спосіб життя – це спосіб організації виробничої, побутової і культурної сторін життєдіяльності, який склався у людини, що дозволяє в певній мірі реалізувати свій творчий потенціал.

В. Горащук здоровий спосіб життя розглядає як діяльність, спрямовану на формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людей як умови ы передумови здыйснення, розвитку інших сторін і аспектів способу життя.

Н. Болдін, А. Борисенко, Д. Ізуткін, Ю. Лісіцин здоровий спосіб життя розглядають як відносно окрему частину життя людини, на яку відводиться певний час.

Для вирішення всіх практичних і наукових питань здоров’я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров’я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здорового способу життя. За даними Є. Булич, Г. Муравова у науковій літературі існує 99 визначень поняття здоров’я.

І. Брехман дає визначення, виходячи з концепції «людина в потоці інформації», «здоров’я людини – її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різних змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації».

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: «здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям».

Б. Чумаков охарактеризує здоровий спосіб життя, як «активна діяльність людей, спрямована, в першу чергу, на збереження і поліпшення здоров'я. При цьому має враховуватися те, що спосіб життя людиниі сім'ї не складається сам по собі в залежності від обставин, а формується протягом життя цілеспрямовано і постійно. Формування здорового способу життя є головним важелем первинної профілактики у зміцненні здоров'я населення через зміни стилю й укладу життя, його оздоровлення з використанням гігієнічних знань у боротьбі зі шкідливими звичками, подоланням несприятливих сторін, пов'язаних з життєвимиситуаціями»[15; 135].

Л. Сущенко ззазначає здоровий спосіб життя формується всіма сторонами і проявами суспільства, пов'язаний з особистісно-мотиваційним втіленням індивідом своїх соціальних, психологічних та фізіологічних можливостей і здібностей. «Від того, наскільки успішно вдається сформувати і закріпити у свідомості принципи і навички здорового способу життя в молодому віці, залежить в подальшому вся діяльність, що перешкоджає розкриттю потенціалу особистості» [32; 36]

Таким чином, під здоровим способом життя слід розуміти типові форми і способи повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і удосконалюють резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання своїх соціальних та професійних функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій. І висловлює орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як і індивідуального, так і суспільного здоров'я. 

За сучасними уявленнями Ц. Короленка, В. Матвєєва в поняття здорового способу життя входять наступні складові: відмова від шкідливих звичок; раціональне харчування; загартовування; особиста гігієна; позитивні емоції; оптимальний руховий режим.

В працях С. Архипова, І. Звєрєва наголошується на необхідності формування належної мотивації до здорового способу життя з раннього віку.

Л. Анісімов, Ю. Василькова, І. Дубровіна, Г. Кулініч, Б. Нікітін в своїх працях дослідили питання необхідності проведення профілактичних заходів зокрема: виховання вольових якостей характеру, знання правових засад охорони здоров'я, правильне ставлення до життєвих цінностей, формування інтересу до творчої, пізнавальної діяльності, створення умов для соціального та професійного самовизначення.

Профілактика (у перекладі з грецької - запобіжний, попереджувальний) - це цілий комплекс заходів, які спрямовані на те, щоб забезпечити високий рівень здоров'я людей, їх творчого довголіття, усунення причин захворювань (наприклад, попередження розвитку шкідливих звичок), створення кращих умов для праці , побуту, відпочинку [3; 7; 10]. 

Л. Боднар, Р. Вайнола, О. Єлізаров в своїх працях виділяють види профілактичної роботи соціального педагога з реалізації права неповнолітнього на охорону здоров'я: 

- Залучення дітей до діяльності з охорони свого фізичного, емоційного і соціального здоров'я; 

- Навчання культурі використання вільного часу з урахуванням можливостей і потреб особистості, кількості годин, відведених на ті чи інші заняття, загального режиму в школі і сім'ї; 

- Цілеспрямоване навчання способам спостереження за своїм станом і його саморегуляція у діяльності і спілкуванні; 

- Формування етнокультури дітей. 

В. Войтенко, І. Смірнов, А. Царенковважають, що у реальному житті всі чотири складові – соціальна, духовна, фізична, психічна діють одночасно. Інтегрований вплив цих складових визначає стан здоров’я людини як цілісного складного феномену. До основних передумов життя здоров’я зараховують дев’ять чинників:мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси, спосіб життя.