Шпора Інформатика

Шпаргалка з Інформатики

История развития вычислительной техники. Характеристика разных поколений. В 1930 г. американский учёный Буш изобрел дифференциальный анализатор - первый в мире компьютер. Большой толчок в развитии вычислительной техники дала вторая мировая война. Военным понадобился компьютер, которым стал “Марк-1” - первый в мире цифровой компьютер, изобретённый в 1944 г. профессором Айкнем. В нём использовалось сочетание электрических сигналов и механических приводов. Размеры: 15 X 2,5 м., 750000 деталей. Могла перемножить два 23-х разрядных числа за 4 с. В 1946 г. группой инженеров по заказу военного ведомства США был создан первый электронный компьютер - “Эниак”. Быстродействие: 5000 операций сложения и 300 операций умножения в секунду. Размеры: 30 м. в длину, объём - 85 м3., вес - 30 тонн. Использовалось 18000 эл. ламп. Первая машина с хронимой программой - ”Эдсак” - была создана в     1949 г., а в 1951 г. создали машину “Юнивак” - первый серийный компьютер с хронимой программой. В этой машине впервые была использована магнитная лента для записи и хранения информации. Покоління ЕОМ. Виділяють 5 поколінь ЕОМ. Кожне покоління визначається елементарною базою – сукупністю елементів з яких будується програмне забезпечення: 1.    (50 р) Електронною базою ЕОМ першого покоління були вакуумні лампи. Тисячі ламп розміщувалися в металевих шафах, які займали великі приміщення. Важила така машина декілька тон. Для її роботи потрібна була невелика електростанція. Для охолодження машини використовувались потужні вентилятори. Програмування здійснювалося в кодах машини. Швидкодія становила декілька тисяч операцій за секунду. Ці машини мали невелику оперативну пам’ять. 2.    (60 р) Електронною базою ЕОМ були транзистори які заміняли електронні лампи. Транзистори менше за лампи споживали енергію. Розміри ЕОМ залишилися. Можливості зростання за рахунок мов програмування високого рівня та програмного забезпечення. До програмного забезпечення входили заздалегідь розроблені програми. Швидкодія машини досягала сотень тисяч операцій за секунду. Значно збільшилась оперативна пам’ять. Найбільш поширеними були такі: “Еліот” (Англія), “Сіменс” (ФРГ), “Стренч”, “СДС” (США) серія “Мінськ”, “Урал”. 3.    (70 р) Електронною базою ЕОМ стали інтегральні схеми. Інтегральна схема формувалася на невеликій пластинці з чистого кременю на яку наносилися у потрібній комбінації плівки різних призначень. Залежно від комбінації речей утворювалися елементи, які працювали як конденсатори опори. Таких елементів могло бути до декількох тисяч на квадратний сантиметр. Значно зросла швидкодія ЕОМ та обсяг оперативної пам’яті. Розвинуте програмне забезпечення та зручність у використанні відкритим широким доступом у ЕОМ. Така машина могла працювати з декількома програмами одночасно. для зберігання інформації почалися використовувати магнітні стрічки та магнітні диски. Почався перехід до баз популярної інформатики. 4.    (80 р) Елементарною базою ЕОМ 4-го покоління є великі інтегральні схеми. На одному кристалі кременю стало можливим розмістити схему, яка відтворює роботу процесора ЕОМ. Такі однокристальні процесори називаються мікропроцесорами. Зросла швидкодія до міліарда операцій за секунду, обсяг оперативної пам’яті, зручність у використанні. Найпотужніший процесор 4-го покоління – “Ельбрус”. На рівні 4-го покоління відбувся поділ на великі обчислювальні машини та персональні комп’ютери. 5.    (90 р) Елементарною базою ЕОМ 5-го покоління є підвищені інтегральні схеми, які містять до сотні тисяч елементів на квадратний сантиметр. 5 покоління – це не тільки нова елементарна база, це прогрес та досягнення нових якісних зрушень у всіх галузях. У 1980 році Сенонський уряд оголосив десятирічну програму створення комп’ютерної системи 5-го покоління, яка базувалась би на використанні штучного інтелекту, експертним мисленням та природної мови спілкування. Структура обчислювальної системи. Апаратна та програмна складові обч. системи. Комп’ютер – це пристій, що створений як універсальний інструмент для обробки інформації. Алгоритм – набір вказівок.  Комп’ютер здатний “розуміти” і виконувати певні команди. Команда – це вказівка про те яку саме операцію і над якими даними потрібно виконати. Сукупність команд, що визначає послідовність операцій, які потрібно виконати комп’ютерові для отримання розв’язку задачі називають програмою. Американський математик Джон фон Нейман запропонував в кінці 40-х років нашого століття нову структуру (архітектуру) комп’ютера, яка використовується і до нашого часу. Архітектура – це загальний опис побудови та функціонування комп’ютера як складної обчислювальної системи включаючи організацію пам’яті, команди, операції введення та виведення і т. д. Обчислювальна система або автоматизована інформаційна система -  це універсальна система для автоматизованої обробки інформації. ОС складається з двох частин: апаратної та програмної.  Комп’ютер, як апаратний засіб може виконувати якісь дії (обробку інформації) лише в тому випадку коли є для цього відповідна програма. Міняючи програми можна розв’язувати за допомогою цього різні задачі, таким чином універсальність є основною властивістю ОС. Універсальність полягає в здатності обробки інформації подану в різних формах (числа, тексти, зображення, звуки і т.д.) і різного змісту за допомогою відповідних машинних програм. Універсальність ОС грунтується  на тому, що будь-які явища  і процеси навколишнього світу можуть бути описані з інформаційної точки зору, а різні форми інформації можуть бути представлені за допомогою двійкового коду, це ще по іншому називається процесом формалізації. ОС складається з апаратної (Hardwive) і програмної  (softwive) частин. Апаратна частина складається з електронних компонентів ЕОМ. Вони включають: процесор, пам’ять, пристрої введення та виведення інформації (перифирійні пристрої). До програмного забезпечення належать програми які забезпечують роботу комп’ютера, його частин та перефирійних пристроїв та забезпечують можливість роботи інших програм – системного програмного забезпечення. До програмного забезпечення також належать прикладні програми, які служать для розв’язку прикладних задач. Наприклад набір тексту, побудова зображень та ін. Процесор. Архітектура процесора. Характеристики процесора. Програмний принцип роботи процесора. Алгоритм роботи процесора. В сучасних ЕОМ процесор являє собою єдину інтегральну схему, такий процесор називається мікропроцесором. Як процесор так і мікропроцесор складається з пристрою управління, АЛП, регістрів. В більшості випадків АЛП і ПУ складають основу процесора. Процесор – це пристрій для обробки даних. В його роботу покладено принцип програмного управління, який полягає в тому, що процесор виконує команди, які містяться в оперативній пам’яті. Сама робота процесора зводиться до циклічного виконання цих команд. Існують паралельні обчислювальні системи які складаються з кількох процесів, що працюють одночасно. Такі системи ще називають суперкомп’ютерами, для їх роботи розробляються спеціальні програми, що дозволяють забезпечити одночасну роботу всіх процесорів.  Основні характеристики процесора: 1. – швидкодія, 2 – розрядність, 3. – тип процесора. Швидкодія – це, число виконуваних процесором операцій за одну секунду. Розрядність – це об’єм інформації, яку процесор обробляє за одну операцію. Тип процесора  - характеризує його архітектуру, можливості, розрядність шини. Розрядність процесора майже не суттєва для користувача, який виконує прикладні задачі за допомогою обчислювальних систем. Швидкодія процесора відчутна для тих задач, які потребують великих обчислювальних ресурсів і майже не відчутна коли необхідно здійснювати при розв’язку задачі постійний діалог з користувачем. Класична структура ЕОМ. Пам’ять, види пам’яті. Одиниці вимірювання. Адресний принцип організації пам’яті. Перш за все потрібна була пам’ять в якій можна було зберігати програми, бо вона має властивості. Легко інформацію можна змінювати, зберігати (закладений принцип універсальності). Друге – потрібно пристрій який би розумів і виконував операції, він повинен пов’язуватися з пам’яттю, розпізнавати обчислювальні компоненти і розшифровувати повідомлення. Такий пристрій називається процесором. Ми повинні мати пристрій за допомогою якого ми повинні звертатись і виводити інформацію – це пристрій вводу та виводу. Процесор має внутрішню структуру, він розбивається на пристрій управління і арифметико-логічний пристрій. Запам’ятовуючий пристрій або пам’ять. Пам’ять побудована так що пристрій управління (ПУ) керував нею. Для спрощення всіх пристроїв організовують запити пристрою на які повинна відповідати готовність пристрою арифметико-логічний пристрій і пам’ять. Робота побудови така, що коли б процесор не давав сигнал він повинен зразу ж відповідати – виконуючи. Ще є зв’язки які потрібно для передання – це лінії які посилають сигнали, другі – передають інформацію. Пам’ять поділяється на два види: внутрішня та зовнішня. Зовнішня пам’ять – це довгострокова пам’ять і як правило енергонезалежна. Зовнішня пам’ять призначена для довгострокового зберігання інформації на магнітних, оптичних чи інших носіях інформації. Зовнішня пам’ять характеризується великим об’ємом але малою швидкодією. Для зовнішньої пам’яті використовується різний фізичні пристрої. Є різні способи зберігання на автоматичному рівні: людська пам’ять на 9 порядків економічніша ніж технічна. Більшу швидкодію має внутрішня пам’ять. В порівнянні із зовнішньою в оперативному запам’ятовуючому пристрою зберігається вихідна інформація, проміжний і кінцевий результати, що дістаються в процесі опрацювання інформації. Використовувати інформацію навіть одну і ту ж можна нескінченну кількість разів. Інформація в ОЗП зберігається доти, поки на її місце не буде записано іншу інформацію. Оскільки ОЗП енергозалежний то інформація може знищитись при відсутності енергопостачання. Оперативна пам’ять буває спеціального призначення з властивістю високої швидкодії, її ще називають надоперативною або кеш-пам’яттю. Ще вищу оперативність мають регістри, які безпосередньо знаходяться в процесорі, вони мають теж призначення що і оперативна пам’ять – запам’ятовувати інформацію, але використовуються процесорами для збереження проміжних даних. Кеш-пам’ять є середньою між оперативною та регістрами. Вона узгоджує різну швидкодію оперативної пам’яті і внутрішньої пам’яті процесора. Кеш-пам’ять виготовлена у виді окремих мікросхем. Оперативна пам’ять порівняно з зовнішньою має вищу вартість, тому операційні системи використовують зовнішню пам’ять як частину оперативної пам’яті. Джон фон Нейман запропонував кілька принципів роботи комп’ютера. Принцип програмності управління покладений в основу роботи будь-якої обчислювальної системи. Для організації пам’яті був сформульований принцип єдиної лінійної пам’яті. Єдиної – означає що дані і програма знаходяться в одній пам’яті. Лінійної -  означає, що всі комірки пронумеровано від нуля до деякого числа n номера комірки називається її адресою. Адресний принцип організації пам’яті полягає в тому, що дані в пам’яті впорядковані за своїми номерами, адресами. Одна  і та ж комірка для однієї задачі може містити команду, а для іншої задачі якісь дані. Складові персонального комп'ютера. Пристрої введення-виведення інформації. Включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації. Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструк¬тивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.  Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувані на магнітних та оптич¬них дисках. Стандартні: дисплей, клавіатура. До нестандартних пристроїв можна віднести такі: 1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках. 2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери). 3. Пристрої введення інформації (миша, сканер). 4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем).  Поняття системної шини. Контролери. Адаптери. Принцип відкритості архітектури комп’ютера. Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення. Зв'язки між пристроями комп'ютера Зв'язки між усіма елементами і пристроями, які конструктивно розміщені в системному блоці, реалізуються в основному на материнській платі, на якій є розняття, куди вставляються адаптери, звукові плати та ін. Всі інші пристрої, виконані у вигляді окремих блоків або пристроїв (принтери, миша та ін.), приєднуються до комп'ютера через спеціальні порти через розняття, які звичайно розміщені на задній стінці системного блоку. Розрізняють паралельні порти, які мають позначення LPT і послідовні порти з позначенням СОМ. Паралельні порти мають більшу швидкість передачі даних, чим послідовні. В комп'ютері може бути до трьох паралельних портів (LPT1, LPT2 і LPT3) і до чотирьох послідовних (СОМІ, COM2, COM3 і COM4). Реально ж фірми передають комп'ютери з меншою кількістю рознять. В разі необхідності можна потім придбати додаткові розширювальні плати та збіль¬шити кількість рознять. Розняття паралельних портів тільки 25-контактні, а послідовних — 9-кон-тактні, хоча зустрічаються і 25-контактні.  До роз'ємів паралельних портів підмикають, як правило, пристрої друку¬вання, а до послідовних — мишу, джойстик, модем та ін. Швидкість передачі даних через паралельні порти може досягати 80 Кбайт/с, а послідовних — до 15 Кбайт/с. