3. Боротьба плебеїв і патриціїв у Римі

Після утворення Римської республіки всі виборні посади захопили патриції. Плебеям залишили тільки право голосувати в народних зборах і служити у війську під командуванням патриціїв. З розвитком торгівлі в римлян почала формуватися майнова нерівність. Більшість плебеїв утратила землю і заборгувала лихварям, за це можна було потрапити в рабство.

Становище загострювалося. Між станами назрівала війна. Уникнути її можна було, задовольнивши такі вимоги плебеїв:

- надати право обиратися на вищі державні посади;

- наділити общинною землею;

- скасувати боргову кабалу.

Та патриції не бажали ділитися з плебеями ані владою, ані багатством. Урешті, напружені відносини між станами призвели до вибуху обурення плебеїв.

У 494 р. до н. е., під час війни Рима із сусідами, плебеї відмовилися воювати. Вони залишили Рим і подалися на Священну гору за межами міста, щоб створити власну державу. За таких умов патриції змушені були піти на пост5гпки. Плебеям надали право обирати народних трибунів. Ці магістрати мали захищати інтереси плебеїв, вони накладалии вето (заборону) на будь-яке рішення сенату, якщо вважали його несправедливим.

Будинок народного трибуна правив за сховище: будь-хто міг знайти в ньому захист. Недоторканою була й сама особа народного трибуна.

Для впорядкування римських звичаїв і творення законів у 452 р. до н. є. було створено комісію децемвірів терміном на один рік. Повноваження цієї комісії з десяти найшанованіших громадян довелося продовжити ще на один рік; за цей термін децемвіри уклали закони, що були записані на 12 мідних дошках (таблицях). «Закони дванадцяти таблиць» були обов'язкові до ви-

конання всіма громадянами.

У 445 р. до н. е. особливим законом було дозволено укладати шлюб між плебеями та патриціями. Зрештою, це привело до об'єднання знатних родин з обох боків в особливу групу римської знаті — нобілітет (від латин, «нобіліс» — найкращий).

Народні трибуни Ліциній і Секстій у 367 р. до н. е. домоглися прийняття законів, за якими плебеїв наділяли землею.

У 326 р. до н. е. було ухвалено заборону продавати римських громадян у рабство за борги. Остаточною перемогою став закон від 287 р. до н. е., за яким плебеї могли впливати на державні справи й ухвалювати закони. Боротьба між плебеями та патриціями завершилася; її наслідок — знищення залишків родового ладу й відкриття шляху для швидкого розвитку рабовласницьких відносин. Зрівнявшись у правах, плебеї та патриції утворили громадянське суспільство Римської держави.

У середині III ст. до н. е. держава римлян стала згуртованішою і сильнішою. Це відіграло значну роль у боротьбі Риму із сусідніми народами Італії та небезпечним ворогом — Карфагеном.

4. Завоювання Римом Італії

Тривалий час Рим був одним із міст Лація та входив до союзу ЗО латинських міст, Проте, уладнавши внутрішні чвари й суперечки між громадянами, Рим поступово почав завойовувати території сусідніх народів — етрусків, самнітів, латинів, сабінів. Війни велися заради здобичі та рабів. Поступово римляни підкорили собі етрусків, латинів і самнітів. Вони закріпилися в Лацію, на лівому березі Тибра, утворивши там колонії.

Власних сил Риму не завжди вистачало, тому він укладав союзи з одним народом проти іншого. Утім, це не заважало римлянам після перемоги використовувати зброю проти колишнього союзника. «Розділяй і володарюй» — це гасло неодмінно застосовувалося Римом у боротьбі за панування над Італією.

Проте у 390 р. до н. е. з Північної Італії на Рим посунули галли, сильні войовничі племена, об'єднані верховним вождем Бреном.

Того ж року в битві на річці Аллії римляни зазнали поразки. Галли захопили й спалили місто. Римляни замкнулись у фортеці на Капітолійському пагорбі.

Якось уночі галли потайки почали видиратися на укріплені мури. Варта задрімала, але галлів почули священні гуси, що були в храмі Юнони. Перелякані птахи зчинили галас. Римляни прокинулись і відбили штурм. Відтоді побутує вислів: «Гуси Рим урятували». Невдовзі після цього галли взяли з римлян викуп і подалися на північ, бо їхнім власним землям загрожувала небезпека.

Через цю катастрофу всі перемоги римлян, здобуті в V ст. до н. е., було втрачено. Тільки у 290 р. до н. е. Рим знову підкорив усі племена Апеннінського півострова. Ставши господарями Середньої Італії, римляни посунули на південь. Виникла загроза для грецького міста Тарента.

Тарентійці покликали на допомогу Пірра. Цей талановитий полководець на чолі вишколеної армії завдав римлянам поразок у 280 р. до н. є. біля Гераклеї та у 279 р. до н. є. — при Аускулі. Але ціна перемоги була надто високою. Зазнавши великих людських втрат, Пірр проказав із сумом: «Ще одна така перемога — і ми остаточно загинемо». Так з'явився ще один крилатий вислів — «Піррова перемога», тобто успіх, досягнутий надто великою ціною. Невдовзі Пірр посварився з та-рентійцями і повернувся до Греції. Того ж 272 р. до н. є. Тарент після тривалої облоги здався римлянам. У 265 р. до н. е. було підкорено останнє вороже місто на землі етрусків — Вольсинії. Тепер уся Італія стала територією Римської держави.