1, 2 Питання

Україна знаходилася у колоніальній залежності двух імперій. У 1861 році відмінили кріпацтво. У суспільстві відбуваються кардинальні зміни.З'являється суспільний ряд - капіталізм, розвивається промисловість та виробництво, з'являються нові соціальні верстви суспільства - капіталісти та роботодавці.Центром розвитку української культури стає місто Львів, тут у 1868 році виникає товариство "Просвіта", членами якого стала українська інтелегенція, вони займалисья поширенням забороненої літератури серед народу, заснували фольклор та видавали книжки.Також у Львові у 1875 році з'являється літературне товариство Тараса Шевченка.Письменники цього періоду продовжували традицію написання творів на селянську тематику. В своїх творах вони починають писати про життя пореформленого українського села. Постійним об'єктом уваги прозаїків були українські селяни(твори "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я") але поряд з цим письменнки починають писати і про життя нових соціальних класів.Виникає новій літературний напрям- реалізм(від латинського дійсний) - це напрям,який характерезується правдивим відображенням дійсності.Найбільше розвиваються прозаїчні жанри літератури - роман і повість.Представниками були:1.Іван Нечуй-Левицький2.Панас Мирний3.Іван Карпенко-Карий4.Михайло Старицький5.Іван Франко

3 Питання

Зображуючи пореформене село, І.Нечуй-Левиць-кий наголошує на думці про безкінечність взаємних роздратувань, ворожнечі між членами родини Кайдашів. Бо вони є наслідком впливу на селянство доби кріпацтва. Саме ці часи спотворили духовний світ героїв твору, а хижацький капіталізм поглибив цей процес. Автор засуджує бездуховне життя персонажів, обмеженість їх світогляду, моральне каліцтво. Сімейні баталії ведуться через різноманітні дрібниці: мотовило, невчасно приготований обід, небажання поступитися через неправильне розуміння понять власної гідності, гордості. Змальовуючи «хатню війну», письменник вдається до гоголівського засобу, що створює гострий комічний ефект. Цей засіб полягає у навмисному контрасті між «високим», пафосним стилем, і жалюгідним змістом зображуваного.

Повiсть "Кайдашева сiм'я" вражає глибокою правдивiстю, живими, виразними образами героïв, поєднаними з глибинним реалiстичним вiдтворенням селянського життя в часи пiсля скасування крiпацтва. Бажання мати землю якомога бiльше перетворює молоде поколiння Кайдашiв на сварливих, егоïстичних i обмежених людей, якими були i ïхнi батьки. Дiйовi особи повiстi - це надзвичайно обмеженi люди, якi, крiм своïх суперечок, не бачать нiчого iншого в життi. Обмеженiсть Кайдашiв i всього ïхнього оточення зображує Нечуй-Левицький у такий спосiб. Кайдашам, як i ïх односельчанам, доводить ся возити снопи через круту гору, де осi ламаються. Якби трохи розкопати дорогу, проïзд був би не важким. Але нiхто не хоче братись за цю справу. Кум пропонує старому Кайдашевi, щоб дорогу полагодили його сини. "А хiба ж я один возитиму тудою снопи? Адже i ти возиш. Чом би пак i тобi не розкопати. I все залишається, як було: вози ламаються, а хазяï або лаються, або волають до Бога. Так у кожнiй описовiй чи розповiднiй подробицi розкривається обмеженiсть, егоïзм дрiбних власникiв, якi живуть у колi своïх обмежених iнтересiв, не маючи змоги вирватися з нього. Тяжко переймаючись родинним безладдям, Мелашка тiкає до Києва, в якому бажає залишитися, незважаючи на палке кохання до свого чоловiка Лаврiна. Але ïï розшукують, приводять додому, i в кожнiй наступнiй вiйнi за "моє" i "твоє" вона також бере участь, але вже на боцi свекрухи. Баба Палажка - це яскраве узагальнення глибокоï темноти, що панує на селi. Нi характери персонажiв твору, нi ïхня поведiнка нiколи не приведуть до мирного спiвiснування в одному селi. I. Нечуй-Левицький крiзь усю повiсть пронiс iдею про те, що доки iснуватиме "своє" i "чуже", не буде краю суперечкам мiж людьми. Жадоба до власностi вносить цiлковитий розлад у сiм'ю Кайдашiв. Кумеднi та безглуздi ïхнi суперечки. Сміх над сторінками «Кайдашевої сім’ї» — це своєрідний виклик абсурдності тієї домашньої війни, яка, по суті, знищує людину. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто-таки разючі. Комічні ефекти також забезпечуються в повісті іронією й сарказмом. Часто-густо сповнені іронії репліки Кайдашихи, особливо до невісток: «Лавріне! Підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі». Їдка іронія звучить буквально в наступній репліці Кайдашихи: «Лавріне! Утри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає», а далі звертання до сина лунає вже саркастично:

«Лавріне, утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають». Так само саркастично звучать Омелькові слова, звернені до Кайдашихи, хоча насправді ними він характеризує не свою жінку, а «каторжні» Западинці (пригадайте епізод, у якому віз перевернувся разом із Кайдашихою): «Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно».

Рясніють сторінки повісті й зниженою лексикою, особливо в порівняннях: Кайдашиха стала шута, як безрога корова; заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами; ходить так легенько, наче в ступі горох товче; у Химки очі, як у сови, а як ходить, то наче решетом горох точить.

 Комічного ефекту автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю у ворожінні баби Палажки: «Сарандара, марандара, гаспида угас, василиска попер! Амінь біжить, амінь кричить, аміня доганяє!»