Методичні вказівки

Класичний танець — це «канонізована система виразових засобів хореогра­фічного мистецтва, яка заснована на принципі поетично-узагальненого трак­тування сценічного образу; розкриття емоцій, думок та почуттів засобами плас­тики» *, Загальна техніка, форма цієї системи складалася протягом довгого часу, відповідаючи вимогам, певної епохи та національним особливостям кожного народу.

У нашій країні класичний танець набув особливого розквіту, збагатившись новим глибоким змістом нашої епохи, різноманітністю форм і стилів народних танців братніх радянських республік.

Взаємний вплив народного танцю на класичний танець і навпаки, дає мож­ливість кожній республіці мати свою, властиву тільки їй, національну галузь класичного танцю. Він вимагає насамперед високої культури виконання, без оволодіння якою справжнє мистецтво не буде донесено до глядача.

Педагоги — викладачі класичного танцю мусять добре розбиратися в самій його суті, його послідовній, і гармонійній - системі виховання всього м'язового апарату. — тіла танцюриста.

Вільна, широка манера виконання, властива сучасній школі класичного тан­цю, цілком залежить від правильної початкової постановки тіла танцюриста, його уміння володіти позою, технічних можливостей.

Показ руху обов'язковий, але педагог передусім повинен ґрунтовно знати методичні основи класичного танцю, володіти його формою, розбиратися в психофізіологічній основі руху. Для цього художньому керівнику необхідно володіти системою спеціальних знань із педагогіки, психології та фізіології дитини.

При показі педагогу потрібно зупинитися на всіх деталях форми руху_, по­яснити роботу м'язів під час його виконання. Коли учень побачить гарний про­фесійний показ руху, зрозуміє з пояснень педагога, як його виконати, то він засвоїть та передасть форму руху свідомо і правильно, не втрачаючи при цьому індивідуального творчого підходу.

Знайомлячи дітей зі стилем, манерою виконання класичного танцю, педагогу слід пам'ятати, що до нас дійшли і деякі «псевдо традиції». Їх треба переосмис­лити або зовсім відкинути. Це — «декоративність», «красивість», зайва «солод­кість» пластичної манери, якій властиве беззмістовне прикрашання форми, а не справжня виразність і глибоке нюансування, характерні для сучасної хореогра­фії.

Звичайно, педагог перш за все повинен сам зрозуміти манеру і стиль сучасно­го класичного танцю. Для цього йому необхідні відчуття сучасності, знання різ­них видів мистецтва таких, як скульптура, живопис, музика тощо.

Щоб забезпечити по-справжньому ефективне, свідоме засвоєння танцюваль­ного матеріалу, педагог показує і пояснює завдання, щоразу звертаючись до кла­су із запитанням: «Чи всі зрозуміли?» і при потребі повторює завдання.

Під час виконання завдання педагог стежить за роботою всього класу. Як тільки діти закінчать вправу, він спершу робить загальні зауваження, а потім ін­дивідуальні — окремим учням. Якщо учні допустили багато помилок, необхідно ще раз повторити всі рухи. Під час повторення, помітивши, що учень помилився, слід підійти до нього і не голосно зробити зауваження, не відвертаючи уваги всього класу. З невстигаючими учнями завдання можна повторити знову або да­ти їм час виправити помилки до наступного уроку.

Така система зауважень не сповільнює ходу уроку, забезпечує кращу якість виконання і закріплення матеріалу, розвиває увагу та зосередженість учнів, а, головне, привчає їх самостійно думати і працювати на уроці. Не варто боятися давати учням завдання додому для виправлення своїх помилок. Це виховує від­повідальність учнів, розвиває їхнє хореографічне мислення, що конче потрібно Л важливо в танцювальній практиці.

Необхідно методично правильно побудувати урок, визначити його загальне спрямування, розподіл м'язового навантаження при виконанні рухів. Ґрунтовного засвоєння знань можна домогтися від учнів, лише в тому разі, коли педагог сам детально продумає, в якій послідовності і як краще проходити програмовий матеріал, опрацьовувати рухи. При методичній розробці танцювального мате­ріалу необхідно дотримуватися такого правила: йти від легкого до важкого, не перевантажуючи м'язів, розкладаючи складні рухи на прості.

На першому році навчання, після того, як рухи добре вивчені у повільному темпі, можна його трохи прискорити. Після засвоєння рухів у швидкому темпі слід його поступово прискорювати відповідно до віку, фізичних можливостей дітей. Протягом наступних років навчання темп необхідно прискорювати, вод­ночас стежачи, щоб при цьому удосконалювалися рухи, зберігалася чистота і чіткість їх виконання.

Танцювальність, виконавська майстерність танцюриста розвивається на уро­ці паралельно з опануванням танцювальної техніки. Тим часом, деякі педагоги вважають, що художня майстерність набувається на репетиції, а на уроці ос­воюється тільки техніка руху і точність форми. Проте ні бездоганна техніка рухів, ні їх викінчена форма, якщо вони позбавлені танцювально-пластич­ного виразу, не створять повноти враження від танцю. Працювати над пласти­кою руху, тобто танцювальною виразністю, окремо від техніки руху, неможли­во. Але на першому етапі, під час вивчення того чи іншого руху, увагу учнів перш за все слід спрямовувати на його технічну передачу. Пластику та музичне втілення цього руху учням ще важко зрозуміти. Пройде певний час, і кожен технічний засвоєний рух дістане відповідну пластично-музичну фор­му — тобто танцювальність.

