khrestomatiya

Старєва А.М.

Сучасні методологічні та теоретичні підходи до змісту шкільних суспільствознавчих дисциплін

Сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина не лише політичної активності, а й усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії у відповідності до власних переконань і цінностей.

Важливими умовами демократичного суспільства є громадянська освіченість, компетентність, виховання поваги до прав людини, толерантності, вміння знаходити компроміс. Необхідно, щоб громадяни знали свої права та обов'язки, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

Європа має багатий історичний досвід розвитку і становлення демократичного суспільства. У більшості європейських держав розроблено спеціальні навчальні курси та створено різноманітні навчальні підручники і посібники, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку вчителів для полегшення та сприяння щодо здійснення регіональної європейської інтеграції.

Одним із пріоритетів стратегічного розвитку України визнано інтеграцію нашої держави в Європейське співтовариство. За перспективною Програмою розвитку, яка розрахована на десять років, Україна має узгодити та наблизити свої соціально-економічні інституції до стандартів країн ЄС та зробити їх відповідними загальноєвропейським вимогам. Європейський вибір України зумовлено її геополітичним положенням та спільною історією формування і розвитку європейської культури.

Сучасна школа має сприяти розвиткові демократичної культури, формуванню, необхідних для проживання у європейському співтоваристві компетентностей, політико-правових і соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації і захисту своїх прав.

Дуалістичний характер будь-якої національної освіти полягає з одного боку, у збереженні доброго, міцного коріння національної культури, з іншого - в адекватному оновленні, спрямованому на підготовку особистості до життя в динамічному, взаємозалежному світі. Для сучасної загальноосвітньої школи України, яка переживає ґрунтовне реформування, ця теза знайшла своє відображення в оновлених стандартах змісту освіти, побудованих на національному підґрунті з урахуванням тенденції європейського і світового розвитку.

Наразі триває процес концептуального оформлення змісту і структури суспільствознавчих знань в середній школі.

Однією з суттєвих причин тривалості процесу розробки концептуальних засад суспільствознавчої освіти є розуміння необхідності нових підходів і разом з тим побоювання відійти від старих стереотипів як педагогічного, так і суспільствознавчого мислення.

Сучасні загально цивілізаційні тенденції розвитку впливають на реформування освіти України, що зумовлює наступні її зміни:

• створення умов, формування мережі навчальних закладів, які за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняли б інтереси кожної людини і держави в цілому;

• підвищення культурного і освітнього рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя;

• піднесення освіти України до рівня освіти розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково – освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

• по – перше, це національна ідея освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Освіта покликана формувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміненням на краще своєї держави;

• по – друге, розвиток освіти повинен підпорядкуватися законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Значна частина проблем, що накопилася в системі освіти, пов’язана з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

• по – третє, розвиток освіти треба розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, європейських. Зокрема, приведення законодавчої і нормативно – правової бази освіти України до світових вимог, відповідного структурування системи освіти та її складової - суспільствознавчої, перегляд змісту; забезпечення інформатизації навчального процесу та доступу до міжнародних інформаційних систем.

Пріоритетними напрямками державної політики щодо розвитку освіти є:

• особистісна орієнтація;

• формування національних і загальнолюдських цінностей;

• створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально – виховного процесу;

• впровадження інновацій та інформаційних технологій;

• формування в системі освіти нормативно – правових і організаційно – економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

• підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної та суспільної підтримки;

• розвиток освіти як відкритої державно – суспільної системи;

• інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Саме ці державні напрямки впливають на зміни в суспільствознавчій освіті.

Школі необхідно наповнювати зміст суспільствознавчої освіти новітніми матеріалами, впровадити на уроках та в позаурочній діяльності сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки з іншими навчальними закладами, що мають позитивний досвід саме в цій освітній галузі.

Сучасний світ характеризується кількома новими тенденціями загальноцивілізаційного розвитку, які визначають нове місце освітянської діяльності в житті людства і зумовлюють певні зміни в самій освітній діяльності.

Василь Григорович Кремень, президент НАПН України відповідає на ці два основні питання: чому освіта сьогодні має стати найбільш пріоритетною сферою життя і діяльності і які зміни мають відбутися зокрема в освітній діяльності, що робиться в цьому напрямку, що пропонуватиме Академія педагогічних наук для освіти. «Якщо говорити про місце освіти в суспільстві, то потрібно назвати три тенденції, які визначають пріоритет освітньої діяльності в сучасному світі. Перша – це перехід від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, який змінює буквально всі аспекти життя і діяльності суспільства в цілому і окремої людини зокрема. Перехід, який зумовлює нові пріоритети, заперечує дещо з минулого і який, безумовно, залежатиме від рівня розвитку людини, рівня розвитку особистості.

