Мотрунич К

План.

Вступ.

1. Швидкісні здібності людини.

2. Реакція в спорті.

3. Методи виховання швидкісних здібностей.

4. Засоби виховання швидкісних здібностей.

5. Методика розвитку швидкості реакцій і швидкості рухів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ. Швидкісні характеристики рухів і дій об'єднані під загальною назвою - швидкість. У найзагальніших рисах вона характеризує здатність людини здійснювати дії в мінімальний для даних умов відрізок часу. Відповідно до сучасних уявлень, під швидкістю розуміється специфічна рухова здатність людини до екстрених руховим реакціям і високої швидкості рухів, які виконуються при відсутності значного зовнішнього опору, складної координації роботим'язів, і не вимагають великих енерговитрат. [3, с. 15]  Фізіологічний механізм прояву швидкості, пов'язаний, перш за все, зі швидкісними характеристиками нервових процесів, представляється як багатофункціональна властивість центральної нервової системи (ЦНС) і периферичного нервово-м'язового апарату (НМА).  Розрізняють декілька елементарних форм прояву швидкості:  1. Швидкість простої та складної рухових реакцій.  2. Швидкість одиночного руху.  3. Швидкість складного (багатосуставний) руху, пов'язаного зі зміною положення тіла в просторі або з перемиканням з однієї дії на інше.  4. Частоту ненавантажених рухів.  Виділені форми прояву швидкості відносно незалежні один від одного і слабо пов'язані з рівнем загальної фізичної підготовленості. Разом з тим, в побуті, спорті та професійної діяльності, пов'язаної з виконанням фізичних навантажень, людям доводиться стикатися і з іншими формами прояву швидкості. Це, перш, за все, пересування людини з максимальною швидкістю, різні стрибкові вправи, пов'язані з переміщенням власного тіла, єдиноборства та спортивні ігри.  Такі, комплексні, форми прояву швидкості, прийнято називати швидкісними здібностями людини.  Для їх ефективного прояви, крім високих характеристик нервових процесів, необхідні ще достатній рівень швидкісно-силової підготовленості рухового апарату, потужності анаеробних систем енергетичного забезпечення, а також удосконалення рухових навичок виконуваних вправ і дій.  Основними засобами розвитку різних форм швидкості є вправи, що вимагають швидких рухових реакцій, високої швидкості і частоти виконання рухів.  Однак, при всьому тому, що всі такі вправи спрямовані на розвиток швидкості, все-таки є істотні методичні особливості розвитку різних її форм.  Актуальність даної теми пояснюється тим, що розвиток швидкості реагування на дії партнера або суперника, у професійній діяльності та спорті мають величезне значення.  Мета даної роботи: Вивчити швидкість руху як фізичного якість людини, в також охарактеризувати засоби і методи її розвитку. Виходячи з поставленої мети ставлю перед собою наступні завдання:  1. Охарактеризувати швидкість руху як фізична якість людини;  2. Вивчити швидкісні здібності людини;  3. Дати визначення поняттю «реакція у спорті»;  4. Вивчити методи виховання швидкісних здібностей;  5. Вивчити основи розвитку швидкісних здібностей;  6. З'ясувати, як відбувається розвиток швидкості рухової реакції;  7. Охарактеризувати засоби виховання швидкісних здібностей 

1. Швидкісні здібності людини  Під швидкісними здібностями розуміють можливості людини, що забезпечують йому виконання рухових дій в мінімальний для даних умов проміжок часу. Розрізняють елементарні і комплексні форми вияву швидкісних здібностей. До елементарним форм відносяться швидкість реакції, швидкість одиночного руху, частота (темп) рухів. [6, с. 27]  Всі рухові реакції, що здійснюються людиною, поділяються на дві групи: прості і складні. Відповідь заздалегідь відомим рухом на заздалегідь відомийсигнал (зоровий, слуховий, тактильний) називається простою реакцією. Прикладами такого виду реакцій є початок рухової дії (старт) у відповідьна постріл стартового пістолета в легкій атлетиці або у плаванні, припинення нападника або захисної дії в єдиноборствах або під час спортивної гри при свистку арбітра і т.п. Швидкість простої реакції визначається по так званому латентному (прихованому) періоду реакції - часовим відрізком від моменту появи сигналу до моменту початку руху. Латентний час простої реакції у дорослих, як правило, не перевищує 0,3 с.  Складні рухові реакції зустрічаються у видах спорту, що характеризуються постійною і раптовою зміною ситуації дій (спортивні ігри, єдиноборства, гірськолижний спорт і т.д.). Більшість складних рухових реакцій у фізичному вихованні та спорті - це реакції «вибору» (коли з декількох можливих дій потрібно миттєво вибрати одне, адекватне цій ситуації).  У ряді видів спорту такі реакції одночасно є реакціями на рухомий об'єкт (м'яч, шайба і т.п.).  Часовий інтервал, витрачений на виконання одиночного руху (наприклад, удар у боксі), теж характеризує швидкісні здібності.  