Алла.АБВГД / Новая папка / gosy-shpory_2

ФЕМУ 1. Теорія П. Я.Гальперіна «Поетапне засвоєння знань». Характеристика етапів розвитку діяльності лічби. Урахування загально – дидактичних принципів – необхідна умова формування особистості дитини. Заг. принципи дид. : а)- наочності, б)- розвиваючого і виховного навчання, в)- науковості і зв’язку з життям, г)- доступності, д)- систематичності і послідовності у засвоєнні знань, є)- індивідуального підходу, ж)- свідомості і активності засвоєння дітьми знань. Сам процес навчання повинен виступати як засіб формування інтересу до навчання, розвивати розумові здібності, підвищувати активність. Гальпе́рін Петро Я́кович — радянський психолог, діяч харківської психологічної школи, московської школи О. М. Леонтьєва, екпериментатор, теоретик науки, викладач. Автор теорії планомірно-поетапного формування розумових дій. За Гальперіним у мисленні дитини у першу чергу відтворюється те, що відбівалося в практичних діях з конкретними предметами, тому на поч.. заняття відпрацьовуються практичні дії. Під час практичних дій від дитини треба домагатися обговорення своїх дій вголос. Поступово завдяки такій роботі практичні дії переходять у внутрішній план дитини-мислення, думки про себе. Розвиток думки проходить ряд етапів і на кожному етапі по різному. Гальперін – назвав 4 параметри людських дій: 1-повне розвертання виконуваних дій. 2-їх узагальнення. 3-значення необхідності проведених операцій. 4- всі операції автоматизуються – він назвав міра освоєння. В розвитку лічильної діяльності віділяють 5 етапів дій 1 етап - навчання дитини відбувається з предметами (дитина повинна засвоїти всі дії з предметами).кожне слово дитина співвідносить з предметом або одним рухом. Слово допомагає виділяти елементи множин, чіткіше відокремлювати один елемент від іншого. Цей етап є підготовчим до лічильної діяльності 2- Це рівень матеріалізованої дії ( всі практичні дії продовжують здійснюватися, але їх рівень скорочується, тобто кількість операцій може зменшитися в силу автоматизації деяких з них. Узагальнення операцій. Діти виявляють інтерес до порівняння величин, множин) 3-Голосної мови без опори на предмети.( педагог примушує промовляти дії. «До одного додати ще один буде два»; діти засвоюють прийом співвіднесення числівника з елементами множин. У процесі навчання діти засвоюють значення підсумкового числа, відрізняють підсумок лічби від процесу лічби, засвоюють що рівно чисельні множини назив. тим самим числом) 4-Все більший перенос голосної мови до внутрішнього плану дитини ( голосна мова скорочується; діти чітко запам’ятовують послідовність дій, назив.числівники) . 5-Заключний. Діти отримують знання без практичних дій (вони переходять у внутрішній план дитини – внутрішня беззвукова мова; діти засвоюють лічбу десятками, оволодівають обчислювальною діяльність) Висновок: дитина засвоює знання поетапно. Задача педагога – забезпечити перехід від одного етапу до другого - принцип послідовності. 2. Значення та завдання навчання дошкільників елементам математики. Значення -діти оволодівають спец. науковою термінологією, назвою: чисел, геом. .фігур, фігур, як називаються обчисленні дії(+,-,=) вирішують навчальні завдання, їх суть: навчати, слухати, виконувати за вказівкою завдання. Займались ФЕМУ Метліна, Леушина, Щербакова, Лебедєва, Гальперін. Основна мета ФЕМУ- дати дітям елементарні матем. уявлення і початкові поняття, навчити їх найпростіших способів виконання математичних дій, сформувати відповідні уміння та навички, підготувати до самостійного застосування цих умінь при розв’язанні найрізноманітніших практичних і пізнавальних завдань, сприяти розвитку особистості в цілому. У дітей дошкільного віку процес формування і початкових математичних знань та умінь здійснюється так, щоб навчання давало не лише безпосередній практичний результат (навички лічби, виконання елементарних математичних операцій), а й широкий розвиваючий ефект. Аналіз передового педагогічного досвіду з навчання дошкільнят математики переконує в тому, що правильно організоване навчання сприяє загальному розумовому розвитку дітей. Діти дістають елементарні уявлення про множину, число, відношення величин, про найпростіші геометричні фігури, вчаться орієнтуватись у часі та просторі. Вони оволодівають лічбою та вимірюванням лінійних і об'ємних величин за допомогою умовної міри, встановлюють кількісні відношення між числами, цілим і частиною. У математичній підготовці дітей, розвитку елементарних математичних уявлень важливу роль відіграє навчання вимірювання як початкового способу пізнання кількісної сторони дійсності. Це дасть змогу дошкільнятам користуватися не звичайними, а умовними мірками при вимірюванні сипких, і рідких та інших речовин. Водночас у дітей розвиваються навички вимірювання на око, що дуже важливо для їхнього сенсорного розвитку. Під впливом систематичного навчання математики діти оволодівають спеціальною термінологією, назвами чисел, геометричних фігур (круг, овал, прямокутник, ромб), елементів фігур (кут, сторона, вершина), обчислювальних дій (додавання, віднімання, порівняння) Отже, навчання математики з раннього віку і сприяє всебічному розвитку дошкільнят. Серед завдань ФЕМУ слід виділити основні, а саме: 1) Нагромадження у дошкільнят знань по множину, число, величину, форму, простір і час. 2) Формування широкої первісної орієнтації у кількісних, просторових та часових відношеннях навколишньої дійсності; формування навичок і вмінь у лічбі, вимірюванні, обчисленні, розвиток у них умінь порівнювати протиставляти, аналізувати, робити елементарні математичні узагальнення, висновки. 3) Оволодіння дітьми математичною термінологією, розвиток у них пізнавальних інтересів і здібностей, розумовий розвиток дитини в цілому. 4). Розвиток у дітей пізнавальних психічних процесів(сприйняття, мислення, мовлення, воля..) 5). Розвиток морально-вольових якостей особистості дитини, які забезпечують високий рівень навчання у школі. Окремо виділяють вимоги щодо формування у дітей певних «математичних» дій: додавання, і віднімання чисел першого десятка, вимірювання умовно прийнятими одиницями, перетворення геометричних фігур, поділ цілого на частини. Програмою передбачено навчати дітей складати і розв'язувати задачі. Діти навчаються свідомо і самостійно виділяти структурні частини задачі - умову і запитання. І Формувати у дітей знання про природні одиниці часу, а саме про пори року, про місяць, тиждень, добу, а також уміння орієнтуватися на циферблаті годинника. Дослідження Г.С.Костюка, Н.О.Менчинської, 1 Г.М.Леушиної переконують у тому, що вікові можливості дітей дошкільного віку дають змогу формувати в них цілком наукові, хоча й елементарні, початкові математичні знання. 3. Індивідуалізація навчання дошкільників математики. Характеристика різних форм організації дітей з формування елементарних математичних уявлень. Індивід- це окремий, одиничний представник певного роду,, виду, власу, окрема сутність, істота або людина, особистість, яка виокремлюється як об’єкт практичного абао теоретичного аналізу. Кожна людина є індивідуальністю, - це те унікальне, неповторне в прояві всього цього загального, що відрізняє одного індивіда від іншого. Індивідуальне навчання – специфічне навчання НВП, яка розкриває педагогічний принцип реалізації змісту і цілей з урахуванням відмінностей дітей. Диференціація –розподіл, розчленування, розшарування чогось цілого на різноманітні і різні форми та ступені. Під індивідуалізацією навчання ми розуміємо специфічну форму організації навчально-виховного процесу, що розкриває педагогічний принцип реалізації змісту, цілей навчання, враховуючи індивідуальні відмінності дітей ( стєпанова) Вчені говорять, що індивідуалізація та диференціація створюють умови для поглиблення знань впливають на становлення дітей до навчання. Під час групової роботи встановлюються контакти між дітьми. Індивідуальні форми роботи дозволяють ефективніше враховувати всі індивідуальні якості дитини. Об’єднання різних форм навчального процесу – їх взаємопереходи виступають як механізми. Індивідуальна робота проводиться для уточнення деяких знань, для кращого засвоєння відповідних умінь (порівняння, зіставляння, поділу на частини), для вивчення рівня початкових математичних понять. Індик робота пров вранці, на прогулянці, у 2 половині дня. Отже головним завданням індивідуальної роботи з формування початкових математичних понять є виявлення, перевірка, уточнення, іноді розширення і поглиблення знань дітей про різні кількісні відношення, а також розвиток самостійності мислення дітей, розвиток їх мови. Індивідуальне навчання здійснюється з урахуванням: 1)об’єму і складності змісту навчання, що можливі за умови використання програм різного рівня; 2) ступеня самостійності дитини в навчальній діяльності; 3) джерел одержання знань. В історії відомо кілька форм навчання: індивідуальне, індивідуально-групове, групове і колективне. В останні десятиліття більше уваги стали приділяти навчанню, побудованому на індив підході до дітей (А.М.Богуш, Дикопольська, Я.Ковальчук, Н.Литвина, Щербакова, Т.Степанова). Основна форма навчання - ЗАНЯТТЯ – планові, тематичні,з поступовим ускладнення матеріалу, оведення в певний час. Прийоми - пояснення і показ вих. - ля, ігрові прийоми, розгляд таблиць, картин, спостереження, екскурсії, практична діяльність дітей, вправи. Навчання вимагає від дітей: - слухати, приймати задачу, яку висуває вих. - ль., На занятті діти оволодівають початковими матем. знаннями і системою послідовних дій у їх взаємозв'язку. Обов'язково - індивідуальна робота на занятті, через неї дитина набуває певних навичок організованої розумової діяльності. Методика передбачає комплексний підхід: на кожному занятті дитина отримує знання і повинна їх десь вміти використати. Структура плану конспекту - 1 програмові завдання 2 - словник. З - дид. матеріал. 4 - хід заняття. Організаційна цілісність - дотримка регламенту часу. Логічна - перехід 1 частини в 2. Психологічна - почуття задоволення. Заняття починаються з 2 молодшої групи. У групах 2- го і 3- го року життя ФЕМУ формується в процесі дид. ігор, вправ, побутової діяльності, індивідуального спілкування дитини з дорослими. 1 раз на тиждень першими проводяться в 1 половині дня. Тривалість кожного заняття визначаються виходячи з доступності та врахування вікових особливостей та властивостей дітей: 1 мол група - 15 хвилин, сер група - 20 хвилин, старша - 25 хвилин. За змістом кожне заняття - це частина програми і має певну дидактичну мету. На кожному з них матеріал вивчається невеличкими частинами й обов'язково повторюється, і закріплюється на наступних заняттях. Повторення вивченого матеріалу в процесі розгляду нового матеріалу дає змогу не лише поглибити знання, а й по новому усвідомити, обмислити їх. 4. Заняття – основна форма навчання дітей дошкільного віку математики. Основною формою організації навчання дітей матем у ДНЗ є ЗАНЯТТЯ(організована форма навчання), на яких діти дістають усвідомлені, наукові знання за певною системою. Заняття проводяться систематично з поступовим ускладненням матеріалу. Програма передбачає певний математичний зміст, яким діти повинні оволодіти. Заняття в д/з з математики проводяться у відповідності з принципами дидактики. Вони носять плановий характер. Основна мета заняття – полягає у засвоєнні дітьми програмового матеріалу у всіх вікових групах під керівництвом вихователя. Вся методика програмових занять повинна здійснюватися з урахуванням вікових особливостей. Під час занять слід обов’язково проводити індивідуальну роботу, щоб дитина придбала певні навички організації розумової діяльності. Заняття з математики дають можливість дитині сформувати знання, прийоми, дії в упорядкованому виді. Заняття починаються з 2 молодшої групи. У групах 2- го і 3- го року життя ФЕМУ формується в процесі дид. ігор, вправ, побутової діяльності, індивідуального спілкування дитини з дорослими. Відповідно до фізіопсихологічних даних про найбільшу розумову працездатність та стомлюваність дитячого організму заняття з матеп рекомендується проводити у вівторок або середу, а у підготов групі у вівторок та п’ятницю. Оскільки програма занять з матем передбачає досить високе розумове навантаження, ці заняття проводяться першими і в 1 половині дня. У ці дні рекомендується проводити ще музику, отм, фізру. Тривалість кожного заняття визначаються виходячи з доступності та врахування вікових особливостей та властивостей дітей: 2 мол група - 15 хвилин, сер група - 20 хвилин, старша - 25 хвилин. Важливо на занятті правильно враховувати активність вихователя і дітей. на кожному заняття має передбачатися сасмос діяльність дітей з роздатков матеріалом: 2 мол-5-8 хв, серед істар -8-12, підготов- 15-17 хв. Структура плану конспекту - 1 програмові завдання 2 - словник. З - дид. матеріал. 4 - хід заняття. Організаційна цілісність - дотримка регламенту часу. Логічна - перехід 1 частини в 2. Психологічна - почуття задоволення. ВИМОГИ ДО ЗАНЯТТЯ - логічна чіткість, сжатість і розуміння запитань; логічна послідовність і поступовість занять; визначеність змісту і форми не передбачає варіативність: створення ситуації навчання, оцінка дій дітей. 5. Індивідуальна робота вихователя, її роль і місце в процесі навчання математики дітей дошкільного віку. Індив. робота – робота вих.-ля для уточнення знань деяких дітей, для кращого засвоєння відповідних умінь (порівняння, зіставлення, поділу на частини),для виявлення рівня початкових матем. понять. Індив. робота проводиться зранку, коли діти приходять в дит. садок, на прогулянці, у ІІ- пол.. дня. Для індив. роботи вих.-ль застосовує пояснення, показ, пропонує відповідні ігри, вправи. Так у кожній віковій групі вих.-ль на початку навч. року і в кінці III- кварталу вивчає рівень засвоєння числових понять, понять про оцінку величин, по форму, поділ цілого на частини, про орієнтування в часі. На цій основі вих.-ль здійснює індив. підхід в процесі занять, ігор, спостережень. Індив. робота дає можливість сприяти дальшому розвитку дітей, які досить легко і швидко засвоюють навч. матеріал на заняттях. Завдання - виявлення, перевірка, уточнення, поглиблення знань дітей про різні кількісні відношення, а також розвиток самостійності мислення дітей, розвиток їх мови. Індивідуальний підхід передбачає використання методів впливу на кожну дитину окремо з урахуванням властивих їй особливостей (вікових, індивідуальних, статевих), тобто виокремлених конкретних дій і ставлення до дитини з боку педагога. Індивідуальне робота здійснюється з урахуванням: 1)об’єму і складності змісту навчання, що можливі за умови використання програм різного рівня; 2) ступеня самостійності дитини в навчальній діяльності; 3) джерел одержання знань. Проблема індивідуалізації в навчанні є однією з актуальних на сьогоднішній день. Її теоретичною розробкою передбачений комплексний підхід до навчання, який поєднує фронтальні, колективні, групові, та індивідуальні форми, методи та засоби. 6. Роль аналізаторів у розвитку діяльності лічбі, їх характеристика. Формув. уяв. пор число у дітей дошк. віку. Усі множини оточуючі дійсність, дитина відчуває, торкається, чує за допомогою різних налізаторів. Зоровий - зорове сприйняття цілого в єдності з його елементами. Мовно - уховий - він не дає можливості зрозуміти значення числа а лише сприяє заучуванню слів чисельників. Слуховий аналізатор - за його допомогою дитина чітко диференціює елементи множини, які сприймає на слух і відтворює в рухах. Педагог повинен використати всі аналізатори для кращого розуміння оволодіння лічбою. На самому початку навчання треба створити чіткий образ дій лічби: направлення рухів правої руки зліва - направо. Компоненти процесу лічби: А). руховий компонент. 1)дитина пересуває предмет. 2)тільки торкається; 3)вказує пальчиком на відстані; 4)лише рахує очима. Б). Мовний компонент:1)називає числівник вголос;2)називає числівник пошепки;3)ромовляє про себе. Тільки на основі сформованих знань про множину вмінь дітей порівнювати множини, співвідносити елементи їх і встановлювати рівну (тут іграшок порівну), або нерівну чисельність (ляльок більше чим машин) можна переходити до навчання дітей лічбі. Етапи у розвитку діяльності лічби: маніпуляція з множинами, порівняння величин множин, послідовність назв слів чисельників (1,2,3), чітко засвоюють послідовність в називанні числівників (4,5 років), лічба групами що складаються з 2-3 чисел, на шкільний вік лічба в межах 10. Формування уявлень про число у дітей в шкільних групах д/сядка. Молодший вік-Спочатку засвоюють число «один», у деяких ситуаціях вони виділяють один і багато предметів, в інших - встановлюють, що одна множина більше іншої на один. Уявлення про число «один» формується одночасно з уявленням про множину. Ознайомлення дітей з утворенням чисел є порівнювання двох множин, найскладнішим є оволодіння підсумковою лічбою. Щоб навчити дітей лічити треба учити робити обвідний рух рукою. Після того, як навчить лічбі у межах трьох, можна запропонувати лічити звуки, рухи. II - молодша гр. -лічба в межах трьох у прямому порядку.Слухають і сприймають числівники у мові. Утворюють числа2 і 3 способом додавання одиниці до попереднього числа. Використ. ігри з кубиками та картками, на яких зображені цифри.Порівнюють за кількістю предметів (один- багато, багато-мало). Порівняння шляхом прикладання та накладання (більше, менше, стільки ж) Перелічування предметів у межах 3. Середній вік -Продовження зіставляння множин поелементно. На основі порівняння двох конкретних множин з 3 і 4 елементів, з 4 і 5 елементів у дітей виникають відповідні зв'язки між множинами і числами. Дітей вчать лічити без допомоги руки, тільки голосно називаючи числівники, відносячи їх послідовно до кожного з предметів. Старш вік. Вчать лічити мовчки (виконувати лічильну дію в думці) знаходити відношення між послідовними числами, рахувати далі від будь - якого числа, називати числа в зворотному порядку від будь- якого(в межах 10), розрізняти порядкову і кількісну лічбу, розв'язувати і складати прості арифметичні задачі. Слід на одному занятті озн. дітей з однією цифрою. На наступному занятті порівнювати вже знайомі дітям цифри, які однозначно зіставляються з числами через дії з предметами множини. 7. Робота з дітьми з ФЕМУ в різновіковій групі. Великої майстерності від вихователя вимагає проведення занять у різновікових групах, яку можуть об’єднувати дітей 2-х, 3-х, 4-х підгруп. Адже треба досягти того, щоб діти когної вікової підгрупи ефективно виконували поставлене перед ними завдання. Зміст, кількість і тривалість занять також повинні відповідати вимогам програми і віковим особливостям, рівневі розвитку дітей. Тому вихователь визначає програмні завдання занять для кожної підгрупи окремо: у молодшій групі доцільно проводити заняття з 1-2 програм завдан., старша та підготовча 2-3 завдання. Найраціональнішою є така організація навчання, коли заняття проводяться одночасно з усіма дітьми з одного розділу програми, але з диференціюванням навчальних завдань для кожної вікової підгрупи. Тема ж заняття для всіх підгруп спільна. Вихователь повинен врахувати те, що тривалість заняття для дітей різного віку повинна бути різною: 2 мол група - 15 хвилин, сер група - 20 хвилин, старша - 25 хвилин. Це досягається послідовним початком занять. Працюючи з підгрупою, педагог може більше часу приділити розв’язанню нових, перспективних для цього вікового ступеня завдань. Діти в невеличкій підгрупі краще засвоюють матеріал, ними легше керувати. Це дозволяє значно збільшити змістовну щільність заняття, скоротити їх тривалість і виконати програму при меншій кількості занять на рік. Якщо в 2 суміжних підгрупах програмовий матеріал близький за змістом і проводиться закріплення або систематизація набутих знань, доцільно вступну бесіду і пояснення проводити одночасно. 8. Загальні дидактичні принципи формування математичних уявлень дошкільників. Їх характеристика. Принцип навчання—це основне вихідне положення теорії навчання, що випливає із його закономірностей, окреслює загальне спрямування навчального процесу, вимоги до його змісту, методики й організації. Дидактичні пр-пи навчання – це науково обґрунтовані положення, що мають силу загальності й обов’язковості. Пр. наочності – весь процес навчання упроводжується наочністю, використовується у поєднанні із словом; необхідність демонстрації дітям конкретних роедметів, явищ, процесів, моделей. Пр. науковості – завдання пр-пу, це відбір матеріалу і вибір методів навчання у відповідності з цілями завдання і віковими особливостями. Пр-п науковості передбачає, щоб діти бачили світ у просторових відношеннях. Пр.. розвиваючого і виховуючого навчання –процес навчання – це засіб формування інтересу, через цей процес розвиваємо розумові здібності, підвищуємо активність. .Науковості і зв’язку з життям – головне завдання - вибір навчаючого матеріалу і вибір методів навчання відповідно з цілями і завданнями виховання і навчання, віком дитини. Пр-п передбачає гарну підготовку до переносу знань на практичне життя. природі. Доступності - не є полегшенням матеріалу. Подача матеріалу від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного, від близького до далекого. Існує певна пам'ятка вихователю: Необхідно знати, що новий матеріал дітям необхідно давати невеликими дозами і в різних видах діяльносгі, крім того матеріал повинен варіюватись. Системності і послідовності знань - знання подаються в певному логічному порядку, забезпечує послідовність розвитку пізнавальних здібностей. Матеріал дається порційно. Систематичність і послідовність у навчанні значною мірою визначаються майстерністю та досвідом вихователя, його вміння чітко і зрозуміло подати дітям навчальний матеріал, грамотно організувати весь навчальний процес. Свідомості, активності - найважливіший пр-п навчання. Реалізація цього пр-пу в навчальному процесі забезпечує глибоке осмислення і засвоєння дітьми знань, робить можливим застосування цих знань у практичній діяльності. Віддаляється суттгве від несуттєвого, не розривати аналіз від синтезу, вчити висловлювати свою думку, свої дії супроводжувати мовою, мислити, доводити роботу до кінця. Навчання повинно відбуватися протиставленням (вчора-сьогодні). Завдання пр-пу - розвиток думки дитини іде по спіралі. Свідомість дитини буде проявлятись в тому, що дитина може висловлюватись. Ми виховуємо потребу мислити і долати труднощі. Індивідуального підходу. Індивідуальний підхід у навчанні включає врахування таких факторів, як рівень підготовки дитини з предмета, загальний запас знань, ініціативність, акуратність. Вивчивши індивідуальні особливості дітей своєї групи, вихователь має змогу творчо підійти до організації навчального процесу, зіставлення конкретних планів і розробки методичних прийомів, змінюючи як складність, так і зміст пропонованих дітям навчальних завдань. 9. Використання дидактичного матеріалу у процесі навчання дошкільників математики. У процесі навчання початкових математичних знань дітям пропонується система навчальних задач. Розв'язанню таких завдань сприяє практична діяльність дошкільнят з дид. матеріалом. Характер цієї діяльності змінюється залежно від того, які знання формують у дітей, на якому навчальному етапі, від віку дітей і рівня розвитку їхньої розумової діяльності, а також від рівня сформованості засобів засвоєння знань. Демонстрація вихователем дій з дид. матеріалом посідає перше місце в навчанні. Але переборювання перешкод, які неминучі у навчальній діяльності, має бути доступним дитині. Використання дид. матеріалу, який має певні особливості, створює труднощі, які дитина при застосуванні переборює, знаходить відповідь. На занятті з математики вихователю доцільно приділяти особливу увагу індивідуалізації використання дітьми дид. матеріалів. Показ має бути правильним, чітким, зрозумілим. Після демонстрації і пояснення діти самі діють з матеріалом. Практична діяльність є засобом досягнення навчальних цілей, формування знань. Вихователю важливо, щоб дитина правильно визначала відносну велич і засвоїла спостереження за діями, яка поступово ускладнюється. Характерною особливістю математичних дисциплін є системність, що включає в себе спостереження діяльності, вміння спиратися на попереднє і стає основою для наступного. Істотного значення набувають дид матеріали, коли треба «перевести» дитину від одного способу діяльності до більш складного. Добираючи дид матеріалу вихователь повинен довести дітям потребу в певній діяльності, життєву необхідність у ній. Кожна дитина має зрозуміти, для чого треба виконати запропоноване завдання - порівняти, визначити, полічити тощо. Використання дид. матеріалу у процесі ФЕМу у дітей повинно сприяти інтелектуальному розвитку пізнавальних інтересів. Дид матеріал допомагає вихователю створити ситуації, в яких виникають позитивні емоції дітей, радість пошуку і задоволення від знайденого розв'язку. На заняттях з математики доцільно приділяти особливу увагу індивідуалізації використання дітьми дид матеріалу. Використання дид матеріалу створює умови для активної практичної і розумової діяльності кожної дитини. Дид матеріал, підбирається для кожної вікової групи. В кожній віковій групі відповідно до програмових вимог має бути в достатній кількості і демонстративного і роздавального матеріалу. Роздавальний дид матеріал найчастіше застосовується в II пол. заняття - при засвоєнні дітьми безпосередніх дій, формуванні їх вмінь практично порівнювати, вимірювати, встановлювати відносність множин. Використання дид матеріалу на заняттях з ФЕМу в дитсадку повинно всіляко сприяти досягненню розвиваючого ефекту навчання. Таким чином, першочерговим завданням при використанні дид матеріалу на заняттях з ФЕМу - є завдання цілеспрямовано і постійно впливати в процесі навчання на позитивні зрушення в розвитку дошкільників, зробити навчання повноцінним і розвиваючим. Весь матеріал класифік. на групи: натуральний-(предм. оточуюч світу, рухи, предмети) зображувальний-(картки з намал. предметами, геом.. фігури, лото- таблиці), графічний-(таблиці, моделі, графічні малюнки). Дид. матер. повинен відповідати пограмним вимогам і бути в достатні кількості(демонстраційний і роздатковий) Спочатку на занятті використовується демонстраційний, а в кінці заняття роздатковий метеріал. 20. Поняття про множину. Операції з множинами. Формування початкових уявлень про множину відбувається протягом усього навчання у дитячому садку. Множина – це сукупність деяких об’єктів, об’єднаних за якою-небудь ознакою, або яким-небудь правилом. Об’єкти, які утворюють множину, назив.елементами цієї множини. Множина може мати межі і бути охарактеризована числом. Тому вважають, що число позначає потужність множини. Елементами множини можуть бути не тільки окремі об’єкти, а й їхні сукупності. Характеризуючи множину у математиці, застосовують такі поняття: скінченна і нескінченна множина, рівно потужні і нерівно потужні множини, одноелементна, порожня множина, частина множини чи підмножина. Способи порівняння множин дітьми різного віку. Менчинська, Мухіна – їх дослідження показали, що на сприйняття дітьми множин впливає просторові фактори – дитина оцінює величину множин за площиною де розташована величина. Основними методичними прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами, широко застосовуються різноманітні картки). У дітей формують вміння практично діяти в межах предметних множин: порівнювати елементи один з іншим на основі такого порівняння, робити висновок, де іграшок більше, де менше, а де їх порівну. Далі вихователь демонструє перед дітьми порівняння предметних множин способом прикладання. Далі вихователь пропонує дітям практичні операції з множинами: порівнювати контрастні множини, складати множини з окремих елементів, з двох груп, встановлювати рівність, нерівність. У ст групі триває робота над множинами: діти вчаться виділяти в них частини за тими або іншими ознаками (кольором, формою, величиною) порівнювати між собою виділені частини великої множини, встановлюючи відповідність між елементами цих частин, і визначати, яка з цих частин за кількістю менша або вони дорівнюють одна одній. У цій групі вихователь у своїй мові широко використовує термін «множина», «елементи множини».Вони практично ознайомлюються з об’єднуванням множин, починають розуміти, що кілька окремих частин можна об’єднати в одну цілу множину, що скінчена множина більша, ніж її частина. Далі можна ознайомити дітей з операціями вилучення частини множини з цілого. Операція вилучення частини з основної множини є основною для засвоєння дітьми в дальшому арифметичної дії віднімання. Так поступово в процесі операцій над множинами у дітей поглиблюються уявлення про число і лічбу, відношення між числами. У цій групі триває навчання лічбі і відліку предметів порівнянням рівних і нерівних множин, виражених сумісними числами. Дітей раннього та дошкільного віку ознайомлюють з конкретними скінченними множинами. Але для того, щоб сформувати уявлення і поняття про множину, треба цілеспрямовано працювати з дітьми і усіх вікових групах. Знання дітей про множину, елементи множини забезпечують фундамент, основу для формування поняття числа. ТМФВ 1. Історія розвитку методики фізичного виховання дошкільників. Фізичне виховання є історично одним з найстародавніших напрямків цілеспрямованого виховного впливу на підростаюче покоління. У філософських судженнях Сократа, Платона, Аристотеля та ін. відмічається необхідність фізичних навантажень для зміцнення здоров'я дитини. Вони підкреслюють, що рухова активність людини у різні періоди її життя замінює будь-які ліки. Велике значення для розробки питань фізичного виховання мали висловлення російських революційних демократів. А.И. Герцена, В.Г. Белінського, Н.Г. Чернишевського, Н.А. Добролюбова, Д.И. Писарєва. Вони визначали фізичне виховання як частину всебічного виховання, показали його зв'язок з розумовим, трудовим, моральним й естетичним. Ціль фіз. вих. вони бачили в розвитку фізичних сил і змічнення здоровя дитини шляхом систематичних ігор, вправ, прогулянок і загартовування організму. Велику роль вони відводили при цьому режиму, що виражається в чергуванні праці й відпочинку, нормалізації сну, харчування. К.Д. Ушинский також приділяв велику увагу іграм, перебуванню дітей на повітрі. Він рекомендував робити в заняттях з дітьми невеликі перерви для виконання короткочасних рухів, що сприяють відновленню уваги. Основоположником оригінальної й стрункої теорії фізичного виховання є П. Ф. Лесгафт. Лесгафтом розроблена цілісна система фізичних вправ для дітей, що розглядається автором у взаємозв'язку з фізичним вихованням (гігієнічне й оздоровче значення фізичних вправ). В основу підбора фізичних вправ П.Ф. Лесгафт поклав анатомо-фізіологічні й психологічні особливості віку дітей, поступовість ускладнення й розмаїтість вправ. Лесгафт розробив теорію й методику рухливих ігор. В.В. Гориневский розвивав на основі робіт Лесгафта вікову специфіку фізичного виховання й фізкультури з урахуванням нових завдань і вимог суспільства ним написана книга «Фізична культура дошкільного віку». Ян Амос Коменський (1592-1670) дійшов висновку про необхідність застосування фізичного виховання дітей у педагогічному процесі школи та сім'ї. У його працях «Велика дидактика» та «Материнська школа», де розглядалися також питання виховання дітей дошкільного віку, відзначається, що правильно підібрані та дозовані фізичні вправи зміцнюють здоров'я дітей і підвищують їх працездатність. В.В. Гориневський (1857-1937) – лікар та педагог, послідовник П.Ф. Лесгафта - був автором багатьох праць з питань фізичного виховання, гігієни та загартування дітей. Його методичний посібник «Фізична культура дітей дошкільного віку» був пер­шою публікацією, де розглядалася система засобів фізичного виховання (фізичні вправи, рухливі ігри, загартовуючі процедури), які при систематичному їх застосуванні сприяли зміцненню здоров'я та покращанню фізичного розвитку дітей цього віку. Відомий спеціаліст у галузі гігієни та фізичного виховання Л.І. Чулицька (1868-1938) експериментально обґрунтувала, що систематичне застосування фізичних вправ у вихованні дітей дозволяє зміцнити здоров'я та покращити психічний розвиток дітей. Значний вплив на розвиток теорії фізичного виховання дошкільників мали ідеї Н.К. Крупської (1869-1939). Розглядаючи фізичну культуру як засіб виховання здорового та міцного покоління, вона підкреслювала виняткове значення рухливих ігор для виховання у дітей товариськості, вміння володіти собою, самостійності та впевненості у своїх силах. Значний внесок у розвиток сучасної системи фізичного вихо­вання дошкільників зробив Є.А. Аркін (1873-1948). Його праці з питань анатомії, фізіології, гігієни, загартування дітей користу­валися значною популярністю серед дошкільних працівників. Основні вимоги щодо створення режиму дня в дошкільному зак­ладі, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп, засто­сування загартовуючих процедур та ін. не втратили актуаль­ності й сьогодні. А.С. Макаренко фізичну культуру як один з важливих засобів формування всебічно розвиненої особистості. Він вважав, що мету фізичного виховання не можна зводити тільки до зміцнення здо­ров'я та розвитку фізичних здібностей дитини, в його процесі в певною мірою вирішуються завдання морального та естетичного виховання. Теоретичні основи формування у дітей навичок в основних рухах розглядалися у 40-50 роках у роботах Е.Г. Леві-Гориневської та Г.І. Бикової. Досліджуючи особливості розвитку ходьби, бігу, стрибків та метань у дітей 3-7 років, Е.Г. Леві-Гориневська обґрунтувала вимоги щодо рухової підготовки дошкільників. Г.І. Бикова розробила методи та прийоми навчання дітей основних рухів, а також методику проведення рухливих ігор з дошкільниками різних вікових груп. На розвиток теорії й практики фізичного виховання дітей дошкільного віку значний вплив зробили науково-методичні роботи Н.А. Метлова, що заложили основи ранкової гімнастики в дитячих садах, М.М. Конторович, Л.И.Михайловой, А.И. Биковой і багатьох інших. Подальший розвиток сучасних проблем теорії фізичного виховання дітей дошкільного віку пов'язане з вимогами громадського життя. 5. Аналіз розділу «Загартування» у програмах «Малятко» і «Дитина». «Малятко» Розділ «ВИХОВУЄМО ЗДОРОВУ ДИТИНУ». І мол. група: Створювати дітям умови, що відповідають гігієнічним вимогам. Проводити комплекс загартовувальних заходів з використанням повітря, сонця, води. У групових приміщеннях систематичним провітрюванням підтримувати температуру повітря +21-22 С. денний сон проводити в умовах доступу свіжого повітря. Прогулянки в зимовий період проводити при температурі повітря -10-12 С за умови, що одяг дітей відповідає погоді. Рекомендується обливання ніг водою контрастних температур, чергуючи прохолодну і теплу воду.ІІ мол група:те ж саме але продовжувати проводити місцеві і загальні процедури – вологе обтирання ніг, тіла. Температуру води при місцевих процедурах поступово знижувати з + 30 до +16-14 С. Поступово переходити до обливання всього тіла. Сер гр.:Продовжувати всі процедури що і в попередніх групах. Привчати дітей до самостійного вологого обтирання до пояса.Ст. група. Продовжувати використовувати комплекс загартовувальних заходів, закріплювати самостійні навички проведення водних процедур. Подовжувати купання у відкритих водоймах (8-10 хв) Продовжувати закріплювати у вихованців самостійні на­вички проведення простих водних процедур. Загартовувати дітей прохолодним повітрям під час ран­кової та гігієнічної гімнастики після денного сну. Темпера­тура повітря у фізкультурному залі поступово знижується з +23—24°С до +І4—15°С (на І°С щотижня). Вправи викону­ються босоніж, у одних трусах. «Дитина» Зростаємо дужими - ІІ мол гр.: Здійснювати комплекс загартовуючих заходів з використанням природних факторів. У холодній період року забезпечувати щоденне перебування дітей на повітрі до 4 годин, влітку організовувати постійне перебування дітей на повітрі. Здійснювати водні процедури – вологе обтирання, обливання ніг. Поступово переходити до загальних водних процедур – обливання всього тіла. Загартовуючи процедури проводяться під контролем лікаря. Сер гр.: Продовжувати всі види загартування. Продовжувати проводити місцеві й загальні водні процедури – вологе обтирання, обливання ніг, тіла, привчати дітей до самостійного вологого обтирання до пояса.Ст гр.: Продовжувати здійснювати комплекс загартовуючих заходів ті що і в попередніх групах. 2. Характеристика засобів та методів фізичного виховання в ДНЗ. Успішне вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкіль­ного віку залежить від поєднання різноманітних засобів, які роз­поділяються на такі види: фізичні вправи, що застосовуються у гімнастиці, спорті, грі та туризмі, оздоровчі сили природи та гігієнічні фактори. Оздоровчі сили природи (повітря, сонце, вода) широко використовуються для зміцнення здоров'я та загартування організму дитини. У дошкільних закладах застосовують два види загартовуючих заходів: у повсякденному житті дітей та спеціальні загартовуючи процедури. Загартуванню у повсякденному житті сприяють раціонально підібраний одяг і взуття, постіль; оптимальний температурний режим, застосування широкої аерації (провітрювання), використання прохолодної води для миття рук, ніг, обличчя, полоскання рота, горла. Спеціальні загартовуючи процедури проводяться в певний час дня та при відповідних умовах. До них відносять повітряні і сонячні ванни, різноманітні водні процедури, денний сон на відкри­тому повітрі та ін. Ці засоби широко використовуються також у поєднанні з фізич­ними вправами. Гігієнічні фактори (режим занять, відпочинку, їжі, гігієна одягу, фізкультурного обладнання та ін.) є своєрідним засобом фізич­ного виховання. Важливою умовою гармонійного фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров'я, підтримання високого рівня фізичної та розумової працездатності є правильно організований режим дня. Під режимом слід розуміти певний розпорядок дня, встановле­ний для життя дошкільників у дитячому садку та в сім'ї, що передбачає правильне чергування різних видів діяльності і відпо­чинку. Формування культурно-гігієнічних навичок займає одне з провідних місць в системі фізичного виховання дітей всіх вікових груп. Це означає навчити дітей тримати в чистоті своє тіло, одяг, приміщення та речі, якими вони користуються. Дотримання вимог гігієни в процесі фізичного виховання (чистота приміщення, фізкультурного обладнання, спортивного одягу, взуття та ін.) створює певні передумови для позитивного впливу фізичних вправ на організм дитини. Свідоме виконання вимог особистої та суспільної гігієни сприяє прищепленню у дітей куль­турно-гігієнічних навичок, які є органічною частиною культурної людини Фізичні вправи - основний специфічний засіб фізичного виховання.За їх допомогою вирішуються завдання, спрямовані на всебічний фізичний розвиток дітей; формуються вміння та навички у таких життєво важливих рухах, як ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння та ін.; розвиваються фізичні якості (спритність, швидкість, сила, гнучкість, витривалість). Ефективність використання засобів фізичного виховання підвищується при правильному сполученні їх на різних вікових етапах. Так, у перші місяці життя дитини найбільше значення мають гігієнічні фактори й природні сили природи. Надалі збільшується роль фізичних вправ, а також різних відів діяльності, що включають різноманітні рухи. Характеристика методів фізичного виховання дошкільників. Метод – це система послідовних способів взаємопов'язаної діяльності педагога та дітей, спрямована на досягнення поставлених завдань навчання У процесі фізичного виховання дошкільного віку застосову­ються три групи методів навчання: наочні, словесні та практичні. Наоч. методи переважно базуються на «живому спогляданні», сприйманні дійсності через орган чуття, на свідомому відображенні цієї дійсності у вигляді образів рухових дій, предметів тощо. Показ рухових дій вихователем або за його завданням ким-небудь з дітей є найбільш поширеним методом навчання. Демонстрація наочних посібників створює додаткові можливості для сприйняття дітьми рухових дій за допомогою предметного зображення. Плакати відображають ті моменти рухових дій, на яких важливо акцентувати увагу дітей під час показу.Предметні посібники мають порівняно обмежені дидактичні можливості. Об'ємні та площинні шарнірні моделі (ляльки) дозволяють демонструвати рухи окремих частин тіла. Звукові та зорові орієнтири створюють певні сигнали для початку та закінчення рухової дії, допомагають дітям засвоїти найбільш важкі елементи техніки, задають певний темп рухів, напрямок, амплітуду та ін. Словесні методи. Ця група методів ґрунтується переважно на словесних поняттях про рухові дії. Слово активізує весь процес навчання, тому що сприяє формуванню більш повних та чітких уявлень, допомагає глибоко осмислити, активніше сприйняти на­вчальне завдання. За допомогою слова вихователь аналізує та оцінює результати засвоєння навчального матеріалу і тим самим сприяє розвитку у дитини самооцінки. Розповідь застосовується вихователем під час навчання нових фізичних вправ та організації ігрової діяль­ності. Пояснення – це стисле, зрозуміле і образне розкриття техніки виконання рухової дії, що поєднується з показом дітям засвоюваного руху. Бесіда застосовується переважно у старших дошкільників у вигляді запитань і відповідей, коли вихователь з'ясовує інтереси дітей, їх знання, ступінь засвоєння техніки виконання певних вправ, правил рухливої гри. Вказівка – це короткий, чіткий, без зайвих пояснень вислів вихователя з метою уточнити завдання, нагадати основні еле­менти руху, попередити помилки або виправити її. Оцінка є результатом аналізу вихователем виконання рухової дії. Оцінки можуть бути індивідуальні та групові. Команда – це наказ виконувати або припинити певні рухові дії. Розпорядження – це наказ, висловлений у довільній формі, коли діти ще не спроможні виконувати команди, їх формулює сам вихователь. Практичні методи. Практичні виконання фізичних вправ (вправлення) – це основний метод навчання, який базується на активній руховій діяльності дітей. Він безпосередньо формує рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шляхом багаторазового повторення рухової дії. Застосування його відбувається у тісному поєднанні з словесними і наочними методами навчання. Метод розучування вправи за частинами полягає в тому, що дітей навчають рухової дії за окремими елементами. Він використовується переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як, стрибки з розбігу, плавання, ходьба на лижах та ін. При застосуванні цілісного методу навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується порівняно нескладних щодо координації рухових дій або тих, окремі фази яких не можна вичленити (вправи з рівноваги, пролізання в обруч, підлізання під дугу та ін.). Практична допомога під час навчання рухових дій застосовується для уточнення положень окремих частин тіла, з метою створення правильних м'язових почуттів та подолання почуття страху. Ігровий метод широко застосовується в процесі навчання дітей різних вікових груп фізичним вправам та для розвитку в них рухових якостей. Цей метод має багато рис, характерних для рухливої гри як засобу фізичного виховання дошкільників. Однак гра є також ефективним методом навчання та виховання дітей. Ігровий метод застосовують для розвитку рухових якостей (швидкості, спритності, витривалості та ін.). Під час рухливих ігор діти виконують різноманітні рухові дії (біг, стрибки, метання та ін.), що комплексно впливає на розвиток рухових якостей дошкільників. Змагальний метод: виконання фізичних вправ у змагальній формі посилює їх вплив на організм дитини, сприяє виявленню максимальних функціональних можливостей та психічних сил. При цьому створюються позит. умови для комплексного розвитку рухових та виховання морально-вольових якостей. Змагання підвищують інтерес дітей до запропонованих рухових дій, сприяють кращому їх виконанню. 4. Методика загартування повітрям, водою та сонцем дітей дошкільного віку. Загартування є основним засобом підвищення опірності організму дитини до коливань температури зовнішнього середовища, отже, до респіраторних захворювань. Система загартування базується на раціональному використанні природних факторів: повітря, сонця та води. Найбільш доцільно застосовувати їх у комплексі (повітря, вода, сонце). Повітряні ванни: для немовлят проводяться при кожному сповиванні (по 15-20 с при температурі повітря не нижче +22 °С). Дітей з двох-трьох місяців при сповиванні можна залишати роздягнутими на декілька хвилин. При цьому дитину слід перевертати, щоб повітря впливало на всю поверхню тіла. Краще всього поєднувати повітряну ванну з масажем та гімнастикою, з грою в ліжку. Для 2-річних дітей повітряні ванни поступово збільшуються до 45-60 хвилин. Дошкільнята, починаючи з 3-річного віку, можуть бути на повітрі влітку більшу частину часу дня в одних трусиках. Більшість дітей люблять ходити босоніж. Цьому не слід перешкоджати. Влітку в теплі дні дитині корисно побігати по траві або піску. Потім дозволяють ходити босоніж по підлозі кімнати. Спочатку до 5-6 хвилин, а потім поступово (щотижня на 1-2 хв) час збільшується до 25-30 хвилин. Водні процедури: обтирання, обливання, душ, купання ( у басейні, річці, озері, у морі). Для дітей першого року життя загартовуючими процедурами є підмивання, вмивання та вологе обтирання. Початкова температура води для цих процедур для малюків 28 °С, через кожні 2-3 дні, а індивідуально через 5-6 днів температура води зменшується на 1-2 °С. Обтирання застосовується у малюків, починаючи з 5-6 місяців. Починають обтирання водою +35...+36 °С. Кожні 3-4 дні температура води знижується на 1°. Для дітей 3-4 років її доводять до +22...+20 °С, для 5-6-річних до +18...+17 °С. Кожну частину тіла після обтирання відразу ж витирають насухо (до невеликого почервоніння). Таким чином, поєднується дія води та легкого масажу. Корисним для дітей від 1,5 до 6 років є ванни для ніг: обли­вання та миття ніг прохолодною водою. Початкова температура води для обливання ніг для дітей до З років +30 °С, з поступовим зниженням її до 18 °С або використанням контрастних температур (початкова +36 і +25 °С, кінцева +18 °С). У дошкільників 3-6 років температура води поступово знижується на 1° через 4-5 днів, починають з +28...+26 °С і доводять її до +16...+14 °С. Обливання тіла під душем справляє на організм дитини більш міцну дію. Починають цю процедуру з дітьми одного-півтора року. Початкова температура води +35...+36 °С. У дітей двох-трьох років початкова температура води складає +34...+35 °С, а кінцева +22...+20 °С. У дітей дошкільного віку обливання під душем починають з температури води +32...+30 °С, а кінцева температура +20...+18 °С. Тривалість обливання під душем - 40-50 с. Купання дітей в природній водоймі (ріка, озеро, море) можна починати з двох років при температурі повітря +25...+26 °С та температурі води не нижче +23 °С. Тривалість купання від 1-2 хв з поступовим збільшенням до 5 хв. для дітей 3-4 років та 10-15 хв для дітей 5-6 років. У літню спеку дошкільники можуть купатися двічі на день (вранці через 1,5 години після їжі та ввечері о 17-18 годині). Поняття про загартування завжди повинно узгоджуватися з хоробрістю та стійкістю людей. Оздоровче значення його тісно пов'язане з вихованням дошкільнят. Сонячні ванни: Сонце впливає благотворно на організм дитини зміцнюючи загальний його стан, поліпшуючи обмінні процеси й підвищуючи життєдіяльність. Сонячні ванни повинні проводитися тільки відповідно по призначенню лікаря з обов’язковим урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Сонячні ванни для дітей до одного року тривають не більше 2-3 хвилин на кожний бік тіла. Загальна тривалість ванни для дітей від одного до трьох років збільшується з 2-3 хвилин до 20 хвилин. Для дітей більш старшого віку тривалість сонячної ванни поступово збільшується до 40-50 хвилин. загартування сонцем проводять з 8 до 11 та з 16 до 18 годин. Приймаючи сонячні ванни, дозволяється не раніше як через годину після сніданку. Голова дитини в цей час повинна бути захищена від сонця панамкою. 