Друга тенденція – це тенденція до глобалізації світу. Глобалізація – це об’єктивно обумовлений процес, який серед іншого веде до загострення конкуренції між державами і націями. Виграє в цій конкуренції тільки та держава, де найбільш розвинута наука і поширена сучасна освітянська діяльність.

Третя тенденція - через систему освіти маємо робити все, щоб формувати почуття «єдиної родини» щодо держави і щодо нації» [6, с.442 – 477].

Однією з характерних умов часу є те, що зміна ідей, знань, технологій, інформації відбувається швидше, ніж зміна життя одного покоління. А це означає, що не можна людину навчити на все життя, вона повинна навчатися впродовж усього життя, аби залишатись конкурентноспроможною в своїй професійній діяльності, та й у життєдіяльності взагалі. Тут виникає завдання, що у навчальному процесі потрібно не тільки реалізувати функцію творчого засвоєння базових знань учнем, але поряд з цим все більшого значення набуває функція – навчити дитину навчатися, самостійно здобувати інформацію, оволодівати знаннями, навчити використовувати знання, отримані всіма шляхами, в своїй практичній діяльності - і в професійній, і в громадській, і в побуті. Акцентуація уваги на цій функції – навчити навчатися є надзвичайно важливою організаційно-педагогічною умовою педагогічної діяльності вчителя-предметника. Сьогодні інформація, знання для людини абсолютно доступні через використання сучасних інформаційних потоків. Педагоги мають зорієнтуватися на те, що одна з функцій навчального процесу - надання знань, творче їх засвоєння, означає, що учень має засвоїти базові знання, знати основні закономірності, а інформаційне супровід як змінна компонента (предметна інформація) має бути чітко виокремлений від базових знань й не бути обов’язковим для запам’ятовування учнем.

Ключове функція сучасної української школи – якомога наблизити всю справу освіти і виховання до природних здібностей кожної конкретної дитини з тим, щоб дати можливість дитині самопізнати себе, допомогти їй в освіті саморозвинутись з тим, щоб у дорослому житті ця людина могла себе в найбільшій мірі самореалізувати. Отже, важливою організаційно- педагогічною умовою діяльності вчителя є відхід від минулої авторитарної педагогіки і перехід до педагогіки толерантності, що забезпечить формування розвинутої, самодостатньої особистості.

Перехід українського суспільства до інформаційно-технологічної стадії свого розвитку зобов’язує школу інформатизувати навчально-виховний процес. Комп’ютер та інформаційні комп’ютерні технології у навчанні – це не тільки революція в навчальному процесі, це й одна з найважливіших організаційно-педагогічних умов діяльності сучасного вчителя-предметника.

Сьогодні комп’ютер виконує чотири головні функції в освіті. Передусім, це набуття комп’ютерної грамотності (знаннєва функція). При цьому важливо, щоб комп’ютер був засвоєний з молодшого шкільного віку, тому що в цьому випадку він стає для дитини органічним продовженням можливостей пізнання, самопізнання. Друга функція комп’ютера (особистісна) – він є засобом індивідуалізації й інтенсифікації навчального процесу. Він дозволяє індивідуалізувати навчальний процес у вивченні кожного конкретного предмета. Третя функція (комунікативна): комп’ютер, підключений до Інтернету, до інших систем – це можливість спілкуватися зі світом, можливість пізнавати світ, оволодівати знаннями світу. І четверте – це шлях до дистанційної освіти.

Змінюється, в певній мірі, місце вчителя в навчальному процесі – воно ускладнюється. Виникає проблема вчителя і комп’ютера. В значній мірі в минулому авторитет учителя базувався на тому, що він був основним, а то й єдиним, джерелом інформації, і цим в значній мірі в очах учнів формувався його авторитет. Сьогодні учень може знати більше ніж учитель. Навчальний процес змінюється таким чином, що вчитель повинен стати помічником, консультантом, тьютором і супроводжувати учня в розвиткові, пізнанні і самопізнанні.

