69

Кваліфікація злочинів та початкові процесуальні дії

Мета: слухачі повинні вміти дати правильну кваліфікацію вчинених злочинів та здійснити початкові процесуальні дії

Примітка. Документи і норми, нормативно-правових актів, на які робляться

посилання у тематичному матеріалі обов’язкові для ознайомлення.

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

Тема №1 Кримінальний кодекс України. Злочин і склад злочину. Основи кваліфікації злочинів

Кримінальне право – це сукупність кримінально-правових норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Завдання кримінального права:

• правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства;

• запобігання злочинам.

Структура Кримінального кодексу України (далі - КК):

• Загальна частина КК – включає норми, що визначають завдання, принципи, підстави кримінальної відповідальності та основні інститути кримінального права;

• Особлива частина КК – включає норми, що описують конкретні види злочинів (диспозиція статті) із зазначенням видів та розмірів покарань (санкція статті);

• Прикінцеві та перехідні положення;

• Додаток – Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, вони перебувають у взаємозв’язку між собою, а відтак розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до норм Загальної частини.

Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп’яніння, буде мотивуватися з посиланням на п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, а якщо злочин було вчинено за наявності пом’якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 66 КК.

Злочин: поняття, ознаки, класифікація. Відмінність від адміністративного правопорушення. Стадії вчинення злочину

Злочин – це передбачене КК суспільно небезпечне, винне та каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

• суспільна небезпечність;

• протиправність;

• винність;

• караність;

• діяння (дія чи бездіяльність);

• вчинення його суб’єктом злочину.

Малозначність діянь – правова властивість, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Наприклад, практика відносить до малозначних діянь: а) підроблення старшокласником підпису вчителя у шкільному журналі; б) крадіжка пиріжка з торгової ятки; в) незаконні викрадення, носіння і зберігання трьох патронів до вогнепальної зброї тощо.

Варто розуміти, що малозначність діяння наявна тільки тоді, коли воно не могло навіть у припущеннях заподіяти істотну шкоду. Якщо негативні наслідки не настали через зовнішні обставини, але по суті діяння було небезпечним, то воно може кваліфікуватись як замах на злочин.

Наприклад, якщо особа зробила постріл у іншу людину, але не влучила в неї, то залежно від умислу особи діяння слід кваліфікувати як незакінчений замах на вбивство чи нанесення тілесних ушкоджень.

Злочин відмежовується від інших правопорушень (зокрема, адміністративних) за наступними основними критеріями: 1) характер і ступінь суспільної небезпечності; 2) суб’єкт юрисдикції; 3) тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння; 4) наслідки правопорушення; 5) наявність чи відсутність вини; 6) суб’єкт правопорушення.

Наприклад, адміністративні правопорушення «дрібна крадіжка» (ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення – КУпАП) або «дрібне хуліганство» (ст. 173 КУпАП) за ступенем суспільної небезпечності (у першому випадку – недостатня вартість викраденого майна, що необхідно для початку кримінального провадження, а в іншому – відсутність особливої зу­хвалості чи виняткового цинізму, а отже й грубого порушення громадського порядку) відрізняються відповідно від злочинів «крадіжка» (ст. 185 КК) та «хуліганство» (ст. 296 КК).

Класифікація злочинів – розподіл їх на групи залежно від визначеного критерію.

За ступенем тяжкості злочинів (ст. 12 КК) злочини поділяються на:

• невеликої тяжкості – передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.) (наприклад, хуліганство – ч. 1 ст. 296 КК);

• середньої тяжкості - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 5 років (наприклад, крадіжка – ч. 1 ст. 185 КК);

• тяжкий злочин - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 10 років (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження – ч. 1 ст. 121 КК);

• особливо тяжкий - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 н.м.д.г., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (наприклад, умисне вбивство – ч. 1 ст. 115 КК).

Стадії вчинення злочину – це відповідні етапи виникнення, розвитку та реалізації злочинного діяння.

Готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замах на злочин (ч. 1 ст. 15 КК) – це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Види замаху:

• закінчений – особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК);

• незакінчений – особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Особа, яка відмовилась від доведення злочину до кінця через зовнішні обставини, притягається до відповідальності за вчинення замаху на відповідний злочин.

Наприклад, громадянин П., намагаючись згвалтувати жінку, встиг тільки заломити потерпілій руки, коли почув сирену патрульної служби і втік. У даному випадку діяння слід кваліфікувати як незакінчений замах на зґвалтування.

Склад злочину: поняття, елементи, ознаки та види

Склад злочину – це сукупність встановлених законом про кримінальну відповідальність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують певне суспільно небезпечне діяння в якості злочину.

Елементи складу злочину: 1) об’єкт; 2) об’єктивна сторона; 3) суб’єкт; 4) суб’єктивна сторона.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що, у свою чергу, виключає кримінальну відповідальність такої особи.

Ознаки об’єкта злочину: 1) суспільні відносини; 2) предмет злочину; 3) потерпілий від злочину. Об’єктивної сторони: 1) су­спільно небезпечне діяння; 2) злочинні наслідки; 3) причин­ний зв’язок між діянням і наслідками, що настали; 4) місце; 5) час; 6) спосіб; 7) обстановка; 8) знаряддя; 9) засоби вчинення злочину. Суб’єкта: 1) фізична особа; 2) осудність; 3) вік кримінальної відповідальності; 4) ознаки спеціального суб’єкта. Суб’єктивної сторони: 1) вина; 2) мотив; 3) мета; 4) емоційний стан.

Об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Наприклад, об’єктом при вбивстві є життя особи, при викраденні майна – власність, при хуліганстві – громадський порядок.

Предмет злочину – це речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин (наприклад, при крадіжці її предметом є майно, речі та інші цінності, а при незаконному носінні зброї – зброя).

Потерпілим від злочину (у кримінальному провадженні) може бути фізична особа, якій злочином безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій злочином завдано майнової шкоди.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішній прояв суспільно не­безпечного посягання.

• Матеріальний склад злочину – це такий склад злочину, при якому злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, вбивство, тілесні ушкодження різного ступеня, крадіжка, шахрайство тощо).

• Формальний склад злочину передбачає, що злочин є закінченим з моменту вчинення лише суспільно небезпечного діяння (наприклад, державна зрада, вимагання, контрабанда, зґвалтування тощо).

• Усічений склад злочину – це такий склад злочину, при якому злочин вважається закінченим з моменту попередньої злочинної діяльності, тобто на стадії готування або замаху (наприклад, посягання на життя державного чи громадського діяча, розбій, створення злочинної організації, бандитизм тощо).

Су­спільно небезпечне діяння – це передбачені кримінальним законом злочинні дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об’єкту кримінально-правової охорони. Суспільно небезпечні наслідки – це реальна шкода, яка заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом. Причинний зв’язок – це такий об’єктивний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та наслідками, що настали, при якому діяння є безпосередньою причиною наслідків.

Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину належать: 1) місце – це певна територія, на якій вчиняється злочинне діяння та (або) наста­ють його наслідки; 2) час – це певний період, протягом якого скоюється зло­чин, зокрема, певна частина року, місяця, тижня, доби, а також час, пов’язаний з певними умовами; 3) спосіб – це форма прояву злочинного діяння, тобто сукупність прийомів і методів, які використовувалися у процесі вчинення злочину; 4) обстановка – це сукупність умов, за яких скоюється злочин; 5) знаряддя – це пред­мети матеріального світу, які безпосередньо використовуються особою в якості інструментів при вчиненні злочину; 6) засоби – це предмети, речі чи процеси, за допомогою яких вчиняється злочин, та які полегшують чи сприяють доведенню його до кінця.

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Ознаки суб‘єкта:

Фізична особа – це людина (громадянин України, особа без громадянства, іноземець).

Осудність – це психічний стан особи, що полягає в її здатності за станом психічного здоров’я усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Вік особи, з якого може наставати кримінальна відповідальність, – загальний з 16 років; зменшений – з 14 років; підвищений – з 18 років.

Спеціальний суб’єкт – це особа, котра крім обов’язкових загальних ознак, має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину (наприклад, службове становище, професія, певна діяльність, родинні відносини,стать тощо).

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішній прояв суспільно небезпечного посягання.

Вина – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу (прямого чи непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості). Мотив злочину – це усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин. Мета злочину – це уявлення особи про бажаний результат, досягнути якого вона прагне, скоюючи злочин. Емоційний стан – це сукупність емоцій і переживань, які були в особи під час вчинення нею злочину.

Практика показує, що, якщо у суб’єкта злочину наявні декілька мотивів, при кваліфікації визначається один, який переважає над іншими.

Основи кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочинів – це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками діяння, вчиненого суб’єктом, і ознака­ми складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Підстави кваліфікації злочинів:

• фактична – обставини справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріп­лені (де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб’єк­тив­­­не ставлення особи до скоєного, тощо);

• нормативна (юридична) – склад злочину, що описаний в кримінально-правовій нормі.

