Методика розслідування шахрайств

§1. Загальна характеристика шахрайств та їх криміналістична класифікація

Шахрайством відповідно до чинного кримінального законодавства визнається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК України). Особливість шахрайства полягає у тому, що потерпіла особа під впливом дій злочинця сама добровільно передає йому майно.

Шахрайство проявляється у двох можливих формах поведінки злочинця: 1) заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою; 2) придбання права на чуже майно шляхом обману або зловживання довірою. Обидві форми вчинення злочину мають спільні ознаки: вони вчиняються відносно чужого майна, з корисливою метою, є протиправними, безоплатними і завдають власнику шкоди. Але дані форми шахрайства також мають певні відмінності.

При шахрайстві у формі заволодіння чужим майном дії злочинця спрямовані на спонукання потерпілого до передачі всього комплексу прав на майно: володіння, користування, розпорядження. Прикладом таких дій шахраїв можуть бути заволодіння грошима громадян шляхом їх обману в азартних іграх; заволодіння грошима громадян під виглядом ворожіння, знахарства; збирання пожертвувань на благодійні цілі з наступним їх присвоєнням; заволодіння майном громадян під виглядом збору обов’яз­кових платежів та ін.

Шахрайство у формі придбання права на чуже майно має місце тоді, коли зловмисник обманно набуває окремих повноважень щодо чужого майна і, користуючись ними, обертає майно на свою користь. У цьому випадку потерпілий передає злочинцю не весь комплекс прав на своє майно, а тільки право користуватися своїм майном або тільки право володіти ним чи розпоряджатися. Прикладом такого шахрайства можуть бути придбання права користування квартирою на умовах оренди з наступною передачею її як власної іншим зйомникам (часто декільком одночасно); зловживання дорученням власника на укладення угоди з нерухомістю і обернення її (або виручених грошових коштів) на свою користь; заволодіння верхнім одягом жінки з використанням переданого нею номерка гардероба в театрі та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 КК України шахрайство вчиняється шляхом обману або зловживання довірою. Найбільш поширеним способом шахрайства є обман.

Обманом при шахрайстві слід вважати поведінку, яка свідомо спрямована на те, щоб будь-якими засобами викликати у іншої людини уявлення, яке не відповідає дійсності, і спонукати її до передачі майна або права на нього.

Обман може виражатися як у формі дії (повідомленні неправдивих відомостей, використанні спеціального одягу, форми і відповідних атрибутів, пред’явленні підроблених документів, демонстрації певних навичок та вмінь, жестів), так і у формі бездіяльності (приховуванні певних фактів, використанні помилки потерпілого). Наведене поняття обману охоплює також і такі прийоми при вчиненні шахрайств, як гіпноз, навіювання, введення в транс. Ці прийоми являють собою комплекс дій, які спрямовані на блокування каналів сприйняття та самоконтролю жертви. Засобами такого впливу можуть бути жести, торкання рук або обличчя потерпілого при розмові, використання сильного, упевненого, цупкого погляду, інтонації, тембру та швидкості мовлення. Весь цей комплекс дій зловмисника може розглядатися як приховане управління людиною, її поведінкою.

Зловживанням довірою вважається використання особою для заволодіння чужим майном довірливих відносин, які склалися при відсутності ознак обману. Класичним прикладом шахрайства шляхом зловживання довірою є заволодіння майном, переданим на тимчасове зберігання іншою особою через родинні чи дружні стосунки (з ініціативи саме цієї особи).

Шахрайства є надзвичайно динамічними злочинами, які трансформуються під впливом змін в економіці, політиці, суспільному житті. З розвитком ринкових відносин в Україні шахрайство набуває все більшого поширення і різноманітних форм, пронизуючи багато сфер людської діяльності. Саме сфери людської діяльності обумовлюють особливий механізм вчинення шахрайств і, відповідно, особливості їх розслідування. Саме ця обставина робить необхідною класифікацію шахрайств на окремі групи залежно від сфери людської діяльності. Усі прояви цих злочинів можна класифікувати на п’ять груп залежно від соціальної сфери, в якій вони вчиняються.

1. Шахрайства, що вчиняються у сфері задоволення повсякденних потреб людини («вуличні шахрайства»).

2. Шахрайства, що вчиняються у побутовій сфері.

3. Шахрайства, що вчиняються у сфері функціонування державних та інших суспільних інститутів. Серед цієї групи шахрайств можуть бути виділені дві підгрупи залежно від того, які саме інституції використовуються злочинцем. До них належать:

– шахрайства з використанням атрибутів управлінських, контролюючих, правоохоронних структур, а також громадських та релігійних організацій;

– шахрайства, спрямовані на отримання майна з певних державних чи громадських фондів.

4. Шахрайства, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності.

5. Шахрайства, що вчиняються у сферах використання електронних технологій (з використанням стільникового зв’язку, пластикових кредитних карток, мережі Інтернет).