Для правильного розвитку, танцювальності рекомендуємо, опанувавши танцювальну пластику окремо кожного руху, перейти до другого етапу — поєднан­ня трьох, чотирьох і більше рухів в єдине ціле, комбінацію.

Третій етап навчання — це удосконалення танцювальної майстерності на репетиціях. Займатися ж розвитком танцювальності тільки на уроках — це си­ломіць нав'язувати учням певні положення, жести, пози, манери, прищеп­лювати їм штампи і позбавляти їх творчої індивідуальності.

Багата педагогів не приділяє достатньої уваги виробленню загальної координації рухів, тому діти, навчаючись по кілька років у студії, не можуть оволодіти пластикою танцю. Це пояснюється тим, що педагог з моменту вивчення епольман не слідкує за точним його виконанням. При засвоєнні комбінацій, побудо­ваних на двох або більше рухах, педагог не пояснює учням, в чому полягає основа техніки з’єднання рухів, а саме, що кінець одного руху є одночасно початком другого. Опановувати координацію з’єднання рухів треба повільно, зу­пиняючись на кожній деталі, а, головне, пояснюючи учням, у чому по­лягає основне завдання комбінації.

Неприпустимо на першому-другому роках навчання вживати складні, три­валі комбінації, не враховуючи фізичних можливостей та м'язової підготовки дітей, а також на третьому-четвертому роках навчання захоплюватися склад­ними варіаціями і танцювальними комбінаціями.

Прості комбінації, побудовані на двох рухах, можна розучувати з дітьми в другому півріччі першого року навчання. Наприклад:

Музичний розмір 2/4. Темп повільний. Вихідне положення: ноги в п'ятій позиції, права попереду. Руки в другій позиції. Рух виконується на 8 тактів.

1—4-й такти. Вісім батман тандю вперед (ан фас). На одну чверть кожний.

5—8-й такти. Перше пор де бра.

Рухи послідовно пов'язані. Руки з другої позиції (корпус ан фас) переходять в перше пор де бра. Комбінація нескладна, легко запам'ятовується, учні уважно стежать за якістю технічного виконання і пластичного переходу в пор де бра.

Комбінації, побудовані на трьох рухах, можна вивчати з учнями протягом другого року навчання. Наприклад:

Музичний розмір 2/4. Вихідне положення: ноги в п'ятій позиції, права по­переду. Рух виконується на 8 тактів.

1 —2-й такти. Чотири батман тандю вперед в маленькій позі еффасе (на одну чверть кожний). Закінчити рух в п'ятій позиції.

З—4-й такти. Залишаючись у п'ятій позиції, підняти руки у велику позу еф­фасе вперед.

5—6-й такти. Опустити руки в підготовче положення.

7—8-й такти. Винести ліву ногу назад, носком у підлогу, руки розкрити в пер­ший арабеск.

Коли добре засвояться всі координаційні зв'язки між рухами, ногу слід під­няти вперед на еффасе на 45°, потім на 90°, а також на перший арабеск.

Музичний розмір і кількість тактів у комбінації можна змінювати.

На третьому році навчання можна вивчати з учнями комбінації, побудовані на чотирьох рухах, наприклад:

Музичний розмір 3/4. Вихідне положення: ноги в п'ятій позиції, права по­переду. Рух виконується на 24 такти музики.

1 —4-й такти. Гран пліє з п'ятої позиції в положення круазе вперед.

5—8-й такти. Девелоппе вперед правою ногою на круазе на 90°. Опустити ногу в п'яту позицію на демі-пліє, руки у підготовчому положенні.

9—12-й такти. Поворот на півпальцях з п'ятої ан дедан зі зміною ніг. Закін­чити поворот у п'ятій позиції, опустившись з півпальців у положення круазе. Ліва нога попереду, руки — на повороті в третій позиції. Після закінчення повороту руки через другу позицію опустити в підготовче положення.

13—16-й такти. Праву ногу підняти назад (батман лан) і стати в позу третьо­го арабеску.

17—20-й такти. Зберігати позу третього арабеску.

21—22-й такти. Праву ногу опустити на підлогу в п'яту позицію.

23 —24-й такти. Руки опустити в підготовче положення.

Танцювальні комбінації кожного року ускладнюються відповідно до навчаль­ної програми.

Дехто з педагогів вважає, що на кожному занятті слід давати новий матеріал, бо саме це розвиває в учнів хореографічну кмітливість. Протягом перших років навчання необхідно добре закріпити правильну загальну постановку, грамот­ність рухів, точність поз, культуру танцю. Тим часом, якщо кожного уроку подавати новий матеріал, то увага дітей відвертатиметься на його запам'ятовування замість ґрунтовного засвоєння вищезгаданих основ класичного танцю. На пер­шому другому роках навчання необхідно повторювати кожен урок доти, поки він не буде повністю засвоєний.

На третьому та четвертому роках навчання зміна уроків може бути частішою, але теж після засвоєння попереднього матеріалу. При побудові нового уроку педагогу необхідно щоразу включати до нього матеріал_, який учні ще недостатньо засвоїли.

У багатьох дитячих танцювальних колективах захоплюються складними технічними рухами, головним чином обертанням. Нам доводилося спостерігати, як учні другого, третього років навчання виконували у швидкому темпі шене, тури по діагоналі і навіть по колу.

Змушуючи дітей виконувати ще непосильні для них рухи, педагог замість розвитку природної грації, якою володіє кожна дитина і яку слід розвивати, зба­гачуючи красою форм класичного танцю, домагається протилежного — діти втрачають природну грацію, перекручують форму класичного танцю, набувають дилетантських манер.