Державна цільова програма впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» на період до 2015 року (квітень 2011 р.) поставила за мету: впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій, створення умов для поетапного переходу до нового рівня освіти на основі зазначених технологій і серед завдань визначила однією із найважливіших – вчителя до ефективної роботи з комп’ютером. Тому оволодіння вчителем суспільствознавчих дисциплін інформаційно-комунікаційними технологіями є однією з найважливіших організаційно-педагогічних умов, що забезпечать ефективність навчально-виховного процесу й розвитку всіх його суб’єктів.

Сучасні методологічні та теоретичні підходи до змісту шкільних суспільствознавчих дисциплін на науковому рівні визначаються лабораторією суспільствознавчої освіти Національної академії педагогічних наук України, очолюваною членом-кореспондентом, доктором педагогічних наук, професором Оленою Іванівною Пометун.

У числених працях О. Пометун акцентує увагу на тому, що у процесі вивчення суспільствознавчих дисциплін учні мають засвоювати не тільки специфічну суму знань, а й практичні навички життєдіяльності у сучасному суспільстві, у правовому, соціальному чи економічному просторі або при виборі політичної орієнтації на підставах певних соціологічних, політологічних та філософських знань та за умови – критичного мислення.

Провідні науковці-методисти О. Пометун та Г. Фрейман стверджують: «сучасному суспільству потрібна інформована та компетентна особистість, яка спроможна приймати самостійні рішення і нести відповідальність за власні вчинки. За умов політичної та економічної нестабільності, дефіциту духовності виключно важливою стає стабілізуюча роль школи як гаранта громадянського миру. Державна система освіти, що відповідає за соціалізацію особистості, є важливим інститутом, який спроможний еволюційним шляхом забезпечити зміну ментальності, створити умови для виховання людини громадянського суспільства… Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства у цілому і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства; формування в молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до європейської та світової спільноти» [13].

Концептуальними основами суспільствознавчої та історичної освіти науковці визначають основні принципи її розвитку:

– гуманізація та демократизація навчального процесу, що передбачає рівноправність і взаємну відповідальність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу;

– переважаюча діалогічність взаємодії вчителя і учнів у навчальному процесі;

– самоактивність і саморегуляція учнів у навчанні, які сприяють розвитку у школяра суб'єктивних характеристик, формують здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень;

– науковість навчальної інформації, тобто достовірність фактів і явищ, які вивчаються, ознайомлення учнів з розмаїттям історичного руху й історичного життя в різних сферах суспільства, багатством альтернативних сучасних теорій та поглядів на історичний процес;

– історизм, який передбачає розглядання явищ і процесів соціогенезу з точки зору причин їх виникнення, оцінки сучасниками й нащадками, результатів та наслідків, нагромадженого соціального досвіду;

– культуровідповідність, що передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою свого народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

– інтер- та полікультурність, яка передбачає інтегрованість української національної культури в контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру, висвітлення та усвідомлення учнями процесів діалогу культур [15].

Принципами навчання за базовим стандартом 2004 р. й відповідними навчальними програмами суспільствознавчих курсів були визначені визначені:

• розвиток особистісних компетенції, тобто спрямованість курсу на формування не лише знань, вмінь і навичок, але їхніх переконань, установок, мотивів, ціннісних орієнтацій та Інших особистісних характеристик. Особлива увага повинна приділятися розвиткові критичного і творчого мислення учнів;

• принцип відкритості, який включає в себе полікультурність і плюралізм, спрямований на вироблення антидогматичного мислення, здатного сприймати будь-яку нову інформацію без упереджень та з розумінням ставитися до різних поглядів, а також до цінностей, що репрезен­тують різні світогляди та культури;

• принцип поєднаний локального і глобального, який передбачає взаємозв'язок родового й етнічного, національного і загальнолюдського, індивідуального і суспільного;

• принцип демократичності, який означає верховенство прав і свобод у громадянській освіті, захист і реалізацію індивідуальних і групових інтересів, створення своєрідного соціального простору, в якому учні взаємодіють як автономні індивіди, які поповнять мережу грома­дянського суспільства.

• принцип поповнення соціального капіталу, який будується на засадах довір'я і терпимості індивідів, їх здатності спрямовувати свої солідарні дії на загальне благо.