Частота, або темп, рухів - це число рухів в одиницю часу (наприклад, число бігових кроків за 10 с). [6, с. 28]  У різних видах рухової діяльності елементарні форми прояву швидкісних здібностей виступають в різних поєднаннях і в сукупності з іншими фізичними якостями і технічними діями. У цьому випадку має місце комплексне прояв швидкісних здібностей. До них відносяться: швидкість виконання цілісних рухових дій, здатність якомога швидше набрати максимальну швидкість і здатність довгостроково підтримувати її.  Для практики фізичного виховання найбільше значення має швидкість виконання людиною цілісних рухових дій у бігу, плаванні, пересуванні на лижах, велогонка, веслування і т.д., а не елементарні форми її прояву. Проте ця швидкість лише побічно характеризує швидкість людини, так як вона обумовлена ​​не тільки рівнем розвитку швидкості, а й іншими факторами, зокрема технікою володіння дією, координаційними здібностями,мотивацією, вольовими якостями та ін  Здатність як можна швидше набрати максимальну швидкість визначають по фазі стартового розгону або стартовою швидкості. У середньому цей час становить 5-6 с. Здатність як можна довше утримувати досягнуту максимальну швидкість називають швидкісною витривалістю і визначають за дистанційною швидкості.  В іграх і єдиноборствах є ще одна специфічна прояв швидкісних якостей - швидкість гальмування, коли у зв'язку зі зміною ситуації необхідно миттєво зупинитися і почати рух в іншому напрямку.  Прояв форм швидкості і швидкості рухів залежить від цілого ряду чинників: [6, с. 29]  1) стану центральної нервової системи і нервово-м'язового апарату людини;  2) морфологічних особливостей м'язової тканини, її композиції (тобто від співвідношення швидких і повільних волокон);  3) сили м'язів;  4) здібності м'язів швидко переходити з напруженого стану в розслаблений;  5) енергетичних запасів у м'язі (аденозинтрифосфорная кислота - АТФ і креатинфосфат - КТФ);  6) амплітуди рухів, тобто від ступеня рухливості в суглобах;  7) здатності до координації рухів при швидкісній роботі;  8) біологічного ритму життєдіяльності організму;  9) віку та статі;  10) швидкісних природних здібностей людини.  З фізіологічної точки зору швидкість реакції залежить від швидкості протікання наступних п'яти фаз:  1) виникнення збудження в рецепторі (зоровому, слуховому, тактильному і ін), що бере участь у сприйнятті сигналу;  2) передачі збудження в центральну нервову систему;  3) переходу сигнальної інформації по нервових шляхах, її аналізу та формування еферентної сигналу;  4) проведення еферентної сигналу від центральної нервової системи до м'яза;  5) порушення м'язи і появи в ній механізму активності.  Максимальна частота рухів залежить від швидкості переходу рухових нервових центрів з станом збудження в стан гальмування і назад, тобто вона залежить від лабільності нервових процесів.  На швидкість, що проявляється в цілісних рухових діях, впливають: частота нервово-м'язової імпульсації, швидкість переходу м'язів з фази напруги у фазу розслаблення, темп чергування цих фаз, ступінь включення в процес руху швидко скорочуються м'язових волокон і їх синхронна робота.  З біохімічної точки зору швидкість рухів залежить від вмісту аденозинтрифосфорної кислоти в м'язах, швидкості її розщеплювання і ресинтезу. У швидкісних вправах ресинтез АТФ відбувається за рахунок фосфорокреатінового і гликолитического механізмів (анаеробно - без участі кисню). Частка аеробного (кисневого) джерела в енергетичному забезпеченні різної швидкісний діяльності становить 0-10%.  Генетичні дослідження (метод близнюків, зіставлення швидкісних можливостей батьків і дітей, тривалі спостереження за змінами показників швидкості в одних і тих же дітей) свідчать, що рухові здібності істотно залежать від факторів генотипу. За даними наукових досліджень, швидкість простої реакції приблизно на 60-88% визначається спадковістю. Среднесільное генетичний вплив відчувають швидкість одиночного руху і частота рухів, а швидкість, що проявляється в цілісних рухових актах, бігу, залежить приблизно в рівній мірі від генотипу і середовища (40-60%). [6, с. 31]  Найбільш сприятливими періодами для розвитку швидкісних здібностей як у хлопчиків, так і у дівчаток вважається вік від 7 до 11 років. Дещо в меншій темпі зростання різних показників швидкості триває з 11 до 14-15 років. До цього віку фактично настає стабілізація результатів у показниках швидкості простої реакції і максимальної частоти рухів. Цілеспрямовані дії або заняття різними видами спорту роблять позитивний вплив нарозвиток швидкісних здібностей: спеціально тренуються мають перевагу на 5-20% і більше, а зростання результатів може тривати до 25 років.  Статеві відмінності в рівні розвитку швидкісних здібностей невеликі до 12-13-річного віку. Пізніше хлопчики починають випереджати дівчаток, особливо в показниках швидкості цілісних рухових дій (біг, плавання і т.