9. Поняття рухових умінь та навичок. Етапи навчання дітей фізичним вправам. Рухове вміння — це здатність виконувати рухову дію за умо­ви зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано. Рухова навичка - це здатність виконувати дію автоматизова­но, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху. При цьому автоматизм деяких компонентів дії не виклю­чає провідної ролі свідомості під час виконання руху. Процес формування рухової навички умовно розподіляється на три етапи. Початковий етап. Він починається з першого ознайомлення з рухом, що вив­чається, коли у дітей формується уявлення про спосіб виконання його, і закінчується вмінням виконати вправу у загальних рисах. Важливим фактором, який впливає на ефективне навчання дітей рухових дій, є зорове сприйняття руху, що вивчається. Тому під час навчання дошкільників рухів широко використовується метод показу. В основу цього методу покладено здатність дитини до імітації (наслідування). Однак навчання дітей на початковому етапі формування навички тільки методом показу не ефективно, тому що дитина часто не може виділити ті головні елементи руху, які не супроводжуються поясненням, залишаються непоміченими. Тому у дошкільнят на початку навчання рухів доцільно показ супроводжувати доступними для дітей даної вікової групи словесними вказівками. Пояснення при виконанні рухів повинно бути лаконічним та зрозумілим дітям. Під час показу рухів, який супроводжується словесною інструкцією, діти привчаються усвідомлювати свої дії. Дитина оволодіває руховою дією значно швидше і з меншою кількістю повторень, чим та, яка не зрозуміла зміст її виконання Словесна інформація створює у дітей правильне уявлення про рухові дії. За допомогою слова активізується свідомість, створюється відповідна рухова установка, формується мотиваційна сфера, яка спонукає дошкільнят до виконання руху. Початковий етап оволодіння рухом є найбільш складним у формуванні рухових навичок у дітей. Тому чим конкретніше рухове завдання, яке ставиться перед дитиною, тим воно доступніше їй. Наприклад, стрибок у довжину з місця виконується через «струмок», який викладено з двох стрічок (шнурів): стрибок у висоту з місця поштовхом обох ніг з доторканням руками предмета, підвішеного над головою дитини, та ін. На другому етапі поглибленого розучування руху процес навчання будується відповідно до закономірностей удосконалення рухового вміння та часткового переходу до навички. На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами переводить до рухового аналізатора – «м'язових почуттів» Фізіологічний механізм формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м'язового напруження. Це уточнення відбувається в міру того, як досягається необхідна концентрація нервових процесів у певних ділянках великих півкуль кори головного мозку, що є однією з характерних особливостей даного етапу формування рухової навички. Тривалість періоду уточнення залежить від багатьох умов: складності руху, що вивчається; рівня рухової підготовленості дитини, його емоційного настрою та ін. Часто причиною затягнення періоду уточнення може бути стійка захисна реакція у дітей через страх. Подолання цих негативних емоцій дає можливість прискорити формування рухової навички. На етапі уточнення рух, що вивчається, доводиться до необхідної чіткості. На даному етапі навчання руху виникає необхідність показу та пояснення рухових дій. У старших вікових групах до показу залучають дітей, які добре виконують рух, що вивчається. Все це активізує процес навчання і дошкільники, які невпевнено виконують рухи, на прикладі своїх однолітків переконуються у можливості добре оволодіти ними. На третьому етапі навчання руху сформований стереотип, який покладено в основу навички, удосконалюється у напрямку рухливості та пристосування до зовнішніх умов, що змінюються. Зміцнення динамічного стереотипу супроводжується постійною автоматизацією компонентів рухової навички. Основна мета, яка ставиться на цьому етапі, - формування міцної і поряд з цим пластичної навички. Різноманітні повторення, ускладнення форм рухів, виконання їх у ігрових ситуаціях створюють передумови для застосування навички у різних умовах життєвої практики. Таким чином, високий рівень оволодіння дітьми рухом передбачає його пластичність та певну варіативність, пристосованість до умов, що змінюються, та умов діяльності. 10. Особливості та методика навчання дітей ходьби та бігу. Аналіз розділів програми «Ходьба», «Біг» в програмах «Малятко» і «Дитина». Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. На початку дош віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У багатьох дітей другої молодшої групи під час ходьби спостерігається погана координація роботи рук та ніг, мах виконується прямими руками, нерівномірний темп пересування, часто притискують руки до тулуба, недостатньо піднімають ноги від підлоги (човгання ними).Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка., діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У дітей старшої групи кількість помилок значно зменшилася. Більша частина з них виконує ходьбу впевнено, з правильною координацією рук та ніг, чітким кроком, з постановкою ноги на п'яту і наступним перекатом на носок, що сприяє більш енергійному відштовхуванню від землі. У дошкільників другої молодшої групи особливу увагу приділяють оволодінню координацією рухів рук та ніг під час ходьби, привчають дітей вільно рухати руками, формують навички орієнтування в просторі. Привчаючи дітей ходити легко, не човгаючи ногами по підлозі, пропонують їм різноманітні вправи, які сприяють зміцненню м'язів ніг: ходьбу на носках з переступанням через предмети (кубики, м'ячі), високо піднімаючи стегна. Діти другої молодшої групи недостатньо орієнтуються у просторі, тому їм важко пересуватися у колоні по одному в темпі, запропонованому вихователем. Тому під час ходьби по колу вихователь йде разом з групою (очолює її) і нагадує дітям, щоб вони не відставали одне від одного, не наштовхувалися на дітей, які йдуть попереду (дотримувалися дистанції). Під час навчання дітей ходьбі в колоні одне за одним, парами, врозтіч під час занять фізичною культурою та в період прогулянок широко застосовують різноманітні ігрові прийоми та рухливі ігри. Дітям середньої групи рекомендують ходьбу із зміною темпу та напрямку (за вказівкою вихователя), з пересуванням через предмети (кубики, м'ячі), поставлені на підлогу на відстані 35-40 см та ін. Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички - навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з правильною координацією роботи рук та ніг. У дошкільників старшої та підготовчої груп продовжують удосконалювати навички правильної ходьби. У цьому віці широко застосовують ходьбу приставним кроком (лівим та правим боком), спиною вперед, схрещеним кроком, напівприсідаючи, з предметом у руках (гімнастична палиця на плечах, за спиною, перед грудьми та ін.). У дітей старших вікових груп необхідно домагатися правильного дихання під час ходьби. На кожні 3-4 кроки дитина робить глибокий вдих через ніс. Видих відбувається більш тривало (на 4-5 кроків) через ніс та рот одночасно. Біг має ряд загальних структурних рис з ходьбою – циклічність рухів, послідовність їх, перехресну координацію рухів ніг та рук. Однак найхарактернішою ознакою бігу, яка відрізняє його від ходьби, є фаза «польоту» – безопорне положення тіла після відштовхування ногою від землі. Під час бігу діти другої молодшої групи ставлять ногу з п'яти, з поступовим перекатом на всю стопу. При цьому відбувається розворот стоп назовні при ставленні їх на землю, спостерігаються значні бічні коливання тулуба. Координація рухів під час бігу ще недостатньо розвинена у багатьох з них. Характерними для дітей цього віку є дрібні і нерівномірні бігові кроки. У середній групі якість виконання цього виду рухів значно покращується. У більшості дошкільнят п'ятого року життя спостерігаються хороша координація роботи рук та ніг під час бігу, ритмічність бігових кроків, орієнтування у просторі, що дає можливість широко застосовувати біг у різноманітних рухливих іграх. Біг дошкільнят старших груп відзначається прямолінійністю, хорошою координацією, рухи ніг та рук добре узгоджені, а також зменшується розворот ступнів назовні. Поряд з тим деякі деталі техніки ще недостатньо засвоєні. Формування навички бігу в дошкільників різних вікових груп відбувається з використанням різноманітних вправ під час занять з фізичної культури, ранкової гімнастики та рухливих ігор. При навчанні дітей другої молодшої групи бігу важливо стежити за енергійним відведенням зігнутих у ліктях рук, виробляти вміння бігати у різному темпі, у колоні та врозтіч, не наштовхуватися одне на одного, оббігати предмети, поставлені на підлозі (кубики, кеглі тощо). Багато бігових вправ побудовано на імітації («Конячка», «Лисичка», «Літаки» та ін.) або пов'язано з конкретним завданням вихователя (добігти до прапорця, наздогнати м'яч та ін.). Дітей навчають бігати легко, з енергійними рухами зігнутих у ліктях рук, поступово розвиваючи ритмічність рухів. У середній групі основним завданням є навчити дітей під час бігу ставити ногу на землю з носка. При цьому дитина повинна тримати тулуб рівно, з невеликим нахилом вперед; стегно махової ноги активно рухається вперед-угору; руки зігнуті у ліктях, виконують енергійні рухи залежно від роботи ніг, стопи ставляться паралельно. У цій групі діти повинні вміти бігати врозтіч і одне за одним (у колоні по одному і парами), бігати по колу, робити повороти та ін. Важливо також розвивати вміння оперативно реагувати на сигнал вихователя як рухом, так і гальмуванням (швидко починати і закінчувати біг, робити раптові зупинки). У старшій та підготовчій до ніколи групах рекомендують частіше застосовувати біг з прискоренням до максимальної швидкості. Під час бігу слідкують, щоб діти не збивалися з напрямку, енергійно рухали зігнутими у ліктях руками і активно ставили на землю ногу з носка. «Малятко» - І мол гр.: Ходьба – ходити «зграйкою» за вихователем у заданому напрямі, по колу, міняючи напрям, обходячи предмети (кубики, м’ячі), парами по колу, взявшись за руки; приставним кроком вперед, у сторони. Переходити від ходьби до бігу, від бігу до ходьби. Імітаційна ходьба, як мишка, лисичка, конячка.Біг – Бігати за вих-м, тікати від нього, бігати в різних напрямах, не стикаючись одне на одного. Доганяти предмети що котяться, пробігати між двома лініями, не наступаючи на них. Бігати в середньому темпі 15-20 сек, у повільному – до 40-50 сек. II мол гр..ходьба- Ходити на носках, високо піднімаючи коліна, на зовнішній стороні стопи, на п'ятках, роблячи приставні кроки вперед, у сторони. Ходьба в колоні, по ко­лу, не тримаючись за руки; парами один за одним та в різних напрямах (врозтіч). Ходити, виконуючи завдання виховате­ля, із зупинками, присіданням, повертанням, «змійкою»; Біг- Бігати в колоні по одному, невеликими групами, всією групою в одному напрямі, змінюючи напрям руху, по прямій і звивистій доріжці (ширина 25—30 см, довжина 5—6 м); у різ­них напрямах, із зупинками (присідання). Тікати від того, хто ловить; наздоганяти того, хто тікає. Пробігати швидко до 20 м. Бігати в середньому темпі 20—25 с, у повільному темпі — І хв. 20 с. Пробігати 10 м з максимальною швидкістю за 3,7—4,2с. Пробігати повільно до 200—250 м. Сер.гр ходьба- те саме що і в попередній групі та з різними поло­женнями рук; на поясі, в сторони, за спиною; ходити при­ставним кроком лівим і правим боками з рухами рук (оплеск над головою, перед грудьми, за спиною); чергувати ходьбу з бігом, стрибками та іншими рухами. Ходити в колоні, змі­нюючи темп та напрям рухів зі зміною їх ведучим. Біг-Бігати на носках, високо піднімаючи ко­ліна, широким кроком, у колоні і парами, у різних напря­мах, по колу, парами, тримаючись за руки, «змійкою», оббігаючи розставлені на одній лінії предмети, змінюючи напрям, темп; за сигналом знаходити своє місце в колоні й зупинятись під час бігу; бігати врозтіч з ловінням і вивертан­ням. Бігати 50—60 м із середньою швидкістю в чергуванні з ходьбою Стар.гр- Ходьба Ходити різними способами: на нос­ках, п'ятках, на зовнішній і внутрішній сторонах стоп, у напівприсіді, схрестним кроком, спиною вперед, з предметом у руках , приставним кроком, ходити в колоні по одному та парами зі зміною темпу. Ходи­ти із заплющеними очима (3—4 м). Біг Бігати на носках, високо піднімаючи ко­ліна; короткими та широкими кроками; з подоланням пере­шкод. Бігати в колоні по одному і парами, перешиковува­тись за певним сигналом; бігати «змійкою» між розставленими на підлозі предме­тами в одну лінію, не торкаючись їх. «Дитина» 2мол гр.: Ходьба- ходити на носочках високо піднімаючи коліна, на зовніш біці стопи, на п’ятках, приставним кроком вперед, в сторони. Ходити в колоні по колу, не тримаючись за руки, парами один за одним та в різних напрямках. Ходити, виконуючи завдання вихователя. Біг- бігати в колоні по 1, невеликими групами, всією групою в 1 напрямку. Бігати в різних темпах. Серед.гр ходьба- теж саме+ходити в колоні змінюючи темп та напрямок рухів, зі зміною ведучого. Біг-на носках, високо піднімаючи коліна, широким кроком;у колоні парами, у різних напрямках, по колу парами тримаючись за руки, змійкою, ообігати предмети, змінюючи напрям, темп; за сигналом знаходити своє місце. Ст. гр.. ходьба- різними способами, у напівприсиді, схресним кроком мпиною вперед, з предметом у руках., приставним кроком, змінюючи положення рук, ходити в колоні по 1 та по 2 зі зміною темпу. Біг- на носках, високо піднімаючи коліна, коротким та широким кроком, з подоланням перешкод, перешиковуватись за сигналом. 11. Методика навчання молодших дошкільників метання. Аналіз розділу «Метання» в програмах « Малятко» та «Дитина». Метання – рух ациклічного типу. Метання предметів відносять до одноактних локомоторних рухів. Вправи з метання предметів розвивають окомір, влучність, координацію рухів, зміцнюють м'язи рук та тулуба. З цих видів вправ у дошкільному віці застосовують метання предметів (м'ячів, торбинок з піском, сніжок та ін.) на дальність і в ціль, а також різноманітні вправи у киданні та ловленні м'яча. Метання може проводитись на дальність і у ціль. Перше повинне передувати другому, тому що при метанні на дальність основне зусилля спрямовується на оволодінні правильними прийомами; одночасно здійснюється вправа в силі кидка відповідно до відстані. При метанні в ціль увага дитини зосереджується на влученні предмета в указану ціль. У цьому випадку вольове зусилля полягає в зібраності уваги, зосередженості, цілеспрямованості й координації руху. При метанні нагору (кидання м'яча) передпліччя встановлюється в горизонтальному положенні, що знаходиться під прямим кутом із плечем, долоня звернена догори. При цьому сильний поштовх кистю забезпечується зміцненням передпліччя. При розмаху знизу збільшується сила кидка.При метанні вперед передпліччя займає вертикальне положення і утворить досить гострий кут із плечем. Долоня звернена вперед. Метання вперед може бути виконане з більшим або меншим розмахом. Малий розмах забезпечується рухом у ліктьовому суглобі, великий - у плечовому й між плечовим і тулубом: рука йде в напрямку - знизу й позаду нагору й над головою. У метанні розрізняють кілька фаз:1. Підготовча – при якій зусилля направляється на створення попередньої швидкості поступального руху предмета. Якщо метання проводиться з місця, тоді підготовча фаза виражається переміщенням тулуба, його поворотом у бік руки, що метає. 2. Основна – фаза виражається в доданні предмету максимальної швидкості сильним поштовхом у правильному напрямку. Рух руки – знизу й позаду нагору й над головою вперед.3. Заключна фаза – збереження рівноваги після виконаного метання. Для дітей другої молодшої групи вправи у метанні в ціль та на дальність досить важкі тому, що вони потребують певної координації рухового апарата, вміння розраховувати силу й точність кидка залежно від відстані до цілі та її розміщення (горизонтальна або вертикальна ціль). Тому з дошкільнятами цієї групи рекомендується проводити підготовчі до метання вправи: катання, кидання й ловлення м'ячів, кульок та інших предметів. Основна мета цих вправ – навчити дитину енергійно відштовхувати від себе м'яч або кульку в заданому напрямку. Спочатку молодших дітей вчать відштовхувати м'яч (кульку) пальцями кисті так, щоб він котився по підлозі у певному напрямку. Для проведення цієї вправи діти стають у коло або півколо, в центрі його вихователь. Він прокочує м'яч по черзі кожній дитині, яка повертає його у зворотному напрямку вихователю. Відстань для прокачування м'яча поступово збільшується від 1 до 2 м. Після того як діти оволодіють цією вправою, їм пропонують прокочувати м'яч (кульку) між двома предметами – у ворітця (ширина 60-50 см) та влучати м'ячем в інші предмети (кубик, кеглю) з відстані 1-1,5 м. Корисним для дітей цього віку є підкидання м'яча вгору та ловлення його обома руками. Тримаючи м'яч обома руками, опущеними, вниз, дошкільнята кидають його вгору над головою на 0,5 м, а потім намагаються зловити обома руками, не притискуючи до тулуба. Вихователь також навчає дітей кидати м'яч об землю й ловити його після відскоку. Найбільш складним для дітей цієї групи є виконання вправ з метання предметів на дальність та в ціль. Малюки майже не контролюють положення ніг та тулуба під час метання предметів. У даній віковій групі спостерігається відсутність повороту тулуба в напрямку руки, що кидає предмет. Діти виконують кидок, у більшості випадків не енергійно, в основному від плеча, їм важко розрахувати силу кидка та відстань до цілі. Використовуються такі ігри: (мол гр.)«Влучиги в ворітця», «Прокоти м'яч», «Передай м'яч», «Злови м'яч». (П мол гр.) - «Влучити в коло», «Хто далі кине торбинку», «Підкинь м'яч вище». «Дитина» - у мол групі – метання нема, тільки кидання. Кидати м’яч вихователю обома руками знизу від грудей, ловити м’яч, кинутий вихователем.Кидати предмети (м’яч, торбинку з піском вагою 100 гр) у горизонтальну ціль (ящик, обруч) з відстані 1,5-2 м., кидати м’яч обома руками від грудей та знизу в кошик (ящик), що стоїть на підлозі на відстані 2 м. Кидати м’яч об землю та підлогу і намагатися спіймати його (2-3 рази підряд). Кидати предмети правою та лівою рукою у вертикальну ціль та на відстань. Сер група – метати м’яч, торбинку з піском (100 гр), шишки правою та лівою рукою на дальність (в кінці року на відстань 3,6-6,6 м). Метати торбинки з піском, м’ячі в горизонтальну ціль (ящик, кошик), у вертикальну ціль (щит, дерево) з відстані 2,5-3м. «Малятко» - мол. група: Кидати м'яч уперед обома руками знизу, від грудей, із-за голови. Кидати м'яч обома руками вихователеві, 12. Методика навчання дітей старшого дошкільного віку метання. Добір ігор для вправляння дітей в метанні. Метання – рух ациклічного типу. Метання предметів відносять до одноактних локомоторних рухів. Вправи з метання предметів розвивають окомір, влучність, координацію рухів, зміцнюють м'язи рук та тулуба. З цих видів вправ у дошкільному віці застосовують метання предметів (м'ячів, торбинок з піском, сніжок та ін.) на дальність і в ціль, а також різноманітні вправи у киданні та ловленні м'яча. Метання може проводитись на дальність і у ціль. Перше повинне передувати другому, тому що при метанні на дальність основне зусилля спрямовується на оволодінні правильними прийомами; одночасно здійснюється вправа в силі кидка відповідно до відстані. При метанні в ціль увага дитини зосереджується на влученні предмета в указану ціль. У цьому випадку вольове зусилля полягає в зібраності уваги, зосередженості, цілеспрямованості й координації руху. При метанні нагору (кидання м'яча) передпліччя встановлюється в горизонтальному положенні, що знаходиться під прямим кутом із плечем, долоня звернена догори. При цьому сильний поштовх кистю забезпечується зміцненням передпліччя. При розмаху знизу збільшується сила кидка.При метанні вперед передпліччя займає вертикальне положення і утворить досить гострий кут із плечем. Долоня звернена вперед. Метання вперед може бути виконане з більшим або меншим розмахом. Малий розмах забезпечується рухом у ліктьовому суглобі, великий - у плечовому й між плечовим і тулубом: рука йде в напрямку - знизу й позаду нагору й над головою. У метанні розрізняють кілька фаз:1. Підготовча – при якій зусилля направляється на створення попередньої швидкості поступального руху предмета. Якщо метання проводиться з місця, тоді підготовча фаза виражається переміщенням тулуба, його поворотом у бік руки, що метає. 2. Основна – фаза виражається в доданні предмету максимальної швидкості сильним поштовхом у правильному напрямку. Рух руки – знизу й позаду нагору й над головою вперед.3. Заключна фаза – збереження рівноваги після виконаного метання. У середніх і старших групах різноманітні вправи в метанні повинні бути щодня а м’яч наданий дітям у вільне користування. Чим більше різних вправ буде застосовуватися, тим краще діти опанують прийоми цього складного руху, що вимагає розвиненого окоміру, координації рухів і спритності. Різні прийоми метання викликають інтерес у дітей і стимулюють їх до оволодіння ними. Так при метанні в горизонтальну ціль використовуються прийоми – знизу однією або двома руками, метання предмета від плеча й через голову. У приміщенні і на ділянці дітям повинні надаватися кільцеброси, м’ячеброси, кеглі, серсо, городки, батмінтони, сітки, м’ячі, кошики, ключки, (у зимку) для оволодіння елементами гри у волейбол, баскетбол, хокей. У дошкільнят сер. групи можливості у виконанні вправ з метання, ловлення та прокачування м'ячів значно підвищуються у зв'язку із збільшенням сили, розвитком координації рухів та окоміру. Дітям пропонують різноманітні вправи у прокачуванні м'ячів (кульок) між предметами (у ворота шириною 50-40 см), метання торбинок з піском (вага 100 г), м'ячів, сніжок на дальність та в ціль (обруч або щит) – з відстані 2-2,5 м. Протягом року діти цієї групи навчаються метати предмети на дальність та в ціль способом «із-за спини через плече». Кидаючи предмет правою рукою на дальність, дитина повертається лівим боком у бік кидка, відставляє назад праву ногу на відстань кроку і переносить на неї вагу тулуба (повертаючись трохи направо), виконуючи замах рукою з-за спини через плече, під час кидка вага тулуба переноситься на ліву ногу. Вправи з метання предметів для дошкільників стар. групи значно ускладнюються. Діти цієї вікової групи вже повинні оволодіти навичками кидання й ловлення м'яча в парах, по колу; кидання м'яча вгору або об стінку обома та однією рукою, ловлення його; відбивання м'яча об землю долонею на місці та в русі та ін. Дітей вчать кидати м'яч одне одному і вперед різними способами: знизу, від грудей, з-за голови, від плеча. При виконанні кидка м'яча обома руками знизу ноги ставлять на ширину плечей, м'яч утримується пальцями знизу, під час кидка руки випрямляються у напрямку руху. При виконанні кидка м'яча від грудей та із-за голови ноги ставлять приблизно на ширину плечей, м'яч тримають з боків розставленими пальцями. Кидок м'яча від плеча виконують однією рукою, відводячи її назад і вигинаючи трохи тулуб, протилежну ногу виставляють на один крок вперед. Усі ці кидки виконують енергійним рухом рук і тулуба в напрямку польоту м'яча. Значна увага в цій групі приділяється удосконаленню навичок метання предметів на дальність та в ціль. З метою удосконалення навичок з метання предметів у ціль та на дальність, а також з кидання й ловлення м'ячів застосовують різноманітні рухливі ігри («Мисливці і зайці», «Квач з м'ячем», «М'яч середньому» та ін.) і цікаві ігрові завдання («Прокоти м'яч у ворота», «Влучи в кошик», «Хто далі кине», «Цілься краще», «Серсо» та ін.). Вони підвищують емоційний тонус дошкільнят, викликають в них інтерес до запланованих вправ та бажання виконувати ці рухи. МАЛЯТКО Серед.гр. Підкидати м'яч угору і ловити його (4-5 разів підряд), ударяти м'ячем об землю і ловити його. Кидати м'яч одне одному обома ру­ками знизу, від грудей та з-за голови і ловити його (1,5—2 м). Перекидати маленькі м'ячі правою та лівою рукою через мотузок ( 2—2,5 м), підвішений на рівні голо­ви дітей. Ударяти м'яч об підлогу правою або лівою рукою не менш як п'ять разів підряд. Кидати м'яч, торбинку з піс­ком масою 100 г, шишки правою та лівою рукою на даль­ність. Кида­ти торбинки з піском, м'ячі в горизонтальну ціль, у вертикальну ціль з відстані 2,5—3 м. СТ.Гр Кидати м'яч угору, бити ним об землю і ловити обома руками не менш як десять разів підряд; однією рукою — не менш як чотири-шість разів підряд; перекидати із однієї руки в другу. Ударяти м'ячем об землю на місці, просуваючись уперед кроком (до 5—6м). Перекидати м'яч одне од­ному обома руками від грудей, з-за голови, знизу з відскоком від підлоги, ловити його з різних вихідних положень (стоячи, сидячи). Кидати великі м'ячі від грудей знизу та з-за голо­ви обома руками в кільце, прикріплене на відстані 2,2м від підло­ги. Кидати м'ячі, торбинки з піском (маса 200г) правою та лівою рукою у вертикальну та горизонтальну ціль з відс­та­ні 3,5—4м, на дальність не менш як 5—9м (наприкінці року). 14. Методика навчання дітей лазіння. Аналіз розділу «Лазіння» в програмах «Малятко», «Дитина». Вправи з лазіння і повзання відносять до циклічних рухів. Вправи з лазіння та повзання мають велику користь для дітей. У їх виконанні беруть участь великі м'язові групи (спини, живота, ніг і рук). У дошк. віці використовуються наступні види лазіння, підлізання, перелазіння, проповзання рачки по горизонтальній, похилій, вертикальній площині. Спочатку діти плазують на животі, а потім рачки, опираючись на долоні й коліна. Поступово дорослий ускладнює вправи – вводить повзання по дошці при горизонтальному й похилому її положенні, потім по колоді. Діти молод. Гр.. досить швидко оволодівають такими видами рухів, як повзання по підлозі, пролізання в обруч, підлізання під дугу або мотузок, натягнутий на висоті 50-40 см від підлоги, та ін. При повзанні в упорі стоячи під дугу або по гімнастичній лаві дитина спирається на носки, а руками – на кисті (як «Ведмедик»). Починаючи повзання, зігнуту праву ногу підтягують під груди, ліву руку одночасно з цим висувають вперед і тіло переміщують вперед до повного випростання лівої ноги. Після цього підтягують до грудей ліву ногу, праву руку висувають вперед і тіло переміщають вперед до повного випростання правої ноги. При підлізанні та пролізанні боком дитина повертається лівим або правим боком, робить широкий крок вперед, нахиляється, просуває вперед голову й тулуб, а після цього – другу ногу (мал. 31). У середній групі вправи з лазіння та повзання закріплюються і удосконалюються! Вихователь домагається, щоб дошкільнята не пропускали східців під час лазіння по гімнастичній стінці та драбинці вгору і вниз, не ставили одночасно руки та ноги на один східець, а переступали б через нього однією ногою (висота лазіння 1,5-2 м). Під час виконання цих вправ вихователь стоїть поруч і за необхідності допомагає дитині. Перед дітьми старшої групи під час виконання вправ з лазіння та повзання ставлять підвищені вимоги: пересуватися приставним кроком з одного прольоту гімнастичної стінки до іншого, лазити перемінним кроком (різнойменним та однойменним способами) ритмічно, не пропускаючи східців, з правильною координацією рухів рук та ніг. У цій групі дітей навчають лазінню по канату. Виконується ця вправа так: з положення вису на прямих руках зігнути ноги і підтягнути їх якнайвище, обхопити канат колінами і підйомами ніг; затискуючи канат ногами; випростати ноги, одночасно згинаючи руки і підтягуючи тулуб вгору; перехватом рук по черзі вгору перейти в положення вису на прямих руках (мал. 33). В усіх дошкільних групах вправи з лазіння та підлізання удосконалюються в різноманітних рухливих іграх: «Квочка та курчата», «Миші в коморі», «Мавпочка», «Діти та вовк», «Ведмідь і бджоли», «Переліт птахів», «Пожежники на навчанні», «Мисливці та мавпи» та ін. «Дитина» - У ІІмол. групі підлізати під мотузку з положення мавпочки, проповзати між розставленими предметами, навколо них та по прямій на відстань до 5 м., повзати по гімнастичній лаві в упорі, стоячи на колінах, лазити по похилій драбині.Сер. гр лазити по гімн стінці, парканчику, похилій драбині (висотою до 2 м), переходити з одного прольоту гімн. стінки на інший приставним кроком вліво і вправо. Ст група – Лазити по гімнастичній драбині, перелізати приставним кроком з одного прольоту драбини до другого, підлізати в обруч грудьми вперед, лівим та правим боком, Лазити по канату довільним способом. «Малятко» І молодша група – лазити по похилій драбинці , гімнатичній стінці в гору ( 1,5-8 метрів) та опускатись зручним для дітей способом. ІІ молодша група – лазити по похилій драбинці не пропускаючи щаблі, лазити приставним кроком по гімнастичній стінці, парканчику висота до 1,5 метра.Середня група – лазити по гімнастичній стінці, парканчику, похилій драбинці (заввишки до 2 метрів) приставним та однойменним способом.Переходити з одного прольоту на інший приставним кроком уліво і у право.Старша група – лазити по похилій драбинці в упорі стоячи. Перелізати з похилої дошки на гімнастичну стінку. Лазити по гімнастичній стінці однойменним способом, перелізати приставним кроком на інший. Лазіння по канату довільним способом . 13. Методика навчання дітей стрибків. Аналіз розділу «Вправи із стрибків» варіантних програм виховання і навчання дошкільників.ь Стрибок - рух ациклічного типу.. У стрибку є певна послідовність рухових елементів і ритм. Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: підготовчої (приймання вихідного положення або розбіг), основної (відштовхування), фази польоту та заключної (приземлення). Техніка стрибка у довжину з місця майже не відрізняється у дітей різних вікових груп. Вихі­дне положення перед стрибком – «старт плавця». Відштовхування виконується обома ногами, одночасно руками роблять мах вперед-вгору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться вперед. Під час приземлення дитина при­сідає й ставить руки вперед – у сторони, забезпечуючи тим самим м'яке й стійке приземлення Навчання дітей другої молодшої групи стрибка у довжину з місця починають після того, як вони навчаться підстрибувати на обох ногах на місці та з просуванням вперед (як зайчики, м'ячики).Діти другої молодшої групи, виконуючи стрибок у довжину з місця, приземляються на п'ятки з подальшим перекатом на всю ступню. Дітям середньої групи цей рух вже відомий, тому перед вихо­вателем стоїть завдання досягти більш високої якості в його виконанні. У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збільшується до 70-80 см. У старшій групі вдосконалення стрибка здійснюється так: стрибок через «струмок» з поступовим збільшенням його ширини до 90 см; стрибки з просуванням вперед, як «жабки», 4-6 разів підряд. Стрибок у глибину має таку саму структуру побудови руху, як і стрибок у довжину з місця. Відмінність лише в характері відштовхування та в ступені навантаження на опорно-руховий апарат дитини під час приземлення У другій молодшій групі з перших занять треба ставити завдання навчити дітей правильно відштовхуватися й стійко приземлятися. Для цього з двох стрічок роблять «стежку» шириною 20 см, кладуть її на відстані 50 см від куба або гімнастичної лави, з якої виконуватиметься стрибок, і пропонують дітям точно приземлитися на «стежку». У середній групі формування і вдосконалення навички стрибка у глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з гімнастичної лави або куба (висотою 20-30 см); стрибок в обумовлене місце – на «стежку» або на аркуш паперу 20x30 см, стрибок з правильним виконанням усіх його елементів.У старшій та підготовчій до школи групах продовжують закріплювати навички стрибка в глибину в різних умовах. Висота стрибка у глибину збільшується поступово. У старшій групі до 40 см, у підготовчій до школи – до 45 см. Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням виконується однією ногою, руки при цьому роблять махи вперед-вгору; у фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед – у сторони. Формування навички у стрибках в довжину з розбігу відбувається в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох шести кроків; удосконалення відштовхування однією і приземлення на обидві ноги, енергійний мах руками в момент відштовхування, польоту (зігнувши ноги) та стійкого приземлення. Стрибок у висоту з розбігу. У цьому стрибку розбігаються перпендикулярно до перешкоди (мотузка або гумова тасьма закріплена на двох стояках), відштовхуються однією ногою з одночасним махом рук угору; у фазі польоту ноги максимально згинають у колінах і підтягують до грудей; приземляються на обидві ноги, виносячи руки вперед-в сторони. Дітей старшої групи навчають стрибати у висоту з розбігу в такій послідовності: стрибок через гумову тасьму (мотузку) заввишки 10—15 мм з одного кроку поштовхом однією ногою і махом іншою з приземленням на обидві ноги; те саме – з двох-трьох кроків з одночасним махом рук вперед-вгору; з 3-5-метрового розбігу з правильним виконанням усіх його елементів: розбіг, енергійне відштовхування, політ, зігнувши йоги, стійке й м'яке приземлення на обидві ноги; стрибок через гумову тасьму заввишки 30 см з 6-8-метрового розбігу. Стрибки зі скакалкою вивчаються зі старшими дошкільнятами Дошкільнята можуть вправлятися з довгою та короткою скакалкою. Діти старших вікових груп можуть стрибати підряд 10-12 разів. Коротку скакалку добирають відповідно до зросту дитини. Для цього вона стає обома ногами на середину скакалки (ноги на ширині плечей), відтягує скакалку за ручки вгору вздовж тулуба. При оптимальній довжині скакалки ручки повинні бути трохи вище від пояса дитини.Спочатку скакалку обертають вперед. Під час стрибків через неї ноги ледь зігнуті, тулуб прямий, обертають скакалку тільки кистями рук. Дітям нагадують про те, щоб вони стрибали на обох ногах або по черзі – на правій і лівій. Безперервні стрибки із скакалкою можуть тривати до 1,5 хв. «Малятко» - І мол. гр.: підстрибувати на місці на обох ногах, пересуваючись уперед і намагаючись доторкнутись до предмета (вище дитини на 10 см), перестрибувати через мотузку на підлозі, через дві паралельні лінії (відстань між ними 15-35 см), стрибати з місця, відштовхуючись обома ногами, стрибати в глибину з предмета (висота 10-15 см). 2 мол. гр. Стрибати на місці; підстрибувати вгору, намагаючись дістати предмет,стрибати на обох ногах, просуваючись уперед (відстань 2,5—3 м). Перестрибувати через 5—6 паралельних ліній (відстань між ними 25—30 см), з кола в коло. Стрибати в глибину з лави, куба (висота 15—20 см). Сер.гр Стрибати на місці, енергійно від­штовхуючись обома ногами та просуваючись уперед, стрибати з ноги на ногу; підстрибувати на місці, ноги разом та нарізно, з поворотом навколо себе вліво і вправо на 90° за один стрибок. Стрибати в довжину з місця (відстань 70—80 см) з приземленням на м'який ґрунт; стрибати через канавку, ка­мінці, шишки та інші предмети (10—12 см). Ст.гр. Стрибати, стоячи на місці (ноги нав­хрест, нарізно, одна нога вперед, друга назад); підстрибува­ти з ноги на ногу на місці, просуваючись уперед на 4—5 м. Заплигувати на предмети (заввишки до 20 см). Стриба­ти в довжину з місця (відстань 80—90 см), у висоту (на 30—40 см) з розбігу 6—8 м; стрибати в довжину (на 130—150 см) з розбігу 8 м. Стрибати в глибину (з колоди, куба, пеньків за­ввишки 30—40 см) у зазначене місце. Стрибати через довгу, коротку скакалку, обертаючи її вперед і назад. «Дитина» - мол гр – стрибати на місці, підстрибувати вгору, намагаючись дістати предмет піднятий на 10-15 см. Стрибати на обох ногах, просуваючись вперед на відстань 2,5-3 м. Перестрибувати через 5-6 паралельних ліній (відстань між якими 25-30 см), з кола в коло. Перестрибувати через невисокі (5-8 см) предмети. Намагатись стрибати на одній нозі. Стрибати через «струмок»( шириною 50-60 см)Стрибати вниз з лави,(висота 15-20 см). Стрибати на обох ногах вгору, доторкнутись до гілки дерева. Сер. гр.: - Стрибати на місці, енергійно відштовхуючись обома ногами та просуваючись уперед, стрибати на місці на правій та лівій ногах, з ноги на ногу, підстрибувати на місці – ноги разом та нарізно, з поворотом навколо себе вліво і вправо на 90 градусів за один стрибок. Стрибати вгору, намагаючись дістати предмет, з обруча в обруч (4-5 шт), стрибати в довжину з місця, з приземленням на м’який грунт, зістрибувати з лавки. Ст. гр.: Стрибати стоячи на місці (ноги навхрест, нарізно), підстрибувати з ноги на ногу на місці, просуваючись уперед на 4-5 м. Перестрибувати на обох ногах 5-6 предметів, стрибати на одній нозі просуваючись у перед, застрибувати на предмети (висота до 20 см), стрибати у довжину з місця , у висоту, з розбігу, стрибати в низ з колоди. ТМРМ 1. Методологічні засади лінгводидактики. Завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни у фаховій підготовці педагогів дошк галузі освіти. 1. Дошк. лінгводидактика – педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах дитинства, специфіку пед. діяльності спрямованої на формування мовних навичок у дітей: засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови. Об’єкт лінг. – мовленнєва діяльність дітей дошк. віку. Предмет дошк.лінг. – процес оволодіння мовою, як засобом спілкування в умовах виховання і навчання. Кінцевим результатом розвитку мовлення і навчання мови – є формування мовної здібності, мовленнєвих навичок і мовленнєвих умінь. Роль навчання у засвоєнні дитиною рідної мови неодноразово підкреслювали К.Ушинський, С. Русова, Є.І.Тихєєва, О. Усова. Будь-яка наукова дисципліна ґрунтується на певних методологічних засадах, зокрема теорії пізнання. Методологічними орієнтирами вважаються теорії, підходи, принципи, вимоги, характеристики, критерії,які слугують інструментарієм для пізнання істинності буття. Сучасна українська лінгводидактика послугається такими філософськими уявленнями: мова-це суспільне явище; мова як засіб спілкування; суспільний характер походження мови; взаємозв’язок мови і мислення, слова іпоняття;роль чуттєвого досвіду в розвитку мовлення; взаємозв ᾿язок мови та історії народу, мови та поезії; практика-критерії істини. 2. Закономірності та принципи розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови. Процес засвоєння дитиною рідної мови є закономірним. Закономірність засвоєння мови – це об’єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвиваючого потенціалу мовного середовища. Федоренко описує шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови. Перша закономірність – Мова засвоюється, якщо дитина навчиться управляти мускулами мовного апарату (артикулювати звуки), координувати мовно – рухові (промовляння звуків, слів) та слухові ( сприймання на слух, розуміння мови) відчуття. Друга закономірність – розумі-ння смислу мови – залежить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення. Третя закономірність – Засвоєння виразності мови – залежить від розвитку у дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ. Четверта закономірність – засвоєння норми літературної мови – залежить від розвитку у дитини чуття мови. Чуття мови-це вміння користуватися мовними засобами у відповідності з мовною ситуацією без звернення до знань про мову. Чуття мови слід розвивати. П’ята закономірність – засвоєння письмової мови – залежить від розвитку координації між усною й письмовою мовою. Дитина не може оволодіти письмовою мовою якщо не засвоїть усного мовлення. Шоста закономірність – темпи збагачення мови – залежить від ступеня досконалості структури мовних навичок. Чим краще дитина розвинута мова дитини, тим краще вона складає розповідь, запам`ятовує нові слова, вірші, звороти, казки, тим краще передає зміст побаченого й почутого. Загально методичні принципи навчання дітей рідної мови (розробила Л.П. Федоренко) витікають із закономірностей засвоєння рідної мови. Це принципи: 1)пр-п уваги до матерії мови(розв. мовл. апарат, органи слуху артикуляції, моторику).2) пр розуміння мовних значень(засвоєння мовних знаків). 3)пр-п оцінки виразності мови - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції та почуття. 4) пр-п розвитку мовного чуття. На кінець дошк. віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (згідно орфоепічних вимог), навчитися вільно спілкуватись. 5) пр-п випереджаючого розвитку усного мовлення перед письмовим. 6) пр-п прискорення темпів збагачення мови полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи. Врахування загальнодидактичних принципів навчання: принцип виховуючого навчання, єдності навчання з життям, теорія з практикою, усвідомленість, послідовність, систематичність, науковість, наочність, творча активність, доступність, міцність засвоєння знань, урахування індивідуальних особливостей дітей. Методичні принципи навчання—це положення , які визначають як основні(загальні), так і другорядні (часткові) параметри процесу навчання даного предмета, а також найбільш ефективні засоби досягнення поставленої дидактичної мети. Часткові методичні принципи: комунікативна спрямованість навчання, навчання мовлення як діяльність, активна мовленнєва практика, організація спостережень над мовним матеріалом, комплексний підхід до розвитку аспектів мови, мотивація мовної діяльності, вплив художньої літератури на мовний розвиток дітей (А. Богуш, В. Скалкін). Спеціальні методичні принципи у словниковій роботі, граматичні правильності, звуковій культурі, зв’язному мовленні. 3. Сучасні дослідження з проблем дошкільної лінгводидактики в Україні (А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, Н.І.Луцан, Т.М.Котик, К.Л.Крутій, О.І.Луценко, О.С.Трифонова) Лінгводидактика-це загальна теорія навчання мови, зміст якої полягає у дослідженні мови, вирішенні питань змісту навчання на основі лінгводидактичних досліджень, вивчення труднощів засвоєння матеріалу та принципів, методів, прийомів навчання. Сьогодні дошкільна лінгводидактика є інтегрованою дисципліною, яка розробляє лінгвістичні, психолінгвістичні, психофізичні, дидактичні основи навчання дітей мови. А.М.Богуш – вивчала особливості оцінних суджень дітей старшого дошк. віку в процесі сприймання художніх текстів. Перший і єдиний “дошкільний” академік в Україні. Упродовж кількох десятиліть вона ґрунтовно досліджує складні питання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Отже дослідження розвитку моральних оцінок у дітей засвідчили, що молодші дошкільники ще недостатньо усвідомлюють мотиви свого ставлення до персонажу твору й оцінюють його, як «поганого», або «хорошого». Старші дошкільники вже аргументують свої оцінки. Можливість переходу простої немотивованої оцінки в мотивовану моральну оцінку пов’язана з розвитком у дітей дошк віку співпереживання і співчуття героям літ творів. Результати дослідження Наталі Василівни Гавриш (1991) Присвяченого вивченню особливостей усвідомлення дітьми переносного значення прислів’їв і приказок, довели, що діти виявляють інтерес до незвичайного змісту цих виразів, прагнуть визначатись у їх значенні, проте вагаються в розумінні та інтерпретації. Значним прогресом у розвитку й удосконаленні змістової лінії у роботі з розвитку мовлення дітей у дошкільних установах, на наш погляд, є розробка в 90-х роках тематичних програм з навчання дошкільників рідної мови й розвитку мовлення (А.М,Богуш, Н.Я.Дзюбишина – Мельник, О.С.Ушакова), та Базисного компонента дошкільної освіти. Мо́ва — система звукових і графічних знаків. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови.Навчання дошкільників рідної мови досліджується сьогодні в декількох напрямах: - виховання звукової культури мовлення (М.Алексєєва, В.Є.Борова, А.И.Максаков) - різноманітні аспекти словникової роботи (А.Г.Арушанова, І.О.Луценко, Н.І.Луцан, Ц.М.Струніна, О.С.Ушакова)- формування граматичної правильності мови ( А.М.Богуш, К.Л.крутій, Ф.О.Сохіна)- розвиток виразності мовлення й мовний етикет (О.П.Аматьєва, Н.С.Метелина) навчання діалогічного й монологічного мовлення (Л.І.Білан, Н.І.Луцан, Г.В.Чулкова) Великий вклад в дошкільну лінгводидактику вносить А.М.Богуш – провідний фахівець в цьому напрямку, автор більше, як 500 робіт. ЇЇ школа налічує більше 50 людей. (Гавриш, Крутій, Луцан, Білан, Котик, Науменко). 4. В.О.Сухомлинський та його лінгводидактичні погляди. Книга «Серце віддаю дітям». Навчання дітей 6 років рідної мови в школі під блакитним небом. Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970) ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки. У педагогічній спадщині Сухомлинського є багато цінних порад щодо розвитку та навчання дітей рідної мови. Досвід його роботи описано в книзі «Серце віддаю дітям». Любов до рідного слова пронизує всю його педагогічні праці. Перше завдання у вихованні молодого покоління – прищепити з раннього дитинства любов до рідної мови, оскільки в ранньому віці дитяча душа особливо чутлива до емоційного забарвлення рідного слова. Друге завдання – використання природи у розвитку дітей. Ці завдання реалізуються в «Школі під блакитним небом», яку він організовує з дітьми 6-років, слід ширше використовувати природні фактори для розвитку самостійності мислення дітей, встановлення ними закономірностей, явищ природи, збагачення словника. Сухомлинський накреслив шляхи розвитку мови в природі: спостереження, екскурсії в природу. Методом розвитку мови дітей називає казку, це ключі, завдяки якому дитина пізнає світ не тільки розумом, але і серцем, відзивається на події та явища оточуючого життя, висловлює ставлення до них. Самостійне створення казок-дійовий шлях розвитку дитячого мовлення. Під вмілим керівництвом педагога, вони починають самостійно складати казки ще до школи. Значне місце в розвитку мови дітей Сухомлинський виділяв розповідям у природі. Приділяючи велику увагу розповідям, як методи навчання Сухомлинський висуває цілий ряд пропозицій щодо розповідання дітям. Це вимоги до розповіді педагога. Сухомлинський пропонує дітям замальовувати побачене в свої альбоми, а потім складати розповіді за своїми малюнками. Щоденна робота з розвитку мови дітей на лоні природи сприяє розвитку поетичного слуху. Обов’язково передумовою навчання дітей грамоти є виховання у дітей чуття рідної мови, які вже доступні на ранньому етапі розвитку. 5. Зміст і завдання роботи з розвитку мовлення. Базовий компонент дошкільної освіти та варіантні програми розвитку мовлення дітей. Основне завдання виховання у дит. садку – навчити дитину користуватися рідною мовою у живому, безпосередньому спілкуванні з оточуючими людьми, розвинути усне мовлення. У програмі «Малятко» всі мовні завдання об’єднані в розділі «Мовне спілкування» і розширено та конкретизовано головну мету роботи з дітьми в параграфі «Наші співрозмовники» Завдання: 1)Розвиток словника: -діти засвоюють слова – назви предметів, дій, їхніх якостей, оволодівають узагальнюючими словами. 2) Виховання звукової культури мови дітей (культура мови і мовний слух) – діти повинні оволодіти вмінням чітко і правильно вимовляти всі звуки та звукосполучення у словах рідної мови згідно з нормами фонетики та орфоепії, чітко розрізняти у вимовлянні і на слух близькі за звучанням групи звуків, володіти інтонаційною виразністю мовлення, правильним мовним диханням, якостями голосу, системою наголосу.3) Формування граматичного ладу мови – Навчати граматично правильно змінювати слова і поєднувати їх в реченні, вправлянню вживати складні граматичні форми, використовувати в мові речення різних граматичних категорій (прості, поширені, складні), із сполучниками, сполучними словами і без них. 4) Розвиток розмовної (діалогічної)мови – залучення дітей до різних форм мовного спілкування: підтримувати розмову з дорослими і дітьми, відповідати на запитання, звертатися із запитаннями. 5) Навчання дітей розповіді (розвиток монологічного мовлення) дітей вчать розуміти розповідь вихователя, потім розповідь самої дитини. 6) Ознайомлення з худ. літературою. – У програму ознайомлення дітей з художньою літературою входять народні казки, пісні, забавлянки, твори українських письменників, класиків. 7)Навчання грамоти – діти знайомляться з реченням, словом, складом, вчаться звуковому аналізу слів, виконують різні вправи по підготовці до письма. Зміст і завдання з розвитку мови окреслені в програмах « Малятко», «Дитина», «Дитина і дошкільні роки», «Українське довкілля» Варіантні програми розвитку дітей: А.Богуш – «Витоки мовленнєвого розвитку», Дзюбишина, Мельник – «Розвиток українського мовлення». Ці програми розкривають вступ, визначені базисні характеристики мовлення дітей від народження і до 7 років, визначені завдання з розвитку мови починаються від народження і до7 років, причому завдання враховують поступовий розвиток, кінцевий результат мовленнєвої діяльності. Дзюбишина, Мельник «Програма максимум» містить і побудований зміст і завдання по кожній віковій групі: лексики, граматики, звукова культура, перелік слів, які повинні діти знати з наголосом. БКДО. Вид діяльності. Зміст навчання:Діалогічна компетенція: Діалог між дорослим і дитиною. Між двома дітьми, групова бесіда. Бесіди за змістом худ. Твору, картини, супроводжуючі бесіди, словесні доручення. Монологічна компетенція: Контекстне зв’язне мовлення. Розповідь: описові, сюжетні, творчі. Переказ. лексична компетенція: пасивний та активний словник у межах віку, слова-омоніми, антоніми, синоніми, спорідненні, багатозначні, однокореневі, прислів’я, приказки. Фонетична компетенція: орфоепічна правильність мовлення. Вимова всіх звуків рідної мови. Фонематичний слух, інтонаційні засоби виразності мовлення, звуковий аналіз мовлення. Граматична компетенція: Практичне засвоєння морфологічної системи рідної мови: рід, число, відмінкові закінчення. Типи речень: прості, складносурядні, складнопідрядні, окличні, питальні, розповідні. Сполучники і сполучні слова, словотворення. 9. Методика розвитку мовлення дітей 3 – го року життя. Види занять, специфіка проведення. На третьому році життя мовлення дітей розвивається швидкими темпами в таких напрямах: розуміння мовлення дорослих, оволодіння словником, удосконалення звуковимови, засвоєння граматичної будови мовлення, розвиток діалогічного мовлення. Робота з розвитку мовлення проводиться в таких напрямках: 1) формувати уміння розрізняти предмета за зовнішнім виглядом та діями; 2) знайомити дітей з ознаками, якостями, властивостями предметів, явищ; 3)вчити узагальнювати поняття; 4) розуміти та впізнавати окремі дії та сюжети картинок; 5) розуміти зміст оповідання та казок. Для розвитку мовлення дітей і орієнтування в довкіллі з дітьми 3-го року проводяться різноманітні заняття (2 рази на тиждень, по 12-15 хвилин, по 10-12 дітей. У першу половину дня плануються заняття на яких дається новий матеріал. У 2 половину дня - на закріплення одержаних знань. Специфікою занять у цій групі є повторність програмового матеріалу. Один і той самий матеріал планується 3-4 рази з невеликим інтервалом і деякими ускладненнями. На одному занятті могуть вирішуватися декілька завдань з розвитку мовлення, сенсорики, мислення чи ознайомлення з довкіллям. З цією метою використовують комбіновані заняття, тобто заняття, що складаються з2-3 частин, кожна з яких присвячена вирішенню одного конкретного завдання. Нині чинні програми передбачають проведення з дітьми 3-го року життя таких видів занять: - спостереження в довкіллі (діяльність людини, природи)- цільові прогулянки,- дидактичні ігри;- заняття з картинкою;- бесіди – розповідання;- ознайомлення з худ. літературою, читання худ творів;- показ лялькового і тіньового театрів;- показ діафільмів;- настільні дид. ігри;- показ інсценівок;- спеціальні заняття на свіжому повітрі; - ігри в оповідання;- заняття з сенсорного виховання з додатковим матеріалом. 