До таких же сумних наслідків приводить і виконання дітьми складних варіа­цій класичного танцю. Трапляється, що варіації, які потребують багато років підготовки, виконують учні на четвертому році навчання та ще при відвідуванні студії 3 — 4 рази на тиждень. Ні в якому разі не можна так перевантажувати дітей.

У першому півріччі першого року навчання необхідно займатися тільки етюдною роботою. Етюди за своїм змістом повинні бути зрозумілі дітям, компо­зиційно нескладні, побудовані на тих рухах, які діти проходять за програмою.

З другого півріччя етюди ускладнюються, але теж тільки в обсязі програми. В цей час також можна почати розучувати з дітьми нескладні танці, етюди до яких вивчалися заздалегідь.

На другому, третьому та четвертому роках навчання репертуар етюдів скла­дається за тими ж принципами, що й на першому році. Варто обговорювати з дітьми тему і зміст етюдів. Захоплені такою творчою роботою, діти самостійно компонують цікаві танцювальні сюжети.

Класичним репертуаром користуватися слід обережно, бо в ньому мало тво­рів, доступних для дітей, які навчаються в самодіяльних студіях класичного танцю.

Такі танці, як «Червона шапочка» «Хлопчик-мізинчик» з балету «Спляча красуня», можна рекомендувати для виконання дітям другого-третього років навчання. Захоплюватися «Танцем маленьких лебедів» з балету «Лебедине озе­ро» не рекомендуємо навіть і на четвертому році навчання, тому що для правиль­ного виконання цього танцю необхідний високий рівень виконавської майстер­ності. Безумовно, якщо дівчатка будуть на четвертому році добре підготовлені, з ними можна розучувати цей номер, як і інші: приміром Варіації феї Крихітки, феї Канарейки, феї Конвалії з прологу балету «Спляча красуня» та інший кла­сичний репертуар на вибір і розсуд досвідченого педагога.

Тим часом, основний репертуар самодіяльних студій класичного танцю по­винен створюватися в самому колективі з урахуванням танцювальної підготовки дітей, їхніх вікових особливостей та виконавських можливостей.

Спостерігаються випадки передчасного форсування стрибка. Трапляється, що з самого початку вивчення першого стрибка — соте у першій та другій по­зиціях, педагоги вимагають від дитини стрибнути якомога вище, сильно винести в стрибку ноги та витягнути пальці. При цьому вони зовсім забувають, що для такого зусилля у дітей ще заслабкі м'язи. Дитина, стрибаючи, допомагає собі корпусом: смикає плечима, витягує і напружує шию; руки при цьому згинає в ліктях, перекручує кисть руки. Педагог повинен запобігати цим помилкам, тому що вони призведуть до утворення в дітей м'язових затисків.

Протягом першого року не слід вимагати від учня високого стрибка, а лише в силу його фізичних можливостей при спокійному корпусі, плечах. Ні підйом, ні коліна дитина ще не може витягнути до кінця, і навчиться цього, поступово розвиваючи силу ніг, не форсуючи стрибка.

У перший період навчання головне завдання-педагога полягає в тому, щоб навчити дитину стрибати без додаткових зусиль корпуса, відштовхуватися від підлоги всією ступнею, не піднімаючи п'яток до початку стрибка. Опуска­тися після стрибка на підлогу треба м'яко — через пальці на всю ступню на демі-пліє, міцно тримаючи п'ятки на підлозі, коліна — виворітно, а спину — рівно. Якщо педагог привчить дітей на першому році навчання до такого правильного стрибка, то на другому році їм буде легше розвивати вільний стрибок вгору без допомоги корпуса, плечей, шиї та рук.

На третьому та четвертому роках навчання вивчається стрибок не тільки вгору, а й стрибки з відльотом у сторони. При цьому слід зберігати правильну форму положень та поз, до чого учень уже повинен бути підготовлений про­тягом попередніх років навчання.

Дехто з педагогів на початку двох тижнів навчання знайомить дітей з трьома позиціями рук і вимагає від учнів виконувати завдання з розкритою рукою в другій позиції. Дитина не може правильно тримати руку, тому що в неї ці м'язи ще недостатньо розвинені. Рука дитини швидко стомлюється, лікоть провисає, кість руки набуває безформного вигляду. Учень мимоволі починає допомагати руці плечем, піднімаючи та напружуючи його. Разом з плечем напружується і шия, піднімається лопатка і порушується правильне положення спини_, настає сильне «затискування» корпуса. В руці, як і в нозі, повинна поступово розвиватися м'язова сила. Досягається розвиток м'язів плеча тільки шляхом правиль­ної постановки рук, яка потребує тривалого тренування.

Урок класичного танцю органічно пов'язаний з музикою, яка є важливим компонентом у хореографічному мистецтві, в художньому вихованні дітей. В жодному разі не можна розглядати її як звичайний ритмічний супровід, що полегшує виконання рухів. Добирати музику слід так, щоб вона цілком відпові­дала характеру вправ. Готуючись до уроку, педагог повинен обміркувати, яка музика йому потрібна на даному уроці, і заздалегідь дати концертмейстеру завдання щодо вибору музичного матеріалу. Добирати його слід зі смаком, вра­ховуючи вікові особливості дітей і пам'ятаючи, що не за віком емоційна, ритміч­но складна музика відволікатиме їхню увагу від роботи над рухом.

