1.Метод і методологія

Метод - в самому широкому сенсі слова - "шлях до чого-небудь", спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі. Поняття "методологія" має два значення: система визначених способів і прийомів, що застосовуються в тій чи іншій сфері діяльності; вчення про цю систему, загальна теорія методу, теорія в дії.

Основна функція методу - внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення того або іншого об'єкта. Метод - сукупність правил, прийомів пізнання і дії, система приписів, вимог, які повинні орієнтувати в рішенні задачі, досягненні результату. Він дозволяє (якщо правильний) заощаджувати сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом. Тільки усвідомлене застосування методів робить діяльність людей більш раціональною і ефективною.

 Методологія формувалася у зв'язку з необхідністю узагальнення та розробки тих методів, які були відкриті в філософії, науці. Будь науковий метод розробляється на основі теорії, яка виступає його передумовою. Ефективність методу обумовлена ​​фундаментальністю теорії, яка "стискається в метод". Метод використовується для подальшого розвитку науки, теоретичного знання.

 Основні відмінності теорії і методу полягають у наступному:

а) теорія - результат попередньої діяльності, метод - вихідний пункт подальшої діяльності;

б) головні функції теорії - пояснення і передбачення, методу - регуляція і орієнтація діяльності;

в) теорія - система ідеальних образів, що відображають сутність об'єкта, метод - система правил для подальшого пізнання і зміни дійсності.

2.Співвідношення понять «теорія» «предмет»»метод»

Науковий метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила того чи іншого методу обумовлені змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка «стискається в метод». У свою чергу «метод розширяється в систему», тобто використовується для подальшого розвитку науки, поглиблення і розгортання теоретичного знання як системи, його матеріалізації, об'єктивізації в практиці. Ставлення до неї, в силу цілого ряду обставин, неможливо. Вплив філософських принципів на процес наукового дослідження завжди здійснюється не прямо і безпосередньо, а складним опосередкованим шляхом - через методи, форми і концепції «нижележащих» методологічних рівнів. Філософський метод не є «універсальна відмичка», з нього не можна безпосередньо отримати відповіді на ті чи інші проблеми приватних наук шляхом простого логічного розвитку загальних істин. Він не може бути «алгоритмом відкриття», а дає вченому лише саму загальну орієнтацію дослідження, допомагає вибрати найкоротший шлях до істини, уникнути помилкових ходів думки.

Філософські методи не завжди дають про себе знати в процесі дослідження в явному вигляді, вони можуть враховуватися і застосовуватися або стихійно, або свідомо. Але в будь-якій науці є елементи загального значення (наприклад, закони, категорії, поняття, принципи і т. д.), які і роблять всяку науку «прикладної логікою». У кожній з них «панує філософія», бо загальне (сутність, закон) є усюди (хоча завжди воно проявляється специфічно). Найкращі результати досягаються тоді, коли філософія є «хорошою» і застосовується в науковому дослідженні цілком свідомо.

Слід сказати, що широкий розвиток в сучасній науці внут-рінаучной методологічної рефлексії не "скасовує» філософські методи, що не елімінує їх з науки. Ці методи завжди в тій чи іншій мірі присутні в останній, якою б ступеня зрілості ні досягли її власні методологічні засоби. Філософські методи, принципи, категорії «пронизують» науку на кожному з етапів її розвитку.