na_zavtra-1

53. Основні риси права в українських землях в складі Російської імперії у другій половині ХІХ ст. цивільного права Цивільне законодавство вирізняло правоздатність та дієздатність особи, об'єкт і суб'єкт цивільних правовідносин, фізичних та юридичних осіб. Закон містив вказівки на поняття права власності, найважливішими ознаками якого були у поєднанні володіння, користування та розпорядження. У зобов'язальному праві правовідносини могли виникати за згодою сторін і поза нею (силою закону). Законодавство регулювало виникнення правовідносин, їх припинення, основний зміст зобов'язальних дій тощо. Найсуттєвішими видами договорів були купівля-продаж, міна, дарування, запродажна, позика, постачання, найм, підряд, доручення, товариство, кооператив, страхування тощо. Сімейне право регулювало шлюбну угоду, опіку і піклування, відповідальність батьків та дітей. Умовами дійсності шлюбу встановлено обопільну згоду сторін, визначений законом вік (чоловіки 18-80 років, жінки 16-80 років); згоду батьків обох наречених; для християн - вінчання. Розірвання шлюбу (через формальний духовний суд) допускалося у виняткових випадках: а) перелюбства; б) нездатності до шлюбного життя; в) покарання судом; г) тривалої відсутності. Подружні обов'язки поділялися на особисті і майнові, діти - на законних і незаконних. Опіка і піклування встановлювалися над малолітніми, божевільними, слабоумними, глухонімими, марнотратами, майном безвісти відсутніх. У спадковому праві передбачалося успадкування за заповітом і за законом. Заповіт не мав суперечити законам та моралі. Норми визначали і частку виморочного майна, яке з'являлося у разі відсутності спадкоємців або їхнього небажання одержати спадок. Виморочне майно ішло державі або тим установам, де служив чи числився гажійний.	54.Революційні події 1848-1849 рр. в Австрійській імперії, їх вплив на державно-правове життя в Західній Україні. В Австрійській імперії протягом усієї першої половини XIX ст., незважаючи на реформи, залежність селян від поміщиків зберігалася повсякчасно. Поміщики мали у своїх володіннях всю повнотою судової і поліцейської влади, збільшували панщину й оброки. Крім поземельного чиншу, селяни несли оброки, численні платежі, пов'язані з переходом їхнього майна в інші руки, і виконували «робот» - панщину, а також платили звичайні оброки за право займатися будь-яким ремеслом. Напередодні 1848 р. в Австрійській імперії: в Угорщині, Чехії, Галичині, у Хорватії, Ломбардії, Венеції й інших областях спостерігалося сильне суспільне невдоволення, гострі класові і національні протиріччя. У самому Відні, напередодні 1848 р. неухильно зростали опозиційні настрої. Нижньоавстрійський сейм ще в 1843 р. був змушений прийняти резолюцію про скасування феодальних повинностей, а в 1845 р. Народне обурювання виявлялося в стихійних селянських виступах, у відмові виконання панщини. Спостерігалися також хвилювання серед робітників, особливо в передмістях Відня.  революційний рух, як у центрі, так і на периферії не міг задовольнитися незнаними поступками уряду і продовжував швидко розвиватися. 11 і 12 березня у Відні відбулися виступи робітників і студентів, на яких звучали заклики про скинення абсолютистсько-феодального гніта Уряд для втихомирення заколоту вирішив використати армію, яка вже чекала наказу. Тисячі робітників направилися до арсеналу і захопили зброю. Уряд був змушений скасувати наказ про введення облогового стану. 25 квітня була опублікована нова конституція, що поширювалася на всю територію Австрійської імперії. Конституція передавала виконавчу владу і керівництво збройними силами імператорові, надавала йому право абсолютного вето.