6. Мовлення вихователя як засіб розвитку мовлення дітей, вимоги до нього. Розвиток мовлення дітей можливе лише за умовами правильної літературної досконалої мови оточуючих. Вих.-ль повинен досконало знати рідну мову, вільно володіти нею, постійно самовдосконалюватися. Постійне піднесення культури мови є професійним і суспільним обов’язком кожного педагога. Вимоги до мови: - мова вихователя повинна бути змістовною, нести дітям нову достовірну інформацію.- словник вихователя – має бути багатий і точний, велика кількість слів, вміле використання синонімів, антонімів, літературних та народних виразів, фразеологічних зворотів. - Звукова сторона мови - чиста вимова, чітка дикція, орфоепічна правильність. Мовні дефекти недопустимі. Змістовність – достовірність інформації, розкривати перед ними взаємозв’язки і залежності, що існують в навколишньом житті, давати оцінку вчинкам дітей і дорослих.- виразність мови - це її емоційність, яскраво виражене відношення до того, що говориться, і до тих , кому адресована мова. - Мовний зразок – правильна, спеціально підготовлена мовна діяльність вихователя, яку повинні наслідувати діти,зразком для наслідування повинні бути манера поведінки в процесі мовного спілкування-поза, жести, міміка. Потрібно пам’ятати про вікові можливості дитини:з молодшим вживати слова з конкретним змістом, прості емоції, фрази; зі старшим дошкільником складність речення, стриманість інтонації. 8. Методи, прийоми та засоби розвитку та навчання дітей рідної мови в ДНЗ. Методи навчання – це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв’язання завдань розвитку мови. Класифікують методи навчання за різними ознаками: 1- за характером керівництва розумовою діяльністю учнів (пояснювально – ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково – пошуковий, дослідницький). 2- за джерелом знань (наочні, словесні, практичні). 3- за типом діяльності (практичні, практико – теоретичні, теоретичні). Значне місце в роботі з розвитку мови дітей займають наочні методи: спостереження, екскурсії, огляди – екскурсії, розглядання предметів, картин, перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, дид. ігри з наочністю. Їх використовують, коли об’єкти недоступні для безпосереднього сприймання, для повторного ознайомлення з об’єктом, закріплення під час спостереження. Словесні методи – читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ. Вони дають можливість розвивати в дітей уміння розуміти зміст мови, застосовувати знання без опори на наочність. Включають:розповідь вихователя, розповідь дитини,читання худ. творів,бесіди вступні, основні, заключні. Практичні методи – мета цих методів – навчити дітей на практиці застосовувати одержані знання, допомогти набути й удосконалити мовні вміння і навички це - словесні дид. вправи, ігрові методи, елементарні досліди і моделювання. До практичних методів відносяться: словесні дидактичні вправи, ігрові методи, елементарні досліди і моделювання . Прийом – це елемент, складова частина методу. Кожен метод, включає кілька прийомів. У методиці розвитку мови, як і в дошкільній педагогіці, прийоми класифікуються залежно від місця в них наочності й емоційності. Найважливішими є словесні прийоми: мовний зразок, запитання, пояснення, вказівка, оцінка дитячої мови. Наочні прийоми – показ картин, іграшки, предмета, руху або дії. Показ артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами: пояснення, вказівкою, запитання .У розвитку мови дошкільників важливе значення мають ігрові прийоми: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартівЗасоби навчання: 1-оганізація спілкування дітей у різних видах діяльності. 2 – сприймання різних видів зображувального мистецтва.3 – використання технічних засобів.4 – ознайомлення дітей з худ. літературою.5 – мова вихователя як педагогічний фактор впливу на дитину 10. Поняття зв’язного мовлення, його види, особливості засвоєння дітьми дошкільного віку. Зв’язне мовлення – змістовне, розгорнуте висловлення (ряд логічно побудованих речень).Існує два типи зв’язного мовлення: діалогічне і монологічне. Діалог – це розмова двох або кількох осіб. Монолог – це розмова однієї особи, спрямована до слухачів. Спочатку дитина засвоює діалогічне мовлення, так як їй легше відповідати на запитання дорослого чим розповідати щось для сприймання оточуючих людей, а потім вже монологічне мовлення так як воно потребує ретельної попередньої підготовки, значного вольового зусилля, композиційних і логічних умінь. Монологічне мовлення як мовлення однієї особи потребує розгорнутості, повноти, чіткості і взаємозв’язку окремих частин розповіді, уміння мовця зосередити свою думку на головному. Типи монологу: розповідь, опис, міркування. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих чи інших дій і предметів здійснюється з допомогою ситуативної мови, яка має переважно діалогічний характер. Під впливом розширення кола спілкування і пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстною мовою. Контекстна мова – вимагає повного опису ситуації, щоб бути зрозумілою без безпосереднього сприймання цієї ситуації. Особливим типом мови дитини є пояснювальна мова. В старшому дошк віці у дитини з’являється потреба пояснити товаришу зміст гри, будову іграшки тощо. 11. Методика розвитку діалогічного мовлення. Завдання і зміст розвитку діалогічного мовлення У ДНЗ. Діалог – це розмова двох або кількох осіб. Він складається з запитань та відповідей, не потребує розгорнутих речень, в діалозі багато неповних, питальних, окличних речень, значне місце посідає розмовна лексика. Розв. діалогічного мовлення дітей дошк. віку відбувається за умов створення активного мовленнєвого середовища, під час взаємодії з тим, хто їх оточує, паралельно в кількох системах: „дитина – дитина, дитина – дорослий, дитина одноліток. Завдання розвитку діалогічного мовлення у програмі «Витоки мовл. розвитку» передбачається навчити дітей: а) відповідати на запитання і звертатися до інших із запитаннями; б) підтримувати розмову, продовжувати її відповідно до ситуації спілкування; в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми; г) будувати діалог на запропоновану тему. До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкільників, належать розмова, бесіда та полілог. Одним із методів формування діалогічного мовлення у повсякденному житті є розмова вихователя з дітьми. Вихователь постійно спілкується з дітьми, організовує з ними розмову з будь-якого приводу. Розмова повинна відбуватися у вільній, партнерській формі обміну репліками, запитаннями, вказівками, оцінками тощо.В молодшому віці коло розмов обмежується тим, що дитину оточує-іграшки, сім᾿я, стосунки з товаришами, з віком тематика розмов поступово розширюють за рахунок знань, досвіду(мультфільми, казкові сюжети, життя тварини тощо). Темою розмови може бути книжка з картинками, цікава гра, спостереження на майданчику, прогулянки, життя сім’ї і чим займаються. При проведенні розмови з дітьми про побачене, пережите, планується вранці, на денній і вечірній прогулянках, режимні процеси, ігри, праця, самостійна художня діяльність. Плануються щоденно з ким і про що буде йти мова. Молодша група – індивідуально, старша група – з підгрупами дітей. Також діти також спілкуються між собою, обговорюють,обмінюються думками, домовляються, сперечаються. Основне завдання педагога-стимулювати, підтримувати ініціативу, активність спілкування. Ефективним засобом формування діалогічного мовлення є прийом словесних доручень. Доручення можуть спонукати дитину до спілкування(наприклад, «Марійко, підійди до Оксани Миколаївни і попроси винести іграшки»). Розвиткові діалогічного мовлення сприяє також прийом створення спеціальних мовл. ситуацій. Основним методом розвитку діалогічного мовлення на заняттях є бесіда,-словесний метод навчання, який визначає є зміст заняття з дітьми, наприклад вступна бесіда, пояснювальна, узагальню вальна, бесіда-супровід будь-якої діяльності. Бесіда – це організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми з певної теми, яка складається із запитань і відповідей. Бесіда як метод навчання використовується в основному в старшій групі. Проте бесіди (про пори року) можна проводити в середній групі. Поширеними є бесіди, які відтворюють фактори і явища суспільного життя, проводяться бесіди про машини, які допомагають дорослим у праці. Структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дітей. Вимагає ретельної підготовки. Використовується з іншими методами( розглядання картин, художнє читання, розповідь тощо). 12. Бесіда – основний метод розвитку діалогічного мовлення. Види, зміст і тематика бесід. Методика проведення. Одним з основних методів навчання дітей діалогічного мовлення є бесіда. Бесіда, це організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми з певної теми, яка складається із запитань і відповідей. У дошкільній лінгводидактиці бесіди класифікують : за дид. метою бесіди поділяються на вступні, супроводжуючі та заключні. Вступні – коли вих.-ль знайомить дітей з новими явищами, формує нові навички, способи дії. Супроводжуюча бесіда використовується під час спостережень, екскурсій, розглядання картин. Заключна або узагальнююча, бесіда проводиться з метою систематизації знань, їх дальшого поглиблення й усвідомлення.відповідно до змісту: пізнавальна, етична. Логічна структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дитини і охоплює такі елементи, як початок, основна та прикінцева частина. На початку бесіди вихователь намагається активізувати увагу і мислення дітей, створити емоц. настрій, націлити на обговорення низки питань. Розпочати бесіду можна по-різному — із згадування, з розповіді, з розгляду картинки, іграшки, предмета, з загадування загадки, читання вірша, які мають пряме відношення до теми. В основній частині бесіди розкривається її конкретний зміст. Основна частина скл. з кількох логічно завершених етапів: розглядання картин, художнє читання, обговорення елементів продуктивної діяльності. Успіх та результативність проведення бесід залежить від добору запитань:залежно від ролі та місця в бесіді(основні, які вихователь готує, та допоміжні,що постають під час заняття); залежно від характеру розумових завдань (репродуктивні, які потребують простої констатації фактів, та евристичні, або пошукові, проблемні, спрямованні на встановлення зв᾿зків між предметами). Чим старші стають діти, тим більшого значення набувають пошукові запитання. Умілий добір і постановка запитань в ході бесіди впливає на її педагогічну ефективність. Запитання поставлені дітям ,повинні спиратися на їхній життєвий досвід, бути стислими, точними, послідовними, випливати одне з одного, щоб кожне наступне , вносячи щось нове, доповнювало і поглиблювало попереднє.  Крім основних запитань повинні бути і допоміжні. Змістом бесіди є програмовий матеріал по ознайомленню дітей з навколишнім, він може складати обговорення прослуханих казок, оповідань. Бесіда збагачує також дитину новими знаннями, дитина вчиться зосереджувати свою думку на одному предметі, пригадує те, що знає про нього, привчається логічно мислити, розвиває пам’ять. Вихователь, визначивши завдання і тему бесіди, продумує і підбирає її зміст, структуру, визначає характер і формулювання основних запитань. Крім того, підбирає необхідні наочні посібники, технічні засоби, продумує, як урахувати індивідуальні особливості дітей і забезпечити диференційоване керівництво ними під час бесіди.  Бесіда як метод навчання використовується в основному в старших групах. Проте окремі бесіди (наприклад, про працю дорослих у дитячому садку, про пори року) можна успішно проводити в середній групі (з другої половини року). Змістом бесіди є програмний матеріал з ознайомлення дітей з навколишнім: з предметами побуту, праці, з побутом і працею людей, явищами природи, суспільним життям, святами, з іграми, навчанням і працею дітей у дитячому садку. Зміст бесіди може складати обговорення прослуханих казок, оповідань, віршів, розглянутих картин, діафільмів, кінофільмів, телепередач тощо Поширеними є бесіди, які відтворюють факти і явища суспільного життя: «Київ — головне місто України», «Наше місто», «Ми любимо своє село», «Що ми бачили в бібліотеці?». Ряд бесід присвячується темам праці, трудовим процесам, трудовим справам самих дітей: «Хліб — всьому голова», «Професії твоїх батьків», «Як шиють одяг», «Про будівництво», «Ми — чергові», «Що ми виростили на городі, в саду?» тощо. З дошкільниками проводяться бесіди про машини, які допомагають дорослим у праці («Що машини допомагають робити в дитячому садку і вдома?», «На чому люди їздять?», «Які машини допомагають колгоспникам вирощувати врожай?» тощо), про предмети, з якими діти зустрічаються кожного дня («Наші іграшки», «Про одяг і взуття», «Про посуд» і т. ін.) Музичні заняття з дітьми раннього і дошкільного віку. Їх характеристика і структура. Музичні заняття(проводяться 2 рази на тиждень) – форма навчального процесу, в якому водночас беруть всі діти того чи іншого віку, в ході яких здійснюється систематичне, цілеспрямоване і всебічне виховання дошкільників, формування музичних здібностей кожної дитини.Вони колективно грають, співають, танцюють. Педагог розподіляє матеріал на кілька занять, організовуючи кожне з них так, що воно є і самостійним і водночас ланкою цілісного педагогічного процесу. Кожне заняття має пов’язуватись з попереднім і наступним.Їх структура і зміст залежать від навчальних завдань і віку дітей. Складаючи музичне заняття, педагог повинен враховувати такі вимоги:1. розумове, фізичне, емоційне навантаження дітей;2послідовний розподіл видів діяльності, розучуваного репертуару.3наступність у розвитку музичних здібностей, освоєнні навичок, знань, розучуванні музичного репертуару;4варіативність та відповідність віковим можливостям дітей.Види:індив(1-4),групове(до 15),інд-груп(6-8),колективне(фронтальне). Типи:традиційне(всі види ді-сті),домінантне(домінує певний вид),комплексне(муз+образ.д-сть),тематичне(присвячене певній темі),інтегроване(розв.мовл.+муз+..+),бінарне(поєднання муз.кер.з психологом,з фіз..кер). Тривалість-1 мол.гр(ясля)-8-12 хв,2 мол.-10-15,серед-15-20,старша-20-25.Заняття включають чергування різних видів діяльності (співу, ритміки, слухання музики, гри на дитячих інструментах, ознайомлення з елементами музичної грамоти) і забезпечують тим самим різнобічний розвиток музичних здібностей дітей. Заняття сприяють вихованню багатьох позитивних якостей особистості дитини. Об'єднують дітей загальними радісними, естетичними переживаннями, спільними діями, вчать культурі поведінки, вимагають певної зосередженості, прояву розумових зусиль, ініціативи і творчості. . І мол група(1 рік) – діти починають свідомо орієнтуватися у своїх діях на муз заняттях: вони знають що музику можна слухати, співати під музику, танцюватиУ ІІ групі раннього віку(2 рік) ведучу роль у музичному вихованні відіграють завдання на розвиток сенсорних здібностей: (відгадувати хто кричить корова чи кошеня, ведмідь чи зайчик) У цьому віці велику роль в музичному розвитку відіграють завдання на розвиток сенсорних здібностей. Це завдання на: розрізнення висоти, силі, тембру, тривалості звуку, ознайомлення з якими проходити у процесі грі із звучанням музичних іграшок, дитячими інструментами.ІІ мол група: Діти розрізняють тембр 2-3 інструментів, розрізняють голосне та тихе звучання, узнають знайомі пісні, формується вокально-хорові навички, формується координація рухів.У розвитку музично-ритмічніх рухів дітей вчать рухатися спокійним, або швидким темпом, ритмічно бігати, легко підскакувати, піднімати прапорці, хустинку, махати ними залежно від музики. Розрізняти танцювальні рухи, кружляння по одному та в парах, добиватися узгодженості рухів під музику Сер група Завдання: 1)виховувати любов до музики, бажання її слухати, розвивати емоційність, музичне сприйняття. 2) вчити співати, музично-ритмічним рухам, виражати свої почуття до пісні, хороводу, танцю. 3) розвивати музично-сенсорні здібності, слух, ритм.Старша група: Завдання: 1) виховувати естетичне відношення до оточуючого, викликати потребу до слухання музики, вміння визначати характер, темп, динаміку та жанр музичного твору. 2) розвивати голос та слух, виразність і ритмічність рухів, гра на музичних інструментах. 3) активізувати творчу самостійність. Діти ст групи вже можуть а) слухати п’єси, узнавати знайомі інструменти. Б) знати назви інструментів, місце знаходження високих звуків (справа) низьких (зліва). В) володіти прийомами гри на металофоні, флейті, і ударних. Г) грати прості ритми і попєвки із 2-3 звуків. Структура муз. заняття:вхід дітей до зали;муз.-рит.вправи;слухання музики;спів;муз.-рит. Рухи(гра,танець);вихід дітей. Заняття повинні прходити в ігровій формі: 1 Вступна частина.2 Основна частина.3 Заключна робота до якої входить (приьом - запитання ЩО Ж МИ РОБИЛИ ?) Таким чином розвивається память і мова. 3 Методи і прийоми музично-естетичного виховання дошкі-льників.Музичне виховання – це організований педагогічний процес, спрямований на виховання музичної культури, розвиток музи-чних здібностей дітей з метою формування творчої особистості дитини.Метод-це спосіб впливу педагога на дитину,спрямований на розв’язання навчально-виховних завдань. Методи музичного виховання визначаються як дії педагога, спрямовані на загальний музично – естетичний розвиток ди-тини. Вони будуються на основі активної взаємодії дорослого й малюка. Методи спрямовані на виховання естетичного ста-влення до музики, емоційного відгуку, музичної чутливості, оцінного ставлення, виразного виконання. Метод переконання.Процес виховання в даному русі – безпосереднє спілкування з музикою. Дитина повинна зро-зуміти, про що розпо-відає музика, що таке її добре звучання. Переконувати треба не лише безпосереднім впливом музики, а й організацією ціле-спрямованої уваги, роз’ясненням теми, змісту, виражальних музичних засобів. Педагог повинен словесним поясненням викликати певну спільність думок, переживань і спрямувати увагу дітей на особливості засобів музичної виразності. Метод переконання сприяє розвиткові благородних почуттів, доброго смаку, правильного розуміння виконуваних музичних творів. Метод вправ .Щоб викликати інтерес до музики,потребу спілкування із звуковими образами потрібно навчити дитину активно діяти,уважно слухати,розрізняти і порівнювати характерні особливості звучання.Така робота ведеться послідовно. Метод привчання-привчаємо до правильності виконання рухів,правильно тримати інструмент,робити розспівку,правильно дихати. Методи бувають словесні, наочні, практичні. Прийом – це частина методу, що виконує допоміжну роль. Прийоми бувають: художнє слово, показ, пояснення, виразне виконання твору, ігрові дії, показ ілюстрацій, вправляння. Прийоми відрізняються залежно від того, чого вчить педагог – співу, слухання, гри, танцю, і кого вчить – молодших чи старших дітей. Прийми навчання змінюються залежно від віку дітей:у молод.-зацікавлення конкретним образом(прелетіла пташка показуемо пташку),у старш.-це вступне слово, поетичний уривок, показ ілюстрації. Методи та прийоми дуже тісно пов'язані між собою. Методи вказують на ті способи, якими педагог передає, а дитина засвоює музичний матеріал , необхідні виконавські навички, здобуває вміння самостійно діяти. Методичні прийоми доповнюють і конкретизують методи. Користуючись ними , вихователь має можливість проявити свою педагогічну майстерність, вигадку і творчу ініціативу. 7. Слухання музики. Прийоми навчання. Сприймання-це процес відображення предметів і явищ навколишньої дійсності,які в даний момент діють на аналізатори людини.Сприймання музики -це один із видів слухового сприймання,являє собою становлення муз.образу.Уміння сприймати музику лежить в основі розвитку муз. здібностей.Діти мають слухати хорошу музику,яка сприяє гарному настрою,оптимістично налаштовує,збагачує життєві враження,закладає основи художнього смаку.Приміщення в якому діти слухають повинно бути затишним,естетично оформленим,захищеним від сторонніх шумів.Слухати музику діти повинні різну за жанрами і видами. Основні завдання розділу слухання:1.навчити любити музику,емоційно відгукуватися на неї;2.розвивати муз. здібності,3.сприяти всебічному розвитку дитини,4.виховувати оціночне ставлення до музики,закласти основи муз.смаку,5.знайомити з кращими і доступними зразками народної,класичної та сучасної музики,6.розвивати сприймання музики,формувати навички слухання і запам’ятовування її,7.навчити розрізняти музику за характером і змістом,жанрами,8.створити фонд улюблених дит. муз. творів. Основні вимоги до муз. репертуару: доступність,ідейно-виховна цінність,художність творів. Методи роботи із слухання передбачають єдність впливу трьох елементів: музики,слова і наочності. Слово педагога про музику повинне бути коротким, яскравим, образним і направленим на характеристику змісту твору, засобів музичної виразності. Прийоми під час слухання:1.Постановка завдання-вимагає органузувати навчання так,щоб діти не лишалися пасивними слухачами.2.Створення ігрових ситуацій-зумовлене тим,що у дитини провідною є ігрова д-сть.3.Повторюваність програвання муз.творів.Використання тих чи інших методів залежить від етапу заняття і віку дітей. Етапи занять із слухання музики:1.ознайомлення,2.розучування муз. твору,3.закріплення.Основне завдання першого-налаштувати дітей слухати музику,допомогти зрозуміти зміст,характер.Завдання другого різні для вікових груп:у молод.основну увагу приділяють запам’ятовуванню,а в старшій-аналізу муз. твору.На третьому-увага приділяється розвитку художнього смаку,формування оціночних суджень. Слухання позитивно впливає на всебічний розвиток дитини. Репертуар:мол- Ой за гаєм, гаєм, укр. нар. мелодія; Вийди, вийди, сонечко, укр. нар. пісня; Дощик, рос. нар. мелодія,колискові;серед- Зайчику, мій братику, укр. нар. мелодії, обр. М.Леонтовича; Петрушка, муз. Й.Брамса; Дзвоники дзвонять, муз. В.Моцарта; Спи, моя дитино, муз. Я.Степового; Горобчики, муз. Ю.Щуров­ського; Ме­телик, муз. С.Майкапара;старша- Два півники, укр. нар. пісня, обр. М.Компанійця; Щедрик-щедрик, укр. нар. пісня, обр. М.Леонтовича; Танок маленьких лебедів (з балету «Лебедине озеро»), муз. П.Чайковського; Вальс, муз. С.Гречанінова; Білка, муз. М.Римського-Корсакова; Два півні, муз. С.Разорьонова Чайковский «Хвороба ляльки». 8.Зміст і завдання музичного виховання дітей дошкільного віку. Муз виховання – це цілеспрямоване формування особистості дитини шляхом впливу музичного мистецтва, а саме формування інтересів, потреб, естетичного відношення до музики. Муз.розвиток-це результат формування дитини в процесі активної муз.діяльності. Зміст муз виховання відображено в програмі дитячого закладу. Мол вік – Музична скринька: Залучати дітей до слухання у виконанні педагогів, грамзапису, викликати інтерес до порівняння муз звуків із звуками навколишнього середовища(дощик капає, пташка співає)Привчати дітей розрізняти музику за характером (весела чи сумна), підводити до розрізнення музичних жанрів (колискова, марш)вміння слухати музику зацікавлено, емоційно переживати її настрій У ст групі –Використовувати виразні емоційні засоби, вчити дітей розрізняти верхній та нижній регістри, вступ та закінчення музики, відрізняти заспів від приспіву у піснях. Завдання музичного виховання в дитячому садку підпорядковані загальній меті всебічного і гармонійного виховання особистості дитини і будується з урахуванням своєрідності музичного мистецтва і вікових особливостей дошкільників. 1) виховувати любов та інтерес до музики2) Збагачувати музичні враження дітей, ознайомлюючи їх з різними музичними творами. 3) Ознайомлювати дітей з найпростішими музичними поняттями, розвивати навички слухання музики, співу, музично-ритмічного руху, гри на дитячих музичних інструментах. 4) Розвивати емоційну чутливість, сенсорні здібності і ладо-висотний слух, відчуття ритму, формувати співочий голос і виразність рухів. 5) Прищеплювати елементарні співочі та рухові навички, добиваючись простоти, природності й виразності виконання музичних творів. 6) Сприяти виникненню і початковим виявам музичного смаку на основі отриманих вражень і уявлень про музику, формуючи спершу вибірне, а потім оцінне ставлення до музичних творів. 7) Розвивати творчу активність в усіх доступних дітям видах музичної діяльності: відтворення характерних образів в іграх і хороводах; використанні вивчених танцювальних рухів у нових, самостійно знайдених поєднаннях; імпровізації маленьких пісень, співанок. Розвивати самостійність,ініціативу.Основне завдання – практичне оволодіння діями, навичками та вміннями у сфері сприймання музики, співу, рухів та гри на інструментах. Діти легко справляються із завданням, якщо розуміють його зміст. 10. Зміст музичного виховання дітей дошкільного віку за Базовим компонентом дошкільної освіти та розділами програм «Малятко», «Дитина». Програма «Дитина». Зміст музично- педагогічної роботи з дітьми. Розділи: Молодший дошк вік:- Музична скринька – Залучати і розвивати інтерес дітей до слухання вокальних та інструментальних муз творів у виконанні педагогів та грамзапису. Викликати інтерес до порівняння музичних звуків із звуками навколишнього середовища, вчити розрізняти музику за характером (весела чи сумна)темпом (швидка чи повільна)динамікою(голосна чи тиха)висотою звучання, жанром(марш, танок). Закладати основи музичної культури: вміння слухати музику уважно, зацікавлено, дослуховувати твір до кінця. - - - Пісенна райдуга – Залучати дітей до співу (разом з дорослими та самостійно). Вчити співати природним голосом без напруги, впізнавати знайомі пісні за мелодією.- Гей, діточки, візьмемося за ручки – вміти водити хороводи, передавати рухами зміст пісні, формувати музично-рухові навички ритмічного марширування, бігу, підстрибування, змінювати темп рухів.Маленькі музиканти – Зацікавлювати дітей шумовими ударними іграшками-інструментами та вчити користуватись ними, , розрізняти муз-іграшки на слух за тембром, знати їх назви, вчити користуватись ними.У світі музичних звуків – сприяти розвиткові музично-сенсорних здібностей.Музично-дид ігри – «Тихі і голосні дзвіночки», «Чия хатка»Веселі розваги та Музично-театралізовані свята - – влаштовувати з дітьми музичні ігри, вечори, забави, дні народження, відзначати свята пов’язані з порами року, знайомити із музичними ознаками. Середній дошк вік.- музична скринька.(розвивати інтерес до вокальних та інструм муз творів у виконанні педагогів та грам запису, вчити розрізняти музику за характером, вчити запам’ятовувати музичні твори). Пісенна райдуга.(залучати дітей до співу, вчити співати природним голосом, чітко і правильно вимовляти слова)- Гей, діточки, візьмемося за ручки – розвивати вміння дітей дружно виводити в хороводах відповідний візерунок, урізноманітнювати ігрові образи власною пластикою. Виховувати емоційно-дійове сприйняття танцювальної музики, виконавські навички, бажання спілкуватись засобами танцю (міміка, уклін). творчість у рухах і пластиці; - збуджувати фантазію дітей образною музикою, розвивати здатність до образно-емоційного сприйняття музики і відповідного музично-пластичного переживання її в завданнях ( плавні рухи зі стрічкою)Маленькі музиканти. вчити грати на муз інструментах, розрізняти муз-іграшки на слух за тембром, знати їх назви.У світі музичних звуків.- розвивати музично-сесорні здібності.веселі розваги.- музично – театралізовані свята.- Старший док вік.- музична скринька – знайомити з укр. народною музикою, вчити розрізняти верхній та нижній регістри, вступ та закінчення, закріпити вміння визначати характер, темп, динаміку та жанр музичного твору.- пісенна райдуга –учити співати природним голосом, виразно, передаючи у пісні характер звучання (веселий, сумний, урочистий).- пісенна творчість – залучати дітей до звуконаслідувань (тваринам, птахам, муз інструментам), розвивати творчі здібності.- гей діточки візьмемося за ручки - вміння узгоджено водити хороводи, емоційно переживати ігрову ситуацію, опановувати спрощені варіанти укр. нар танців («Гуцулка»), учити виражати характер танцю (легкість польки, підскоком, галопом)- творчість у рухах і пластиці – вчити дітей емоційно танцювати, виконувати ігрові образи, вигадувати музично-пластичні образи веселих клоунів, творчі танці- імпровізації. - маленькі музиканти – знайомити з дитячими струнними (цимбали, цитра, гуслі, бандура, балалайка, арфа) та ударно- клавішними (піаніно, рояль), закріпити вміння відтворювати різні ритми на ударних інструментах.У світі музичних звуків – продовжувати вчити розрізняти музичні звуки за висотою, силою, тембром і тривалістю, розвивати музично-сенсорні та творчі здібності. веселі розваги; музично – театралізовані свята.Програма «Малятко» Розділ «у світі музики». Зміст розділено за віковими групами.1) І ранній вік (учити малюків підспівувати та разом із дорослими виконувати різні рухи під музику,). 2) ІІ група раннього віку (таночки, підспівування, слухання, ігри). 3) І мол гр. (слухання, підспівування та співання, ігри). 4) ІІ мол гр. Музичний розвиток(учити вихованців співати без напру­ження, протягувати довгі звуки в піснях, чітко вимовляти слова; співати разом з муз. керівником, рухатися під музи­ку в парах, колі, врозтіч, з предметам,.розвивати емоційний відгук, музичний слух, пам’ять, пізнавальну активність). 5) сер. гр. ( вчити розрізняти звучання близьких за тембром муз. інструментів, співати природним голосом, виконувати танцювальні рухи під музику, розвивати естетичний смак, музичний слух, пам’ять, творчу активність, вправи, ігри). 6) ст.гр. (вчити розрізняти й називати жанри музики (марш, танок, пісня), її характер та структуру, виразно співати, слухати, гра на муз інструментах). «Базовий компонент» зміст муз. виховання за базовим компонентом містить сфера «Культура» в змістовній лінії «Світ мистецтва». Тут вказані завдання муз. розвитку; показники компетентності дошкільників в світі музики. Ними є:1) обізнаність дитини з творами мистецтва.2) здатність створювати музичний образ.3) художньо – практична діяльність. 4) дитяча творчість.5) співи.6) музичні рухи.7) таночки.8) музичні ігри.9) дитячі святкові ранки. 14.Роль вихователя під час музичних занять та свят у різних вікових групах дошкільного навчального закладу. 1)На занятті: вихователь активно бере участь у процесі навчання дітей на музичних заняттях. Наприклад, у молодших групах вих.-ль співає разом з дітьми (не заглушаючи дитячих голосів). У середніх та старших групах допомагає розучувати пісні і разом з муз керівником оцінює виконання вже вивченого твору. Крім того (якщо вих.-ль співає чисто і виразно), може проспівати нову пісню з фортепіанним супроводом. Під час навчання дітей музично – ритмічних рухів у молодших групах вих.-ль бере участь в усіх видах рухів, активізуючи тим самим малюків. Іноді, якщо матеріал не дуже складний, діти виконують завдання самостійно без показу дорослого. В середніх і старших і особливо в підготовчих групах роль вих.-ля інша: він діє в міру потреби, показуючи деякі рухи, нагадуючи той або інший порядок шикування чи даючи дітям певні поради в танці, грі та інше. 2)- Спрямовує самостійну музичну діяльність, включає музику в ігри, прогулянки, трудовий процес, використовуючи вивчений з муз керівником матеріал. 3)- Бере участь у доборі музичного матеріалу використовуючи його на заняттях з гімнастики, образотворчої діяльності, з розвитку мови та ознайомленні з навколишнім світом. Різноманітна діяльність вихователя на святкових ранках. При обговоренні сценарію на педраді необхідно визначити роль кожного вихователя, його обов’язки, призначити відповідальних за переодягання дітей, за регулювання світлових ефектів, за точний вихід окремих персонажів, допомогу в проведенні сюрпризних моментів і т. д. Вихователь має великі можливості прилучення дітей до музики: найвідповідальнішою є роль ведучого. Його емоційність, жвавість, вміння безпосередньо спілкуватися з дітьми, виразне виконання віршованих текстів, багато в чому впливають на загальний настрій і темп ведення свята. Ведучий повинен не лише добре знати програму, а й уміти швидко реагувати на несподівані випадкові зміни. Вони уважно стежать, як сприймають діти той чи інший виступ, співають разом з ними, підготовляють атрибути, деталі для костюмів, вчасно переодягають дітей, допомагають їм, якщо треба, при проведенні гри, танцю. Найменших дошкільнят радують насамперед предмети, які вони тримають в руках: прапорці, повітряні кульки, квіти. Святкове оформлення кімнати вони помічають не відразу, до цього доводиться спеціально привертати їхню увагу, дати їм час роздивитися. Навички в них ще не стійкі і діти можуть забути порядок рухів, розташування в знайомому танку, тому вихователь допомагає їм весь час. Дії малюків ще не складні, мало виявляється їхня самостійність. Пісні вони співають разом з вихователем, спочатку тільки підспівуючи йому. Танці й ігри проводяться за показом. Як сюрпризний виступ часто вводиться персонаж лялькового театру, який веде частину програми свята (Петрушка, Дід Мороз). Для старших дітей характерна більша активність у сприйманні та виконавській діяльності. Гарно прикрашена кімната, різні атрибути, костюми персонажів – все це приваблює увагу дітей. Вони самі помічають деталі оформлення, захоплюються світловими ефектами. На ранках діти старших груп багато в чому діють самостійно, без допомоги вихователя, впевнено проводять знайомі ігри, танці, беруть участь в інсценівках. Вони вільно орієнтуються в колективі, стежать за правильним виконанням дій товаришів. Ранок треба проводити в доброму темпі. Після свята. Вихователь прагне закріпити найзмістовніші, багаті враження, пов’язуючи їх з тематикою свята. Вони зафіксовуються в малюнках, ліпці, розповідях та бесідах. Діти повторюють танці, пісні, дії окремих персонажів, що припали їм душі. Вихователь бере участь у цих бесідах, підсумовує враження дітей, виділяючи основне, найважливіше, пояснює незрозуміле. В деяких дитячих садках є добра традиція закріплення святкових вражень на музичному занятті. Спільна робота і взаємодопомога муз керівника і вихователя дає бажані результати в розв’язанні завдань загального музичного виховання дошкільників. 1.Дослідження Н.П.Сакуліної, Є.О.Фльоріної з проблем дитячого малюнку та ліплення Поява дитячого малюнку належить 19 ст(80-90 рр).Він обумовлений виникненням нового напрямку психології-дитячої психології.У зв’язку з цим дитячий малюнок почав розглядатися як об’єктивний матеріал для вивчення психології дітей,їх розвиток.Багато педагогів та психологів цінували значення малювання у вихованні дітей. Питанням становлення образотворчої діяльності займались такі видатні педагоги та психологи як Фльоріна, Сакуліна та інші. Дослідники звертали увагу на те, що образотворче мистецтво приймає активну участь у формуванні духовного світу людини, впливає на розвиток естетичної культури. Великого значення для розвитку образотворчої діяльності дітей надавала Фльоріна. («Образотворча творчість дітей дош віку»)Займалась експериментальним дослідженням , яке надало їй можливості виявити творчу безпорадність дітей 6-7 років, образотворчою діяльністю якою педагог не керує.Вона вважала,що навчання малюванню-це навчально-духовний процес в якому поєднується вирішення виховних,навчальних і творчих завдань. Фльоріною було написано програми, методичні посібники. В статті «Елементи навчання дітей малювання» розробила зміст навчання, вимоги до художнього матеріалу, методи розвитку художньо – творчих здібностей. Сакуліна – вказує на необхідність раннього розвитку здібностей до образотворчої діяльності.Вона відмічає, що перш за все необхідно проаналізувати, що являє собою образотворча діяльність, чим повинна оволодіти дитина. Особливого значення Сакуліна надавала питанню сенсорного розвитку дітей, яке сприяє розвитку здібностей до образотворчої діяльності. Вона показала, що в основі художніх здібностей дітей д/віку лежить широкий сенсорний розвиток дитини. Узагальнила результати багаторічних дослідів в монографії. «Малювання в дошкільному дитинстві» (1965). Запропонувала метод цілеспрямованого обстеження предмета,який необхідно здійснювати за його визначеною схемою: узагальненн-аналіз-узагальнення. 3.Розвиток дитячої творчості як актуальна проблема педагогіки. Своєрідність творчої діяльності дитини. Творчість – це лабораторія винахідок людини;це вища форма психічної активності,самостійності,здібність створювати щось нове,оригінальне.Дитяча творчість – визначається, як явище художньої культури, вивчення особливостей і проявів її та умов формування. Творча діяльність – діяльність спрямована на створення нових матеріальних і духовних цінностей.Вивченню дит.творчості присвячено ряд педаг. і псих. досліджень Фльорина перша дала визначення дит.творч.Вона стверджувала,що дитина не пасивно копіює довкілля,а переробляє його відповідно до накопиченого досвіду і ставлення до зображуваного. Сакуліна-дит.твор.визначала як здібність до зображення,тобто вміння правильно намалювати предмет і здібність створити образ,який показує відношення малюю чого до нього. Б.Теплов зауважував,що творчою діяльністю у повному розумінні слова називають дільність,яка має нові,оригінальні продукти високої суспільної цінності. Вітлугіна визначає передумовою продуктивної творчості- формування художнього образного начала,а джерелом творчості-самостійне сенсорне опанування дітьми властивостей предметів.Виокремлює три етапи у розвитку творчості дітей:1.спостереженняу процесі яких розвивається уява дітей,необхідна для створення образу,2.творчий процес,пов'язаний з виникненням задуму,3.поява нової продукції.Вона вважає,що відкриваючи нове для себе.дитина одночасно відкриває дорослим нове про себе і тому ставлення до дит.творч. повинно бути педагогічним. Дослідженя Фльоріної і Сокуліної у 70 - 80 – х роках поглиблено вивчає Комарова, її дослідження були присвячені системному підходу навчання дітей зображувальної діяльності. Її дослідження були направлені на вирішення творчої діяльності. Видано підручник: «Заняття, методика, проблема дитячої творчості» Т.Комарова зауважує,що творча діяльність дитини,як правило,може характеризуватися тільки суб’єктивною новизною. Рівень творчої діяльності залежить від розвитку образного бачення дитини,від запасу уявлень і від рівня розвитку образотворчих здібностей.Виокремлюють такі характерні риси дит.творч:гнучкість думки,ідей,здатність оперувати новими ідеями,бачити речі в новому значенні,здатність думати в напрямі,який відрізняється від інших. 5.Роль і значення образотворчого мистецтва в розвитку естетичного сприймання і художньої творчості дітей. Вимоги до відбору творів мистецтва для дітей різного віку. Образотвор.мистец.-це специфічне відображення дійсності. ОТМ відіграє велике значення в естетичному сприйманні художньої творчості дітей дошкільного віку. Естетичне сприймання творів образотворчого мистецтва - це вид естетичної діяльності, яка спрямована на цілісне пізнання художнього образу, як естетичної цінності. Воно є єдністю пізнання і оцінювання. Естетичне сприйняття визначає особлива морально – світоглядна спрямованість. Складність його полягає в тому, що це процес співучості, співтворчості художника і суб’єкта сприймання. Якісне естетичне сприймання твору мистецтва потребує наявності попередніх знань: види , форми, жанри, образотворчого мистецтва.Естетичне сприй. викликає інтерес не тільки до змісту зображеного,але і до форми в якій виражений образ,до засобів виразності.,воно сприяє виникненню відповідних уявлень. Естетичне сприймання ми починаємо розвивати з раннього віку і вирішальну роль у цьому відіграє навчання. Навчання проходить як на заняттях так і в повсякденній діяльності. ОТМ відіграє велике значення в естетичному розвитку під час ознайомлення з творами мистецтва, виховує естетичний смак, сенсорні здібності. Творчість – це лабораторія винахідок людини;це вища форма психічної активності,самостійності,здібність створювати щось нове,оригінальне. Дитина не пасивно копіює довкілля,а переробляє його відповідно до накопиченого досвіду і ставлення до зображуваного. Вимоги: - відповідати віковим особливостям - відповідати програмовим вимогам - доречність - збагачувати уявлення дітей про навколишній світ - виховуючи – оцінювальне становлення до нього. - розвивати творчі здібності - нормувати і збагачувати знання про елементи образотворчої мови - сприяти у формуванні умінь і навичок. 7. Роль сенсорного сприйняття предметів в оволодінні прийомами зображення. Методика організації розглядання та обстеження предметів. Дослідження відомого педагога Н.П.Сакуліної показали, що успішне оволодіння прийомами зображення й створення виразного образа вимагають якісних уявлень про окремі предмети і встановлення зв’язків зовнішнього вигляду предмета з його призначенням. Тому перед початком зображення діти виділяють якості предмета (форму, величину, колір, положення в просторі,) а потім шукають способи реалізації цього завдання. Виділяють 4 етапи сприйняття предметів: 1) Організація сприйняття предмета в цілому. Вона включає послідовний і безперервний рух пальців і очей починаючи з верхньої точки вниз по головним характерним лініям. 2) Обстеження предмета рукою і поглядом супроводжується аналізом основних частин і визначенням їх властивостей (форма, пропорції). 3) Виділення більш дрібних частин предмета і встановлення їх форми, просторового положення відносно до інших частин. 4) Повторне цілісне сприйняття предмета взагалі. Форма,колір,будова,перш за все сприймаються наочно,тому предмети спочатку роздивляються.Деякі особливості предметів,як величина,якість поверхні,тобто особливості,які знаходять відображення у ліплені потребують розглядання та обстеження.При розгляданні предмета вихователь користується жестом:обводить рукою форму,бере її руками,натискає на місце поглиблення. Крім того перед тим як приступити до ліплення, вихователь показує іграшки що зображують птахів, курчат. Вих.-ль звертає увагу дітей на весь предмет у цілому а потім на форму тулуба, голови, хвоста, показує як треба обстежувати предмет: спочатку визначають форму частин, потім фіксуємо увагу на більш дрібних частинах, проводить по них пальцем і пропонує ці дії проробити дітям. Вони повторюють ці рухи.Далі діти діють самостійно,а вихователь тільки допомагає їм. У молодшій групі вих.-ль при розгляданні предмета користується жестом і словесним поясненням. У середній групі при виконанні аплікації неваляйки буває достатньо аналізу самої іграшки. Паперова форма круга легко асоціюється дітьми цього віку із сприйманням форми кулі. Так в процесі аналізу предмета – неваляйки діти відзначають що ця форма складається з куль – великого , середнього і два маленьких. Відповідно до цього вони підбирають необхідні для виконання аплікації круги різних розмірів. Старша група – можна обмежитися лише зоровим обстеженням обводячи різні частини паличкою й пропонуючи дітям самостійно його визначити їхню форму, пропорції й місце розташування. 8.Методика ознайомлення з творами образотворчого мистецтва і керівництва образотворчою діяльністю дітей. Образотворча діяльність-це специфічне образне пізнання дійсності. В ДНЗ діти ознайомлюються з різними творами образотворчого мистецтва – з графічними скульптурами, архітектурою,живописом.Озн.дітей дош.віку із обр.мистецтвом відбув.на всіх заняттях. Починаючи з яс. Гр.. пропонують дітям розглянути картини, а особливо в сер. та ст. групах. Ст. гр. живопис М. Приймаченко, Саврасова «Граки прилетіли»,до свята матері «Дівчина в намисті».Вчимо різні розписи.- з творами декоративно прикладного мистецтва;- прості елементи; крапки, зигзаги; кольори: жовтий, темно – коричневий, коричневий, зелений, червоний.Через озн.з обр. мистець діти .здобувають уявлення про красу,у них виховується інтерес до творів мистецтва.В ДНЗ використовують слідуючі форми і методи озн. дітей з мистецтвом:1)розглядання окремих творів або спеціально підібраних картин,скульптур.Для заняття підбир.твори одного якого небудь виду мистецтва-картини,скульптура.2)в ДНЗ в груповій кімнаті або в залі роблять виставку худ.творів на одну тему з одного виду зображ.д-ті:ілюстрації,скульптура,3)з старшими дош. проводяться екскурсії в музеї або на виставки,4)заохочення самостійно розглядати дітьми творів мистець. в ДНЗ та поза ним. Одним із прийомів при озн. з дітьми 3-4 років є-запропонувати йому поставити себе на місце тієї дитини,яка зображена на картині.Дитина із захопленням починає розповідати про себе.Розглядання супроводжується бесідою.В ст гр. можна порівняти 2 картини(рання і пізня весна).Потім іде бесіда по картині,а потім активне вираження своїх вражень. В д/з завідуюча створює всі необхідні умови, забезпечує необхідне приладдя, альбоми, обладнання (олівці, фломастери, гуаш). У д/з завідуюча завжди організовує роботу з образотворчого мистецтва 10.Заняття з образотворчої діяльності. Їх місце в режимі дня різних вікових груп дошкільного навчального закладу. Типи занять. Заняття розглядаються як важлива форма роботи тому, що дають змогу формувати знання у всіх дітей одночасно з урахуванням їх можливостей. Заняття з образотворчої діяльності проводяться в першій половині дня коли можна забезпечити хороше освітлення робочих місць, процес малювання, ліплення, конструювання обмежує рухову активність дітей, тому в старших групах, де заняття проводяться 2-3 рази на тиждень, потрібно чергувати з заняттями, де діти більш рухливо, пози довільні. У мол групах заняття проводяться 10-15 хвилин(підгрупами), в середнійі – 15-20 хвилин, а в старшій гр.. – 20-25 хвилин. Види:індив(1-4),групове(до 15),інд-груп(6-8),колективне(фронтальне). Типи:теоретичне(введення дитини у світ мистецтва,озн.з поняттями,видами),практичне(озн.з різними зображувальними техніками,матеріалами,способи художньої обробки),комбіновані(поєднує у собі теоретичну та практичну частини),комплексне(муз+образ.д-сть),тематичне(присвячене певній темі),інтегроване(розв.мовл.+муз+..+),бінарне(поєднання муз.кер.з психологом,з фіз..кер).Структура заняття:вступна частина(5-6хв),основна (10 хв),заключна(2-3).В вступній частині вихователь намагається викликати інтерес до певного предмету,створює у дітей емоційний стан,повідомляє тему,діти обстежують запропонований об’єкт.В основній частині здійснюється індик.-групове керівництво діяльністю дітей,яке спрямоване на успішне виконання образотворчого завдання.Заключна частина призначена для підведення загальних висновків і оцінкі виконання завдання.Етапи заняття:1)повідомлення змісту роботи,створення емоційного настрою,2)аналіз зображень,читання літератури,бесіди,3)вказівки до виконання роботи,активна участь дітей в роботі 4)індивідуальна робота 5)аналіз робіт 6)підсумок заняття. За видами художньої практики розрізняють такі заняття:малювання,ліплення,архітектурна діяльність,декоративна діяльність. Розрізняють два типи заняття: на тему запропоновану вихователем центральне місце відводиться засвоєнню нового матеріалу,повторення пройденого і на тему обрану дитиною (за задумом). Мета цих занять – розвиток самостійності, ініціативи і творчих здібностей дітей який виявлятиметься при виборі теми і прийомі зображення. Проведення таких занять дає можливість вихователю судити про інтереси дітей, ступені розвитку їх творчих здібностей, оволодіння образотворчими вміннями і навичками. Заняття на тему, вибрану дитиною, тісно пов’язані з рішенням навчальної задачі. Новий програмний матеріал на цих заняттях не дається, таким чином, керівництво дитячою роботою на заняттях цього типу носить індивідуальний характер, вказівки вихователя диктуються конкретно темою, вибраною дитиною. Підготовка до заняття починається з складання плану. Визначивши тему і програмний матеріал, вихователь обдумує прийоми і методи. При плануванні занять вихователь визначає, яка підготовча робота повинна бути проведена з дітьми – спостереження, бесіда, читання оповідання, знайомство з новою іграшкою і т.д. Напередодні заняття вихователь готує необхідний матеріал для заняття. Деякі матеріали готуються в день заняття: клейстер для накладання форм, фарби. У мол. групі заняття починається з гри: входить лялька (ведмедик, зайчик), вітається з дітьми, сідає на місце, з якого її бачать всі діти. І діти або ліплять ляльці пригощання, або малюють їй стрічки.У серед. групі заняття можна починати з бесіди, в процесі якої будуть задані, наприклад такі запитання: що ви бачили по дорозі додому? Де були вчора? Що читали? Активній роботі дітей на занятті сприяє аналіз натури підготовлений для дітей. Іноді організовується колективне виконання завдання. Така форма роботи можлива у всіх вікових групах. У ст гр. дітям дається загальна тема , над якою вони працюють самостійно, розподіляють обов’язки, погоджують свої дії з товаришами, уточнюють розміри, пропорції частин і компонують всі зображення відповідно до задуму. В процесі заняття вихователь спостерігає за всією групою дітей, але його вказівки носять індивідуальний характер. Форми проведення аналізу можуть бути різними: вихователь показує малюнок і пропонує оцінити, чи все в нім правильно, як виконано завдання, що цікавого придумала дитина; одному з дітей дається доручення вибрати кращу, на його думку роботу і обґрунтувати свій вибір. Дитина аналізує малюнок, порівнюючи його з натурою, зразком, оцінює його. Закріплення знань, умінь і навичок дітей по образотворчий діяльності може проходити за бажанням дітей у вільний від занять час Вибір типу визначається характером навчального завдання, рівнем зображувальних умінь та навичок дітей, їх віковими особливостями. В молодших групах засвоєння нового програмового матеріалу займає менше місця, чим заняття по закріпленню набутих умінь і навичок. При цьому ІІ половина заняття відводиться для роботи дітей по власному бажанню. В середній групі повторення матеріалу, що вивчили, займає центральне місце, але збільшується кількість часу на засвоєння нового. В старшій групі основне місце відводиться роботі по задуму дітей. Ціль таких занять – розвиток умінь самостійно визначати тему роботи, застосовувати основні прийоми зображення. 