17

Зміст

1.Вступ……………………………………………………………………………3

2.Характеристика місця розташування та історична довідка про поселення..4

3.Характеристика природних ресурсів…………………………………………6

4.Характеристика історико-культурних ресурсів населеного пункту……….7

5.Сучасна туристична інфраструктура поселення……………………………15

6.Перспективи туристичного освоєння……………………………………….16

7.Висновки………………………………………………………………………17

Вступ

Мабуть, для кожної людини на цій землі є найріднішим те місце, де вона народилась, вперше зробила крок, промовила перше слово, де збагатила свій світогляд, звідки вирушила у світ. Кожне місто чи село має своє минуле, свою історію, своїх героїв-патріотів. Так вже склалося, що багате своєю історією село Рудники не мало власного літопису, а у вирі Першої світової війни згоріли монастирські рукописи і книги, початкове джерело нашої історії. Проте історія мого села передавалася з покоління в покоління через перекази наших предків і частинами збереглася до сьогоднішнього дня. Саме на Рудниківській землі вироблялося перше галицьке залізо. Проте село Рудники це не тільки руда, але і батьківщина багатьох славних синів і дочок України. Які і сьогодні вражають силою свого духу, безмежною відданістю своєму народові, жертовності ідей соборності України. Їхнє життя і боротьба – це приклад справжнього служіння рідній землі.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю молодого покоління достеменно знати історію рідного народу та краю, тобто своєї області, села. Виникає абсурдна ситуація – підлітки краще знають історію України або Всесвітню історію, ніж минуле своєї "маленької Батьківщини". Далеко не кожен пересічний учень чи людина старшого віку знає як жилося люду у певні історичні рамки.

Об'єкт дослідження – історія села.

Предмет дослідження – становище селян: духовне і матеріальне, їх культурний розвиток, розбудова Рудник.

Досягнення мети передбачає постановку і вирішення таких завдань: - аналіз свідчень односельців; - характеристика місця розташування та історична довідка про поселення;

-характеристика природних ресурсів;

-характеристика історико-культурних ресурсів населеного пункту;

-сучасна туристична інфраструктура поселення;

-перспективи туристичного освоєння.

2.Характеристика місця розташування та історична довідка про поселення

Розташоване село рудники в південно-західній частині Миколаївського району за 50 км від міста Львова. Територія села переважно рівнинна, лише у центрі по вул. Рибгоспній і Шкільній спостерігається значне підвищення. Зі сходу на захід через село Рудники проходить шосейна дорога Пісочна-Дрогобич, інша шосейна магістраль Київ-Чоп простягається східною межею території села. Із півдня на північ селом протікає потік, русло якого на території села Надітичі впадає в річку Брідницю. Територія с. Рудники входить до однойменної сільської ради і нараховує 36,54 км.кв. За величиною площі село Рудники посідає друге місце серед 58 населених пунктів Миколаївського району. Село межує: з південної сторони з селами Більче і Криниця, з північної – з селами Дроговиж, Устя, Надітичі, зі східної – з селом Пісочна та з західної – з селом Раделичі. В сучасному селі нараховується 880 дворів і станом на 01.01.2005 року проживає 3106 чоловік.

Загальна площа земельного фонду складає 3654 га. Садиби жителів села розмістились на місцевості переважно вздовж сільських вулиць, яких нараховується 15. Протяжність вуличних доріг по с. Рудники становить 27,4 км.

За даними професора Л.Войтовича перша письмова згадка про с.Рудники датована 1435 роком, проте дослідженнями В.Цегелика доведено, що на території села існував металургійний комплекс у 9-11 ст, який разом із поселенням білих хорватів у с.Стільску є великою знахідкою археологів. І в наші дні на території рибгоспу можна знайти залишки болотяної руди, тому саме від руди походить назва села Рудники.

На північній околиці с. Рудники в урочищі Надіське у 1980-1989 рр. було досліджено спеціалізований виробничий центр по добуванню заліза, частино якого була знищена будівництвом ставкового господарства. пам'ятка датується кінцем ІХ – початком ХІ ст. і може бути віднесена до найдавніших виробничих комплексів на території України. Село Рудники належить до старовинних поселень. Про це свідчить знайдені в землі кам'яні сокири. Ці первісні знаряддя праці добре відшліфовані, однакової форми і подібні до тих, що зустрічаються біля Карпат. Крім сокир, знайдено фігурки з кремнію, що мають вигляд людей.

Назва села Рудники походить від того, що ще в XII столітті тут знайдено запаси болотної руди, із якої виробляли залізо. Тож не важко здогадатись: Рудники- руда- залізоробні домниці-Рудники.

Відомим персонами села Рудники є:

Лавришин Зіновій — український композитор, піаніст, диригент.

Лаврентія Гарасимів — черниця греко-католичка, репресована радянською владою. Відбувала заслання у Томській області Росії, де і померла 1952 року. Зарахована до лику блаженних 2001 року папою Іваном Павлом ІІ.

3.Характеристика природних ресурсів

Вигідне географічне розташування, зосередження у районі особливих природних ресурсів зі своєрідною флорою і фауною, сприятлива екологія, велика кількість пам'яток архітектури, збережені культурні традиції предків, а також історична спадщина без сумніву визначають Рудники як привабливий туристичний об'єкт.

Село Рудники розташоване в південно-східній частині Львівської області і має такі географічні координати 49°26′56″ пн. ш. 23°54′49″ сх. д. 242м. над рівнем моря.

Рельєф Рудник рівнинно-терасний, загальний похил поверхні на Схід.

Пересічна температура січня -5.50 С, липня +18.60 С.

Період з температурою понад +100 С становить 168-170 днів/рік.