56	58
57.Зміни в суспільно-політичному ладі України в ході революції 1905-1907 рр. Початок нових змін у державному ладі Російської імперії поклала буржуазно-демократична революція 1905-1907 років. Реформи, проведені царизмом за період з 17 жовтня 1905 року до кінця квітня 1906 року, носили вимушений характер, оскільки необхідно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905 проголошується маніфест: «Про затвердження Державної Думи» і приймається Положення про вибори до Державної Думи. Закон від 6 серпня 1905 року з виборів в першу думу реалізований не був, оскільки він був бойкотував більшовицькими організаціями. За Маніфесту від 17 жовтня 1905 року робітники могли створювати профспілки, а Тимчасові правила про товариства і спілки від 14 березня 1906 передбачали створення профспілок без дозволу урядової влади. Але цей загальний принцип мав деякі обмеження: статут суспільства потрібно було пред'являти на затвердження, заборонялося створення товариств, діяльність яких «порушувала громадянський спокій та безпека». Буржуазія, як і дворянство, займала привілейоване становище. І якщо дворянство було політичним, то буржуазія - економічним фундаментом суспільства. Російський уряд підтримувало промисловість і створювало всі умови для капіталістичної еволюції Російської імперії. Про яку автономій на початку XX століття можна було говорити, якщо навіть терміни «України» і «український народ» були офіційно заборонені. Великий вплив на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях мала російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 років.
62. Джерела, пам’ятки права та основні риси права, яке діяло на українських землях на початку ХХ ст. в складі Російської імперії. Звід Законів Російської імперії На початку XX століття приймається ряд нормативних актів, які посилюють охорону приватної власності, покращують для дворян умови кредиту та продажу їм земель, розширюють права власників в сфері промислового та фінансового підприємництва. Столипінське аграрне законодавство змінило правове становище селянської земельної власності. Відтепер селянам дозволялося без перешкод виходити з громади, була розширена їхня цивільна правоздатність. У той же час зростає кількість актів, які відображали політику сприяння створення монополістичних об'єднань, розвитку акціонерного, промислового та банківської справи. В останнє десятиліття XIX століття був підготовлений новий кримінальний кодекс - Кримінальне укладення 1903 року, яка була підписана імператором, але повністю так і не вступило в дію. 1906 році був введений в дію тільки розділ про державні злочини та деякі окремі статті Кримінального уложення. Нове законодавство повністю базувалося на принципах буржуазного кримінального права. На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи.	63
66.Лютнева революція 1917 р. її особливості в Україні. часть Росії у Першій світовій війні 1914–1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів. У середині лютого 1917 р. внаслідок нестачі хліба, спекуляцій і постійного підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путиловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На Україні процес повалення старої влади йшов над звичайно бурхливо. Робітники та солдати роззброювали поліцію та жандармерію, заарештовували представників царських властей. Створювались нові органи місцевої вла­ди — Ради робітничих і солдатських депутатів. У Харкові Рада робітничих депутатів остаточно сформувалась і поча­ла діяти 2 березня, у Києві — 3-4 березня. Всього ж про­тягом цього місяця виникло понад 170 Рад, у тому числі в Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Вінниці, Єлисаветграді, Полтаві, Чернігові. У селах розгорнувся процес створення Рад селянських депутатів. Створення цих органів революційно-демократичної диктатури робітничого класу і селянства означало, що революція пішла далі «традиційних» буржуазно-демократичних революцій, які завершува­лись організацією влади буржуазії Події в Петрограді прискорили початок Української національно-демократичної революції. Водночас із конку­руючими владними структурами 3—4 березня 1917 р. в Києві було сформовано ще один центр влади, який став носієм ідеї національного відродження України, — Українську Центральну Раду. Вона швидко перетворила­ся на впливовий представницький орган народної влади..	64
77	67.Двовладдя в Росії. Органи Тимч. уряду та Ради в Україні. У березні 1917 після переговорів Тимчасового комітету Державної думи та Виконкому Петроради було сформовано тимчасовий уряд. Був призначений голова, міністри. Від "лівих" партій в уряд увійшов есер Керенський, отримав портфель міністра юстиції. Есеро-меншовицьке керівництво Петроградської Ради вважало совершившуюся революцію буржуазною. Тому воно не прагнуло взяти в свої руки гос.власть і зайняло позицію підтримки тимчасового уряду. У Росії утворилося двовладдя. У ході лютневої революції в Росії склалося двовладдя: тимчасовий уряд - орган диктатури буржуазії і поміщиків; ради робітничих, солдатських депутатів - орган влади трудящих. Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. у Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною Радою і представниками Тимчасового уряду (Керенський, М.Терещенко, І.Церетелі). У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Центральна Рада погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими Установчими зборами у листопаді 1917 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду представницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками національних меншин), а Генеральний Секретаріат - органом крайової адміністрації. Тимчасовий уряд погодився також сприяти об'єднанню українців в окремі військові частини.З липня 1917 р., дотримуючись узятих на себе зобов'язань, Центральна Рада схвалила Другий Універсал, у якому виступила проти "намірів самовільного здійснення автономії України".