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Контролери служать для забезпечення зв’язку між процесором та перефирійними пристроями. Наприклад для роботи монітора використовується відеокотролер (відеокарта). Контролери і адаптори з’єднуються двома видами шин: ISA і PCI. Для контролерів, які потребують передачі великих об’ємів інформації використовують шину типу ISA, для забезпечення високої швидкості використовується шина PCI. Системна шина має декілька роз’єднань, які з’єднані між собою паралельно. Всі роз’єми системної шини мають однаковий пріоритет,  тобто не має значення на який роз’єм ви поставите контролер. Ідея розроблення апаратної частини на окремі функціональні блоки які з’єднуються між собою системною шиною поклала основу принципу відкритості архітектури комп’ютера. Оскільки на системну шину накладено стандарти, то є можливість заміни деяких блоків, які під’єднуються до неї на інші. Головне меню. Панель задач. Стандартні застосування. Використання застосування Explorer. Головне меню Головне меню Windows-95 відкривається клацанням по кнопці Пуск. Те саме можна отримати натискуванням клавіші Enter+Esc. Меню завжди має сім стандартних пунктів (команд) Программы, Доку¬менты, Настройка, Поиск, Справка, Выполнить і Завершение работы.... Проте користувач може завжди включити у це меню додаткові команди, які будуть розміщені вище рядка Программы і відокремлені від основного списку команд лінією. Інформація про призначення кнопок панелей інструментів з'явиться при суміщенні з ними вказівки миші. При цьому вікно має бути активним. У діалогових вікнах, які мають кнопку "?", довідкова інформація про призначен¬ня елементів вікна отримується після натискання цієї кнопки, суміщення вказівки миші з відповідним елементом і натисканням лівої кнопки миші. Таку саму інформацію можна отримати іншим способом. Для цього необхідно: • сумістити вказівку миші з елементом вікна; • натиснути праву кнопку миші; • після появи рядка з написом "Что это такое", сумістити вказівку з цим написом так, щоб фон рядка став чорним; • натиснути ліву кнопку миші. Після цього на екрані з'явиться вікно з довідковою інформацію. Багато інформації про систему в цілому, окремі пристрої, додатки і окремі об'єкти можна отримати, використовуючи вікно Свойства. Провідник – це додаток Windows за допомогою якого легко здійснювати операції з файлами: копіювання, перенесення, знищення і т.д. Провідник має так як і всі вікна Windows головне меню, панель інструментів. Загальний вигляд провідника є такий: він складається з двох частин. Перша – це дерево папок. Друга частина – це вмістивне активної папки. Програмування в машинних кодах. Автоматизація програмування. Системне та прикладне програмне забезпечення. Програми транслятори, компілятори, інтерпретатори. Програми в машинних кодах. Історія розвитку автоматизації програмування складається з двох пунктів: 1.    програмування в машинних кодах; 2.    використання механічного запису команд з використанням 16-вої системи числення. На другому етапі виникли мови програмування низького рівня “Асемблер”. На третьому етапі були розроблені мови високого рівня. Ці мови мали набір вказівок які далі спеціальною програмою переводились у відповідні модулі в машинних  кодах. Автоматизація програмування забезпечувалось спеціальним програмним забезпеченням, яке базувалось на трьох способах: трансляції, компіляції та інтерпритації.  Транслятор – це  програмний засіб для перетворення програми, що подана на одній мові програмування, програму на іншій мові програмування, що рівносильна першій. До трансляторів також належать компілятори та інтерпритатори, тому що компіляція та інтерпритація є частковим випадком трансляції. Компілятори та інтерпритатори перетворюють програми записані на мові програмування у програму в машинних кодах. Вони мають відмінність у роботі. Компілятор здійснює переведення програми записаної на мові програмування у відповідну програму в машинних кодах, яка далі може поміщатись в оперативну пам’ять і виконуватись процесором. Тобто існує два етапи: етап компіляції і отримання програми в машинних кодах; другий етап – поміщення програми в оперативну пам’ять і її запис.  Інтерпритатор здійснює зчитування окремих команд програми та їх переведення в машинні коди з одночасним виконанням її.  Програмне забезпечення (ПЗ) – сукупність програм обробки даних і програмних документів, що забезпечують реалізацію функцій ЕОМ. Системне програмне забезпечення – це набір обслуговуючих програм, які призначенні для трансляції, редагування, відлагодження, завантаження прикладних програм користувача та забезпечення роботи апаратних засобів обчислювальної системи. Прикладна програма – це програма, що призначена для розв’язку задачі або класу задач в деякій області використання систем обробки даних. Прикладне програмне забезпечення – це набір прикладних програм. ППЗ має властивість незалежності, на якому реалізується. Створення таблиць. Розмітка таблиць. Злиття комірок таблиці. Форматування таблиць. Таблиця –  це  набір  СТОВБЦІВ і рядків, які містять, в собі  текст  або  числа.  Таблиця  складається зі стовпців і рядків,  на  перетині  яких  утворюється  комірка. Рядки, як правило,  нумеруются, а стовпці повивчаються літерами. Ім'я комірки складається з літери що позначає стовпець, і номера рядка.  Наприклад,  комірка,  яка  знаходиться  на  перетині другого  рядка  і  крайнього  лівого  стовпця,  мав ім'я А2. Адреса визначає місце розташування комірки в таблиці. Таблиці  використовуються  в багатьох документах. Можна   перелічити  деякі  типи  документів,  в  яких використовуються таблиці: 1.    Ділові рядки 2.    Ревюме 3.    Кросворди і словесні ігри 4.    Перелік  робочих комірок 5.    Календарі Вставити таблицю можна так: 1.  Клацнувши мишею  по  кнопці Добавить таблицю  на стандартній  інструментальній  панелі  На екрані з’явиться сітка. 2.  Встановити  вказівник  миші  над  сіткою. При пере¬суванні  миші  над  сіткою  в  нижній  її частині виводиться розмір який буде МАТИ таблиця. 3.  Вибравши  розмір  таблиці,  клацнути  лівою кнопкою миші. Комбінації клавіш, використовуються для встановлення курсора в комірках таблиці. Клавіша Tab – Перевід до комірки, що стоїть справа від поточної (якщо курсор знаходить¬ся  в  крайній  правій комірці, буде здійснено  перевід до першої комірки наступного рядка). Щоб змінити  ширину  стовпця  можна  використати лінійку. Також можна використати елемент меню Висота та ширина ячейок. Об’єднати ячейки можна за допомогою пункту меню Объединить ячейки. Розбити ячейки – разбить ячейки. Знищити ячейки можна  за допомогою: Удалить ячейки. Поняття операційної системи. Функції операційної системи. Типи операційних систем. Операційна система — це комплекс програм, які призначені для керування роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК. Склад та функції ОС дуже залежать від режиму роботи ПК, а також від складу та конфігурації апаратних засобів. Найпотужніші ОС використовують у мультипроцесорних діалогових обчислювальних системах та комп'ютерних мережах. Програмні модулі ОС, як правило, зберігаються на магнітних дисках та в міру необхідності передаються до оперативної пам'яті для виконання. Однак деяка частина ОС, яку називають ядром чи супервізором операційної системи, після вмикання комп'ютера та ініціалізації системи постійно знаходиться в оперативній пам'яті. Самі ці програми одержали назву резидентних програм. Ядро ОС керує функціями самої операційної системи. В оперативній пам'яті крім області ядра виділяється транзитна область, у яку навперемінно, в міру необхідності, завантажується решта так званих транзитних програм опера¬ційної системи. Відповідно всі команди ОС звичайно поділяють на резиденти! та транзитні, принцип використання яких є подібним розглянутому раніше. На одному ПК можуть використовуватися декілька різних ОС. Усі сучасні операційні системи ПК мають ще своєрідні надбудови, які називають оболонками. Оболонки ОС суттєво полегшують користувачеві работу на комп'ютері. При використанні оболонок не треба запам'ятовувати багато команд ОС та вводити їх вручну з клавіатури. Системи програмування призначені для полегшення та для часткової автоматизації процесу розробки та відлагодження програм. Основними компо¬нентами цих систем є транслятори з мов високого рівня, наприклад, Паскаль, Сі, Бейсик та ін. Особлива роль належить Ассамблерам. Програму мовою Ассамблера називають машинно-орієнтованою. Мовою Ассамблера користую¬ться, як правило, системні програмісти. Транслятори здійснюють перетворення програм з мов високого рівня на машинну мову. Крім того, транслятори звичайно здійснюють синтаксичний аналіз програми, яка транслюється. Вони можуть також відлагожувати та оптимізувати програми, які одержують, видавати документацію на програму та виконувати ряд інших сервісних функцій. Ассамблери перетворюють програми, які представлені у машинноорієнто-ваних мовах, на машинну мову. Сервісні програми розширюють можливості ОС. Їх, звичайно, називають утілітами. Утіліти дозволяють, наприклад, перевірити інформацію у шістнад-цятковому коді, яка зберігається в окремих секторах магнітних дисків; орга¬нізувати виведення на принтер текстових файлів у визначеному форматі, виконувати архівацію та розархівацію файлів та ін. На сьогодні нараховується вже декілька десятків типів ОС для ПЕОМ. Найбільш розповсюдженими та відомими із них є MS DOS, OS/2, Windows-95. До основних функцій ОС, що забезпечують взаємодію програм з апарату¬рою, треба віднести такі: взаємодію програм з зовнішніми пристроями, взаємо¬дію програм одна з одною, розподіл оперативної пам'яті, виявлення помил-кових та нестандартних ситуацій та ін. До основних функцій ОС, що забезпечують загальне керування ресурсами комп'ютера, необхідно віднести: форматування дискет, виведення на екран дисплея каталогу, копіювання файлів з однієї дискети на іншу, встановлення режимів роботи дисплея та принтера, запуск програми та ін. У складі ОС ПЕОМ можна виділити три частини: командну мову, файлову систему та систему управління зовнішніми пристроями (драйвери зовнішніх пристроїв). Командна мова — це набір команд, які вводяться користувачем з кла¬віатури та негайно виконуються. До цих команд відносять команди зчитування інформації з дискет та запису в оперативну пам'ять, запуску програми, видачі каталогу на екран дисплея, форматування дискет та ін. Команди цієї мови можуть бути включені до програми користувача. Більш того, із них можна створювати програми, які керують певною послідовністю дій, звільнюючи тим самим користувача від виконання цих дій. Такі програми одержали назву командних файлів. Таким чином, командна мова — це та частина ОС, яка здійснює підтримку взаємодії користувача з усіма ресурсами ПЕОМ. Цю частину ОС, яка здійснює аналіз та виконання команд користувача, називають командним процесором ОС. Файлова система — це сукупність програм, які забезпечують роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукупність файлів та каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях ПЕОМ. Файл — це програма або організована сукупність цифрових, алфавітно-цифрових та інших даних. У зв'язку з цим відрізняють програмні файли та файли даних. Для зберігання програмних файлів та файлів даних на магнітних дисках ПЕОМ виділяються певні області пам'яті. При звертанні до файла його розглядають як структурно нероздільну інформацію. Файлова система MS-DOS  та Windows. Файлова система — це сукупність програм, які забезпечують роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукупність файлів та каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях ПЕОМ. Файл — це програма або організована сукупність цифрових, алфавітно-цифрових та інших даних. У зв'язку з цим відрізняють програмні файли та файли даних. Для зберігання програмних файлів та файлів даних на магнітних дисках ПЕОМ виділяються певні області пам'яті. При звертанні до файла його розглядають як структурно нероздільну інформацію. Треба мати на увазі, що структура файлової системи ПЕОМ великою мірою визначає структуру ОС та можливості користувача. У однопрограмних ПЕОМ індивідуального користування файлова система — це найбільш значна частина ОС. У ОС MS-DOS використовується ієрархічна, деревоподібна структура фай¬лів, у якій каталоги файлів самі розглядаються як файли і їх імена реєструють¬ся у каталозі попереднього рівня. У ієрархічній файловій системі на дискові завжди є кореневий каталог, у якому реєструються звичайні файли і каталоги 1-го рівня. У підкаталогах першого рівня, у свою чергу, створюються звичайні файли та підкаталоги 2-го рівня і т.д. Імена каталогів, включених один в одний, відокремлюються знаком "\". Файли з одним і тим самим іменем можуть знаходитись у декількох каталогах. Кожен файл має свій ідентифікатор, що складається з двох частин: імені та типу файла (тип файла не обов'язковий). Імена файлів у ОС ПЕОМ (крім ОС Windows-95) містять до восьми літер, цифр і знаків "мінус" та "підкреслення", а тип — до трьох літер, цифр і деяких інших символів. Тип визначає користувач або програма, яка породжує файл. Ім'я відокремлюється від типу крапкою. Тип файла називають також розширенням імені. Приклади іден¬тифікаторів файлів: BASIC.COM, AUTOEXEC.BAT, STP.1. В ОС Windows 95 обмежень на довжину імені файла немає. В імені файла можуть використовувати символи різних алфавітів. Для зручності у роботі з файлами в їх іменах можуть використовуватися знаки "*" та "?". Такі конструкції називають шаблонами імен файлів. Знак "*" означає будь-яку кількість довільних символів у імені файла, а знак "?" — будь-який, але тільки один символ. Приклади: *.* — всі файли; *. — всі файли, у яких відсутній тип; *.BAS — всі файли типу BAS; ??.BAS — всі файли типу BAS, у яких в імені є не більше як дві літери; А??.* — всі файли, які починаються з літери А, в імені яких не більше як три букви. Як фізичний носій файлів найчастіше використовують гнучкі, жорсткі магнітні диски або оптичні диски. В ОС Windows-95 зняті вимоги до імен файлів. Тут файл мрже містити до 255 символів. Розширення файла використовується для означення його типу.  Каталог Windows був названий папкою. Об’єкти у Windows зображаються за допомогою графічних зображень, які називаються піктограмами. По зображенню можна сказати, що собою являє об’єкт. Ярлик не ні файлом ні папкою, а є посиланням на інші об’єкти. Якщо прикладна програмна містить в зовнішній пам’яті у файлі, то для того щоб звернутись до неї необхідно або звернутись до цього файла задавши його повну специфікацію або зробити поточною папку в якій цей файл міститься. Для спрощення цієї роботи використовується ярлик. Він містить піктограму зображення і надпис. Особливою папкою в ОС є папка з назвою робочий стіл. Після завантаження ОС на екрані розгортається вікно в якому містяться всі об’єкти, що належать папці. На робочому столі розміщенні такі об’єкти: “Мой компьютер», а також об’єкти зв’язані переферійними пристроями; «корзина» - це спеціальна папка, в яку поміщається знищений об’єкт.   