Рекомендуємо використовувати вітчизняну класику: твори Глінки, Чайковського, Мусоргського, Римського-Корсакова, Деліба, Адана, Мінкуса, а також твори радянських композиторів — Гліера, Кабалевського, Прокоф'єва, Асаф'єва, Хачатуряна та інших.

Концертмейстер, який працює разом з педагогом, повинен творчо підходити до уроку, заздалегідь виконувати завдання педагога. При повторенні уроку слід використовувати один і той же музичний матеріал. Це дасть змогу дітям пере­йнятися емоційним змістом музики, добре запам'ятати її, пов'язавши з виконан­ням рухів. Слід застерегти концертмейстера від імпровізування на заняттях, тому що воно, як правило, буває невисокого художнього рівня і, крім того, зміни в супроводі перешкоджають удосконаленню виконання вправ.

Початок роботи з учнями протягом одного або півтора місяців поділяється на два періоди. Перший з них — це початкова робота на середині класу (залу), другий — постановка біля станка.

Проводити заняття у першому періоді слід тільки на середині класу для того, щоб учні змогли правильно відчути перші основи постановки тіла. Станок на початку навчання виробляє деяку певну скутість рухів.

Перший період — найважливіший для правильної постановки тіла учня. Учні повинні відчути їх звичайність, зручність, досягти стійкості корпуса без допомоги станка та добитися невеликої виворітності (не більше, як у позиціях бального танцю), м’язової організованості тіла без будь-якого напруження.

Весь початковий період повинен підготувати м'язовий апарат^для роботи біля станка.

Період роботи на середині залу триває не менше двох-трьох тижнів. Зде­більшого діти приходять у студію із сутулою спиною та надміру піднятими пле­чима. Хода хитка, носки ніг вивернуто всередину, ноги човгають по підлозі і т. д. Звичайно, тазостегновий пояс при такій ході також вивернений всередину.

Якщо дітей відразу поставити обличчям до станка в першу виворітну позицію, то таке нове й незвичне положення спричинить напруження всього корпу­са, ніг і ступні. Яка б добра не була виворітність тазостегнового пояса учня, все одно виворітне положення першої позиції біля станка зв'яже його.

Готувати учня до такого складного положення, як виворітність, слід посту­пово. В першому періоді потрібно починати з невиворітного положення на сере­дині класу і згодом виробляти виворітність біля станка.

Спокій, терпіння, увага педагога, повільний темп і добра підготовка учнів забезпечить успіх у роботі.

Починається перший період з виправлення ходи учнів. Поставивши дітей у коло, педагог пропонує їм послухати музику. Музичний матеріал повинен бути простий і знайомий дітям, наприклад: марші, польки. Музика програється вдруге, і педагог голосно рахує. Під музичний супровід, який виконується втре­тє, педагог показує дітям, як треба ходити кроком на 2/4, при цьому він продов­жує голосно рахувати. Після показу педагог пояснює учням, що ноги треба ставити, трохи відводячи носки в сторони, водночас стежачи, щоб коліна і носки були витягнуті. Педагог також пояснює, що саме така хода забезпечить високу культуру танцю.

На перших двох уроках роботи над ходою педагогу не слід робити учням за­уваження щодо постановки спини, рук, голови тощо. Увага учнів повинна бути спрямована лише на ходу. Руки, щоб вони не відвертали увагу, діти кладуть на талію. Після першого уроку необхідно дати учням домашнє завдання потренува­тися в танцювальній ході.

На другому уроці, перевіривши завдання (як правило, діти приходять під­готовлені, їм подобається танцювальна хода), потрібно відзначити кращих і назвати тих, хто погано підготувався. Робити це треба спокійно, зберігаючи не­вимушений творчий настрій у колективі, щоб діти не боялися помилитися.

Другим моментом у виробленні ходи є включення тазостегнового пояса. Учитель повинен пояснити, як підтягнути живіт, «зібрати сідниці» і в такому положенні потренувати ходу. Діти обов'язково відчують, що при підтягнутому тазостегновому поясі йти легше. Варто знову дати завдання додому — потрену­ватися в ході цього разу із включеним тазостегновим поясом.

На другому уроці, паралельно з роботою над ходою, педагог показує на сере­дині класу першу, другу і третю невиворітні позиції. Потім він ставить дітей в першу позицію і дає їм час постояти з добре витягнутими колінами, стегнами і розверненим тазостегновим поясом. Як музичний матеріал для цієї вправи краще взяти знайомий дітям вальс на 3/4: 8 тактів стояти в першій позиції, по­тім відпочити і повторити вправу кілька разів.

У першій позиції керівнику танцювального колективу слід звертати увагу тільки на ноги І тазостегновий пояс. Лише після того, як діти цілком засвоять першу позицію, слід переходити до постановки спини. Педагог знову показує і пояснює, як треба «тримати спину», виконує окремі танцювальні рухи і пози.

У ході уроку варто також використати наочне приладдя, альбоми та книги з фотографіями артистів.

Після показу і пояснення слід підійти до кожного учня окремо і виправити постановку корпуса. Руки краще опустити, тоді вони не заважатимуть, спину слід випрямити, весь корпус підтягнути, водночас стежачи, щоб не напружува­лись і не виставлялися вперед груди та не затримувалося дихання.

Потім під музичний супровід (розмір 3/4) художній керівник показує, як на4 такти зібрати спину, постояти в зібраному положенні (4 такти), вивільнити м'язи (4 такти), відпочити (4 такти). Учням слід повториш вправу не менше чотирьох разів. Після цього керівник оголошує перерву, робить загальні та ін­дивідуальні зауваження танцюристам. По закінченні перерви слід ще повторити вправу чотири-п'ять разів.

Головне завдання педагога на перших заняттях — стежити, щоб діти, вико­нуючи вправи, не напружувалися, не «затискувалися». Наступний урок слід по­чинати з перевірки постановки спини у дітей. Лише коли педагог побачить, що діти в основному засвоїли постановку спини, він переходить до вправ на ви­роблення ходи, які виконувались на попередніх заняттях, але цього разу в за­гальну постановку танцюриста вже включається і спина. Керівнику необхідно попередити дітей, що тепер вони повинні стежити водночас за постановкою ніг, тазостегнового пояса та спини, тобто — всього корпуса.

Протягом виконання цієї вправи не можна відвертати увагу дітей, індивідуальні зауваження слід робити тихо, а загальні — лише під час перерви.

Закріпивши загальну постановку корпуса, можна переходити до постановки голови.

Від правильної постановки голови залежить виразність і закінченість усіх танцювальних рухів, загальна гармонія танцю. Крім того, повороти голови спри­яють мозковому кровообігу, знімають втому.

Постановці голови необхідно приділити окреме заняття.

На початку уроку педагог ставить учнів у першу невиворітну позицію, сте­жить за правильною загальною постановкою дітей. Після цього пояснює, що руки слід покласти на талію, не спираючись на неї всією долонею, а лише легко торкаючись ребром вказівного та великого пальців. Причому долоня з рештою стиснутих пальців опущена і злегка відведена вбік. Плечі в цей час опущені. В такій позиції починають тренувати м'язи плечей, які повинні підтримувати руку.

Положення голови і шиї — пряме, ніби продовжує пряму лінію хребців, на­приклад:

Музичний розмір 3/4.

1 —4-й такти. Стояти прямо.

5—8-й такти. Голову повернути в профіль праворуч, але так, щоб не порушу­валась пряма лінія хребців.

9 —12-й такти. Стояти, повернувши голову в профіль праворуч.

13 —16-й такти. Повернути голову ан фас.

17—20-й такти. Стояти у попередньому положенні.

21 —24-й такти. Повернути голову ліворуч.

25—28-й такти. Повернути голову ан фас.

29—32-й такти. Стояти в попередньому положенні.

П р и м і т к а. При повороті голови вбік — праворуч або ліворуч — шийні хребці не відхиляють­ся назад: педагогу і самим учням слід суворо стежити за цим.

Після цього треба зробити перерву, оскільки вправа складна, вимагає від дітей значного напруження, уваги та зібраності.

Потім слід повторити цю вправу ще тричі, щоразу роблячи невелику пе­рерву.

Після того, як діти навчаться правильно тримати голову в профіль, можна пе­реходити до наступних вправ: стояти прямо, голова ан фас; трохи опускаючи підборіддя вниз, повернути голову у профіль праворуч та ліворуч. При повороті голови шия залишається прямою, нахиляються лише підборіддя, наскільки до­зволяють шийні хребці. Закріпивши постановку голови, необхідно зафіксувати її в ході кроком на 2/4.

Одночасно з постановкою голови можна почати і постановку рук.

Ця робота складніша й вимагає досить тривалого часу. Почати рекомен­дуємо з постановки кисті руки.

Не можна вважати класичний танець закінченим, художнім, якщо руки тан­цюристів не мають форми і їхні рухи — за композиційними законами та стильо­вими особливостями класики — не пластичні.

На жаль, красою і виразністю форми рук іноді нехтують не лише в самодіяль­них, а й у професійних колективах.

Поставивши учням кисть руки, педагог за півроку зможе навчити їх досконало володіти позиціями рук, переходами з позиції в позицію. Це дуже важливо, тому що пор де бра складаються саме із таких позицій.

Щоб надати кисті певної форми, необхідної в класичному танці, діти повинні перш за все зовсім вільно володіти пальцями руки.

На занятті слід зайнятися постановкою кисті кожної руки окремо. Для цього після показу і пояснення керівник пропонує танцюристам надати кисті заокругленої форми, великий і третій пальці злегка підтягнути один до одного, а другий, четвертий і п'ятий підняти вгору. Водночас треба стежити за тим, щоб не ламалося зап'ястя. Трохи потримавши кисть у такій формі, діти відпочивають. Цю вправу необхідно повторити кілька разів.

Тільки після того, коли кожна кисть окремо матиме належну форму, можна переходити до вправ, де зайняті обидві кисті. Обов'язково треба давати дітям домашні завдання на постановку кисті, адже для того, щоб вони навчилися во­лодіти нею, потрібна самостійна робота протягом всього року. Від цього зале­жить пластика всієї руки в переходах та пор де бра.

Коли діти навчаться зберігати форму кисті обох рук, можна показати підго­товчу позицію. Паралельно учні виконують вправи на закріплення танцюваль­ної ходи, але вже включаючи загальну постановку корпуса, голови та рук у під­готовчому положенні.

Засвоївши підготовче положення рук, діти повинні навчитися переводити їх у першу позицію.

Пропонуємо шість вправ для правильного переводу рук з однієї позиції в іншу. Всі вправи виконуються спочатку кожною рукою окремо, а після засвоєн­ня — обома руками разом. Такі рухи та позиції є основою правильної постанов­ки рук і готують учнів до пор де бра.

Вправи для рук. У музичному супроводі слід давати чотири вступних такти, на яких учень готується, тобто стежить за правильною загальною постановкою тіла, стає в першу невиворітну позицію і переводить руки в підготовче положен­ня. На чотирьох заключних тактах супроводу після виконання вправи учень займає попереднє положення, розслаблює тіло, відпочиває.

Вправа № 1. Музичний розмір 3/4. Темп помірний. Виконується на 20 тактів.

Вступ — 4 такти. Прийняти підготовче положення.

1 —4-й такти. З підготовчого положення перевести руки в першу позицію.

5—8-й такти. Руки в першій позиції.

9—12-й такти. Опустити руки в підготовче положення.

13—16-й такти. Стояти в підготовчому положенні, поступово вивільняючи руки, а потім — і тіло. '

17—20-й такти. Прийняти вільне положення — відпочити.

Примітка. Виконуючи першу вправу, педагог та учні повинні стежити за тим, щоб форма рук і кисті, прийнята у підготовчому положенні, не порушувалась під час переведення рук з підготовчого положення в першу позицію і назад, з першої позиції в підготовче положення. Для цього слід па­м'ятати, що руку повинні завжди підтримувати м'язи плеча, а рух слід починати і вести кистю руки, при цьому лікоть приймає заокруглену форму і йде за кистю, не «провалюючись» і не випереджаю­чи її, зберігаючи лінію руки. Спина, шия зберігають свою правильну форму. До того часу, поки не засвоєно вправу, не слід переходити до іншої (див. рис. З, 4).

В п р а в а № 2. Музичний розмір 3/4. Темп рухливий. Виконується на 36 тактів.

Вступ — 4 такти. Прийняти підготовче положення.

1 —4-й такти. Руки з підготовчого положення перевести в першу позицію.

5—8-й такти. Руки в першій позиції.

9 —12-й такти. Підняти руки в третю позицію.

13—16-й такти. Руки в третій позиції.

17—20-й такти. Опустити руки в першу позицію.

21—24-й такти. Руки в першій позиції.

25—28-й такти. Опустити руки в підготовче положення.

29—32-й такти. Підготовче положення рук.

33—36-й такти. Вивільнити руки і тіло, прийняти вільне положення — від­почити.

Примітка. Переводячи руки з першої позиції в третю, необхідно стежити за тим, щоб плечі і лопатки не піднімались вгору, а опускаючи їх з третьої позиції в першу,— щоб руки підтримувались їхньою верхньою частиною, не звисали і не випереджали кисті (див. рис. 6).

В п р а в а № 3. Музичний розмір 3/4. Темп помірний. Виконується на 32 такти.

Вступ — 4 такти. Прийняти підготовче положення.

1 —4-й такти. З підготовчого положення перевести руки в першу позицію.

5—8-й такти. Руки в першій позиції.

9—12-й такти. Перевести руки з першої позиції в другу.

13—16-й такти. Руки в другій позиції.

17—20-й такти. Перевести руки з другої-позиції в першу.

21 —24-й такти. Руки в першій позиції.

25—28-й такти. З першої позиції перевести руки в основне положення.

29—32-й такти. Підготовче положення рук.

На останні 4 такти вивільнити руки і тіло, прийняти вільне положення — відпочити.

Примітка. Переведення рук з першої позиції в другу дуже складне. Слід уважно стежити, щоб верхня частина руки і лікоть не опускались вниз, особливо, щоб не провисав донизу лікоть. Рука повинна відводитися тильним боком кисті, починаючи від пальців. При переведенні руки з другої позиції в першу треба дотримуватися тих же правил, причому рука, починаючи від пальців кисті, ледь згинається в лікті, щоб прийняти округлу форму в першій позиції (див. рис. 5).

В п р а в а № 4. Музичний розмір 3/4. Темп помірний. Виконується на 32 такти.

Вступ — 4 такти. Прийняти підготовче положення.

1—4-й такти. З підготовчого положення перевести руки в першу позицію.

5—8-й такти. Руки в першій позиції.

9—12-й такти. Руки з першої позиції перевести в другу.

13—16-й такти. Руки в другій позиції.

17—20-й такти. Третім пальцем повернути кисть долонею донизу. Рука в другій позиції залишається при повороті нерухомою.

21 —24-й такти. Зберігається попереднє положення рук.

25—28-й такти. Опустити руку з другої позиції у підготовче положення.

29—32-й такти. Підготовче положення рук.

33—36-й такти. Прийняти вільне положення — відпочити.

Примітка. Необхідно стежити за тим, як опускається рука з другої позиції в підготовче по­ложення. Слід підтримувати верхню частину руки, опускати її так само пальцями, злегка згинаючи в лікті, щоб вона прийняла в підготовчому положенні округлу форму. Не можна допускати, щоб при повороті кисті руки долонею донизу в другій позиції піднімалося або «ламалося» зап'ястя.

В п р а в а № 5. Музичний розмір 3/4. Темп помірний. Виконується на 32 такти.

Вступ — 4 такти. Прийняти підготовче положення.

1 —4-й такти. З підготовчого положення перевести руки в першу позицію.

5—8-й такти. Руки в першій позиції.

9 —12-й такти. Перевести руки з першої позиції в другу.

13 —16-й такти. Руки в другій позиції.

17 — 20-й такти. Перевести руки з другої позиції в третю.

21 —24-й такти. Руки в третій позиції.

25—28-й такти. Опустити руки з третьої позиції в першу.

29—32-й такти. Руки в першій позиції.

З першої позиції опустити руки в підготовче положення.

Примітка Переведення рук з другої позиції в третю слід починати пальцями, зап'ястя при цьому не відхиляється назад, а зберігає рівну лінію до ліктя. Піднімаючи руки вгору, треба стежити, щоб плечі й лопатки не піднімалися. Руки в третій позиції повинні майже з'єднатися кистями, тому лікоть при підйомі руки злегка згинається, і рука приймає таку ж заокруглену форму, як і в основно­му положенні.

Вправа № 6. Музичний розмір 3/4. Темп помірний. Виконується на 32 такти.

Вступ — 4 такти. Прийняти підготовче положення.

1—4-й такти. З підготовчого положення перевести руки в першу позицію.

5—8-й такти. Руки в першій позиції.

9 —12-й такти. Перевести руки з першої позиції в третю.

13—16-й такти. Опустити руки з третьої позиції в другу.

17—20-й такти. Руки в другій позиції.

21—24-й такти. Повернути кисті рук долонями вниз (друга позиція).

25—28-й такти. Опустити руки в підготовче положення.

29— 32-й такти. Підготовче положення рук.

На останні 4 такти вивільнити руки й тіло, відпочити.

Примітка, Починати опускати руку з третьої позиції слід пальцями і тильним боком кисті, так, щоб у зап'ясті кисть не відхилялася назад. Підтримується рука, як завжди, м'язами плеча. Роз­кривши руку між третьою і другою позиціями, треба на 4 такти опускати передпліччя ребром кисті до висоти другої позиції. При цьому плече майже залишається на місці, лише трохи повертаючись разом із передпліччям. Якщо цього правила дотримуватися, то плече не падатиме і лікоть не зависатиме, що конче необхідно для класичної форми.

При виконанні цих шести вправ одночасно вивчаються і три позиції рук. Описані вони в розділі, присвяченому початковому періоду, але в цей час можна почати виконувати лише першу вправу. Інші п'ять слід вивчати протягом двох місяців. Під час цієї методичної, нешвидкої роботи м'язи рук розвиватимуться поступово, звикаючи до навантаження. При виконанні цих вправ не радимо відкривати руку в другу позицію, тому, що м'язи плеча ще не готові до такого зусилля і не зможуть її підтримувати у правильному положенні.

На заняттях біля станка, в яких зайнята одна рука, другу — слід тримати у підготовчому положенні, зберігаючи правильну форму. Плече вільної руки, при цьому зміцниться і, коли учень через три місяці приступить до вправ на переведення руки в другу позицію, вона не буде провисати. Щоправда, спочатку рука стомлюватиметься, тому не слід її тримати у другій позиції протягом всієї вправи. Наприклад, при виконанні 8-ми батман тандю руку слід тримати у другій позиції, потім, витримавши паузу, опустити і наступні 8 батман тандю необхідно робити, перевівши її у підготовче положення. Потрібно не допускати перевтоми руки, щоб запобігти помилці — провисанню плеча.

Поки діти не засвоять правильну постановку рук, не радимо переходити до етюдів і танців, у яких є рухи з переходами рук у різні позиції.

У другому півріччі, коли діти засвоять шість вправ, можна переходити до вивчення пор де бра, вказаних у програмі.

Перші ж заняття повинні включати і музично-ритмічне навчання учнів. По­чинати слід із музично-ритмічних вправ та ігор. Коли діти перейдуть до деталь­нішого вивчення класичного танцю, ритміці слід відвести окремі уроки — двічі на тиждень по одній годині.

Після того, як учні опанували перші кроки танцювальної ходи, до них варто додати ще один складніший — «ковзання». Він виконується ковзним рухом по підлозі п'яткою вперед у першій невиворітній позиції (підйом і пальці витяг­нуті). Закінчується рух носком у підлогу.

Він підготує учнів до майбутнього батман тандю і виробить у ступні ноги відчуття підлоги, яке необхідне в ряді рухів класичного екзерсису.

Наступний у програмі класичного танцю — крок з підніманням ноги вперед на 25° з витягнутим підйомом.

Протягом усього початкового періоду рекомендуємо ходити тільки по колу. Фігурне марширування в цей час ще непосильне для дітей: намагання зберегти лінію маршу відвертає їхню увагу від основного завдання — загальної поста­новки тіла в танці.

Заняття ритмікою і ритмічними іграми слід продовжувати.

Коли учні оволодіють трьома видами кроків, позицій, постановкою спини, голови та рук, слід ввести батман тандю у першій позиції: танцюрист пластично виносить витягнуту ногу вперед через п'ятку.

Кожний батман тандю виконувати на 4 такти.

Музичний розмір 2/4.

1-й такт. На «раз», «два» — винести ногу вперед (пояснивши правила).

2-й такт. На «раз», «два» — затримати її на носку попереду.

3-й такт. На «раз», «два» — поставити ногу в першу позицію.

4-й такт. На «раз», «два» — затриматися в першій позиції.

Після виконання чотирьох тандю з правої ноги діти повинні відпочити: ви­йти з позиції і вивільнити усі м'язи, щоб запобігти втомі, напруженню та «затис­ненню». Потім цей рух слід повторити, виконати з іншої ноги.

Починати саме з батман тандю вперед треба тому, що цей рух найлегший і найприродніший для початкуючих. Це найбільш звичне і стійке положення по­легшить правильну роботу ніг, сприятиме подальшому розвитку виворітності, забезпечить вільне поводження біля станка.

Засвоївши батман тандю вперед у першій позиції, треба перейти до батман тандю в сторону, потім — до батман тандю вперед у третій позиції і т. д.

Одночасно з батман тандю вперед у третій позиції слід почати вивчення демі-пліє у першій, потім у третій позиціях. Демі-пліє у другій позиції робити не варто, тому що коліна, висуваючись уперед, «завалять» ступню на великий палець.

Наступний рух — рон де жамб пар терр по точках вперед і в сторону.

Музичний розмір 3/4. Виконується на 8 тактів.

1—2-й такти. Винести ногу вперед (як в батман тандю).

З—4-й такти. Легко переставити її в другу позицію, не торкаючись носком підлоги, щоб не порушити правильність положення тазостегнового пояса і спини.

5— 6-й такти. Поставити ногу в першу позицію.

7—8-й такти. Стояти в першій позиції. При цьому перевіряється стійкість корпуса.

У початковий період батман тандю назад і рон де жамб пар терр назад робити не слід — його можна виконувати тільки біля станка. Бажано також перейти до вивчення ходи на низьких півпальцях, яка зміцнить ступню. Кожен крок слід робити спочатку на одну, а потім — на дві чверті.

Перший підготовчий період закладає основу оволодіння культурою танцю, яка є необхідною передумовою справжньої класичної школи, що починається біля станка.

Перше заняття біля станка починається з того, що педагог ставить учнів об­личчям до станка у більш виворітне положення, ніж вони приймали у підготовчо­му періоді, але повна виворітність при цьому ще не досягається.

Примітка. Повна виворітність розвивається протягом всього першого року навчання. Уч­ням, у яких не дуже розвинений тазостегновий пояс, не слід форсувати досягнення повної виворітності протягом півтора, а в окремих випадках - двох років.

Стояти слід, зберігаючи вільну, правильну поставу, стежачи, щоб не було «завалу» на великі пальці ступні, викривлення шиї у нижніх хребцях, підйому плечей і лопаток.

Кисті рук не охоплюють палку, а спокійно лежать на ній зверху, на ширині плечей, лікті опущені донизу. Ні в якому разі не можна триматися за станок, а тільки злегка притримуватися, що забезпечить більш виворітне положення.

Необхідно стежити, щоб тазостегновий пояс був прямий, горизонтально спирався на опорну ногу. Це забезпечить рівновагу, яка необхідна при виконан­ні складних рухів і стрибків.

Логічність, послідовність і обережність — основні вимоги при постановці учнів на пальці. Раніше, ніж у четвертій чверті першого року навчання, цього робити не слід. Переходу на пальці повинен передувати тривалий період зміц­нення всієї ступні. В нього входить виконання усіх вправ класичного танцю за програмою першого року навчання, а також спеціальні вправи — релеве на півпальці в першій, другій, третій та четвертій позиціях у першому півріччі і релеве на пальці у першій, другій позиціях у другому півріччі.

Перед тим, як діти одягнуть пуанти (пальцеві балетні туфлі), керівник по­винен навчити учнів, як їх розім'яти, як пришити до них стрічки, покласти на пальці вату тощо. Допомагаючи дітям ріжком натягнути п'ятку туфлі на ногу, педагог також показує, як зав'язати стрічку на витягнутому підйомі.

НІ в якому разі не можна тренуватися в туфлях, завеликих чи замалих для дитини. Пальці в них повинні лежати вільно, не підгинаючись. Туфлі не за роз­міром спричиняють деформацію пальців, і діти не зможуть вільно оволодіти пальцевою технікою.

Тим часом, діти самі поспішають стати на пальці: без дозволу керівника, одягнувши туфлі, стають на них, бігають. Але м'язи ступні ще надто слабкі, тому все це робиться на зігнутих пальцях і підйомі, що може спричинити де­формацію ступні. На початку навчального року педагог повинен все це по­яснити дітям і суворо вимагати від них дисципліни.

Приступаючи до виконання пальцевих вправ, керівник ставить учнів облич­чям до станка.

Музичний розмір 2/4. Виконується на 16 тактів.

1 —4-й такти. Помірним релеве в першій позиції піднятися на пальці і сильно витягнути підйом і коліна.

5—8-й такти. Стояти на пальцях із сильно витягнутими підйомом і колінами.

9—12-й такти. Опуститися на всю ступню у вихідне положення.

13—16-й такти. Відпочити.

Рух повторити чотири рази.

Для першого заняття досить і цих вправ, оскільки на ступню і пальці припа­дає велике навантаження.

На наступному уроці, повторюючи вправу, слід виконувати її у другій пози­ції. Навантаження поступово слід збільшувати, поки діти не навчаться добре тримати спину, стоячи на пальцях.

Темп виконання пальцевих вправ першого року навчання повинен бути по­мірним. Кожен новий рух на пальцях треба спочатку тренувати біля станка і тільки після остаточного засвоєння переходити на середину залу.

З другого півріччя першого року навчання необхідно починати етюдну роботу за програмою.

Робота над етюдами дуже важлива і корисна, тому що вона розвиває уяву, пробуджує творчу ініціативу дітей. Спочатку педагог сам пропонує певний етюдний матеріал, пізніше дає можливість дітям самостійно придумувати різні сюжети для етюдів. Рухи в етюдах потрібно тренувати, відшліфовувати так само, як і в обов'язкових танцювальних вправах.

З кожним роком складність етюдів зростає відповідно до навчальної про­грами. На першому році навчання краще виконувати масові етюди, проте, якщо виконавський рівень гуртківців дозволяє, то можна призначати і солістів, і пари. Музичний матеріал для етюдів педагог і концертмейстер добирають за тим же принципом, що і для музичного оформлення уроку. (сторінки в книжці 4-17)