78	80.Джерела, пам’ятки, осн. риси пр. України (1917-1921). Націоналізація здійснювалася декретами центральних і місцевих органів влади, які й були першими радянськими цивільно-правовими актами. Найважливішими серед них були декрети тимчасового робітничо-селянського уряду: «Про націоналізацію банків" від 22 січня 1919 р., «Про націоналізацію всієї приватної залізниці та під'їзних шляхів» від 4 січня 1919 р., «Про порядок націоналізації підприємств" від 11 січня 1919 р. та ін Кооперативна власність, як колективна власність дрібних виробників, націоналізації не підлягала. Кооперативні організації отримали права юридичних ліц.С формуванням радянського права власності пов'язане спадкове законодавство. 11 березня 1919 РНК УРСР прийняв Декрет «Про анулювання наслідування», за яким усі види спадкування (за законом і за заповітом) скасовувалися, спадкова маса обмежувалась сумою в 10 тисяч рублів (все інше майно переходило у власність держави) і поступала родичам померлого у вигляді «заходи соціального забезпечення» з правом управління та розпорядження. Таким способом законодавець намагався перекрити ще одне джерело «нетрудового збагачення».
81.Законодавче забезпечення здійснення НЕПу. Реальнийперехід до непурозпочавсяпісляприйняття Х з'їздом РКП(б) (березень 1921 p.) рішення "Про замінурозверсткинатуральнимподатком", яке лягло в основу цілої низки законодавчихактів, прийнятихдержавними органами РСФРР, а потімпродубльованих в УСРР. Так, надзвичайнасесія ВУЦВК V скликанняухвалила 27 березня 1921 p. постанову "Про замінупродовольчоїрозверстки натур.податком". Податокбувзначноменшим у порівнянні з продрозверсткою. 29 березня 1921 р.Постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Провідбудову та зміцненнясг.України". У нійнакреслюваласяпрограмадеякоїдопомоги селянам. Провіднемісцесередправовихактів у галузісільськогогосподарствапосідавЗемельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 p. Відбудовісільськогогосподарствасприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Рад-наркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадженняєдиного сгподатку. Рад. уряд неухильно проводив у законодавс-твітвердукласовуполітику, підтримуючибідноту. Так, захищаю-чибідніверстви селянства, Схвалюючи под.законодавство, уряд основнийтягарподатківперекладав на заможніверствисела.	82
83.Правове регулювання політики українізації. Правовою основою з українізації були Конституції УСРР1919 та 1929 p.p. Так, в Конституції УСРР 1919р. ставилось завдання дати робітникам і бідним селянам всебічну і безплатну освіту. Конституція УСРР 1929 р. закріпила рівноправність громадян незалежно від їхньої расової і національної ознаки, а також гарантувала всім національностям, які проживали на території України, можливість користуватися своєю рідною мовою. 6 жовтня 1922 р. третя сесія ВУЦВК прийняла кодекс законів про народну освіту УСРР.Кодекс містив 767 статей і складався з преамбули і таких книг: 1. організація управління й постачання в галузі народної освіти; 2. соціальне виховання дітей; 3. професійна освіта; 4. політична освіта і виховання дорослих.