11.Організація педагогічного процесу з образотворчого мистецтва в дошкільному навчальному закладі. Структура заняття, вибір методів і прийомів навчання. В ДНЗ завідуюча організовує роботу вихователів з образотворчого мистецтва. На початку учбового року в річному плані відмічаються питання, над яким працює дитячий садок. Питання образотворчого мистецтва вирішується через такі форми роботи: 1) заняття у всіх вікових групах, самостійна художня діяльність; 2) гурткова робота з обдарованими дітьми; 3) індивідуальна робота з дітьми, які не встигають; 4) самостійна художня діяльність (ІІ половина дня); 5) виставки дитячих робіт (групові, садовські); 6) свята художників; 7) екскурсії,відвідування музеїв. Організація семінарів для вихователів з образотворчого мистецтва. Заняття розглядаються як важлива форма роботи тому, що дають змогу формувати знання у всіх дітей одночасно з урахуванням їх можливостей. Структура заняття:вступна частина(5-6хв),основна (10 хв),заключна(2-3).В вступній частині вихователь намагається викликати інтерес до певного предмету,створює у дітей емоційний стан,повідомляє тему,діти обстежують запропонований об’єкт.В основній частині здійснюється індик.-групове керівництво діяльністю дітей,яке спрямоване на успішне виконання образотворчого завдання.Заключна частина призначена для підведення загальних висновків і оцінкі виконання завдання.Етапи заняття:1)повідомлення змісту роботи,створення емоційного настрою,2)аналіз зображень,читання літератури,бесіди,3)вказівки до виконання роботи,активна участь дітей в роботі 4)індивідуальна робота 5)аналіз робіт 6)підсумок заняття. Чим старші діти тим більше самостійності їм надається (зміна води, взяти папір) працювати акуратно. В молодшій групі вихователь допомагає дітям. За 5 хвилин до кінця заняття дітей попереджують. В молодшій групі таке попередження не роблять, з 2 мол групи привчають дітей закінчувати завдання разом. Слід уникати затягування занять. В середній і старшій групі дітям які раніше закінчили слід запропонувати доповнити малюнок деталями, якщо заняття закінчується запропонувати прибрати робоче місце, прибрати обладнання, поставити роботу на стенд або на стіл вихователю. Якщо малюнок або аплікація виявилися не закінченими дати змогу закінчити її в другій половині дня. Потрібно виставити роботи на стенді для малювання і аплікації. Залишаючись на своїх місцях діти розглядають роботи, вихователь дає дітям хвилинку роздивитися свої роботи.Роботи ставлять на виставку в старшій групі і в середній групі. Вихователь разом з дітьми робить аналіз, підводить підсумок, привертає увагу до вдалих робіт. В І молодшій групі аналіз робить вихователь і тільки позитивний. Метод-це спосіб впливу педагога на дитину,спрямований на розв’язання навчально-виховних завдань.Методи:наочні:розглядання предметів,об’єктів,розглядання артобєктів-малюнків,творів мистецтва,спостереження(метод більш тривалої концентрації уваги на предметі),споглядання(метод занурення в систему зв’язків,які існують у природі,це творчий діалог єднання з природою:тихий,спокійний),спостерігання(це простеження дій та поведінки педагога),словесні:мистецтвознавча розповідь(це коротка інформація педагога про мистецтво взагалі або окремий вид,твір),бесіда,запитання(мають бути проблемними,створ.ситуацію вибору,спонукати до висловлювання власної думки),обговорення(це живий діалог між дітьми і педагогом),заохочення(навіювання),порада(має відновити втрачений внаслідок необережності інтерес до процесу і результату.запобігти незадоволення дитини собою і результатом),практичні:експериментування із зображальними матеріалами,вправи у техніках зображенняУ мол. групі ці вправи непомітні для дітей. Малюючи доріжки, дощ, вони вправляються у виконанні горизонтальних, вертикальних ліній. Діти ст. групи після показу прийому штрихування пропонують намалювати контури нескладного предмету (будинок, гриб, яблуко) і постаратися акуратно закрасити його. 13.Завдання та зміст навчання декоративного малювання в різних вікових групах. Д.м-це малювання стилізованих рослинних,зооморфних,антропоморфних,геометричних елементів-символів,поєднання їх в орнаментальну композицію(орнамент,візерунок) і декорування предметів,зображень. Символічне зображення-відтвореня умовного образу,який позначає ту чи іншу ідею,поняття. Орнамент-візерунок,побудований на ритмічно організованому сполученні зображувальних елементів,виконаних засобами живопису,малювання,різьби.Види:стрічковий(смуга простягується як стрічка,по всьому виробу),сітчастий(кожен елемент розміщений ніби в окремій чарунці сітки і в кожній повторюється),замкнений(складається з одного мотиву не поєднаного з іншими елементами:коло,квадрат),геральдичний(зображення предків роду). В молодшій групі - діти ще не мають досвіду у створенні декоративних візерунків. Розташування зображень на аркуші паперу буває хаотичне. Створення декоративного малюнку недоступне. Перше знайомство дітей з особлив. Д.м. здій. у середній групі. Середня група: (12-14 занять на рік) Орієнтовна тематика: килимкова доріжка, гарна хустин­ка, килимок, рушник, серветка, скатертина, кухлик, чашка, блюдце, тканина на сукню, яєчко-крапанка, рукавичка, пташка, рибка, димківський коник, лялька. Засвоюють: широкі прямі лінії, різні мазки, крапки, кільця, круги. Розвивається почуття кольору, форми, ритму. Завдання: 1)збагачувати уявлення про призначення декоративного малюнка 2) Виховувати інтерес до творів декоративного мистецтва; 3) Навчити прийомам малювання декоративного візерунка на прямокутнику, квадраті, крузі, різних плоских паперових формах,; 4) Формувати вміння ритмічно розміщу­вати елементи візерунка по всій площі, по краях, у середині; 5) Самостійно використовувати набуті уміння з декоративного малювання при заповненні площинних предметів візерунком; 6) Використовувати різні кольори та відтінки; 7) Розвивати дрібну моторику руки; Старша група: (18-20 занять на рік) у 1 - му кварталі закріплюються знайомі прийоми і вводяться нові (обвідні лінії, дуги). Кінець 2-го початок 3-го кварталу: розташування елементів на 6 - кутник (аналізують, узагальнюють). Потім на крузі - найскладніший у композиційному відношенні. Орієнтовна тематика: розпис українського рушника, ви­шиті серветки, скатертини, сорочки для мами і тата; кера­мічні іграшки (свинка, коник, півник, олень та ін.), посуд (тарілка, куманець, барило, глечик, горщик, кухоль); україн­ські писанки, різьблені скриньки, тарелі. Завдання: 1)Продовжувати ознайомлювати з доступними творами декоративного мистецтва - димківською іграшкою, хохломським розписом. 2) Удосконалювати знайомі та вчити новим прийомам малювання; 3) Розрізняти і використовувати різні кольори і відтінки (вміти підбирати кольори відповідно тла). 4) Навчити малювати візерунки на різних геометричних формах, по - різному їх заповнювати; розташовувати візерунки по краях форми, у кутах, середині, по всій площі, підкреслюючи фор­му паперу; 5) Ознайомити з деякими характерними закономірностями побудови візерунка (відповідність візерунка формі паперу, ритмічність та ін.); 6) складати компо­зиції з елементів петриківського розпису (квітка-соняшник, ягоди смородини, винограду, калини); малювати пензлем прямі, хвилясті, ламані, обвідні лінії різної ширини, дуги, круги, крапки, 7)залучати дітей до вивчення законів прикрашання одягу,посуду 8) Розвивати естетичне сприймання, самостійність, творчість Дек.малюнок призначений задовольняти естетичні потреби дитини. 15.Види ліплення, завдання навчання дітей техніці зображення предметів з глини. Ліплення-це пластичне обємне зображення предметів; це вид образ д-ті,в якому дитина за допомогою мяких зображувальних матеріалів створює обємні образи повної або часткової тривимірності,що мають висоту,ширину,товщину. Розрізняють такі види ліплення: предметне, сюжетно-тематичне і декоративне. Предметне - зображення окремого предмета. Сюжетне - створення із окремих предметів сюжету, композиції (гілочка, кущик, декілька персонажів). Декоративне - починають із старшої групи - розмальовування, оздоблення орнаментом ( за літературними творами, віршами). Глина-найбільш доступний природний матеріал для занять з ліплення.Глина викор.зеленого і коричневого кольорів.Перевага глини полягає в тому,що це пластичний матеріал.Її властивості (мякість,пластичність) легко сприймаються і розуміються дітьми молодшого віку. Завдання навчання дітей техніці зображення предметів з глини: І мол група - ознайомлення з глиною, її властивостями; формувати вміння бачити в шматочку глини образ предмета; відривати шматочки глини і коловими рухами обох рук утворювати нескладні предмети(кульки,горішки,стовпчики);розривати глину на частини,м’яти,розкочувати і розплющувати її долонями;розкочувати стовпчики і з’єднувати їх(бублики);сплощувати глину між долонями утворюючи дископодібні форми(коржики,котлети);ділити глину на 2-3 частини,розкочувати її прямими і коловими рухами і ліпити нескладні предмети(гриби). ІІ мол.гр- Продовжувати знайомити дітей з властивос­тями глини, розкачувати шматочки глини між долонями прямими рухами, скачувати коловими рухами, згортати ви­довжені форми в кільце, з'єднуючи кінці;розплескувати кулясті та циліндричні шматочки глини й защипувати краї розплесканої форми пальцями, міцно при­тискати один край до другого. Учити ліпити нескладні пред­мети з двох—трьох частин однакової чи різної форми, з'єдну­вати їх прикладанням і притискуванням; відтягувати дрібні частини (дзьоб, хвіст пташки); ділити пропорційно шмато­чок глини на різні за величиною частини. Орієнтовна тематика: ковбаски, сосиски, бублики, м'ячики, горішки для білочок, печиво, коржики, калачі, котле­ти, вареники, пиріжки, лялька, гриби, , зайчик, пташка, каченя. Середня група – формувати вміння передавати в ліпленні біль­шу кількість ознак знайомих предметів, циліндричну, куляс­ту, дископодібну та конусоподібну форми предметів; доде­ржуватись пропорцій між частинами.Учити закруглювати та загострювати краї розкачаної форми, відтягувати та примащувати дрібні частини, загинати краї розплесканих форм; вдавлювати, надаючи порожнистої форми; оволодівати способами ліплення з кількох частин та цілого шматка.Виробляти вміння ділити глину на різні за величиною та однакові частини; створювати нескладні сюжетні компози­ції; використовувати стеку для створення декору поверхні виробу. Орієнтовна тематика: яблуко кругле та довге, буряк та огірок, велика і маленька морквинки, грибочок рибка, літачок, пташка, ведмедик, зайчик, снігуронька, лялька-неваляйка,мишеня, блюдечко, сковорідка, чашка, кошик з грибами, ві­дерце з ягодами, човник та ін. Старша група - учити створювати виразні образи з глини конструктивним, пластичним, комбінованим способами; об­робляти пальцями шматочки глини, витягувати основні час­тини, міцно з'єднувати частини, згладжувати поверхню во­логим пальцем, прошкрябувати стекою, робити рельєфні наліпи; надавати виліпленим фігурам стійкості; ліпити за уявленням складні за будовою предмети, з натури (овочі, фрукти, іграшки з невеликої кількості частин (3-4),виробляти вміння ліпити посуд за мотивами української кераміки, декоративні пластини; об'єднувати кілька предме­тів однією підставкою для створення сюжету. Орієнтовна тематика: фрукти, овочі в кошику, качка, півник, курочка, песик, свинка, черепаха, їжачок, котик, ли­сичка, білочка, зайчик з морквинкою, кухлик, чайний сервіз, казкова посудина, Снігуронька, Дід Мороз, ліплення за казкою «Три ведмеді», «Двоє жадібних ведме­жат. Ліплення буває з натури та за уявою. 19. Своєрідність предметних, сюжетних і декоративних завдань з аплікації. Аплікація-спосіб створення художнього зображення з різних фігур,які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тіло. У дитсадку використовують такі види аплікаційних робіт, як 1) наклеювання готових форм ( декоративне – з геометричних і рослинних форм і предметне – з окремих частин силуетів). 2) вирізування і наклеювання форм ( окремих предметів, сюжетне, декоративне. Основні завдання навчання аплікації наступні: 1)розрізняти геометричні форми, з назвами ( коло, квадрат, овал, прямокутник, трикутник, ромб). 2) знайомити з основними додатковими кольорами і їхніми відтінками, оволодіваючи вмінням складати гармонію сполучення. 3) знати величини й кількості: більші, маленькі форми; одна форма більше (менше) інший, одна, декілька, багато форм; 4) розвивати композиційні вміння: ритмічно розташовувати однакові форми в ряд або чергування дві або кілька форм; будувати зображення залежно від форми аркуша на смузі, квадраті, прямокутнику, колі. 5) складати зображення предмета з окремих частин; розташовувати предмети в сюжетній аплікації. Дослідження відомого педагога Н.П.Сакуліної показали, що успішне оволодіння прийомом зображення й створення виразного образа вимагають не тільки ясних уявлень про окремі предмети, але й встановлення зв’язків зовнішнього вигляду предмета з його призначенням у ряді предметів або явищ. Окрім загальної форми і кольору, увагу дітей привертають ріст та кількість частин. Так, в процесі аналізу предмета – неваляшки – діти відзначають, що ціле складається з куль – великого, середнього і два маленьких. В молодшій групі дітей вчать прийомам наклеювання: правильно тримати пензлик, набирати клею, акуратно намазувати на форму із зворотної сторони, користуючись серветкою, не здвигаючи, класти пензлика на підставку. У старшій групі деякі аплікаційні роботи ( наприклад, «Акваріум з рибками», «На луках») виконуються дітьми колективно. Кожна дитина виконує якусь певну частину композиції. Всі частини згодом об’єднуються на загальному фоні. Аплікація надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви творчих здібностей дітей. Так візерунок може бути складений як з готових геометричних, так і з рослинних форм, вирізаних самими дітьми. Приступаючи до роботи треба вибирати ті види промислів і творів майстрів, які доцільно використовувати. Краще якщо це предмети розповсюджені в побуті. Виконання аплікаційних зображень сприяє розвитку моторики руки, координації рухів. 18.Види конструювання у дошкільному навчальному закладі. Завдання та зміст навчання дітей конструювання. Конструювання-це діяльність,яка спрямована на створеня моделі,споруди відповідно до проекту,приведення до певного порядку і взаємовідношення різних окремих предметів,частин,елементів.Конструювання найбільше з інших видів в образотворчій діяльності пов’язаний з грою. Види:конст. з паперу та картону,з природного матеріалу(шишки,листочки,каштани),з викидного матеріалу(предмети,які втратили своє побутове призначення),з тканини, із будівельного матеріалу(набір геометричних форм-куб,циліндер.Поділ.на дрібний(настільний) та крупний).Існують види конструювання,зумовленні способами створення конструкції:за зразком,за умовами,за найпростішими кресленнями і наочними схемами,за задумом,на тему.Діти дош віку створ. предмети тільки з певною метою(будинок для зайчика,місток для машини).Для вигот.поробок викорис додатковий матеріал:клей,пластилін,сірники,проволка).Процес к. складається з двох етапів:створення задуму та його реалізація.Задум-це уявлення про кінцевий результат і способи його досягнення. Завдання: І мол.гр.Конструювання з будівельного матеріалу. Сприяти розвитку в дітей уявлень про колір, форму, величину.Озн з основними формами будівельного ма­теріалу (кубики, цеглинки, пластини).Продовжувати вчити розташовувати цеглин­ки по горизонталі: міцно приставляти одну цеглинку до ін­шої — доріжки (вузька, широка); накладати кубик на цег­линку (машина), чотири — п'ять цеглинок (кубиків) одна на одну (вежа, гірка); робити нескладні перекриття (ворота, бу­динок); закріплювати елементарні конструктивні вміння: на­кладати, викладати, ставити, приставляти, прикладати, за­микати простір (стіл, стілець, ліжко і лава; доріжки — коротка і довга, гірка із сходами і спуском). Спонукати дітей називати одержані елементарні споруди. ІІ мол.гр. Конструювання з будівельного матеріалу. Заохочувати дітей розрізняти і правильно називати основні будівельні де­талі (цеглинка, кубик, пластина, призма), споруджувати не­складні будівлі, застосовуючи раніше набуті вміння (накладання, приставляння, прикладання), використовувати в будівлях деталі різного кольору.Оволодівати простими прийомами конструювання: ви­кладати цеглинки плазом (горизонтально) і міцно приклада­ти одну до одної, розміщуючи їх на площині в одну або дві лінії (стежка до будинку, дорога для машини, залізнична або трамвайна колія).Формувати вміння ставити цеглинки, пластини верти­кально (по колу, прямокутнику), щільно одна до одної або на певній відстані одна від одної (паркан, загорожа для тва­рин, ворота); змінювати будівлі двома способами: замінюванням одних деталей іншими; добудовуванням споруди у висоту, довжину (низькі і високі ворота, низькі і високі баш­точки, короткий і довгий поїзд).Учити розрізняти просторові ознаки споруд (коротка — довга, вузька — широка, низька — висока) і правильно по­значати їх словами. Сер.гр.Конструювання з будівельного матеріалу. Спонукати дітей правильно називати деталі будівельного матеріалу — кубик, цеглинка, брусок, призма, пластина (довга та корот­ка, вузька та широка), циліндр, арка; використовувати їх з урахуванням конструктивних властивостей (стійкість, фор­ма, величина).Учити аналізувати зразок споруди: виділяти основні частини й розрізняти їх за величиною, формою, встановлю­вати просторове розташування частин одна відносно одної(у будинках виділяти стіни, перекриття, дах; у машині — мо­тор, кабіну, кузов тощо).Орієнтовна тематика: меблі для ляльок (великі і малі), будинки (високі і низькі), мости (довгі і короткі, широкі і вузькі), машини, гаражі, ворота (високі і широкі). Учити будувати різні конструкції одного й того самого об'єкта (будиночки, трамвайчики); самостійно перебудову­вати їх у висоту, довжину й ширину; споруджувати найпро­стіші будівлі відповідно до розміру іграшки, використовува­ти їх у грі (ліжко для ведмедика, хатка для ляльки або зайчика).Заохочувати вживати слова, що означають просторові ознаки (короткий — довгий, вузький — широкий, низький — високий) і просторові відношення (ліворуч — праворуч, попереду — позаду, зверху — знизу).Конструювання з різних матеріалів. Озн дітей з новими видами матеріалу (папір, природний, викидний і штучний матеріали) та їх конструктивними властивостями.Учити згинати прямокутний аркуш паперу навпіл, спо­лучаючи сторони і кути (книжка чи альбом, прапорці для прикрашання ялинки); прикле­ювати до основної форми деталі (до будинку — вікна, двері, димохід; до автобуса — колеса, двері, вікна).Залучати дітей виготовляти вироби з штучного матеріалу; каштанів, жолудів, яєчної шкаралупи, соломи, поролону, целофану (їжачки, човник з віт­рилом, поросята, жучок, сонечко); добирати його відповідно до задуму і призначення виробу.Спонукати вихованців поєднувати у виробах (стіл, сті­лець, телевізор, поїзд) коробки й інші готові форми; вико­ристовувати для скріплення частин клей, пластилін. Стар.гр. Конструювання з будівельного матеріалу Учити дітей самостійно аналізувати зразки будівель, виділяти частини, встановлювати їх призначення і просторове розміщення.Виробляти вміння використовувати різноманітні за фор­мою і величиною пластини (довгі, короткі, широкі, вузькі, квадратні, трикутні), бруски, арки; об'ємні геометричні фор­ми (куб, призма, циліндр, конус), а також площинні (квад­рат, прямокутник, трикутник, круг). Формувати узагальнені способи конструювання (створення цілого з деталей комбі­нуванням, надбудовуванням і прибудовуванням, заміною од­них деталей іншими тощо)Орієнтуватися в просторі відносно себе та інших пред­метів (ліворуч — праворуч, попереду — позаду, зверху — знизу, навколо)Формувати вміння конструювати за задумом дорослих і власним задумом, малюнком, фотографією, зразком, за схе­мою, запропонованою дорослим, і уявляти схему майбутньої конструкції.Орієнтовна тематика: автомобіль, гараж, трамвай, літак, поїзд, катер, житловий будинок, магазин, бібліотека. Учити дітей споруджувати колективні будівлі, працювати разом, поєднувати свої будови відповідно до єдиного задуму й використовувати під час гри.Орієнтовна тематика: школа, дитячий садок, зоопарк, вулиця, палац культури, стадіон тощо.Конструювання з різних матеріалів. Удосконалювати вміння в роботі з папером: складати аркуш прямокутної чи квадратної форми вчетверо (шафа, ширма), згинати по діа­гоналі (вертушка, кошик,), у різних напрямах (стріла, човник, склянка). Учити виготовляти іг­рашки з готової викрійки (шапочка, коробка); виготовляти іграшки, сувеніри, предмети для оформлення інтер'єру з природного (шишки, жолуді, черепашки, солома) й інших матеріалів (коробки, горіхова і яє­чна шкаралупа, поролон, пінопласт).Орієнтовна тематика: іграшкові меблі — телевізор, ди­ван, стіл; ялинкові прикраси — клоун, жар-птиця; вантаж­ний автомобіль; чайний сервіз; казкові образи тощо;робити з поролону нескладні іграшки (зайчик, лялька-неваляйка). Створювати колективні роботи за змістом казок «Троє поросят», «Колобок» та ін. З паперу і покидькового,природного матеріалу - вперше у середній групі. Будівельний матеріал - починаючи з ІІ молодшої групи. Конструювання і першій і другій молодших групах - знайомство з кубиками, цеглинками, їх формою, розміром, положенням (стоїть, лежить). Вчать розташовувати по горизонталі (потяг) накладування ( ворота, будинок, загорожа). Слова - великий, маленький, малий, довгий, короткий, високий, низький. 20.Вимоги до аплікаційного образу і показу прийомів наклеювання. Основні завдання навчання аплікації наступні: 1)розрізняти геометричні форми, з назвами ( коло, квадрат, овал, прямокутник, трикутник, ромб). 2) знайомити з основними додатковими кольорами і їхніми відтінками, оволодіваючи вмінням складати гармонію сполучення. 3) знати величини й кількості: більші, маленькі форми; одна форма більше (менше) інший, одна, декілька, багато форм; 4) розвивати композиційні вміння: ритмічно розташовувати однакові форми в ряд або чергування дві або кілька форм; будувати зображення залежно від форми аркуша на смузі, квадраті, прямокутнику, колі. 5) складати зображення предмета з окремих частин; розташовувати предмети в сюжетній аплікації. Дослідження відомого педагога Н.П.Сакуліної показали, що успішне оволодіння прийомом зображення й створення виразного образа вимагають не тільки ясних уявлень про окремі предмети, але й встановлення зв’язків зовнішнього вигляду предмета з його призначенням у ряді предметів або явищ. Окрім загальної форми і кольору, увагу дітей привертають ріст та кількість частин. Так, в процесі аналізу предмета – неваляшки – діти відзначають, що ціле складається з куль – великого, середнього і два маленьких. В молодшій групі дітей вчать прийомам наклеювання: правильно тримати пензлик, набирати клею, акуратно намазувати на форму із зворотної сторони, користуючись серветкою, не здвигаючи, класти пензлика на підставку. У старшій групі деякі аплікаційні роботи ( наприклад, «Акваріум з рибками», «На луках») виконуються дітьми колективно. Кожна дитина виконує якусь певну частину композиції. Всі частини згодом об’єднуються на загальному фоні. Аплікація надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви творчих здібностей дітей. Так візерунок може бути складений як з готових геометричних, так і з рослинних форм, вирізаних самими дітьми. Приступаючи до роботи треба вибирати ті види промислів і творів майстрів, які доцільно використовувати. Краще якщо це предмети розповсюджені в побуті. Виконання аплікаційних зображень сприяє розвитку моторики руки, координації рухів. 17 Прийоми викладання, наклеювання та вирізування, їх послідовність у навчанні дітей аплікації. Аплікація-спосіб створення художнього зображення з різних фігур,які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тіло. В аплікація викор.різний матеріал:шкіра,волок,сукно,хутро,тканина,солома,папір.За зовні виглядом аплікація буває:силуетна(яка відтворює форми статури людини або інших предметів,що приймається в масі,тобто без деталей у середині контура здебільшого темною плямою на світлому фоні) та набірна(виконується із заздалегідь підготовлених різнокольорових елементів,які вирізуються відповідно до зображувальних контурів окремих деталей цілого).За змістом буває:предметна(відтворює будь-який один об’єкт у вигляді набору різнокольорових елементів відповідно до контуру та форми),сюжетна(відтворює епізод,події та явища) та декоративна.Техніка аплікації передбачає такі етапи:виготовлення зображення і закріплення його на тлі І мол.гр- Аплікація без наклеювання. Проводити з дітьми підго­товчу роботу до аплікації. З групками дітей чи індивідуально викладають на фланелеграфі готові форми контрастних кольо­рів, силуети знайомих предметів, тварин, птахів. Створюва­ти з них простіші композиції.Озн з матеріалами,на дотик розуміють що це не малюнок,а інша техніка. Орієнтовна тематика: каче­нята плавають на озері, курчата бігають на зеленому моріж­ку, квітучі луки, грибок, яблука на яблуньці Заняття з аплікації починаються з другої молодшої групи. В цій групі показ способу викладання і наклеювання дуже важливий. Процес викладання демонструвати так, щоб усі бачили,для цього застосовують фланелеграф,на якому вихователь розкладає фігурки так як вони будуть розташовані на аркуші паперу,тоді діти повторюють ці дії на столі. Процес наклеювання-перш за все фігурка кладеться на підкладку білою стороною до верху і намазується клеєм. Правильно тримаємо пензлик у руці,набираємо клей,зайвий залишаємо на краях розетки. Фігурку притримуємо пальцями лівої руки,а клей наносимо від середини до країв форми.Коли фігура намазана,пензлика кладемо і двома руками кладуть на потрібне місце.Зверху притискають серветкою,для прибирання зайвого клею. Діти повинні уміти викладати та наклеювати зображення,що склад з 2-3 частин одної та різної форми та величини. Орієнтовна тематика: лялька-неваляйка, курчатко, візочок, сніговик, будинок, ялинка. Середня група: вперше вводиться вирізування. Діти вчаться сюжетній та декоративній аплікації дотримуючись принципу послідовного ускладнення- від простого до складного з більшою кількістю деталей і форм.Тому основна увага направлена на засвоєння техніки роботи з ножицями, використовуючи показ прийому вирізування (інформаційно - рецептивний метод). На перших заняттях показують як тримати ножиці діяти ни­ми. Розрізання:споч діти розрізують упоперек вузькі, а потім ширші смуги паперу,потім роблять косі зрізи і вирізують з квадратів і прямокутників предмети круглої і овальної форм- цей прийом самий важкий.Слід направляти увагу дітей на те,якщо у квадратика зрізати куточки(треба повертати бумагу у руках)то вийде круг. Весь показ вирізання супроводжується словесним поясненням, вказівками, запитаннями, як виконати аплікацію.Також вих.-ль допомагає індивідуально дітям у яких не виходить вирізувати. Орієнтовна тематика: будинок, паркан, ялинка, човник з вітрилами, овочі, фрукти,рушник Старша група: - демонстрація вирізування на кожному занятті не потрібна, тільки коли щось нове чи складне. Вводиться симетричне вирізування(важливо звернути увагу дітей на те,що діти складають папір пополам і вирізують тільки половину форми) та метод обривання (пухнасте) здій без ножиць. Орієнтовна тематика: гриби, , квіти (ромашка, пролісок), ведмедик, літак, листопад, хмарки, «Зустріч Зайчика з Колобком», «Зима в лісі».Мол група – наклеюємо готові предметні картинки. Сер. група – сюжетні картинки (в ІІ півріччі) Старша група – наклеюють сюжет. (У ІІ півріччі вирізають самі) 1.Методи, прийоми та засоби ознайомлення дошкільників з природою, їх характеристика.Наочні методи: Спостереження – цілеспрямоване, планомірне сприйняття предметів і явищ навколишнього світу. Організовуючи з дітьми спостереження природи, вихователь рішає в цілому ряд задач: формує у дітей знання про природу учить спостерігати, розвиває спостережливість, естетично виховує. В природі організовують спостереження для формування знань про властивості, якості предметів і явищ, діти учаться розпізнавати форму, колір, величину. В ДНЗ проводяться епізодичні, заключні, порівняльні спостереження. Можуть проводитися в колективній та індивідуальній формі, можуть бути заплановані та позаплановані. 2) Розглядання картин, демонстрація кіно і діафільмів. Викорис-ня цих методів допомагає вирішити задачі: Уточнювати і конкретизувати уявлення, систематизувати, узагальнювати знання, формувати естетичне сприйняття. Практичні методи: гра – провідний вид діяльності, використовується для розширення уявлень дітей про доступи, явища і предмети природи. Для ознайомлення дітей з природою використовуються дидактичні, рухливі і творчі ігри.Словесні методи: використовують розповідь вихователя, читання художньої, природознавчої літератури, бесіди. Використання цих методів – конкретизують, поновлюють, уточнюють знання дітей про відомі явища природи. За допомогою цих методів систематизуються і узагальнюються знання дітей про природу.Оцінити результат можна методом: контролю, самоконтролю, методом бесіди (Чи може таке бути?)Прийоми: запитання (правильно підібране запитання повинно бути тією логічною драбинкою, якою рухається думка дитини, враховуючи її попередній досвід). Порівняння – використання.\ Засоби – предметно – образне підкріплення змісту навчання і виховання дітей (предмети і образи, які використовують)- можуть бути джерелом знань.- джерелом контролю.Засоби:- технічні – фільмоскоп, звукозапис, фільми.- наочні – картини, ілюстрації.- природні – виготовлення з дітьми і з допомогою батьків. Ілюстровані посібники – зображення тварин, явищ природи, коли предмет або явище не доступні дітям для спостереження (св. тварини, дикі тварини) великі, кольорові, реальні відображають умови життя.Діафільм – супроводжується пояснюється, порівнювати, (у всіх вікових групах) Кінофільм у ст групі. Настільні ігри – підбір карток із зображенням тварин, рослин, ст гр. зоологічне лото. Куточок природи в дошкільних навчальних закладах, його роль і значення в навчально – виховному процесі. Мета – забезпечення постійного безпосереднього спілкування дітей з природою. Завдання: спостереження за рослинами і тваринами протягом року; - організація трудової діяльності дітей; - естетичне, екологічне, гуманне виховання дітей; - створення умов для експер-ї роботи; - формування моральних якостей дітей. Сприяє розвитку гуманних почуттів, трудових навичок. Спілкування з природою позитивно впливає на дитину, робить її добрішою, пробуджує її кращі почуття. В куточку природи - рослини і тварини, рибки. Куточок природи влаштовують у світлій частині кімнати. Вимоги : розміщення кімнатних рослин повинно бути підпорядковане їхнім потребам у світлі,тепла тощо. Наприклад, птахам потрібне добре освітлене місце, а хом᾿ячку не можна залишатися в освітленому місці, бо це призводить до загибелі нічної тваринки; тварини і рослини повинні бути небезпечними для дитини. Не потребувати складного догляду, повинні змінюватися, мати естетичний вигляд. Акваріум-найкращим є прямокутної форми,не можна ставити біля вікна, бо це призводить до надмірного охолодження, розвитку зелених водоростей, найкраще розташовувати перпендикулярно до вікна стіни, не можна через мірна кількість,водорослі (ричія, пістія, валіснерія, та ін.), на дні пісок (2-3 см), чистять за допомогою сифона. У куточку природи можна утримувати тих птахів, які добре розмножуються в умовах неволі, хвилястий папуг канарок, клітку розташовують у світлому місці, але не на сонці. Савці: морська свинка та хом᾿ячок. Методики ознайомлення дітей різного віку з рослинами куточка природи.ІІ мол гр. – називати 2-3 рослини, їх частини (листок, квітка) находити однакові. Як доглядати за квітами і що це необхідно робити (бегонія, герань, бальзамін, примула, фікус, традесканція, драцена) Проводять ігри, заняття.Сер гр. – трудові доручення, полив, протирання листя. Намалювати стебло, гілки, листя, описують рослини (герань, бальзамін, плющ, виноград) Пров дид ігри, труд доруч. Ст гр. – чергування (познайомляться на занятті – обприскування, обрізання сухих листочків, рихлення. Для чого? Спостереження за рослинами.Дають змогу показати дітям різноманітність рослин, будову, способи розмноження, навчають прийомам догляду, формують уявлення про красу. Методики ознайомлення дітей різного віку з тваринами куточка природи.Мол гр. – рибки- золота, карась; птахи – канарейка, тварини – кролики (на час спостереження). Спостерігають, як вих. доглядав, допомагають (корм, вода). Спостерігають за поведінкою, як їдять. Загадки, питання, заняття.Сер гр. – вчити доглядати (совочки, сачки, ганчірки) Спостер за поведінкою, назва частин тіла. Риби – золота, вуалехвіст, телескоп. Птахи – канарейка. Ссавці – кролики.Ст гр – чергування, знайомство на занятті з роботою чергових. Спосіб пересування, від будови тулуба, повадки, про їх життя в природі, користь для людини. Рибки – вуалехвіст, телескоп. Птахи – папуга, кенар. Ссавці – морська свинка, хом’як. 3. Використання природи у вихованні дітей в історії західної прогресивної педагогіки (Я.А.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Фребель).1. Я.А.Коменський (1652 – 1670 зробив великий внесок у розроблення питання про роль природи у вихованні дітей. Вважав, що вже з раннього віку слід давати дітям потрібні знання про природу. У творі «Материнська школа» зробив спробу визначити обсяг знань, які повинна засвоїти дитина в перші 6 років. Вважав, що пізнання природи дитиною повинно починатися з реальних явищ і предметів. Наочність називав «Золотим правилом навчання». Поряд із спостереженням реальних предметів, розглядання ілюстрацій повинно допомагати дітям у пізнанні природи. Ж.Ж,Руссо (1712 - 1778 ) був прихильником природного виховання, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи. Вважав, що повноцінний фізичний розвиток можна здійснювати лише виховуючи дітей серед природи. Чудовими засобами фізичного розвитку вважав прогулянки на лоно природи,а також різноманітні ігри з природним матеріалом – снігом, водою. У творі «Еміль, про виховання» радив виховувати у дітей увагу до явищ природи, тоді вони стануть допитливими. Важливого значення під час ознайомлення дітей з природою надавав іграм з природним матеріалом. Високо цінував ознайомлення з природою в дитячому віці для розвитку аналізаторів. Ф.Фребель.(1782 – 1852). Засновник дитячих садків у Німеччині Ф.Фребель,на його думку діти більшу частину часу повинні проводити на відкритому повітрі, в саду, під безпосереднім впливом природи. Основні педагогічні ідеї Ф.Фребеля відображені у книзі «Дитячий садок». Він вважав природу невичерпним джерелом для здійснення розумового, морального виховання. Догляд за рослинами, тваринами, вплив на природу формують дух і пізнання дитини, її характер і почуття, є джерелом для внутрішнього морального вдосконалення.Ф.Фребель важливого значення надавав ранньому залученню дітей до праці. На його думку. Він розробив детальні рекомендації для створення городів у дитячих садках і організації праці дітей на них. Розробив систему рухливих ігор, побудованих на наслідуванні явища природи, тварин, (ігри в математика, в квіти, кота і миші), всі ігри супроводжуються пісеньками. 4. Методика ознайомлення дітей з природою восени. Ознайомлення з природою є важливим розділом навчально – виховної роботи в д/закладі. Вихователь здійснює такі завдання: 1) формування уявлень і понять про предмети і явища природи і зв’язки між ними. 2) розвиток мови і мислення, допитливості, спостережливості. 3) сенсорне виховання; 4) виховання любові до природи, бережного, дбайливого ставлення до тварин, рослин. 5) виховання інтересу до праці, виховання працьовитості, формування трудових навичок і умінь; 6) естетичне і психічне виховання. Запорожець писав: «Величезна кількість знань і умінь, яких набувають діти в цьому віці засвоюються враз і формуються навічно, до кінця життя». Кожну подорож у природу Сухомлинський називав уроком мислення. Для ознайомлення з природою використовуються спостереження, експерименти, праця дітей, ігри, кінофільми, картини, розповіді, бесіди, художня література. Одні забезпечують безпосередній процес, інші опосередкований. Дітей 2 мол групи – ознайомлюються з методами безпосереднього спілкування з природою. Осінню вчать розрізняти овочі за формою, кольором, смаком, вправляються в називанні. Вчать пізнавати і називати знайомих тварин, деякі особливості зовнішнього вигляду і звички. Нежива природа – помічати стан погоди: світить сонце, іде дощ. Тепло – скидаємо пальто, дме вітер – шелестить листя. Встановлюють взаємозв’язок між природою і предметом. Жива природа – уміють знаходити дерева, кущі, помічають забарвлення листя, квітки. У куточку природи спостерігають за рослинами, працею вихователя. Середня група – формують уявлення про вирощування овочів, фруктів, знання про кімнатні рослини, тварин куточка природи, догляд за ними. Про диких тварин, зовнішній вигляд залежить від умов життя. Нежива природа: Осінні зміни у природі, спостереження за хмарами з яких іде дощ, визначення сили вітру, теплий чи холодний вечір? Осінній дощ холодний, вода в водоймах темна і холодна. Залежність стану ґрунту від погоди, земля тепла та суха, після дощу – мокра, слизька. Похолодало, сохне трава, сонце гріє менше, відцвітають квіти, жовтіє і відпадає листя. Відрізняють за стовбуром і формою листя хвойні і листвяні дерева, з дорослими збирають врожай, доглядають за квітниками, підгодовують птахів, знають що залишаються зимуючі птахи, спостерігають за жабами і комахами. Старша група – систематизувати уявлення про осінні зміни в природі, положення сонця, опади, стан ґрунту, поведінка тварин восени, підготовка до зими. Уточнити знання про мешканців куточка природи, способів догляду за ними, поливання, розпушування ґрунту. Конкретизувати знання про диких тварин. Нежива природа: - встановити причину і послідовність сезонів. Розпізнавати пізню і ранню осінь. Жива природа: - Узнавати їстівні і не отруйні гриби, злакові, збирання врожаю, ягід, які містять вітаміни. Зберігають насіння квітів для годування птахів. Садять цибулю, сіють овес. Тваринний світ: - помічають цікаві явища поведінки комах, птахи збираються в зграї, поняття перелітні птахи, зимуючі. Взаємозв’язок між зникненням корму і відльотом птахів. 5. Погляди вітчизняних педагогів першої половини 20 століття про використання природи у всебічному вихованні дітей дошкільного віку (К.Д.Ушинський, Є.М.Водовозова, О.С.Симонович) Видатний педагог К.Д.Ушинський (1824-1871). Який вважав неможливим здійснення початкового навчання без природи, називав природу «всерозвиваючою» і у своїх працях розкрив можливості використання її для розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей. Спілкування з природою допомагає дітям розвивати розумові здібності. Тому складаючи книги для початкового навчання «Ріне слово» і «Дитячий світ» він використовував природознавчий матеріал рідної природи. Серед наочних методів важливу роль відводив спостереженню, саме воно збуджує думку дитини, розвиває допитливість, важливе місце в озн. природи відводив картинам., широко використовувати художню літературу, казки, загадки, які допомагають розширювати уявлення дітей про природу.Книги містили відомості про неживу природу, рослини, тварини. Учениця Ушинського Водовозова Є.М. (1844-1923) визначила коло предметів і явищ природи з якими слід ознайомлювати дітей, а також диференціювала їх для дітей різного віку. Основні погляди на роль природи у вихованні дітей дітей знайшли своє відображення у її книзі «Розумове і моральне виховання дітей від першого виявлення свідомості до шкільного віку». Рекомендований нею обсяг знань стосувався сезонних явищ у природі, життя рослин і тварин. Рекомендувала широко використовувати прогулянки і екскурсії,які повинні супроводжуватися постійно словом, великого значення надавала праці в природі: виділити дітям клаптик землі. Нею були написані серії оповідань « З російського життя і природи». Створила очерки та оповідання про природу. Розробила програму практичних спостережень в навколишньому середовищі та природі. Розробила різні види дитячої праці в природі. Видатний педагог і організатор дошк. справи Тихєєва Є.І. (1866-1944) розглядала природу як елемент середовища, без якого не можна виховати здорову, всебічно розвинену людину. Спостереження в природі, підкреслювала вона – найвірніший шлях розвитку дітей. Велике місце має організація трудової діяльності на городі, квітнику, в куточку природи за методом Тихєєвої в ДНЗ. Вона практично розвинула і вперше практично втілила ідею використання природи у всебічному розвитку дітей на основі прогресивних пед. поглядів.У 1928 р. нею було підготовлено план –програму ознайомлення дошкільників з природою, вона передбачала поступове ускладнення матеріалу, по порам року. Л.К. Шлегер (1863-1942) - видатний діяч дошкільної педагогіки. У поглядах Шлегер («Практична робота в дитячому садку») визначалось, що основне завдання ознайомлення з природою – пробудження інтересу у дітей, яке досягається як спостереження за явищами природи так і щоденними розгляданнями ілюстрацій. Спостереження у природі цінні для розвитку у дітей уміння розрізняти форму, величину, звуки, запахи. Зміст праці і спостережень, підбір матеріалів для кутків природи, розроблені видатним педагогом не втратили свого значення і тепер і використовуються в роботі ДНЗ. 6. Українські педагоги – науковці про формування особистості дитини дошкільника засобами природи (А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський) 1.У поглядах Макаренка (1888-1939) привертає увагу оцінка праці в природі як важливого фактору формування особистості з його точки зору, провідна роль у формуванні моральних рис особистості належать правильно організованій трудовій діяльності. В лекціях для батьків вказує на потребу залучати дітей до ср. праці. В творі «Педагогічна поема» він високо оцінює досвід організації ср. праці і її вплив на формування фізичних і моральних якостей. Видатний Український педагог Сухомлинський (1918-1970) важливого значення надавав природі, як засоби фізичного, розумового, морального та естетичного виховання. Для реалізації виховного потенціалу природного оточення Сухомлинський організує школу під блакитним небом. Для зміцнення фізичних сил дітей Сух – кий радив проводити більше часу серед природного оточення. Він організовує прогулянки у ліс, поле, на луки, де діти ходять босоніж, дихають цілющим повітрям, захоплюються простором і неповторною красою природи. Особливу роль він відводив природі, спілкуванню з нею, як фактору розумового розвитку в книзі «Серце віддаю дітям». У школі під блакитним небом велася підготовка до цікавого і доступного навчання. Кожну подорож в природу називав уроки мислення, уроки розвитку розуму. Спілкування з природою – засіб формування високих моральних якостей, допомагає зрозуміти дітям велич людської праці, формує емоційні почуття, пробуджує творчу думку. 7. Зміст роботи з ознайомлення з природою в дитячих садках середина ХХ ст. за методом Є.І. Тихєєвої, Л.К. Шлегер. Видатний педагог і організатор дошк справи Є.Г.Тихєєва (1866-1944) розглядала природу як елемент середовища, без якого не можна виховувати здорову, всебічно розвинену людину. Великого значення надавала спостереженню. Саме у спілкуванні з природою слід здійснювати сенсорне виховання. Спостереження в природі, підкреслювала вона – найвірніший шлях до розвитку мови дітей. Важливо під час спостереження використовувати художню літературу для посилення вражень від того, що спостерігається дітьми. Вона практично розвинула і вперше практично втілила ідею використання природи у всебічному розвитку дітей на основі прогресивних педагогічних поглядів. Велике значення надавала організації трудової діяльності на городі, квітнику, в куточку природи. Вона практично розвинула і вперше практично втілила ідею використання природи у всебічному розвитку дітей на основі прогресивних пед поглядів. Високо оцінювала вплив природи на естетичне виховання дітей. У 1928 році Тихєєвою було підготовлено план – програму ознайомлення дошкільників з природою. Вона передбачала поступове ускладнення матеріалу від групи до групи, що давало змогу створити у дітей уявлення про цілісні явища в природі на кожну пору року. У поглядах Л.К.Шлегер (1863-1942) «Практична робота в д/садку», відзначалося, що основне завдання ознайомлення дошкільників з природою – пробудження інтересу у дітей, яке досягається як спостереженнями за явищами природи, так і щоденним розгляданням ілюстрацій. Спостереження у природі цінні для розвитку у дітей уміння розрізняти форму, величину, звуки, запахи. Видатні педагоги приділяли надзвичайно велику увагу сенсорному вихованню. Головним завданням сенсорного виховання є: 1) +-0формування у дітей системи перцептивних дій (сприймання); 2) формування у дітей сенсорних еталонів; 3) навчання дітей самостійно застосовувати сенсорний еталон у власній діяльності. 8. Планування та облік роботи по ознайомленню дошкільників з природою. Основні вимоги до планування полягають у науковості, правильності, визначення перспективи, черговості виконання завдань, орієнтації на найновіші досягнення науки, передовий досвід, гнучкість, здатність чітко і швидко реагувати на зміни. План надає педагогічному процесу цілеспрямованості, забезпечує розташування програмного матеріалу у часі, підносить керівну роль вихователя. Основна мета планування-послідовне виконання програми дитячого садка по ознайомленню з природою , в якій закладено той обсяг знань,умінь, навичок, що забезпечуватиме всебічний розвиток дітей у процесі ознайомлення з природою. Принципи під час планування системи занять по ознайомленню з природою є такі: 1) Врахування основних етапів засвоєння знань ( початкове сприймання, розширення і узагальнення знань і вмінь). 2) На заняттях по ознайомленню дітей з природою при їх плануванні потрібно за змогою передбачити використання методів що забезпечують безпосередній контакт дошкільників з реальними об’єктами природи.3) Планування занять з розділу «ознайомлення з природою» необхідно інтегрувати з іншими розділами. (закріплення через використання худ. літ-ри, роз-ня картин на заняттях з розв. мови) Під час планування повсякденної роботи слід виходити з таких положень:1) зміст повсякденної роботи з дітьми повинен відображати сезонні зміни, що відбуваються в природі. 2) планування повсякденної роботи має здійснюватись у найтіснішому зв’язку з заняттями, передбачити що в процесі повсякденних спостережень праці, ігор формується значний фонд конкретних знань, умінь, навичок, без яких неможливий процес узагальнення. 3) під час планування повсякденної роботи по ознайомленню з природою слід передбачити що ознайомлення з тим чи іншим об’єктом природи повинно включати кілька фаз в його розвитку, а тому його потрібно вести протягом певного часу, часом тривалого часу. Планування повинно здійснюватися з урахуванням основних дидактичних принципів планування: 1) забезпечення формування моральності особистості дитини; 2) науковості; 3) врахування індивідуально- вікових особливостей дітей; 4) цілеспрямованості; 5) доступності; 6) енциклопедичності; 7) гуманізму; 8) народності; 9) демократизму; 10) краєзнавчий принцип. 9. БКДО України (1998 р.) про зміст і завдання сфери життє-ті «Природа». Аналіз розділів прогр. «Малятко», «Дитина» з ознайомлення з природою. БКДО – сфера «Природа – формує елементарні відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї у галузі «природа планети Земля», складають відомості про природне довкілля як цілий організм, в якому взаємодіють повітря, вода, грунт, рослини, тварини. Компетентність у галузі «Природи космосу» становить елементарні уявлення про зорі (сонце), планети і в тому числі планету Земля, Місяць. ^Сфера життєдіяльності^"Природа^"^Зміст і завдання. Зміст – формує елементарний природний світогляд, несе ціннісні – змістову наповненість за екологічним та природничим напрямами, сприяє усвідомленню дитиною себе, як частини природи, формує відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї. Метою сформування елементів екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, розвитку у дитини позитивного емоційно – цілісного ставлення до природного довкілля, формування реалістичних уявлень про явища природи, практичних умінь, дбайливого ставлення до її компонентів. Специфіка сфери «Природа» зумовлена сучасним науковим баченням світобудови, що розглядає живі організми не як само відтворення, а як такі, що є складовою біосфери, Це й визначило основні змістові лінії БКДО, а саме: «Природа планети Земля» і «Природа космосу». Порів-ий аналіз програм «Мал.» і «Дит. і ознайомлення з природою. Дитина За структурою матеріал прогр.скомп-й за віковими групами, а не за розділами. Кожний вік.гр. відповідає певна назва: «Наші малята», «Дослідники, чомусики», «Наша ст. група,» «Від гри до навчання». Ця програма містить розділ з природи «Віконечко у природу». Матеріал природи розміщений за сезонами: осінь, зима, весна, літо. Дітям даються знання по схемі: нежива природа, жива природа, турбота про здоров’я. Завдання цих розділів деталізовані та систематизовані. Недолік полягає в тому, що вона скомпонована за віковими групами, що не дозволяє дати змогу уникнути жорсткої адресованості програмових вимог. За змістом. Мол. група (Осінь) Нежива природа: Сонце на початку осені яскраве. Дедалі осені дні стають прохолодніші. Вітер частіше дує. Опади – грози, грім, мокрий сніг. Грунт – земля чорна. Суха земля – тверда, мокра – липне. Вода – прозора, без запаху, тече. Жива природа: Рослини: Де ростуть. Бувають різними, потребують догляду. Ознайомлювати із змінами в різні пори року. Тварини: Особл.і зовніш. будови, умови їх існування, спосіб живлення, пересування, зміни в житті тварин. Турбота про здоров’я. Як треба одягатись? Одежа залежить від погодних умов Малятко За структурою матеріал програми скомпонований не віковими розділами, а за групами, У розділі «Рідна пр-да» чітко простеж. Екол.спрям-я прогр-го мат-лу. Програма містить системні знання, які відносять до формування загальних природних уявлень. Весь матеріал розділу «Рідна природа» сплан-й за вік.гр.. Ознай-я з при-ою вводиться у ранньому віці (2-й рік життя) до підготовчої групи. Зміст матеріалу по озн. з природою поділяється на такі підгрупи: нежива природа, рослини, тварини. З 2-ї мол. групи вводиться підрозділ «Охорона природи». В кінці кожної вік. Гр. подані показники засвоєння змісту в кінці року. Прогр розр-а на вих-ів які мають досв.роб., а також базові знання з природи. За змістом: Мол. група (Осінь) Нежива природа: Зранку, ввечері – сонце низько над землею, в день – високо в небі. Розширювати уявлення про воду. Дощ і сніг – вода. Спостерігати за станом землі. Вийти визначити стан погоди. Характерні ознаки пір року. Жива природа: Рослини: Назвати 2-3 види дерев, квітучих культурних та кімнатних, 6-8 видів овочів та фруктів. Знати будову наземної частини рослин, дерев. Тварини: Вчити розрізняти 2-3 види птахів, розширювати знання про тварин найближчого оточення даного регіону. Охор. природи, вчити доглядати за росл. і тваринами 10. Методика вивчення природи рідного краю в дошкільному навчальному закладі.У кожної людини є батьківщина, столиця країни, знати чим багата Україна (хліб, вугілля, льон, метал, енергетика), ріки (Дніпро, Південний Буг, Тиса), гори (Карпати, Кримські). Виховувати інтерес до природного колориту тієї місцевості, де розташований дитсадок. Знайомство з рідним краєм починаємо з молодшої групи, далі даються більш складніші знання, дітей водять на екскурсії, щоб помилуватися природою рідного краю і в водночас вивчити назви дерев, кущів, квітів. Привчають берегти природу. Оскільки навколишнє середовище є основним джерелом інформації. Прогулянки в 1 і 2 половині дня проводяться для відпочинку дітей і продовження пізнавальної і виховної роботи з ними. На прогулянці організовують спостереження за типовими, характерними ознаками найближчого оточення. Особливістю краєзнавчих уявлень є їх універсальність і необмежена варіантність використання, починаючи з 2 мол групи. Тому для проведення занять вих.-ль добирає частіше індивідуально групові групи 8-10 дітей, яка дає можливість диференціювати індивідуальну роботу з кожною дитиною. Під час заняття ознайомлення з рослинами, показ рослин та її обстеження необхідно продумати, після її обстеження дітей залучають до розгляду та обстеженню дерев і кущів, дають змогу порівняти.При обстеженні вих.-ль використовує різні прийоми, щоб дитина засвоювала кольори, твердість стовбура, гладкість листків. Особлива увага звертається на свята і дозвілля. Для розширення дитячого уявлення добираються прості за змістом і доступні за формою твори, краще український фольклор. Дозвілля може включати розігрування забавлянок, зміст яких має краєзнавчо – природничу спрямованість. На початку спостереження його зміст вих.-ль продумує пояснення, загадковість описів. Цільові прогулянки і спостереження. Краєзнавчий зміст праці дорослих є основною в цій роботі педагога з дітьми. (Ознайомлюючи з працею батьків вих.-ль може розпочати розмову з дітьми віршем «Помічники». Екскурсії по вулицях і майданах прилеглих до дит. закладу: Це дає можливість вих.-лю показати їх суттєві ознаки – вулиці і майдани, чим вони відрізняються і чим схожі. Знайомляться з атрибутами вулиць, майданів, їх призначення (назву має кожен майдан і вулиця, основним атрибутом майдану є пам’ятник або меморіал). 20. Обсяг знань, умінь і навичок дітей різних вікових груп з ознайомлення з природою взимку. В молодшій групі дітей знайомлять з тим, що сонце світить але не гріє, низько, холодно, у 2 половині зими сонце з’являється частіше. Наприкінці – відлига, сонце піднімається вище, дні довші. Дмуть поривчасті вітри, небо вкривається хмарами, на кінець зими – блакитне, ясне. У холодну погоду сніг – скрипить, у теплу липкий. Земля тверда, мерзла. Лід гладенький, твердий, холодний. Сніг розтає – калюжі. Бурулька – прозора, слизька. Рослини, квіти засохли, дерева стоять без листя, хвойні – зелені. Кімнатні рослини зелені. Розпізнають дерева за кольором (береза, липа). Не видно мурашок, птахи шукають собі їжу, білка їсть горішки що запасла влітку. Середня група – дати конкретні знання про зміни у природі пов’язані з приходом зими (сніг лежить на деревах, кущах, блищіть на сонці) птахи відлетіли у теплі краї, а ті що залишились не співають. Під час відлиги на деревах якщо вдарять морози – з’являється лід. Вітер піднімає сніг із землі і переносить його в інші місця (заметілі). На початку зими бувають холодні тумани, ожеледиця. Властивості, ознаки снігу, льоду: по льоду можна кататися на ковзанах, дерева не ростуть але вони живі. Формувати дослідницькі вміння під час догляду за кімнатними рослинами. Познайомити з хом’ячком ( зовнішній вигляд, чим живиться?). Вчити розпізнавати лисицю, вовка, зайця виявляти подібні й відмінні ознаки у цих тварин. Ознайомити з правилами охорони птахів взимку.Старша група – дні короткі ночі довші. Продовжувати вчити описувати погоду зимового дня. На гілках тільки бруньки. Насінники, кореневища, цибулиння зимують під снігом, комахи сплять. Перелітні птахи повернуться весною, у мороз птахи настовбурчують пір'я. У пошуках їжі лисиці, вовки, зайці. Знання про охорону диких тварин.

