відповіді тдп

1.Предмет ТДП як гуманітарної науки та навчальної дисципліни. Теорія держави і права є: —  суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;—  юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони громадського життя; — загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави і права. Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

3.ТДП в системі інших юридичних наук та навчальних дисциплін. Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство. За класифікацією юридичних наук вона належить до теоретико-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень (або вчень про державу і право). Історія держави і права вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історичний метод. Теорія держави і права досліджує розвиток держави і права в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані історії держави і права використовуються теорією держави і права для теоретичних узагальнень, вироблення загальних закономірностей розвитку держави і права різних народів у конкретні історичні періоди.

4.Методологія ТДП. Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні. Методологія (вчення про методи) — система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти пізнання, що застосовуються для встановлення знання про досліджуваний предмет.

5.Функції ТДП. Функції теорії держави і права — основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення. 1.  Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність. 2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) -виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань). 3. Прогностична — виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей. Наприклад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою. 4.  Методологічна — виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права. 5.  Ідеологічна — полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу). 6.  Політична — виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості. 7.  Науково-прикладна — полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань державно-правового будівництва — підготування законопроектів і проектів інших нормативно-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами.

6.Організація влади в первісному суспільстві. Особливості внутрішньої структури первісного суспільства. Існує 3 етапи розвитку общини як форми орган-ції людей – праобщину (первісне людське стадо), родову та проселянську общину. В період праобщини люди об'єднувались в досить сталі колективи (20-30 чоловік та декілька десятків підлитків і дітей). Була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалась на владі вожака, мала безпосер-й хар-р, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображувала спільність інтересів первісних людей. За добу родової общини була хар-на більш чи менш упорядкована соціальна орган-ція. В її основі був колективізм у вир-ві і споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів до життя. Провідну роль у веденні госодарства відігравали жінки, община існувала як материнський рід. Низька ефективність вир-ва забезпеч-ла лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх, незалежно від участі у трудовій діял-ті, але за індивід-ми потребами. Ці обставини зумовили появу первісного народовладдя. Суспільні справи вирішувались усіма дорослими на зібраннях, які очолювали найбільш поважними і досвідченими людьми – старійшинами. Іх влада засновувалась на авторитеті, інтелек-х достоїнствах тощо. Всі були рівними. Влада сторійшин спрямовувалась на забезпечення інтересів роду. Вона уособлювала господарську, військову і наглядову фун-ції. У разі порушення – лайка, фізичне покарання, вигнання з роду. Проселянська община. З розвитком родових общин розвивалась ієрархізація влади. Замість зібрань всіх – збори тільки чоловіків. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови – в ради племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції. Вищий орган має повноваження до нижчого. Відбувається поділ влади: світська, військова та релегійна. Поряд зі старішинами, військовими вождями та жрецями появились інші лідери – “великі люди”. Це багаті (за рахунок надлишкового продукту) чоловіки, які набули авторитету.

7.Специфіка виникнення Європейських держав. Особливості виникнення східних держав. На території Європи головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта). В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства. У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї — особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

8.Відмінність влади первісного суспільства від публічної влади в державі. Держава 1) поява соціальна неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя; 2) поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.); 3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціального розшарування; 4) наявність апарату примусу (придушення) — загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., -- на який спирається державний апарат; 5) поява певних функцій (законодавчої, виконавчої) у окремих органів публічної влади; 6) поява офіційної системи оподаткування; 7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм. Первісний лад 1) наявність соціальне однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч; 2) наявність кровноро-динного поділу населення; 3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства; 4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада; 5) відсутність розподілу функцій у публічної влади; 6) відсутність збору податків із населення; 7) наявність неписаних правил поведінки -звичаїв.

