1.Утворення української автокефальної церкви.

Утворення Української автокефальної православної церкви. Київський собор 1921р.У жовтні 1921 р. Всеукраїнська православна церковна рада (ВПЦР) скликала Всеукраїнський православний собор у Києві з метою проголошення автокефалії православної церкви в Україні. На той час православні українці вже виразно засвідчили свою волю жити самостійним церковним життям, молитися своєю рідною мовою. На Собор, який відбувався 14— ЗО жовтня 1921 р. у св. Софії в Києві, прибуло до 500 делегатів з усієї України, серед них такі видатні діячі українського національно-церковного руху, як протоієрей Василь Липківський, протоієрей Нестор Шараївський, Володимир Чехівський та багато інших.

Найпекучішим питанням, яке стояло перед собором, було створення власної ієрархії. Робилися спроби добитися згоди російського єпископату поставити для Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) перших її ієрархів. Але всі зусилля виявилися даремними через непоступливість "единонеделимых" єпископів РПЦ в Україні на чолі з патріаршим екзархом митрополитом Михаїлом Єрмаковим. Тоді собор вирішив вдатися до соборної висвяти, посилаючись на практику церкви апостольських часів і давньої Олександрійської церкви.

23 жовтня 1921 р. такою спільною висвятою, в якій взяли участь усі учасники собору, було висвячено в єпископський сан протоієрея Василя Липківського, обраного митрополитом Київським і всієї України. Рукоположено на єпископів протоієрея Нестора Шараївського та чотирьох інших делегатів собору. Незвичайний спосіб висвячення перших двох ієрархів собор визнав хоч і законним, але вимушеним актом, постановивши, що надалі чин хіротонії єпископів буде виконуватися за участю двох чи більше єпископів, як це прийнято у Вселенській православній церкві.

У питаннях внутрішнього устрою собор 1921 р. став на шлях радикальних реформ, прийнявши канони, що в деяких суттєвих аспектах відрізняються від канонів Вселенської православної церкви або навіть їм суперечать. Собор ухвалив: єпископсько-самодержавний устрій церкви, який утворився під впливом російського державно-монархічного ладу, має бути замінено собором представників від усієї православної людності. Визнано недійсним і аморальним акт 1686 р. про перехід українського православ'я під керівництво Московської патріархії. У церковній службі замість церковнослов'янської запроваджувалася жива українська мова .

Відродження Української автокефальної православної церкви, заснованої на національних засадах, з власним єпископатом та українською богослужебною мовою викликало надзвичайний ентузіазм серед православних українців. Протягом перших трьох років існування УАПЦ мала вже понад 30 єпископів, приблизно 1500 священиків і дияконів та майже 1100 парафій.

Радянська влада, яка спочатку ставилася до УАПЦ толерантно, вбачаючи в ній корисний засіб для послаблення Російської православної церкви в Україні, різко змінила своє ставлення, опинившися перед фактом швидкого й нестримного зростання української церкви. УАПЦ та її діячам почали закидати контрреволюцію, петлюрівщину і тому подібні "злочини". Влада підтримувала "Діяльну Христову Церкву" — групу, що відкололася від УАПЦ. Восени 1925 р. розпочалися репресії. Наприкінці 1929 р. влада повідомила про викриття "підпільної, націоналістичної контрреволюційної організації" — Спілки визволення України, до діяльності якої ДПУ намагалося довести причетність УАПЦ, маючи на меті ліквідувати одночасно й кращі українські національні сили, і незалежну Українську церкву. Вже в січні 1930 р. з наказу влади в Києві відбувся надзвичайний церковний собор, який ухвалив ліквідувати УАПЦ та всі її керівні органи. До того часу вже пройшла хвиля масових арештів ієрархів, духовенства та мирян УАПЦ. Після закінчення процесу над Спілкою визволення України репресії розгорнулися ще з більшою силою.

У грудні 1930 р. влада несподівано змінила свою позицію і дала дозвіл на скликання ще одного надзвичайного церковного собору, на якому було відновлено Українську православну церкву, але без назви автокефальна. Дуже обмежена щодо кількості парафій, єпископів і священиків, а ще більше обмежена в правах, в умовах безперервних гонінь, Українська православна церква проіснувала до 1936 р., коли з арештом митрополита Івана Павловського та єпископів, котрі ще залишалися на волі, її існування припинилося зовсім.

Українська Автокефальна Православна Церква – одна з гілок Київської Церкви, на сьогодні перебуває у неврегульованому канонічному статусі. Де-факто цей стан є автокефальним, однак він не визнається Церквами Вселенського Православ’я.

http://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/33294/