10. Дидактичні ігри у формуванні елементарних мате мат. уявлень у дошкільників, їх місце в режимі дня. Дидактичні ігри застосовуються у навчанні та вихованні всіх вікових груп дітей. Для уточнення, закріплення початкових матем. знань, умінь порівнювати величини, визначати форму, орієнтуватися в часі з дітьми д/віку проводяться д/ігри. У д/ігр уточнюються, закріплюються і розширюються знання дітей, їх уміння. Кожна д/гра сприяє розумовому розвитку дітей, розвитку мислення і мови. Д/гри з математичним змістом вимагають від дитини вмінь порівнювати, робити узагальнення, висновки. Уявлення дітей про форму стають більш усвідомленими. У д/грі закріплюються і поглиблюються ті знання і вміння, що вивчались на заняттях з математики. У таких іграх формуються уміння дітей знаходити схожість і різницю, порівнювати, узагальнювати. Дітям важко засвоїти поняття сьогодні, завтра, учора вони носять відносний характер. Ігри з матрьошками, башточками, розбірними грибками спрямовуються на засвоєння вмінь порівнювати предмети за їх величиною, будувати ряди величин. Д/ігри з розрізними картинками, кубиками, мозаїками сприяють розвитку вміння складати з частин ціле, засвоєнню, що ціле завжди більше його частини. Так, ігри для молодших дітей з пірамідками, мотрійками, а ігри для старших дітей «Якої іграшки не стало», «Лічи далі», «Назви сусідів» та інші дають змогу закріпити, уточнити, активізувати у дітей їх знання. Перевага цього методу в тому, що гра, як правило, викликає підвищений інтерес дітей, вони діють з емоційним підвищенням, значно менше стомлюються. Д/гра передбачає повторення і вправи. Коли д/гра використовується в системі з чітким виділенням специфіки знань, то вони можуть стати ефективним засобом формування знань. Як правило, вихователь на занятті використовує кілька методів. Цілеспрямовано добираючи методи і прийоми навчання дітей на занятті і в повсякденному житті, вихователь забезпечує кращу якість математичних знань, умінь, навичок. 11. Особливості сприймання дітьми геометричних фігур та форми предметів (на основі сенсорного сприйняття) Геометричні фігури – об’єкти, які не змінюють своєї форми і розмірів при будь – яких переміщеннях, тобто вони мають властивості абсолютно твердих тіл. Геом. Фіг.- еталони, за допомогою яких людина визначає форму предметів. Форма, як і розмір обмежує предмет від інших в просторі. У дітей рано виникає уявлення про форму - вони можуть бачити і відрізняти в грудному віці. Якщо предмет добре знайомий знаходиться в незвичному положенні, дитина може його не впізнати. Дитина не бачить форми різних предметів і не може узагальнювати форми предметів. Перші відомості про геометричні фігури діти досліджують в іграх. Граючи з дітьми педагог із самого початку вживає правильні назви геометричних фігур, але не прагне до того, щоб діти їх запам'ятовували, в цей період важливо розвивати сприйняття дітей нагромадити в них уявлення про різноманітні форми. Займаючись із групою малят, педагог показує і називає кулю, і проводить різноманітні дії з ним. Потім з'ясовує, якого кольору куля кожного із малят, чи котиться вона. Аналогічним способом дітей знайомлять з кубом. Для розвитку навичок обстеження форми й нагромадження відпов уявлень організовуються ігри для дітей з дошками, у вирізи яких опускають моделі плоских фігур: кулі, куба, паралелепіпеда (цеглинки), трикутної призми. Дітям показують і пояснюють, що кожна фігура поміщається (або проходить) тільки у виріз (отвір) своєї форми. Обводячи вказівним пальцем контур «моделі» або границі отвору (вирізу), педагог навчає дітей прийому дитикально-рухового обстеження форми предметів. Надалі можна попросити дитину спочатку показати потрібний отвір, а потім діяти. Далі діти опановують умінням порівнювати форму предметів не механічним підбором, а на око. На основі накопиченого сенсорного досвіду на спец заняттях дітей учать розрізняти і називати коло, куб, трикутник. Моделі геометричних фігур порівнюються попарно. Коли фігури порівнюють вперше, для демонстрації і як роздавальний матеріал використовують моделі фігур однакові за розміром і кольором. Далі дають фігури, що відрізняються кольором, потім і розміром. Велике значення надається навчанню дітей прийомам обведення контурів моделей геометричних фігур: простежування поглядом за рухом руки. Вихователь показує фігуру, називає її, просить дітей показати таку ж, а далі неодноразово обводить контур фігури вказівним пальцем, залучаючи дітей до спеціальної дії у «повітрі». Рух пальцями по контуру завершується проведенням рукою по всій поверхні фігури. Діти стежать за рухом руки педагога, а після самі обводять модель фігури й називають її. Властивості форми виявляють, пропонуючи дітям проробити ту або іншу дію. Так катаючи фігури, діти з'ясовують, що коло котиться, а квадрат не котиться. Важливо із самого початку сформувати в них правильні навички показу елементів. Вершина - це точка. Діти повинні ставити палець або вказівку точно в точку з'єднання сторін. Сторони багатокутника - відрізки. Показуючи їх, дитина повинна провести пальцем уздовж усього відрізка від однієї вешини до іншої. Кут - це частина площини, укладена між двома променями (сторонами), що виходять із однієї точки (вершини). Показуючи кут, педагог накладає вказівку на одну з його сторін і повертає її до збігу з іншою стороною. Діти показують кут, здійснюючи рух рукою від однієї сторони до іншої. Для дітей старших груп суттєве як і раніше має використання прийому дотиково - рухового обстеження моделей. З новими геометричними фігурами дітей знайомлять порівнюючи моделі із уже знайомим моделями або один з одними, куля з кубом, циліндр з кубом і кулею. Важливо організовувати різноманітні дії дітей з моделями фігур, тому що рівень уявлень про них визначається багатством досвіду сприйняття форми. Діючи з моделями, діти пробують їх катати, ставити в різні положення й виявляють їхню стійкість або нестійкість. Взаємне накладання однієї фігури на іншу (коло й квадрата, квадрата й прямокутника, квадрата й трикутника) дозволяє чіткіше сприйняти особливості фігур кожного виду, виділити їхні елементи. У процесі формування у дітей поняття про форму предметів ознайомлення їх з геометричними фігурами, перед дошкільними працівниками стоять конкретні завдання: розвивати уміння визначати форму предметів у цілому; формувати в дітей знання: про характерні ознаки геом. фігур як еталони при визначенні форми предме­тів; оволодіти різними способами порівняння предметів за формою, знаходячи спільне і відмінне; формувати розуміння про незалежність форми від ін­ших якостей предмета (кольору, величини тощо); розвивати окомір; оволодівати спеціальною термінологією. Ран вік –куля, куб, циглтнка, тригранна призма); 3 р. ж –куля куб, велика-маленька; 4 р.ж –коло, квадрат, трикутник; 5 р.ж.—прямокутник, циліндр; 6 р.ж.—класиф фігур за певними озн, чотирикутник, овал, круг, многокутник Займались богуславська, зінченко, рузська. 1 12. Використання елементів народної математики в навчанні дошкільників. Народна математика-це система народним матем знань про старовинне матем письмо, народні одиниці і прийоми вимірювання, народні матем прилади, способи лічби та обчислювання. Важливим значенням для розуміння та засвоєння таких понять є використання їх дітьми в навчально-виховному процесі та порівняння їх з сучасними математичними положеннями. Народна математика виникла з практичних потреб людей. Людям потрібно було уміти вимірювати площу, час. Для формування світогляду дітей важливе значення має розуміння ними практичної значущості математичних знань. Відтак озн дітей із елементами народ матем є дуже корисним. Цікавими для дітей є історичні відомості про розвиток математики. Щоб переконати вихованців у необхідності матем для життя людей, важливе значення має показ її в дії, використанні до розв’язування задань практики, одним з яких є вимірювання. Спочатку вихов проводить відпов бесіду, де на конкретних прикладах зясовує сутність завдання: що і як будемо вимірювати. Це міри, які завжди з «нами». Невелика різниця в їх розмірах в різних людей не мала особливого значення. Назви одиниць нагадують їм нам про походження від назв частин людського тіла: дюйм - ширина великого пальця, велика п'ядь - віддаль між витягнутими великим пальцем і мізинцем, ще такі вимірювання об’єму різких речовин око-1л, півока-0.5 л, кварта-150-250 гр. В основі інших лінійних мір лежали довжини добре відомих в даному середовищі предметів які дані безпосередньо від природи (наприклад, довжина зерна) так і виготовлених людиною знарядь праці, зброї, споруд. Більші віддалі вимірювались за допомогою простіших фізичних дій: ходьби, кінної їзди: існували й такі міри, як віддаль на яку можна кинути камінь, пустити з лука стрілу, віддаль, на яку чути ревіння бика. В дитсадку використовуються прості елементи народної математики. Перерахувати іграшки (змагання), хто далі пробіжить. Фізхвилинка. Розповідь вихователя, як в давнину виміряли бабусі. Вимірювання п'ядю - показ вихователя, закріплення назви. У повсякденному житті, наприклад слухаючи казку з викорис нар матем. Народ метем використовується на заняттях, екскурсіях, прогулянках, господарській діяльності, де діти навчаються спостерігати предмети і явища навкол світу. Отже народна матем є важливою та необхідною складовою розвитку дитини та формування її компетентності в різних сферах життя. 13. Час та його особливості. Методика формування уявлень про час у дітей дошкільного віку. Час є важливим фактором у житті кожної людини. Формування уявлень про час слід розпочинати ще в дош віці. Оволодіння часовими уявленнями допомагає дітям повніше і точніше сприймати навколишній світ, розвиває в них образне й абстрактне мислення. Відомий радян. психолог Б.Г, Ананьєв зазначав, що формування у дошкільників уявлень про час є необхідною передумовою передумовою успішного навчання у школі. Воно сприяє удосконаленню пізнавальної діяльності і розвитку мислення, збагаченню словника, розвитку таких якостей особистості, як цілеспрямованість, зібраність, цілеспрямованість, точність. Діти дошкільного віку починають сприймати і пізнавати, в основному чуттєво, деякі властивості часу: періодичність, плинність, необоротність. Спілкуючись з дорослими, під впливом спеціального навчання дитина оволодіває словником, який характеризує різні часові відрізки (незабаром, нешвидко, зараз, потім), частини доби (день, ніч), пори року, а також словником, який відображає плинність часу (сьогодні, завтра). Слід підкреслити, що формування часових уявлень дуже складне для дітей, тому що час відносний, він не має наочності і позначається в основному опосередковано, через зміст діяльності, і яка заповнює цей часовий відрізок: вночі сплять, вранці йдуть у дитячий садок тощо. Сприйняття часу, його відчування, за твердженням І.М.Сєченова, ґрунтується з одного боку, на можливості дроблення будь якого психічного процесу на окремі, іноді дуже малі, частини, а з другого, на узагальненні відчуттів, на можливості абстрагування часового компонента кожного явища. Вчений особливого значення надавав слуховому аналізатору та м’язовому відчуттю. Дитину у 3-4 роки вчать розуміти і правильно вживати слова, що вказують на дії «Було, є, буде» розрізняти і називати частини доби. Розуміти слова що вказують на тривалість часу «Довго, недовго, зараз, пізніше, раніше». Формуванню цих уявлень сприяє чіткий розпорядок дня. Ознайомлення з частинами доби слід починати з конкретних відрізків: день, ніч, ранок, вечір. З картинок на яких зображено певні частини доби, вправляти дітей в розумінні та позначення дій «Що ми |робимо зараз? Що ми будемо робити потім?». У середній групі уточнюються уявлення дітей про деякі відрізки часу, оцінюють послідовність дій: вчора, сьогодні, завтра. Поняття «швидко», «повільно» формуються у дітей у процесі без посеред спостережень за своїми рухами, рухами тварин, птахів, людей… Ігри, «Учора, сьогодні, завтра»…. Діти старшого віку засвоюють характерні ознаки пори року і усвідомлюють їх тривалість і стан. З порами року краще ознайомлювати попарно. Зима - літо, весна - осінь. Вихователь пропонує умовно зіставити пору року з кольором, закріпити в дид грі «Яка пора року». Для кращого засвоєння днів тижня та їх послідовності можна пояснити назву кожного дня. Також поглиблюють уявлення про часові відрізки, як ранок, день, вечір, ніч. іНазви частин доби зв'язують не тільки з конкретним змістом діяльності дітей і дорослих, але й з більш об'єктивними показниками часу - явищами природи (ранок-встає сонце). Як наочний матеріал використовують картинки або фотографії, де зображені діти в процесі різних видів діяльності протягом дня: прибирання постелі, ранкова гімнастика, умивання сніданок. 14. Методика формування уявлення дітей про величину предметів. Величина предмета—це його відносна характеристика, що підкреслює довжину окремих частин і визначає місце цоього предмета серед однорідних. Озн з величиною розглядається як частина математичного розвитку. Поняття «величина предметів» включає: порівняльну величину двох або кількох предметів розташованих на однаковій відстані від того хто сприймає; протяжність предметів у горизонтальному і вертикальному положеннях під тим самим кутом зору, тобто протяжність у довжину, ширину, висоту, оцінка товщини предмета; справжню величину предмета залежно, від відстані, з якої вона сприймається; порівняльну величину двох предметів. Виходячи із заданого змісту поняття «величина», можна сформулювати конкретні завдання, які треба виконати у роботі з дітьми дошкільного віку: розвиток у дітей орієнтувальний дій; вміння визначити величину предмета в цілому і виділив протяжність окремих параметрів; оволодіння різними способами, порівняння предметів за величиною; розвиток окоміра і аналітико-синтетичної діяльності; формування уявлення про еталони величини і оволо­діння спеціальною термінологією. Усі ці завдання реалізуються в єдності і строгій відповідності з віковими особливостями дітей. Велике значення у роботі з дітьми 4 р.ж. має первинне сприйняття нового маріалу. Виділяєть­ся новий параметр на предметах, де ця ознака яскраво ви­ражена і є переважаючою. Наприклад, при ознайомлені з довжино і шириною порівнюються смужки паперу, стрічки тощо. Змінюючи положення бруска, циліндра, діти бачать, що та сама протяжність при горизонт. по­ложенні предмета назив. довжиною, а при вертик. — висотою На 5 році життя дітей вчать порівнювати два предмети за допомогою третього предмета — умовної міри. У цьому віці можливе розуміння дітьми упорядкування величини у зростаючому і спадному порядках. Діти 6 року життя вчаться порівнювати і вимірювати протяжності, а також об'єм рідких і сипких речовин. Особливе значення у формуванні уявлень про порівняння предметів за величиною має розвиток у дітей окоміру. Для удосконалення окоміра треба посту­пово підводити дітей до розв'язування дедалі складніших окомірних завдань. У підготовчій групі діти засвоюють поняття глибоко-міко, важче-легше, відрізок. Вчать дітей вимірювати сантиметром. Старших дош озн також і з літром, кілограмом. Види вимірювання: прямий(за допом без посеред вимірювального приладу-лінійка, метр) та опосередкований (шукану міру визначають обчисленням на основі прямих вимірювань інших величин, зв’язаних з шуканою певною функціональною залежністю). Отже, протягом дош віку у дітей формуюються різноманітні знання, уміння в одиниці величини предметів. 15. Проблеми навчання дошкільників математики в сучасних дослідженнях (Н.Баглаєва, Т. Степанова, Г. Скірко, О.Фунтікова та ін.). Степанова Т.М. - наукове дослідження було спрямоване на формування математичних знань у старших дошкільників засобами індивідуалізації навчання, що означає працюючи з групою дітей бачити кожну дитину, враховувати індивідуальні психічні особливості, викликаючи інтерес до навчання. Запропонувала диференційовані програми з математики, що сприяє створенню комфортних умов для навчання. О.Фунтікова – зав. кафедри дошкільного виховання і початкового навчання Мелітопольського пед ін-ту, канд..пед.наук. Розробила моделі «Доба та її частини», «Час і пори року» які дають істотні демонстраційні переваги, що не були відображені на плоских моделях, і являють собою оптимальний варіант матеріалізації часових явищ, які досі діти не могли побачити і почути. Ці моделі поєднали у собі переваги колової та лінійної форм руху, взявши від першої коловий цикл, а від другої – лінійно-ритмічну зміну циклів; вони унаочнили динамічність реального моменту, яку діти усвідомлюють з великими труднощами; діалектично розкривають зміну діб, років. Діти ніби дістали можливість зазирнути в «лабораторію часу» побачити і зрозуміти суть часу, часових змін. Модель «доба та її частини». Модель складається з кількох витків (кількох діб)і має рухому муфту, що легко пересувається від нижнього витку до верхнього. Кожний виток спіралі відповідає одній добі й послідовно пофарбований у чотири кольори (рожевий-ранок, білий-день, синій-вечір, чорний-ніч). Отже, кожний виток чотириколірний, оскільки відповідає частинам доби. Кожний з чотирьох кольорів розташований над своїм кольором: рожевий над рожевим, білий над білим. Рухома муфта акцентує увагу на певній частині доби, а також наочно демонструє змінність, а отже, плинність часу та його необоротність. Модель «Час та пори року». Складається з кількох витків відповідно до кількості років (якщо на моделі три витки, йдеться про три роки, якщо шість-то про шість). Модель подібна до попередньої, але більша за розмірами і має чотириколірне забарвлення кожного витка. Виток спіралі - один рік - забарвлений у чотири (за кількістю пір року) кольори: зелений-весна, червоний-літо, жовтий-осінь, блакитна-зима. Витків має бути не менше двох, щоб унаочнити зміну одного року іншим. Якщо є потреба показати більший відтінок часу, наприклад шість років, то й відповідною має бути кількість витків. Колірне рішення описаних вище двох моделей не випадкове і пов'язане із забарвленням об'єктів живої і неживої природи. Так, навесні природа оживає - з'являється зелена травичка, на деревах - листя. Отже, визначальний для весни зелений колір. Літу як найяскравішій порі року «присвоїли» червоний і колір. Г.Сірко - у дослідженні показала ефективність поєднання різних видів занять, оволодіння дітьми різними знаннями (образотворча діяльність і математика, розвиток мови та математика) Н. Баглаєва - наукові інтереси - індивідуальне і диференційоване навчання математики старшими дошкільниками. 16. . П.Гальперін, В.Давидов, А. Леушина, Н. Менчинська та ін. пор проблему генезису поняття числа у дітей дошкільного віку. Внаслідок тривалого розвитку практичної діяльності і теоретичного мислення людина зуміла виділити для кожного класу скінченних еквівалентних множин спільну для всіх множин цього класу їх чисельну характеристику, яку можна виразити за допомогою числа 1, 2, 3 і т. д. Так, нарешті створюються поняття перших натуральних чисел. Дослідженнями про число займалися Гальперін, Давидов, леушина, менчинська. П. Гальперін займався поетапним засвоєнням матеріалу. Дослідження, проведені Леушиною, Менчинською, показали, що на сприйняття дітьми множин впливають якісно просторові фактори. Така тенденція зберігається у дітей мол. дошк. віку. Вони запропонували дітей 2-3 роки навчати прийому накладання однієї сукупності на іншу, звертаючи увагу на послідовність рухів під час накладання. Прикладання вимагає від дітей більше самостійності. Діти повинні викладати схожі за малюнком предмети. У дослідженнях М.М.Макляка та Н.О.Менчинської також показано, що засвоєння дітьми дошкільного віку понять числа і перших арифметичних дій носить усвідомлений характер, дитина досить рано використовує в засвоєнні кількісних предметів і просторових відношень між ними мислительні дії і операції(,аналіз, синтез, абстрагування, порівняння). Менчинська дійшла висновку про те, що в дітей рано формується поняття про співвідношення сприйняття множин і лічби на різних етапах оволодіння числом, що послужило в подальшому вдосконаленню змісту і способів навчання арифметики. Н.Менчинська пов’язує засвоєння дитиною числа з процесом мислення і формування наукових понять. Спираючись на дослідження Л.С.Виготського і Г.С.Костюка про значення навчання в розвитку дитини Г.М.Леушина дійшла висновку, що навчання повинно йти попереду розвитку, оскільки оволодіння знаннями, що виробило людство, сприяє перебудові всіх психічних функцій, піднімає дитину на новий щабель розвитку. Методика навчання лічбі, розроблена Г.М.Леушиною, ґрунтувалась на діях з наочно представленими множинами, що не сприяло формуванню в дітей понять про число. Завдяки її працям, методика вперше отримала систематизоване, наукове, психолого-педагогічне обґрунтування. Її методична концепція, суть якої в тім, що навчання лічбі повинно слідувати за оволодінням дітьми операцією з множинами і базувалися на попарному співставленні двох предметних груп, лягла в основу сучасної методики формування матем. уявлень. Щербакова займалась розробкою навчання дітей обчисленню та детально це описала в «Методиці навчання матем дітей дош віку». 1 17. Методика ознайомлення дошкільників із задачею. Види задач. Дітей підготовчої групи вчать розв’язувати арифметичні задачі на додавання і віднимання чисел в межах 10. підготовча робота проводиться у попередніх групах днз. Діти вчилися виділяти групи однорідних предметів за різними ознаками; виконували різні вправи, об’єднуючи 2 множини й вилучаючи частину множини. Задача—це найпростіша математична форма відображення реальних ситуацій, які водночас близькі і зрозумілі дітям і з якими вони щодня стикаються. Головне значення задач—розвиток кмітливості, здатності швидко виділяти головне, відкидати другорядне, уміло користуватися одержаним результатом для спрощення питання… У навчанні розв'язування арифметичних задач умовно можна виділити два взаємопов'язаних етапи: ознайомлення із структурою задачі, способами розв'язання її і навчання прийомів обчислення. При цьому діти значною мірою усвідомлюють зміст арифметичної задачі, вчаться формулювати арифметичну дію, аргументувати вибір дії, оволодівають прийомами додавання і віднімання. Важливо озн дітей з різними видами задач: знаходження суми і остачі; збільшення і зменшення числа на кілька одиниць; різницеве порівняння. Слід зазначити, що термін «типи задач» у роботі з дітьми не використовуються, а вживаються такі слова і вирази: «такі самі», «подібні», «нові», «зовсім інші», «порівняйте задачі, які ми розв'язували на минулих заняттях, з цими задачами». Навчання дош розв’язанню задач підводить їх до розуміння змісту арифметик дії(додавали-додали). Навчання дітей задачі слід починати з озн з структурою задачі: 1. умова, 2. запитання. У системі роботи з дош можна виділити кілька етапів залежно від типів задач: 1). полягає у розв'язанні і складанні задач на відношення «більше( менше)»на одиницю. Вираз «більше (менше)» на одиницю діти засвоюють при порівнянні суміжних чисел. На перших заняттях дітям пропонують «задачі-драматизації» (діти розігрують умови) Потім «задачі-ілюстрації»( малюнки, предмети допомагають провести обчислення). На цих заняттях основну увагу приділяють ознайомленню з структурою заняття, умінню дітей виділити числові данні, виконувати арифм. дії. На другому - третьому_занятті можна пропонувати дітям розв'язати усні задачі. Особливо корисно, щоб діти самі їх склали. 2). пов'язаний із ознайомленням дітей з новим типом задач - на знаходження суми й остатку. У групі 6го р. ж. вихователь пропонує тільки прямі задачі. 3). Задачі на різницеве порівняння чисел. Задачі третього типу розв'язують лише відніманням. При ознайомленні дітей з цим типом задач звертають увагу на основне--запитання у задачі. Тут ставимо запитання «На скільки?». Задачу слід починати із запитання. Отже, задачі 3-го типу допомагають вихователю закріпити знання про структуру задачі і сприяють розвиткові у дітей вміння розрізняти і знаходити потрібну арифметичну дію. Поряд із розв’язанням ариф.задач дітям пропонують ариф.приклади, які сприяють виробленню міцних навичок обчислювальноїдіяльності 18. Методика формування уявлень дітей про простір. Сприйняття простору дітьми раннього віку. У дітей сприйняття простору (у ранньому віці 4 – 5 тижнів) починає фіксувати очима предмет на відстані 1 – 1,5 метри. Перенесення погляду за предметами що рухаються починається з 4 – 5 місяців. На початковому етапі переміщення погляду – це поштовховий рух такий рух очей наступає в 3 – 5 місяців. Повзний рух – по мірі розвитку формування корпусу тіла, зміни положення тіла у просторі. Дитина у з міс.навчається слідкувати за предметом, а в 10 міс. –за предметом, що рухається по колу. Дитина на 1 році життя починає засвоювати глибину простору. Слідкує за предметом , що рухається спочатку:1)у горизонтальному напрямку від дитини.2) за рухом предмета у вертикальному напрямку(це значить що дитина розвиває світогляд). З розвитком вертикального положення тіла дитина практично освоює відчуття простору(почуття рівноваги, прискорення руху) Накопичення просторового досвіду удосконалюється ,всю структуру його просторових орієнтацій. Формування просторових уявлень у дітей молодшого і середнього дошк. віку.Орієнтування у просторі потребує вміння користуватися якою – небудь системою відліку. В ранньому дитинстві дитина оволодіває словесною системою відліку просторового направлення відносно свого тіла В дошк. віці дитина оволодіває словесною системою відліку по основним просторовим направленням :вперед - назад, вверх- вниз ,направо – наліво. Робота з маленькими дітьми починається з орієнтування відносно свого тіла та просторових направлень: з переду- там де лице, позаду – там де спина, на право там де права рука, на ліво там де ліва рука. Відносно знання свого тіла орієнтуючись «на себе» стає можливе орієнтування «від себе». Насамперед вихователь учить дітей називати частини свого тіла:голова, груди, спина, ноги, руки. Знайомити з правою і лівою рукою необхідно одночасно, підкреслюючи їх різні функції. Формування просторових уявлень у дітей старшого дошк. віку. В ст.. дошк віці необхідно звернути увагу на орієнтування дітей на листку паперу. Перш за все необхідно пояснити значення виразу: у центрі, посередині, справа, зліва, збоку, по верхній, по нижній, по боковій стороні справа, по боковій- зліва лівий верхній кут, правий кут іт.д. Одним з ефективних прийомів є «зоровий диктант», діти роздивляються готову композицію орнаменту а далі самі роблять по пам'яті з геометричними фігурами. Також діти самі можуть самостійно зробити орнамент з готових геом. фігур а потім самі розповідають скільки і яких фігур вони брали. Таким чином робота по розвитку просторових уявлень у ст. дошк. ведеться з ускладненнями: 1) поступово збільшуючи кількість різноманітних варіантів просторових відношень між предметами. 2) користуватись спец. термінологією. З) переходу від дид. гри до орієнтуванні в просторі. 4) в переході від сприймання до їх осмислення їх логіки. 5)в переході від місцеположення предмета відносно один до одного. Орієнтування дітей на місцевості. У формуванні просторових уявлень приймають участь різні аналізатори. Орієнтування у просторі здійснюється на основі і словесного визначення просторових уявлень. Вислів «просторова орієнтація» означає Орієнтування на місцевості. В понятті просторової орієнтації входить оцінка відстані, розміру, форми, взаємного положення предметів та їх положення відносно себе. Під «орієнтування у просторі» визначається: 1)- визначення «точки стояння» (тобто місцезнаходження відносно до оточуючих, а саме (Я знаходжусь справа від хати). 2)- місцезнаходження відносно себе (шафа знаходиться справа, а двері зліва від мене)3). у визначенні просторового розташування предметів відносно один від одного (справа від ляльки сидить мишка, а зліва лежить м'ячик) Під час пересування і орієнтування на місцевості висуваються - завдання- 1)постанова мети і вибір маршруту. 2) збереження напрямку в русі. 3) досягнення мети. Старш. дошк. знайомлять з правилами дор. руху: по якій стороні тротуара слід іти, як переходити дорогу, як обходити стоячий транспорт, заходити і виходити з нього. За методикою: орієнтування «на себе»- засвоєння схеми власного тіла (мол, сер гр.) Орієнтування «на зовнішні об'єкти» виділення окремих сторін предметів: переду, позаду, зверху, знизу, справа, зліва (мол. сер. групи) Засвоєння і застосування словесної системи відліку по головним просторовим направленням: вперед - назад, вверх - вниз, вправо - вліво (сер. старша групи). Визначення розміщення предметів у просторі: «від себе», коли початкова точка відліку фіксується на об'єкті (ст. сер. групи). Визначення власного положення у просторі ( точка стояння) відносно різних об'єктів, точка відліку локалізується на іншій людині або предметі (ст. група). Визначення просторового розміщення предметів відносно один одного (ст. група) Визначення просторового положення об'єктів на площині у двохвимірному просторі, визначення їх розміщення відносно один одного і по відношенню до площини, на якій вони розміщені (моделі - схеми, маршрути) (ст. група). 1 19. Індивідуалізація навчання дошкільників математики. Витоки поняття індивідуалізація закладені в поняттях індивід, індивідуальність. Індивід- це окремий, одиничний представник певного роду,, виду, власу, окрема сутність, істота або людина, особистість, яка виокремлюється як об’єкт практичного абао теоретичного аналізу. Кожна людина є індивідуальністю, - це те унікальне, неповторне в прояві всього цього загального, що відрізняє одного індивіда від іншого. Індивідуальне навчання – специфічне навчання НВП, яка розкриває педагогічний принцип реалізації змісту і цілей з урахуванням відмінностей дітей. Диференціація –розподіл, розчленування, розшарування чогось цілого на різноманітні і різні форми та ступені. Під індивідуалізацією навчання ми розуміємо специфічну форму організації навчально-виховного процесу, що розкриває педагогічний принцип реалізації змісту, цілей навчання, враховуючи індивідуальні відмінності дітей ( стєпанова) Вчені говорять, що індивідуалізація та диференціація створюють умови для поглиблення знань впливають на становлення дітей до навчання. Під час групової роботи встановлюються контакти між дітьми. Індивідуальні форми роботи дозволяють ефективніше враховувати всі індивідуальні якості дитини. Об’єднання різних форм навчального процесу – їх взаємопереходи виступають як механізми. Індивідуальна робота проводиться для уточнення деяких знань, для кращого засвоєння відповідних умінь (порівняння, зіставляння, поділу на частини), для вивчення рівня початкових математичних понять. Індик робота пров вранці, на прогулянці, у 2 половині дня. Отже головним завданням індивідуальної роботи з формування початкових математичних понять є виявлення, перевірка, уточнення, іноді розширення і поглиблення знань дітей про різні кількісні відношення, а також розвиток самостійності мислення дітей, розвиток їх мови. Індивідуальне навчання здійснюється з урахуванням: 1)об’єму і складності змісту навчання, що можливі за умови використання програм різного рівня; 2) ступеня самостійності дитини в навчальній діяльності; 3) джерел одержання знань. Проблема індивідуалізації в навчанні є однією з актуальних на сьогоднішній день. Її теоретичною розробкою передбачений комплексний підхід до навчання, який поєднує фронтальні, колективні, групові, та індивідуальні форми, методи та засоби. 20. Сучасні дослідження в галузі фізичного виховання дошкільників (М. Єфименко, Е. Вільчковський, В. Ликова, Н.Денисенко). Єфименко – КПН – пропонує проводити всі заняття або кілька занять у вигляді однієї великої тематичної гри , грати щодня, постійно, завжди. Велике значення має правильність вибору теми: перспективна щодо розвитку сюжету. Авторська заповідь: Граючи – навчати, граючи – розвивати, граючи – оздоровлювати. Виділяє професійну організацію дошкільнят у процесі фізичного виховання (прикордонники, моряки, пожежники). Заняття – спектакль, фізкультурна зала – театральна сцена. Написав методичний посібник «Театр колекційного фізичного виховання дошкільнят в нормі та при патології (ігровий метод). Вільчковський Едуард Станиславович– розробив посібник рухливих ігор у дошкільних закладах, у дошкільних закладах викладання фізкультури ведеться за методичними розробками Вільчковського – педагога який займався дослідженнями фізичного виховання. Курок Станіслав Іванович– працює разом з Вільчковським він розробив теоретичні розробки разом з Вільчковським розробили методику фізичного виховання. Працює над розвитком основи рухів. Організація роботи з сім’єю з питань фізичного виховання дошкільників. Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку в родині й державних установах повинні вирішуватися спільними зусиллями родини й дитячого садку. Батьки повинні приділяти більше часу вихованню дітей. У родині є великі можливості для більш раннього формування в дітей навичок виконання складних видів фізичних вправ, наприклад - лижі, ковзани, велосипед, плавання ( ці види вимагають безпосередньої індивідуальної допомоги й забезпечення страховки кожній дитині).Батьки діти яких не відвідують дитячий садок зобов'язані повністю вирішувати всі завдання фізичного виховання. Батьки повинні прагнути до того, щоб створити найбільш сприятливі гігієнічні умови, використовувати фактори природи (сонце, повітря, вода)стежити щоб діти виконували різноманітні фізичні вправи, займалися доступними видами фізичної праці, правильно робили рух] застосовані в повсякденному житті й вхідні в різні види діяльності (малювання, ліплення, гра на музичних інструментах т.д.) Фізичні вправи в родині проводяться в різних формах: зарядка, заняття (індивідуальні, колективні), рухливі ігри, прогулянки, загартовуючи процедури, фізкультхвилинки, свята, вечори дозвілля. Щоб правильно організувати фізичне виховання дитини в родині доцільне визначити план і конкретні завдання з урахуванням стану здоров'я дітей, фізичного розвитку й підготовленості: заздалегідь підготувати фізкультурний інвентар (велосипед, ковзани, лижі, санки) одяг, взуття, підібрати фізичні вправи. Важливо ретельно продумувати методику кожного заходу Добре коли батьки не тільки організовують заняття фізичними вправами, і й надають дітям допомогу, але разом із ними ходять на лижах, ковзаються на санках, грають у теніс, бадмінтон, городки, плавають. Приклад батьків захоплює дітей й крім того, полегшує засвоєння знань і рухливих навичок. У процесі занять необхідно вести спостереження за самопочуттям дітей.. Рекомендується 2-3- рази на рік проводити облік стану здоров'я фізичного розвитку, рівня розвитку рухових навичок і фізичних якостей дітей. Ці дані допоможуть удосконалити методику проведення занять з дітьми й досягти і кращих результатів. Робота з батьками - Індивідуальні форми роботи з сім'єю: бесіди, консультації, відвідування сімей, папки - пересувки Батьківські збори - мета - пед освіта батьків. Увагу зосереджують на певній виховній роботі, Консультації - проводять з певних питань Вечори для батьків - гри - розваги, заохочують батьків до участі у іграх 18. Активний відпочинок дітей, його зміст та місце в системі фізичного виховання. У фізичному вихованні дошкільників певне місце займають дні здоров'я, фізкультурні свята, розваги, пішохідні переходи як найбільш ефективні форми активного відпочинку дітей. Їх мета – активна участь всієї групи у запропонованому заході, визначення розвитку фізичних якостей та рухової підготовленості дітей в ігрових ситуаціях, виховання стійкого інтересу до активної рухової діяльності. День здоров'я. Рекомендується проводити ці дні у всіх дошкільних групах один раз на місяць. Основна мета дня здоров'я – охопити всіх вихованців групи різними фізкультурними заходами. Він здійснюється протягом усіх періодів дня: зранку – ігри середньої рухливості (під час прийому дітей), ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури (інші навчальні заняття в цей день не проводяться), під час про­гулянок планують різноманітні змагання в іграх та вправах спортивного характеру, іграх-естафетах (для дітей старших груп), розваги-атракціони, виконання фізичних вправ (біг, стрибки, метання, лазіння). Організовуючи дні здоров'я, враховують кліматичні особли­вості сезону, можливості використання природних факторів (ліс, парк, луки, береги, водойми та ін.). Настрій дітей, їхня активність будуть тим вищими, чим ретельнішою буде підготовка вихователя, продуманими ігри та змагання, кожний фізкультурний захід дня здоров'я. Фізкультурні свята спрямовані на комплексну реалізацію широкого кола оздоровчих та виховних завдань. Фізкультурні свята проводяться два-три рази на рік, безпосередню участь у них беруть діти середньої, старшої та підготовчої до школи груп. Тривалість його в межах однієї години, вона залежить від віку дітей, умов проведення та змісту програми свята. Більш доцільне проведення фізкультурного свята для дітей одного дошкільного закладу. Підготовка до свята починається із складання програми, у якій визначаються мета, дата, час та місце його проведення, перелік номерів програми: парад учасників, масові гімнастичні виступи, змагання з різних видів вправ та ігор, конкурсів; визначити відповідальних за підготовку і проведення свята (серед них завідуюча або методист, вихователі груп, музичний керівник, медична сестра, члени батьківської ради); зазначити кількість учасників свята, із яких вони груп; хто з запрошених (школярів-спортсменів) бере участь у показових виступах (художня гімнастика, акробатика), склад суддівського журі, підбиття підсумків змагання та нагородження учасників свята. Одним з важливих розділів роботи при підготовці до фізкультурного свята є розробка сценарію. В основу його повинні бути покладені програмові та методичні вимоги, які ставляться перед фізичним, естетичним, моральним та гігієнічним вихованням дошкільників. З метою створення урочистої обстановки бажано яскраво оформити фізкультурний зал або територію майданчика Фізкультурні розваги. проводяться два-три рази на місяць, які плануються у другу половину дня у приміщенні або на майданчику (залежно від пори року та погодних умов). Зміст фізкультурних розваг складають рухливі ігри, вправи та ігри спортивного характеру, вправи на фізкультурних тренажерах. Головна мета вихователя під час проведення фізкультурних розваг – створити у дітей радісний настрій, удосконалити їх рухові вміння та навички у невимушеній ігровій обстановці, залучити дошкільнят до систематичного виконання фізичних вправ. У молодшій та середній групах планують рухливі ігри або ігрові завдання, які викликають у дітей емоційне піднесення, У старших групах дітям пропонують змагання на краще виконання фізичних вправ. Фізкультурні розваги не потребують спеціальної підготовки. Вони в основному будуються на раніше вивчених дітьми вправах та іграх. Пішохідні переходи. здійснюються у першу половину дня. їх мета – удосконалення рухових навичок та комплексний розвиток рухових якостей у природних умовах (парк, ліс, берег річки), привчання дітей орієнтуватися на місцевості. Довжина шляху в один кінець не повинна перевищувати для дітей 4-5 років - 1,5 км, для старших дошкільників – до 2 км. Після кожних 15 хв ходьби слід робити короткочасні (4-5 хв) зупинки для відпочинку дітей. Вихователь заздалегідь готується до проведення пішохідного переходу, розробляє його план та маршрут, передбачає проведення активного відпочинку, підготовляє необхідний інвентар. Під час пересування по маршруту діти можуть йти вільно, зграйкою, тому що ходьба у парах утруднює свободу пересування та викликає негативні емоції. Шикування у пари виправдано тільки при переході дороги, по якій рухається транспорт, та в той час, коли група йде по пішохідному тротуару. Канікули. Два рази на рік (на початку січня та наприкінці березня) проводяться канікули тривалістю один тиждень. Завдання з фізичної культури для виконання у домашніх умовах визначаються вихователем виходячи з вимоги створити оптимальний руховий режим для дитини вдома. До цих завдань входять: обов'язкове виконання ранкової гімнастики, особливо у вихідні та святкові дні; виконання фізичних вправ під контролем батьків та разом з ними під час прогулянок. Для реалізації спільних завдань з фізичного виховання у дитячому садку та сім'ї вихователь проводить групові консультації для батьків, під час яких можна розучити з ними комплекси ранкової гімнастики, показати та розповісти про навчання дітей ходьби на лижах, катання на ковзанах, велосипеді під час спільних прогулянок та ін. 15. Рухливі ігри у фізичному вихованні дошкільників, їх класифікація та методика керівництва. Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров'я дитини, вихованню позитивних моральних і вольових якостей. Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей під час гри, при вмілому керівництві ними, позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів. Цінність рухливих ігор полягає також у тому, що вони сприяють розвитку у дітей таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість тощо. Рухливі ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин. Видатний російський педагог П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. Велике місце в ній приділяється рухливій грі. Гра визнача­ється Лесгафтом як вправа, за допомогою якого дитина готується до життя. Поступово ігри варто ускладнювати по змісту й правилам. Лесгафт рекомендує вводити варіанти ігор - нові умови, вправи, дії.П.Ф. Лесгафт ділить рухливі ігри на дві групи: 1) Прості або одиночні. У цих іграх кожна дитина діє відповідно до правил гри й відповідає тільки за свої дії. 2) Ігри складні (команди). У них кожен граючий прагне до досягнення загального для всіх ігрового завдання й діє відповідно до загального для всіх інтересів. З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту (городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей). За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і малої рухливості. На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховуються пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом у повільному темпі). Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок проводиться не менше п'яти-чотирьох рухливих ігор. Бажано, щоб у кожній грі брали участь всі вихованці. Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвен­тар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затратити багато часу. Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починатимуть гру. Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп має свою специфіку, яка залежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дошкільнят. Для дітей молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато – одне, два. Невелика й кількість ролей (усі діти «миші», а вихователь «кіт»; усі діти «горобчики», а вихователь «автомобіль»). Важливо також вра­ховувати й те, що в цьому віці дитина погано володіє своїми рухами: часто втрачає рівновагу, падає, докладає багато зусиль під час виконання фізичних вправ. Тому ігри добираються з обов'язковим чергуванням руху й відпочинку. Молодші дошкільнята в колективних іграх виконують одні й ті самі рухи (ходять, бігають, стрибають тощо). У них ще немає зацікавленості в результатах гри, їх приваблює сам процес руху: бігати, наздоганяти, лазити, кидати предмети в ціль та на дальність тощо. У своїй науково обґрунтованій методиці проведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити три періоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку. Завдання першого періоду (вересень-жовтень) - привчати малят гратися разом (невеликими групками), використовуючи різноманітні іграшки, м'ячі, обручі. Наступний період – з листопада по квітень– підвищити активність дошкільнят, привчити їх пристосовуватися до сезонних явищ. У літній період (травень-серпень) цей період – збагатити руховий досвід дошкільнят, удосконалити набуті ними рухові навички. Тривалість гри для дітей певної молодшої групи становить у середньому 5-7 хв з повторенням кожної з них 3-4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6-8 хв, кількість повторень 3-5 разів. У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій: точно влучити м'ячем у ціль, перестрибнути через «струмок»; пролізти в обруч, не торкнувшись його. Збільшення рухових вмінь дає змогу проводити різноманітні ігри з метанням («Збий булаву», «М'яч через сітку»), стрибками («Зайці і вовк», «Не замочи ніг»), лазінням («Переліт птахів», «Діти і вовк»).Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи 8-10 хв, кількість повторень 3-5 раз. У дітей старшої групи руховий досвід багатший порівняно з малятами 3-4 років, і це дає можливість ширше використовувати в іграх більш складніші рухи. Важливий момент у керівництві грою – дозування рухів, особливо в іграх з бігом, лазінням, стрибками. Тривалість безперервного бігу зі швидкістю вище середньої для дошкільнят цієї групи становить 30-35 с за одне повторення гри. Кількість повторень залежить від її змісту, але не повинна перевищувати 4-6 разів. Між повтореннями – короткі паузи для відпочинку. Дуже важливо регулювати навантаження в рухливих іграх взимку, коли одяг заважає рухам. Потрібно стежити, щоб діти не перегрівалися і не втомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри 10-12 хв. Використання музики під час проведення рухливих ігор є одним з активних спілкувань дитини з музикою.. Добираючи музику до гри, потрібно враховувати вік дітей, особливості сприйняття, рівень музичної підготовленості, а також анатомо-фізіологічні можливості рухового апарату. Рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх удосконаленню. 17. Особливості методики проведення занять з фізичної культури в старших дошкільних групах ДНЗ. Заняття з фізичної культури є основною організаційною формою навчання дітей фізичних вправ. У процесі проведення занять з фізичної культури найбільш повно вирішуються оздоровчі, освітні та виховні завдання: зміцнен­ня здоров'я дітей, загартування їх організму, формування вмінь та навичок основних рухів, вправ спортивного характеру, виховання позитивних моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей, виховання зацікавленості до доступних дошкільникам видів рухової діяльності. За змістом вони розподіляються на комплексні та заняття з акцентом на певний вид навчального матеріалу. З дошкільниками, як правило, проводять комплексні заняття, на яких діти виконують загальнорозвиваючі вправи, основні рухи та беруть участь у рухливій грі. Однак Залежно від поставлених педагогічних завдань заняття з фізичної культури поділяють на: 1.заняття ознайомлення з новим матеріалом можуть бути поодинокими з кожного виду фізичних вправ, тому що на наступних заняттях діти виконуватимуть вже знайомі вправи. На цьому занятті вихователь (в старших групах краще підготовлена дитина) демонструє нову вправу, її також можна показати на малюнках. Далі дітям розповідають про способи виконання даного руху. Потім передбачається обов'язкове виконання дітьми цього руху або окремих його елементів за допомогою вихователя. 2.заняття з вивчення нового матеріалу (формування рухових вмінь) провадяться після занять з ознайомленням з новим матеріалом. На цьому занятті вихователь пояснює виконання вправи, що вивчається, у разі необхідності показує її; виправляє помилки, надає допомогу та страховку; дає оцінку дітям щодо якості виконання руху. 3. На заняттях закріплення та удосконалення техніки виконання фізичних вправ формують вміння та навички основних рухів або вправ (ігор) спортивного характеру. Поступово автоматизуються елементи вправи, що вивчається, вони виконуються все більш чітко та легко, з поступовим переходом на м'язовий (підсвідомий) контроль за її виконанням. 4. заняття мішаного типу, де поряд з вивченням нового матеріалу діти вдосконалюють техніку виконання вправ і рухових дій, що вивчалися раніше. 5. Контрольні заняття проводяться як на початку, так і наприкінці кварталу або навчального року, з метою виявлення ступеня володіння дітьми основними рухами на даний період, а також визначається результативність проведеної за квартал або рік роботи. Заняття з фізичної культури з дітьми двох-шести років проводяться щоденно. У теплий період року вони плануються на фізкультурному майданчику, а взимку, восени та весною два з них проводять у залі, інші - на свіжому повітрі (у дошкільних групах). В структурі занять є 3 складових частин: підготовчої, основної та заключної. Підготовча частина має мету – організувати дітей, зосередити їхню увагу на виконанні фізичних вправ, створити бадьорий настрій, забезпечити психологічну та фізіологічну підготовку організму дітей до розв'язання основних завдань заняття. До змісту підготовчої частими заняття входять: стройові вправи, різноманітні шикування та перешикування, ходьба звичайна та імітаційна, біг, підстрибування, вправи на орієнтування у просторі, танцювальні та загальнорозвиваючі вправи. Тривалість підготовчої частини заняття – 7-12 хв. Основна частина заняття присвячується» навчанню та вдосконаленню в дітей основних рухів, вправ спортивного характеру, комплексному розвитку фізичних якостей, вихованню моральних, інтелектуальних та вольових якостей..Ця частина заняття розподіляється на такі види діяльності: безпосереднє виконання дітьми фізичних вправ, участь у рухливій грі, сприймання й усвідомлення показу і пояснення вихователя, включаючи й спостереження за виконанням рухів іншими дітьми; необхідний відпочинок, допоміжні дії (розміщення фізкультурного інвентарю, перешикування, перехід від одного виду вправ до іншого і т.д.). Тривалість основної частини заняття – 12-25 хв. Заключна частина заняття має забезпечити поступовий пе­рехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та грою в основній частині, до відносно спокійного стану. Для цього проводять малорухливі ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами («Знайди і промовчи», «Знайди, де заховано», «Хто вийшов?» та ін.). На завершення заняття дітям пропонують ходьбу у повільному темпі у поєднанні із вправами на дихання, іноді з різними завданнями. Тривалість заключної частини заняття – 1-5 хв. Загальна тривалість занять з фізичної культури в першій та другій молодших групах – 20-25 хв, у середній групі до 30 хв, у старшій і підготовчій до школи групах – 35-40 хв. Заняття з дітьми старшої групи. Перед початком заняття діти самостійно шикуються у коло­ну за зростом, переходять до місця занять, а потім, виконуючи поворот ліворуч або праворуч, перешиковуються у шеренгу. У цій віковій групі застосовуються більш чіткі команди: «Направо!», «Наліво!», «Кроком руш!», «Кругом!», «Група, стій!» та ін. На початку заняття повідомляється короткий його зміст. Потім діти шикуються в колону, виконують різні види ходьби та бігу, вправи на увагу, танцювальні рухи і перешиковуються з поворотом через центр по 3-4 в колони. Під час виконання загальнорозвиваючих вправ вихователь домагається, щоб діти чітко дотримувалися напрямку, амплітуди, темпу рухів та правильного виконання не тільки вихідних та кінцевих, а й проміжних положень. Вправи можуть виконуватися з різних вихідних положень: стоячи (основна стійка, стійка ноги нарізно, в упорі стоячи), сидячи, лежачи. З цими дітьми широко застосовують різні посібники: гімнастичні палиці, обручі, скакалки, торбинки з піском вагою 200 г та ін. Зі старшими дошкільниками комплекс загальнорозвиваючих вправ може виконуватися під час ходьби в колоні по одному. Діти йдуть по колу з інтервалом від півтора до двох кроків один від одного і виконують по черзі вправи, спрямовані на розвиток м'язів рук, тулуба та ніг. Комплекс загальнорозвиваючих вправ у комплексі 6-7, кожна повторюється 8-10 разів, стрибки до 20 разів. В основній частині удосконалюються вміння та навички раніше засвоєних рухі. При ознайомлюванні з новими рухами вихователь показує їх, дохідливе пояснює та пропонує виконати вправу. При удосконаленні основних рухів доцільно застосовувати змагальний метод. Для занять підбирають сюжетні ігри, естафети та ігри з елементами спорту, у яких передбачається розподіл гравців на команди. У заключній частині заняття виконується ходьба у повільному темпі у поєднанні з вправами на врегулювання дихання, епізодично – спокійна рухлива гра. Підбиваються підсумки заняття, де вихователь відмічає успіхи окремих дітей, робить зауваження тим, хто порушував дисципліну, був не уважним, рекомендує потренуватися самостійно у деяких рухах під час прогулянок. Тривалість занять у цій групі 30-35 хвилин. 16. Особливості методики проведення занять з фізичної культури в молодших та середніх групах ДНЗ. Заняття з фізичної культури є основною організаційною формою навчання дітей фізичних вправ. За змістом вони розподіляються на комплексні та заняття з акцентом на певний вид навчального матеріалу. З дошкільниками, як правило, проводять комплексні заняття, на яких діти виконують загальнорозвиваючі вправи, основні рухи та беруть участь у рухливій грі.Можна проводити заняття, що передбачають переважно один вид вправ, наприклад, плавання, катання на ковзанах, лижах та ін. Залежно від поставлених педагогічних завдань заняття з фізичної культури поділяють на: 1.заняття ознайомлення з новим матеріалом можуть бути поодинокими з кожного виду фізичних вправ. На цьому занятті вихователь (в старших групах краще підготовлена дитина) демонструє нову вправу, її також можна показати на малюнках. Далі дітям розповідають про способи виконання даного руху. 2.заняття з вивчення нового матеріалу (формування рухових вмінь) провадяться після занять з ознайомленням з новим матеріалом. На цьому занятті вихователь пояснює виконання вправи, що вивчається, у разі необхідності показує її; виправляє помилки, надає допомогу та страховку; 3. На заняттях закріплення та удосконалення техніки виконання фізичних вправ формують вміння та навички основних рухів або вправ (ігор) спортивного характеру. 4. заняття мішаного типу, де поряд з вивченням нового матеріалу діти вдосконалюють техніку виконання вправ і рухових дій, що вивчалися раніше. 5. Контрольні заняття проводяться як на початку, так і наприкінці кварталу або навчального року, з метою виявлення ступеня володіння дітьми основними рухами на даний період, а також визначається результативність проведеної за квартал або рік роботи. В структурі занять є 3 функціонально пов'язаних складових частин: підготовчої, основної та заключної. Підготовча частина має мету – організувати дітей, зосередити їхню увагу на виконанні фізичних вправ, створити бадьорий настрій, забезпечити психологічну та фізіологічну підготовку організму дітей до розв'язання основних завдань заняття. До змісту підготовчої частими заняття входять: стройові вправи, різноманітні шикування та перешикування (в колону, шеренгу, з колони по одному в три-чотири колони та ін.), ходьба звичайна та імітаційна, біг, підстрибування, вправи на орієнтування у просторі, танцювальні та загальнорозвиваючі вправи. Тривалість підготовчої частини заняття – 7-12 хв. Основна частина заняття присвячується» навчанню та вдосконаленню в дітей основних рухів, вправ спортивного характеру, комплексному розвитку фізичних якостей, вихованню моральних, інтелектуальних та вольових якостей. Важливе місце тут також відводиться рухливим іграм.Ця частина заняття розподіляється на такі види діяльності: безпосереднє виконання дітьми фізичних вправ, участь у рухливій грі, сприймання й усвідомлення показу і пояснення вихователя, включаючи й спостереження за виконанням рухів іншими дітьми; необхідний відпочинок, допоміжні дії (розміщення фізкультурного інвентарю, перешикування, перехід від одного виду вправ до іншого і т.д.). Тривалість основної частини заняття – 12-25 хв. Заключна частина заняття має забезпечити поступовий пе­рехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та грою в основній частині, до відносно спокійного стану. Для цього проводять малорухливі ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами («Знайди і промовчи», «Знайди, де заховано», «Хто вийшов?» та ін.). На завершення заняття дітям пропонують ходьбу у повільному темпі у поєднанні із вправами на дихання, іноді з різними завданнями. Тривалість заключної частини заняття – 1-5 хв. Загальна тривалість занять з фізичної культури в першій та другій молодших групах – 20-25 хв, у середній групі до 30 хв, у старшій і підготовчій до школи групах – 35-40 хв. Заняття з дітьми першої молодшої групи. Навчання фізичних вправ у цій групі має опосередкований характер. Рухи, якими оволодівають малюки, засвоюються в наслідок багаторазових повторень. Заняття проводяться з половиною групи, а в другій половині року зі всією групою. Спочатку діти виконують ходьбу та біг зграйкою разом з вихователем. Поступово вони засвоюють ходьбу та біг у колоні, шикуючись при цьому довільно за допомогою вихователя. Починаючи заняття, важливо зацікавити дітей. Загальнорозвиваючі вправи виконуються після шикування в шеренгу або коло, в основному, вони мають імітаційний характер. В основній частині дітям пропонують два види основних рухів. Один з них більш складний (лазіння, ходьба по дошці), а інший більш простий, щоб можна було виконувати його відразу підгрупою дітей (6-8). Основний рух можна виконувати потоком. Діти спочатку проходять по дошці, а потім підлазять під дугу. При навчанні основних рухів широко застосовують конкретні завдання з використанням орієнтирів: пройти по доріжці (зробленій з двох шнурів), добігти до прапорця, доповзти до брязкальця, перестрибнути через стрічку та ін. У заключній частині заняття проводиться ходьба у повільному темпі, іноді з імітацією знайомого дітям образу: пройти крадькома, як кицька; з рухами рук вгору та вниз, як пташка. Також можна провести гру малої рухливості: «Знайди прапорець», «Де подзвонили?» та ін. Закінчується заняття загальним схваленням дії дітей, аналіз їх діяльності не дається. Загальна тривалість заняття 15-20 хвилин. Заняття з дітьми другої молодшої групи. У цій віковій групі висувається одне з головних завдань – домогтися самостійності дітей у виконанні рухів. Заняття з дітьми 4 р.ж. починається з шикування у колону по одному. Спочатку дітям пропонують шикуватися у будь-якому порядку, поступово привчають займати певне місце серед своїх однолітків.Після шикування в колону пропонується ходьба у різному темпі, під час неї діти виконують одну-дві імітаційні вправи: ходьба на зовнішньому боці стоп, як клишоногий ведмедик та ін. У першій половині навчального року вихователь йде попереду групи (веде її). У другій половині року роль ведучого поступово доручають кому-небудь з дітей. Після ходьби виконується біг у середньому (до 25 с) або повільному (до 1 хв) темпі. Для виконання загальнорозвиваючих вправ дітей шикують у коло. У цій віковій групі також можна застосовувати вправи з предметами: прапорцями, кільцями, кубиками, торбинками з піском (вагою 100 г) та ін. У залі вправи виконують з різних вихідних положень: стоячи, сидячи, лежачи на підлозі. До комплексу підбирають 4-5 загально-розвиваючих вправ, кожна з них повторюється 5-6 разів, стрибки – 12 разів. В основній частині діти виконують 2-4 основних рухи. Ходьбу, біг, стрибки в довжину з місця, повзання, підлізання під шнур, прокачування м'яча та ін. вони виконують фронтально. У цьому віці при розучуванні нових вправ та їх повторенні застосовують показ, тому що малюки краще сприймають ті рухи, які вони бачать. Показ супроводжують чітким та виразним поясненням, щоб створити правильне уявлення про рух, який вивчається. Для занять підбирають ігри великої рухливості, в яких беруть участь всі діти. Головну роль у грі бере на себе вихователь, а з другої половини навчального року доручає роль ведучого найбільш активним та кмітливим дітям. Рухлива гра повторюється 3-4 рази. Заключна частина складається з повільної ходьби у колоні по одному з рухами рук вгору та вниз для заспокоєння дітей або гра малої рухливості Загальна тривалість заняття в межах 20-25 хвилин. Заняття з дітьми середньої групи. У колону та шеренгу дітей привчають шикуватися за зростом. Для перешикування у декілька колон (ланок) вихователь перед початком заняття розподіляє їх по ланках і призначає ведучих. Після приходу на місце де проводиться заняття (зал або майданчик) діти перешиковуються з поворотом з колони в шеренгу і їм повідомляють короткий зміст заняття. Потім вони виконують ходьбу різними способами (на носках, п'ятках та ін.) за ведучим та біг у середньому (25-30 с) або повільному (до 1 хв 30 с) темпі. Для виконання загальнорозвиваючих вправ діти перешиковуються у три-чотири колони з заведенням ланок. Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: стоячи, сидячи, лежачи. Збільшується кількість предметів (обруч, гімнастична палиця, м'ячі різного діаметра та ін.), які пропонуються дітям у підготовчій частині заняття. Для занять підбирають 5-6 вправ, кожна з них повторюється 6-8 разів, стрибки – 16 разів. В основній частині діти виконують 3-5 основних рухів. Чергове виконання вправ дає можливість вихователю контролювати дії дітей та надавати, кому потрібно, необхідну допомогу та страховку. При такій організації вони привчаються спостерігати за рухами однолітків та аналізувати їх. Прийоми навчання у середній групі мають свої особливості. Якщо розучують незнайомий дітям рух, вихователь показує його у супроводі пояснень. Повторний показ здійснює дитина, яка краще володіє цим рухом. У подальшому, коли навичка сформована, діти виконують вправу після короткого нагадування виховате­ля. Значне місце під час занять продовжують займати імітаційні вправи та ігрові прийоми навчання, які підвищують інтерес до запропонованих рухів, дають змогу подолати невпевненість та боязкість у деяких дітей.Обов'язковим елементом змісту цієї частини є рухлива гра, з якої діти повинні отримати найбільше фізіологічне та емоційне навантаження. Більшість ігор у цій групі мають сюжетний характер, який визначає зміст рухів. Головну роль виконує хто-небудь з дітей. Гра повторюється 3-4 рази. Заключна частина закінчується ходьбою у повільному темпі іноді малорухливою грою та коротким підбиттям підсумків за­няття. Вихователь відзначає позитивне у виконанні основних рухів та рухливої гри, а також у поведінці дітей, відмічає досяг­нення окремих з них. Тривалість заняття складає в межах 25-30 хв 7. Особливості добору загально розвиваючих вправ та методика проведення ранкової гімнастики в І та ІІ молодших групах. Загальнорозвиваючі вправи - це спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психіч­них якостей дитини. Зміст кожного комплексу складають вправи, розташовані в порядку послідовності. Спочатку ходьба ( у колонні по одному), що закінчується перебудуванням дітей у коло або кілька колон. Потім вправи в наступній послідовності: 1) для розвитку й зміцнення м’язів плечового пояс, сприяючи розвитку рухливості плечових суглобів, грудної клітини й випрямленню хребта; 2) Для розвитку м’язів черевного преса й ніг, спрямовані на зміцнення цих м’язів; 3)для розвитку й зміцнення м’язів спини й гнучкості хребта, сприяючи розвитку цих м’язів, розвивати гнучкість хребта, сприяючих формуванню правильної постави. По закінченні цих вправ проводиться біг (або стрибки) з поступовим переходом спочатку на інтенсивну а потім уповільнену ходьбу, що закінчується кроком на місці і зупинкою. Ранкова гімнастика вводиться з першої мол. групи. Підбір вправ (комплекси) і тривалість гімнастики визначається Програмою з урахуванням особливостей і можливостей кожної вікової групи. Вправи, що включають у ранкову гімнастику, розучуються з дітьми попередньо на фізкультурних заняттях. Однак вони не копіюють точно той або інший рух, але мають із ним загальну основу. Тривалість кожного комплексу ранкової гімнастики звичайно 7-10 днів. Протягом цього часу в комплекс можуть бути введені аналогічні по завданню варіанти вправ. Тому що на ранковій гімнастиці не відбувається навчання вправам, попереднє пояснення й показ вправ вихователем не використовуються. У молодших групах й у першій половині року в середній групі вихователь пропонує дітям виконувати вправи одночасно з ним, застосовуючи ігрові прийоми. Вихователь стежить за подихом дітей, вимагаючи фіксації видиху словом або звуком. Цей прийом зберігається й при виконанні вправ під музику. Закінчення кожної вправи завжди збігається із закінченням музичної фрази й відповідно до цього діти неголосно вимовляють: «униз» або «хлоп», «сіли». До початку вправ і по закінченні їх у молодших і середніх групах діти стоять у стійці - ноги злегка розставлені паралельно один одному, що охороняє їх від деформації стопи при не зміцнілих і слаборозвинених ще м'язах, зв'язках і суглобах. Із цього положення ніг вони міняють стійку за вказівкою вихователя для наступної вправи, а також починають ходьбу. Після закінчення ходьби вони знову приймають основну стійку. Це сприяє приученню дитини до правильного тримання тіла (постава), виховує підтягнутість, організованість. Наприкінці ранкової гімнастики ходьба з поступовим зниженням темпу., закінчується спокійним кроком на місці з невисоким підйомом ніг. Це приводить пульс дитини в норму; іноді лише з незначною різницею в порівнянні з початком гімнастики. 8. Особливості добору загально розвиваючих вправ та методика проведення ранкової гімнастики в старших дошкільних групах. Загальнорозвиваючі вправи - це спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психіч­них якостей дитини. Зміст кожного комплексу складають вправи, розташовані в порядку послідовності. Спочатку ходьба ( у колонні по одному), що закінчується перебудуванням дітей у коло або кілька колон. Потім вправи в наступній послідовності: 1) для розвитку й зміцнення м’язів плечового пояс, сприяючи розвитку рухливості плечових суглобів, грудної клітини й випрямленню хребта; 2) Для розвитку м’язів черевного преса й ніг, спрямовані на зміцнення цих м’язів; 3)для розвитку й зміцнення м’язів спини й гнучкості хребта, сприяючи розвитку цих м’язів, розвивати гнучкість хребта, сприяючих формуванню правильної постави. По закінченні цих вправ проводиться біг (або стрибки) з поступовим переходом спочатку на інтенсивну а потім уповільнену ходьбу, що закінчується кроком на місці і зупинкою. Ранкова гімнастика вводиться з першої мол. групи. Підбір вправ (комплекси) і тривалість гімнастики визначається Програмою з урахуванням особливостей і можливостей кожної вікової групи. Вправи, що включають у ранкову гімнастику, розучуються з дітьми попередньо на фізкультурних заняттях. Однак вони не копіюють точно той або інший рух, але мають із ним загальну основу. Тривалість кожного комплексу ранкової гімнастики звичайно 7-10 днів. Протягом цього часу в комплекс можуть бути введені аналогічні по завданню варіанти вправ. Тому що на ранковій гімнастиці не відбувається навчання вправам, попереднє пояснення й показ вправ вихователем не використовуються. У середній (2 половина року) і старшої групах вих.-ль коротко називає вправу, дає команду для вихідного положення (наприклад: «основну стійку прийняти»!). Після цього діти виконують вправу разом з вих.-лем. Така організація ранкової гімнастики доцільна: діти безпосередньо сприймають бездоганний зразок, уточнюють елементи вправи, правильно відтворюють. Але вих.-ль не завжди виконує всі вправи. Якщо, наприклад, вправи полягають у прямому нахилі тулуба з опусканням голови в низ та обертанням тулуба, при якому вих.-ль не бачить дітей, то йому доцільніше спостерігати за виконанням вправи дітьми, регулювати їхній темп, та якщо потрібно допомагати короткими вказівками. До початку вправ і по закінченні діти старших груп стоять в основній стійці ( п’яти разом носки нарізно). Із цього положення ніг вони змінюють стійку за вказівкою вих.-ля для наступної вправа, а також починають ходьбу. Після закінчення ходьби вони знову приймають основну стійку. Це сприяє приученню дитини до правильного тримання постави, виховує підтягнутість, організованість. 6. Особливості розвитку моторики дітей раннього віку. (фізвихов) У новонародженої дитини немає ще оформлених рухів: існують лише прості рефлекси, деякі рухи, пов'язані з харчуванням, пристосуванням до нового навколишнього середовища. Протягом перших 3 місяців у нервово - психічному розвитку дитини відбуваються значні зрушення: розвивається зір, слух, виникає й розвивається радісний стан, змінюється характер загальних рухів, деякі рухи оформлюються. Дуже важливим у цьому ранньому періоді життя виникнення в дитини зорового й слухового зосередження. Воно сприяє його початковим орієнтуванням у навколишньому й впливає на становлення початкових рухів (підготовчі рухи до хапання побачених перед собою іграшок, рух очей і поворот голови у бік чутного звуку). На основі цих найпростіших реакцій, що виникають у процесі спілкування з дорослим, на 2-3 місяці з'являється особлива, дуже важлива реакція - «комплекс пожвавлення». Вона виникає з появою дорослого, що доглядає за дитиною, звуку його голосу, його посмішки. Дитина реагує на це ще не організованими рухами рук і ніг, посмішкою, проголошенням звуків. Позитивні емоції й гарний тонус м'язів дуже важливі: дитина випрямляє пальці, обмацує свої руки, захоплює іграшки й розмахує ними або втримує їх. До кінця 2-3 місяця за умови цілеспрямованого виховання дитина поступово опановує вміння самостійно піднімати й утримувати голову, коли він лежить на животі або перебуває у вертикальному положенні на руках у дорослого. Починаючи з 3 і поступово до 6-7 місяців у процесі виховних впливів формуються рухи рук і розвиваються підготовчі рухи до повзання, сидіння і стояння. Важливим моментом розвитку рухів у цей віковий період є повзання. Повзання - зміцнює м'язи рук, ніг, ірудної клітини й черевного преса. В той же період формуються підготовчі рухи до сидіння й стояння. Отже, у перше півріччя життя дитини у зв'язку з його загальним нервово - психічним розвитком опановує рухами рук і всіх підготовчих рухів до повзання, сидіння, стояння починає трохи плазувати. Новий віковій період, від 6-7 до 10-12 місяців, характерний переходом спочатку до відносної самостійності за допомогою дорослого, а до кінця першого року - до самостійних рухів. Дитина вже краще плазує, намагається самостійно сідати, лягати, вставати, опускатися, тримаючись руками за поперечні бар'єра, переступати уздовж бар'єра, ходити з опорою на що - небудь. Поступово опора при стоянні й ходьбі грає все меншу роль. Під кінець року (11-12 місяців) дитина намагається самостійно ходити. У цей період стає необхідною організація спеціальних занять із різноманітними іграшками. Діти вчаться поводженню з ними, спостерігають дії дорослого, намагаються їм наслідувати. У дітей 2 року життя розвиток відбувається на основі навичок самостійної ходьби. Дитина з'єднує із цим рухом найпростіші дії й зазнає в них більшу потребу. Правда ходьба ще недостатньо оформлена через незрілість усього організму. У дитини цього вікового періоду формуються всі основні рухи, за винятком бігу й недоступних ще поки йому стрибків. Вона вправляється в ходінні й лазінні, переборює різні перешкоди, катає й кидає м'яч, возить коляску, ірає з різними іграшками. Дорослий організовує для нього ігри що розвивають цілий комплекс рухів (догонялки, хованки, ігри з м'ячем). Велику роль на цьому віковому етапі грає формування предметних дій, які сприяють удосконаленню його моторики в цілому і є в даний період провідною діяльністю. Ці дії із предметами (із прапорцями, м'ячем, обручем, різними іграшками) бувають зв'язані по більшій частині з пересуванням дитини, із вправами, що вимагають відомої координації. В умовах систематичного керівництва дитина на третьому році життя опановує ходьбою, лазінням, починає бігати. Однак всі ці рухи ще мало координовані й недостатньо точні. Дитина почуває потребу в частій зміні руху, не може зберігати нерухому позу. Систематичні вправи, ігри під керівництвом вихователя на фізкультурних заняттях і поза ними сприяють розширенню рухових можливостей. Для розвитку різноманітних рухів використовуються іграшки й фізкультурні посібники, що викликають у дітей інтерес і бажання і рухатися: обручі, вожі, кулі, м'ячі, триколісні велосипеди. При ходьбі поступово зникають зайві, що заважають дитині рухи, що веде до їхньої і економії й початкової координації. Розвивається деяка самостійність просторових орієнтувань, уміння сміливіше і у той же час спокійніше рухатися на обмеженій, похилій й піднятій над поверхнею підлоги площини. 3. Форми організації фізичного виховання в ДНЗ, їх характеристика. Сукупність організаційних форм роботи, обов’язкових для впровадження в освітній процес, становлять: - заняття з фізичної культури; - фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, за гартувальні процедури); - різні форми організації рухової активності у повсякденні (заняття фізичними вправами на прогулянках, фізкультурні свята й розваги, дитячий туризм, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні та тижні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання). Фізкультурні заняття є пріорітетними у процесі систематичного, послідовного формування, закріплення і вдосконалення основних рухових умінь та навичок у дітей, розвитку їхніх фізичних якостей. Проводяться вони в усіх вікових групах, переважно в першій половині дня – з усією групою або підрупами дітей.Встановлена тривалість фізкультурних занять у межах: *для дітей 3-го року життя 15-20 хв; * для дітей 4-го року життя 20-25 хв;* для дітей 5 року життя 25-30 хв.Тривалість фізкультурних занять на погулянках така сама, як і занятті у залі, але за холодної днини може подовжуватися на 5 хвилин. З метою активізації рухового режиму в повсякденні як варіант фізкультурних занять на прогулянках організовується дитячий туризм у формі погулянок-походів за межі дошкільного закладу (пішки, на велосипедах, лижах або санчатах), лише за наявності відповідних природно-ладшафтних умов: лісу, луку, поля, водойми, лісосмуги). Особливого значення набуває самостійна рухова діяльність дітей як форма активізації рухового режиму. Щодня в усіх вікових групах на неї відводиться час у вільні від занять години ранкового прийому, прогулянок, надвечір’я.У відведений для самостійної рухової діяльності час із вихованцями різних вікових груп щодня організовується також індивідуальна робота з фізичного виховання. Враховуючи провідне значення ігрової діяльності для особистісного зростання дитини, руховий режим у дошкільному закладі має насичуватися рухливими іграми. Фізкультурні свята проводяться починаючи з середньої групи, 2-3 рази на рік у фізкультурній залі чи на спорт майданчику, в басейні, можна проводити їх також на стадіоні, парку.Фізкультурні розваги проводяться, починаючи з І мол групи, 1-2 рази на місяць (переважно у ІІ пол..дня).Дні здоров’я організовуються з першої молодшої групи один раз на місяць. Цей день насичується різноманітними формами роботи з фізичного виховання. Тижні фізкультури організовуються подібно до днів здоров’я у час канікул (зима, весна, літо) 14. Методика навчання описових розповідей за картиною. Картина-один з головних атрибутів навчального процесу. Описова розповідь - виклад характерних ознак предмета або явища. Розповідання за картиною – це складна розумова діяльність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умовивід. Успіх навчання розповіданню залежить від розуміння дітьми сюжету картин. Описова розповідь – це виклад характерних ознак предмета або явища.(опис картин, предметів, іграшок.) На початку розповіді називається предмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предметів або дії з ним. Описові розповіді бувають – порівняльна і пояснювальна. Спочатку вихователь повинен настроїти дитину, використання ігрових моментів, щоб активізувати процес сприймання дитини. Кількість запитань за змістом картини може бути від 3-4 у молодшій групі, до 8-10 у старшій. Запитання за змістом повинні збуджувати дитину, але надмірне їх використання може гальмувати їх мислення. Дітям молодших груп доступні картини зміст яких є дуже простий.В 1-му півріччі заняття з картинкою проводять з підгрупами, а в 2-му-з усією групою. В 2 молодш. групі заняття проводиться з усією групою. Вихователь пропонує дітям уважно роздивитися, що зображено на картинці, і після паузи починає звертатися із запитаннями(Що це?Хто це?Що робить?...Запитання треба ставити спочатку до основного об’єкта, щоб діти уважно роздивилися, описали його дії, а потім і другі об’єкти У середній групі вих.-ль продовжує навчати дітей розглядати картини, розуміти їх сюжет, описувати картину за запитаннями, поступово залучає дітей до самостійного розповідання. У ІІ – півріччі дітей вчать складати розповіді за картиною за допомогою зразка вихователя. Для таких занять підбирають знайомі дітям картини. Спочатку за запитаннями вихователя розглядають картину, потім вих-ль пропонує. послухати її розповідь, а потім пропонує розповісти дітям. У ст. групі – ускладнюється підбір картин, прийоми навчання, вимоги до мови дітей. Діти вже вміють встановлювати зв’язки між предметами та явищами. Від них треба вимагати вміння не тільки розповісти за змістом картину, скласти описову розповідь, а й виходити за межі зображеного на картині, пов’язувати зміст картини зі своїм досвідом. В цій групі діти вчаться придумувати творчі розповіді за змістом картину, скласти описову розповідь, в них вимагається не лише вміння розповідати за змістом, а й пов’язувати зміст картини зі своїм досвідом. У старшій групі застосовують ще такий прийом-придумування назви до картини. Спочатку діти розглядають картину, аналізують зміст за запитаннями, а потім придумують назву. Прийоми навчання дітей розповіді: 1) зразок розповіді вихователя; 2) план розповіді; 3) складання розповіді за частинами; 4)колективне складання розповіді; 5) запитання; 6) оцінка. 15. Навчання творчого розповідання. Структурні компоненти заняття й методичні прийоми навчання творчого розповідання. Питанням навчання дітей творчої розповіді розкривалися в наукових працях Є.І. Тихєвої, фльоріної, Короткової, Ушакової. Творче розповідання- це продуктивна діяльність, кінцевим результатом якої має бути зв᾿язність, логічність викладу розповіді. Навчання дітей вмінню придумувати творчі розповіді позитивно впливає на розвиток мови. Види творчих розповідей: - на наочній основі (за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про 1 іграшку, придумування початку або кінця до події, зображених на картині, описові розповіді про природу). - на словесній основі – це придумування кінця до початку розповіді чи казки вихователя, розповідь на тему запропоновану вих.-лем, самостійне складання казок.Різновидність занять:- найлегший вид занять: складання описових розповідей про іграшку ( в мол групі діти складають розповіді за 1 іграшкою, а в старших групах крім опису іграшки діти розповідають яким чином з нею можна гратися). - складнішим видом є за сюжетною ігровою обстановкою ( група іграшок, тема «В гостях у ляльки Каті», або вихователь створює обстановку) (хто прийшов до Каті в гості?, що їм Катя показала?) - творчі розповіді про одну іграшку. Дитина повинна самостійно придумати образні ситуації, дії з даною іграшкою. - розповіді – інсценівки або складання казок про іграшку, специфіка цих розповідей, казок полягає в тому, що дитина одночасно виконує три завдання: придумує сюжет, рухає іграшку по столу, розповідає про дії іграшки. На заняттях з творчого розповідання використовуються як загальновідомі навчальні прийоми (зразок, план, вказівки, оцінка), так і специфічні прийоми розвитку творчої уяви та активізації творчих здібностей. Найчастіше використовується план розповіді.Цінним прийомом є зразок розповіді вих.-ля. У комплексі ефективних методичних прийомів на занятті широко використовується і такий прийом, як вказівка. Для того щоб більше зацікавити дітей, можна використовувати такі прийоми, як читання перед групою або прослуховування записаних на магнітофон дитячих розповідей, оформлення розповідей дітей у невеликі книжки-саморобки, ілюстрації до них можуть намалювати самі діти. 16. Принципи словникової роботи. Характеристика методів і прийомів словникової роботи. Вагомий внесок у розробку словникової роботи розробила Є. Тихєєва. Вона наголошувала, що провідним є принцип розвитку словника в процесі активного діяльнісного пізнання світу. Сучасна дошкільна лінгводидвктика визнає низку принципів словникової роботи: Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення , цей принцип реалізується лише за умови опертя на активне й діяльнісне пізнання навколишнього світу. При цьому словникова робота ускладнюється відповідно до зростаючих можливостей дитини щодо пізнання світу. Принципу взаємозв᾿язку слова і попереднього уявлення конкретизує принцип використання наочності як основи для організації пізнавальної та мовленнєвої активності. Наступний принцип пов᾿язаний з необхідністю забезпечити взаємозв᾿язок усіх завдань словесної роботи на кожному занятті та здійснення активної словникової роботи під час виконання усіх розділів програми під час виконання усіх розділів програми як на заняттях, так і під час режимних моментів. Усі методи ознайомлення дітей з навколишнім поділяються на дві великі групи: методи безпосереднього ознайомлення дітей з навколишнім та опосередковані. Безпосередні - спостереження, екскурсії - огляди розглядання предметів та бесіди про них, екскурсії за межі дитсадка, розглядання та бесіда за репродукціями картин, дид. ігри з предметами, іграшками, картинками, показ діафільмів, кінофільмів, різного виду театрів. Опосередковані методи - читання оповідань та віршів пізнавального змісту, бесіди, усна народна творчість, словесні дид ігри. 17. Шляхи і методи формування граматичної правильності мовлення. У зв’язку з тим що в мовленні дітей дошкільного віку трапляється багато граматичних помилок вих.-лі повинні проводити систематичну роботу по усуненню, попередженню їх а саме: а) перевірка дитячого мовлення та попередження помилок;З цією метою в кожній віковій групі дитсадка проводиться індивідуальна перевірка мови дітей 2 рази на рік, восени і навесні. Перевіряють такі сторони граматичної будови мови: 1) особливості побудови речення, помітити, які речення переважають. 2) порядок слів у реченні. 3) особливості вживання сполучників і сполучних слів.4) відмінювання іменників за відмінками. 5) вживання роду і числа у іменників та їх узгодження з іншими частинами мови. 6) помилки, що допускають діти у вживанні дієслівних форм. 7) узгодження числівників з іменниками. 8) вживання прийменників у реченні. 9) помилки, що допускають діти у вживанні інших частин мови.Наслідки перевірки записують у зошит обстеження дітей. б) наявність правильного зразка для наслідування; Атмосфера правильної мови оточуючих дорослих і особливо вих.-ля – одна з умов правильної мови дитини. в) виправлення допущених помилок; Для виправлення помилок використовується такі прийоми - зразок правильної мови, пояснення, запитання, доручення, схвалення, розвиток слухової уваги,г) розвиток слухової уваги; необхідною умовою розвитку слухової уваги є створення спокійної обстановки. д)спільна робота дитсадка і сім’ї. Виправити граматичні помилки у дітей можливо лише спільними зусиллями дитсадка і сім’ї. 18.Завдання і зміст виховання звукової культури мовлення. Прийоми індивідуальної перевірки звуковимови дітей. Методика навчання дітей вимови українських звуків. Звукова культура мовлення охоплює фонетичну правильність мовлення( сприймання і розрізнення фонем на слух, артикуляцію звуків; звуковимову) і загальні мовленнєві навички( дикцію, темп, ритм мовлення, тембр. Силу голосу, наголос дихання, орфоепічну правильність мовлення. Завдання:1) Формувати правильну, чисту звуковимову в малому і середньому віці.2) виправляти вади звуковимови, доки не утвориться міцний стереотип. Виховання звукової культури мови дітей – це два розділи: розвиток культури мови і розвиток мовного слуху. Прийоми індивідуальної перевірки звуковимови: Вихователі роблять обстеження два рази на рік. Прийоми перевірки - бесіда, читання дитиною вірша чи казки, предметні картинки. Перевірка свистячих (з,ц,с), шиплячих (ж, ч, ш, щ), сонорних (л, р) Методика навчання українських звуків: Вихователь, навчаючи дітей некорінної національності української мови, повинен працювати над усіма компонентами звукової культури українського мовлення: артикуляцією, дикцією, інтонаційною виразністю; розвивати мовленнєвий апарат, мовленнєве дихання, фонематичний слух та міжмовне чуття.Орфоепічна правильність мовлення – це дотримання норм і правил літературної української мови. Орфоепія встановлює норми вимови кожного звука у звукосполученнях і словах. Завдання вихователя – навчити дитину спочатку правильно вимовляти кожний звук, відсутній у рідній мові, ізольовано, а потім – у сполученні з іншими звуками, у словах.Фонетична правильність мовлення залежить від правильної артикуляції та дикції. В українській фонетичній системі 50 звуків (6 голосних і 44 приголосних)Артикуляція звуків – це правильне положення і рухи органів мовлення, необхідних для вимови певного звука. Поставлення правильної артикуляції досягається шляхом індивідуальної роботи з дитиною за допомогою дзеркала, шпателя. 19.Шляхи розвитку та методика розвитку мовлення дітей раннього віку. Розвиток мовлення дітей раннього віку поділяють на два періоди: підготовчий період (1 місяць – 1,5-2 роки) та другий – період активного мовленнєвого розвитку (1,5-2 роки -3 роки). До кінця раннього віку у словнику дитини повинно налічуватися до 1200-1500 слів. З᾿являються поширенні речення. На другому році життя робота з розвитку мовленя проводиться у трьох напрямках:а) розвиток розуміння мовленя; б) вправляння дітей у звуконаслідуванні наслідуванні фраз, слів; в) розвиток активного мовлення. Програмні завдання здійснюються як на заняттях так і в повсякденному житті. Проводять такі заняття показ педметів з називанням, показ предметів у дії, організовані спостереження за живими об᾿єктами і транспортом, заняття з картинками, звуконаслідуванні ігри. Показ інсценівок, читання забавлянок, віршів. Тривалість до 10 хв. На занятті до 6 дітей. Третій рік життя, програма передбачає проведення з дітьми таких видів занять: спостереження у довкіллі, цільові прогулянки, дидактичні ігри, заняття за картинкою, бесіди-розповідання,ознайомлення з худ.літературою, показ тіньовогоі лялькового театру, показ інсценівок. Тривалість заняття в групі до 12-13 хв. Один той самий матеріал планується 3-4 рази з невеликими інтервалами й певними ускладненнями, викор. комбінованні заняття. На занятті максимально використ. мовл. і рухову активність. Плануючи заняття з дітьми 3-го року життя , вих.-ль повина охоплювати всі боки розвитку мовлення: розуміння мовлення і словникова робота, виховання правильної звуковимови, граматичної правильності,розвиток діалогічного і монологічного мовлення. 20. Методика художнього читання й розповідання дошкільників. Відповідно до програми виховання в дитсадку в усіх вікових групах проводять заняття з художньої літератури. На цих заняттях використовують такі методи навчання: розповідання казок, читання оповідань та віршів, заучування віршів, розігрування потішок, забавлянок, ігри - драматизації (мол.гр), показ діафільмів і театральних вистав за казками, літературні вікторини, морально - етичні бесіди, бесіди узагальнюючого характеру. Готуючись до розповідання казки, вихователь повинен добре запам’ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова потребують уточнення, пояснення, продумувати прийоми, час і місце їх пояснення. До заняття можна підготувати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту літературного твору. В молод. і середній гр. пропон. така структура заняття:1) Початок заняття ( вступна бесіда, розгул. наочності, загадки, розповіді вихователя). 2) Читання твору. Уточнення та пояснення окремих слів виразів, розглядання ілюстрацій;3) Повторне читання твору (казка розповідається тільки один раз;4) Коротка бесіда;5) Виведення короткого правила, прислів᾿я. У старшому дошкільному віці на занятті з худ. літератури слід ставити запитання на з᾿ясування засобів худ. виразності, композиційної структури та жанру художнього твору. Відповідно до програми виховання в дит садку у всіх вікових групах проводять заняття з худ літ.На цих заняттях використовують такі методи навчання : розповідання казок, читання оповідань та віршів морально – етичного та гумористичного змісту, заучування віршів, розігрування потішок, забавлянок, ігри – драматизації, показ діафільмів і театральних вистав за змістом казки і творів морально – етичного змісту, літературні вікторини, морально – етичні бесіди, бесіди узагальнюючого характеру. На одному занятті можна поєднувати декілька прийомів навчання: читання оповідання і заучування вірша, читання опов і літературна вікторина. Вибір методів та прийомів навчання залежить від худ твору, вікової групи і тих завдань, які потрібно розв’язати на даному занятті. Худ твори також читають і на інших заняттях: пізнавального, патріотичного, інтернаціонального характеру – на заняттях по ознайомленню з навколишнім: твори природничого змісту – на заняттях по ознайомленню з природою.У старшому дошк віці худ твір читають лише один раз, уточнюють, пояснюють слова, фрази, після чого проводиться бесіда. В цій групі рекомендується на одному занятті поєднувати читання оповідання і читання вірша на одну тему.Дітям старшого док віку можна показати ілюстровану книжку напередодні, а на наступний день заняття почати повідомленням про те, що зараз їм прочитають книжку, в якій вони вчора розглядали картинки. 21. Методика навчання грамоти дітей в дошкільному навчальному закладі. Підготовка дітей до оволодіння грамотою та сам процес навчання читання – складна інтелектуальна діяльність, яка потребує високого рівня організації навчальної діяльності. Навчання грамоти ґрунтується на відомих дидактичних принципах (науковості, наочності, доступності, систематичності, індивідуального підходу). Застосування цих принципів при навчанні грамоти має свої особливості. Процес навчання грамоти будується на основі врахування фонематичної і графічної систем української літературної мови у їх взаємозв’язку Важливе значення в період навчання грамоти має складоподіл. Він є результатом послідовності рухів артикуляційного апарату; це звук чи кілька звуків, які вимовляються одним видихом повітря.Є ще звуковий аналітико – синтетичний метод навчання грамоти базується на даних про співвідношення графічної і звукової системи мови, про особливості усної і письмової мови. Упродовж навчання дітей звуковому аналізу слова потрібно дати їм засоби для здійснення цього і навчити ними користуватися. Такими засобами є: схема звукового аналізу слова, фішки, інтонаційне виділення звуків у слові.У ході проведення звукового аналізу потрібно стежити, щоб діти після інтонаційного виокремлення звука у слові називали його ізольовано так як він звучить у слові (м, м. ,л, ль)Після того як діти засвоїли навички звукового аналізу простих слів, відбувається їхнє ознайомлення з голосними, твердими й м’якими приголосними звуками. На наступних заняттях, після ознайомлення з голосними звуками, діти дізнаються про приголосні звуки, вимовляти які завжди щось заважає – губи, зуби, язик. Після того, як діти навчаться розрізняти голосні, тверді й м’які приголосні звуки, знайомимо їх з наголосом, навчити виділяти в слові наголошений звук, позначити його фішкою на моделі. 22. Психолінгвістичні основи методики навчання дітей української мови. Теоретичними засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення: мова – це суспільне явище; мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми; взаємозв’язок мови, свідомості та мислення; мова і поняття; зв’язок мови та історії; практика – критерії істини. Теорія пізнання розкриває взаємозв’язок мови, свідомості та мислення. Перша думка, що виникла в людини, оформлювалась у мовну оболонку. Думати без мови неможливо, а говорити можна лише тоді, коли людина мислить. Мова й мислення не можуть існувати відокремлено. Отже, мова, мислення та поведінка створюють нерозривну єдність. Навчати дітей другої, української мови слід у єдності з розвитком мислення. Подекуди в літературі натрапляємо на твердження, що кінцевою метою навчання другої мови є навчання дітей мислити цією мовою. Артемов висуває три вимоги щодо навчання дітей другої мови: Перша: навчаючи дітей другої мови, слід використовувати зіставлення, порівняння семантики слів, тобто слів за значенням (наприклад, панчохи – чулки, човен – лодка)Друга: вивчення другої мови необхідно пов’язувати з національною культурою народу, з особливостями розвитку національної свідомості та мислення, із розвитком матеріальної культури та характеристикою епохи.Третя вимога: передбачає висококваліфіковану підготовку педагога з досконалим, бездоганним знанням другої мови.Отже, мова є засобом спілкування, а не мислення. Мова є не засіб, а дійсність мислення. 23. Методика ознайомлення дітей з творами українських письменників. Молодший вік – Шевченко – «Світає»; Леся Українка – «Вишенька – черешенька», «На зеленому горбочку»;Глібов – «Веснянки», загадки; І.Франко – «Ріпка»;Коцюбинський – «Дві кізочки», «Два цапки»;Середній вікШевченко – «Зацвіла в долині червона калина», «Встала весна»; Леся Українка – «Мамо іде вже зима»; Глібов – «Веснянки», «Музики»;І.