Лекція 1 Тваринницькі ферми та комплекси

1. Види ферм та комплексів, їх класифікація. Тваринництво є основною галуззю АПК, яка забезпечує продуктами харчування населення країни. Виробництво тваринницької продукції здійснюється на спеціалізованих тваринницьких підприємствах: фермах і комплексах, у фермерських господарствах, та також в приватних господарствах. За цільовим призначенням тваринницькі підприємства поділяються на племені, репродукторні та товарні. Племені підприємства займаються поліпшенням існуючих та виведенням нових порід тварин. Репродукторні здійснюють розмноження високопродуктивного поголів’я для забезпечення ними товарні підприємства. Товарні підприємства призначенні для виробництва продукції тваринництва, яка забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість сировинною. Залежно від виду тварин, що утримуються тваринницькі підприємства поділяються на підприємства великої рогатої худоби, свинарські, вівчарські, птахівничі, звірівницькі та інші. Крім того, товарні тваринницькі підприємства спеціалізуються за видом продукції (за виробництвом молока, м’яса, яєць, вовни, хутра тощо). Ферми великої рогатої худоби у залежності від напрямку виробництво поділяють на: молочно - м’ясні - із закінченим оборотом стада, на яких утримують корів, ремонтний молодняк і молодняк для відгодівлі та реалізації на м’ясо; молочні – на яких утримують корів і молодняк до 6-місячного віку та ремонтний молодняк віком понад 6 місяців. Молодняк, призначений для відгодівлі та реалізації на м’ясо, передають іншим фермам (бригадам) свого господарства або в спеціалізованих господарствах; молочні спеціалізовані – на яких утримують корів та телят до 15-20-денного віку, після чого останніх передають іншим фермам (бригадам) свого або спеціалізованого господарства; вирощування молодняку від 15-20-денного до 12-15-місячного віку, призначеного для відгодівля та реалізації на м’ясо; вирощування молодняку на м’ясо та відгодівля від 6 до 12-15-місячного віку або вирощування та відгодівля молодняку від 6 до 16-18-місячного віку; відгодівля молодняку віком понад 12-15 місяців і вибракуваної на м’ясо дорослої худоби.

2

Таблиця 1. Номенклатура та розміри ферм та комплексів великої рогатої худоби.

Типи підприємств Розміри ферм та комплексів товарних Племінних Для виробництва молока, голів: з прив’язним утриманням 400, 600*, 800, 1200 400, 600*, 800 з безприв’язним утриманням 400, 600*, 800, 1200 400, 600*, 800 Для вирощування ремонтних телиць, скоктомісць: з 20 днів до 6 -7 – місячної тільності 1200**, 3000, 6000 1000, 2000 з 4-6 місяців до 6-7 – місячної тільності 900*, 2000, 4500 1000, 2000 Репродукторні та м’ясні з повним оборотом стада, голів 600, 800, 1200, 1600 400. 600, 800 Для виробництва яловичини, скотомісць: 400. 600, 800 з 20 днів до 13-18 місяців 3000, 6000, 1200 вирощування молодняку 2500, 5000, 10000 дорощування » 2000, 4000, 8000 відгодівля » 3000, 6000, 1200 Дорощування та відгодівля молодняку з 4-6 до 16-18 місяців, скотоміяць 3000, 6000, 1200 Відгодівля дорослої худоби, скотомісць 1000, 3000, 5000 Відгодівельні майданчики, голів 10000 * Рекомендується при реконструкції та розширенні ферм ** Рекомендується при введенні внутрішньогосподарської спеціалізації. Свинарство в невеликих господарствах розвивається переважно шляхом створення ферм із закінченим циклом виробництва. Досить перспективним є спеціалізовані ферми і комплекси з відтворення та відгодівлі свиней. Розмір цих підприємств складає від 6 до 108 тис. голів на рік. Підприємства на 54 тис. голів і більше проектуються і будуються за індивідуальними замовленнями. До складу кожного великого комплексу входять репродукторна ферма і комбікормовий цех або завод.

Таблиця 2. Номенклатура і розміри свиноферм та комплексів

Тип підприємств Розміри Племінні, основних свиноматок 200, 300, 600 Репродукторні, тис. голів на рік 6, 12, 24 Товарні, тис. голів на рік:

3

відгодівельні 12, 24 із закінченим виробничим циклом 6, 12, 24, 27, 54, 108

У вівчарстві на фермах та комплексах утримують і вирощують овець для одержання вовни каракулевих смушків, м’яса, овчини, молока, тощо. Розміри підприємств визначаються їхнім виробничим напрямком та породою овець.

Таблиця 3. Номенклатура та розміри вівцеферм та комплексів.

