1. Методологічні засади лінгводидактики. Завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни у фаховій підготовці педагогів дошк галузі освіти.

1. Дошк. лінгводидактика – педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах дитинства, специфіку пед. діяльності спрямованої на формування мовних навичок у дітей: засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови. Об’єкт лінгводидактики – мовленнєва діяльність дітей дошк. вих.-ня. Предмет дошкільної лінгводидактики – процес оволодіння мовою, як засобом спілкування в умовах виховання і навчання. Кінцевим результатом розвитку мовлення і навчання мови – є формування мовної здібності, мовленнєвих навичок і мовленнєвих умінь. Міждисциплінарні зв’язки – філософія, природничі науки, психологія, лінгвістика, педагогіка – база лінгводидактики.

У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, в якій в ході спілкування використовуються мовні засоби.

Навчання в дошкільному закладі здійснюється на різних заняттях, серед яких особливе місце посідають заняття з навчання дітей рідної мови.

Процес розвитку й оволодіння дитиною мовою підлягає певним віковим закономірностям. Це дає можливість чітко визначити ті аспекти мовлення, яких необхідно навчати дітей та в якому віці.

Роль навчання у засвоєнні дитиною рідної мови неодноразово підкреслювали К.Ушинський, С. Русова, Є.І.Тихєєва, О. Усова. Ушинський висунув у свій час тезу про те, що викладання рідної мови в первинному навчанні «складає предмет головний, центральний» і що «сприяти розвитку усного мовлення в дітях є, без сумніву, одним з найважливіших обов’язків учителя російської мови». Він відзначив, що хоча рідну мову дитина засвоює безпосередньо, педагог повинен привчати її користуватися «швидко й до діла цими дарованими скарбами». Без навчання, на думку Ушинського, «дитина довго, а моливо й ніколи не впорається цілком із цією величезною спадщиною – не зробить її дійсно своїм духовним багатством».

Засновник дошкільної лінгводидактики в Росії Е.І.Тихєєва перша з послідовників Ушинського ввела в науковий оберіг термін «навчання мови» дітей дошкільного віку. Систематичне навчання й методичний розвиток мовлення повинні перебувати, на її думку, в основі усієї системи виховання в дошк закладі. У керівництві саме цим навчанням вона бачила основне завдання дитсадка. Особливий вплив, підкреслювала Є.Тихєєва має навчання на викорінювання помилок у мовленні дошкільників, формування у них літературно правильного мовлення.

О.П.Усова, розробляючи загальну теорію навчання в дитсадку, особливе місце відводить у ній навчанню рідної мови. На її думку, вже сам по собі процес навчання мови є гарантією її правильного розвитку, оскільки вносить у мовленнєвий розвиток дітей такі якості, які у звичайних умовах розвиваються слабко. Вона вважає, що основою для проходження програми рідної мови є заняття, і зовсім непосильним є здійснення завдань звуко – і слово вимови, збагачення словника, оволодіння прийомами зв’язної розповіді поза навчанням на заняттях.

Зміст навчання рідної мови в дисадку ще в 50-х роках ХХ століття був розроблений Л.О.Пеньєвською. До його складу входить: оволодіння дітьми словником рідної мови і її граматичною будовою; формування усної літературної мови й оволодіння звуковою системою мови; навчання розповідання.

У результаті дошкільного навчання діти повинні вміти «граматично правильно, чисто й виразно розмовляти рідною мовою, володіти достатнім словниковим запасом, вміти передавати те, що сприймається ними у зв’язній послідовній розповіді», хоча на її думку, «окреслений зміст навчання мови не є вичерпним».

А.М.Богуш

Значним прогресом у розвитку й удосконаленні змістової лінії у роботі з розвитку мовлення дітей у дошкільних установах, на наш погляд, є розробка в 90-х роках тематичних програм з навчання дошкільників рідної мови й розвитку мовлення (А.М,Богуш, Н.Я.Дзюбишина – Мельник, О.С.Ушакова), та Базисного компонента дошкільної освіти.

Використання вчення психологів про мову і мовленнєву діяльність: Ельконін – усвідомлення дітей звукового складу, Монтьєв, Рубінштейн – дослідження психологічної природи мови, Зимняя, Шахнарович – розглядали аспекти розвитку мовлення дітей і представляли в своїх дослідженнях психолінгвістики. Природні засади Вчення Павлова про дві сигнальні системи: дослідження Кольцевої і Красногорського – що до становлення ІІ сигнальної системи знання анатомії і фізіології про будову артикуляційного апарату.

Навчання дошкільників рідної мови досліджується сьогодні в декількох напрямах: - виховання звукової культури мовлення (М.Алексєєва, В.Є.Борова, А.И.Максаков)

- різноманітні аспекти словникової роботи (А.Г.Арушанова, І.О.Луценко, Н.І.Луцан, Ц.М.Струніна, О.С.Ушакова)

- формування граматичної правильності мови ( А.М.Богуш, К.Л.крутій, Ф.О.Сохіна)

- розвиток виразності мовлення й мовний етикет (О.П.Аматьєва, Н.С.Метелина)

- навчання діалогічного й монологічного мовлення (Л.І.Білан, Н.І.Луцан, Г.В.Чулкова) Великий вклад в дошкільну лінгводидактику вносить А.М.Богуш – провідний фахівець в цьому напрямку, автор більше, як 500 робіт. ЇЇ школа налічує більше 50 людей. (Гавриш, Крутій, Луцан, Білан, Котик, Науменко – ранній вік Н.В. Савінова).