д.).  1.1 Завдання розвитку швидкісних здібностей  Перше завдання полягає в необхідності різнобічного розвитку швидкісних здібностей (швидкість реакції, частота рухів, швидкість одиночного руху, швидкість цілісних дій) у поєднанні з придбанням рухових вмінь і навичок, які освоюють діти за час навчання в освітній установі. Для педагога з фізичної культури і спорту важливо не упустити молодший та середній шкільний вік - сенситивні (особливо сприятливі) періоди для ефективного впливу на цю групу здібностей.  Друге завдання - максимальний розвиток швидкісних здібностей при спеціалізації дітей, підлітків, юнаків та дівчат у видах спорту, де швидкість реагування або швидкість дії відіграє істотну роль (біг на короткі дистанції, спортивні ігри, єдиноборства, санний спорт та ін.)  Третє завдання - вдосконалення швидкісних здібностей, від яких залежить успіх у певних видах трудової діяльності (наприклад, в льотній справі, при виконанні функцій оператора в промисловості, енергосистемах, системи зв'язку та ін.)  Швидкісні здібності дуже важко піддаються розвитку. Можливість підвищення швидкості у локомоторних циклічних актах вельми обмежена. Упроцесі спортивного тренування підвищення швидкості рухів досягається не тільки впливом на власне швидкісні здібності, а й іншим шляхом - через виховання силових і швидкісно-силових здібностей, швидкісної витривалості, удосконалення техніки рухів та інших, тобто через вдосконалення тих факторів, від яких істотно залежить прояв тих чи інших якостей швидкості.  У численних дослідженнях показано, що всі вищезгадані види швидкісних здібностей специфічні. Діапазон взаємного перенесення швидкісних здібностей обмежений (наприклад, можна володіти хорошою реакцією на сигнал, але мати невисоку частоту рухів; здатність виконувати з високою швидкістю стартовий розгін у спринтерському бігу ще не гарантує високої дистанційної швидкості і навпаки). Прямий позитивний перенос швидкості має місце лише в рухах, у яких подібні смислові і програмують боку, а також руховий склад. Зазначені специфічні особливості швидкісних здібностей тому вимагають застосування відповідних тренувальних засобів і методів по кожній їх різновиди. [6, с. 33]. 

2. Реакція в спорті  Реакція - це усвідомлюване відповідь дія на певний сигнал.  Всі різновиди реакції мають одну і ту ж структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу (основний період, латентний); відповідь дія (виконавчий період).  Типовий приклад реакції - старт у спорті. Наприклад, плавець, що готовий до старту, за командою «Увага!» Приймає вихідне положення.  З цього моменту до стартового пострілу проходить попередній період реакції. Від пострілу до початку руху спортсмена - основний латентний період реакції. Від початку стартових рухів до відриву від стартової тумбочки - виконавчий.  Реакції, як правило, дуже швидкоплинні. Вони тривають тисячні частки секунд. Але за цей час система периферичних і центрально-мозкових нервових процесів виконує функції сприйняття сигналу, його усвідомлення, посилки за еферентних шляхах імпульсів до м'язів, які забезпечують виконання відповідних дій.  У психології спорту розрізняють прості і складні реакції.  Прості реакції характеризуються одним сигналом і одним, заздалегідь відомим, відповідною дією. Складні реакції визначаються двома і більше сигналами, одним або декількома діями у відповідь.  У простих реакціях виділяють три типи: сенсорний, моторний і нейтральний. Тип реакції залежить від спрямованості уваги спортсмена. Наприклад, якщо стартує спортсмен чекає команду до початку виконання дій (на старті), то у нього з'являється сенсорний тип реакції. Якщо ж спортсмен зосередився на майбутніх рухах, то ця реакція в нього моторного типу. При нейтральному типі реакції у спортсмена немає акценту уваги.  Складні реакції типові для всіх видів спорту, де є протиборство суперників (бокс, фехтування, види боротьби, спортивні ігри).  Представники цих видів спорту, як правило, володіють значним арсеналом прийомів нападу, захисту, обманних дій, але все не знають наперед, як себе вести в даний момент, який застосувати прийом, тому їх реакції носять характер вибору. Такі реакції теж відрізняються швидкістю, але у них більш тривалий, порівняно з простими реакціями, латентний період, що виникає в результаті великої кількості інформації, що надходить у головний мозок і вимагає переробки.  Реакції - це один із проявів фізичної якості швидкості.  Швидкість реакції у спорті має величезне значення. Часто результат спортивної боротьби залежить від того, наскільки своєчасно і раціонально реагує спортсмен на зміни в змагальній ситуації або наскільки своєчасно він виконує стартове дію. Швидкість реакцій піддається вдосконаленню за допомогою спеціальних вправ. 