Розміщення інформації на магнітних дисках. Поняття кластера. Зовнішня пам'ять призначена для тривалого зберігання програм і даних. Така інформація в зовнішній пам'яті зберігається при виключенні ПК. Обсяг зовнішньої пам'яті ПК значно більше обсягу внутрішньої пам'яті, але вона суттєво поступається внутрішній пам'яті щодо швидкості запису та зчитування інформації. Звичайно зовнішня пам'ять фізично реалізується у вигляді накопичувачів на магнітних та оптичних дисках. Кожний з них використовується зі своїм контролером. Зараз використовують два види магнітних накопичувачів: накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) і накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД), які ще називають вінчестерами. В НГМД дані запам'я¬товуються на гнучкій круглій пластині, на яку нанесено магнітне покриття. Зараз використовують, в основному, дискети з записами інформації на обох поверхнях (тип DS) подвійної щільності (DD) або високої щільності (HD). В табл. 2 наведені місткості сучасних дискет. Останнім часом з'явилися 3,5-дюймові дискети з надвисокою щільністю запису місткості 2,88 Мбайт. Нову дискету перед використанням необхідно підготувати до роботи (від¬форматувати). Форматування дискети—це процес розбивання дискети на сектори та доріжки засобами операційної системи. На мал. 1.12 показано дискету, на якій зображено 80 доріжок, кожна із яких містить 18 секторів. Неважко підрахувати, що на одній поверхні в даному випадку розміщується 18х80=1440 секторів. В кожному з них розміщується 512 байт (0,5 Кбайт) інформації. Отже, на одній поверхні диска розміщується 720 Кбайт, а на двох — 1,44 Мбайт. Форматування здійснюється також на 15 секторів і 80 доріжок (1,2 Мбайт) та ін. Для запобігання випадкового запису на 3,5-дюймові дискети відкривається спеціальне віконце, а на 5,25-дюймових дискетах заклеюють спеціальний проріз. Сучасні накопичувачі на жорстких магнітних дисках мають місткість від 300 Мбайт до кількох гигабайт. Хорошим вінчестером зараз можна вважати вінчестер ємністю не менше ніж 1,2 Гбайт- Слід мати на увазі, що швидкість запису та зчитування інформації з вінчестера майже на порядок вища, ніж у НГМД. Оптичні (лазерні) диски називають компакт-дисками (або дисками типу CD). Найпоширенішими є диски " тільки для читання", тобто диски CD-ROM. Інформація на такі диски записується не з комп'ютера, а за допомогою спеціальної апаратури. Диски CD-ROM так як і гнучкі магнітні дискети випускають діаметром 5,25 та 3,5 дм. Проте місткість їх пам'яті в декілька сот разів вища місткості магнітних дискет. Наприклад, уже зараз використовуються оптичні диски місткістю 600 Мбайт. Одна з основних проблем, яка виникає при використанні дисків CD-ROM, полягає в підвищенні швидкості передачі інформації, яка зчитується. Міні¬мальна швидкість передачі даних з дисководів CD-ROM дорівнює 150 Кбайт/с (це приблизно 75 сторінок друкованого тексту за секунду). Однак така швид¬кість уже не відповідає сучасним вимогам. Застарілими є і дисководи з подвійною (300 Кбайт/с) та збільшеною в чотири рази (600 Кбайт/с) швидкістю передачі. Зараз найуживаніші оптичні дисководи з шестикратною швидкістю (900 Кбайт/с) і восьмикратною (1200 Кбайт/с) швидкістю передачі. Великі обсяги інформації, які розміщуються на оптичних дисках, дозво¬ляють створювати на них електронні або "живі" книги, які стають дедалі популярнішими. Зараз з'явились оптичні диски, які допускають одноразове стирання інфор¬мації та повторний запис нової інформації. Крім розглянутих типів зовнішніх запам'ятовуючих пристроїв є ще нако-пичувачі на магнітних стрічках касетного типу (так звані стримери) місткістю до 250 Мбайт, магнітооптичні диски та ін. Але ці типи запам'ятовуючих пристроїв використовують зараз у ПК рідко. Поняття файла. Характеристика файла. Структура файлової системи. Поняття каталогу. Маршрут. Специфікація файла. Файлова система — це сукупність програм, які забезпечують роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукупність файлів та каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях ПЕОМ. Файл — це програма або організована сукупність цифрових, алфавітно-цифрових та інших даних. У зв'язку з цим відрізняють програмні файли та файли даних. Для зберігання програмних файлів та файлів даних на магнітних дисках ПЕОМ виділяються певні області пам'яті. При звертанні до файлу його розглядають як структурно нероздільну інформацію. Кожен файл має свій ідентифікатор, що складається з двох частин: імені та типу файла (тип файла не обов'язковий). Імена файлів у ОС ПЕОМ (крім ОС Windows-95) містять до восьми літер, цифр і знаків "мінус" та "підкреслення", а тип — до трьох літер, цифр і деяких інших символів. Тип визначає користувач або програма, яка породжує файл. Ім'я відокремлюється від типу крапкою. Тип файла називають також розширенням імені. Приклади іден¬тифікаторів файлів: BASIC.COM, AUTOEXEC.BAT, STP.1. В ОС Windows 95 обмежень на довжину імені файла немає. В імені файла можуть використовувати символи різних алфавітів. Кожен файл реєструється у змісті файлів, тобто каталозі, який ще нази¬вають директорієм. Каталог файлів у деякому розумінні подібний до змісту книги. У каталозі для кожного файла реєструються: ім'я файла, його тип, розмір пам'яті, яку займає файл, дата і час створення файла. У деяких ОС, наприклад у ОС MS-DOS, сам каталог також може мати ім'я та зберігається у іншому каталозі разом з іменами звичайних файлів. У цьому випадку ство¬рюється ієрархічна файлова структура. Практично у будь-якій файловій системі, у тому числі і в самій простій, є можливість проглянути зміст каталогу, створити новий файл, викликати файл з диска у оперативну пам'ять, записати файл на диск, присвоїти нове ім'я файлу, видалити файл із каталогу. У розвиненіших файлових системах є більш різноманітні засоби організації та роботи з файлами. У ПЕОМ з жорсткими накопичувачами на магнітних дисках звичайно організовується ієрархічна структура файлів. У цьому випадку сам каталог має ім'я, яке зареєстроване у іншому каталозі. Перший каталог підпорядкований другому. Другий каталог може бути зареєстрований у третьому і т.д. При цьому на кожному диску є кореневий каталог, у якому реєструються звичайні файли та підкаталоги 1-го рівня. У підкаталогах 1-го рівня, в свою чергу, реєструються звичайні файли та підкаталоги 2-го рівня і т.д. Низки включених один в один каталогів позначаються їх іменами, розділеними знаком похила риска (\). Природно, що для ієрархічної файлової системи не досить вказати лише ім'я файла, треба ще вказати місце його положення. Для цього викорис¬товується низка підпорядкованих каталогів, яку називають маршрутом, або шляхом по файловій системі. Цей маршрут є префіксом до імені файла. Він відокремлюється від власне імені файла знаком похила риска (\). У випадку, якщо маршрут починається зі знаку " \", то місцеположення файла у структурі визначається від кореневого каталогу даного накопичувача, якщо ж ні, то від поточного маршруту даного накопичувача. Специфікація файлів для ієрархічних каталогів у загальному випадку має таку структуру: диск:шлях\ім'я файла.розширення, де: диск: — позначення дисковода. Звичайно a, b — відповідно перший та другий дисковод гнучких дисків, с — дисковод жорсткого диска; Структура текстового документу (логічна та фізична). Параметри сторінки. Будь-який текст має свою структуру, яку потрібно враховувати при створенні його. Текст, який має визначене форматування називається текстовим документом. Текстовий документ має фізичну та логічну структуру. Фізична структура може бути такою: документ ділиться на окремі сторінки, кожна сторінка має певний розмір і орієнтацію, на сторінці розміщуються області: текстове поле, нижній та верхній колонтитул. Текстове поле визначається відносно сторінки чотирма параметрами: ліве, праве, верхнє, нижнє поля. В документі також можуть використовуватись дзеркальні поля. Текстове поле призначене для розміщення в ньому тексту. Сучасні обробки тексту дозволяють розміщувати в текстових полях об’єкти (малюнки, діаграми). Колонтитули використовуються для того щоб відображати текст, який повторюється на визначеній кількості сторінок. В текстовому полі текст розбивається на рядки. Логічна структура документу. Документ можна поділити на частини, зберігати їх в окремих файлах в межах одного документу. Документ ділиться на розділи. При розбитті на розділи є можливість визначення для розділу свої параметри сторінки та колонтитул. В межах розділу документ ділиться на абзаци і абзаци є основною структурою документу. З іншої сторони логічна структура пов’язується із самим змістом документу. Загальна характеристика ОС. Об’єкти якими оперують в ОС. Інтерфейс користувача. Вікна застосувань. Елементи діалогових вікон. Windows-95 — це 32-розрядна операційна система, яка забезпечує одночас¬ну роботу кількох додатків (програм). Порівняно з іншими операційними системами у ній використовують сучасніші механізми забезпечення такого режиму роботи. На відміну від старих версій, Windows-95 не потребує MS-DOS, тому що вона виконує всі функції операційної системи. Інтерфейсом будемо називати опис способу зв’язку між різними об’єктами. Простий та зручний інтерфейс системи забезпечує природність спілкування користувача з комп'ютером. За словами самих розробників, основна мета, яку вони переслідували при розробці інтерфейса Windows-95, — зробити роботу з комп'ютером найпростішою для всіх категорій користувачів. Потрібно від¬мітити, що система має широкий набір засобів, який дозволяє настроїти інтерфейс так, як подобається користувачеві. Головна особливість інтерфейса — наявність панелі завдань, на якій розмі¬щена кнопка Пуск. Натискування цієї кнопки відкриває доступ до головного меню системи. При запуску будь-якого додатку або відкритті будь-якої папки на панелі завдань з'являється кнопка, яка представляє цей додаток чи папку. Друга важлива особливість інтерфейса — наявність так званого контекстно¬го меню. Відкривається це меню натискуванням правої кнопки миші. Зміст контекстного меню залежить від положення вказівки миші у відкритих вікнах чи головному вікні системи. Використання меню прискорює процес роботи з об'єктами, оскільки користувач звільняється від необхідності шукати команди у меню вікон. Мабуть, класичне поняття "файл" залишилось без змін. Проте документом потрібно вважати будь-який файл, який вміщує дані: текст, графічне зобра¬ження, електронну таблицю. Каталоги стали називати папками. Папки можуть вміщувати файли (програми і документи, інші папки, а також деякі інші об'єкти). Папки і файли розміщені на дисках. Потрібно підкреслити одну дуже важливу особливість — Windows-95 допус¬кає використання довгих імен файлів. Допустима довжина файла — 255 символів, включаючи пропуски. Ім'я файла може складатися з букв (малень-ких і великих), цифр, пропусків, а також символів Новим типом об'єктів є ярлик (вказівка). Його використання істотно прискорює доступ до додатків, папок і документів. Ярлик — це посилання на деякий об'єкт, який захований десь у файловій системі.  Вся робота з операційною системою Windows-95 та й додатками проходить у вікнах. Як правило, всі вікна, які використовуються, типові і відповідають і визначеному стандарту. Цього стандарту строго дотримуються розробники програмних продуктів для Windows-95. Вікно вміщує рядок заголовка, у якому виводиться ім'я папки, додатку, документа, які в нього завантажено. Ліворуч від імені знаходиться кнопка-пік¬тограма, при натискуванні на яку відкривається системне меню управління вікном. Це меню використовують у випадку, коли користувач бажає управляти вікном за допомогою клавіатури. При роботі з мишею це меню звичайно не використовують. Під рядком меню розміщена панель інструментів. На панелі є кнопки управління, які дублюють основні команди меню. Натиснення кнопки забез¬печує виконання відповідної команди без відкриття меню. Наявність панелі значно спрощує процес управління додатками. У даному випадку панель інструментів дублює основні команди меню Файл, Правка, Вид, які використо¬вують для управління вікном. Кнопку панелі використовують для відкриття списку і вибору диска або відповідної папки. При виборі іншого об'єкта у цьому списку змінюється вміст вікна, а також у рядку заголовка вікна з'являється ім'я нового об'єкта. Внизу вікна розміщено рядок стану. У ньому виводиться інформація про об'єкти, розташовані у вікні. Крім того, у рядку стану виводиться довідкова інформація про вибрану команду меню. Ця інформація виводиться авто-матично, як тільки вказівка миші суміщується з рядком меню. Елементи діалогового вікна. Діалогові вікна використовують у тих випадках, коли користувач повинен втручатися у роботу операційної системи або відкритого додатку (запущеної програми) з метою зміни режимів роботи, зміни деяких параметрів, введення деякої додаткової інформації і т.д. Часто у таких вікнах для користувача виводиться деяка інформація, на основі якої він має прийняти рішення про зміни відповідних режимів роботи чи побачити реакцію системи на його дії. Для взаємодії користувача з системою діалогові вікна мають спеціальні елементи управління: Флажок, Переключатель, Строка ввода, Счетчик, Список, Ползунок. 2.1. Поняття графічного об’єкту. Растрова та векторна графіка. Формати графічних файлів.  Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т.