9.Наукові концепції виникнення держави. Теологічна (Фома Аквінський) — пояснює походження держави і права Божою волею. Основним у ній є ідея возве­личування держави , обгрунтування її вічності та недотор­канності. Держава підкорює собі громадян , а її розвиток залежить лише від релігійних діячів . Патріархальна ( Арістотель, М. К. Михайловський ) — визнає виникнення держави як результат історичного роз­витку сім'ї . Як необмеженою і справедливою є влада батька в сім'ї, так священною визнається влада монарха. Договірна (Ж.-Ж. Руссо, О. М. Радіщев)—вважає дер­жаву результатом укладення угоди між людьми. Ця угода є виразом природної потреби людей до об'єднання та ведення спільних справ. Порушення умов договору приводить до заміни правителів природним чи революційним шляхом. Психологічна (Л.Й. Петражицікий, Т. Тард) – пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки —потребою підкорятися волі сильнішого, усвідомленням залежності членів роду від жерців і вождів у період зародження держави і права. Насильства (Є. Дюрінг) — пояснює походження держави і права процесом завоювання одного народу іншим. Завою­вання, що є законом розвитку природи, потребує захоплен­ня нових територій, а відтак і управління ними. Цю функцію може виконувати держава.

11.Виникнення права. Відмінність права від соціальних норм первісного ладу. У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право — система норм, що спираються на звичай. Норми-звичаї ґрунтувалися на природно-природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності, їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім'ї. Це були «монокорми», тобто нерозчлено-вані, єдині норми. В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад. Процес виникнення держави і права відбувався при їх взаємному впливі один на одного і був викликаний такими причинами. 1.  Потребами економічних відносин, що складалися при наявності приватної власності, поділу праці, товарного виробництва і обороту; необхідністю закріплення економічного статусу товаровласників, забезпечення для них стійких і гарантованих економічних зв'язків, умов для економічної самостійності. 2. Необхідністю підтримувати стабільність і порядок у суспільстві в умовах поглиблення та загострення соціальних протиріч і конфліктів. 3.  Організацією публічної влади, відокремленої від населення та здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя. 4.  Перетворенням людини на відносно самостійного індивіда. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не є відокремленою особою, що усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства. Таким чином, виникнення права було пов'язано з: (1)  якісним ускладненням виробництва, політичного та духовного життя суспільства; (2)  відокремленням особи як учасника суспільних відносин із своїми домаганнями на автономність існування (соціальну свободу); (3) формуванням держави, якій знадобився новий нормативний соціальний регулятор, в змозі виконати такі завдання: а)  забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтримувати в ньому порядок і стабільність; б)  закріпити та забезпечити індивідуальну свободу автономної особи. Норми первісного суспільства (норми-звичаї) Норми держави (норми права) за способом виникнення: — виникають поступово в процесі спільного життя — встановлюються державою • за вольовою спрямованістю норм: — виражають волю роду або племені — виражають державну волю. За формою зовнішнього вираження: — знаходяться у свідомості людей, існують у неписаній формі — знаходять зовнішнє вираження в письмових правових актах. За часом набрання чинності: - виникають і відмирають поступово - набирають сили чи припиняють дію в суворо встановленому порядку, офіційним шляхом. За способом забезпечення виконання:1) здійснюються внаслідок традицій; у разі порушення примус виходить від роду; 2) забезпечуються примусовою силою держави.

13.Поняття держави та її основні ознаки. Держава -- суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус. Загальні ознаки держави. Держава — єдина політична організація, яка: 1)  охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави; 2)  має спеціальний апарат управління —3)  має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи); 4)  в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень; 5)  має єдину грошову систему; 6)  має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю; 7)  має суверенітет; 8)  має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

14.Внутрішня і зовнішня сторони суверенітету як ознаки держави. 1) внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію[4] усередині країни в межах усієї державної території; 2) зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

16.Типологія держав. Типологія — це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип. Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузь-когрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку. Є два підходи до типології держав: 1) цивілізаційний; 2) формаційний; Тип держави характеризується:1) елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі; 2) системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується; 3) системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності; 4) реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві; 5) рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

17.Сутність держави та її еволюція у процесі історичного розвитку та функціонування. Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення: 1) класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу; 2) загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу[2]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіталістичних і неосоціалістичних державах, у тому числі в Україні. Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

