Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Експер.docx
Скачиваний:
23
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
30.35 Кб
Скачать

1. Наука і наукове пізнання.

  Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення). Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки.

Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня — емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання; раціональне пізнання і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому на емпіричному рівні досліджуємий об’єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів. Характерними ознаками емпіричного пізнання є: збирання фактів, їх первинне узагальнення, опис спостерігаємих та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.

Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання. Теоретичне пізнання відображає явище і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв’язків і закономірностей. Що досягаються за допомогою раціональної обробки емпіричних даних, яка дозволяє сформулювати наукові проблеми, гіпотези, теорії. Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини.

Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.

Особливості психологічного пізнання

Усі науки разом утворюють спільність, яка базується на застосуванні наукового методу для пізнання певної сфери дійсності. Відрізняються науки передусім за тією областю буття (сутнього), на яку вони спрямовані і яка дає предмет вивчення, а також за методом - тим різновидом наукового методу, який є найбільш спорідненим з досліджуваною реальністю.

Психологія - складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань.

Найперше визначення психології формулюється так: Психологія - це вчення про душу. Дійсно, у перекладі з давньогрецької «псюхе» - це душа, «логос» - слово, пізнання, наука. Це найбільш загальне визначення психології є базовим для створення інших визначень, певна частина яких конкретизує його, певна частина - заперечує. Оскільки існування душі не є наочним, таке визначення викликає невдоволення у певних представників сучасної психології, вони вважають, що традиційне визначення не є науковим. У пошуках наукового визначення психології дослідники вибудовують більш складні конструкції, наприклад: психологія - це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Це формулювання є більш подібним до наукового, проте має суттєві недоліки. По-перше, воно якесь «обірване»: не зовсім ясно, про чию життєдіяльність іде мова. По-друге, якщо досліджується якась особлива форма життєдіяльності, то її особливість слід порівнювати з іншими формами того ж самого, тобто знаходити щось спільне у психічному і непсихічному. По-третє, психіка - це не лише форма життєдіяльності. Це цілий світ, який взаємодіє із тим -оточуючим - світом, що його вивчають природничі науки, але взаємодіє на засадах власної автономності як світу.

Особлива складність завдання дослідника-психолога полягає у тому, що об'єкт, який він вивчає і той інструмент вивчення, який він застосовує, в певному розумінні є одне й те саме. Психолог вивчає психіку за допомогою психіки. Зрештою, без застосування психіки не можуть відбуватися пізнавальні дії в жодній науці, але якщо представники природничих наук можуть звести суб'єктивний момент у знанні до припустимого мінімуму, то психологи від цього моменту вивільнятись не можуть і не повинні.

Психологію не можна вважати природничою наукою, хоча метод, завдяки якому вона отримала самостійність, запозичений нею саме з природничих наук. Не можна її вважати й соціальною наукою, хоча соціум не лежить поза її науковою увагою. Психологія існує на перетині природничих і соціальних наук, але має власне неповторне поле дослідження -психічну реальність (так само і людина не є ані суто біологічною, ані суто соціальною істотою, а являє собою передусім окремий світ - а саме світ психічний).

Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини.Кожна людина є світом і цей світ - психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі - тобто в самому собі - не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ - це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально - це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним.