Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсова 4 курс.docx
Скачиваний:
21
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
178.23 Кб
Скачать

Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г.Короленка

Факультет філології та журналістики

Кафедра української літератури

Методичний потенціал компаративного аналізу (на прикладі творів б. Лепкого і в. Сосюри про мазепу)

Курсова робота

студентки ІV курсу групи У-45

Пруденко Аліни Олександрівни

Науковий керівник:

канд. філол. наук, доцент

Ленська Світлана Василівна

Полтава – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………..3

Розділ 1. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ПОЗАКЛЛАСНОГО ЧИТАННЯ………………………………………………………………….….11

Розділ 2. АНАЛІЗ РОЗРОБКИ КОНСПЕКТУ УРОКУ З ВИВЧЕННЯ

ПОЕМИ«МАЗЕПА»В.СОСЮРИ…………………………………………...25

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………34

ДОДАТКИ……………………………………………………………………36

ВСТУП

Іван Мазепа належить до тих історичних постатей, чиїми іменами називають епохи. Іван Степанович Мазепа-Колединський є однією з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української історії. Його життя та вчинки і сьогодні викликають гарячі суперечки та неоднозначні оцінки істориків. Мало кому випала така цікава і непроста доля за життя і після смерті. Приятель царя Петра, один із перших кавалерів ордену Андрія Первозванного – і борець за інтереси Української козацької держави. Будівничий величних соборів – і зрадник, відлучений від церкви. Зазвичай неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою програла найризикованішу й найголовнішу гру свого життя. Блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант-аматор серед усіх українських гетьманів.

Неоднозначна історична постать Мазепи залишила незгладимий слід не тільки в історії України, але і в історії всього світу.

В історії України важко знайти особу, навколо якої точилися б настільки гострі суперечки, перехрещувалися різні, часто полярні думки, таку, як Іван Мазепа. Захоплення, різке неприйняття, замовчування – такий, щонайменше, діапазон суджень дослідників про нього. На жаль, на різних “поверхах” українського суспільства події 300-літньої давності або ж завмерли на рівні стереотипів, або ж розігруються як політична карта. Історія не має бути заручницею в руках політиків. І оцінювати її треба з українського погляду, а не з погляду близьких чи далеких сусідів. Відомо, що І.Мазепа умів грати на бандурі, цікавився мистецтвом, колекціонував зброю. Постійно дбав про розвиток освіти та культури в Україні. Він будував церкви, допомагав школам, шпиталям. Мав вигляд суворої і водночас інтелігентної людини, в якої міцна будова тіла дисонувала з тонкими, білими, далеко не козацькими руками. Іван Мазепа ввійшов в історію як єдиний із гетьманів, який, 20 років правлячи Україною, зумів стабілізувати політичне й економічне життя та об'єднати лівий і правий береги Дніпра. Він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю, хотів бачити свою батьківщину незалежною в політичному розумінні. Він вважав для себе законним і виправданим порвати з Петром І, оскільки той відмовився поважати деякі з основних положень досягнутої 1654 роком домовленості, спробував відвоювати своєму народові незалежність.Цар Петро І був свідомий того, що Мазепа назавжди залишиться символом визвольних змагань українського народу, як видатний національний герой, який хотів скинути з України тягар московського гніту, що Мазепа це учинив не задля однієї своєї особи, а задля всієї України. А тому цар Петро і зробив усе, аби зганьбити в народі саму пам'ять про гетьмана, піддавши його церковній анафемі. Зробити в очах народу релігійним злочинцем, духовно прокаженим. За радянської влади його ім'я також залишалося символом “чорної зради”. Офіційна влада робила все можливе для того, щоб назавжди викреслити з історичного процесу України ім'я гетьмана І. Мазепи.

Але, не зважаючи на анафему, заборони, найжорстокіші репресії, в народі жила пам'ять про цю видатну людину. Жила про Мазепу пам'ять і в мистецтві – музиці, малярстві, літературі. І саме той слід, що залишила ця людина в літературі різних народів ми і проаналізуємо в нашій роботі.

Актуальність дослідження. Гетьман Іван Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявляли найвищу мету українського народу – прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникала й по його  смерті. Переломним моментом у трактуванні постаті І.Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був  замінений знаком мінус.

Односторонній погляд в оцінці цієї непересічної історичної постаті був створений Росією і ґрунтувався, переважно, на офіційних царських документах, упереджених спогадах та замовних історичних дослідженнях. Таким поверховим тенденційним шляхом пішла, за окремими винятками, російська, а потім і радянська, історіографія та література. Радянська історіографія та коментарі до фольклорних і літературних творів відвели Мазепі місце в ряду антигероїв, зрадників. Ця однозначна оцінка виключала будь-який інший підхід до висвітлення теми. Позиція М.Драгоманова  та інших дослідників, що трактували постать гетьмана з об’єктивних наукових позицій,  не стільки заперечувалась, скільки замовчувалась.