Тип підприємства

Розміри за напрямком виробництва тонкорунне та напівтонкорун не шубне і м’ясо- вовняно- молочне каракульське та м’ясо-сальне Спеціалізовані маточні, голів 3000 500 3000 Ремонтного молодняку, скотомісць 3000, 6000, 9000 1000, 2000, 3000 3000, 6000, 9000

Відгодівельні, скотомісць 5000, 10000, 20000 10000, 2000, 4000

5000, 10000, 20000

Громадське птахівництво зосереджене на спеціалізованих птахофабриках, а також на колективних сільських підприємствах і птахофермах. Сучасне птахівництво на індустріальній основі – технологічно та технічно найбільш розвинута галузь тваринництва. Зокрема, птахофабрики – це крупні вузькоспеціалізовані підприємства промислового типу, які розраховані на утримання від 50 тис. до 1 млн. курей-несучок або на відгодівлю від 25 тис. до 10 млн. курчат-бройлерів на рік. Спеціалізовані сільгосппідприємства мають дещо менший обсяг виробництва (200 тис. курей-несучок або до 500 тис. бройлерів на рік). Ще менші за розміром спеціалізовані птахоферми колективних сільгосппідприємства (16, 20, 50 тис. курей-несучок або 500 тис. бройлерів на рік) Останні використовують дешеві місцеві корми і нерозраховані на повний (закінчений) цикл виробництва.

2. Системи і способи утримання тварин.

Системи утримання ВРХ. Відповідно до природно-економічних і організаційно-господарських умов застосовують стійлову, стійлову-пасовищну, табірно-пасовищну і потоково-цехову системи утримання великої рогатої худоби. При стійловій системі утримання тварини знаходяться протягом року в приміщеннях і на вигульних майданчиках ферми. Перебування на вигульних майданчиках триває не менше 2-4 години на день. Тварин годують заготовленими кормами з годівниць, якими обладнані приміщення і вигульні майданчики. Дана система застосовується в основному в тих господарствах, які не мають природних випасів.

4

У господарствах де є пасовища, застосовують стійло-пасовищну систему утримання, при якій у літній період тварини знаходяться у приміщеннях і на природних або культурних пасовищах, а в зимовий - у приміщеннях і на вигульних майданчиках. Максимальна відстань до найбільш далеких пасовищ не повинна перевищувати 3 км. У залежності від продуктивності на одну корову потрібно 0,2-0,3 га культурних пасовищ або 0,5-1,0 га природних. При стійлово-табірній системі утримання в літній період тварин переводять із приміщень у табори біля кормових угідь. У таборах споруджують легкі будівлі, які необхідні для утримання і догляду за тваринами і забезпечення виробничих процесів. Потоково-цехова система передбачає утримання корів в окремих цехах відповідно до визначеного фізіологічного стану: сухостою, отелення, роздою і запліднення та виробництва молока. Таку систему застосовують у великих господарствах з урахуванням специфіки утримання кожної групи тварин: сухостійні – без прив’язі; у цеху отелення - прив’язне без вигулу; роздою і запліднення - прив’язне з вигулом або з випасом; у цеху виробництва молока – прив’язне з вигулом або без прив’язі. Способи утримання ВРХ. У залежності від умов на фермах практикують прив’язне і безприв’язне утримання. Прив’язне утримання передбачає закріплення кожної тварини за відповідним скотомісцем прив’язуванням. Скотомісце (стійло) обладнано годівницею, поїлкою, засобами для видалення гною, догляду за тваринами і доїння. Прив’язне утримання дає можливість забезпечувати індивідуальний догляд за тваринами, точно нормувати годівлю, спостерігати за їхнім фізіологічним станом і здоров’ям, а також успішно роздоювати корів. Безприв’язне утримання може бути вільно-вигульним на глибокій підстилці, що не змінюється протягом 6-12 місяців, або боксовим, при якому кожна тварина має окремий бокс для відпочинку. Вільно-вигульне утримання на глибокій підстилці застосовується при виробництві м’яса і молока. Приміщення для вільно-вигульного утримання більш просторе. У ньому, як правило, відсутнє устаткування, що дає можливість розмістити в ньому 1,5 рази більше тварин, ніж при прив’яному утриманні. У середині приміщення поділяється на секції для кожної групи тварин по 30-60 голів у кожній з однаковим фізіологічним продуктивним рівнем. З приміщення тварини вільно виходять на вигульні майданчики з твердим покриттям. Вільно-вигульний спосіб утримання тварин на глибокій підстильці має рід недоліків: порушується спокій тварин, більш сильні тварини вибирають кращий корм, збільшуються витрати кормів. Безприв’язно-боксове утримання не має недоліків, які характерні для вільно-вигульного утримання на глибокій підстильці. Бокси обладнанні рядами стійл у приміщенні. Кожен бокс відгороджений дерев’яними чи металевими перегородками. Розміри боксу такі, щоб у ньому помістилося одна тварина. Підлога у боксу дерев’яна. Тварину у боксі не турбують інші тварини.