В основі концептуальних поглядів на сучасний зміст суспільствознавчої освіти, у абсолютної більшості науковців і практиків, на перше місце виходить компетентнісний підхід. Узяті окремо традиційні знання, навички та вміння у практиці сучасної школи обслуговують здебільшого академічні цілі (складання іспитів різного рівня завдяки оволодінню програмним матеріалом), мають загальний характер, тобто не враховують індивідуально-особистісних відмінностей учнів, орієнтуючи їх на залежність від існуючої сьогоденної політико-ідеологічної та наукової кон’юнктури. Пріоритет компетентнісного підходу не тільки долає обмеженість академізму (не виключаючи його), а й надає здобутим знанням, навичкам та вмінням індивідуалізованого, конкретного життєво-смислового характеру, чітко визначеної практичної спрямованості щодо власного життя людини [14, с. 104 – 108].

Проаналізований вітчизняними науковцями (Г. Єгоров, Н. Лавриченко, Б. Мельниченко) досвід провідних країн Заходу також свідчить про концептуальні пошуки у визначенні цілей та змісту суспльствознавчої освіти [6]. У цих країнах шкільна освіта спрямована не тільки на озброєння учнів базовими знаннями, але й на розвиток таких особистісних якостей, які сприяють соціальній адаптації, міжособистісному спілкуванню, зростанню соціальної компетентності молоді. На перший план висуваються універсальні, фундаментальні цінності західної цивілізації - вільний розвиток особистості, утвердження неповторної індивідуальності кожної людини, розвиток критичного мислення і здатності приймати самостійні рішення. Разом з тим, у суспільствах західного зразка посилюється й тенденція до утвердження цінностей корпоративності і соціального співробітництва, відповідального використання свободи; проголошуються принципи виховання молоді в дусі миру і взаєморозуміння між народами, культурної терпимості, політичного і світоглядного плюралізму. Як наслідок, структура базової шкільної освіти розширюється за рахунок впровадження нових навчальних суспільствознавчих курсів відповідного змісту,

До цілей суспільствознавчої освіти у США відносяться:

- розвиток «Я» особистості, розуміння учнем себе, своїх можливостей, почуття впевненості у собі, уміння легко адаптуватися до змін у житті;

- озброєння базовими знаннями, особливо мовними та обчислювальними павичками;

- розвиток інтересу до безперервної освіти і вміння набувати знання самостійно;

- екологічна освіта і виховання;

- розвиток мислення та вміння приймати самостійні рішення:

- підготовка до майбутньої професійної діяльності, кар'єри та сімейного життя;

- естетичне і моральне виховання, розвиток умінь раціонально використовувати дозвілля;

- розвиток громадянської відповідальності, поваги до закону і влади, розуміння соціально-економічної і політичної системи держави;

- оволодіння комунікативними павичками, розвиток духу взаємопорозуміння та співробітництва [5, с.15].

Орієнтирами суспільствознавчої освіти у ФРН визначені:

- забезпечити набуття учнями вмінь і навичок, необхідних для вільного розвитку особистості, для успіху у трудовій діяльності і для оцінки складних взаємозалежних соціальних факторів;

- сформувати вміння мислити незалежно і діяти на свою власну відповідальність;

- виховувати молодь у дусі відповідального використання свободи, толерантності, любові до миру, поваги до інших людей;

- розвивати бажання і вміння вчитися і працювати самостійно та в колективі, бути незалежним і навчитися розвивати ці вміння після закінчення шкільної освіти [5, с. 16].

Цілі Великобританії висувають перед суспільствознавчою освітою три головні стратегії::

- трансляція культурного досвіду (школи повинні передати новому поколінню ті елементи культури, які визнаються цінними. Зміст освіти умовно поділено на навчальні предмети, що відображають ті «форми знань», які акумулюють у собі «мудрість попередніх поколінь - краще з усього, про що думали, говорили і що робили ті, хто жив до нас»);

- соціалізація (школи повинні надавати учням корисні моделі (норми) поведінки і цінності, що стоять за ними, а також розуміння завдань, вмінь і знань, необхідних для виконання соціальних ролей, які їм належить виконувати - спочатку дітьми, потім підлітками і дорослими);

- підготовка до професії (школа повинна давати підростаючому поколінню як загальні, так і професійні знання і вміння, пов'язані з їх майбутньою роботою) [5].

Наявність у цілях суспільствознавчої шкільної освіти зарубіжних країн як соціально-адаптивних, колективістських, так і особистісно-орієнтованих спрямувань можна розглядати як вияв загальної тенденції у розвитку змісту сучасної освіти. Однак співвідношення цих провідних векторів відрізняється в різних країнах в залежності від соціокультурних умов, державної політики, освітніх традицій тощо.