До проблеми відображення І.Мазепи в історіографії і літературі зверталися В.Каллаш, С.Щеглова, проте трактування образу Мазепи в об’єктивному ключі на той час було неможливим. Художня розробка теми козацьких звитяг  наштовхувалася на певні труднощі, які не давали можливості українським письменникам висловити найзаповітніші думки про незалежність України, представити Гетьманщину як гідний зразок політичного устрою. Твори, де згадувалось ім’я гетьмана, вилучалися з ужитку, трактувалися тенденційно. Всі історії української літератури, створені до 1917 року або поза межами підцензурної радянської України, не рекомендувалися до популяризації, практично потрапляли до списку заборонених видань.

Тема Мазепи розроблялася і в зарубіжній літературі, яка трактувала Мазепу у романтичному ключі, орієнтуючись при цьому переважно на офіційні відомості, у яких Мазепа фігурував як людина морально ница, відлучена від православної церкви. Лише в небагатьох творах зображення особи гетьмана наближалося до істини, до безстороннього об’єктивного змалювання, хай і з елементами романтичного ореолу.

Широкий інтерес до української історичної тематики спостерігається у російській літературі 20-30 років ХІХ століття. Російські просвітителі й романтики ХVІІІ – ХІХ століть в особі Петра І бачили “царя-просвітника”, “вічного робітника” на користь імперії. Перемогу Петра І у Полтавській битві Пушкін назвав однією з найважливіших і найщасливіших подій його царювання. Цій події була присвячена поема “Полтава”, що негативно вплинула на трактування образу Мазепи в літературі. На цьому матеріалі будували свої опери українські та російські композитори. Пушкінову “Полтаву ” перекладали, робили переспіви, наслідували в українській та польській літературах.

Російську та зарубіжну літературу мало обходила та обставина, що Мазепа все життя мріяв про визволення та об’єднання українських земель, створення могутньої незалежної держави. Гетьман у тій літературі був українцем настільки, наскільки в цьому була потреба аби описати його вдачу – дику, розгнуздану, свавільну. Романтична література мимоволі деформувала сприйняття Мазепи як людини і державного діяча. Завдяки цьому “гульвісі на дикому коні” на літературну арену так ніколи і не міг вийти істиний Мазепа – великий шанувальник мистецтва, науки, шкільництва, меценат, прихильник релігії, засновник державних закладів, борець за державність.

Після проголошення 1991 року незалежності України розпочалася реінтерпретація І.Мазепи, пошуки об’єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс. З’являються праці Р.Радишевського, В.Шевчука, В.Сокола, в яких автори намагаються критично осмислити наявну фольклорну та літературну мазепіану. Вагомим внеском у об’єктивне висвітлення образу Мазепи були праці дослідників з української діаспори Є.Пеленського, С.Смаль-Стоцького, Я.Гординського, Р.Млиновецького та інших, публікації яких тільки за останні десять років змогли дійти до українського читача.       

Дослідження фольклорної мазепіани після  відомої праці М.Драгоманова так і не знайшло продовження. Воно потребує дальшого студіювання та коригування у зв’язку із залученням до аналізу нових матеріалів, що були не тільки  розпорошеними та малодоступними, але й практично невідомими. Постать Мазепи в літературі трактувалася через призму віровідступника  і зрадника, або ж оминалася зовсім. Лише окремі письменники, наражаючись на небезпеку, зверталися до об’єктивного  осмислення цієї  теми, використовуючи езопівську мову, ідучи на компроміси у її трактуванні з тим, щоб не викликати роздратування влади та цензури. Усі, без винятку, дослідникивідзначають глибокий розум І. Мазепи.Гетьман умів грати на бандурі, цікавився мистецтвом, колекціонував зброю. Постійно дбав про розвиток освіти та культури в Україні. Він будував церкви, допомагав школам, шпиталям. Мав вигляд суворої і водночас інтелігентної людини.З цього приводу М. Андрусяк зазначав: «Доба Мазепи характеризується незвичайним піднесенням у всіх галузях мистецтва, друкарства і книговидання».[1, с.12]

Усім нам ще належить зробити багато кроків, аби міцнішою ставала історична пам'ять. Пам'ять повинна об'єднувати націю. Ось чому таким важливим є голос громадськості. Особливо, якщо зорієнтований він на утвердження національної гідності, а, отже, ­ сили й дієвої віри в українську, нашу з вами, перспективу.