5

Системи і способи утримання свиней. На свинарських фермах застосовують вільно-вигульну, станково-вигульну і без вигульну системи утримання тварин. При вільно-вигульній системі свині протягом дня через лази в стіні свинарника вільно виходять на вигульні майданчики. Така система використовується для ремонтного молодняку, поросят яких віднято від свиноматки і поросних свиноматок перших трьох місяців лактації. Станково-вигульна система утримання використовується для кнурів- виробників, поросних маток 3-4 міс. І підсисних маток із поросятами, при якій тварин випускають індивідуально або окремими групами на прогулянку. Поросят і свиноматок розміщують у спеціально обладнаних станках різної конструкції. У комплект станка для поросних свиноматок входить установка для опромінення і обігріву поросят ИКУФ-1М, що складається із двох ламп: інфрачервоної-для обігріву та ультрафіолетової-для опромінення. У свинарниках протягом року необхідно підтримувати температуру близько 18-20 0С, а вологість – у межах 50-70%. Системи і способи утримання овець. У вівчарстві застосовують стійлово- табірну, пасовищно-стійлову, пасовищно-напівстійлову системи утримання овець. У літній період вівці цілодобово перебувають на свіжому повітрі, широко використовуючи природні та сіяні пасовища. У деяких господарствах влітку застосовують стійлово-табірне утримання овець. Для цього споруджують літні табори із вигульно кормовими майданчиками, годівницями, коритами для води чи автонапувалками. Основними приміщеннями ферм є вівчарні з базами, сховища для кормів, пункт штучного запліднення, літні вигульно-кормові майданчики, ванна чи душова установка для профілактичного купання овець, стригальний пункт. Кошари повинні бути світлими, сухими, з вентиляцією, зручними для використання. Оптимальна температура у вівчарнях для дорослих овець повинна бути 7-8 0С і відносна вологість повітря 70-75%. Системи і способи утримання птиці. У птахівництві застосовують такі способи вирощування та утримання птиці: підлоговий, клітковий і комбінований. При першому способі поголів’я розміщують на підлозі. Підлогове утримання практикують на глибокій підстилці або решітчастій чи сітчастій підлогах. При клітковому утриманні птиця знаходиться в кліткових батареях, які становлять собою агрегати, що складаються із кліток, які розміщенні в один або кілька ярусів. У клітки, наприклад, садять по 10-60 курчат, що значно підвищує ефективність використання приміщень. Комбіновану систему утримання застосовують здебільшого при вирощуванні курчат та індичат. Так, курчат до 1,5-2-місячного віку утримують у клітках, потім їх переводять в умови підлогового утримання що дає змогу їм багато рухатися і добре розвиватися.

6

3. Обладнання тваринницьких приміщень.

Обладнання для утримання ВРХ. Основним обладнанням для утримання ВРХ є стійла, які обладнують в корівниках, і їхній тип залежить від способу утримання тварин. При прив’язному утриманні кожна тварина має своє стійло, в якому її фіксують, або вона сама фіксується за допомогою відповідного обладнання. Стійла мажуть бути короткими або довгими. Стійло оснащується годівницею, напувалкою та гнойовою канавою. Стійла в приміщенні розміщують повздовжніми паралельними рядами. Розміри їх залежать від групи і віку худоби, що утримується в даному приміщенні. Важливе значення при утриманні худоби на прив’язі має конструкція прив’язі яка повинна обмежувати повздовжні переміщення тварин. Прив’язі бувають: індивідуальні та групові, рамні, хомутові та ланцюгові, ручні, напівавтоматизовані і автоматизовані. При безприв’язному утриманні корів значно скорочуються витрати праці на виробництво молока і м’яса завдяки ефективному використанню сучасних засобів механізації роздавання кормів, доїння і видалення гною. Тварин цілорічно утримують без прив’язі, і вони вільно виходять на вигульно-кормові майданчики, де є годівниці, автонапувалки та навіси для грубих кормів. На кожну корову в приміщенні необхідно мати 4,5-5 м2 підлоги, а на вигульно-кормовому майданчику – не менше 10 м2 площі з твердим покриттям.

Обладнання для утримання свиней. У господарствах і промислових комплексах використовують станкове обладнання, конструкція якого залежить від вікового стану тварин. Обладнання становить собою станки, внутрішні перегородки яких можна переставляти залежно від фізіологічного стану свиноматки і віку поросят. Наявність рухомої перегородки всередині станка дозволяє утворювати в ньому два бокси: для утримання свиноматки і поросят. Станки становлять собою збірно-розбірну конструкцію, яка виконана з труб та листового матеріалу з цинковим покриттям мають годівниці та автонапувалки як для свиноматки так і для поросят. Станкове обладнання дозволяє використовувати різні системи прибирання гною: механічну із застосуванням скребкових транспортерів і гідравлічну – самопливну або змивну.

Обладнання для утримання птиці. При підлоговому утриманні птиці на глибокій підстилці з комплексною механізацією і автоматичним керуванням процесами виробництва в пташниках застосовують комплекти устаткування, які розраховані для приміщень шириною 12 та 18 м і обслуговують 20-30 тис. голів птиці. З перших днів утримання птиці застосовують електричний брудер, який забезпечує обігрівання курчат у перші дні життя. Для годування на перших порах

7

використовують жолобкові годівниці. Після 30-денного віку курчат у комплект обладнання входить кормороздавач, який складається з приводного механізму, дозувального пристрою, ланцюга з шайбами, трубчастих кормопроводів і системи підвішування і ніпельної напувалки. Кліткове утримання. Основне обладнання це кліткові батареї, які забезпечують як дрібно-групове (2-6 голів у клітці) так і крупно-групове (по кілька десятків голів у клітці) утримання. Кліткові батареї бувають за кількістю кліток по вертикалі: одно-, дво-, багатоярусні; за кількістю кліток по горизонталі: одно-, дво-, і багаторядні; за принципом взаємного розміщення кліток: одно-, та двобічні; за принципом розміщення ярусів: вертикальні та каскадні або ступінчасті. Кліткова батарея – це відокремлена система сітчастих кліток для розміщення птиці, які оснащенні годівницями і автонапувалками. 4. Обладнання для створення мікроклімату в тваринницьких приміщеннях.

