1.Предмет науки менеджменту, його методологічна основа. Закони, закономірності, принципи та методи менеджменту.

Предметом науки менеджменту є відносини управління між людьми, управлінська діяльність та організаційно-економічний механізм її здійснення на рівні головної ланки економіки — підприємства.

Метод менеджменту - це науковий засіб цілеспрямованого впливу на поведінку людини в організації або на трудовий колектив з метою досягнення поставлених цілей. Системний метод постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв’язків та динамічних характеристик. Аналітичний метод полягає у розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Його використовують стосовно складних явищ та об’єктів. Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, тестування) ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів. Економіко-математичні методи застосовують при вивченні випадкових або ймовірнісних явищ.

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи.

Закон спеціалізації управління передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

Закон інтеграції управління спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва.

Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

Закон демократизації управління акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

Закон економії часу в управлінні спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

Виокремлюють такі принципи менеджменту:

1) цілеспрямованість (будь-яка діяльність в організації має бути спрямована на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань);

2) урахування потреб та інтересів (покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування);

3) ієрархічність (передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого);

4) взаємозалежність (означає зв’язок і залежність між внутрішніми змінними організації (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси) і факторами зовнішнього середовища, які постійно впливають на неї і викликають відповідну реакцію з її боку);

5) динамічна рівновага (передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку);

6) економічність (формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин);

7) активізація (спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.);

8) системність (організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих і взаємопов’язаних елементів);

9) єдиновладдя (передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

2.Поняття менеджменту та необхідність управління організаціями

Менеджмент (англ. management — управління) — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою реалізації поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були певним чином забезпечувати свою діяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослинної їжі виникала потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З’являлися перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу туші та ін.). Однак ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно (щоразу мала різний характер), не продумано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати, що наука про менеджмент зародилась у первісні часи. Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляли своїм князівством (королівством), приймаючи рішення на власний розсуд, без урахування відповідних принципів, прогнозів, часто не роблячи навіть спроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий досвід, сформувати загальні підходи, принципи управління тощо. Саме розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей управління людьми, з’ясування тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень, інструкцій тощо.

3.Визначення понять «управління» та «менеджмент».

Управління — цілеспрямована дія на об’єкт для забезпечення його стійкості, зміни стану або поведінки у зв’язку зі зміною обставин.

Менеджмент (англ. management — управління) — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою реалізації поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Управляти можна технічними, соціальними, економічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).

4.Суть, цілі і види менеджменту. Обєкти та субєкти менеджменту

Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо. Наприклад, від американців часто можна почути, що ефективну економіку США сформували автомобілі, автомобільні дороги й менеджмент.

За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:

а) виробничий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

б) фінансовий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

в) маркетинг — управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

Об’єктом вивчення менеджменту є процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій.

Суб’єктами вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.

5.Еволюція менеджменту ( етапи становлення)

В історії менеджменту можна виокремити шість основних етапів його розвитку: розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва; формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків; побудова систем управління, орієнтованих на ринок; активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення; формування системних і ситуаційних підходів; комп’ютеризація управлінських процесів.

І. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Цей етап характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які охоплюють не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розташування робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

ІІ. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. Цей етап пов’язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар’єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Засновниками її є Мері-Паркер Фолліт (1868—1933) та Джордж-ЕлтонМейо (1880—1949).

ІІІ. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини ХХ ст.). Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

ІV. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (середина ХХ ст. — до наших днів). Особливість етапу полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики. У той період в Англії сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цього спонукав пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

V. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався цей етап із розгляду організації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу — використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х років ХХ ст.

6.Здійснення процесу управління ( мета, управлінський цикл, управлінські процедури)

Процес управління - це здійснення взаємопов'язаних управлінських функцій, необхідних для того, щоб сформувати мету загальноосвітнього навчального закладу і успішно її реалізувати.

Правильно зрозуміла і усвідомлена мета дисциплінує і стимулює колектив. Цілеспрямованість колективу - важливий фактор підвищення продуктивності праці. Мета управління - бажане, можливе і необхідний стан виробництва як керованої соціально-економічної системи, яка має бути досягнуто.

Управлінський цикл:

• прийняття управлінського рішення;

• реалізація прийнятого рішення;

• контроль за реалізацією рішення.

Найбільш визнаним підходом до прийняття управлінських рішень є дотримання процедури і виконання обов'язкових дій:

— розпізнавання проблеми;

— встановлення цілей розв'язання проблеми;

— вивчення проблеми за допомогою розв'язання та оброблення інформації;

— обґрунтування реалістичних альтернативних дій;

— порівняння та вибір альтернатив;

— формування та оголошення рішень.