Незважаючи на те, що кодекс був занадто ідеологізований, насичений революційною фразеологією і декларативністю, він був важливим законодавчим актом, який значною мірою сприяв небаченому розвитку народноїосвіти в Україні в роки українізації.Правовим фундаментом українізації були декрети та постанови ВУЦВК і Раднаркому УСРР “Про заходи забезпечення мов та про допомогу розвиткові української мови” від 1 серпня 1923 p. і Декрет Раднаркому УСРР “Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ”, виданий 27 липня 1923 року. У травні 1924 p. VIII Всеукраїнська партійна конференція вказала на необхідність подальшого поглиблення і розширення роботи в галузі проведення національної політики і висування українських кадрів у партійному та державному апараті. 30 квітня 1925 p ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову “Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату”.	87.Утвердження адмін.-командної системи управління, тоталітарно-репресивного державного режиму. Конституція СРСР 1936 р.У кін. 20-х - на поч. 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною. Монополія на владуБільшовики усунули з політичної арени всі інші політичні партії. В Україні була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, української комуністичної (укапісти) та інших партій, які пропонували альтернативні шляхи розвитку. Боротьбисти, зокрема, висловлювалися за самостійність України у рівноправному союзі з іншими соціалістичними республіками.У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавалося лише за марксизмом. Значну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала цензура, завдяки якій більшовики контролювали всі засоби впливу на духовне життя - пресу, радіо, освіту, культуру. Функції цензури виконувало спеціальне управління - Головполітосвіта, яке співпрацювало з органами Державного політичного управління (ДПУ).Конституція СРСР 1936 року (неофіційні назви:— основний закон СРСР, прийнятий VIII надзвичайним з'їздом Рад 5 грудня 1936 року, і діяв до 1977 (див. Конституція СРСР 1977 року) року.Конституція проголосила, що соціалізм в СРСР переміг і в основному побудований. Це означало, що знищена приватна власність на засоби виробництва і експлуататорські класи (і отже пролетаріат більше не існує, тобто диктатура пролетаріату — пройдений етап), перемогли соціалістичні виробничі відносини. Економічною основою проголошувалася планова соціалістична система господарства, що спирається на соціалістичну власність у двох її формах — державну іколгоспно-кооперативну.Вперше в історії СРСР Конституція 1936 всім громадянам формально надавала рівні права:Загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;Право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості та хвороби;Свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.Проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку оголошувалися всенародним надбанням; земля, яку займають колгоспи, передавалася їм у довічне користування.Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій (у Конституції 1924 року партія не згадувалася).Вищою законодавчою владою в країні оголошувалася двопалатна Верховна Рада СРСР, а в перервах між її сесіями — Президія Верховної Ради СРСР.