Мікроклімат. Мікрокліматом тваринницьких приміщень називається сукупність фізичних і хімічних факторів повітряного середовища, що сформувалися всередині цих приміщень. До найважливіших чинників мікроклімату відносяться: температура і відносна вологість повітря, швидкість руху, хімічний склад, а також наявність зважених часток пилу і мікроорганізмів. При оцінці хімічного складу повітря визначають насамперед вміст шкідливих газів: вуглекислого, аміаку, сірководню, окису вуглецю, присутність яких знижує опірність організму захворюванням. Факторами, що впливають на формування мікроклімату, є також: освітленість, температура внутрішніх поверхонь огороджуючих конструкцій, визначальна точку роси, величина променистого теплообміну між цими конструкціями та тваринами, іонізація повітря та ін. Зоотехнічні та санітарно-гігієнічні вимоги по утриманю тварин і птиці зводяться до того, щоб всі показники мікроклімату в приміщеннях строго підтримувалися в межах встановлених норм. Таблиця 4. Оптимальні параметри мікроклімату в тваринницьких приміщеннях. Приміщення Температура, оС Відносна вологість, % Повітрообмін, м/с Освітлення, лк Корівники 8-10 70-80 0,4-0,5 50-70 Приміщення для відгодівлі 6-10 70-80 0,3 20-30 Телятники 12-15 40-75 0,3-0,5 50-70 Родильне відділення 15-20 40-75 0,3-0,5 75-100 Доїльні зали 12-15 60-75 0,3-0,5 70-75

8

Свинарники для утримання свиноматок із поросятами

18-22 40-70 0,2-0,5 70-75

Свинарники- відгодівельники

14-20 40-75 0,4-0,7 50-70

Вівчарні 6-10 75-80 0,3-0,5 20-30 Пташники для курей несучок: на підлозі 16-18 60-70 0,2-0,3 15-20 у кліткових батареях 16-18 60-70 0,2-0,3 18-20

Ці норми призначають з урахуванням технологічних умов і визначають допустимі коливання температури, відносної вологості повітря, швидкості руху повітряних потоків, а також вказують гранично допустимий вміст у повітрі шкідливих газів. У загальному випадку обробка приточного повітря включає: очищення від пилу, знищення запахів (дезодорація), знешкодження (дезінфекція), нагрівання, зволоження, осушення, охолодження. При розробці технологічної схеми обробки припливного повітря прагнуть зробити цей процес найбільш економічним, а автоматичне регулювання найбільш простим. Крім того, приміщення повинні бути сухими, теплими, добре освітленими і ізольованими від зовнішнього шуму. Недотримання вимог мікроклімату в приміщеннях призводить до зниження надоїв на 10-20%, зменшення приростів маси 20-30%, збільшення відходу молодняку до 5-40%, зниження несучості курей на 30-35%, до витрати додаткового кількостей кормів, скорочення терміну служби устаткування, машин і самі будівель, зниження стійкості тварин до різних захворювань У підтримці параметрів мікроклімату на рівні зоотехнічних і санітарно- гігієнічних вимог велику роль відіграють конструкція дверей, воріт, наявність тамбурів, які в зимовий час відкриваються при роздачі кормів мобільними роздавальниками, при прибиранні гною бульдозерами. Приміщення часто переохолоджується, і тварини страждають від простудних захворювань. Повітрообмін. З усіх факторів мікроклімату найбільш важливу роль грає температура повітря в приміщенні, а також температура підлог і інших поверхонь, так як вона безпосередньо впливає на терморегуляцію, теплообмін, на обмін речовин в організмі й інші процеси життєдіяльності. Практично під мікрокліматом приміщень розуміють регульований повітрообмін, тобто організоване видалення з приміщень забрудненого і подачу в них чистого повітря через систему вентиляції. За допомогою системи вентиляції підтримують в приміщення оптимальний температурно-вологісний режим і хімічний склад повітря; створюють в різні періоди року необхідний повітря обмін; забезпечують рівномірний розподіл і циркуляцію повітря всередині приміщень для запобігання утворення «застійних зон»; попереджають конденсацію парів на внутрішніх поверхнях огороджень (стіни, стелі та ін.); створюють в

9

тваринницьких і птахівничих приміщеннях нормальні умови для робота обслуговуючого персоналу. Системи вентиляції. За принципом дії системи вентиляції ділять на природну (гравітаційну), примусову з механічним побудником потоку і комбіновану. При природній вентиляції повітрообмін відбувається в наслідок різниці щільності повітря всередині і поза приміщеннями і під впливом вітру. Така система може забезпечити не більше ніж трьохкратний повітрообмін. Примусова вентиляція з механічним побудником в свою чергу ділиться на нагнітальну, витяжного і нагнітального-витяжну. Крім того, нагнітальна вентиляція може бути без підігріву подається в приміщення повітря і з підігрівом. При кратності повітрообміну від 3 до 5 застосовують нагнітальну систему без підігріву повітря в зимовий період.