7.Організація як субєкт управління. Основні закони організації

Органiзацiя - це група людей, дiяльнiсть яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

Організації можна класифікувати за такими ознаками:

• за способом та метою утворення: формальні організації та неформальні

• за кількістю цілей: прості та складні організації

• за величиною виділяють великі, середні та малі організації.

• за юридичним статусом: юридичні особи та неюридичні особи.

• за формами підприємництва організації ділять на підприємства, господарські то¬вариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

• за характером адаптації до змін слід виділити механістичні організації та органістичні

У загальному вигляді закони організації - це стійкі кількісні та якісні співвідношення між керуючою і керованою системами.

Закон синергії - сума властивостей організованого цілого перевищує арифметичну суму властивостей кожного з його елементів у отдельности1. Значення закону синергії визначається тим, що дія інших законів організації, в кінцевому рахунку, спрямована па досягнення більш високих значень синергетичного ефекту.

Закон розвитку- Розвиток - це незворотна, спрямована, закономірна зміна матерії і свідомості. Розрізняють дві форми розвитку: еволюційну, пов'язану з поступовими кількісними і якісними змінами (зміна свідомості поєднується із змінами матерії) та революційну, що характеризується: а) стрибкоподібним неусвідомленим переходом від одного стану матерії до іншого; б) стрибкоподібним зміною свідомості без відповідної зміни базису.

Закон самозбереження- Згідно з законом самозбереження будь-яка організаційна система, як і її окремий елемент, прагнуть зберегти себе як ціле. Самозбереження організації залежить від зовнішнього і внутрішнього середовища, характеру її діяльності, наявності ресурсів, якості управління і т. П

Закон єдності аналізу і синтезу- Суть аналізу (декомпозиції)полягає у поділі цілого на частини, у поданні складного у вигляді простих складових. Суть синтезу (агрегування) - у з'єднанні (уявному або реальному) простих складових об'єкта в єдине ціле. Аналіз і синтез в людському мисленні сильно переплітаються і не можуть існувати один без одного, тому говорячи проєдність аналізу і синтезу, мається на увазі їх нерозривність і взаємодію в процесі будь-якої розумової діяльності.

Закон пропорційності і композиції- вимагає збереження пропорційності між організацій як цілісним системним утворенням і її елементами при будь-яких можливих змінах, що дозволяє в максимальному ступені реалізувати потенціал, яким вони володіють.

8.Класифікація організацій. Загальні риси організацій

a) Мета й характер діяльності-Комерційні Некомерційні та приватні

b) Форма власності майна-Колективні та Державні

c) Правовий статус і форма господарювання-Одноосібні Кооперативні Господарські товариства

d) Галузево-функціональний вид діяльності-Промислові Сільськогосподарські Будівельні Торговельні Банківські та ін.

e) Розмір за чисельністю працівників-Малі Середні Великі

Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі чи цілей. Щоб бути справді організацією, ця група повинна відповідати таким вимогам:

- наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;

- наявність хоча б однієї спільної мети;

- наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.

9.Типи організацій в Україні та їх характеристика

Форми об´єднань підприємств в Україні є наступні: асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдингова компанія, промислово-фінансова група.

• Асоціація - договірне об´єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників.

• Основними характерними рисами асоціації виступають:

• - визначений ступінь централізації функцій;

• - створення для учасників спеціалізованого органу управління асоціації, який є інформуючим, координуючим центром;

• - привабливість для учасника поєднувати діяльність в цьому об´єднані з участю в інших асоціаціях та інших господарських об´єднаннях, зберігаючи всю рівновагу юридичної самостійності.

Корпорація (запозичення: фр. corporation, від лат. corporari — формування в організмі) за українським законодавством — це юридична особа, що створена суб'єктами господарювання з метою регулювання своєї діяльності.

Консóрціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети (спільне розміщення позики або здійснення єдиного промислового проекту).

Конце́рн — фінансово-промислова група компаній. Типовим є збереження юридичної і господарської самостійності учасників, але з врахуванням координації з боку домінуючих фінансових структур. Зазвичай учасники концернів об'єднують не лише економічний потенціал, але і зусилля в ринковій стратегії.

Хо́лдинговікомпа́нії (від англ. holdingcompany або англ. parentcompany «компанія, що володіє/тримає») — юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи.

Промисло́во-фіна́нсовагру́па (ПФГ) — об'єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, зокрема програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Фірма - це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об´єднання.

Компанія - це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу.

10. Елементи і ресурси організації. Організація як соціальна система.

Завданнякоординації та управління персоналом в організаціїреалізують за допомогоютакихорганізаційнихелементів:

• завдань і їхносіїв;• посад і їхформування;• організаційноїповедінки;• повноважень і відповідальності;• інстанцій і їхформування;• допоміжних служб керівників;• відділів;• транспортної та комунікаційної мереж.