85.Західноукраїнські землі в складі іноземних держав у 20-30-х рр. ХХ ст. Їх державно-правове життя. Український народ західних земель, на заключному етапі Першої світової війни намагався відродити власну державність, але ці спроби зазнали поразки. Яскравий приклад – Західноукраїнська Народна Республіка, яку знищили польські великодержавні шовіністи. За Ризьким миром 18 березня 1921 р. між Росією та Польщею, Західна Волинь і Східна Галичина передавалися під управління “другій” Речі Посполитій, за умов гарантування прав українського населення. Остаточно ці території закріпило за Польщею рішення Ради послів Антанти 14 березня 1923 року. Спочатку уряд Польщі іменував означені землі “Східна Малопольща”, а згодом “Польща “Б” (“А” – етнічні польські землі) і утворив тут 5 воєводств – Волинське, Поліське, Львівське, Тернопільське і Станіславське, на чолі з необмеженим у владі воєводою, котрого призначав президент. Воєводства поділялися на повіти очолювані старостою, якого призначав міністр внутрішніх справ. В галицьких воєводствах діяли також воєводські сеймики та створені ними виконавчі органи – комітети. У міських і сільських гмінах (громадах) діяли органи самоврядування, які обирали міських та сільських старост (солтисів). Воєводам і повітовим старостам підпорядковувалася поліція – воєводські комісаріати та повітові постерунки (дільниці). До початку 1930-х років в краї продовжували діяти австрійські цивільний та кримінальний кодекси, які поступово були замінені польським правом. Північну Буковину та Південну Бесарабію анексував румунський король у грудні 1918 року. Севрським мирним договором 1920 року Антанта закріпила ці землі у складі Румунії. На них до 1928 року зберігався стан облоги, керувала тут військова адміністрація. Згодом уряд утворив на Північній Буковині 5 повітів, які поділялися на волості, а ті в свою чергу на общини. Волості та общини очолювали призначені адмінорганами примари (старости). На чолі повіту знаходився призначений міністром внутрішніх справ префект. Закон про адміністративну уніфікацію поширив на Буковину та Бесарабію всі закони королівства. Влютому 1938 року в Румунії встановлено фашистську диктатуру генерала Й.Антонеску, який очолив уряд. Закарпатська Україна за Сен-Жерменським та Тріанонським договором Антанти з Австрією та Угорщиною передавалася до складу Чехо-Словацької Республіки за умови надання краю автономії. Проте, чехословацький уряд пішов шляхом уніфікації державного устрою. Офіційно Закарпатська Україна називалася “Підкарпатська Русь” і мала крайову конституцію – Генеральний статут який фактично централізував усю державно-адміністративну систему краю. Офіційною мовою тут оголошено русинську. Після Мюнхенської угоди, у жовтні 1938 р. Закарпаття одержало довгоочікувану автономію. Руська Національна Рада утворила уряд Карпаторуської держави, на чолі з А.Бродієм, якого невдовзі замінив Августин Волошин. 22 листопада 1938 роки уряд Чехословаччини прийняв Закон “Про Конституцію Карпатської України”, на підставі якого краєм мав керувати Сейм. Але в середині березня 1939 року Закарпаття, при підтримці Німеччини, окупувала Угорщина і відновила адміністративний устрій, який існував тут до 1919 року	69. Створення УНР. 7ноября 1917р. ЦентральнаяРадапринимаетШУни-версал, яким проголошує створення Української Народної Республіки у складі Російської Федераціі.Універсал проголосив такі основні завдання автономного Української держави: 1) Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передача землі трудовому народові без викупу. 2) Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом. 3) Негайне початок мирних переговорів і укладення справедливого миру між воюючими сторонами. 4) Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання. 5) Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування. 6) Забезпечення за населенням усіх основних прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканності особи і житла, рівноправності усіх мов. 7) Визнання за всіма народами, які населяють Україну, «національно-персональну автономію» та рівних прав та ін Вибори до Українських Установчих Зборів призначалися Універсалом на 9 січня, а їхнє відкриття - на 22 січня 1918 Голосування по тексту III Універсалу вперше осуществлялосьпоименно.Начинался якісно новий етап будівництва української державності. 9 січня 1918 Центральна Рада приймає свій останній - IV Універсал. Він проголосив, що «відтепер Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». Акт проголошення незалежності України відбувся у повній відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої 2 листопада 1917 України, як зазначалося в IV Універсалі, хоче жити в мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатися у внутрішні справи України. До скликання парламенту - Українських Установчих Зборів - владні функції будуть здійснюватися Центральною Радою та її виконавчим органом - Радою Народних Міністров.В Універсалі заявлялося про необхідність прийняття Конституції незалежної Української Народної Республіки. Отже, IV Універсал надав якісно новий статус Українській державі. Воно стало незалежним і самостійним, що говорило про придбання найважливішого ознаки державної влади - державного суверенітету. Універсал закликав населення підніматися на боротьбу «щодо так званих більшовиків та інших занепасніков, які грабують і руйнують наш край». Після підписання миру планувалося розпустити армію, а замість неї створити народну міліцію. говорилося також про необхідність прийняття термінових заходів з ліквідації безробіття, поліпшення матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх, хто постраждав в результаті війни. Встановлювалися монополія держави на зовнішню торгівлю, контроль над усіма банками. Проголошувалося право всіх націй в УНР користуватися рівними правами і національно-персональної автономією. IV Універсал завершив складний і непростий процес становлення Української держави.