Отже, сучасне шкільне суспільствознавство теж не може обмежуватись традиційною проблематикою, яка охоплює знання про суспільство загалом, про взаємозв'язки різних сфер суспільного життя, про соціальні інститути, економічні системи і політичні режими. Об'єктом розгляду має стати і найближче соціальне середовище: структура первинних колективів і відносини в них, механізми соціалізації, комунікативні якості особистості та шляхи їх розвитку, засоби засвоєння індивідом соціальних норм і цінностей, характер та особливості міжособистісних стосунків, їх критичне осмислення [19].

Формування, добір змісту освіти обумовлюється не тільки розвитком держави, суспільства, але й педагогічними концепціями та теоріями відбору змісту освіти, які виробила світова дидактична думка впродовж століть. Серед численних теоретичних обгрунтувань процесу відбору змісту навчання зарубіжні педагогії виділяють концепції дидактичного матеріалізму, дидактичного формалізму, дидактичного утилітаризму, структуралізму, екземпляризму, теорію дидактичного програмування й функціонального матеріалізму, що є предметом вивчення курсу загальної педагогіки [5].

Визначення та реалізація національних освітніх стандартів є однією з найважливіших тенденцій сучасного розвитку шкільної освіти. Національні освітні стандарти становлять суму чітко визначених нормативних вимог до змісту навчальних програм, тобто той обов'язковий мінімум знань і вмінь, яким повинні оволодіти учні тієї чи іншої країни.

Ставлення педагогів до стандартизації освіти неоднозначне. Дехто з фахівців вважає, що стандартизація, заснована на жорстких стандартах, нав'язує усім дітям єдину культурну та інтелектуальну модель без достатнього врахування їх індивідуальних особливостей (індивідуалізації навчання). Серед прихильників особистісно орієнтованого підходу є думки, що стандартизація змісту навчання освіти не повинна означати стандартизацію особистості учня. Наголошується на необхідності стимулювати розвиток нестандартного мислення учнів, оригінальних підходів до вирішення завдань, що постають перед ними. Отже, в освітніх стандартах доцільно фіксувати мінімально необхідні знання та вміння, зберігаючи при цьому широкий простір для варіативних навчальних програм (диференціації навчання).

Особливості економічного, політичного і культурного розвитку різних країн сучасного світу, своєрідність соціальних завдань, що стоять перед, кожною з них, визначають існуючі національні розбіжності у характері змісту базової освіти в окремих країнах.

У наш час дедалі більшого значення набувають глобальні проблеми людства, що постають перед усіма державами і народами планети, відтак і перед усіма національними освітніми системами і закономірно відображаються у змісті шкільної суспільствознавчої освіти. У свою чергу, цей зміст складають певні компоненти, які запропоновані ще І.Лернером у 80-ті рр. минулого століття [9], що мають такі функції:

• знання про світ і способи діяльності інтелектуального й практичного характеру (пізнавальна функція, коли знання створюють уявлення про навколишній світ; орієнтаційна функція, коли знання вказують напрямок та спосіб цілевідповідної діяльності; оціночна функція, коли знання визначають норми ціннісного відношення суспільства, систему ідеалів); знання приймають форму понять, суджень, умовиводів, термінів, фактів, законів, теорій, концепцій, тенденцій, методів, процесів, алгоритмів, оцінок, правил, норм, принципів, властивостей, засобів, критеріїв, символів, описів, класифікацій, факторів тощо;

• досвід здійснення способів діяльності (відтворююча функція, коли компонент обумовлює збереження та відтворення культури);

• досвід творчої діяльності (перетворювальна функція, коли компонент визначає здатність до перетворення світу, створенню якісно нових об’єктів);

• досвід емоційно-ціннісного відношення (регулююча функція, коли компонент регулює вибірковість ставлення до об’єктів діяльності, визначає відповідність діяльності та об’єктів потребам особистості, здійснює оцінку можливостей задоволення потреб, стимулює діяльність і відбивається на її темпі, якості, рівні).

Функції змісту освіти впливають на його структуру. Так, структурними компонентами шкільної суспільствознавчої галузі на сучасному етапі є: історія України, всесвітня історія, історія рідного краю, право, мораль, економіка, філософія, громадянська освіта [7].