Франко – «Коли ще звірі говорили», «Фарбований лис; Старший вік:Шевченко – «Заповіт», «Тече вода з під явора»; Леся Українка – «Біда навчить», «Метелик»; Глібов – загадки, вірші, байки; І.Франко – «Коли ще звірі говорили»; Коцюбинський – «Харитя», «Маленький грішник». На заняттях, у повсякденній діяльності, робота у куточку книги. Методика така як і при заучуванні віршів, читання оповідань. Твори українських письменників доступні дітям з раннього віку. У мол. групі використовують переважно віршовані твори. Їх читають у супроводі наочності, дітей стимулюють виконувати окремі дії, повторювати окремі слова. Джерелом дитячої літератури в дитячому садку є твори класиків. Уже в дошк віці дітей слід знайомити з класичною літературою, творами сучасних укр. письменників: Т.Шевченка, Марко Вовчок, Л,Глібова, І Франка. Художній твір повинен сприяти моральному, патріотичному, естетичному вихованню, прищеплювати позитивні якості поведінки. Твори укр. письменників доступні дітям з раннього віку, тут використовують переважно невеликі віршовані твори українських поетів. З дітьми старшого дошк. віку вірші укр. письменників заучують на пам’ять. Так заучуючи вірші Л.Українки та Шевченка, слід спочатку розглянути ілюстрації, настроїти дітей на ліричний лад, а потім прочитати вірш у супроводі ілюстрації(Шевченко – «Світає») Художні твори читають на заняттях з худ. літератури. У старшій групі доцільно провести 2-3 заняття розглядання дитячої книжки одного письменника або кількох його видань (6-8 примірників та підгрупою 12 дітей).У куточку книги періодично влаштовують виставки дит. книг. Вони можуть мати тематичний характер. 24. Переказ літературних творів. Добір літературних творів до переказу, вимоги до них. Особливості навчання переказу в різних вікових групах. Методичні прийоми. Переказ –це відтворення літературного зразка в усному виразному мовленні, це метод розвитку зв’язного монологічного мовлення. У мол. гр. дітей лише готують до самостійного переказування, навчаючи їх відтворювати зміст відомих казок і коротких оповідань, брати участь у спільному з вихователем переказі. В середній, старшій, та підготовчих групах вчать переказувати невеличкі оповідання з поступовим ускладненням прийомів переказу. В старшій групі діти повинні навчитися зв’язно переказувати , передаючи зміст твору, характеристику персонажів, висловлювати ставлення до героїв і вчинків. Вимоги до творів: - для переказу добираються прозові твори. - написання зразків мовою, наявна пряма мова. - твори для переказу – доступні. - з простим динамічним сюжетом, невеликі. - для старшої групи добираються складніші. Методика переказу: А.Богуш рекомендувала заняття з переказу: 1) перша частина ознайомлення з твором. 2) друга частина – переказ. Твір читається без попередження про переказування, виразно читати 1-2 рази, ставити питання за змістом, показувати ілюстрації. В ході бесіди використовується запитання, пояснення, перегляд ілюстрацій, іноді повторення авторських висловів. На повторному занятті не читають, а переказують. Прийоми навчання: спільний переказ вихователя з дитиною, відображення(сер. група) підказка ( мол. група), запитання, залучення до переказу інших дітей, хорова підказка , повторення, заохочення, гра – драматизація, тренувальні вправи на виразне мовлення. 7. Форми роботи з розвитку мовлення в ДНЗ. Заняття як основна форма навчання дітей рідної мови. Види занять. Форма навчання-це спец. организ, діяльн. вих-ля і дітей, яка протікає в установленому порядку і в певному режимі. Розв. мови дітей в дошкільному закладі здійснюється в двох формах - на організованих заняттях і в повсякденному житті. Заняття-це організ., планомір. систематич. процес повідомл. знань педагогом та формув. і розв. мовл. умінь і навичок під керівництвом вих-ля. Навчання на заняттях є ведучим засобом розвитку мови дітей. На них здійснюються найскладніші завдання з розвитку мови (формування вмінь зв'язно розповідати, виразно передавати зміст художнього твору, правильно вимовляти звуки).3аняття з розвитку мови проводяться один раз на тиждень з підгрупами дітей (10-12 дітей).У зв'язку з тим.що занят.з розв.мови вимаг.від діт.складн.розум.діяльн.їх слід проводити 1-ми і в 1-шу пол. дня. Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування відбувається на комплексних(де об᾿єднуються три мовлен. завдання: словник, зв᾿язне мовлення,звукова культура)та та тематичних заняттях, на яких присутні до 15 дітей. Ці заняття проводять один раз на тиждень, комплексне проводиться один раз на тиждень протягом трьох тижнів, а на четвертий - тематичне заняття кожного місяця за розділами : словникова робота, звукова культура мовлення, граматична сторона мовлення.Організація і методика залежить від вікових особлив. дітей. Відповід.до прогр. у ДНЗ пров. такі занят.з розв мови:1)днт.і оточ.світ2)рідна природа3)мовне спілкув.4)худ. літ­ра. Вих-лі плані провод. групові(10-12діт)індив.-груп.(4-6)інд.(1-4) заняття. Проводять інтегрованні заняття (музичне заняття і розвиток мовлення). Комбіновані заняття(фіз. культура , озн. з довкіллям , роз. мова). 13. Методика навчання дітей монологічного мовлення. Характеристика методів, прийомів навчання. Провідну роль у процесі мовного розвитку у дітей відіграє розвиток зв’язного мовлення. Одним із видів зв’язного мовлення є монолог. Монологічне мовлення як мовлення однієї особи потребує розгорнутості, повноти, чіткості і взаємозв’язку окремих частин розповіді, уміння мовця зосередити свою думку на головному. Монолог потребує ретельної попередньої підготовки, значного вольового зусилля, композиційних і логічних умінь. Монолог адресований не одній людині а багатьом. Тому монолог повинен бути складений дуже ретельно, щоб бути зрозумілим слухачам. Для того щоб монолог був зрозумілий слухачам, у нього повинні використовуватися повні і поширені речення, точні формулювання. Складність монологу полягає в тому, що він потребує від дитини, яка зосередила свою увагу на якійсь події або художньому творі, вміння одночасно побачити не тільки предмети, явища, а й зв’язки між ними. У навчанні дітей монологічного мовлення застосовують різні прийоми: зразок розповіді вихователя; план розповіді-2-3 основних запитання, які визначають зміст і послідовність викладу; складання розповіді за частинами. Запитання – як прийом навчання монологічного мовлення має 2-не значення і використання по закінченню розповіді. У ДНЗ дітей навчаютьб двох основних форм монологу-самостійної розповіді та переказу.В першому випадку дитина самостійно добирає зміст , форму висловлювання, а в другому-матеріалом для висловлювання є літ.-худ. текст. Переказ – це відтворення своїми словами літературного зразка. Розповідь - самостійний розгорнутий дитиною виклад певного змісту. Оцінка-важливий прийом навчання розповіді. Також важливий прийом стимулювання монологу у дітей є записи їхніх розповідей, при думання казок, розповідей тощо. Як зазначено в „Базовому компоненті мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника”, монологічна компетенція включає в себе вміння складати різні види розповіді і серед них – розповідь-роздум. Завдання з навчання дошкільників складати розповідь-роздум фрагментарно зазначено у програмі „Малятко”; а у програмі „Дитина” вони відсутні взагалі, лише у програмі А.Богуш „Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку” завдання для кожної вікової групи сформульовано чітко і послідовно. Навчати старших дошкільників складати розповідь-роздум слід поступово.  Постійно використовувались нами на заняттях питання, пояснення, оцінка дитячих висловлювань. Застосування інших прийомів змінювалось відповідно до етапу навчання. Так, на цьому етапі мали місце: · складання розповіді-роздуму за зразком вихователя; · переказ художніх творів; · спільна розповідь-роздум дитини з вихователем; · складання розповіді-роздуму за планом. Розроблено систему мовленнєвих ситуацій, дидактичних ігор та творчих завдань, які сприяють формуванню у дітей умінь складати розповідь-роздум. 2. Види дитячої музичної діяльності. Їх характеристика. Слухання-перш ніж навчити дитину слухати потрібно навчити її сприймати музику. Сприймання музики -це один із видів слухового сприймання,являє собою становлення муз.образу.Уміння сприймати музику лежить в основі розвитку муз. здібностей.Діти мають слухати хорошу музику,яка сприяє гарному настрою,оптимістично налаштовує,збагачує життєві враження,закладає основи художнього смаку.Приміщення в якому діти слухають повинно бути затишним,естетично оформленим,захищеним від сторонніх шумів.Слухати музику діти повинні різну за жанрами і видами.Слухання сприяє розвитку муз.здібностей:мелодійного,ритмічного,тембрового слуху. Слухання позитивно впливає на всебічний розвиток дитини.зокрема розумовий.У процесі слухання діти вчаться помічати подібність між окремими частинами твору,співвідносити зміст музики з назвою твору. Співи – основний вид музичної діяльності дітей. Через активний спів у дітей закріплюється інтерес до музики, розвиваються музичні здібності. У процесі співу діти навчаються музичній мові, що підвищує сприйнятливість до музики. Поступово вони пізнають жанрову основу пісні. У них формується здатність відчувати темброві висотні і ритмічні зміни в музиці. Дитина-дошкільник не просто пізнає музичну мову, вона починає свідомо активно нею користуватися в своїй виконавській діяльності. Діти люблять співати. Виконуючи пісні, вони глибше сприймають музику, активно висловлюють свої переживання і почуття. Текст пісні допомагає їм зрозуміти зміст музики і полегшує засвоєння мелодії. Мелодію з голосу діти сприймають легше, ніж при виконанні на фортепіано, коли складний акомпанемент ускладнює сприйняття. Спів сприяє розвитку мови. Слова виговорюються протяжно, співучо, що допомагає чіткій вимові окремих звуків і складів. Музичний керівник і вихователь стежать за правильною вимовою слів. Спів об'єднує дітей загальним настроєм, вони привчаються до спільних дій. Діти чують, що той, хто поспішає або відстає, порушує стрункість співу. У процесі співу у дітей розвиваються музичні здібності: музичний слух, пам'ять, почуття ритму.Співи є самим масовим і доступним видом діяльності. В музично - ритмічній діяльності ставиться задача більш точно передавати в рухах особливості музичної п’єси. Музично-ритмічна діяльність умовно поділяється на дві групи: сприйняття музики та відтворення її виразних особливостей в рухах. Перша група пов’язана із сприйняттям музики, а друга група направлена на освоєння рухових навиків у процесі музичних ігор, хороводів, танців В танцях діти вчаться слухати музику і починати рухи з текстом пісні або за вказівкою вих.-ля. Музично -ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці. А це в свою чергу впливає на якість виконання. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів , дитина емоційно збагачується , відчуває особливий підйом, життєрадісність. Гра на музичних інструментах – Діти оволодівають навичками гри на муз інструментах, знають їх назви, розрізняють за тембром. Діти повинні знати: назви інструментів: характер звучання інструментів; правила користування інструментами та зберігання їх; прийоми гри на них; розташування високих і низьких звуків на різних інструментах; назви нот і їхнє місце на пластинках металофонів і клавішах інших інструментів Діти повинні навчитися: володіти найпростішими прийомами гри на різних інструментах; правильно витрачати дихання, граючи на тріолах, кларнетах, дудочках; знаходити зручну аплікатуру, граючи на акордеоні, баяні, піаніно: приглушувати звучання тарілок, Застосування дитячих музичних інструментів та іграшок (як на заняттях, так і в повсякденному житті) збагачує музичні враження дошкільнят, розвиває їх музичні здібності. Крім того, гра на музичних інструментах розвиває волю, прагнення до досягнення мети, уяву 4.Форми організації музичної діяльності дошкільників, сучасні підходи, їх характеристика. Теорія і практика дошкільної педагогіки визначає наступні форми організації музичної діяльності: заняття,музика в повсяк.житті,музика в сімї.Музичні заняття(проводяться 2 рази на тиждень) — форма учбового процесу, в якому одночасно беруть участь всі діти того або іншого віку. Вони колективно співають, грають, танцюють. Об'єднані загальними переживаннями, прагненням виконати загальну справу,діти відчувають, що успіх і невдача кожного — успіх і невдача всього колективу. Така форма організації дит.муз.діяльності є найбільш ефективною..Їх структура і зміст залежать від навчальних завдань і віку дітей. 2) Музика у повсякденному житті-це викорис.музики у побуті(слухання музичних платівок, самостійне музиціювання; вправи, ігри, ранкова гімнастика під музику + різні види розваг(концерти).Викор.музики в повсяк.Ж.регулює вихователь,а муз кер. Дає рекомен.у виборі музики.В повс.ж.дитина використовує найбільш близькі їй види творчої діяльності. 3) Музичне виховання в сім’ї ( слухання музики, гри на муз. інструменті, самостійне музиціювання).Найважливіше-взаємодія з батьками.Вони добре знаючи свою дитину,її характер,захоплення знайшовши потрібний підхід можуть зацікавити її музикою,збагатити її муз.враження. Всі форми взаємодоповнюють одна одну і збагачують процес музичного виховання.Необхідно викр. можливості кожної форми. 5. Керівництво роботою з музичного виховання в дошкільному навчальному закладі. Муз. виховання в ДНЗ здійснюється муз. керівником. Однак загальне керівництво всією роботою з музично-естетичного виховання дітей є однією з важливих функцій завідувача дитячим садом і методиста. Завідувач спільно з методистом забезпечує керівництво плануванням всього процесу муз. виховання. Вони систематично контролюють виконання вимог програми; створюють необхідні умови для успішного здійснення роботи з муз. виховання, оснащуючи педагогічний процес необхідним обладнанням, технічними засобами, посібниками, методичною і науково-педагогічною літературою, перевіряють чи відповідно плану проводилися свята та розваги. Методист затверджує сценарії до свят, приходить на музичні заняття але заздалегідь попередивши .Завідувач та методист надають допомогу муз. керівнику в організації семінарів, практикумів для вихователів, періодично здійснюють контроль за регулярністю їх проведення;стежать також за тим як муз. керівник здійснює роботу з батьками.Методист допомагає в естетичному оформлені зали. Муз. керівник виконує наступне: 1. Проводить заняття в кожній віковій групі двічі в тиждень відповідно графіку роботи. Це вимагає великої попередньої підготовку: відбирається і розучується музичний матеріал, який потрібно виконати дітям грамотно і виразно2. Відповідає за складання сценаріїв свят, програм розваг, їх підготовку і проведення.3. Керує роботою вихователя в області музичного розвитку дітей за допомогою консультацій і групових занять. 4. Регулярно проводить педагогічні наради, на яких вирішуються методичні питання, обговорюється програма святкових ранків і розваг, намічаються додаткові завдання в цілях вдосконалення учбового процесу. 5. Проводить роботу з батьками, залучаючи їх до загального процесу музичного виховання дитини. У індивідуальній бесіді, на консультації, зборах музичний керівник дає поради: які радио- і телепередачі можна слухати з дітьми, який пісенний репертуар використовувати в сім'ї. 6. Планування роботи з музичного виховання в сучасному дошкільному навчальному закладі України. Планування-це одна з важливих умов організації пед.процесу. Планування(план) – це заздалегідь намічений порядок дій, необхідних для досягнення поставленої цілі. Планування дає змогу чітко визначити зміст роботи у певний період часу,підібрати раціональні методи і прийоми навчання.Завдяки йому реалізується важлива закономірність пед..процесу-послідовність і перспективність.Отже,планування дає змогу організувати пед..процес як цілісне явище. План-це дійове керівництво у повсякденній роботі. Є 2 види планування: перспективний на 1-2 місяці і календарний на 1-2-неділі. Перспективне планування складається на тривалий період, в нього входять завдання, які відображають об’єм музичних умінь та навичок, які повинні виконати за даний період. Календарне планування складається на малий відрізок часу. В ньому планується програмовий зміст і музичний репертуар на кожне заняття. Завдання перспективного планування розподіляються на окремі заняття, які ідуть одне за одним. Умови правильного і успішного планування: 1.знання вимог визначених програмою.2.добре знання муз.матеріалу для всіх груп.3.знання вікових особливостей дітей,їх психофізичного розвитку:вік,стан здоровя,рівень розвитку.4.тісний контакт з вихователями груп,що сприяє встановленню єдиних методів пед..впливу на дітей. Планування забезпечує правильне співвідношення різних видів муз.діяльності,правильне чергування нового і старого матеріалу і різних форм роботи. План на кожне заняття записується у такій послідовності:вхід до залу дітей;муз.-рит. вправи;слухання музики;спів;муз-рит рухи(гра,танок);вихід дітей. Завдяки систематичному обліку муз.кер бачить досягнення,зясовує недоліки своєї роботи,аналізує заняття,відмічає його ефективність,як діти засвоїли програмовий зміст.Він дає можливість точно встановити не тільки обсяг засвоєних знань,але і якість засвоєння. 9. Музично-ритмічні рухи. Прийоми навчання. Музично-ритмічна діяльність, що об'єднує в єдиний комплекс музику, драматизацію,рухи, пантоміму, пластику і танець, є одним з найбільш ефективних видів музичної діяльності.Виконуючи рухи під музику дитина уявляє той чи інший образ, переживання виражене в музиці Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який у свою чергу надає рухові особливої виразності. Заняття ритмікою сприяють формуванню особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфери. Однак пізнавальні процеси під час занять ритмікою активізуються в тому разі, якщо дитина здатна зосередитися на особливостях музичних засобів вираження. Йдеться про слухову увагу, її стійкість. Музично-ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці. А це , в свою чергу, впливає на якість виконання. Завдання виховання і навчання на заняттях ритмікою : 1.вчити дітей сприймати розвиток музичних образів і узгоджувати рухи з їх характером, найбільш яскравими засобами музичної виразності, ритмічно і виразно рухатися , грати в музичні ігри , водити хороводи , виконувати танці на заняттях і під час іншої діяльності ; 2.розвивати почуття ритму : вчити дітей відчувати в музиці ритмічну виразність, передаючи її в рухах ; 3.розвивати художньо -творчі здібності(вигадуванні , комбінуванні танцювальних рухів, побудов хороводів , використанні цих знань у самостійній діяльності). Муз. виховання засобами руху здійснюється в іграх, хороводах, танцях , вправах, драматизаціях, доступних і цікавих дітям.Є два види ігор:під інструм.музику і ігри під спів(хороводи). Ранкова гімнастика під музику виконує багато завдань – це покращується тонус, покращується кровообіг, обмін речовин у організмі дитини, покращується і поглиблюється дихання. Крім того гімнастика під музику сприяє на нервову систему, діти стають урівноваженими, спокійними, веселими, бадьорими.В процесі виконування вправ у дітей закріплюються рухові навички, покращуються рухи (ходьба, біг). Музично – ритмічні рухи під музику сприяють естетичному розвитку. Ігри – казки під музику мають великий вплив на дітей. Вони сприяють розвитку художнього смаку, викликають у дітей радісні емоції. Діти краще передають характер музики у рухах, в них розвивається мова, дикція, мовна інтонація.Рухливі ігри під музику також впливають на дитину, вони викликають переживання, передають свої емоції. Кращими іграми є хороводні, вони мають велику художню цінність. Ігри із співом можна череду вати з іграми без співу. Ігри із співом можна проводити кожен день в І половину дня і в ІІ пол. дня. Танці – розучують під час музичних занять, у дітей формується вміння виконувати різноманітні танцювальні рухи (галоп, притупи, кружляння, підскоки), діти вчаться орієнтуватися у просторі, робити перешикування, діти знайомляться із зразками українського хореографічного мистецтва (Гопак, Українська полька, хороводи, вальс, менует), різні характерні таночки, розвивається акторська майстерність, пам’ять. Застосовуються такі методи та прийоми: наочно - слуховий ( виразне виконання музики педагогом ), наочно -зоровий , руховий (показ ігор, танців , окремих їх елементів) , словесний ( образна розповідь керівника про нову гру, танець,пояснення по ході виконання рухів,вказівки),вправи ( багатократні повторення , варіювання знайомого матеріалу). Репертуар:мол.гр.- Марш, муз. В.Моцарта; Веселий танок, укр. нар. мелодія; Гопачок, укр. нар. мелодія.; Подоляночка, укр. нар. пісня, обр. Л.Ревуцького; Танок сніжинок,муз. А.Філіпенка;серед.гр.- Хоро­водний танець, муз. В.Лисенка; Танок петрушок, муз. А.Ря­бчуна; Ось ялинка прийшла, муз. А.Філіпенка; Танок із кошиками, муз. С.Меєрсон; Гопачок, муз. Г.Петрицького;старша- Боковий галоп, Колупалочка, Український танок у парах, (укр. нар. мелодія;) 12. Свята та розваги в ДНЗ. Обовязково раз на місяць проводять свята. Свята бувають тематичні та за програмою. Обовязково складається сценарій який затвержує методист перевіряючи щоб він відповідав віку дітей , були правельно підібрані ігри та розваги.Сценр.планується за 1,5 місяцяи скл.з 3 частин Особливу роль на ранках грає музичне мистецтво. Володіючи великою силою емоційної дії, воно створює у дітей відповідний настрій: урочисто-підведене, спокійне, веселе. Спочатку необхідно створити загальний підйом відчуттів, довести до свідомості дітей основну ідею свята. З цією метою в першій частині ранку(5-7 хв) підбираються урочисті марші, святкові пісні, можуть звучати пісні і у виконанні дорослих,у 2-колек. Та індив виступи,ігри,танці,у 3-увага зосереджуєт.на основній ідеї свята,діти виходять під веселий марш.. По ходу дії музичний супровід свята різний і залежить від змісту чергового виступу. Звуки бадьорого маршу настроюють дітей на святковий хід. Музика заглиблює художні образи поетичного тексту, викликаючи у дітей співпереживання із змістом пісні, хороводу. Провідне місце на ранках займають різні види музичної діяльності. Діти виконують пісні, танці, грають в музичні ігри, водять хороводи, грають на музичних інструментах невеликим ансамблем. У сценарій ранку часто включаються музично-драматичні сценки, діти можуть показати придумані ними танці. Обовязково на святах та розвагах повині бути жюрі та перемога ( дружба ) повинен бути сюрпризний момент. Задіяно вихователя який с дітьми вчить вірши. Тривальсть мол гр..-25-30,сер гр 40 хв старша група 35-45хв.Розвага провод.1 раз на 2 неділі у другу пол..дня,її готує вихователь,але діти до неї не готуються за здалегіть.Види розваг:концерти,театри,драматизації. 11.Навчання гри на музичних інструментах в ДНЗ. Спочатку дітей знайомлять з різними інструментами, називають їх, звертають увагу дітей на темброве забарвлення, пояснюють розташування високих і низьких звуків, показують прийоми гри. Дитячі інструменти повинні чисто звучати, мати визначений тембр , бути доступними дітям за своїм розміром і вагою, простими по конструкції , досить міцними ; інструменти , що вимагають настройки , ремонту , - приведені в порядок до початку занять.Види інструментів:Залежно від способу звуковидобування і характера звучання дитячі муз. іграшки та муз. інструменти можна згрупувати в певні види.Беззвучні. Ці іграшки лише зображують муз. інструмент, наприклад піаніно з німою клавіатурою.Незважаючи на відсутність звучання, їх зовнішній вигляд привабливий і сприяє створенню ігрової ситуації. Звучні: 1. Іграшки-інструменти зі звуком невизначеної висоти: брязкальця, бубни, барабани, трикутники.2. Іграшки-інструменти, що видають звук тільки однієї висоти, за допомогою якого можна відтворювати різні ритми, - сопілки, дудки.3. Іграшки з фіксованою мелодією: органчик, муз. шкатулки; під час гри на них дії дітей носять тільки механічний характер.4. Іграшки-інструменти з діатонічним або хроматичним звукорядом: металофон, піаніно, роялі, кларнети, флейти,баян, гармоніки, дзвіночки, гітара, балалайки та ін Ці інструменти значно відрізняються від попередніх. Граючи на них, особливо на тих, які мають хроматичний звукоряд, можна відтворювати різноманітні мелодії. Іграшки-інструменти з діатонічним або хроматичним звукорядом: Існує певна класифікація всіх муз. інструментів: вони діляться на струнні, духові та ударні. Струнні - гітари, балалайки. Звук на них виникає, коли дитина торкається струн пальцями або медіатором (тонка пластинка з пластмаси).Духові - флейти, саксофони, кларнети, тріолі.Звук виникає при вдмухуванні повітря в трубку інструменту.Клавішно-язичкові - баяни, акордеони, гармоніки. Звук виникає, коли натискають клавішу. Ударно-клавішні - іграшкові роялі, піаніно. Звук викликає удар молоточка по металевих пластинках, який виникає, коли натискають клавішу.Ударні - бубни, кастаньєти, трикутники, тарілки, барабани, металофон, ксилофони. Звук виникає при ударі рукою або паличками по озвученому тілу інструменту. Завдання і зміст муз. виховання визначають і асортимент іграшок для тієї чи іншої вікової групи. В роботі з дітьми раннього та молодшого дош. віку викорис. в першу чергу такі іграшки, як брязкальця, колокольчик, дудочки, органчик, тобто всі ті іграшки, які звучать м'яко і тихо. Діти повинні навчитися:володіти найпростішими прийомами гри на різних інструментах;правильно витрачати дихання, граючи на тріолі,дудочках ; знаходити зручну аплікатуру , граючи на акордеоні, баяні , піаніно ; приглушати звучання тарілок , трикутників ; правильно тримати руки при грі на бубні, барабані;грати в ансамблі, дотримуючись загальної динаміки, темпу ; вчасно вступати і закінчувати гру;користуватися елементарними динамічними відтінками ;грати індивідуально найпростіші пісеньки;;імпровізувати ритмічні і мелодичні попєвки .Діти повинні знати: назви інструментів: характер звучання інструментів; правила користування інструментами та зберігання їх; прийоми гри на них; розташування високих і низьких звуків на різних інструментах; назви нот і їхнє місце на пластинках металофонів і клавішах інших інструментів Репертуар:серед- Два ведмеді, укр. нар. пісня; Печу, печу хлібчик, укр. нар. пісня (гра на металофонах);старш- Сорока-воровка, укр. нар. пісня, обр. Я.Степового; Дощик, укр. нар. пісня; Щедрик, ведрик, муз. Я.Степового; Кумо, кумо, що варила? Муз.Я.Степового; Гармошка, муз. О.Тілічеєвої; На початку навчання методичні прийоми направляються, до того, щоб викликати у дитини інтерес до нового для нього виду заняття. Навчання починається з групи ударних інструментів, які не мають звукоряду. Заняття проводяться з невеликими групами дітей та індивідуально. У другій молодшій групі діти вже можуть грати на бубні, дерев'яних ложках, кубиках, брязкальця, музичних молоточка, барабані, дзвіночку. У цьому віці вони знайомляться з металофоні. У середній групі вперше починають навчати дітей гри на музичних інструментах,які мають звукоряд. Найбільш зручний для цього металофон.В старшій групі навчаються грі на інших мелодійних інструментах - струнних, духових, клавішно-язичкових. Кожна дитина може поступово оволодіти грою на декількох музичних інструментах. У характері звучання кожного муз. інструменту можна знайти аналогію з яким-небудь явищем природи - голосами птахів, тварин , мовою людини. Педагог, наприклад, звертає увагу дітей на те, що пташки співають високо, дзвінко , ніжно і це можна зобразити на цитрі .Металофон добре передає звуки падаючих крапельок дождя : спочатку вони падають рідко, потім дзвенять все частіше, частіше - дощ посилюється. На барабані палички вибивають дріб, наче грім гримить.Прийоми гри залежать від конструкції кожного інструмента. Перш за все треба встановити правильву вихідну позу і розташування інструменту по відношенню до дитини.Металофон, гітари найкраще покласти на невеликі підставки, що знаходяться на рівні колін . Якщо підставок немає, інструменти можна покласти на коліна. Барабан і бубен тримають на рівні пояса, а трикутник підвішують на підставку, або ж дитина тримає його в лівій руці. Дуже важливо навчити правильним прийомам звуковидобування. При грі на металофоні молоточок слід тримати так, щоб він лежав на вказівному пальці, а великий палець притримував його зверху. Удар повинен доводитися на середину пластинки і, головне, бути легким. Кисть при цьому повинна бути вільною. При грі на цитрі медіатор потрібно затиснути між великим і вказівним пальцями. Звук витягується легким, пружним рухом по струні. При цьому треба прагнути не зачіпати лишніх струн. Подальше навчання йде в такій послідовності : спочатку освоюється гра на одному інструменті, потім на іншому і т. д. При цьому збільшується обсяг навичок виконання: спочатку ритмічних малюнків; потім мелодій, побудованих на вузьких інтервалах ; пізніше мелодій , що включають значні відрізки звукоряду і більш широкі інтервали. Таким чином, навчання грі на муз. інструментах включає в себе три етапи: на першому - діти слухають і запам'ятовують мелодії, проспівують їх, знайомляться з прийомами гри, на другому - підбирають поспівки, на третьому - виконують їх за своїм бажанням. 13.Методи і прийоми навчання дошкільників співам. Процес навчання співу вимагає від дитини великої активності і розумового напруження. Вона вчиться порівнювати свій спів зі співом інших , прислухатися до виконуваної мелодії на фортепіано , зіставляти різний характер музичних фраз, оцінювати якість виконання.Спів благотворно впливає на дитячий організм , допомагає розвитку мови , поглибленню дихання , зміцненню голосового апарату. В процесі навчання співу особливо активно розвиваються основні музичні здібності дитини: емоційний відгук , музичний слух , почуття ритму. Основні завдання розділу співи: 1.формувати у дітей співочі вміння, навички;2.вчити дітей виконувати пісні з допомогою вихователя і самостійно, в супроводі і без супроводу інструмента , на заняттях і поза ними ;3.розвивати музичний слух, привчаючи розрізняти правильний і неправильний спів , висоту звуків , їх тривалість, чути себе під час співу , помічати і виправляти помилки ( слуховий самоконтроль) ;4.розвивати голос, формуючи природне дитяче звучання, зміцнюючи і розширюючи співочий діапазон, долаючи монотонне «гудіння» у неточно співаючих дітей;5.допомагати прояву творчих здібностей, оригінальному використанню знайомих пісень в іграх, хороводах , грі на дитячих муз. інструментах.Репертуар: мол- Спи, мій ведмедику, муз. О.Тілічеєвої, сл. О.Островського; Пиріжки, муз. А.Філіпенка, сл. В.Кукловської, Пісня про ялинку, муз. О.Тілічеєвої, сл. М.Булатова; Дід Мороз, муз. А.Філіпенка, сл. Т.Волгіної; Подарунок мамі, муз. А.Філі­пенка, сл. Т.Волгіної; серед- Вийди, вийди, сонечко,Веснянка, Дуда­рик, укр. нар. пісня; Осінь, муз. І.Кишка, сл. Т.Волгіної; Пер­ший сніг, муз. А.Філіпенка, сл. А.Горіна; Прийшла зима, муз. А.Філіпенка, сл. Г.Бойка; старша- Щедрівочка щедрувала, муз. В.Верховинця; Ой, коточок, коточок, укр. нар. пісня; Кленові листочки, муз. і сл. Н.Грановської, гарм. Л.Кауфмана; Рідний край, муз. І.Кишка, сл. П.Голубничого; Рідний край, моя земля, муз. А.Філіпенка, сл. М.Познанської. В методиці навчання співу важлива попередня підготовка педагога. Він аналізує пісню, вивчає її художні особливості, обмірковує прийоми розучування та послідовність завдань. Процес розучування має два етапи: 1) попереднє ознайомлення дітей з піснею.2) розучування пісні, коли проводиться основна робота з навчання співочих навичок. Слід пам’ятати, що вивчивши пісню її слід кілька разів повторити, закріпити її виразне виконання. І основне уміти самостійно застосувати її в практиці. Розучування пісні здійснюється за допомогою таких прийомів:Прийоми розучування пісні: 1) Виразне виконання пісні. 2) показ окремих співочих елементів. 3) словесні настанови. Немале значення має міміка, виразна артикуляція та елементарний диригентський жест педагога. Цими загальними прийомами завжди допомагають майстерність та вміння кожного вихователя. Перше знайомство з піснею повинно будуватися на яскравому, виразному виконанні, щоб заохотити дітей.. Методичні прийоми навчання співу зумовлюються загальними виховними завданнями, особливостями колективного й індивідуального співу дошкільників. Педагогічні прийоми пов’язані з послідовним розучуванням пісень і навчання дітей співочим навичкам у різних вікових групах. Використовуючи різноманітніші вправи, які розвивають слух, голос та координацію їх. Формування пісенної творчості проводиться в тісному зв’язку з навчанням. Комплекс усіх методів і прийомів забезпечує становлення співочої діяльності. 15.Використання наочності під час навчання дітей музики. Музичне виховання передбачає комплексний розвиток особистості дитини в цілому. За впровадження і організацію всіх форм музично – естетичного виховання відповідає муз. керівник. Успіх виховання дітей залежить від чіткої організації роботи всього колективу. Щоб діяльність розвивалася успішніше треба створити відповідні умови: виділити місце для занять, влаштувати музичний куточок, забезпечити посібниками і інструментами. В музичному куточку, відгородженого ширмою, розмістити дитячі інструменти, іграшки – саморобки, дидактичні посібники, технічні засоби,атрибути для музичних ігор, танців, 1-2 столики для гри на інструментах.Все це повинно відповідати сучасним естетичним і педагогічним вимогам. Дид. ігри та посібники прискорюють музично – сенсорний розвиток дитини. З їх допомогою діти вчаться розрізняти звуки за висотою, тембром, відзначати ритмічний малюнок, стежити за напрямом руху мелодії, з розвитком творчих здібностей підвищується інтерес до музики, бажання частіше слухати її, грати на інструментах. Вихователь повинен добре знати ці посібники «Муз-лото» - учити слухати і розрізняти знайомі мелодії. Для того, щоб організувати гру на розрізнення тембру -«Угадай який інструмент звучить». Вихователь добирає кілька інструментів контрастних за звучанням (барабан, металофон, дзвіночок, тріоль) – треба визначити на слух на якому інструменті грає. «Музичний буквар» - містить багато цікавих пісеньок, можна засвоїти початкові відомості нотної грамоти. Діти дуже люблять іграшки – саморобки,які імітують справжні музичні інструменти,напр.,піаніно з німою клавіатурою. «Музичні східці» - ознайомлюють дітей з поняттям «висоти», «довготи»звука, напрямку руху мелодії, на них можна навчитися виконувати нескладні пісеньки. Технічні засоби: Грамзапис доступна педагогам і може забезпечити високий рівень виконання різних музичних творів , дає наочне уявлення про інструментальну та вокальну музики, знайомить зі звучанням хору , оркестру . Магнітофонний запис , що дозволяє записати матеріал і відразу його прослухати, значно збагачує педагогічний процес.Магнітофон дає також можливість фіксувати вдале –або менш вдале виконання дітьми пісень імпровізацій , і, прослуховуючи їх з дітьми , педагог активізує їхню увагу , викликає прагнення виправити свої помилки Радіо і телебачення збагачують дитячі враження, виховують морально й естетично , вчать любити і розуміти музику . 16. Самостійна музична діяльність дітей. В самостійній діяльності діти за своєю ініціативою співають, водять хоровод, виконують нескладні танці, грають на музичних інструментах. Самі організовують концерт, театр. Отже самостійна музична діяльність дуже різноманітна, вона виникає з ініціативи самої дитини без участі дорослого. Аналіз досвіду показує що існують фактори які впливають на розвиток такої діяльності: - це заняття яке розвиває у дитини різноманітні способи самостійних дій; яскраві враження від художніх видовищ у дитсадку, сім’ї, спеціальне обладнання матеріали, музичні інструменти , дидактичні ігри. Прийоми впливу на самостійну діяльність: правильний показ дій на самостійну діяльність, вплив вихователя на самоосвіту (вивчи сам цю мелодію), добір цікавого музичного репертуару. Повинен бути музичний куточок. Види самостійної діяльності: музичні ігри та танці – їх діти включають в сюжетно – рольову гру, а співи займають провідне місце. Серед гри основне місце займають «музичні заняття» та «концерти» – які діти здобули під час занять. Граючись в музичні заняття діти розподіляють ролі вихователя і муз керівника, копіюють заняття. Музичні заняття в дитячій грі мають більш складну форму, де об’єднуються кілька видів діяльності (гра на металофоні і танець, поєднання пісні і її мелодії в хороводі). В концертах діти організовують виконання дітей – артистів з участю «ведучого». Гра «Оркестр» вибирають диригента і музикантів на музичних інструментах, кубиках. В них розвиваються творчі здібності, діти складають пісеньки, використовують знайомі рухи. Часто в самостійній діяльності включають музично- дидактичні ігри які розвивають здібності до сприймання різних властивостей музичного звуку (музичне лото), «здогадайся хто співає?», «Назви пісню по картинці». Використовують гру на дитячих музичних інструментах ( металофоні, гармошці, баяні, барабані, трикутнику і т.д.) На яких виконують співаночки, можуть складати свої пісеньки. В самостійній діяльності дитина сама вибирає чим займатись, реалізує свій задум. Але це не означає, що вона грається сама по собі, що вихователь не приходить їй на допомогу в потрібний момент, та не допомагає взагалі. Просто змінюється характер керівництва: перше – вихователь намагається вплинути на музичні враження отриманні в ДНЗ і сім’ї. Друге - вихователь організовує умови для розвитку самостійної музичної діяльності за їх ініціативою. Третє – вихователь повинен бути тактовним, ставати співучасником дитячої гри. Отже,самос.муз. д-сть носить ініціативний,творчий характер,основувається на накопиченні дитиною досвіду. 2.Розвиток здібностей дітей до образотворчої діяльності (аналіз досліджень Б.М. Теплова, Є.А.Фльоріної, Н.А. Вітлугіної, Т.С. Комарової) У вітчиз.псих.найбільший внесок у дослідження проблеми здібностей зробив Б.Теплов.Він зазначає,Здібності-це такі індивідуальні особлив.особистості,які забезпечують порівняну легкість і високу якість оволодіння тією чи іншою діяльністю.Здібності до будь-якої д-ті є в кожної людини,але залежно від вроджених задатків рівень їхнього розвитку у всіх різний.Здібності до обр.д-ті належать до спеціальних здібностей.Спец.З.-це З.,які виявляються лише в окремих видах людської д-ті(художні,спортивні).У роботах Теплова підкреслювалася провідна роль виховання і навчання,які виявляють значення педаг. Д-ті в розвитку художньо-творчих здібностей; велику роль приділяв створенню умов образотворчої діяльності дітей,він вважав,що творчі здібності даються дитині від народження– їх треба розвити. Флорина (педагог)провела експериментальне дослідження , яке дало можливість виявити творчу безпорадність дітей 6-7 років,якою педагог не керує.Вона почала навчати дітей техніки малювання,способам зображення.Після цього зявилися помітні зрушення у розвитку художніх здібностей.Стало очевидним,що дітей треба навчати.Вона стверджувала,що дитина не пасивно копіює довкілля,а переробляє його відповідно до накопиченого досвіду. Вітлугіна визначає передумовою продуктивної творчості формування художнього образного начала,а джерелом творчості-самостійне сенсорне опанування дітьми властивостей предметів.Виокремлює три етапи у розвитку творчості дітей:1.спостереження,2.творчий процес,пов'язаний з виникненням задуму,3.поява нової продукції. Дослідження Комарової показують,що навчання не гальмує творчих здібностей,а навпаки,сприяє їхньому становленню і розвитку. «Методика навчання дітей ліпленню, аплікації».Велике значення для розвитку здібностей має систематичний вплив ззовні-виховання і навчання. У розвитку образотвор.здібностей розрізняють періоди:до зображувальний(починається з моменту,коли до рук дитини вперше потрапляє будь-який зображувальний матеріал-папір,олівець.у цей період ще немає зображення предмета і навіть немає бажання щось зобразити) та зображувальний(д-ть набуває творчого характеру,відбувається поява свідомого зображення предметів.) Отже,здібність до образ.д-ті може бути розвинена у кожної людини.Але в людини,яка має хороші вроджені задатки до цієї д-ті,здібності розвиваються до такої міри.що вона може творчо працювати в галузі образот.мистецтва,тоді як люди з менш сприятливими задатками зможуть розвивати здібність лише до рівня грамотного,графічно правильного зображення предметів. Розвиток образотворчого мистецтва вимагає певних умов: 1) система завдань будується з урахуванням конкретних завдань, програми з естетичного вих.-ня. 2) організація роботи не тільки за зразком, а і творчо, самостійно. 3) Комплексний вплив різноманітних видів мистецтв. 4) Використання матеріалів, посібників, іграшок, картин. 5) Взаємозв’язок методів і прийомів сприяли навикам самостійності. 4 Нетрадиційні прийоми малювання в ДНЗ Малювання поділяється на традиційне та нетрадиційне. До традиційного належе предметне малювання –малювання окремих предметів. В І мол групах малювання мячів,прапорців.Декоративне малювання –малювання одягу, посуду іграшок предметів побуту . починається з середньої групи в кінці І і початку ІІ кварталу. Сюжетне малювання – зображення на малюнку враження від спостережень за природою, свят, розваг. Відображення явищ навколишнього середовища. Малюнок-зображення предметів та явищ на площині, від руки за допомогою графічних засобів : -ліній; -штриха; -плями та їх комбінації До нетрадиційного малювання належе малювання природним та покидьковим матеріалом :пальчиком, долонькою, ниткою,квачиком-тичком, листочком .Воно не вимагає спец підготовки,але дуже просте і цікаве дітям.Завдання вихователя-оволодіти самому цими техніками і навчити дітей ними користуватися.Дуже добре коли педагог духовно багатий,який бачить красу в усьому що його оточує.Він вміло поєднує класичні методики і сучасні технології.дітям з ним цікаво,в них виховується любов до творчості,він вчить дітей бути маленькими майстрами. У молодщій групі діти малюють пальчиком (калину),кулачком; або долонькою чи квачиком. У середній групі техніка віддзеркалення, відбиток, Старша група малювання на яєчній шкарлупі, ниткографія, набрискування. Штампування-штамп(плоска фігура з паралону)обмакуємо в фарбуі притискаємо до аркушу паперу. Гратаж на папері темного фону залитому воском зубочисткою процарапуємо малюнок. Відзеркалення малюємо на одній половині аркуша потім складаємо навпіл Ниткографія-беремо нитку,аркуш паперу складаємо навпіл,нитку обмакуємо в гуаш і викладаємо як заманеться на половину аркушу,накриваємо другою і притискаємо та витягуємо нитку за хвостик. Набрискування-виконується з допомогою зубної щітки,на яку пензликом наноситься фарба,потім натискаємо на щітку пальцем і відпускаємо,так ми набрискуємо на папір малюнок. Відбиток-листочок з дерева мокаємо у фарбу та прислоняєма до паперу Кляксографія –за допомогою піпетки, наносимо на аркуш паперу кляксу.Можна дати їй розтектися або за допом.паличкинадати форму. Чарівна мозайка -малювання на мятому папері. Клякса-малякса (роздмухування клякси за допомогою трубочки)Монотипія-Фарба плямами набризкується на скло й пензликом, розприскується по склу. Потім прикладається аркуш чистого паперу й притискається пальцями. Залежно від плям, від напрямку розтирання - виходять різні зображення. Не можна два рази - одержати те саме зображення. Малюв.на яєчній шкарлупі-на ній малюн.виходить обємним.На листі малюємо силует,готуємо шкарлупу-кладемо на тарілку,щоб висохла,ламаємо і клеємо на силует і зафарбовуємо. Нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви і творчих здібностей дітейРозвиває і уточнює знання дітей про барви довкілля. Вчить визначати, співвідносити і називати кольори природи. Розвиває дрібну моторику руки, мовлення. Виховує любов до розмаїття природи. 6. Форми організації сприйняття мистецтва дітьми дошкільного віку та методи ознайомлення. Основною формою є заняття .. Заняття розглядаються як важлива форма роботи тому, що дають змогу формувати знання у всіх дітей одночасно з урахуванням їх можливостей. Заняття з образотворчої діяльності проводяться в першій половині дня коли можна забезпечити хороше освітлення робочих місць. У мол групах заняття проводяться 10-15 хвилин, в середнійі – 15-20 хвилин, а в старшій гр.. – 20-25 хвилин. Види:індив(1-4),групове(до 15),інд-груп(6-8),колективне(фронтальне). Типи:теоретичне(введення дитини у світ мистецтва,озн.з поняттями,видами),практичне(озн.з різними зображувальними техніками,матеріалами,способи художньої обробки),комбіновані(поєднує у собі теоретичну та практичну частини),комплексне(муз+образ.д-сть),тематичне(присвячене певній темі),інтегроване(розв.мовл.+муз+..+),бінарне(поєднання муз.кер.з психологом,з фіз..кер).Структура заняття:вступна частина(5-6хв),основна (10 хв),заключна(2-3).В вступній частині вихователь намагається викликати інтерес до певного предмету,створює у дітей емоційний стан,повідомляє тему,діти обстежують запропонований об’єкт.В основній частині здійснюється індик.-групове керівництво діяльністю дітей,яке спрямоване на успішне виконання образотворчого завдання.Заключна частина призначена для підведення загальних висновків і оцінкі виконання завдання. Розрізняють два типи заняття: на тему запропоновану вихователем центральне місце відводиться засвоєнню нового матеріалу,повторення пройденого і на тему обрану дитиною (за задумом). Мета цих занять – розвиток самостійності, ініціативи і творчих здібностей дітей який виявлятиметься при виборі теми і прийомі зображення. Проведення таких занять дає можливість вихователю судити про інтереси дітей, ступені розвитку їх творчих здібностей, оволодіння образотворчими вміннями і навичками. Заняття на тему, вибрану дитиною, тісно пов’язані з рішенням навчальної задачі. Новий програмний матеріал на цих заняттях не дається, таким чином, керівництво дитячою роботою на заняттях цього типу носить індивідуальний характер, вказівки вихователя диктуються конкретно темою, вибраною дитиною. Підготовка до заняття починається з складання плану. Визначивши тему і програмний матеріал, вихователь обдумує прийоми і методи. При плануванні занять вихователь визначає, яка підготовча робота повинна бути проведена з дітьми – спостереження, бесіда, читання оповідання, знайомство з новою іграшкою і т.д. Напередодні заняття вихователь готує необхідний матеріал для заняття. Деякі матеріали готуються в день заняття: клейстер для накладання форм, фарби. У мол. групі заняття починається з гри: входить лялька (ведмедик, зайчик), вітається з дітьми, сідає на місце, з якого її бачать всі діти. І діти або ліплять ляльці пригощання, або малюють їй стрічки.У серед. групі заняття можна починати з бесіди, в процесі якої будуть задані, наприклад такі запитання: що ви бачили по дорозі додому? Де були вчора? Що читали? Активній роботі дітей на занятті сприяє аналіз натури підготовлений для дітей. Іноді організовується колективне виконання завдання. Така форма роботи можлива у всіх вікових групах. У ст гр. дітям дається загальна тема , над якою вони працюють самостійно, розподіляють обов’язки, погоджують свої дії з товаришами, уточнюють розміри, пропорції частин і компонують всі зображення відповідно до задуму. В процесі заняття вихователь спостерігає за всією групою дітей, але його вказівки носять індивідуальний характер. Форми проведення аналізу можуть бути різними: вихователь показує малюнок і пропонує оцінити, чи все в нім правильно, як виконано завдання, що цікавого придумала дитина; одному з дітей дається доручення вибрати кращу, на його думку роботу і обґрунтувати свій вибір. Дитина аналізує малюнок, порівнюючи його з натурою, зразком, оцінює його. Закріплення знань, умінь і навичок дітей по образотворчий діяльності може проходити за бажанням дітей у вільний від занять час .Існують ще такі форми:самостійна художня д-ть,прогулянки,екскурсії,відвідування картиних галерей,музеїв.Вони призначенні для збагачення уявлень про навколишній світ,сучасне і минуле нашого народу,красу рідного краю. В процесі самостійної діяльності закріплюються різноманітні уміння дітей. У мол. групі куточок створюється тоді коли діти набудуть елементарних навичок в користуванні матеріалом, доводиться обмежуватися олівцями. У сер. групі до олівців додається пластилін. Дітям ст. групи всі матеріали, якими вони користуються на заняттях, лише з незначними обмеженнями. Природний і інший додатковий матеріал зберігається в доступних дітям ящиках з відділеннями. Всіма цими матеріалами діти користуються у вільний від занять час і беруть його з дозволу вихователя. В процесі роботи вихователь спостерігає за дітьми, дає їм поради, стежить за тим, що почата робота була доведена до кінця. Метод-це спосіб впливу педагога на дитину,спрямований на розв’язання навчально-виховних завдань.Методи:наочні:розглядання предметів,об’єктів,розглядання артобєктів-малюнків,творів мистецтва,спостереження(метод більш тривалої концентрації уваги на предметі),споглядання(метод занурення в систему зв’язків,які існують у природі,це творчий діалог єднання з природою:тихий,спокійний),спостерігання(це простеження дій та поведінки педагога),словесні:мистецтвознавча розповідь(це коротка інформація педагога про мистецтво взагалі або окремий вид,твір),бесіда,запитання(мають бути проблемними,створ.ситуацію вибору,спонукати до висловлювання власної думки),обговорення(це живий діалог між дітьми і педагогом),заохочення(навіювання),порада(має відновити втрачений внаслідок необережності інтерес до процесу і результату.