Виробничізавдання персоналу класифікуються за певнимикритеріями:

• за видами діяльності (функціональнийрозподіл) виходячи з типового для організації (підприємства) функціонального ряду: придбаннясировини та матеріалів, виробництво, збут, фінансовадіяльність та управління;

• за об’єктамизалежновідпродуктів, щовиробляються, товарнихгруп, послуг, а такожклієнтів (їхгруп) і районівзбуту;

• за фазами процесуприйняттярішення, якийпередбачаєпланування, реалізацію та контроль; при цьому для кожноїфазихарактерніспецифічнізавдання;

• за розміщеннямвиробництва, тобтозалежновідмісцевих умов (внутрішньовиробничерозміщення) збуту, розміщеннявиробничогофіліалу (можливий і іншийподіл: завданнякерівників і виконавців);

• за часом — періодичнізавдання та одноразовіпроекти.

Окремі посади в межах організаційноїструктуриоб’єднуються у групи, відділи та іншіпідрозділи за такою ієрархією:

• група (об’єднаннякількох посад);• відділ (кількагруп);• головнийвідділ (кількавідділів);• сектор (кількаголовнихвідділів).

У результатістворенняінстанційорганізаціянабираєієрархічноїструктури з таким порядком підлеглості: керівництвоорганізації, керівникисекторів, керівникиголовнихвідділів, начальники відділів і керівникигруп. В організаціїрозрізняють, як правило, три управлінськірівні: вищий, середній і нижчий. Інстанціяможе бути персоніфікованаоднією особою чикількома з однаковим становищем.ажливимелементоморганізації є шляхи сполучення, якімають бути ефективними і якомогакоротшими. З одного боку, цетранспортні шляхи для сировини, матеріалів і продукції, з іншого — комунікаційна мережа для управліннявертикальними й горизонтальнимиінформаційними потоками.

Видиресурсів: фінансовий,людський(трудовий),інформаційний,фізичний.

11.Зовнішнє і внутрішнє середовище організації

Внутрішнєсередовищеорганізаціївизначаєтьсявнутрішнімизмінними, тобтоситуаційними факторами всерединіорганізації. Внутрішнєсередовище, де працюютьменеджери, містить в собікорпоративну культуру, організаційну структуру, технологіювиробництва, всібудинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Культуру можнавизначити як набірбазовихцінностей, переконань, різнихугод і норм, якіподіляютьсявсіма членами організації.Зазвичайвиділяють три рівнікорпоративноїкультури. Самийверхній, поверховийрівеньскладаютьвидиміоб'єкти: манера одягатися, правила поведінки, фізичнісимволи, організаційніцеремонії, розміщенняофісів. Все цеможнапобачити, почутиабозрозуміти, спостерігаючи за поведінкоюіншихчленіворганізації.Другийрівень — цезагальніцінності й переконання, якісвідоморозділяють і культивують члени організації. Цепроявляється в їхніхрозповідях, мові, символах, яківикористовуються. Деякіцінностіукорінюються в корпоративнійкультурінастількиглибоко, шоспівробітники просто перестаютьїхпомічати.АмериканськіекономістиМескон М., Альберт М. та Хедоурі Ф. виділяютьтакіосновнівнутрішнізмінні в будь-якійорганізації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники).Цілі — цеконкретнийкінцевий стан абоочікуваний результат, якогонамагаєтьсядосягнутигрупапрацюючих разом. Існуєзначнийрізновидцілейзалежновід характеру організацій.Структура — целогічнівзаємовідносинирівнівуправління та видівробіт, якідозволяютьнайбільшефективнодосягтицілейорганізації.Завдання — цевидиробіт, якінеобхідновиконатипевним способом та в обумовленийтермін. Це робота з предметами праці, знаряддямипраці, інформацією та людьми.Технологій - цезасібперетвореннявхіднихелементів (матеріалів, обладнання, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Люди - найважливішийситуаційний фактор організації. Його роль визначаєтьсяздібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розуміннямцінностей, оточенням, наявністюякостейлідера.

Зовнішнє організаційне середовище містить елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології та економічні умови. Зовнішнє середовище організації ділять на два рівні: загальне середовище та середовище завдань.

Загальне середовище — це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони вмішують в собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції, зростання числа сімей, в яких працюють чоловік і жінка). Зовнішні фактори - це в основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів та їх дії і, в кінцевому підсумку, на внутрішню структуру і процеси в організації.

Зовнішній вплив на організацію можна представити як сукупність трьох основних сфер: віддаленого, промислового і оперативного впливу.