3. Методи виховання швидкісних здібностей  Основними методами виховання швидкісних здібностей є:  1) методи строго регламентованого вправи;  2) змагальний метод;  3) ігровий метод.  Методи суворо регламентованого вправи включають в себе:  а) методи повторного виконання дій з установкою на максимальну швидкість руху; 

б) методи варіативного (змінного) вправи з варіюванням швидкості і прискорень за заданою програмою в спеціально створених умовах.  При використанні методу варіативного вправи чергують руху з високою інтенсивністю (протягом 4-5 с) ​​і руху з меншою інтенсивністю - спочатку нарощують швидкість, потім підтримують її і уповільнюють швидкість. Це повторюють кілька разів поспіль.  Змагальний метод застосовується у формі різних тренувальних змагань (прикидки, естафети, гандикапи - зрівняльні змагання) та фінальних змагань. Ефективність даного методу дуже висока, оскільки спортсменам різної підготовленості надається можливість боротися один з одним на рівних підставах, з емоційним підйомом, проявляючи максимальні вольові зусилля.  Ігровий метод передбачає виконання різноманітних вправ з максимально можливою швидкістю в умовах проведення рухливих і спортивних ігор. При цьому вправи виконуються дуже емоційно, без зайвих напружень. Крім того, даний метод забезпечує широку варіативність дій, що перешкоджає утворенню «швидкісного бар'єру».  Специфічні закономірності розвитку швидкісних здібностей зобов'язують особливо ретельно поєднувати зазначені вище методи в доцільних співвідношеннях. Справа в тому, що відносно стандартне повторення рухів з максимальною швидкістю сприяє стабілізації швидкості на досягнутому рівні, виникнення «швидкісного бар'єру». Тому в методиці виховання швидкості центральне місце посідає проблема оптимального поєднання методів, що включають щодо стандартні і варійовані форми вправ.  3.1 Основи розвитку швидкісних здібностей  Незважаючи на важливість розвитку швидкості реагування на дії партнера або суперника, у професійній діяльності та спорті найбільше значення має швидкість виконання цілісних рухових дію - переміщень, змін положення тіла, атак і захистів в поєдинку і т. д.  Максимальна швидкість рухів, яку може проявити людина, залежить не тільки від швидкісних характеристик його нервових процесів та швидкості рухової реакції, але і від інших здібностей: динамічної (швидкісний) сили, гнучкості, координації, рівня володіння технікою виконуваних рухів. Тому швидкісні здібності вважають складним комплексним руховим якістю. [3, с. 37]  Швидкісні вправи відносяться до роботи максимальної потужності, безперервна гранична тривалість якої, навіть у висококваліфікованих спортсменів, не перевищує 20-25 секунд. Природно, що у менш тренованих людей ці можливості набагато менше.  Швидкісні здібності людини дуже специфічні, і прямого переносу швидкості в координаційно не схожих рухах у тренованих спортсменів, як правило, не спостерігається. Невеликий перенесення має місце лише у фізично слабо підготовлених людей. Все це говорить про те, що, якщо Ви хочете підвищити швидкість виконання якихось специфічних дій, то повинні тренуватися переважно в швидкості виконання саме цих дій.  Професійно-прикладної та спортивної діяльності притаманні чотири основні види швидкісної роботи: [3, с. 38]  1. Ациклічний - одноразове прояв концентрованого «вибухового» зусилля.  2. Стартовий розгін - швидке нарощування швидкості з нуля із завданням досягнення максимуму за мінімальний час.  3. Дистанційний - підтримання оптимальної швидкості пересування.  4. Змішаний - включає в себе всі три зазначених виду швидкісної роботи.  Для розвитку швидкісних здібностей застосовують вправи, які повинні відповідати, щонайменше, трьох основних умов:  1. Можливості виконання з максимальною швидкістю.  2. Освоєність вправи повинна бути настільки хорошою, щоб увагу можна було сконцентрувати тільки на швидкості його виконання.  3. Під час тренування не повинне відбуватися зниження швидкості виконання вправ. Зниження швидкості рухів свідчить про необхідність припинити тренування цієї якості, і про те, що в даному випадку вже починається робота над розвитком витривалості.  Провідними при вихованні швидкісних здібностей є повторний та змагальний методи  У методиці, спрямованої на підвищення швидкості довільних рухів, використовуються два основних методичних прийому: виховання швидкості в цілісному русі; аналітичне вдосконалення факторів, що визначають максимальну швидкість рухів при виконанні вправ.  