д.) за допомогою комп'ютера. Розрізняють два способи створення предметних зображень — растровий і векторний і, відповідно, два види комп'ютерної графіки — растрову і векторну. Растрова графіка. У растровій графіці зображення складається з різно¬кольорових крапок (пікселів), які в сукупності і формують малюнок. Растрове зображення нагадує аркуш паперу у клітинку, на якому кожна клітинка зафарбована яким-небудь кольором. У житті часто зустрічаються зображення, зібрані з окремих елементів: вітраж складається із декількох шматків скла, вишивка — з окремих стібків, фотографія — з гранул срібла. Кожний растровий малюнок має певне число крапок по горизонталі і вертикалі. Ці два числа характеризують розмір малюнка. Розмір малюнка в пікселях записують у вигляді: число пікселів по горизонталі X, число пікселів (число рядів пікселів) по вертикалі. Наприклад, для системи Windows типові розміри екрана дисплея в пікселях 640х480, 1024х768, 1240х1024. Очевидно, що чим більше число пікселів міститься по горизонталі і вертикалі за одних і тих самих геометричних розмірів малюнка, тим вища якість відтворення малюнка. Піксель сам собою не має розміру. Інформація про те, що малюнок має розмір 640х480, нічого не говорить про його істинні розміри. Малюнок набирає геометричних розмірів тільки в разі виведення його на екран дисплея або принтер. Ці розміри залежать від роздільної здатності пристрою, яка вимі¬рюється числом пікселів, що виводяться на одиницю довжини або ширини екрана. Так, якщо малюнок має розміри 640х480 пікселів, а роздільна здатність дисплея — 40 пікселів на сантиметр, то геометричні розміри малюнка на даному дисплеї — 16х12 см. На іншому дисплеї малюнок може мати інший розмір. Растрова графіка дозволяє одержати високу якість зображення, тому що ефективно представляє реальні образи. Реальний світ складається з мільярдів і мільярдів крихітних об'єктів. Чим ближче предмет, що розглядається, тим краще видно, що він складений з більш дрібних частинок. Око людини якраз і пристосоване для сприйняття об'єктів як великих наборів дискретних еле¬ментів, що утворюють предмети. Недолік растрової графіки — великі розміри файлів, що зберігають растровий малюнок. Так, для збереження копії графіч¬ного екрана дисплея Windows з розмірами 1024х768 за умови, що колір пікселя кодується трьома байтами, потрібно 1024х768х3=2,3 Мбайт пам'яті. Великий обсяг графічних растрових файлів потребує потужних комп'ютерів для їх обробки. В растровій графіці виникають також труднощі зі зміною масштабу та редагуванням елементів малюнка. Векторна графіка. У векторній графіці зображення будується за допомогою математичного опису об'єктів, таких, наприклад, як лінія, коло, прямокутник. Такі прості об'єкти називаються примітивами. З їх допомогою створюються складніші об'єкти. Для створення об'єктів-примітивів у векторній графіці використовують прості команди типу: Малювати лінію від точки А до точки Б або Малювати коло радіусом А з центром у точці Б. Такі команди сприймаються пристроями виведення для малювання об'єктів. Перевагою векторної графіки е те, що файли, які зберігають векторний малюнок, за розміром в 10-1000 разів менші, ніж аналогічні графічні растрові файли. Векторна графіка повністю використовує всі переваги роздільної здатності того конкретного пристрою, на який виводиться малюнок. Векторні команди просто повідомляють пристрою виведення, що необхідно намалювати об'єкт заданого розміру, використовуючи стільки крапок, скільки можливо. Іншими словами, чим більше крапок зможе використати пристрій для створення об'єкта, тим краще він виглядатиме. Векторна графіка дозволяє також легко редагувати окремий об'єкт у малюнку, не впливаючи на інші частини. Недоліком векторної графіки є " неприродність" малюнка. Природа уникає прямих ліній, і не всякий малюнок можна скласти з кіл і прямих ліній без втрати якості. Через це векторну графіку в основному використовують для побудови креслень, стилізованих малюнків і значків. Формати графічних файлів. Існує багато форматів для запису графічних зображень у файл. Є формати, які підтримують тільки растрову або векторну графіку. Деякі формати – обидва види графіки. Деякі фокмати: Растравий формат BMP- підтримується будь-якими програмами (Wind.-сумісними) PCX- використовується графічним редактором Paintbrush (растровий) CGM, WMF (Windows)-растрова- векторна графіка Існують: GIF(Internet), JPEG, TIFF, PNG, Targa та інші. 2.6. Поняття електроної таблиці. Структура електроної таблиці. Табличні процесори. Таблиця, що сформована в пам’яті комп’ютера для зберігення і обробки даних, що міститься за адресацією наз ЕТ. ЕТ складається із скінченої к-ті стовпців та рядків. На перетину стовпця та рядка утворюється комірка ЕТ. Кожна комірка адресується і її адреса складається з назви стовпця і номера рядка. стовпці  - A-Z,AA,AB,…,ZZ – 256 стопців, нумерація 1-65536. Для того, щоб створювати ЕТ, обробляти необхідні програмні засоби. Створенні табличні процесори  - програми, які забезпечують автоматизацію процесу створення, опрацювання, редагування, зберігання . виведення на екран таблиць або їх частин наз табличним процесором. В MS-DOS були ТБ LOTUS 1-2-3, TURBOCAL, MULTIPLAN. Інтегрованні пакети FRAMEWORK, WORK- містив модуль табл проц. В Windows інтегрованні пакети MS’Office, Excel. ЕТ можна зберігати в зовнішній пам’яті у файлах. ЕТ можна потім зчитувати. Табл. проц. мають набір фільтрів. 2.7. Типи даних електроної таблиці. Адресація комірок електронної таблиці. В ЕТ можна використовувати 4 типи данних: числа, текст, формули, вмонтованні об’єкти. Для кожного із типів данних є набір форматів. Наприклад для чисел формат може бути числовий, формат грошової одиниці, фінансової, формат дати, часу, процентний, дробовий. Якщо інформація, яка записана до комірки не єчислом або формулою, то вона розглядаетьься як текст, крім того саме число може подаватись в текстовому вигляді, в цьому випадку число розпочинається апострофом, який не відображається у комірці, якщо у комірці не мітиться формула, аргументом якї є адреси тих комірок, то необхідно, щоб типи даних, що міститься в комірках відповідали допустимим типам для формул. ЕТ складається із скінченої к-ті стовпців та рядків. На перетину стовпця та рядка утворюється комірка ЕТ. Кожна комірка адресується і її адреса складається з назви стовпця і номера рядка. стовпці  - A-Z,AA,AB,…,ZZ – 256 стопців, нумерація 1-65536. Стовпці і рядки ЕТ утворюють листи ЕТ. Самі листи об’єднуються в книгу. Кожен лист книги розрізняється іменем. По замовченню імена будуть Лист1, Лист2,… Для адресації цих комірок в 3-х вимірній ЕТ додається ще одна координата листа, яка стоїть першою і виділяється знаком оклику: А1!А6. Використовується 3 типи адресації: абсолютна, відносна, змінна. Ці 3 типи використовуються для того, щоб ефективно використовувати операції копіювання формул. Відносна змінюється при копіюванні, а абсолютна ні і позначається  $, відносна – D1, $D$1 – абсолютна, мішана – D$1.   2.8. Способи створення формульних виразів. Майстер формул. Будь-яка формула в ЕТ розпочинається знаком “=”, може містити такі операції арифметичні: +, -,* ,/ ,^. Формули можуть містити такі оператори порівняння: =,<,>,<>,<=,>=. Формули можуть містити операції, які мають загальний вид <ідентифікатор ф-ії> (<аргументи ф-ії>), ABS(A3). Значеня , яке обчислюється в результаті роботи оз. Функції повертається  вмісце виклики функції є сама назва функції. Можна будувати вирази в яких використовувати арефметичні оператори, оператор порівняння, різні функції, а також адресні оператори. Кожен табличний процесор має свій набар функцій, для таблічного прочесора Excel впорядковані по типам: математичні, логічні, текстові, функції дати і часу і т д. Для будови виразів можна використовувати спеціальний допоміжний модуль – “Майстер функцій”. Він дозволяє вибрати необхідну функцію із списку, а список розділений по категоріям. Після вибору функції з’являється діалогове вікно, в якому потрібно заповнити певну кількість вікон для задання аргументів функцій. При побудові виразів необхідно розпочинати побудову із зовнішніх функцій, а всі інші вставляти як аргумент. Формула може містити багато аргументів, в тому чіслі і діапозон: вони можуть бути одновимірні, дво-, трьох- вимірні. Для задання якоїсь функції можна викликати майстер функцій, вибираємо функцію із списку. Майстер функцій передбачає вибір функцій і вставку в поточну комірку і задання аргументів. Функції аргументами можуть мати діапозони, можна поставити курсор в робочу область в момент набору функції, якщо активізувати то аргументом функції буде адреса комірки. Поняття тектового документу. Правила набору тексту. Поняття шрифта. Параметри шрифта. Будь-який текст має свою структуру, яку потрібно враховувати при створені його. Документ - це носій інформації. Діловодство - це процес створення, обробки і зберігання документа. Для набору тексту використовуються шрифти. Поділяють  шрифти  на  типи  за категоріями - це шрифти сериф  і сансериф. Символи  шрифтів  категорії сериф мають декоративні  засічки  (наприклад,  шрифт Тіmes New Roman).  Символи сансерифного (рубленого) шрифта без засічок (Прикладом   шрифта   цього типу є шрифт  Ariel).  Текст, написаний серифним шрифтом  виглядав  гладким. Такі шрифти використовують для написання книг, звітів. Сансерифний шрифт найчастіше   використовують   для  написання  тексту, міток, підписів під малюнками чи діаграмами. Також  виділяють тип шрифтів, призначених для написання великих  газетних заголовків, шапок документів або рекламних заголовків. Прикладом рекламного шрифта є Шрифт  Briggadocio.  Існують  моноширинні шрифти, наприклад Courier. В таких шрифтах  символи  мають  однакову ширину. Але текст набраний таким  шрифтом важкий для сприйняття і може застосовуватись, Приклад  для  написання  тексту  програм в керівництвах по програмуванню найкраще  використовувати  на  одній сторінці не більше кількох типів  шрифтів. Параметри абзацу. Поняття стилю. Команди  вирівнювання  і форматування тексту призначені  для заміни зовнішнього вигляду окремих абзаців. Вирівнювання абзацу – це процес розташування тексту, що міститься   в   ньому   відповідно  до  обумовлених  правил. Найчастіше  використовують горизонтальне вирівнювання, тобто вирівнювання між правим і лівим полями сторінки. Для    повного   форматування   абзацу   використовують  Абзац,  яке  відкривається командою Формат. Лінійку використовують  для   задання позицій табуляції.   Позиції  табуляції  використовують  коли  рядок Складається  з  декількох  полів,  наприклад,  в  нескладній таблиці.  За  вмовченням  позиції  табуляції  розташовуються кожні  півдюйма  і  виділяються  на лінійці короткими вертикальними засічками. Стиль  форматування – це  сукупніть.  усіх  параметрів оформлення,  що  визначають  формат  абзацу.  Доступні стилі Перелічені у випадаючому списку Стиль. При  виборі  одного  зі стилів, поданих у цьому списку, міниться   формат   поточного   абзацу  (абзацу,  в  якому розміщений  курсор) або окремо виділеного фрагмента. З точки зору   комп'ютера абзацем  вважається  вудь-який  фрагмент тексту,   обмежений   з  двох  боків  символами  "повернення каретки”. Цей  код  вводиться  в  текст,  коли натискається   клавіша   ENTER.  Він  вважається  невидимим, оскільки  йому  не  відповідав  жодна літера. Проте побачити Його   все   ж   таки   можна,   якщо   клацнути  по  кнопці. Використання технології вмонтованих об’єктів. ГРУПИ ОБ'ЄКТІ 'В Для відокремлення визначеної кількості об’ктів потрібно: 1.    Клацнути мишею по кнопці Выбор  2.    Натиснути ліву кнопку миші і не відпускаючи її, накреслити прямокутник навколо ОБ'ЄКТІВ які НЕОБХІДНО виділити. Після цього можна маніпулювати об’єктами, як з єдиним цілим. Для того, щоб згрупувати об’єкти потрібно: 1. Виділити об’єкти, які потрібно згрупувати. 2. Клацнути мишею по кнопці Действие на панелі малювання і вибрати команду Группировать, Для тога. щоб розгрупувати об’єкти потрібно просто виділити їх і клацнути мишею по кнопці Разгрупыровать на панелі малювання. Для того, щоб вирівняти об’єкти ПОТРІБНО: 1. Виділити об’єкти. 2. Клацнути мишею по кнопці Действия на панелі малювання клацнути по кнопці Выравнять/Распределить і вибрати зі списку епосів і»ирі опитання. Прн цьому ою'екти вудуть вирівнмватися один відносна одного. Для ровміщюння ов'житів по ц»ар»м потрійної 1.    Виділити об’єкти. 2.Клацнути мишок» по кнопці Порядок на панелі малюе-йння і вибрати зі списку порядок ровміадення ов'ккті» по шарам. 2.11. Адресація комірок, що належать іншим книгам Стовпці і рядки ЕТ утворюють листи ЕТ. Самі листи об’єднуються в книгу. Кожен лист книги розрізняється іменем. По замовченню імена будуть Лист1, Лист2,… Для адресації цих комірок в 3-х вимірній ЕТ додається ще одна координата листа, яка стоїть першою і виділяється знаком оклику: А1!А6. 2.2. Графічні редактори. Вставка графічних об’єктів. Вставка через зв’язок. Оновлення зв’язків. Графічний об’єкт можна вставити як малюнок, для цього текстовому полі автоматично виділяється необхідна для цього площа. Як правило правка здійснюється в позиції курсора.  Малюнок можна вставити х графічного файла або з “кліп арт галереїї” – Вставка рисунок (з’являється діалогове вікно в якому необхідно вказати папку з малюнками. В одному із вікон можна вставити тип графічних файлів. Малюнок можна маштабувати, перемістити, можна вставити прив’язку малюнка до абзацу (прапорець в діалоговому вікні). Для того щоб вставити параметри малюнку як об’єкту встановити Меню-Об’єкт. Окремо можна задавати спосіб вмонтовування графічного об’єкту, є два способи: 1.    графічним об’єкт цілком поміщається в файл документу; 2.    графічий файл поміщається за допомогою зв’язку Link, або без зв’язку. В документ можна вставити автофігуру. Автофігури діляться на декілька груп: лінії основні, фігурні стрілки, блок-схеми, зірки і стрічки, виноски. Особливості використання графічного модуля редактора M. Word. 2.5. Створення шаблонів документів. Створення форм. Створення змісту документу. Кожен   раз,   створюючи   документ  шляхом   обирання Піктограми  Новый  документ,  ми  використовуємо  шаблон, що називається   Normal   (звичайний).   До   нього  прив'язані Інструментальні панелі, доступні стилі, режими. Під   час   роботи   з  майстрам  на  екран  виводяться питання, після цього, використовуючи наведені користувачам установки   і   додатково  введену  інформацію,  прорстдиться форматування документа. Шавлон являє  совою простий документ, який  містить стилі, режими форматування символів, авзаців і дохволяв  використовувати  при  наварі  тексту  лише  те, аіо пвредвачаеться ним. В  шаблонах, як і в майстрал можуть міститися вказівки, що  розпочинаються  зі  слів  "введите...".  Користувач має вводити свій текст. Вже  створений і відредагований документ ножна «ввести в шаблон, і  його можна буде використовувати в подальшому. Для створеним шавлона потрівно: 1.  вибрати команду Создлть я меню Формат. 2.  Перейти  на  сторінку  з  потрівним  шаблоном, який вирішено взяти за зраяок і виділити його. 3.    Встановити  прапорець  віля кнопки Шаблон на панелі Новый  документ і клацнути по кнопці ОК.  4.     Зровити  неовхідні вміни в шаблоні 5.  Виврати  команду  Сохранить как  з  меню  Файл. При цьому WORD автоматично виділить палку Шаблони, б  Двічі  клацнути  по  папці,  в який вберігатиметься шаблон.  В  противному  випадку шаблон з'явиться на сторінці вікна Создание документа к таким же ім'ям, як і ім'я папки. 7.  Ввести ім'я файла в рядку введення. 8 .Клацнути мишою по кнопці ОК. В  програмі WORD можливі три види полів форми. Текстові поля   призначені   для  введення  рядків  тексту.  Прапорці вкавують  на  позитивну  чи  негативну відповідь на питання, випадаючі   списки   дозволяють   обирати   один  з  кількох наданих варіантів. Настроювання   полів   виконують  в  діалоговому  вікні Параметри.  (Форми/Параметри поля форми) Щоб при заповненні форми  дані можна вуло  вносити лише в  поля форми,  виконується захист форми. Для цього потрівно клацнути по кнопці Зящита формы на панелі інструментів Форми, Для    використання   форми   потрівно   дати   команду Файл / Создать  і  виврати   в  діалоговому  вікні  Создание документа в дыалоговому выкні Создание документа шаблон, що відповідає потрійній формі. Системи обробки табличних даних. 2.13. Редагування діаграми. Для редагування діаграми необхідно війти в режим редагування (2 рази клацнути на область діаграми або через Формат/Об’єкт диаграми).для редагування елементів діаграми можна використати конкретне меню(очистити, вставка назви, вставка осі, сітка, мітки значень, формат обл. діаграми, тип діаграми, автоформат, об’ємний вигляд). Для редагування діаграм необхідний елемент необхідно виділити (клацнути мишеє по полю діаграми, а потім по елементу). Виділені елементи можна редагувати (переміщувати, міняти розміри, вилучати, форматувати). Список оперцій редагування індивідуальний для кожного елемента, для редагування виділеного елементу зручно користуватись контекстним меню ( права кнопка мищі). Це меню містить ті операції, які доступні для виділеного елемента. 3.2.Субд Access. Проектування бази даних. Структура бази даних. Access – це система управління базами даних (СУБД). Як і інші продукти цієї категорії, Access призначена для зберігання і одержання даних, подання їх у зручному вигляді і автоматизації операцій, що часто виконуються (наприклад, для ведення рахунків, врахування матеріальних цінностей, планування і т.д.). Використовуючи Access, можна не лише розробляти зручні форми введеня даних, але й обробляти дані, а також складати всеможливі складні звіти. Система Access працює під керуванням Windows; таким чином, усі переваги Windows доступні в Access. Це значить, що можна вилучати, копіювати і вставляти дані з будь-якого додатку Windows в Access і навпаки. Access – це  реляційна СУБД. Це значить, що за допомогою Access можна отримати доступ до будь-яких даних будь-якого типу та використати одночасно декілька таблиць бази даних. Використання реляційної СУБД дозволяє спростити структуру даних і, таким чином, полегшити виконання роботи. Можна зв’язати таблицю Access з даними, що зберігаються на великій ЕОМ або на сервері, а також використовувати таблицю, створену в Paradox або dBase. Можна швидко і без щонайменших проблем комбінувати дані Access з даними Excel.  Проектування бази даних Методично правильно починати роботу з карандашом і листком бумаги в руках, не використовуючи комп’ютер. Розробка структури бази даних Вияснивши основну частину даних, які замовник споживає і постачає, можна приступати до створення структури бази, тобто структури її основних таблиць. 1.    Робота починається з складання генерального списку полів – він може налічувати десятки і навіть сотні позицій 2.    В відповідності з типом даних, розміщених в кожному полі, визначають тип, що найбільш підходить для кожного поля. 3.    Дальше розподіляють поля генерального списку по базовим таблицям. На першому етапі розподілення проводять по функціональній ознаці. Ціль – забезпечити, щоб ввід даних в одну таблицю здійснювався, по можливості, в рамках одного підрозділу, а ще краще – на одному робочому місці. Намітивши стільки таблиць, скільки підрозділів охоплює база даних, приступають до подальшого поділу таблиць. Критерієм необхідності ділення є факт множинного повтору даних в сосідніх записах.  4.    В кожній з таблиць намічають ключеве поле. В якості такого вибирають поле, дані в якому повторюватись не можуть. Наприклад, для таблиці даних про студентів таким полем може служити індивідуальний шифр студента. Для таблиці, в якій міститься розклад занять, таке поле можна і не знайти, але його можна створити штучним комбінуванням полів “Час занять” і “Номер аудиторії”.Якщо в таблиці зовсім немає ніяких полів, які можна було б   використати як ключові, завжди можна ввести додаткове поле типу Лічильник – воно не може містити даних, що  повторюються, по визначенню.  5.      З допомогою олівця і бумаги розкреслюють зв’язки між таблицями. Таке креслення називається схемою даних. Існує декілька типів можливих зв’язків між таблицями. Найбільш поширеними є зв’язки “один до багатьох” і “один до одного”. 6.    Розробкою схеми даних закінчується “паперовий” етап роботи над технічною пропозицією. Цю схему можна узгодити з замовником , після чого приступати до безпосереднього створення бази даних.  Access можна використовувати на таких рівнях. На першому рівні знаходяться інструменти, за допомогою яких кінцевий користувач може легко створювати форми і звіти. Вирази використовуються в Access, наприклад, для перевірки припустимості введеного значення або відображення числа зі знаком долара. Макроси дозволяють автоматизувати багато процесів без програмування, тоді як вбудована в Access мова VBA (спеціально розроблений компанією Microsoft діалект мови Basic для використання в додатках Microsoft Office) дозволяє досвіченому користувачу програмувати складні процедури обробки даних. І нарешті, використовуючи такі можливості мови програмування C, як функції і звернення до Windows API (Application Programming Interface – інтерфейс прикладних програм Windows), можна написати підпрограму для взаємодії Access з іншими додатками – джерелами даних. 2.10. Створення формул, що містять трьохвимірну адресайію. Для адресації цих комірок в 3-х вимірній ЕТ додається ще одна координата листа, яка стоїть першою і виділяється знаком оклику: А1!А6. Трехмерные ссылки можно использовать для создания ссылок на другие листы, определения имен, а также для создания формул, при помощи следующих функций: СУММ, СРЗНАЧ, СРЗНАЧА, СЧЁТ, СЧЁТ, МАКС, МАКСА, МИН, МИНА, ПРОИЗВЕД, СТАНДОТКЛОН, СТАНДОТКЛОНА, СТАНДОТКЛОНП, СТАНДОТКЛОНПА, ДИСП, ДИСПА, ДИСПР и ДИСПРА. 2.9. Копіювання, тиражування та переміщення формул. Використання різних типів адресації. 1 Выберите ячейку, содержащую копируемую или перемещаемую формулу. 2 Установите указатель на рамку выделения и нажмите кнопку мыши. 3 Для перемещения ячейки перетащите выделение, удерживая нажатой кнопку мыши, в необходимую область. Microsoft Excel заменит все существующие данные во вставляемой области. Чтобы скопировать ячейку, при перетаскивании удерживайте нажатой клавишу CTRL. Совет.   Кроме того, можно скопировать формулы в соседние ячейки при помощи маркера заполнения. Выделите ячейку, содержащую формулу, и перетащите маркер заполнения в примыкающий диапазон. Стовпці і рядки ЕТ утворюють листи ЕТ. Самі листи об’єднуються в книгу. Кожен лист книги розрізняється іменем. По замовченню імена будуть Лист1, Лист2,… Для адресації цих комірок в 3-х вимірній ЕТ додається ще одна координата листа, яка стоїть першою і виділяється знаком оклику: А1!А6. Використовується 3 типи адресації: абсолютна, відносна, змінна. Ці 3 типи використовуються для того, щоб ефективно використовувати операції копіювання формул. Відносна змінюється при копіюванні, а абсолютна ні і позначається  $, відносна – D1, $D$1 – абсолютна, мішана – D$1.   3.5.Поняття запиту. Створення запитів, прості та перехресні запити Слово запит (query), яке походить від латинського quoerere, спочатку значило запитувати або взнавати. Пізніше воно стало синонімом слів опитування, розпізнування, довідка і запитання. Тому запит можна уявити, як запитання (або довідку), що має відношення до інформації, яке міститься в таблицях бази даних. Запит в Microsoft Access – це вимога надати інформацію, накопичену в таблицях Access. Інформацію можна отримати за допомогою інструментів запиту. Запит може відноситись до однієї або до декількох зв’язних таблиць. При цьому Microsoft Access видає лише ту інформацію, яку запитував користувач. Access включає в себе багато типів запитів, які можна розділити на п’ять основних категорій. Запити з параметрами.  Це запит, при запуску якого відкривається діалогове вікно із запрошенням ввести певні відомості , наприклад умови відбору записів або значення для вставки форм. Перехресний запит. Відображае результати статистичних розрахунків (такі, як суми, кількість записів, середні значення), виконіних за даними з одного поля. Ці дані групуються за двома наборами даних у форматі перехресної таблиці. SQL. Це запис, що створюється за допомогою інструкції SQL. Прикладами запитів SQL є запит на об’єднання, запит до сервера, керуючий запит і длеглий запит. Запит на зміни. Це запит,який дозволяє, виконавши одну операцію, внести зміни в багато записів. Існує чотори типи запитів на зміну: на створення таблиці, на вилучення записів, на додавання і на поновлення записів. За допомогою інструментів запиту можна виконувати:  •    вибір в таблицях (можна отримувати інформацію з однієї або декількох таблиць, зв’язаних з загальними даними); •    вибір полів (можна задавати поля з кожної таблиці, які потрібно бачити у результуючому наборі даних); •    вибір записів (за заданими критеріями); •    сортування записів (наприклад, впорядкування певним чином); •    виконання обчислень; •    створення таблиць (іноді необхідна нова таблиця, створена на основі результатів виконання запиту.Запит може створити таку таблицю на основі результуючого набору даних); •    створення форм і звітів на основі запиту; •    створення діаграм на основі запиту; •    використання запиту в якості джерела даних для інших запитів (підзапит); •    внесення змін в таблиці (запити в Access дозволяють отримувати інформацію з різних джерел. Можна запитати фнформацію з баз даних dBASE, Paradox, Btrieve i Microsoft SQL Server. Після створення таблиць і введення цих даних можна приступити до створення запиту. Для цього слід виконати наступні дії: 1.    У вікні бази даних клацнути по закладці “Запросы”. 2.    Клацнути по кнопці “Создать” У діалоговому вікні “Новый запрос”, що при цьому з’явиться, виб 2.12. Поняття діаграми. Типи діаграм. Елементи діаграм. Використання майстра діаграм. В Microsoft Excel имеется возможность графического представления данных в виде диаграммы. Диаграммы связаны с данными листа, на основе которых они были созданы, и изменяются каждый раз, когда изменяются данные на листе. Примеры типов диаграмм: Кругова діаграма служуть для представлення всіх значень однієї зміної, які відображаються у вигляді сектора відповідної площі. Стовпчикова діаграма служить для представлення всіх знечень, всіх зміних. Груп буде стільки скільки значень в кожній зміній. Лінійна діаграма служить для представлення всіх значень зміної. Інколи можна розглядати лінійну діаграму, як групу графіків ф-ій від однієї зміної.     Діаграми складаються з елементів: 1)область побудови, 2)легенда, 3)осі, 4)стовпці ряда даних, 5)назва діаграм, 6)сітка, для оцінки значення даних єосновною і допоміжною, 7)мітки данних (числове значення стовпця), 8)назва, заголовки значень x,y, легенда, 9)незв’язаний текст. Використання Майстра діаграм – спосіб для створення діаграм, дозволяє ввести дані і побудувати її. Користування МД: Для побудови натиснути відповідну кнопку Задати область діаграми Відкривається діалогове вікно для задання параметрів  3.1.Поняття бази даних. Типи даних бази даних. Структура бази даних. Моделі бази даних. База даних – це організована структура, призначена для зберігання інформації. Під базою даних розуміється спеціально організована сукупність взаємно пов’язаних даних, що відображає стан виділеної предметної області реальної дійсності і призначеної для сумісного використання при розв’язанні задач багатьма користувачами.  База даних – це комп’ютерний термін для позначення сукупності інформації по заданій темі або інформації, що використовується у певній прикладній області. Зберігання такої інформації у вигляді бази даних дозволяє істотно полегшити її використання і доступ до неї. В БД об’єкти представляються з допомогою записів, властивості – з допомогою атрибутів, а взаємозв’язки – з допомогою зв’язків. Записи, атрибути і зв’язки являються трьома основними формами представлення даних в БД. Атрибут являє собою елементарне дане –число, символьну стрічку і т.д. Запис складається із значень кількох атрибутів. Зв’язки, як і атрибути, являються елементарними даними. Однак їх функції – безпосередньо зв’язують два записи. В БД зв’язки реалізуються таким чином, що СУБД, виконуючи зв’язок, може швидко перейти від одного зв’язку до другого. Сукупність значень цих  атрибутів називається ключем записів, а самі атрибути –ключевими атрибутами.  Об’єкти, які пов’язані ієрархічними відношеннями, утворюють дерево “орієнтований граф”, у якого є тільки одна вершина, яка не підкорюється ніякій іншій вершині (цю вершину прийнято називати коренем дерева); люба інша вершина підкорена лише тільки одній іншій вершині. Основними моделями даних, що використовуються в СУБД як на концептуальному, так і на зовнішньому рівнях, є ієрархічна, мережева та реляційна.  Перевагою ієрархічний підходу  являється надавання простого способу моделювання ієрархічних структур об’єктів дійсного світу. Коли  структура об’єкта більш складна, застосовують мережевий підхід. Недолік мережевої моделі полягає в її зайвій близкості до фізичної структури даних. Користувач повинен знати про наявність всіх ланцюгів у базі даних, а це його зв’язує з фізичною структурою. Для більш повного відділення логічної структури даних від фізичної використовується реляційний підхід. Реляційну модель можна визначити як представлення бази даних у вигляді сукупності нормалізованих відношень визначених порядків, що змінюються у часі. Кожне відношення може бути подано в вигляді двовимірної таблиці. Використання реляційного підходу дозволило одержати хорошу теоретичну основу для розуміння і формального  описання не тільки реляційних, а також ієрархічних і мережевих моделей баз даних. Модель БД, в якій знято умову підкореності рівно одному запису, називають мережевою.  3.3.Пошук інформації в базі даних В Microsoft Access существует множество способов отобрать только требуемые данные при выполнении поиска конкретного значения, одной записи или группы записей. С помощью диалогового окна Поиск легко найти конкретные записи или определенные значения в полях. При обнаружении каждого вхождения требуемого элемента выполняется перемещение по записям. Если нужно заменить конкретные обнаруженные при поиске значения, следует воспользоваться диалоговым окном Замена. Фильтры позволяют временно изолировать и просмотреть конкретный набор записей в открытой форме или в открытом объекте в режиме таблицы. Запросы дают возможность работать с конкретным набором записей, которые удовлетворяют условиям, заданным для одной или нескольких таблиц базы данных. При выполнении запроса становится возможной независимая работа с этим набором записей в конкретной форме или в объекте в режиме таблицы. 3.4Поняття форми. Створення форми, використання майстра форм. Форми забезпечують найбільш гнучкий спосіб перегляду, додавання, редагування та вилучення даних. Дані можна проглядати в різних режимах, але режим форми забезпечує максимальну гнучкість. Форма дозволяє відображати одночасно усі поля одного або декількох записів. Режим таблиці також дозволяє проглядати декілька записів відразу, але в ньому не завжди можна відображати усі поля одночасно. Оптимально побудована форма може  вміщувати 20, 50 або навіть 100 полів на одному екрані, а якщо полів набагато більше, то можна створити багатосторінкову форму для кожного запису. Форми зручні для перегляду, введення, змінення або знищення форматованих даних. Крім того, форми можна роздруковувати зо всіма візуальними ефектами. Можна створити п’ять типів форм: в один стовпець (повноекранна форма); стрічкова; головна/підлегла; таблична; діаграма. Форма типу в стовпець слід використовувати для імітації анкет.  В табличній формі заголовки стовпців можуть форматуватися окремо від записів (на відміну від режиму таблиці, в якому заголовки стовпців настроювати не можна). Табличні форми можуть включати великі поля, що складаються з декількох рядків. Поля таблиці можуть бути представлені перемикачами, опціями і навіть кнопками. Форма типу головна/підлегла, за звичай, використовується для відображення зв’язків один-до багатьох. Головна форма подає дані з основної таблиці, а підлегла, як правило, містить декілька рядків записів зі зв’язаної таблиці. Створити форму можна за допомогою кнопоу панелі інструментів “Новый объект”  Використання кнопки “Автоформи” – це найшвидший спосіб створення форм. Однак майстри, інтерективно запитуючи інформацію у користувача створують форми автоматично. Способи редагування форм Сохранить. Кінцевим збереженням запису є збереження форми. Зберегти усі зміни,внесені в конструкцію форми, можна за допомогою команди “Записи Shift + EnterПри виході з запису Access зберігає усі внесені в нього зміни. Крім того, запис можна зберігти за допомогою комбінації клавіш рати операцію “Конструктор” і клацнути по кнопці “ОК”. 4.4. Електронна пошта. Підготовка електроного листа. Назначение: передача сообщений между комп’ютерами. Время пересілки от нескольких часов до нескольких дней. Можна разсілать почту по несколбким адресам, допускается отправка файлов как приложение. Один с моментов , что создает проблем – єто отправка файла в виде Mail приложение. E-Mail используються для этого специальный формат и осуществляют передачу файлов автоматически. SMT(Simple Mail Transport Protocol) – отправка почты. С почтовой информацией можно работать на разных серверах провайдера под разными именами. Нужен еще номер почтового ящика и пароль доступа в него. Eudora – широко распространена. Можно безплатно получить в onlim – службам и World Wide Web. Body в заголовке From – адрес отправителя Sunder – тоже, что From To – адрес получателя в E-Mail Сс – адреса получателей Carbon Copy  (»копия») Date – дата Reply-to:адреса(отправитель указывает адреса на которые отправлена его почта. Received: - Internet – серверы, пересылающие сообщения от отравителя к получателю. Subject – строчка с ключевым словом по содержанию сообщения.  3.7.Створення звітів Звіти забезпечують найгнучкіший спосіб перегляду і друку підсумкової інформації. Вони дозволяють відображати і друкувати інформацію з будь-яким ноебхідним ступенем деталізації.У звіті можна групувати і сортувати дані у будь-якому порядку, отримувати підсумкові значення, середні значення та інші статистичні величини, а також поміщати в нього графічні діаграми. Можна додавати у звіти малюнки і ділову графіку, а також вмістиме полів MEMO. У наш час найбільшого розповсюдження отримали наступні типи звітів: •    стрічкові звіти (дані друкуються у вигляді рядків і стовпців з групуваннями та підсумками); •    звіти в стовпець (дані друкуються у вигляді форми з можливим включенням підсумків і графіків); •    звіти для розсилання (створюються як шаблони листів); •    поштові наклейки (створюються наклейки для конвертів). Головна відмінність між звітами і формами полягає у їх призначенні. Якщо форми переважно призначенні для введення даних, то звіти – для перегляду даних (на екрані або на папері). Існує декілька способів створення звіту: Отчет” з меню вікна бази даних.За допомогою команди “Вставка За допомогою кнопки “Создать” у вкладці “Отчеты” вікна бази даних. За допомогою кнопки “Новый отчет” панелі інструментів вікна бази даних. У діалоговому вікні “Новый отчет” можна вибрати опцію “Мастер отчетов”, тоді новий звіт буде створюватись за допомогою майстра звітів. Отчет” і виборі одного з двох варіантів вибору автозвіту у діалоговому вікні, що з`являється при цьому. Автоотчет”. Інший метод полягає у використанні команди “Вставка Створити звіт без запитань майстра можна за допомогою кнопки “Новый отчет Access містить багато потужних інструментів для покращення зовнішнього вигляду форм і звітів. За їх допомогою можна вставляти в бази даних малюнки, діаграми, електронні таблиці Excel, докумети Word, файли зі звуком і, навіть, з відеозображенням. Використання спеціальних елементів управління типу OLE – Object Linking and Embedding – зв’язування і внесення об’єктів (ОСХ) і нових засобів, запозичених з пакету Microsoft Office, приводить до підвищення ефективності створюваних форм і посилення потужності Access для Windows. В Access можна додати у форму або звіт будь-який тип малюнка або графічного об’єкта, а також здійснити взаємодію з будь-яким додатком засобами DDE (Dynamic Data Exchange – динамічний обмін даними) або OLE. Взаємодія за допомогою об’єктів OLE здійснюється зі значною гнучкістю. Наприклад, можна зв’язати форму з цілою електронною таблицею, діапазоном комірок і, навіть, з окремою коміркою Excel.  У форму або звіт Access можна вставляти діаграми, використовуючи для цього або Microsoft Graph (включений у склад Access), або будь-який інший OLE-додаток. 4.5. Поняття про списки розсилки та групи новин UseNet. UseNet – это распределенная система ведения дискусий которая состоит из нескольких групп называемых группами новостей. Группы новостей организованны в определенном порядке основанном на распределении дискусий по темам. Внутри которой из этих групп может быть от нескольких до 1000 подгрупп, которые обладают своей структурой. Принцип этой организации подобен структуре размещения каталогов и подкаталогов на жестком диске. Группы новостей позволяют пользователям с общими интересами обмениваться интересными сообщениями, отправлять  свои статьи и отвечать на заметки других пользователей. После того, как статья отправлена в  группу новостей UseNet, они рассылаються через сервис на другие компьютеры, которые присоеденены к Internet, на которых работает сервис UseNet. Структура групп UseNet отличается от структуры почтовых сервисов тем, что требует централизованного прошения статей на сервере UseNet, поскольку к банку статей должны иметь доступ все пользователи сети. Протокол используемый UseNet называется NetWork News Transport Protocol  (NNTP) – это прикладной протокол высокого уровня который используется для обезпечения связи между различными серверами, работующими с программным обеспечением UseNet . 4.2. Поняття про протоколи передачі даних.  TCP/TP для доступу використовується протокол SLIP/PPP Serial Line Internet Protocol/Point to Point Protocol “від точки до точки”. UUCP – для з’єднання машин під системами Unix. Unix Control Protocol FTP – для пердачі файлів (File Tranmision Protocol) – дозволяє передати по мережі файл. 3.9. Зв’язування баз даних. Використання інформації, що занесена до бази даних іншими доданками (текстові та табличні процесори) Невід’ємним моментом роботи з сучасними базами даних є можливість перенесення інформації між Access та іншими програмами. Наприклад, можна читати дані з файлів інших СУБД (FoxPro, dBASE i Paradox). Access має засоби для перенесення даних зі своїх таблиць в таблиці або файли інших програмних продуктів. Це може бути таблиця Access, dBASE або Paradox, або файл електронної таблиці Lotus 1-2-3. Access може обмінюватись даними з 14 різними форматами файлів, включаючи наступні. Об’єкти бази даних Access (всі типи). dBASE (ІІІ+, IV i 5). FoxPro (2.x i 3.0). Paradox (3.x, 4.x i 5.0). Текстові файли (ANSI і ASCII; DOS або OS/2; з роздільниками і з фіксованою шириною поля). Lotus 1-2-3, 2.x i 3.x. Btrieve 5.1x i 6.0. Excel 2.x i вище. ODBC (Microsoft SQL Server, Sybase Server i Oracle Server). Можна зв’язуватись в Access не лише з однією таблицею будь-якої з перелічених СУБД, але й відразу з декількома. Імпортування зовнішніх даних Access допускає імпортування даних лише з двох СУБД: XBASE (dBASE i FoxPro); Paradox. Ці бази даних можуть бути імпортовані в таблицю Access. Їхній власний формат даних конвертується в формат таблиць Access. Access дозволяє імпортувати дані з електронних таблиць Excel і Lotus 1-2-3 в нову або вже створену таблицю. При імпортуванні даних з електронних таблиць необхідно, щоб ці дані були представлені в табличному форматі (по стовпцях). В Access є можливість імпортувати текстові файли двох типів: з роздільниками і з полями фіксованої ширини. Ці типи файлів мають стандартний формат, що використовується для імпорту/експорту файлів. Експортування даних Процес перенесення даних з таблиці Access у зовнішній файл називається експортуванням даних. Дані таблиці Access можна експортувати в іншу базу даних Access, а також у файли з такими форматами, як текстовий файл з роздільниками, текстовий файл з фіксованою шириною полів, Microsoft Excel (усі версії), Lotus 1-2-3, Paradox (3.x, 4.x i 5.0), FoxPro 3.0, dBASE ІІІ, dBASE IV, dBASE 5, RTF-файл та ін. При експортуванні даних з таблиці Access у зовнішній файл вихідна таблиця не знищується і не руйнується. 4.7. Поняття про HTML документ. Перегляд HTML документів. HTML–документ, що містить код Web–сторінки, являє собою звичайний текстовий файл. Для створення і редагування HTML–файла можна скористатись будь-яким текстовим процесором, наприклад, Notepad, однак набагато простіше зробити це за допомогою спеціалізованої програми – Netscape Composer або Microsoft FrontPad. В HTML-файлі містяться текст документа, що публікується і спеціальні команди форматування цього тексту. HTML – це мова, призначена для опису документа. Управляючі елементи мови називають мітками. Мітки визначають, як буде виглядати той чи інший фрагмент тексту на екрані броузера. Перегляд HTML здійснюэться за допомогою броузерів найпоширеніший є Internet Explorer. HTML – це стандарт, визначений World Wide Web Consarbium (W3C). URL визначає розміщення або адресу кожної Web-сторінки (або іншого ресурсу) в Інтернет. URL складається з трьох частин. Це протокол, домашнє ім’я вузла і шлях. Протокол визначає метод взаємодії клієнт-програми з сервером. Домашнє ім’я вузла визначає сервер, на якому постійно знаходиться дана web-сторінка. Шлях і, можливо, ім’я файла можуть бути опущені. В прикладі, наведеному нижче, http:// – протокол, www.host.com – доменне ім’я вузла, а /files/are/here.html – шлях. При відображені HTML-файла брoзером зайві пробіли й символи переведення рядка вилучаються. Якщо користувач розділив два слова трьома пробілами, на екрані з трьох пробілів залишається лише один. Таке саме відбудеться, якщо у вихідний файл вставити три порожні рядки, у вікні броузера вони замінюються одним пробілом. Коли текст досягає правої межі вікна броузера він автоматично  переводиться на новий рядок. 4.9.Понятя про систкми штучного інтнлекту. Структура інтелнктуальної системи. Виникнення проблем інтелектуалізації ЕОМ в значній мірі обумовлено дослідженнями в області інформатики, яка називається штучним інтелектом . Основна мета досліджень, які проводяться в рамках штучного інтелекту, є не моделювання способів мислення людини, а розробка програм, які здатні розв’язувати “людські задачі” . В рамках штучного інтелекту створюються машинні програми, їх називають системами штучного інтелекту   Інтелектуальні системи Перетворення ЕОМ в зручного партнера-користувача при розв’язанні задач є основною вимогою до обчислювальної системи при новій інформаційній технології. При реалізації інтелектуальних функцій обов’язково присутня інформація, яка називається знаннями . Іншими словами інтелектуальні системи є в той же час системами обробки знань. Задачею обробки знань є підтримка інтелектуальної діяльності людини. Типова структура інтелектуальної системи (системи, яка задовольняє вимогам нової інформаційної технології розв’язування задач на ЕОМ) така : Вона складається з таких комплексів обчислювальних засобів: інтелектуального інтерфейсу, БД і бази знань, виконавчої системи. Зовнішнє середовище для системи теж формується по-різному. Наприклад, для систем типу інтелектуального робота. Зовнішнім середовищем є сукупність сигналів, які поступають в систему. Виконавча система є сукупність засобів (обчислювальних, логічних, пошукових), які забезпечують виконання сформованих програм. В ряді випадків вона може бути проблемно-орієнтована. Інтелектуальний інтерфейс включає всі засоби, які забезпечують взаємодію між користувачем і інтелектуальною системою в процесі розв’язування задачі. В інтелектуальному інтерфейсі можна виділити логічний блок і систему спілкування. Логічний блок (розв’язувач) являє собою сукупність засобів, які забезпечують в діалозі з користувачем автоматичний синтез програм розв’язання задач. Система спілкування здійснює автоматичний переклад професійних діалектів природної мови на мову ЕОМ (засоби трансляції і засоби забезпечення взаєморозуміння). База знань є сукупністю  правил і фактів, які описують предметну область і разом з механізмом логічного виводу дозволяє відповідати на питання про предметну галузь, відповідь на які в явному вигляді відсутня в базі. База знань і база даних реалізують механізм подання знань і даних в конкретній предметній галузі і управління ним. Бази знань для інформаційних систем, орієнтованих на використання нової інформаційної технології розв’язування задач, часто доцільно будувати як структури з двох рівнів, які містять два компоненти : концептуальну базу знань (верхній-концептуальний рівень) і базу даних (нижній-інформаційний рівень). На етапі наповнення бази знань з нею працює інженер по знаннях. В йoго функції входить також внесення необхідних змін в базу. Існують різні типи (класи) інтелектуальних систем (інтелектуальні інформаційно-пошукові системи, інтелектуальні пакети прикладних програм, розрахунково-логічні системи, експертні системи), кожен з яких призначений для розв’язання певних класів інформаційних задач.  5.9. Поняття про WEB сайт. Гіпертекст, гіперпосилання. WEB сайт представляє собою WEB сторінку на яку може потрапити будь- який користувач, який підключений до Internet. WEB сайт може мати будь-яку інформацію (текст, музику, відео, малюнки,...), цю інформацію можна переглядати, копіювати.   Гипертекст — это текст, в который встроены специальные коды, управляющие дополнительными элементами, такими как формати¬рование, иллюстрации, мультимедийные вставки и гиперссылки на другие документы.   Гіпертекст пов’язує між собою різноманітні документи, використовуючи виділенні слова і фрази. Коли користувач клацає по посиланні в першому документі, броузер відкриває другий документ, що містить більш детальнішу інформацію про виділений об’єкт.  Гіпертекстові документи мають дві цікаві особливості. В них не існує таких понять, як порядок слідування або ієрархія інформації. Гiпертекст дозволяє продивлятись зв’язані документи у довільній послідовності. Читач обирає порядок перегляду даних, керуючись виключно власним інтересами. Це дозволяє створювати багаточисельні зв’язки між документами. Гіпертекст дозволяє організовувати доступ до фрагменту даних з декількох різних документів. 3.10.Бази знань. Моделі бази знань. Подання знань у системах штучного інтелекту: логічні методи, семантичні мережі, фрейми. Логічний вивід. База знань є сукупністю  правил і фактів, які описують предметну область і разом з механізмом логічного виводу дозволяє відповідати на питання про предметну галузь, відповідь на які в явному вигляді відсутня в базі. База знань і база даних реалізують механізм подання знань і даних в конкретній предметній галузі і управління ним. Бази знань для інформаційних систем, орієнтованих на використання нової інформаційної технології розв’язування задач, часто доцільно будувати як структури з двох рівнів, які містять два компоненти : концептуальну базу знань (верхній-концептуальний рівень) і базу даних (нижній-інформаційний рівень). Одна з основних тенденцій інформатизації навчання – його інтелектуалізація, створення нового типу навчальних систем – інтелектуальних навчальних систем (ІНС), в яких реалізовано теоретичні підходи і практичні досягнення такої галузі інформатики, як штучний інтелект. Сфера, яка належать до штучного інтелекту, характеризується двома основними ознаками. Це, по-перше, використання інформації в символьній формі – літери, слова, знаки, рисунки (на відміну від опрацювання даних у числовій формі). По-друге, – передбачення можливості вибору. Здійснення розумної ефективної дії в умовах невизначеності, або ж свобода вибору та дії, є принциповою ознакою інтелекту людини, і спроби моделювати ці особливості інтелекту людини в штучному інтелекті відображають орієнтацію фахівців на дані психології та інших наук про людину. Сучасний етап розвитку ідей штучного інтелекту, що пов’язаний із створенням комп’ютерів п’ятого покоління, характеризується новими якісними рисами, які й зумовили можливості його використання в технології навчання. Передусім це – діалогізація процесу навчання, реалізацію якого забезпечує інтелектуальний інтерфейс, який реалізується системою з трьох блоків (пристроїв). Це: 1) діалоговий процесор (повинен зрозумілий йому текст або мовне повідомлення перевести у форму, зрозумілу для комп’ютера), 2) база знань (містить добре організовану інформацію про світ задач взагалі, тобто про способи їх постановки і розв’язування, їхні різновиди тощо, а також про ту предметну галузь, до якої належить певна конкретна задача); 3) так званий планувальник (створює програму роботи обчислювальної машини, одержавши результатами роботи двох перших блоків – діалогового процесора і бази знань). Подання знань у системах штучного інтелекту потребує передусім їх системного організованого опису, причому опису не фрагментів знань, а системи знань, яка відображає семантику певної предметної галузі. Виділяють три типи мереж залежно від характеру відношень, які відображають дуги (ребра, зв’язки), це: 1.    Функціональні мережі. В них вузол, від якого іде дуга до іншого, відіграє відносно останнього роль аргументу (поняття «функція» та її «аргумент» вживаються тут у тому самому смислі, що й у елементарній математиці). 2.    Сценарії – це однорідні мережі, де відбито єдине відношення – відношення порядку, яке найчастіше зумовлює всі можливі послідовності подій. 3.    Семантичні мережі. Найбільш поширений спосіб подання знань у системах штучного інтелекту. В них використовуються відношення різного типу. Під семантичною мережею розуміють цілісну структуровану систему понять та відношень, що їх пов’язують; ця система відбиває реальність і відома комп’ютеру. В інтелектуальній системі вона може бути задана розробником або сформована в процесі навчання (згідно з засадами самоорганізації). Основні структурні одиниці, з яких будується семантична мережа – це фрейми. Фрейми – це певні обмежені зв’язні підмножини мережі, що описують конкретні ситуації чи складені образи (звідси сценарії – послідовності фреймів, пов’язаних між собою певними умовами переходу). Формальне визначення фрейму таке: фрейм – це системно-структурний опис предметної (проблемної) галузі (події, явища, ситуації, стану тощо), що містить на базі семантичних ознак порожні рольові позиції (їх називають «слоти»), які після заповнення конкретними даними перетворюють фрейм на носія конкретного знання про предметну галузь. Фрейм у перекладі з англійської мови означає скелет, тобто те, на чому тримається більш складна конструкція. Образно кажучи, це структура, призначена для подання певної стереотипної ситуації. 3.11.База знань і логічний вивід в експертних системах. Пояснення в експертних системах. Розробка експертних систем.  Одним з найбільш визначних практичних досягнень в області штучного інтелекту є розробка експертних систем, доля яких за прогнозами спеціалістів в загальному об’ємі програмних засобів штучного інтелекту складатиме біля 90%. Налічується багато областей застосування експериментальних систем. Це, зокрема, такі області: інтерпретація, тобто аналіз даних спостереження з метою визначення властивостей об’єкта. Наприклад, під час проведення мас-спектрометричних досліджень дані є результатом вимірювання мас фрагментів молекул, а інтерпретація означає виявлення на їх основі хімічних структур; діагностика, тобто процес пошуку неполадок в системі (або виявлення стадії захворювання в живому організмі), що базується на інтерпретації даних. Наприклад, діагностика деякого захворювання (саме таке призначення мають різноманітні медичні діагностичні системи). Зауважимо, що діагностичні системи близькі системам інтерпретації; моніторинг (стержня), тобто спостереження (в реальному масштабі часу) за параметрами об’єкта і видача повідомлень у випадку виходу параметрів об’єкта стержня за допустимі межі. Наприклад, контроль при реанімації, контроль процесів в ядерних реакторах; прогноз, тобто прогнозування подій майбутнього на основі моделей минулого і теперішнього; йдеться про вивід ймовірних наслідків із заданих ситуацій при наявності, як правило, неповної інформації; планування, тобто формування плану дій, які слід виконати для досягнення поставлених цілей. Наприклад, планування оптимального розподілу ресурсів, планування експерименту при проведенні досліду; проектування, тобто побудова певних конфігурацій об’єктів, які задовольняють заданим вимогам. Наприклад, проектування надвеликих інтегральних схем; налагодження, тобто розробка рекомендацій для усунення неполадок; ремонт, тобто виконання плану організації виправлення деякого виявленого дефекту; управління, тобто управління поведінкою деякої системи (системи для управління суміщають в собі системи планування і проектування, а в колі зворотного зв’язку використовують діагностичні і інтерпретуючі системи). Під експертною системою розуміють обчислювальну систему, яка використовує знання спеціалістів про деяку конкретну вузько спеціалізовану предметну область і яка в межах цієї області здатна приймати рішення на рівні експерта-професіонала. Бажаною додатковою характеристикою, яку багато спеціалістів вважають визначальною, є здатність системи за вимогою пояснити свою лінію міркувань у вигляді, яка безпосередньо зрозуміла тому, хто задав питання. Для розуміння експертних систем може виявитися корисним наступний перелік їх характеристик: 1)    експертна система обмежена певною сферою експертизи; 2)    вона здатна міркувати при сумнівних даних; 3)    вона здатна пояснити ланцюжок міркувань зрозумілим способом; 4)    факти і механізм виводу чітко відокремлені між собою (знання НЕ кодуються в дедуктивні процедури); 5)    вона будується так, щоб була можливість поступово нарощувати системи; 6)    на виході вона видає пораду – не таблиці з цифр, не малюнки на екрані, а чітку пораду; 7)    вона економічно вигідна (це вимога до її роботи).  Під експертними системами розуміються системи, що виконують роль консультантів. Кожна експертна система орієнтована на певну галузь, наприклад політику, медичну діагностику, проектування технічних систем, банківська справа і т. п. В пам’яті експертних систем зберігаються знання багатьох фахівців, які добре знають проблемну галузь. При розробці в систему закладаються початкові знання. В процесі експлуатації система здатна поповнювати знання шляхом навчання. При навчанні система узагальнює знання. При видаванні відповідей система аналізує запропоновану їй задачу і будує план її розв’язання. Експертні системи є людино-машинними системами. В структуру експертних систем окрім бази знань, яка є центральним елементом і включає як декларативні, так і процедурні знання, входять експерти і ряд програм. Експерт – це фахівець в предметній галузі. Він навчається на своєму власному досвіді або по працям інших фахівців. Його знання вводяться в експертну систему і використовуються для експертизи в даній предметній галузі. В деяких експертних системах в ролі експерта виступають і розробники, і користувачі. Питально-відповідна програма забезпечує можливість взаємодії з користувачем і експертами на обмеженій природній мові. Програма накопичення знань дозволяє користувачу поповнювати і модифікувати базу знань. Пояснююча програма дозволяє перевірити відповідь системи. Програма інтерпретатор інтерпретує продукції (продукція – це математичний аналог понять) в термінах предметної галузі. Виконавча програма забезпечує роботу всієї системи. 4.1. Поняття комп’ютерної мережі. Технічні засоби організації комп’ютерних мереж. Згідно з принципами побудови, комп'ютерні мережі поділяють на локальні і віддалені  Локальні мережі створюються, як правило, в одній організації чи в одному приміщенні. Найпростішим варіантом такої мережі є зв'язок комп'ютерів через пара¬лельні або послідовні порти. В цьому випадку не потрібно ніякого додаткового обладнання. Мають бути тільки з'єднувальні провідники.  В однорангових локальних комп'ютерних мережах комп'ютери підмикаються до мережі через спеціальні адаптери мережі, а функціонування мереж підтримується операційною системою мережі. Прикладом таких операційних систем є: Novell Personal NetWare, NetWare Line, Windows for Workgroups. У багаторанговій локальній комп'ютерній мережі використовується один більш потужний комп'ютер, який називають сервером, а інші, менш потужні — робочими станціями. На серверах використовують спеціальне системне програмне забезпечення, яке відрізняється від системного програмного забез¬печення робочих станцій. Наприклад, на сервері мережі Windows NT працює операційна система Windows NT Server, на робочих станціях одна з таких: Windows NT Workstation, Windows 95, Windows for Workgroups. Віддалені комп'ютерні мережі поділяють на регіональні і міжнародні. Регіональні створювалися в певних регіонах, наприклад в державі, а між¬народні забезпечують зв'язок вашого комп'ютера з будь-яким комп'ютером світової мережі. Прикладами таких мереж є Relcom (для держав СНД) і Internet (для всього світу). В принципі, і з регіональних комп'ютерних мереж можна виходити в Internet. Зв'язок комп'ютерів у регіональних мережах забезпечується звичайними телефонними мережами чи спеціально виділеними для цього мережами через спеціальні пристрої, які називають модемами. Модем перетворює сигнали двійкових кодів у звукові сигнали мовного діапазону, і навпаки. Комп'ютери обумовленого району (міста) через модеми і лінії зв'язку підмикаються до дуже потужного комп'ютера, який називають провайдер. Кожному комп'ютеру користувача, який підімкнено до мережі, присвою¬ють реквізити (адресу). Провайдери, використовуючи реквізити, забезпечують зв'язок відповідних комп'ютерів користувачів. Зв'язок між комп'ютерами різних континентів здійснюється з вико¬ристанням супутникових каналів зв'язку. Регіональні комп'ютерні мережі можуть працювати в різних режимах. Найпростіший — це режим електронної пошти. Його використовують для передачі з одного комп'ютера в інші листів, статей, документів тощо. 4.3. Способи під’єдніння до Internet. Структура адреси в мережі Internet. Для подключения к Internet требуется модем, телефонная линия и поставщик услуг Интернета (ISP). Также возможно подключится с помощью спутниковой связи, опто-волоконных линий. Поставщик услуг Интернета (провайдер)– это компания обеспечивающая соединение с Интернет через телефонную линию. Различные поставщики услуг Интернета предлагают различные услуги по различным ценам, например электронную почту или собственную домашнюю веб- страницу. Можно выбрать поставщика услуг Интернета с помощью мастера подключения к Интернету. 4.6. Поняття про всесвітню павутину  World Wide Web. World Wide Web (WWW) состоит из компонентов, объедененых в единую сеть, которые предоставляют определенный тип доступа к хранящийся на них информации. На таких компьютерах работает програмное обезпечение, предоставляющее возможность пользователя его средствами для поиска и выбора информации. В основном WWW предназначена для информирования рекламной, образовательной или другой информации, которую компания, владеющая сервером WWW, считает целесообразным выставить как свою визитную карточку WWW, представляет высокоуровневый протокол работы со своим сервером – HTTP. Этот протокол обезпечивает невигацию по миру WWW, автоиндетефикацию пользователя, если этого требует сервер WWW, формирует информационные запросы и предает запрошеную информацию пользователю. По сревнению с другими «традиционными» высокоуровневыми протоколами, Internet. HTTP – самый молодой, но самый ширико используемый протокол.  4.8. Системи розробки HTML документів. HTML – це мова, призначена для опису документа. Управляючі елементи мови називають мітками. Мітки визначають, як буде виглядати той чи інший фрагмент тексту на екрані броузера. Усі HTML-файли будуються за певними правилами: починаються міткою <HTML> і закінчуються відповідною міткою <HTML>. Всередині контейнера <HTML> містяться два додаткових контейнера <HEAD> і <BODY>. Контейнер <HEAD> визначає заголовок Web-сторінки, а контейнер <BODY> – її вмістиме. Всередині контейнера <HEAD> містяться інші контейнери; один з них <TITLE> – визначає рядок символів, який відображається у заголовку вікна брoузера. Web-сторінка міститься в текстовому файлі з розширенням HTML або HTM. Код сторінки можна змінювати за допомогою будь-якого текстового редактора. В связи с необходимостью подготавливать документы для столь разнообразных устройств язык HTML не предназначен для описа¬ния формата документа. Он служит для функциональной разметки документа, то есть позволяет определить назначение фрагментов текста. Например, если в тексте встречается заголовок, то код HTML просто указывает, что соответствующий фрагмент является заго¬ловком. Получив такой код, программа просмотра (броузер) сама «решает», что ей делать с заголовком. Возможно, она отобразит его более крупным шрифтом, а может быть выравняет по центру экрана. Возможно, что синтезатор речи, воспроизводящий текст документа, использует код заголовка для того, чтобы повысить громкость и сделать необходимую интонационную паузу. Языке HTML все-таки имеет некоторые команды форматирования, но общий курс на разделение содержания и оформления документа выдерживается четко. В последней версии HTML использо¬вать команды форматирования, как правило, не рекомендуется. 4.10. Системи розробки WEB сторінок. Розміщення власних матеріалів в Інтернеті включає два етапи: підготовку матеріалів і їх публікацію. Підготовка матеріалів полягає у створенні документів, що мають формат, прийнятий в Інтернеті, тобто Web-сторінок, написаних мовою HTML. Публікація матеріалів, тобто відкриття до них доступу, здійснюється після розв’язання організаційних питань, пов’язаних у отриманням дискового простору на web-сервері для їх розміщення. Автономні web-документи виконують мову HTML (Hyper Text Markup Language – мова розмітки гіпертексту). Чтобы приступить к самостоятельной разработке простейших Web-страниц, нет необходимости иметь в своем распоряжении и изучать весь пакет Front Page 97. Упрощенная версия редактора Frontpage Editor входит в состав системы Windows 98 в качестве стандартного приложения под названием Frontpage Express. Створені Web-сторінки можна передати на сервер, вказуючи адресу, за якою будуть розміщені Web-сторінки. Публікувати Web-сторінки в Інтернеті можна і за допомогою Web Publishing Wizard (майстра публікацій), що входить у склад Internet Explorer. Іноді провайдери не дозволяють користувачам самостійно публікувати свої Web-сторінки на Web-сервері. Замість цього вони вимагають, щоб користувачі передавали необхідні файли по електронній пошті, а потім самі розміщують отримані документи. В такому разі за подібні послуги може братися невелика плата. Створену Web-сторінку слід зареєструвати на пошуковому сервері. Для цього потрібно слідувати інструкціям, що пропонуються на сторінках пошукового серверу, вводити URL Web-сторінки, короткий її опис і т.д. Інформація про опубліковані сторінки в базі даних серверу з’явиться не відразу; для цього може потребуватись до двох тижнів. Деякі сервери можуть безкоштовно передавати інформацію про розміщені Web-сторінки на інші популярні пошукові вузли. 4.8. Системи розробки HTML документів. HTML – це мова, призначена для опису документа. Управляючі елементи мови називають мітками. Мітки визначають, як буде виглядати той чи інший фрагмент тексту на екрані броузера. Усі HTML-файли будуються за певними правилами: починаються міткою <HTML> і закінчуються відповідною міткою <HTML>. Всередині контейнера <HTML> містяться два додаткових контейнера <HEAD> і <BODY>. Контейнер <HEAD> визначає заголовок Web-сторінки, а контейнер <BODY> – її вмістиме. Всередині контейнера <HEAD> містяться інші контейнери; один з них <TITLE> – визначає рядок символів, який відображається у заголовку вікна брoузера. Web-сторінка міститься в текстовому файлі з розширенням HTML або HTM. Код сторінки можна змінювати за допомогою будь-якого текстового редактора. В связи с необходимостью подготавливать документы для столь разнообразных устройств язык HTML не предназначен для описа¬ния формата документа. Он служит для функциональной разметки документа, то есть позволяет определить назначение фрагментов текста. Например, если в тексте встречается заголовок, то код HTML просто указывает, что соответствующий фрагмент является заго¬ловком. Получив такой код, программа просмотра (броузер) сама «решает», что ей делать с заголовком. Возможно, она отобразит его более крупным шрифтом, а может быть выравняет по центру экрана. Возможно, что синтезатор речи, воспроизводящий текст документа, использует код заголовка для того, чтобы повысить громкость и сделать необходимую интонационную паузу. Языке HTML все-таки имеет некоторые команды форматирования, но общий курс на разделение содержания и оформления документа выдерживается четко. В последней версии HTML использо¬вать команды форматирования, как правило, не рекомендуется. 4.10. Системи розробки WEB сторінок. Розміщення власних матеріалів в Інтернеті включає два етапи: підготовку матеріалів і їх публікацію. Підготовка матеріалів полягає у створенні документів, що мають формат, прийнятий в Інтернеті, тобто Web-сторінок, написаних мовою HTML. Публікація матеріалів, тобто відкриття до них доступу, здійснюється після розв’язання організаційних питань, пов’язаних у отриманням дискового простору на web-сервері для їх розміщення. Автономні web-документи виконують мову HTML (Hyper Text Markup Language – мова розмітки гіпертексту). Чтобы приступить к самостоятельной разработке простейших Web-страниц, нет необходимости иметь в своем распоряжении и изучать весь пакет Front Page 97. Упрощенная версия редактора Frontpage Editor входит в состав системы Windows 98 в качестве стандартного приложения под названием Frontpage Express. Створені Web-сторінки можна передати на сервер, вказуючи адресу, за якою будуть розміщені Web-сторінки. Публікувати Web-сторінки в Інтернеті можна і за допомогою Web Publishing Wizard (майстра публікацій), що входить у склад Internet Explorer. Іноді провайдери не дозволяють користувачам самостійно публікувати свої Web-сторінки на Web-сервері. Замість цього вони вимагають, щоб користувачі передавали необхідні файли по електронній пошті, а потім самі розміщують отримані документи. В такому разі за подібні послуги може братися невелика плата. Створену Web-сторінку слід зареєструвати на пошуковому сервері. Для цього потрібно слідувати інструкціям, що пропонуються на сторінках пошукового серверу, вводити URL Web-сторінки, короткий її опис і т.д. Інформація про опубліковані сторінки в базі даних серверу з’явиться не відразу; для цього може потребуватись до двох тижнів. Деякі сервери можуть безкоштовно передавати інформацію про розміщені Web-сторінки на інші популярні пошукові вузли. 4.8. Системи розробки HTML документів. HTML – це мова, призначена для опису документа. Управляючі елементи мови називають мітками. Мітки визначають, як буде виглядати той чи інший фрагмент тексту на екрані броузера. Усі HTML-файли будуються за певними правилами: починаються міткою <HTML> і закінчуються відповідною міткою <HTML>. Всередині контейнера <HTML> містяться два додаткових контейнера <HEAD> і <BODY>. Контейнер <HEAD> визначає заголовок Web-сторінки, а контейнер <BODY> – її вмістиме. Всередині контейнера <HEAD> містяться інші контейнери; один з них <TITLE> – визначає рядок символів, який відображається у заголовку вікна брoузера. Web-сторінка міститься в текстовому файлі з розширенням HTML або HTM. Код сторінки можна змінювати за допомогою будь-якого текстового редактора. В связи с необходимостью подготавливать документы для столь разнообразных устройств язык HTML не предназначен для описа¬ния формата документа. Он служит для функциональной разметки документа, то есть позволяет определить назначение фрагментов текста. Например, если в тексте встречается заголовок, то код HTML просто указывает, что соответствующий фрагмент является заго¬ловком. Получив такой код, программа просмотра (броузер) сама «решает», что ей делать с заголовком. Возможно, она отобразит его более крупным шрифтом, а может быть выравняет по центру экрана. Возможно, что синтезатор речи, воспроизводящий текст документа, использует код заголовка для того, чтобы повысить громкость и сделать необходимую интонационную паузу. Языке HTML все-таки имеет некоторые команды форматирования, но общий курс на разделение содержания и оформления документа выдерживается четко. В последней версии HTML использо¬вать команды форматирования, как правило, не рекомендуется. 4.10. Системи розробки WEB сторінок. Розміщення власних матеріалів в Інтернеті включає два етапи: підготовку матеріалів і їх публікацію. Підготовка матеріалів полягає у створенні документів, що мають формат, прийнятий в Інтернеті, тобто Web-сторінок, написаних мовою HTML. Публікація матеріалів, тобто відкриття до них доступу, здійснюється після розв’язання організаційних питань, пов’язаних у отриманням дискового простору на web-сервері для їх розміщення. Автономні web-документи виконують мову HTML (Hyper Text Markup Language – мова розмітки гіпертексту). Чтобы приступить к самостоятельной разработке простейших Web-страниц, нет необходимости иметь в своем распоряжении и изучать весь пакет Front Page 97. Упрощенная версия редактора Frontpage Editor входит в состав системы Windows 98 в качестве стандартного приложения под названием Frontpage Express. Створені Web-сторінки можна передати на сервер, вказуючи адресу, за якою будуть розміщені Web-сторінки. Публікувати Web-сторінки в Інтернеті можна і за допомогою Web Publishing Wizard (майстра публікацій), що входить у склад Internet Explorer. Іноді провайдери не дозволяють користувачам самостійно публікувати свої Web-сторінки на Web-сервері. Замість цього вони вимагають, щоб користувачі передавали необхідні файли по електронній пошті, а потім самі розміщують отримані документи. В такому разі за подібні послуги може братися невелика плата. Створену Web-сторінку слід зареєструвати на пошуковому сервері. Для цього потрібно слідувати інструкціям, що пропонуються на сторінках пошукового серверу, вводити URL Web-сторінки, короткий її опис і т.д. Інформація про опубліковані сторінки в базі даних серверу з’явиться не відразу; для цього може потребуватись до двох тижнів. Деякі сервери можуть безкоштовно передавати інформацію про розміщені Web-сторінки на інші популярні пошукові вузли.