Лекція 2 Механізація консервування кормів.

1. Технологія силосування кормів

Силосування - це біологічний спосіб консервування кормів рослинного походження, при цьому в масі, що силосується, створюється найбільш благопріятні умови для розвитку молочнокислих мікроорганізмов. В процесі своєї життєдіяльності ці мікроорганізми зброджують цукор рослин до молочной кислоти. Накопичуючись в масі, що силосується, в кількості 1...1,5 %, молочна кислота перешкоджає розвитку інших мікроорганізмів і діє як консервуючий засіб. Отже, силосування кормів біологічним способом - це консервація їх під дією молочної кислоти. Цей процес йде в абсолютно анаеробних (без доступу кисню повітря) умовах при температурі 15...25°С (холодне силосування) і зверху 40°С (гаряче силосування). Окрім молочнокислих в масі, що силосується, є і інші види мікроорганізмов, здатних негативно впливати на якість отримуваного корму: маслянокислиє, оцтовокислі, гнілостниє, різна цвіль. Як вже мовилося, продуктом життєдіяльності молочнокислих мікроорганізмів є молочна кислота, що утворюється унаслідок зброджування цукру. Маслянокислі мікроорганізми здатні зброджувати цукр і виробляти масляну кислоту. Наявність її в силосі викликає псування корму і серйозні отруєння тварин. Маслянокислі мікроби добре развиваются за відсутності кисню повітря і температурі близько 35 °С. Молочна кислота згубно діє на них. Оцтовокислі мікроби, зброджуючи цукру, виробляють оцетову кислоту, шкідливу для організму тварин. Оцтовокислі мікроби можуть розвиватися тільки у присутності кисню повітря при температурі 8...20°С. Гнильні мікроорганізми окрім вуглеводів можуть розкладати і білкові з'єднання, утворюючи шкідливо діючий на організм тварин аміак. Розвиваються тільки за наявності повітря і значних коливаннях температури (в межах 4...55°С). За наявності повітря так само інтенсивно розвивається різна цвіль, що додає силосу неприємний запах. Для розвитку всіх видів мікроорганізмів найбільш важливі умови живлення, аерації, температура. Таким чином, основними умовами отримання доброго силосу є: - наявність в масі, що силосується, подрібненій до розміру частинок 30 мм, волога у вигляді рослинного соку в межах 60...75 % і мінімально необхідної кількості цукру; - забезпечення температурного режиму для розвитку молочнокислого бродіння 15...25°С;

2

- створення анаеробного (безкисневого) середовища з моменту закладки подрібненої маси і впродовж всього періоду її зберігання.

Корма рослинного походження по забезпеченню цукром розділяються на три групи: - легкосилосуємі, які містять цукру в 1,5 разу більше необхідного мінімуму, - кукурудза, соняшник, горох, овес, суданська трава, люпин солодкий, конюшинова отава, кормова капуста; - важкосилосуємі, що містять цукру менше за його мінімум на 10…15 %,- конюшина, вика, люцерна, бадилля городних культур, лугові трави; - що не силосуються, у яких вміст цукру набагато нижчий за цукровий мінімум, - соя, боби, лобода, очерет і ін. У зв'язку з цим силосування трудносилосуємих рослин і рослин, що не силосуються, проводять в суміші з 30...50 % легкосилосуємих. Іноді до них додають 1...1,5 % кормової патоки або застосовують спеціальні бактерійні закваски молочнокислих бактерій, що виготовляються на заводах бактерійних добрив в сухому і рідкому вигляді. У випадках перевищення оптимальної вологості (60...75 %) в масу, що силосується, рекомендується додавати солом'яне різання, полову або трав'яну муку. Окрім біологічного способу силосування приміняють і хімічний, коли для консервації кормової маси використовують різні препарати, зокрема К-2 - суміш сірчаної і соляної кислот і ААЗ - суміш соляной кислоти і глауберової солі. Як сухі препарати застосовують метабісульфіт натрію, бісульфіт натрію, піросульфіт натрію (4...5 кг на 1 т маси). Силосування дозволяє успішно реалізувати властивості найбільш врожайних кормових культур, що дають максимальну кількість живильних речовин з одиниці площі. Найбільш досконала технологія заготовки силосу зі свіжоскошених рослин включає слідуючі операції: зрізає стебел з одночасним подрібненням і вантаженням їх в транспортні засоби, доставка подрібненої маси до місць зберігання, загрузка її в силосні споруди, ущільнення і укриття. Поточність у виконанні всіх технологічних операцій є важливою умовою заготівки якісного корму. Якість силосу оцінюється змістом перетравного протеїну, сирої клітковини, лігніну, мінеральних речовин, кількістю кормових одиниць. Залежно від складу в 1 кг силосу повинно бути 0,25...0,32 к.од., 20...24 г перетравного протеїну, 15...16 міліграм каротину, 10... 15 г лігніну і 40...50 г сирої клітковини. Важливими показниками якості силосу є кислотність (рн) і співвідношення органічних кислот: молочною, оцетовою і масляною. У силосі хорошої якості молочна кислота складає 1,5... 1,8 %, оцетова - 0,4...0,6 % при повній відсутності масляної; рн - 3,8...4,2. У тих випадках, коли силос містить підвищену кількість масляної і оцетової кислоти, його розкислюють. Для цих цілей застосовують вапняну воду і бікарбонат натрію (питну соду). Для приготування вапняного розчину на 100 л води дають 10 кг

3

негашеного вапна. Добре перемішують і дають розчину отстоятися, після чого одним літром відстою обробляють 20...30 кг корму. При використанні бікарбонату натрію на одну тонну корму беруть його 6 кг і маса добре перемішують.