Загальною тенденцією є прагнення до перевищення максимальної швидкості при виконанні вправ. Тому, рекомендується повторне виконання швидкісних вправ серіями у формі постійного змагання між займаються. Змагання викликають, як правило, емоційний підйом, змушують виявляти граничні зусилля, що веде до поліпшення результатів.  Разом з тим, необхідно знати, що при виконанні серії рухів з максимальною частотою, що рухається кінцівки (частини тіла) спочатку повідомляється кінетична енергія, яка потім гаситься за допомогою м'язів-антагоністів, і цьому ж сегменту надається зворотне прискорення, і т. д. З зростанням частоти рухів активність м'язів може стати настільки короткочасною, що м'язи в якийсь момент часу вже не зможуть за короткі проміжки часу повністю скорочуватися і розслаблятися. Режим їх роботи при цьому буде наближатися до ізометричний. Тому, в ході тренувань з розвитку швидкісних здібностей, необхідно працювати не тільки над швидкістю скорочення працюючих м'язів, але і над швидкістю їх розслаблення. Висококваліфіковані - спортсмени якраз і відрізняються здатністю до зменшення часу довільного розслаблення працюючих м'язів в рухах з граничною частотою. Домогтися цього можна шляхом постійного контролю за швидким розслабленням працюючих м'язів в швидкісних рухах, а також тренуванням самої здатності до релаксації м'язів, у тому числі, і аутотренінгом.  Одна з основних завдань на початковому етапі розвитку швидкісних здібностей у професійно-прикладної підготовки полягає в тому, щоб не спеціалізуватися у виконанні якого-небудь одного вправи або дії, а користуватися і варіювати досить великим арсеналом різноманітних засобів. Швидкісні вправи для цього необхідно використовувати не в стандартних, а у змінюються ситуаціях і формах. Тут дуже корисні, звичайно, рухливі та спортивні ігри.  Домогтися збільшення швидкості рухів в будь-якому вправі можна двома різними шляхами:  1. Збільшенням рівня максимальної (або граничної) швидкості рухів.  2. Збільшенням максимальної сили працюючих м'язів.  Суттєво підвищити максимальну швидкість рухів надзвичайно складно, тому в практиці для збільшення швидкості частіше використовують другий шлях - збільшення сили. Швидкісно-силові вправи необхідно застосовувати в поєднанні з власне силовими, тобто, при розвитку швидкості рухів треба як би «спиратися» на рівень максимальної сили.  Разом з тим, сама проблема силової підготовки для покращення швидкості рухів виникає лише в тому випадку, якщо для реалізації цих рухів необхідні м'язові зусилля, що перевищують рівень 15% від максимальних силових можливостей людини.  При вирішенні завдань вивчення і вдосконалення техніки швидкісних рухів, необхідно враховувати і виникаючі при їх виконанні труднощі сенсорної корекції. Для цього рекомендується дотримуватися два основних правила: [3, с. 39]  1. Проводити вивчення вправи на швидкості, близькій до максимальної (як кажуть, в 9 / 10 сили) для того, щоб біодинамічна структура рухів, по можливості, не відрізнялася при їх виконанні з граничною швидкістю, і щоб був можливий контроль над технікою рухів. Такі швидкості називаються контрольованими.  2. Варіювати швидкістю виконання вправи від граничної до субмаксимальної.  Важливою умовою підвищення ефективності та економічності циклічних швидкісних рухів виступає можливість використання енергії рекуперації еластичних структур м'язів - здібності накопичення енергії пружної деформації м'язів у підготовчих фазах і використання цієї енергії в робочих фазах рухів. Внесок такий «неметаболіческой» енергії в загальний обсяг енерговитрат збільшується з підвищенням швидкості рухів, і найбільше значення має у циклічних рухах, наприклад, у спринтерському бігу. Для реалізації здатності використання енергії рекуперації у швидкісних рухах необхідно приділяти підвищену увагу розвитку гнучкості і поліпшенню еластичності м'язів.  У навчально-тренувальних заняттях треба розвивати всі можливі форми прояву швидкості, необхідні для успішної професійно-прикладної підготовки. Слід лише завжди пам'ятати, що роботу над розвитком швидкості і вдосконаленням швидкісних здібностей не рекомендується проводити в стані фізичного, емоційного або сенсорного стомлення.  Зазвичай швидкісні тренування поєднуються з роботою технічної або швидкісно-силової спрямованості, а в деяких випадках і з розвитком окремих компонентів швидкісної витривалості. 