Формула кваліфікації злочину – сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. При кваліфікації застосовуються тільки «п.» (що означає «пункт»), «ч.» (що означає «частина»), «ст.» (що означає «стаття»), а також абревіатура «КК» (що означає «Кримінальний кодекс»). 

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організа­тор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник).

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосо­вуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), які містять заборонювальні норми (наприклад, ст. 257, ч. 2 ст. 110, п. 5  ч. 2 ст. 115). Навпаки, не застосовуються у формулі кваліфікації злочинів роз’ясню­вальні та заохочувальні норми.

При кваліфікації злочинів роль виконавця додатково статтею Загальної частини не позначається.

Важливо пам’ятати про різницю застосування розділових знаків при кваліфікації злочинів. Комою («,») відокремлюють норми Загальної і Особливої частин, які позначають один склад злочину. (Наприклад, пособництво у грабежі – ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 186 КК). Крапкою з комою («;») розділяють різні склади злочинів вчинені тією ж особою. (Здійснення особою вбивства, а потім крадіжки – ч.1 ст. 115; ч. 1 ст. 185 КК).

Якщо у діяннях особи наявні ознаки злочину, передбаченого різними частинами однієї статті, слід обрати ту частину, яка передбачає жорсткіше покарання.

Наприклад, суб’єкт вчинив крадіжку з проникненням у приміщення у великих розмірах. У даному випадку діяння кваліфікується за ч. 3 ст. 185 КК (кваліфікуюча ознака – з проникненням у приміщення) і ч. 4 ст. 185 КК (- у великих розмірах). У кінцевій формулі кваліфікації слід написати лише ч. 4 ст. 185 КК.

Дане правило не поширюється на випадки, коли різні частини статті описують різні склади злочину (наприклад, ст. 263 КК)

Приклади:

1. Готування. Бажаючи вбити свого колегу по роботі, громадянин П. купив у невідомого вибуховий пристрій, який він мав встановити в машині колеги. У даному випадку придбання вибухового пристрою кваліфікується за ч.1 ст. 263; ч.1 ст. 14, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

2. Закінчений замах. Бажаючи позбавити життя свою тещу, П. наніс їй 3 удари ножем в живіт. Однак лікарі вчасно надали їй допомогу, і теща пролежала в лікарні 1 місяць, після чого була виписана. У даному випадку П. вчинив всі дії, які вважав за потрібне, щоб позбавити тещі життя. Бажані наслідки не настали не через П., тому діяння кваліфікується як ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

3. Незакінчений замах. З метою власної наживи громадянин Л. проник у будинок Р. і викрав столове срібло. При виході з будинку був затриманий співробітниками патрульної служби. У даному випадку суб’єкт усвідомлював, що не довів справу до кінця (не втік з місця злочину, не заховав крадене, не використав його, тощо), тому діяння слід кваліфікувати як ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК.

4. Організація. К. задля помсти своїй колишній дружині розробив план її «усунення», хоча особисто її вбивати не збирався. Він дослідив її щоденний маршрут, розпорядок дня, визначив малолюдні місця на її шляху, знайшов виконавця, заплатив йому 1000 доларів і передав «напрацювання» останньому. Через день колишня дружина була вбита виконавцем. У даному випадку в діяннях наявні ознаки як організатора (розробка плану), так і підбурювача (підштовхування до злочину шляхом підкупу). Однак при кваліфікації зазначаємо тільки організацію як більш суспільно небезпечну роль. Кваліфікація: ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК.

5. Підбурювання. Задля власних інтересів Л. шляхом залякування змусив свого підлеглого підпалити офіс конкурентів. Для кваліфікації підбурювання немає значення, яким способом було вчинене стимулювання до вчинення злочину (підкуп, погроза, шантаж і т.д.). Кваліфікація: ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 194 КК.

6. Пособництво. Громадянин Ф., бажаючи допомогти своєму товаришу Г., позичив йому рушницю, знаючи, що Г. має намір вбити свого начальника. Пособництво – це будь-яка допомога у вчиненні кримінального правопорушення за умови, що суб’єкт усвідомлював, що цим він сприяє вчиненню злочину. Кваліфікація: ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 115 КК.

Слід пам’ятати, що пособництво у вчиненні одного злочину може одночасно утворювати склад іншого злочину. (Наприклад, Р. попросила свою неповнолітню дочку попередити М., якщо побачить наближення патрульного наряду, поки той краде металобрухт з чужого подвір`я. Тоді дії кваліфікуються: ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 304 КК)