Силосні споруди (силососховища)

Вимоги до силососховищ витікають з суті процесу консервації кормів біологічним способом. Силос зберігається, як наголошувалося вище, завдяки утворенню достатньої кількості органичних кислот, які, підвищуючи кислотність середовища, запобігають розвиток гнильних і інших небажаних процесів. Пліснявіння силосу запобігає тим, що рослини достатньо високої вологості, подрібнені на частинки завдовжки не більше 30 мм, укладають в сховтще настільки щільно, що в масі практично відсутнє повітря. Щільність його досягає 950 кг/м3. Тому силос можна закладати у відкриті сховища - траншеї. Наукою і практикою встановлено, що різні типи сховищ повинні відповідати визначеною вологістю рослин: траншеї для маси вологістю більше 65 %; відкриті зверху башти для маси вологістю не нижче 55 %; герметичні башти для рослин, вологість яких складає 40...55 % (застосовуються для зберігання сінажу). Іншою важливою вимогою, що висувають до сховищ кормів з трав із зниженою вологістю, є запобігання сильному розігріванню корму при закладці і вивантаженні. Розігрівання його залежить від темпів закладки і згодовування корму, а також від розміра незакритої поверхні сховищ, через яку поступає повітря в корм під час закладки і вивантаження. Велике значення має розмір сховищ. Сильного розігрівання маси в траншеї не відбувається, якщо її завантажують не більше ніж за 3 дні; у башті - не більше ніж за 4...5 днів. Отже, необхідно вибирати такі сховища, які можна завантажити в зазначені терміни. Слід також мати на увазі, що об'ємна маса силосу при закладці складає в середньому близько 500 кг/м3. Широке застосування в наший країні отримало зберігання силосу в баштах і траншеях. Башти вигідніші при розтягнутих термінах силосування, невеликих об'ємах заготівки кормів, а також при закладці силосу, предназначенного для згодовування твариною у весняно-літній період. Траншеї використовують переважно в тих випадках, коли заготовка силосу ведеться у великих масштабах, в стислі терміни, наприклад при заготівці силосу з кукурудзи. Силосні споруди траншейного типу бувають наземні ( мал. 2.1), напівзаглиблені і заглиблені. Ширина траншей зазвичай складає 10...15 м, висота до 3 м, довжина 30...50 м. Бічні стіни повинні мати нахил назовні біля 6° для забезпечення гарної трамбовки, самоуплотнення і застосування засобів механізації при виїмці. Траншеї будують із залізобетонних плит, цеглини, бутового каменя,

4

дерева і інших матеріалів. Підстава - з бетону. З торцевих сторін траншеї повинні бути в'їзди з твердим покриттям. Для безпеки роботи при силосуванні, створення добрих умов для ущільнення маси і запобігання промерзання її у подовжніх стін наземних і напівзаглиблених траншей необхідно зводити земляний вал до рівня висоти. Силосні споруди баштового типу розділяються на башти і напівбашти. Як правило, вони мають циліндрову форму. Залежно від кліматичних умов і рівня грунтових вод башти будують наземнимі, напівзаглибленими або частково заглублені (не більше 3,5 м) - полубашні. Башти будують з цеглини, бутового каменя, дерева. Вони можуть бути збірними із сталевих емальованих листів, зварними, збірними із залізобетонних блоків, монолітними, бетонними, з алюмінієвого листа. Башти є дорожчою спорудою, ніж траншеї, але вони мають ряд переваг. При одній і тій же ємкості питома відкрита поверхня у башен в 6...8 разів менше. У баштах значно спрощується укриття силосу поліетиленовими плівками, швидше виконується нарощування шару маси, що силосується. Для заповнення башти, наприклад, на 1 м потрібний всього 20...50 т маси, тоді як для траншей декілька сотів тонн. У баштах силос добре самоуплотняєтся, не забруднюється землею. У траншеях же вона вноситься колесами транспортних засобів. При силосуванні в баштах корм можна використовувати навесні і літом, тоді як в траншеях і буртах силос в цей період псується. Башти будують ємкістю 200, 250, 300, 400, 600, 700 і 1000 т, діаметром від 6 до 10 м і заввишки до 16 м. Як правило, їх пристроюють до скотних дворів, що спрощує роздачу силосу тваринам. Збільшення розмірів башт знижує капіталовкладення на їх будівництво.