4. Засоби виховання швидкісних здібностей  Засобами розвитку швидкості є вправи, що виконуються з граничною або околопредельной швидкістю (тобто швидкісні вправи). Їх можна розділити на три основні групи (В. І. Лях, 1997).  1. Вправи, направлено впливають на окремі компоненти швидкісних здібностей: [6, с. 35]  а) швидкість реакції;  б) швидкість виконання окремих рухів;  в) поліпшення частоти рухів;  г) поліпшення стартовою швидкості;  д) швидкісну витривалість;  е) швидкість виконання послідовних рухових дій у цілому (наприклад, бігу, плавання, ведення м'яча).  2. Вправи комплексного (різнобічного) впливу на всі основні компоненти швидкісних здібностей (наприклад, спортивні та рухливі ігри, естафети, єдиноборства і т.д.).  3. Вправи сполученого впливу:  а) на швидкісні і всі інші здібності (швидкісні і силові, швидкісні і координаційні, швидкісні і витривалість);  б) на швидкісні здібності та вдосконалення рухових дій (у бігу, плаванні, спортивних іграх та ін.)  У спортивній практиці для розвитку швидкості окремих рухів застосовуються ті ж вправи, що і для розвитку вибухової сили, але без обтяження або з таким обтяженням, яке не знижує швидкості русі. Крім цього використовуються такі вправи, які виконують з неповним розмахом, з максимальною швидкістю і з різкою зупинкою рухів, а також старти і спурти.  Для розвитку частоти рухів застосовуються: циклічні вправи в умовах, що сприяють підвищенню темпу рухів; біг під ухил за мотоциклом, з тяговим пристроєм; швидкі рухи ногами і руками, що виконуються у високому темпі за рахунок скорочення розмаху, а потім поступового його збільшення; вправи на підвищення швидкості розслаблення м'язових груп після їх скорочення.  Для розвитку швидкісних можливостей у їх комплексному виразі застосовуються три групи вправ: вправи, які використовуються для розвитку швидкості реакції; вправи, які використовуються для розвитку швидкості окремих рухів, у тому числі для пересування на різних коротких відрізках (від 10 до 100 м); вправи , що характеризуються вибуховим характером. 

5. Методика розвитку швидкості реакцій і швидкості рухів  Цілеспрямованого розвитку швидкості і швидкості рухів вимагають далеко не всі сучасні професії. Для більшості видів трудової діяльності досить буває того її рівня, який досягається в процесі загальнофізичної підготовки. Разом з тим, робота операторів, пілотів авіалайнерів, водіїв автотранспорту, військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, різних служб охорони тощо, вимагає високого рівня розвитку швидкості. [3, с. 45]  Засоби для розвитку швидкості можуть бути найрізноманітнішими. Для багатьох професій створені спеціальні електронні тренажерні системи, робота на яких одночасно удосконалює і специфічні форми прояву швидкості. У процесі прикладної фізичної підготовки, для розвитку швидкості і швидкості рухів, можуть бути використані різноманітні вправи. Відмінні результати досягаються при заняттях боротьбою (вільної, класичної, дзю-до, самбо), боксом, східними видами єдиноборств, спортивними іграми (теніс, настільний теніс, бадмінтон, волейбол, баскетбол, ручний м'яч,хокей), легкою атлетикою, фехтуванням і багатьма іншими видами спорту.  У самостійних заняттях можна застосовувати вправи з партнером і без партнера, групові вправи для розвитку і вдосконалення швидкості і швидкості рухів. Деякі з таких досить простих і ефективних вправ наведені в даному розділі.  7. Методики виховання швидкісних здібностей  Виховання швидкості простої рухової реакції. В даний час у фізичному вихованні та спорті достатньо ситуацій, де потрібна висока швидкість реакції, і її поліпшення на одну десяту або навіть на соті частки секунди (а мова часто йде саме про ці миттєвостях) має велике значення. Основний метод при розвитку швидкості реакції - метод повторного виконання вправи. Він полягає в повторному реагуванні на раптово виникає (заздалегідь обумовлений) подразник з установкою на скорочення часу реагування. [6, с. 57]  Вправи на швидкість реакції спочатку виконують у полегшених умовах (враховуючи, що час реакції залежить від складності наступного дії, її відпрацьовують окремо, вводячи полегшені вихідні положення і т.