Образ Мазепи, отже, вимагає рішучого перегляду, нового осмислення, а традиційне замовчування  фактів, які уможливлюують реабілітацію гетьмана як подвижника національної ідеї, вимагають неупередженого наукового аналізу, пояснення з українських  світоглядних позицій.

Мета курсової роботи полягає у перегляді антимазепинських звинувачень попереднього часу, коригуванні й спростуванні їх на основі використання сучасних методологій, нагромадження нового матеріалу, у з’ясуванні впливу фольклору як історичного та естетичного фактора на художню літературу, у представленні різних поглядів на постать Івана Мазепи в російській (царській), радянській, зарубіжній та сучасній українській літературній мазепіані, у спробі комплексного підходу до відтворення образу Мазепи як образу-символу, образу-міри борця за національну незалежність.

       Поставлена мета передбачає розв’язання таких головних завдань:

       - на матеріалі фольклору представити погляд українського народу на постать Івана Мазепи, з’ясувати ті реалії, що спричинили саме таке художнє осмислення Мазепи народом;

       - простежити за творенням образу Мазепи у літературі ХVІІ-ХVІІІ ст., звертаючи увагу на такі аспекти, як накопичення історичного документального та епістолярного матеріалу про Мазепу, заміну позитивних оцінок у панегіриках негативними, інтерпретування образу в історіографічних працях, у спогадах;

       - простежити, як підходили до художнього трактування суспільно-політичної ролі гетьмана письменники ХІХ – ХХ ст., які джерела використовували при створенні історико-літературної концепції Мазепи, які тематичні комплекси стали підвалиною цих сюжетів, які засоби творення образу гетьмана при цьому використовувались;

       - з’ясувати відмінності між фольклорною та літературною інтерпретацією образу Мазепи, простежити вплив  фольклору в трактуванні образу Мазепи на художню літературу.

Об’єктом дослідження є широкий спектр художніх творів про Мазепу - від історичних пісень, легенд і переказів, панегіриків кінця ХVІІ - початку ХVІІІ століть, віршів-проклять, складених після його “зради”, літописних пам’яток - до творів нової й новітньої доби  ХІХ – ХХ століть.

Предметом дослідження є відображення постаті Івана Мазепи у фольклорній і літературній мазепіані, аналіз сюжетів, подій і фактів, покладених в основу цих сюжетів та засобів творення конкретного образу: вчинків героя, його портретного зображення, мови, авторської характеристики, оцінок сучасників, строкатих вердиктів офіційної й неофіційної науки, публіцистики.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Для досягнення поставленої мети дисертант послуговується методом історизму, використовує   порівняльно-історичний, історико-генетичний, біографічний та описовий методи. Для характеристики методологічних засад, властивих  тому чи іншому літературному  явищу, використані висновки й спостереження авторів праці “Самототожність письменника” (К.,1999).

Орієнтирами при написанні дисертації були праці М.Драгоманова, І.Франка, М.Дашкевича, А.Лободи, Ю.Шереха, В.Шевчука, Я.Гординського, О.Оглобліна, Р.Млиновецького, Т.Мацьківа, В.Сокола та ін. Джерельною базою роботи стала фольклорна та літературна мазепіана, а також численні документи доби Мазепи, опубліковані Є.Пеленським, М.Плохинським, І.Борщаком, Т.Мацьківим, журналами “Киевская старина”, “Запорожская старина”, “Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка”, “Пам’ятки України” та  ін.

Наукова новизна одержаних результатів

Оскільки образ Мазепи трактувався неоднозначно і досі не був предметом широкого літературознавчого аналізу, дана робота є першою спробою комплексного аналізу образу Мазепи на досить великому за обсягом джерельному матеріалі. До аналізу залучені всі доступні фольклорні твори, твори давньої української літератури, літератури ХІХ – ХХ століть, зарубіжної літератури та   української діаспори. Робота є новаторською у підходах до висвітлення  фольклорної і літературної мазепіани. Результати дослідження вказують на існування народної і літературної концепції образу Мазепи: народна (за відомими на сьогодні джерелами) – однозначно негативна, літературна – різна (негативна, нейтральна, позитивна).

Практична цінність дисертації полягає у використанні результатів роботи при дослідженні епохи Гетьманщини. Матеріали роботи можуть бути використані при створенні монографій, присвячених гетьману Мазепі, при написанні підручників і методичних посібників з української фольклористики і літератури, при розробці університетських спецкурсів із зазначеної тематики.