Приготування комбінованого силосу

Повноціннішим в біологічному відношенні є комбінований силос, приготований з суміші рослин. Він є кормом, багатий різними живильними речовинами (білками, вуглеводами, вітамінами і мінеральними солями). Комбісилос готують з коренеплодів з бадиллям, фуражної картоплі, баштанних культур, однорічних і багаторічних бобових трав. В окремих випадках використовують злакові в ранніх фазах розвитку. Порівняно із звичайною технологією силосування підготовка комбінованого силосу вимагає ряду дддаткових операцій. До них відносяться ретельніше подрібнення сировини і його змішування, дозування компонентов і миття корнебульбоплодів. Якщо використовують картоплю, його необхідно запарювати (хоча іноді пріменяют і подрібнена картопля в сирому вигляді). Силосування успішно протікає при сумісній обработці трав і корнебульбоплодів. Найбільш сприятливою вважається вологість сировини 65...70

5

%. Сумісне силосування супроводжується різким збільшенням кількості цукру і органічних кислот в масі, що силосується. Корнебульбоплоди, баштанні культури і качани кукурудзи, багаті цукром і крохмалем, займають у складі комбінованого силосу не менше 50 %. Це забезпечує консервацію трудносилосуємих і культур, що не силосуються. При закладці комбісилосів особливо ретельно очищают корнебульбоплоди від землі. Відповідно до зоотехнічних вимог залишкова забрудненість їх не повинна перевищувати 2 %. Закладка силосної маси повинна йти швидко і по можливості без перерв. Силосні ями повинні заповнюватися не більше ніж за дві доби. Для створення кращих умов силосування в масу додають сіль, яка сприяє швидшому виділенню соку. Ступінь підсолювання повинен бути такій, щоб при згодовуванні тварини отримували не більш добової норми солі. Необходімо пам'ятати, що підсолювання комбісилоса допуськаєтся тільки для жуйних тварин. Комбінований силос зберігають у фанерованих ямах, траншеях і баштах. Траншеї і башти можуть бути наземними, напівзаглибленими і заглибленими. До сховищ комбінованого силосу пред'являються підвищені вимоги відносно влаго- і повітрєнепроникненості; вони повинні мати надійну теплоізоляцію. Будують їх зазвичай на сухих піднесених місцях. Наземні траншеї використовують в місцях з високим рівнем стояння грунтових вод. Підстава їх (дно) роблять на 15...20 см вищий за рівень майданчика. Висота таких траншей 2,0...2,5 м. Напівзаглиблені траншеї мають висоту З...3,5 м, зокрема підземна частина складає 1,0...1,5 м. Заглиблені траншеї аналогічні полузаглубленним. Нахил бічних стінок 6°. Облицьовування стін покривают бітумом. При закладці комбінованих силосів добре подрібнена маса укладається щільно без трамбовки. Для укриття застосовують синтетичні плівки, толь, промаслений папір. Часто вкривають силос шаром соломи (10...20 см), а потім землею (15...20 см). При приготуванні комбісилосов застосовують следуючий комплекс машин: соломосилосорізки, агрегат АПК-10, подрібнення кормів «Волгарь-5», агрегати ЗПК- 4 і Р-405.

2. Технологія заготівлі сінажу

Сінаж - високоживильний консервований зелений корм, приготований з різних трав, провяленних до вологості 45...55 % і подрібнених на частинки довжиною до 30 мм. По живильних властивостях сінаж близький до зелених корм, незамінних в раціоні ВРХ. Сінаж готують з лугових і сіяних трав. Врожай трав повинен бути прибраний в ранній фазі вегетації: не пізніше за фази бутонізації бобах

6

і початку колошення злакових. Кількість частинок завдовжки 20...30 мм довжиною складати не менше 75 % загальної маси корму. Доброякісний корм можна отримати тільки при ретельному ущільненні маси в герметичних сінажних спорудах. Збереження корму досягається завдяки фізіологічній сухості субстрата, що виключає можливість розвитку бактерійних процесів. Річ у тому, що при вологості рослин 45...55 % внутріклітинна вода утримується клітками з силою 5,5...6 МПа, а сила більшості бактерій, що смокче, складає 5,0...5,5 МПа. Отже, внутріклітинна вода при вологості рослин 45...55 % знаходиться в труднодоступній для життєдіяльності бактерій формі. Проте вона досяжна для різної грибкової цвілі, сосущая сила якої досягає 22...29,5 МПа. Цвіль же може розвиватися тільки в аеробному середовищі (при доступі повітря). Звідси зрозуміло, якого великого значення набуває забезпечення герметичності сінажних сховищ. Це необхідно також і для того, щоб втримати в них до початку розвантаження вуглекислий газ, створюючий інертне середовище і що запобігає псуванню корму. Залежно від конкретних умов господарства сінаж заготовлюють двома способами. Перший спосіб - роздільне скошування трав і пров'ялення маси в прокошуваннях. Він включає наступні технологічні операції: скошування - обробка трави в прокошуваннях шляхом ворушіння або плющення - згрібання у валяння - підбір з валів з одночасним подрібненням і погрузкою в транспортні засоби - транспортування маси - завантаження маси в сховища - розрівнювання і ущільнення - укриття сховищ. Цим способом рекомендуєтся заготовлювати сінаж при несприятливій погоді (похмуро, висока вологість повітря, кратко¬временниє дощі і т. п.). Другий спосіб заготівки сінажу є більш сучасний. Він здійснюється по прискореній технології, коли скошування трав проводять з одночасним плющенням, укладанням і пров'яленням маси у валяннях. Все подальші операції аналогічні першому способу. Плющення здійснюють з метою рівномірного просихання листя і стебел рослин. Воно проводиться тільки для бобів (конюшина, люцерна). При заготівці сінажу і зберіганні його спостерігаються втрати живильних речовин. Польові втрати досягають 3...20 % і відбуваються головним чином при виконанні проміжних операций між скошуванням трав і згрібанням їх у валки. При цьому величина їх залежить від термінів провялення: чим швидше пров'ялюється маса, тим втрати менші. Наприклад, при обробці конюшини протягом доби біохімічні втрати сухої речовини не перевищують 1 %, а через 1,5...2 доби вони досягають 12...15 %, при цьому різко зростають втрати каротину. Тому однією з головних вимог до технології і комплексу машин є завершення всього процесу заготівки сінажу в один день, а завантаження сховищ - не більше ніж за 3... 4 дні.