д.). Наприклад, у легкій атлетиці (у бігу на короткі дистанції) окремо вправляються в швидкості реакції на стартовий сигнал з опорою руками об будь-які предмети в положенні високого старту і окремо без стартового сигналу у швидкості виконання перших бігових кроків.  Як правило, реакція здійснюється не ізольовано, а в складі конкретно спрямованого рухової дії або його елемента (старт, атакуючий або захисну дію, елементи ігрових дій тощо). Тому для вдосконалення швидкості простої рухової реакції застосовують вправи на швидкість реагування в умовах, максимально наближених до змагальних, змінюють час між попередньою і виконавчою командами (варіативні ситуації).  Домогтися значного скорочення часу простої реакції - важке завдання. Діапазон можливого скорочення її латентного часу за період багаторічної тренування приблизно 0,10-0,15 с.  Прості реакції володіють властивістю перенесення: якщо людина швидко реагує на сигнали в одній ситуації, то він буде швидко реагувати на них та в інших ситуаціях.  Виховання швидкості складних рухових реакцій. Складні рухові реакції зустрічаються у видах діяльності, що характеризуються постійною і раптовою зміною ситуації дій (рухливі і спортивні ігри, єдиноборства і т.д.). Більшість складних рухових реакцій у фізичному вихованні та спорті - це реакції «вибору» (коли з декількох можливих дій потрібно миттєво вибрати одне, адекватне цій ситуації) і реакції на рухомий об'єкт.  Виховання швидкості складних рухових реакцій пов'язане з моделюванням у заняттях і тренуваннях цілісних рухових ситуацій і систематичним участю в змаганнях. Однак забезпечити за рахунок цього в повній мірі вибірково спрямований вплив на поліпшення складної реакції неможливо. Для цього необхідно використовувати спеціально підготовчі вправи, в яких моделюються окремі форми та умови прояву швидкості складних реакцій в тій чи іншій рухової діяльності. Разом з тим створюються спеціальні умови, що сприяють скороченню часу реакції.  При вихованні швидкості реакції на рухомий об'єкт (РДО) особливу увагу приділяється скороченню часу початкового компонента реакції - знаходження і фіксації об'єкта (наприклад, м'ячі) в полі зору. Цей компонент, коли об'єкт з'являється раптово і рухається з великою швидкістю, становить значну частину всього часу складної рухової реакції - звичайно більше половини. Прагнучи скоротити його, йдуть двома основними шляхами:  1) виховують вміння завчасно включати і «утримувати» об'єкт в полі зору (наприклад, коли займається ні на мить не випускає м'яч з поля зору, час РДО у нього само собою скорочується на всю початкову фазу), а також уміння заздалегідь передбачати можливі переміщення об'єкта ;  2) направлено збільшують вимоги до швидкості сприйняття обсягу та інших компонентів складної реакції на основі варіювання зовнішніми факторами, що стимулюють її швидкість.  Час реакції вибору багато в чому залежить від можливих варіантів реакції, з яких повинен бути обраний лише один. З огляду на це, при вихованні швидкості реакції вибору прагнуть перш за все навчити займаються майстерно користуватися «прихованої інтуїцією» про ймовірні дії противника. Таку інформацію можна отримати з спостережень за позою противника, мімікою, підготовчими діями, загальною манерою поведінки.  Застосовуючи для вдосконалення реакції вибору спеціально підготовчі вправи, послідовно ускладнюють ситуацію вибору (число альтернатив), для чого поступово збільшують в певному порядку як число варіантів дій, дозволених партнеру, так і число відповідних дій.  На час реакції впливають такі чинники, як вік, кваліфікація, стан займається, тип сигналу, складність і освоєність відповідного руху.  Виховання швидкості рухів. Зовнішнє прояв швидкості рухів виражається швидкістю рухових актів і завжди підкріплюється не тільки швидкісними, а й іншими здібностями (силовими, координаційними, витривалістю та ін.)  Основними засобами виховання швидкості рухів служать вправи, що виконуються з граничною або околопредельной швидкістю:  1) власне швидкісні вправи;  2) Общеподготовительное вправи;  3) спеціально підготовчі вправи.  