95.Державно-пр.лад УРСР з сер. 50х до сер. 80х рр. Друга кодифікація рад.права. Конституція УРСР 1978 р. Друга кодифікація радянського права (к. 50-х - поч. 80-х р.р.) кофікаційні робота велася досить інтенсивно. У грудні 1958 р. були прийняті Основи законодавства в галузі судоустрою, кримінального процесу та кримінального права. У грудні 1961 р. приймаються Основи громадянського законодавства і Основи цивільного судочинства. Були підготовлені проекти Основ законодавства про сім'ю і Основ законодавства про працю. У 1960 р. прийняті нові кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси і закон про судоустрій, в 1964 р. нові цивільний та цивільно-процесуальний кодекси. На базі прийнятих Основ законодавства кодифікаційної роботи провели інші союзні республіки, цей процес завершився в березні 1965 р. (коли Грузія і Молдова взяли свої цивільні кодекси). Кодекси деталізували положення Основ стосовно конкретних умов республік. Підзаконними актами, прийнятими вищими органами СРСР і союзних республік, були Укази Президії ВС, постанови та рішення Радміну. Трудове право розвивалося в напрямку підвищення матеріального становища громадян та забезпечення їх соціальних прав. У 1955-1958 рр.. підвищується заробітна плата низькооплачуваним трудящим. У 1964 р. була підвищена заробітна плата працівникам, зайнятим у сфері освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування та деяких інших галузях народного господарства. Відповідно до прийнятих рішень XX з'їзду КПРС проводилися заходи щодо переходу на скорочений робочий день. Робітники і службовці отримали право одностороннього розірвання трудового договору з попереднім попередженням адміністрації підприємства або установи за два тижні. Комісії розглядали трудові спори, що виникали між робітниками (службовцями) і адміністрацією. Зміни в земельному і колгоспному праві, що відбувалися у розглянутий період, представляли собою складову частину заходів, що приймалися керівництвом КПРС і Радянської держави щодо подолання відставання сільського господарства. Визначалися завдання кримінального судочинства, які полягали в забезпеченні швидкого і повного розкриття злочинів, викриття та покарання винних, огорожі невинних від кримінальної відповідальності. Цивільне право діяло на базі Основ цивільного законодавства СРСР (1961 г) і Цивільного кодексу РРФСР (1964 р.) Разом з тим приймалися нові нормативні правові акти щодо розвитку правового регулювання господарської діяльності У зв'язку з тим що норми прийняті на початку економічної реформи (жовтень 1965 р. ) перестали давати позитивні результати в 1973-1974 рр. Рішення про конституційну реформу було прийнято в 1962 р. До жовтня 1977 р. Загальні принципи радянського трудового права і норми, що регулюють трудові відносини, містили прийняті 15 липня 1970 Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. 10 грудня 1971 був прийнятий Кодекс законів про працю УРСР. 12 серпня 1983 Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ про внесення змін у трудове законодавство. Зміни були спрямовані на зміцнення трудової дисципліни, що було характерним для командно-адміністративної системи. Посилюється негативний тиск на навколишнє природне середовище, викликане науково-технічним прогресом. Верховна Рада СРСР прийняла нову союзну Конституцію. На її основі 20 квітня 1978 p., після обговорення жителямиреспубліки, позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР дев'ятого скликання ухвалила четверту радянську Конституцію. Вона була повною рецепцією загальносоюзної і складалася з преамбули, 19 глав та 10 розділів, Більшість статей Конституції 1978 р. мала декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами. Наприклад, гарантовані права і свободи. Республіка проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітетуназивалося право зносин з іншими державами.