Опадів 620 мм/рік.

Міститься у Миколаївському агрокліматичному районі вертикальної кліматичної зональності.

Границею села на заході є р. Нежухівка. Через середину села протікає річка Брідниця. Місцевість має рівнинний характер, тільки на заході зустрічаються обриви, які закінчуються рівниною. На півдні села розташований ліс, що зветься Селищі. В північній частині села знаходяться рибні стави, викопані на місці колишнього лісу. Район промислово-аграрний. Пріоритетною галуззю промисловості є виробництво будівельних матеріалів: цементу, цегли силікатної і керамічної цегли, вапна, кахелю, збірного залізобетону, облицювальних, дорожніх і тротуарних плиток, будівельного піску та будівельних сумішей; багаті надра на  будівельну сировину:  пісок, камінь, вапняк, глина.

4.Характеристика історико-культурних ресурсів населеного пункту

Рудники славляться великою культурною спадщиною. Архітектурні пам'ятки села: храм арх. Михаїла, Монастир Петра і Павла, замок поміщика Адама Свіжавського, школа. Найвизначніші скульптури нашого села: пам'ятник Тарасу Шевченку, пам'ятник Борцям за волю України, статуя Пресвятої Богородиці, статуя Ісуса Христа, пам'ятний знак цісаревні Єлизаветі, який встановив Теодозій Полянський.

Історія церкви святого Архангела Михаїла

За архівними документами в селі 1723 року було збудовано невелику церкву ангела Архістратига Михаїла, та у 1880 році вогонь знищив дерев'яну духовну святиню. А сьогодні красується на найвищому пагорбі закінчений у 1885 р. кам'яний храм.

За переказами старожилів села, дружина Т.Полянського внесла пропозицію побудувати церкву в с. Рудники, подібну до Київського собору. Було обрано групу людей, які їздили до м. Києва і змалювали проект.

Архітектурний проект розробив житель нашого села Сколоздра. Церкву було споруджено в східному стилі семикупольним викінченням, що засвідчує присутність семи святих тайн. Хрестообразний стиль церкви допоміг будівникам створити її величавою та місткою. В середині храму вдало розмістили вівтар, виготовлений і оздоблений деревом. Тривалий час церква не була розмальованою. Малювали церкву в 1912 році під керівництвом художника Теофіла Копистинського.

Теофіл Копистинський – світового рівня художник. 20-тилітній досві клопіткої праці над реставрацією ікон Київської Русі (понад 150 творів) переріс у свій стиль в іконописі. За життя майстер розписав біля 19 іконостасів, працював як релігійний маляр у 107 селах Галичини, був першим ілюстратором творів І.Франка. У Рудниках він написав 48 ікон, і це є його останні роботи, а тому більш досконалі.

Монастир святого апостола Петра і Павла

Із незапам'ятних часів в західній частині с. Рудники був монастир святих апостолів Петра і Павла. Про його заснування є різні версії. Одна з них доказує, що монастир своїм існуванням сягає до княжих часів. Про це свідчать писані документи та церковні книги із монастиря. Та, на превеликий жаль, вони згоріли на плебанії в першу світову. Другий документальний доказ у книзі «Історія чину о.о. Василіан» твердить, що монастир заснований у 1641 р.

У 1675 р. турки і татари напали на наш край. У той час і було вщент спалено монастир в нашому селі. Під час пожежі вижили два монахи і вони відновили монастир. А вже в 1747 році монастир був скасований на основі і за розпорядженням вищого церковного духовенства. Було видано постанову про малі монастирі, які не мали вісім монахів разом з ігуменом, тому їх потрібно було ліквідувати. Церкву, що була у монастирі, продали у село Летня.

І лише у 2004 році на місці монастиря встановили капличку. Проект каплички купольного типу, подібну до нашої церкви. З того часу зародилась традиція на свято Петра і Павла в каплиці відправляли молебень , на яку сходились люди з усього села.

Каплиця святого Петра і Павла.

Поміщики села

Після скасування монастиря його землі закупив поміщик Адам Свіжавський, це сталося в 1777 р. У купівлі земель йому сприяла держава. Поміщик відразу поставився жорстоко до селян. Від них було забрано більшу частину кращих земель, а залишено гірші. Рудницьких селян відразу було закріпачено. Вони чинили опір поміщику, але військовою силою були приборкані.

За часів кріпаччини пан-кріпосник накладав на селян різні повинності, а саме: ремонт та добудова його садиби, догляд за нею, а також роботи по спорудженню його садиби. Панщина тривала 2 дні на тиждень. Під впливом революційних подій в Австрійській імперії селяни бунтували по всій Західній Україні, а також в с. Рудники. При таких обставинах поміщики часто втікали до міста. А за них правили економи та гайдуки. У 1848 році панувала поміщиця Гонората Свіжавська, вона прочитала закон про те, що селяни вільні і оголосила про скасування кріпосного права.

Після скасування панщини в селі відбулися великі зміни. Наступним поміщиком був Іван Полянський. Новим захисником поміщика стала панська Польща. У селі надалі землевласником залишався Володимир Полянський. Молодий поміщик сильно утискував селян, не дозволяв навіть переходити через панське поле. Але, терплячи злидні і недостатки, селяни крадькома пасли худобу на панських полях. У 1928 р. відбулася сутичка між селянами і поміщиком. Після якої В.Полянський змушений був віддати 5 га землі за те , що один чоловік зазнав тілесних ушкоджень.

Володимир Полянський був останнім поміщиком у с. Рудники. У вересні 1939 р. на початку війни він утік у Польщу, залишивши усе майно. Поміщицькі наймити розібрали худобу і реманент. Так закінчилося поміщицьке землеволодіння в селі Рудники.