Власне швидкісні вправи характеризуються невеликою тривалістю (до 15-20 с) і анаеробним елактатним енергозабезпеченням. Вони виконуються з невеликою величиною зовнішніх обтяжень чи за відсутності їх (так як зовнішні прояви максимумів сили і швидкості пов'язані обернено пропорційно).  Як Общеподготовительное вправ найбільш широко в фізичному вихованні та спорті використовуються спринтерські вправи, стрибкові вправи, ігри з вираженими моментами прискорень (наприклад, баскетбол по звичайним і спрощеними правилами, міні-футбол і т.п.).  При виборі спеціально підготовчих вправ з особливою ретельністю слід дотримувати правила структурного подібності. У більшості випадків вони являють собою «частини» або цілісні форми змагальних вправ, перетворених таким чином, щоб можна було перевищити швидкість по відношенню до досягнутої змагальної.  При використанні з метою виховання швидкості рухів спеціально підготовчих вправ з обтяженнями вага обтяження повинен бути в межах до 15-20% від максимуму (Е. Озолін, 1986). Цілісні форми змагальних вправ використовуються в якості засобів виховання швидкості головним чином у видах спорту з яскраво вираженими швидкісними ознаками (спринтерські види).  Після досягнення певних успіхів у розвитку швидкісних здібностей подальше поліпшення результатів може і не проявитися, незважаючи на систематичність занять. Така затримка в зростанні результатів визначається як «швидкісний бар'єр». Причина цього явища криється в освіті досить стійких умовно-рефлекторних зв'язків між технікою вправи і проявляються при цьому зусиллями.  Щоб цього не сталося, необхідно включати в заняття вправи, в яких швидкість проявляється у варіативних умовах, та використовувати такі методичні підходи та прийоми.  1. Полегшення зовнішніх умов та використання додаткових сил, що прискорюють рух.  Найпоширеніший спосіб полегшення умов прояви швидкості у вправах, обтяжених вагою спортивного снаряда або спорядження, - зменшення величини обтяження, що дозволяє виконувати руху з підвищеною швидкістю і в звичайних умовах.  Складніше здійснити аналогічний підхід у вправах, обтяжених лише власною вагою займається.  Прагнучи полегшити досягнення підвищеної швидкості в таких вправах, використовують такі прийоми, що виконуються в умовах, що полегшують збільшення темпу і частоти рухів:  а) «зменшують» вагу тіла що займається за рахунок додатку зовнішніх сил (наприклад, безпосередня допомога викладача (тренера) або партнера із застосуванням підвісних лонж і без них (у гімнастичних та інших вправах);  б) обмежують опір природного середовища (наприклад, біг за вітром, плавання за течією і т.п.);  в) використовують зовнішні умови, що допомагають займається зробити прискорення за рахунок інерції руху свого тіла (біг під гору, біг по похилій доріжці і т.п.);  г) застосовують дозовано зовнішні сили, що діють в напрямку переміщення (наприклад, механічну тягу в бігу).  2. Використання ефекту «ускоряющего післядії» і варіювання обтяжень.  Швидкість рухів може тимчасово збільшуватися під впливом попереднього виконання рухів з обтяженнями (наприклад, вистрибування з вантажем перед стрибком у висоту, поштовх утяжеленного ядра перед поштовхом звичайного і т.п.). Механізм цього ефекту полягає у залишковому порушення нервових центрів, збереження рухової установки та інших слідових процесах, що інтенсифікують наступні рухові дії. При цьому може значно скорочуватися час рухів, зростати ступінь прискорень і потужність виробленої роботи.  Проте подібний ефект спостерігається не завжди. Він багато в чому залежить від ваги обтяження і подальшого його полегшення, числа повторень і порядку чергувань звичайного, обважнює і полегшеного варіантів вправи.  3. Лідирування та сенсорна активізація швидкісних проявів. Поняття «лідирування» охоплює відомі прийоми (біг за лідером-партнером та ін.)  Обсяг швидкісних вправ в рамках окремого заняття, як правило, відносно невеликий, навіть у спеціалізуються у видах діяльності швидкісного характеру. Це зумовлено, по-перше, граничної інтенсивністю і психічною напруженістю вправ, по-друге, тим, що їх недоцільно виконувати в стані втоми, пов'язаному з падінням швидкості рухів.  Інтервали відпочинку в серії швидкісних вправ повинні бути такими, щоб можна було виконати чергову вправу зі швидкістю не менш високою, ніж попереднє.