18.Поняття форми держави. Її структура та основні риси. Форма державного режиму - порядок здійснення державної влади у певні способи   певними, методами і засобами. Структура форми держави -- стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму. Форма державного правління - порядок утворення і організації вищих органів влади в державі. Форма державного устрою - порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому. Форма держави — порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

19.Форми державного устрою. Унітарна держава - проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав. Федерація - складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права. Основні ознаки Федераці держави: 1) наявність єдиної території, 2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, 3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації; 5)  наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія); 6)  можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США); 7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи; 8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права,. Основні ознаки Унітарна: 1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу); 2)  єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни; 3)  єдине громадянство і єдина державна символіка; 4)  єдина система законодавства і єдина судова система; 5)  адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність; 6)  в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії – провінції.

20.Федеративна держава, принципи її утворення та правова основа. Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками: 1) За способом створення: А) договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»); Б) конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія); В) договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.). 2) За способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів: А) на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР — у минулому); б) на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан). 3) За способом розподілу і здійснення владних повноважень: а) централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія); Б) відносно централізовані (США, Австралія, ФРН). 4) За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів: а) територіальний підхід (США, Індія, Мексика); Б) національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає); В) поєднання національно-територіальноцо і територіального підходів (Росія).

21.Конфедерація: поняття та ознаки. Конфедерація являє собою союз держав, які об'єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питан­нях повної самостійності. Ознаками конфедерації є: 1) відсутність загальних для всієї конфедерації законо­давчих органів; 2) відсутність загальних для всієї конфедерації законо­давства, громадянства, судової та фінансової систем; 3) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій 4) наявність безумовного права виходу зі складу конфе­дерації у кожного з її суб'єктів. За абсолютною більшістю конфедерація — це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією.

22.Форма правління. Особливості класифікації форм державного правління. Форма державного правління визначається порядком ор­ганізації, структурою і взаємодією вищих державних ор­ганів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку. Монархія — це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частко­во) в руках однієї особи — монарха, і перелається як спадщина серед представників правлячої династії або фор­мується якимось іншим шляхом. Монархії властиві такі юридичні ознаки: а) безстроковість влади монарха; б) во­лодіння владою за спадком по праву крові; в) представ­ництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом; г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархії поділяються на дві групи: необмежені та обмежені. Необмежені монархії — це монархії, за якими влада монарха ніким і нічим не обмежена. Існують різно­види необмеженої монархії: а) деспотична монархія, за якою влада монарха обож­нюється, а він сам офіційно визнається божеством. б) абсолютна монархія характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час — Саудівська Аравія. Обмежена монархія — це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів. Різновидами її є: а) дуалістична монархія, за якої монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, б) парламентарна (конституційна) монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за яким лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями. Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або форму­ються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два види республік: а) президентська республіка, сформува­лись у США, франції, Аргентині, Ірані та ін.; б) парламентська республіка (Італія, Греція, Індія та ін.). Щодо України, змішану форму правління.

23.Види республіканських форм правління(парламентська, президентська, змішана республіка), критерії їх розрізнення. Республіка:1)парламентська - Глава держави (президент)   не   може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина). 2)президентська - Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентсь-ким шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак). 3)змішана (напівпрезидентська) - Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент має вправо головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція)

24.Державний (політичний ) режим: поняття, види. Державний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади. розрізняють демократичний і антидемокра­тичний державні режими. Демократичний державний режим — це стан політич­ного життя, за якого державна влада здійснюється на ос­нові принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав лю­дини і т. ін. різновиди демократичного державного режиму, наприклад, режим парламентської демократії, демократично-ліберальний, національно-демократичний. В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної влади значно обмежуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновидами антидемократичних державних режимів є авторитарний, тоталітарний, вождізм, військово-диктаторський, фашистський, расистський.

25.Поняття механізму держави. Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави. Ознаки механізму держави: 1)  це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави; 2)  це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. його елементами і функціонуванням системи в цілому; 3)  це система, яка має чітку структуру з певними зв 'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи. 4)  це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, котрі становлять її організаційно-економічну основу; 5)  це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством (по суті, механізм держави створюється для виконання її функцій).