7

Типи сінажних сховищ

Високоякісний сінаж можна готувати в будь-яких герметичних сховищах. Найбільші розповсюдження отримали траншеї і башти. Основними якісними показниками, що характеризують ефективність вибраного сховища, є величина втрат живильних речовин в період консервації і зберігання і трудомісткість перевантаження готового корму в лінію роздачі. За цими показниками, не дивлячись на високі капітальні вкладення, найбільш рентабельними є башти. Башти для сінажу по конструкції розділяються на дві основні групи: з нижнім і верхнім вивантаженням корму. Башти з нижнім вивантаженням корму бувають трьох типів: з горизонтальним дном і бічним вивантажним люком; з горизонтальним дном і центральним вигрузним люком і з конусним дном (15°) і центральним вигрузним люком. Башти з верхнім вивантаженням корму бувають два типи: з вивантаженням корму в бічну шахту і з вивантаженням корму в центральний вертикальний канал. Останнім часом широке розповсюдження отримали башти з мілкоблочних бетонних елементів заводського виготовлення. Блокова сінажна башта БС-9,15 (мал. 2.4) представляє собою циліндровий бетонний стовбур, зібраний з 3000 окремих порожнистих бетонних блоків. Його стягивають бандажами із сталевих оцинкованих попередньо напружених прутків. 104 обручі опоясують стовбур башти по висоті. Стики між блоками з внутрішнього боку закладають цементним розчином і покривають в три шаруючи герметизуючою мастикою. Стовбур башти сприймає навантаження при закладці і зберіганні сінажу, а також призначений для монтажу всіх елементів башти і системи механізації. Завантаження маси в башту здійснюють пневматичним транспортером ТЗБ-30 по пневмопроводу, який складається з окремих секцій і кріпиться до зовнішньої стіни башти за допомогою п'яти регульованих опор. Поряд з трубопроводом встановлені сходи з огорожею, на верху якої є майданчик для персоналу, обслуговуючого розподільник типу РБМ-9,15. Ємкість башти БС-9,15 складає 1600 м3, що дозволяє заготовлювати і зберігати 700...900 т сінажу. При експлуатації башт з верхнім вивантаженням щодоби шар, що знімається, повинен бути не менше 25...30 див. Башти з нижнім вивантаженням корму завантажуються через люк, що герметично закривається, в куполі, а вигрузка корма здійснюється спеціальними механізмами - фрезами через люк в нижній частині. У міру підрізання і вибору корму вся маса осідає вниз під дією сили тяжіння. У башти з нижнім вивантаженням можна додавати корм у міру його використання. До конструкції таких башт пред'являються наступні вимоги: внутрішня поверхня стовбура башти повинна бути гладкою, щоб не перешкоджати опусканню корму вниз; довжина різання рослин повинна бути не більше 30 мм, тобто корм повинен бути добре сипким і легко

8

доступним для вивантаження фрезою; вологість маси не повинна перевищувати 55 %, щоб не допустити примерзання її до внутрішніх стінок башти і зависання корму. До такого типу баштам відноситься дерев'яна каркасно-обшивна башта БГС- 640. Ця башта забезпечена розвантажувачем ЗРХ-800 продуктивністю 2...4,5 т/ч. Башту монтують із стального, каркаса, обшитого подвійним шаром дерев'яних досок. Між подвійною стінкою закладають чохол з поліетіленової плівки, який створює герметичність сховища і забезпечує збереження кормів. Зберігання сінажу в траншеях. Для зберігання сінажу придатні наземні, напівзаглиблені і заглиблені траншеї. Ширина їх може бути 6...9 м і більш; глибина 2,5...3 м. Довжина вибирається залежно від кількості корму. Ємність їх може бути від 600 до 2000 м3. Стіни траншей необхідно облицьовувати і покривати бітумом. Втрати при зберіганні сінажу в таких траншеях не перевищують 10 %. Траншеї набагато дешевші за башти. Загрузка маси в траншеї, ущільнення її і укриття практично виконуються так само, як і при заготівці силосу. На перспективу прийнятий типорозмірний ряд траншей заввишки 5 м, шириною 18...21 м, а відношення ширини до довжини складає 1 : 3 або 1 : 4.