Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет внутрішніх справ
Кафедра кримінального права і кримінології
Кримінально-виконавче право України
Збірник завдань та методичних рекомендацій до семінарських і практичних занять для курсантів та слухачів МВС України
(Для самостійної підготовки )
Харків
2008
Рекомендовано до друку
на засіданні кафедри
кримінального права і кримінології
Харківського національного університету внутрішніх справ
____________2008 р.
протокол № ______
Кримінально-виконавче право України: збірник завдань та методичних рекомендацій до семінарських і практичних занять для курсантів та слухачів МВС України (для самостійної підготовки) – Харків; Харківський національний університет внутрішніх справ. 2008. __ с.
Склав: ст. викладач кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ
підполковник міліції Уманець Ю. М.
Харківський національний університет внутрішніх справ
2008 Загальні методичні рекомендації.
Головною метою методичного посібника є викладення рекомендацій щодо засвоєння теоретичних положень кримінально-виконавчого права і завдань, вирішення яких, сприятиме формуванню системних знань загальної і особливої частин навчального курсу “Кримінально-виконавче право України”. Порядок підготовки до занять з даного курсу, їх проведення, а також форми педагогічного контролю і самоконтролю під час вивчення в цілому не відрізняються від інших правових дисциплін, які вивчаються у юридичному навчальному закладі.
У збірнику містяться вказівки до самостійного пошуку відповідей на питання поставлені у планах семінарських та практичних занять. Автор вважає, що викладення мети перед кожним конкретним заняттям не потрібне у зв’язку з тим, що для всіх семінарських і практичних занять мета їх проведення спільна: закріплення курсантами і слухачами знань, одержаних під час самопідготовки, розвиток уявлень про кримінально-виконавче право і законодавство, набуття навичок роботи з законодавчими актами.
Питання до семінарських та практичних занять відібрані з урахуванням їх важливості, а також часу, відведеного для вивчення. Під час підготовки до занять необхідно вивчити рекомендовані літературні джерела та нормативні акти. Бажано конспектувати відповіді на поставлені запитання. Це дає можливість для більш глибокого засвоєння теоретичних положень і спрощує процес підготовки до заліку та екзамену з курсу кримінально-виконавче право України.
У завданнях до практичних занять формулюється питання оціночного характеру, тому відповіді на них обов’язково повинні бути з посиланнями на нормативно-правову базу, яка регламентує суттєвість відповіді на конкретне запитання.
Повнота і правильність вирішення більшості задач визначається знанням нормативно-правових актів відповідної теми кримінально-виконавчого права України.
Як основну навчальну літературу необхідно використовувати фундаментальні підручники з кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права України, маючи на увазі суттєві зміни цих галузей законодавства за останній час, Кримінально-виконавчий кодекс України і науково-практичний коментар до нього. Додаткова література та нормативні джерела зазначені в методичних вказівках до кожної теми. Стосовно поточних змін у законодавстві викладач повідомляє під час лекцій.
Кримінальне покарання, як засіб державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, має на меті поряд з карою, виправлення засуджених, а також попередження скоєння злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ст. 50 КК України).
Призначення кримінального покарання ще не означає, що його цілі будуть досягнуті. Для їх досягнення визначним є раціональне правове та організаційне забезпечення процесу виконання покарання органами та установами держави, які створюються для виконання покарань.
Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Слід мати на увазі, що практична діяльність усіх правоохоронних органів повинна бути спрямована на виконання кінцевого завдання кримінального судочинства, а саме, належного виконання покарання з метою виправлення і ресоціалізації засуджених. Без усвідомлення цього робота всіх правоохоронних органів буде недоречною.
Вищезазначене зумовлює необхідність вивчення курсантами та слухачами юридичних навчальних закладів МВС України кримінально-виконавчого права і відповідної йому навчальної дисципліни.
В результаті вивчення дисципліни “Кримінально-виконавче право України” необхідно:
усвідомити соціальну природу, зміст, цілі та принципи кримінально-виконавчої діяльності;
засвоїти мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства України;
знати норми кримінально-виконавчого права і законодавства, що регулюють порядок та умови виконання кримінальних покарань;
вміти розкрити сутність та зміст цих норм і використовувати їх у практичній діяльності;
ознайомитися з системами виконання кримінальних покарань в зарубіжних країнах та основними міжнародно-правовими актами у сфері поводження з засудженими.
Кримінально-виконавче право закріплює у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрямки, основні засоби і методи політики держави у сфері виконання покарань, але разом із тим, кримінально-виконавче право не є пасивним реєстратором державної політики, а має свої власні принципи, на які не може і не повинна впливати політика держави.
Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок покарання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.
Треба мати на увазі, що поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не співпадають, тому що норми кримінально-виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, але й в інших галузях законодавства.
Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь права і характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також відповідною системою норм, але поряд з цим, норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права. Поняття покарання, його цілі, види покарань, які визначені кримінальним законодавством України, мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого права. Окремі кримінально-виконавчі правовідносини регламентуються кримінально-процесуальним законодавством.
Основним законом, що регулює порядок та умови виконання та відбування покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 року і набув чинності з 1 січня 2004 року. В ньому містяться норми, які регулюють порядок і умови виконання та відбування всіх 12 видів кримінальних покарань, передбачених ст. 51 Кримінального кодексу України. Більш детальна регламентація порядку і умов виконання та відбування покарань передбачена іншими нормативно-правовими актами центральних органів державної влади, а також низкою відомчих нормативно-правових актів, зазначених у методичних вказівках.
При вивченні дисципліни потрібно користуватись підручниками, нормативно-правовими актами та іншою літературоющо міститься в методичних вказівках.