запобігти незадоволення дитини собою і результатом),практичні:експериментування із зображальними матеріалами,вправи у техніках зображенняУ мол. групі ці вправи непомітні для дітей. Малюючи доріжки, дощ, вони вправляються у виконанні горизонтальних, вертикальних ліній. Діти ст. групи після показу прийому штрихування пропонують намалювати контури нескладного предмету (будинок, гриб, яблуко) і постаратися акуратно закрасити його. Методи за Лернер,Скаткіна:інформаційно-рецептивний(включає спостереження,обстеження предметів),репродуктивний(закріплення знань,умінь),дослідницький та евристичний(направлені на пошук самстійного вирішення зображ.задачі,евристичний представляє поелементне навчання в творчій діяльності),метод проблемного викладення(викор.в початковій школі). 9.Характеристика програм з образотворчої діяльності в ДНЗ різних вікових групах. «Малятко» – Розділ (Образотворче мистецтво) І-мол група.1) Завдання виховання по видам діяльності – розвивати в дітей естетичне сприймання, відчуття кольору, ритму; формувати інтерес до ОТМ різних її видів (малювання, ліплення, аплі-кація), розвивати дрібну мускулатуру пальців рук. Розділ по групам: - малю-вання учити малювати на всьому аркуші паперу, користуватися фарбами ,пензлем; розрізняти, називати й використовувати кольори (білий, чорний, червоний, жовтий, зелений, синій).. - ліплення, ознайомити з властивостями глини, учити відщипувати шматочки від грудки, розкачувати прямими руками. - аплікація без наклеювання-розкладати на фланелеграфі готові форми. 2) Результати навчально – виховної роботи. 2 мол група: завдання виховання: продовжувати розвивати в дітей естетичне почуття, образне сприйма-ння, відчуття кольору, ритму, виховати бажання самостійно малювати, ліпити, аплікувати, розвивати інтерес до роботи з різними матеріалами (папір, листя, пелюстки)виховувати охайність. Розділи по групам: ознайомлення з образо-творчім мистецтвом, предметне малювання - учити розрізняти кольори(червоний, жовтий, зелений, синій, коричневий, білий, чор­ний) і відтінки (рожевий, блакитний, сірий); правильно тримати олівець, зафарбовувати зображення гуашшю, формувати вміння розміщувати однорідні предмети на всьому аркуші паперу. Декоративне малювання - ознайомити дітей з декоративними візерунками укр. народного декоративно- прикладного мистецтва та вжитковими виробами (одяг, посуд, іграшки), учити ритмічно прикрашати лініями, мазками, крапками, кругами плоскі силуети з паперу, предмети побуту. Сюжетне малювання – спонукати дітей самостійно і з вихователем зображувати явища навколишньої дійсності (епізоди казок, свят). Ліплення – вчити розкачувати шматочки глини між долонями пря-мими, коловими рухами, розплескувати , защипувати форми пальцями (ковбаски, бублики, цукерки), учити ліпити нескладні пред­мети з двох—трьох частин однакової чи різної форми, з'єдну­вати їх прикладанням і притискуванням; аплікація – викладати і наклеювати зображення предме­тів, що складаються з двох-трьох частин однакової і різної форми та величини, розміщуючи їх на аркуші паперу;учити складати візерунки, (круги, квадрати, три-кутники), рослинні елементи (листя, квіти, ягоди) на смужці паперу,квадраті, крузі. Результати навчально – виховної роботи. Середня група: Завдання виховання: виховувати в дітей емоційно-естетичне ставлення до навколишньої дійсності, розвивати естетичне сприймання, уяву, фантазію, помічати виразні засоби (колір, лінію, основну форму, композицію)Ознайомлення з обр мистецтвом: предметне малювання учити малювати образи, зображати предмети круглої, прямокутної, трикутної, овальної форми, малювати олівцями, флома-стерами, крейдою, гуашшю,. формувати вміння заштриховувати невеликі площі, не вихо­дячи за краї малюнка; тримати пензель похило, вести лінії всією шириною пензля, за ворсом. Ознайомити з оранжевим кольором, світлими і темними (світло-зелений, темно-зе­лений, світло-коричневий, темно-коричневий та ін.) від­тінками. Декоративне малювання малювати за мотивами укр. вишивки, кераміки, килимарства, писанкарства, нар іграшок, виконувати візерунки на прямокутнику, квадраті, крузі, Формувати вміння ритмічно розміщу­вати елементи візерунка по всій площі, по краях, у середині; Сюжетне ма-люання –учити поєднувати в малюнку за змістом зображення 2-3 предметів. Розміщувати їх на одній лінії, поряд, по всьому аркушу. Ліплення – вміти ділити глину на різні за величиною та однакові частини, відтягувати та примащувати дрібні частини, ліпити з кількох частин та цілого шматка. Аплікація – учити правильно тримати ножиці, діяти ними, робити косі зрізи, учити вирізувати з квадратів і прямокутників предмети круглої і овальної форм.Результати навчально – виховної роботи. Старша група: Завдання виховання: розвивати відчуття кольору, ритму, естетичне сприймання та уяву, ініціативу, виховувати само-стійність, організованість, уміння доводити розпочату справу до кінця. Озна-йомлення з образотворчім мистецтвом: Прилучати дітей до культури укр. народу. Предметне малювання – формувати вміння зображати предмети різними способами, малювати з натури, використовувати всі кольори спектра, учити користуватися акварельними фарбами. Декоративне малювання – ознайомити з київською, полтавською та закарпатською вишивкою, особливостями. петриківським розписом, писанкарством, килимарством, учити симетрич­но розташовувати рослинні елементи візерунків на різних формах; малювати пензлем прямі, хвилясті, ламані, обвідні лінії різної ширини, дуги, круги, крапки, Сюжетне малювання – передавати в сюжетному малюнку враження від спостережень за природою, свят, розваг.Ліплення – учити створювати виразні образи з глини конструктивним, пластичним, комбінованим способам, об­робляти пальцями шматочки глини, витягувати основні час­тини, міцно з'єднувати частини, згладжувати поверхню во­логим пальцем, ліпити за уявленням складні за будовою предмети, з натури (овочі, фрукти). Аплікація – учити вирізувати предмети симетричної форми із згорненого папіру, Формувати вміння передавати в аплікації виразність об­разу способом обривання паперу, Учити створювати сюжетні композиції розміщенням предметів на аркуші, заповнюючи весь простір.Результати навчально – виховної роботи . «Дитина»: Розділ «чарівні фарби і талановиті пальчики» 1 завдання і зміст ІІ мол група – розвивати інтерес до матеріалів, до гармонії ко-льору, привчати використовувати цілий аркуш, навчити прийомам ліплення, ви-ховувати любов до рідного краю.2) орієнтовна методика занять по порам року і видам зображувальної діяльності. (малювання, ліплення, аплікація)3) умови успі-шної пед роботи. 4) у родинному колі.5)показник успішного розвитку дітей. Середня група – Завдання і зміст – розвивати емоційну та зорову чутливість, радіти розмаїттю барв, образів, звуків, милуватись виразністю ліній форм, кольо-ру, учити змішувати фарби, розташовувати малюнок на аркуші, заповнюючи весь простір, оволодівати всіма способами ліплення. Художня діяльність поєднує всі види образотворчої діяльності, тематика пов’язана з сезонними явищами. Орі-єнтовна тематика занять: осінь, зима, весна Умови успішної пед роботи. У родинному колі. Показники успішного розвитку дітей.Старша група : Завдання і зміст прилучати дітей до культури свого народу, вчити бачити, відчувати, мил-уватись, захоплюватись чарівним світом народного мистецтва розвивати дослідницьку діяльність при сприйманні художнього матеріалу (живопис, графіка), Художня діяльність поєднує всі види образотворчої діяльності, тематика пов’язана з сезонними явищами. Розділи: Чарівні фарби, Про що розповідають лінії, У нашому місті починається осінь, барви осіннього парку, Мій рідний край, Складання натюрморту, в натурі, аплікації, народне декоративне мистецтво, театр, підготовка до Різдва, проводи зими, весняний переспів, уявна екскурсія в музей українського народного декоративного мистецтва, писанки, українські вишиванки. 12. Вимоги до добору матеріалів, зберігання та їх використання. Спеціальне обладнання для демонстрації. Для успішного проведення заняття велике значеня має його підготовка.Підготовка до заняття складається з добору матеріалу для роботи дітей,матеріал для показу. Вимоги до добору матеріалів:1.реалістичний зміст;2 Добір матеріалу – 1)- продумання формату і кольору аркуша для малювання і аплікації, готувати бум агу на 5-10 аркушів більше, щоб можна було замінити. 2) - підточити олівці. 3) - гуашева фарба розводиться до густоти сметани, підбір кольору і відтінкам, і щільно закривається, підготувати пензлики, ганчірочки, банки для води (якщо це малювання) 4) - для аплікації готуються кольорові форми для наклеювання (мол гр.)з середньої групи папір по формі близький до предмету який будуть вирізати; в старшій групі кольорові листи 10*12. 5) – клей ( з муки, або крохмальний) вариться вранці. 6) – глину тримають в поліетилені, перед заняттям ділять на шматки, дошки, листя паперу (повертати роботу на дошці, волога ганчірка), 7) – пластилін добирається по кольору на тих заняттях, для яких важливий колір (робить вих.-ль в ст групі) перед заняттям підігріти. 8) – наочні матеріали (предмети, іграшки, ілюстрації зразки вихователя). Для малювання з натури потрібен лист картону (один бік темний, другий світлий) на його фоні ставляться зображувані предмети, фон вибирається в залежності від кольору натури. Для малювання квітів використовується ваза (пояснити, що її малювати не треба, а для ліплення використовується поворотний станок. В кожній групі повинен бути стенд для дитячих робіт по ліпленню, аплікації, малюванню. Для демонстрації малюнків,аплікацій необхідне спеціальне обладнання.Воно повинно бути практичним та зручним для дитини.Для цього використовується дошка з прикріпленими до неї рейками,на які ставиться малюнок,картина.Роздивляючись одразу всі малюнки діти можуть порівняти їх.робити висновки,тому необхідно з 3 річного віку у всіх групах мати стенд.Такі стенди зручні тому що їх можна вішати на стіну,для того щоб дитячі малюнки не падали між рейками натягують білу нитку,яка тримає роботи.Ще повинна бути вказівна паличка. Матеріали і обладнання зберігаються в певному місці, повинні бути чітко розділені по видам діяльності. 14. Види малювання в дошкільному навчальному закладі. Завдання та зміст навчання зображення предметів у кожній віковій групі. Малювання – це створення зображення на площині за допомогою ліній,плям та кольору;це одне з улюблених занять дітей, що дає великий простір для прояву їхньої творчої активності. Діти малюють усе, що їх цікавить, окремі предмети й сцени навколишнього життя, літературних героїв і декоративні візерунки, їм доступне використання виразних засобів малюнка. В д/ садку малювання займає провідне місце в навчанні дітей образотворчому мистецтві і включає 3 види 1) предметне (малювання окремих предметів).2) сюжетне(предмети поєднані сюжетом).3) декоративне Предметне – в свою чергу поділяється на 1)малювання з памяті 2) за безпосереднім спостереженням (з натури),3)за попереднім спостереженням.Сюжетне-поділяється 1)малювання за задумом,2)на задану тему 3)малюнок до літературного твору. Кожному з них властиві специфічні завдання, які визначають програмний матеріалі зміст роботи. 3 рік життя; І мол. гр.Завдання:1) викликати інтерес до процесу малювання. 2)навчити дітей бути уважними на заняттях і слухати вихователя 3)озн. з матеріалами 4)навчити правильно тримати олівець,не натискати його,не брати його в рот, малювати на всьому аркуші паперу 5)навчити розрізняти, називати й використовувати кольори (білий, чорний, червоний, жовтий, зелений, синій). 6)навчити проведенню прямих, округлих ліній і замкнутих форм,крапок.7)розвивати вміння шукати і знаходити подібність малюнка до предмета. Заняття підгрупами(8-10) протягом 10 хв.,не плануються по квартально. Орієнтовна тематика: дощ, палички, струмочки, доріжки, клітчаті хустинки, драбинки, парканчики, клубочки, бублики, ви­шні, колобок (м'ячик) на доріжці, сонечко. ІІ мол. група;(за задумом) 1)заохочувати дітей до малювання 2)учити елементарних навичок зображення предметі 3) учити розрізняти, називати й використовувати кольори (червоний, жовтий, зелений, синій, коричневий, білий, чор­ний) і відтінки (рожевий, блакитний, сірий); 4)прищеплювати навички користування олівцем і пензликом,озн з властивостями фарби і вчити малювати фарбою 1-2 кольорів 5)виховувати увагу,спостережливість та естетичні почуття 6)учити правильно сидіти за столом,тримати руки та корпус 7)учити самостійно передавати свої задуми в малюнку,розрізняти форму,величину. Орієнтовна тематика: трава, листочки впали з дерева, парканчик, повітряні кульки, бубли­ки, ягоди, мильні бульбашки,ялинка,сніговичок, ведмедик, зайчик, святковий салют, сніг іде, колобок котиться по доріжці Діти повинні вміти проводити прямі лінії олівцем та пензликом не відриваючи руки,малювати пензликом в різні напрямки,ставити крапки різного розміру.Застос. зразок або поетапний показ процесу малювання Орієнтовні твори: С.Шишко «Осінь», «Зацвіли кашта­ни»; С.Жуковський «Золота осінь»; М.Глущенко «Зимовий день»; Середня група: )зміцнювати потяг до малювання 2)розвивати спостер. Увагу,пам'ять естетичне сприйняття,відчуття кольору,самостійність у виконанні завдань 3) Формувати вміння заштриховувати невеликі площі, не вихо­дячи за краї малюнка; тримати пензель похило, вести лінії всією шириною пензля, за ворсом. 4) Ознайомити з оранжевим кольором, світлими і темними (світло-зелений, темно-зе­лений, світло-коричневий, темно-коричневий та ін.) від­тінками,. Учити самостійно добирати властиві предмету кольори. 5)навчити розміщувати предмети на аркуші,малювати на всьому аркуші 6)навчити правильно зафарбовувати предмет 7)навчити передавати в малюнку прості за формою предмети (круглої, прямокут­ної, трикутної, овальної, трапецієподібної форми),виділяти в них основну частину Заняття проводяться 1 раз на тиждень,тривалість 15-20 хв.Оволодівають прийомом «робота по сухому»-це накладання одного фарбуючого шару на інший.(перший добре просушуємо) Орієнтовні твори: І.Шишкін «Зима», «Ліс»; Т.Яблонська «Весна»; Орієнтовна тематика: овочі, фрукти, квіти, дерева в різні пори року, їжачок, мишеня, автобус, будинок, новоріч­на ялинка, ; курчата ходять по траві; каченята пливуть в озері; епізоди до казок: «Колобок», «Три ведмеді» Старша група: 1)збагачувати уявлення про предмети та явища реального світу та виховувати до них оціночне ставлення,спонукати до образного відтворення своїх вражень від навколишнього 2) Учити дітей передавати харак­терні ознаки предметів, їх загальну форму, відхилення від основної форми (видовжений, розширений, ввігнутий і т.д.), точніше зображати форму частин предметів, 3) Формувати вміння зображати предмети різними способами, статично малювати з натури, вдивлятися в натуру, помічати й передавати характерні особ­ливості її, форму, колір. 4) Учити використовувати всі кольори спектра, кольором підкреслювати ознаку предмета, час доби, пори року. 5) Удосконалювати технічні навички роботи олів­цем 6) Продовжувати розвивати в дітей уміння передавати в сюжетному малюнку враження від спостережень за природою в різні пори року, народних свят, роз­ваг, ігор, обрядів; відтворювати характерні їх ознаки. Озн з прийомом «робота по вогкому»-другий шар кольору наноситься на ще не висохший перший.,вико рис для досягнення плавного переходу одного кольору в інший.Озн. з такою властивістю кольору як теплохідність.Теплі-колоьри,які наближаються до жовтого,червоного.Холодні-споріднені зеленому,синьому(пов’язані з небом,водою) Орієнтовні твори: І.Крамськой «Портрет Т.Г.Шевченка»; Р.Судковський «Берег Чорного моря»; М.Глущенко «Зима», І.Машков «Овочі і фрукти» Орієнтовна тематика; квіти, овочі, фрукти, осіннє листя, Малювати з натури: дерева з яск­раво вираженими ознаками (береза, ялинка, квітучий каштан,); малята тварин — кошенята, цуценя, вантажний автомобіль;сюжетне: спогади про літо; дерева в золотому вбранні; Малювати за мотивами казок («Колосок», «Круть і верть», «Котик та півник»), оповідань (І.Малкович «Золотий паву­чок»), віршів («Як звірі до зими готуються»). Декор.м-це малювання стилізованих рослинних,зооморфних,антропоморфних,геометричних елементів-символів,поєднання їх в орнаментальну композицію(орнамент,візерунок) і декорування предметів,зображень. Символічне зображення-відтвореня умовного образу,який позначає ту чи іншу ідею,понятт Орнамент-візерунок,побудований на ритмічно організованому сполученні зображувальних елементів,виконаних засобами живопису,малювання,різьби.Види:стрічковий(смуга простягується як стрічка,по всьому виробу),сітчастий(кожен елемент розміщений ніби в окремій чарунці сітки і в кожній повторюється),замкнений(складається з одного мотиву не поєднаного з іншими елементами:коло,квадрат),геральдичний(зображення предків роду). В молодшій групі - діти ще не мають досвіду у створенні декоративних візерунків. Розташування зображень на аркуші паперу буває хаотичне. Створення декоративного малюнку недоступне. Перше знайомство дітей з особлив. Д.м. здій. у середній групі. Середня група: (12-14 занять на рік) Орієнтовна тематика: килимкова доріжка, гарна хустин­ка, килимок, рушник, серветка, скатертина, кухлик, чашка, блюдце, тканина на сукню, яєчко-крапанка, рукавичка, пташка, рибка, димківський коник, лялька. Засвоюють: широкі прямі лінії, різні мазки, крапки, кільця, круги. Розвивається почуття кольору, форми, ритму. Завдання1)збагачувати уявлення про призначення декоративного малюнк 2) Виховувати інтерес до творів декоративного мистецтва 3) Навчити прийомам малювання декоративного візерунка на прямокутнику, квадраті, крузі, різних плоских паперових формах,; 4) Формувати вміння ритмічно розміщу­вати елементи візерунка по всій площі, по краях, у середині; 5) Самостійно використовувати набуті уміння з декоративного малювання при заповненні площинних предметів візерунком 6) Використовувати різні кольори та відтінки; 7) Розвивати дрібну моторику руки; Старша група: (18-20 занять на рік) у 1 - му кварталі закріплюються знайомі прийоми і вводяться нові (обвідні лінії, дуги). Кінець 2-го початок 3-го кварталу: розташування елементів на 6 - кутник (аналізують, узагальнюють). Потім на крузі - найскладніший у композиційному відношенні.Орієнтовна тематика: розпис українського рушника, ви­шиті серветки, скатертини, сорочки для мами і тата; кера­мічні іграшки (свинка, коник, півник, олень та ін.), посуд (тарілка, куманець, барило, глечик, горщик, кухоль); україн­ські писанки, різьблені скриньки, тарелі. Завдання: 1)Продовжувати ознайомлювати з доступними творами декоративного мистецтва - димківською іграшкою, хохломським розписом. 2) Удосконалювати знайомі та вчити новим прийомам малювання; 3) Розрізняти і використовувати різні кольори і відтінки (вміти підбирати кольори відповідно тла). 4) Навчити малювати візерунки на різних геометричних формах, по - різному їх заповнювати; розташовувати візерунки по краях форми, у кутах, середині, по всій площі, підкреслюючи фор­му паперу; 5) Ознайомити з деякими характерними закономірностями побудови візерунка (відповідність візерунка формі паперу, ритмічність та ін.); 6) складати компо­зиції з елементів петриківського розпису (квітка-соняшник, ягоди смородини, винограду, калини); малювати пензлем прямі, хвилясті, ламані, обвідні лінії різної ширини, дуги, круги, крапки, 7)залучати дітей до вивчення законів прикрашання одягу,посуду 8) Розвивати естетичне сприймання, самостійність, творчість Дек.малюнок призначений задовольняти естетичні потреби дитини. 16.Сюжетне та декоративне ліплення в дошкільному навчальному закладі. Задачі та зміст навчання. Ліплення-це пластичне обємне зображення предметів; це вид образ д-ті,в якому дитина за допомогою мяких зображувальних матеріалів створює обємні образи повної або часткової тривимірності,що мають висоту,ширину,товщину. Сюжетне - створення із окремих предметів сюжету, композиції (гілочка, кущик, декілька персонажів). Декоративне - починають із старшої групи - розмальовування, оздоблення орнаментом ( за літературними творами, віршами). Сюжетне ліплення починають навчати з молодшої групи. У 2 молодшій групі – вих.-ль створює сюжет,наприклад,діти ліплять курчат,а вих.-ль курочку. У середній групі – створюють сюжет за літературними творами. Вих.-ль дає вказівки що до створення сюжету. У старшій групі складають композицію з 2 предметів-кішка з кошенятами. (працюють мікро групами). Декоративне ліплення в молодшій групі- починаємо тільки знайомити із зразками народної творчості.В середній діти ліплять простий посуд з нескладним декоруванням,прикраси В старших групах виконують більш творчі і витончені роботи(цукерниця-кошик,подарункова скринька,сувеніри,народні іграшки,) і розмальовують його, працюють в два етапи (перше заняття – ліплять, друге заняття – розмальовують(декорують)).За технологією декоративного ліплення дитина може оздобити предмет орнаментом геометричного та рослинного характеру, вчаться елементам рельєфного розпису(заглиблений),барельєфного розпису це об’ємна пластина.В декор.ліпленні діти працюють з глиною,пластиліном,воском,тістом.Прийомами пальцевого декору є згладжування поверхні,ямки,защипи,прокручування защипу.Декорування можна здійснити штампами або за допомогою загострених паличок(крапка,пелюстка,гілка,листок).Ці прийоми становлять техніки декорування (штамповий декор,пальцевий,гравірувальний декор-карбування). Вони відкривають широкі можливості для розвитку уяви і творчих здібностей дітей Розвиває дрібну моторику руки, мовлення Завдання та зміст навчання: І мол група - ознайомлення з глиною, її властивостями; формувати вміння бачити в шматочку глини образ предмета; відривати шматочки глини і коловими рухами обох рук утворювати нескладні предмети(кульки,горішки,стовпчики);розривати глину на частини,м’яти,розкочувати і розплющувати її долонями;розкочувати стовпчики і з’єднувати їх(бублики);сплощувати глину між долонями утворюючи дископодібні форми(коржики,котлети);ділити глину на 2-3 частини,розкочувати її прямими і коловими рухами і ліпити нескладні предмети(гриби). ІІ мол.гр- Продовжувати знайомити дітей з властивос­тями глини, розкачувати шматочки глини між долонями прямими рухами, скачувати коловими рухами, згортати ви­довжені форми в кільце, з'єднуючи кінці;розплескувати кулясті та циліндричні шматочки глини й защипувати краї розплесканої форми пальцями, міцно при­тискати один край до другого. Учити ліпити нескладні пред­мети з двох—трьох частин однакової чи різної форми, з'єдну­вати їх прикладанням і притискуванням; відтягувати дрібні частини (дзьоб, хвіст пташки); ділити пропорційно шмато­чок глини на різні за величиною частини. Орієнтовна тематика: ковбаски, сосиски, бублики, м'ячики, горішки для білочок, печиво, коржики, калачі, котле­ти, вареники, пиріжки, лялька, гриби, , зайчик, пташка, каченя. Середня група – формувати вміння передавати в ліпленні біль­шу кількість ознак знайомих предметів, циліндричну, куляс­ту, дископодібну та конусоподібну форми предметів; доде­ржуватись пропорцій між частинами.Учити закруглювати та загострювати краї розкачаної форми, відтягувати та примащувати дрібні частини, загинати краї розплесканих форм; вдавлювати, надаючи порожнистої форми; оволодівати способами ліплення з кількох частин та цілого шматка.Виробляти вміння ділити глину на різні за величиною та однакові частини; створювати нескладні сюжетні компози­ції; використовувати стеку для створення декору поверхні виробу. Орієнтовна тематика: яблуко кругле та довге, буряк та огірок, велика і маленька морквинки, грибочок рибка, літачок, пташка, ведмедик, зайчик, снігуронька, лялька-неваляйка,мишеня, блюдечко, сковорідка, чашка, кошик з грибами, ві­дерце з ягодами, човник та ін. Старша група - учити створювати виразні образи з глини конструктивним, пластичним, комбінованим способами; об­робляти пальцями шматочки глини, витягувати основні час­тини, міцно з'єднувати частини, згладжувати поверхню во­логим пальцем, прошкрябувати стекою, робити рельєфні наліпи; надавати виліпленим фігурам стійкості; ліпити за уявленням складні за будовою предмети, з натури (овочі, фрукти, іграшки з невеликої кількості частин (3-4),виробляти вміння ліпити посуд за мотивами української кераміки, декоративні пластини; об'єднувати кілька предме­тів однією підставкою для створення сюжету. Орієнтовна тематика: фрукти, овочі в кошику, качка, півник, курочка, песик, свинка, черепаха, їжачок, котик, ли­сичка, білочка, зайчик з морквинкою, кухлик, чайний сервіз, казкова посудина, Снігуронька, Дід Мороз, ліплення за казкою «Три ведмеді», «Двоє жадібних ведме­жат. 11. Навчальний курс «Теорія і методика ознайомлення дітей з природою», його зміст методи і форми. Методика ознайомлення з природою: оволодіння розумовими і практичними діями, уміння розрізняти, спостерігати, виконувати трудові дії, знайомлення з природою у різновікових групах по сезонам, бережне ставлення, любов до природи. Зміст: методика ознайомлення з природою належить до системи педагогічних наук. Основним предметом є процес вивчення і ознайомлення дітей з природою, виховання та розвиток їх, спрямоване на формування у дітей елементарних понять про навколишню природу, вирішення завдань всебічного розвитку особистості. Методика розробляє методи, форми, прийоми, розробляє питання організації матеріальної бази, куточків природи і ділянок. Основою ознайомлення з природою є природа рідного краю, яка включає знання ботаніки, зоології, фенології, географії. Методи: Наочні методи – спостереження: цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів та явищ навколишнього світу. В природі організовують спостереження для формування знань про властивості, якості предметів і явищ, діти учаться розпізнавати форму, колір, величину .В ДНЗ проводяться епізодичні, заключні, порівняльні спостереження. Можуть проводитися колективній та індивідуальній формі, можуть бути заплановані та позаплановані. Розглядання картин, ілюстрацій, демонстрація кіно – і діафільмів: Використовування цих методів допомагає вирішити задачі: уточнювати і конкретизувати уявлення, систематизувати, узагальнювати знання, формувати естетичне сприйняття. Практичні методи: -це провідний вид діяльності, використовується для розширення уявлень дітей про доступні явища і предмети природи. Для ознайом. дітей з прир. викор-ся дид., рухливі і творчі ігри. Словесні методи: використовують розповідь вихователя, читання художньої, природознавчої літератури, бесіди. Використання методів – конкретизують, поновлюють, уточнюють знання дітей про відомі явища природи. Організ-і форми ознай-я дош-в з прир.Заняття – осн. форма – планова, систем-а, послідовна.Розрізняють кілька типів:первинно-ознайомлювальні(вперше озн. з певними об᾿єктами), поглиблено-пізнавальні, комбіновані( на яких розв᾿язуються два дид. завдання), інтегровані(озн. з природою +розвитку мовлення +образ. дія-сті), комплексні ( озн. з природою+ малювання). Ефективність заняття залежить від їх підготовки і проведення. Намітивши тему заняття, вих.-ль повинен розробити програмні завдання, які повині вкл.. освітні, виховні і завдання на розвиток особистості. Заняття бувають:-індивідуальні (1-4 осіб), індивідуально-групові (6-8 осіб), групові (до 15 осіб), фронтальне (всією групою).Екскурсія - це форма навч.-виховн. роботи, що дозволяє орг. спостереження і вивчення різноманітних предметів і явищу природних умовах за межами ДНЗ. Екскурсії проводять з середньої групи. Вони поділ. на екскурсії в природу і на сільськогосподарські об’єкти. Плануючи екскурсію, вих.-ль точно визначає місце екскурсії, конкретизує програмний зміст, намічає місце екскурсії. Кількість нових об’єктів повинно не перевищувати 2-3 у середній, 3-4 у старшій. Маршрут не перевищувати 2-3 км в обидва кінці. Попередньо проводиться бесіда. Основна частина-колективне спостереження, особливу увагу треба приділити питанням, які будуть спонукати дитину, збір природного матеріалу. Цільові прогулянки проводяться за межі ДНЗ, вони дозволяють краще пізнати природне середовище місцевості де вони живуть. Обсяг програмних завдань значно менший ніж під час екскурсії. Повсякденні прогулянки вони є обов’язковим режимним процесом ДНЗ, проводяться щодня, основними структурними частинами прогулянки є: 1) спостереження; 2) творчі ігри; 3) рухливі ігри і фіз. комплекси ; 4) праця. Зміст прогулянки визначається програмою дит. садка. Під час прогулянок реалізується значний обсяг знань по озн. з природою:увлення про зміни в погоді, про поступові зміни в розвитку рослин, тварин і т.д.На прогулянці проводять колективні та індивідуальні спостереження. 12. Предмет і завдання методики ознайомлення дітей з природою в ДНЗ. Зв’язок з іншими науками. Методика ознайомлення з природою належить до системи пед. наук. Основним предметом є процес вивчення і ознайомлення дітей з природою, виховання та розвиток їх, спрямоване на формування у дітей елементарних понять про навколишню природу, вирішення завдань всебічного розвитку особистості. Методика розробляє методи, форми, прийоми, розробляє питання організації матеріальної бази, куточків природи і ділянок. Основою ознайомлення з природою є природа рідного краю. Завдання – виховувати ціннісне ставлення до природи, підводити до розуміння її естетичних, пізнавальних, моральних цінностей.- сприяти формуванню елементарного екологічного світорозуміння, екологічної культури.- Учити знаходити цікаві особливості явищ природи, колір, форма, звуки, милуватись.- Розвивати пізнавальні здібності до природи рідного краю, народних звичаїв, традицій..Методика ознайомлення з природою пов’язана із біологічними і психологічними науками. Основою ознайомлення з природою є природа рідного краю, яка включає знання географії, біології, ботаніки, фенології. Зв’язок з іншими методиками (ОТМ, музика, фіз. виховання) виявляється в тому, що малювання, ліплення, аплікація є засобами фіксації знань про природу, а в музиці і танцях, іграх відображаються набуті дітьми про звуки в природі, рухи тварин. Такі різнобічні зв’язки методики ознайомлення дітей з природою і з іншими методиками вказують на провідне місце по ознайомленню з природою в роботі з дітьми. 13. Зміст озн-я дітей з прир. в ДНЗ навесні. Молодші групи. Зміст програми. Програма вимагає, щоб діти дістали чуттєві уявлення про весняні явища в природі і вміли називати їх (гріє сонце, тане сніг, біжать струмки; на землі з'являється трава, кульбаба, на деревах — зелене листя; жуки повзають і літають; горобці цвірінькають, літають, стрибають). Діти другої молодшої групи повинні з допомогою вихователя садити цибулю, висівати велике насіння, поливати грядки, привчатися бережно ставитись до рослин. Середня група Зміст програми. Програмою передбачено нагромадження дітьми конкретних уявлень про весняні зміни в природі і встановлення зв'язку між ними (наприклад, сонце гріє сильніше, сніг тане, біжать струмки, з'являється трава, на гілках дерев розпускається листя),поява перелітних птахів (граків, шпаків, ластівок), вішати шпаківню, спостерігати за пташкою, метеликами, жуками. Діти повинні розпізнавати 2—3 дерева з тих, що ростуть поблизу (ялина, тополя, береза, сосна або інші дерева), спостерігати за жуком і метеликом (зовнішній вигляд, рухи). Дітей вчать садити цибулю, висівати велике насіння, поливати грядки. Старша група Зміст програми. У програмі передбачено збагачення конкретних уявлень дітей про весняні явища в природі й розширення їх; навесні сонце дужче гріє, стає тепліше, сніг розтає, біжать струмки, лід на річці (озері, ставку) ламається і з'являється вода. На деревах розпускаються бруньки, з них розвиваються листки; з'являється гусінь, хрущі, вони їдять листя; прилітають граки, шпаки і ластівки. Діти повинні розрізняти 2—3 види дерев (тополю, клен, липу, дуб, ялину, сосну та ін.), одного-двох метеликів (лимонницю, кропив'янку), розпізнавати за зовнішніми ознаками і рухами хруща. Звертати увагу на збільшення дня( сонце світить довше). Знайомити з с/г працею(підготовка землі до сівби,сівба, насіння). Користуватися лопатою, граблями. 15. Форми організації роботи з ознайомлення дітей з природою в ДНЗ. Заняття – осн. форма – планова, систем-а, послідовна.Розрізняють кілька типів:первинно-ознайомлювальні( вперше озн. з певними об᾿єктами), поглиблено-пізнавальні, комбіновані( на яких розв᾿язуються два дид. завдання), інтегровані(озн. з природою +розвитку мовлення +образ. дія-сті), комплексні ( озн. з природою+ малювання).Ефективність заняття залежить від їх підготовки і проведення. Намітивши тему заняття, вих.-ль повинен розробити програмні завдання, які повині вкл.. освітні, виховні і завдання на розвиток особистості. Заняття бувають:-індивідуальні (1-4 осіб), індивідуально-групові (6-8 осіб), групові (до 15 осіб), фронтальне (всією групою). Екскурсія - це форма навч.-виховн. роботи, що дозволяє орг. спостереження і вивчення різноманітних предметів і явищу природних умовах за межами ДНЗ. Екскурсії проводять з середньої групи. Вони поділ. На екскурсії в природу і на сільськогосподарські об’єкти. Плануючи екскурсію, вих.-ль точно визначає місце екскурсії, конкретизує програмний зміст, намічає місце екскурсії. Кількість нових об’єктів повинно не перевищувати 2-3 у середній, 3-4 у старшій. Маршрут не перевищувати 2-3 км в обидва кінці. Попередньо проводиться бесіда. Основна частина-колективне спостереження, особливу увагу треба приділити питанням, які будуть спонукати дитину, збір природного матеріалу. Цільові прогулянки проводяться за межі ДНЗ, вони дозволяють краще пізнати природне середовище місцевості де вони живуть. Обсяг програмних завдань значно менший ніж під час екскурсії. У всіх вікових групах. Повсякденні прогулянки вони є обов’язковим режимним процесом ДНЗ, проводяться щодня, основними структурними частинами прогулянки є: 1) спостереження; 2) творчі ігри; 3) рухливі ігри і фіз. комплекси ; 4) праця. Зміст прогулянки визначається програмою дит. садка. Під час прогулянок реалізується значний обсяг знань по озн. з природою:увлення про зміни в погоді, про поступові зміни в розвитку рослин, тварин і т.д.На прогулянці проводять колективні та індивідуальні спостереження. 14. Методика ознайомлення дітей з природою влітку в дошкільному навчальному закладі. Улітку діти майже весь час перебувають на повітрі і це дає їм змогу провести на ділянці багато ігор і спостережень Молодші групи: Зміст програми. Програма передбачає, щоб діти дістали чуттєві уявлення про літні явища в природі (жарко, багато квітів, літають метелики, стрибають жаби); навчились називати одне-два дерева, кілька рослин у своєму квітнику, на лугу або в лісі, фрукти і овочі; привчались поливати квіти на клумбах і бережно ставитись до них.Ознайомлення з явищами в живій природі. Щоб збагатити уявлення дітей про рослини, вихователь кілька разів протягом літа оглядає з дітьми земельну ділянку, привертає їх увагу до квітника, городу і саду, показуючи появу квіток і плодів, ріст рослин. Середня група: Зміст програми. За програмою вимагається підвести дітей до початкового поняття про літо (сонце дуже гріє, жарко, багато трав і квітів, літають метелики, достигають ягоди).Діти повинні розрізняти по дві-три рослини свого квітника і лук (ромашку, дзвоники, кульбабу); знати, що риби живуть у річці (озері, ставку), мають плавці, хвіст і плавають; що жаба стрибає по траві, плаває у воді, ловить мух язиком.Озн. в неживій природі. Діти відмічають, що влітку сонце дуже гріє, жарко, встановлюють залежність їхнього одягу від погоди.Граючись з водою (в басейні, мисці, кориті), а також під час купання, діти нагромаджують чуттєвий досвід, пов'язаний з властивостями води, спостерігають, що одні предмети плавають(легкі іграшки), а важкі (камінці) тонуть. Озн в живій природі. На початку літа, поки ще не скошена трава, проводять кілька екскурсій на луки для озн-я з квітами. Підійшовши до луки, треба звернути увагу дітей на його красу: серед високої зелені трави багато квітів. Нехай діти зберуть їх і понюхають. Простежети за кульбабою: вікривається і закривається. Поспостерігати за метеликами, на їх забарвлення. Ознайомлення з вирощуванням рослин. Для ознайомлення дітей з ростом і розвитком рослин проводять кілька разів за літо екскурсії по квітнику, городу і саду. Під час екскурсій звертають увагу на зміни в рості рослин, на появу квіток і плодів, на збільшення коріння. При цьому оцінюють уміння дітей доглядати за рослинами. Праця в кутку живої природи і на земельній ділянці. Діти продовжують виконувати щоденні доручення по догляду за рослинами і тваринами в кутку живої природи і на ділянці (поливають рослини, годують риб і жабу). Старша група. Програмою передбачено збагачення поняття «літо» конкретними уявленнями про явища в природі і про діяльність людини: сонце довго світить, день довгий, жарко, бувають грози, з хмар іде дощ; у лісі збирають ягоди, гриби (знати назви їстівних грибів); на луці багато трав і квітів (розпізнавати і правильно називати 4—5 рослин); косять траву, сушать і збирають сіно на зиму; в полі вирощують і збирають жито (овес, кукурудзу, пшеницю, льон); на городах достигають овочі. Озн. в неживій природі. Щодня під час прогулянок вихователь звертає увагу дітей на небо (безхмарне, хмарне). Щоб збагатити уявлення дітей про водойму, в старшій групі, як і в середній, проводять екскурсії до річки, озера або ставу. Озн. в живій природі. Збирання ягід(суниці) — одне з найулюбленіших занять дітей. Під час відпочинку розглядають кущі суниць, пригадують, які в них були квітки, збирати можна тільки червоні ягоди. Відрізняти їстівні ягоди від отруйних (білі, маслюки, сироїжки)Ознайомлення з вирощуванням рослин. Для того щоб діти дістали уявлення про вирощування жита (вівса, кукурудзи, пшениці, льону), організовують кілька екскурсій в поле. 16. Методичне керівництво роботою з ознайомлення дітей з природою. Керують роботою по ознайомленню дітей з природою завідуюча та методист дитсадка .Керувати - значить планувати, організовувати, регулювати, контролювати. Організація роботи дитячого садка починається з планування. В річному плані плануються заходи, пов’язані із створенням матеріальної бази по ознайомленню дітей з природою, конкретизується у місячних планах завідуючої і методиста і повинні неухильно виконуватися. Організовувати роботу колективу - значить справедливо розподілити обов’язки, створювати доброзичливу, демократичну атмосферу в педколективі, являти собою приклад компетентності, сумлінного ставлення до виконання своїх обов’язків. Обговорюються на педраді. Плануються: колективні перегляди, семінари, консультації, поповнення кабінету конспектами, планами, сценаріями свят. Розділ «Методична робота» планується робота з батьками, загальні та групові батьківські збори. Важлива роль завідуючої та методиста у здійсненні контролю за станом роботи по ознайомленню дошкільників з природою. Він здійснюється у таких формах: 1) Вивчення роботи вихователя під час цілеспрямованого відвідування прогулянок, занять. Обговорення відповідних режимних процесів, занять, повинно вестися демократично, доброзичливо. Стимулювати вихователя на дискусію, обмін думками, творчий пошук. 2) Діагностика виконання програми дітьми по ознайомленню з природою найчастіше вона проводиться індивідуально шляхом бесіди; 3) Перевірка документації вихователя дає змогу визначити, як реалізується за часом програма по ознайомленню з природою, які методи обирає вихователь для її здійснення. В процесі формування у дітей знань про природу, естетичного почуття велике значення має бажання і уміння самого вихователя знаходити у природі красиве і відчувати насолоду від цього. Вихователь повинен уміти організовувати куточок живої природи, створити для рослин і тварин умови близькі до тих, в яких вони живуть у природі. Для ознайомлення дошкільників з природою педагогу потрібен величезний запас знань і умінь з різних галузей про природу. 17. Ділянка ДНЗ як одна з основних баз ознайомлення дітей з природою. Земельна ділянка дитсадка, особливо в міських умовах – це місце ігор, прогулянок і занять.Діти проводять велику частину дня на ділянці, а літом майже весь день. На ділянці виділяють такі структурні компоненти: 1.Групові майданчики з газонами. Середина майданчика повинна бути вільною від обладнання, по краях майданчика можна розташувати тіньовий навіс, пісочники, обладнання для ігор з водою. 2. Квітники. 3. Дитячий город і т.д. Працюючи в квітнику, на городі, в саду, діти привчаються колективно трудитися, придбають деякі трудові звички, у них виховується любов і пошана до праці, відповідальність за доручену справу. На ділянці дітей знайомлять з сезонними явищами в природі, організовують тривалі спостереження за зростанням рослин і звичайних тварин. Земельна ділянка повинна озеленювати і так організована, щоб діти могли повсякденно брати участь у вирощуванні рослині спостереження за ними. В тих випадках, коли дитсадок має свою в розпорядженні достатню земельну площу, для дітей середньої і старшої групи організовують квітник, город, сад. Основу озеленення ділянки складають дерева(хвойні: ялина, модрина, сосна; листяні дерева: клен, береза,каштан, ясен, дуб і т.д.), кущів (магонія, півонія), квітники. Протягом цілого року квітник-це місце постійних спостережень і праці дітей. Навесні-це розглядання і висівання насіння однорічних рослин; підживленя їх, розмноження, спостереження цвітінням, за появою перших-комах запилювачів. Влітку-поливання,обрізання, підживлення, прополювання, спостереження за красою цвітіння. Восени- збирання насіння, обрізання засохлих пагонів, пересажуваня,спостереження за своєрідністю осіннього цвітіння.(Перш ніж озеленити ділянку треба очистити від сміття і каміння, зміряти його і скласти план розміщень на ній рослин для всіх груп дитячого садка. На земельній ділянці дитсадка на початку літа сіють насіння теплолюбивих рослин (огірки, кабачки) і висаджують розсаду помідорів і капусти. Окрім спостережень за рослинами і дозріванням овочів і ягід, деякі діти можуть прослідити, куди повертається голова соняшника, які квіти на клумбах закриваються до вечора і перед дощем, які – вдень. В кінці літа діти на одному із занять розказують, як вони виростили овочі на городі, ягоди в саду. 18. Роль принципів науковості й доступності у виборі змісту знань дітей про природу, їх характеристика. Основні вимоги до відбору змісту знань для дітей - науковість, правильність, доступність, визначення перспективи, черговість виконання завдань, орієнтація на найвищі досягнення науки, передовий досвід. Займаються науковці: Веретеннікова, Яришева, Лисенкова. Зміст завдань відображений в Базовому компоненті «Програми» Важлива роль принципу доступності. Особливості пізнавальної діяльності дошкільників вимагає урахування вікових особливостей. Психологічними дослідженнями (О.В.Запорожець, Люблінська, Подд’якова , Венгер)доведено, що в дошкільному віці йде бурхливий розвиток мислення у єдності його основних форм – наочно – дійової, наочно – образної, логічної. Доступність знань не означає легкість. Психічний розвиток дитини зумовлений навчанням і вихованням, які відіграють визначальну роль у темпах, якісних особливостях розвитку. Взаємозв’язок навчання і розвитку розглядається як процес протиріч. Навчання, будуючись не тільки на завершених циклах розвитку психіки, а насамперед на тих психічних функціях, які ще не визріли, рухає вперед їх формування. З принципом доступності тісно пов’язаний принцип науковості у відборі знань. Системні знання найбільш повно забезпечують реалізацію принципу науковості, оскільки в їх основу покладено формування елементарних понять, що відображають найбільш суттєві зв’язки. Програма передбачає ознайомлення з живою природою у трьох напрямках: різноманітність рослинного і тваринного світу, ріст і розвиток рослин і тварин, залежність життя істот від факторів зовнішнього середовища. 19. Використання принципу послідовності в ознайомленні дошкільників з природою восени. Ознайомлення дітей з природою передбачає послідовність у роботі. Принцип послідовності повинен забезпечувати всебічний розвиток, враховувати вікові особливості, місцеві умови, враховувати основні етапи засвоєння знань; забезпечення контакту з реальними об’єктами природи, поєднання і зв’язок з іншими розділами програми. Восени: 1) спостереження праці в природі (зміна довжини дня і ночі, погода: порівняння по місяцям, характерні ознаки - тумани, роса, іній, калюжі, вдень і вночі) 2) рослини - (перші ознаки осені, на клумбах, збір насіння, плодів) 3) тварини - куточок природи, букети, гербарії, календар природи Дітей 2 мол групи – ознайомлюють методами безпосереднього спілкування з природою. Осінню вчать розрізняти овочі за формою, кольором, смаком, вправляють в називанні. Вчать пізнавати і називати знайомих тварин, деякі особливості зовнішнього вигляду і звички. Нежива природа – помічати стан погоди: світить сонце, іде дощ. Тепло – скидаємо пальто, дме вітер – шелестить листя. Встановлюють взаємозв’язок між природою і предметом. Жива природа – уміють знаходити дерева, кущі, помічають забарвлення листя, квітки. У куточку природи спостерігають за рослинами, працею вихователя. Середня група – формують уявлення про вирощування овочів, фруктів, знання про кімнатні рослини, тварин куточка природи, догляд за ними. Про диких тварин, зовнішній вигляд залежить від умов життя. Нежива природа: Осінні зміни у природі, спостереження за хмарами з яких іде дощ, визначення сили вітру, теплий чи холодний вечір? Осінній дощ холодний, вода в водоймах темна і холодна. Залежність стану ґрунту від погоди, земля тепла та суха, після дощу – мокра, слизька. Похолодало, сохне трава, сонце гріє менше, відцвітають квіти, жовтіє і відпадає листя. Відрізняють за стовбуром і формою листя хвойні і листвяні дерева, з дорослими збирають врожай, доглядають за квітниками, підгодовують птахів, знають що залишаються зимуючі птахи, спостерігають за жабами і комахами. Старша група – систематизувати уявлення про осінні зміни в природі, положення сонця, опади, стан ґрунту, поведінка тварин восени, підготовка до зими. Уточнити знання про мешканців куточка природи, способів догляду за ними, поливання, розпушування ґрунту. Конкретизувати знання про диких тварин. Нежива природа: - встановити причину і послідовність сезонів. Розпізнавати пізню і ранню осінь. Жива природа: - Узнавати їстівні і не отруйні гриби, злакові, збирання врожаю, ягід, які містять вітаміни. Зберігають насіння квітів для годування птахів. Садять цибулю, сіють овес. Тваринний світ: - помічають цікаві явища поведінки комах, птахи збираються в зграї, поняття перелітні птахи, зимуючі. Взаємозв’язок між зникненням корму і відльотом птахів. 21. Методи і форми використання природи у виховній роботі з дітьми дошкільного віку. Заняття – осн. форма – планова, систем-а, послідовна.Розрізняють кілька типів:первинно-ознайомлювальні( вперше озн. з певними об᾿єктами), поглиблено-пізнавальні, комбіновані( на яких розв᾿язуються два дид. завдання), інтегровані(озн. з природою +розвитку мовлення +образ. дія-сті), комплексні ( озн. з природою+ малювання).Ефективність заняття залежить від їх підготовки і проведення. Намітивши тему заняття, вих.-ль повинен розробити програмні завдання, які повині вкл.. освітні, виховні і завдання на розвиток особистості. Заняття бувають:-індивідуальні (1-4 осіб), індивідуально-групові (6-8 осіб), групові (до 15 осіб), фронтальне (всією групою). Екскурсія - це форма навч.-виховн. роботи, що дозволяє орг. спостереження і вивчення різноманітних предметів і явищу природних умовах за межами ДНЗ. Екскурсії проводять з середньої групи. Вони поділ. На екскурсії в природу і на сільськогосподарські об’єкти. Плануючи екскурсію, вих.-ль точно визначає місце екскурсії, конкретизує програмний зміст, намічає місце екскурсії. Кількість нових об’єктів повинно не перевищувати 2-3 у середній, 3-4 у старшій. Маршрут не перевищувати 2-3 км в обидва кінці. Попередньо проводиться бесіда. Основна частина-колективне спостереження, особливу увагу треба приділити питанням, які будуть спонукати дитину, збір природного матеріалу. Цільові прогулянки проводяться за межі ДНЗ, вони дозволяють краще пізнати природне середовище місцевості де вони живуть. Обсяг програмних завдань значно менший ніж під час екскурсії. У всіх вікових групах. Повсякденні прогулянки вони є обов’язковим режимним процесом ДНЗ, проводяться щодня, основними структурними частинами прогулянки є: 1) спостереження; 2) творчі ігри; 3) рухливі ігри і фіз. комплекси ; 4) праця. Зміст прогулянки визначається програмою дит. садка. Під час прогулянок реалізується значний обсяг знань по озн. з природою:увлення про зміни в погоді, про поступові зміни в розвитку рослин, тварин і т.д.На прогулянці проводять колективні та індивідуальні спостереження. Методи спостереження –За погодою, сонцем, небом, місяцем, зірками, сонячним промінням. - Бесіди з дітьми на теми «Зірки в небі», «Планети», «Подорож сонечка» «Зміни в природі» та інші. Експериментально - пошукова діяльність- як висихають мокрі іграшки - доторкнутьсь до предмета вранці, вдень, ввечері; вимірювання тіні. Ігри «Пташки літають», «Сонечко і дощик»; Читання потішок, оповідань. Розповідання казок, легенд про місяць, чумацький шлях. Аплікація утворення світу. Д/ігри, фіксація результатів.Прийоми: порівняння, зіставляння, створення проблемних ситуацій.Методи і форми ознайомлення дошкільників з неживою природою.Формують знання про воду, землю, пісок, глину, каміння, повітря, явища (дощ, сніг, гроза) їх взаємодія.- Навчити виділяти об’єкти і явища із оточуючого (земля – тверда, холодна; вітер – ранньої весни)- Виділяти основні властивості і ознаки об’єктів неживої природи (під час ліплення – властивості глини)- В ст гр. встановити зв’язок між об’єктами (сонце пригріло – розтопило лід)Ознай-я з неж прир. Навч. діяти практично, міркувати, знаходити спільне, робити висновки.Спост-я у всіх вікових групах виділяють окремі об’єкти в сер гр. – спостер властивостей в ст гр. – суттєві ознаки і взаємозв’язок.-Худ слово (вірші, казки, оповідання)-Музичне слово.-Пояснення, запитання.